Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 121; 621-622.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя!

Мені легшає в неволі,

Як я їх складаю,

З-за Дніпра мов далекого

Слова прилітають.

І стеляться на папері,

Плачучи, сміючись,

Мов ті діти. І радують

Одиноку душу

Убогую. Любо мені.

Любо мені з ними,

Мов батькові багатому

З дітками малими.

І радий я, і веселий,

І Бога благаю,

Щоб не приспав моїх діток

В далекому краю.

Нехай летять додомоньку

Легенькії діти

Та розкажуть, як то тяжко

Було їм на світі.

І в сім’ї веселій тихо

Дітей привітають,

І сивою головою

Батько покиває.

Мати скаже: бодай тії

Діти не родились.

А дівчина подумає:

Я їх полюбила.











«НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ТІЄЇ СЛАВИ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 309 — 310);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 142).

Першодрук у журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 1 — 2).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 24 у шостому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з не/622/відомого первісного автографа. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко заніс до «Більшої книжки» доопрацьований текст твору. Пізніше, повернувшись до вірша, він червоним олівцем закреслив рядок 12 і написав на полях його новий варіант.

Виправлення, які зробив Шевченко під час переписування поезії з «Малої книжки» до «Більшої книжки», переважно припадають на центральну частину і полягають у ЇЇ скороченні: вилучено цілісний фрагмент тексту, який переводив переживання поета у драматичну тональність.

Першодрук у журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 1 — 2) здійснено за текстом, близьким до «Більшої книжки» з відмінами в рядках 1, 12, 25. Варіант рядка 12 відповідає нижньому шару «Більшої книжки», тобто публікація в «Основі», очевидно, готувалась за «Більшою книжкою» до остаточної правки тексту вірша «Не для людей, тієї слави...» Шевченком.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. У публікації О. Я. Кониського, який подав деякі відміни цього списку, більшість варіантів вірша «Не для людей, тієї слави...» ідентична тексту автографа у «Малій книжці», проте в «Малій книжці» на чотири варіанти більше (рядки 7, 8, 12, 26). Рядки 3 («Мої вірші віршую я»), 25 («В сем’ї веселій, тихій») розходяться з текстом «Малої книжки». Останній варіант збігається з першодруком (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 15 — 16).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 442 — 443 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 216 — 217, де вірш подано за «Основою» (1861. — № 1. — С. 1 — 2).

Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі» (1861. — № 1. — С. 1 — 2): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 329 — 330), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 12 — 12 звор.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 1 — 1 звор.), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 6 звор.) та ін.

Перші чотири рядки твору є переспівом і переробкою вірша «Пишу не для мгновенной славы...» російського поета О. В. Кольцова (1809 — 1842):


Пишу не для мгновенной славы:

Для развлеченья, для забавы,

Для милых, искренних друзей,

Для памяти минувших дней.


Ці рядки Шевченко згодом процитував у записі від 13 червня 1857 р. у щоденнику.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.