[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 119-120; 621.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люде подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . /120/

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини,

А препоганії пани

Жидам, братам своїм хорошим,

Остатні продають штани...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

«І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ...»

Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 306 — 308).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 23 у шостому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Згодом, найімовірніше наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, він зробив виправлення у рядку 14. До «Більшої книжки» вірш не перенесено.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 530 — 531, з купюрами з огляду на цензуру рядків 19 — 21 та 61 — 62 Зазначені відступи від автографа зроблено в рукописному оригіналі для складання цього «Кобзаря» (диа: ІЛ, ф. 1, № 86, арк. 2 — 3 звор.). Позначені крапками лакуни після рядків 32, 43 та в кінці твору в набірному рукопису збережено, в «Кобзарі» 1867 р. їх опущено. Того ж року за цим виданням вірш передруковано в книжці: Поезії Тараса Шевченка — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 242 — 244.

І виріс я на чужині... — Виїхавши з України 1829 р. ще підлітком — у валці свого поміщика П. Енгельгардта, призначеного на службу до Вільна, Шевченко зміг побувати на батьківщині тільки 1843 р.

Якось недавно довелось Мені заїхать в Україну, У те найкращеє село... — Йдеться про відвідання села Кирилівки у червні та вересні 1843 р. після чотирнадцятирічної відсутності.

Добре, мамо, Що ти зарані спать лягла... — Мати поета — Катерина Якимівна (1783 — 1823) померла в сорокарічному віці.

Поїхав знову на чужину. — Перша подорож Шевченка з Петербурга в Україну завершилась у першій половині лютого 1844 р.

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти