Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 128; 627.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Ой я свого чоловіка

В дорогу послала,

А од шинку та до шинку

Стежечку топтала.

Та до куми заходила

Пшона позичати,

Отих дітей годувати

В нетопленій хаті.

І нагодувала,

І спати поклала,

Сама пішла до дяка

Добувати п’ятака

Та й заночувала.

А із Криму чоловік

Ледве ноги доволік.

Воли поздихали,

Вози поламались,

З батіжками чумаченьки

Додому вертались.

Увійшов у хату,

Ударивсь об поли:

Лазять діти у запічку

Голодні і голі.

— А де ваша, діти, мати? —

Сердешний питає.

— Тату! тату! наша мати

У шинку гуляє.











«ОЙ Я СВОГО ЧОЛОВІКА...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 319 — 320).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 30 у сьомому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він зробив виправлення в рядку 21. Згодом, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, Шевченко чорнилом додав розділові знаки в рядках 16 і 17. До «Більшої книжки» вірш не перенесено.

Першодрук у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 532 — 533. Публікацію зроблено за «Малою книжкою» з відступами у графічній подачі тексту вірша. Того ж року твір з «Кобзаря» 1867 р. передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 244 — 245.

Два центральні моменти в змісті вірша — мотиви моральної нестатечності (Вал. Шевчук) жінки, чоловік якої від’їздить, та повернення чоловіка з Дону і розмова його з дітьми мають аналог у народних піснях «Як поїхав мій миленький далеко у степ...» та «Як приїхав мій миленький та з Дону додому...» (див.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 198 — 199). Варіант мотиву розмови чоловіка з дітьми зафіксовано в Шевченковому записі пісні-контамінації «Ой піду я не берегом-лугом... » в альбомі 1846 — 1850 рр. (див. т. 5 цього видання).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.