Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 133-134; 631-633.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ШВАЧКА



«Ой не п’ється горілочка,

Не п’ються й меди.

Не будете шинкувати,

Прокляті жиди.

Ой не п’ється теє пиво,

А я буду пить.

Не дам же я вражим ляхам

В Україні жить.

Ходім, батьки-отамани,

У Фастов в неділю

Та надінем вражим ляхам

Кошуленьку білу.

Ні, не білу, а червону...

Ходім погуляєм

Та в пригоді свого батька

Старого згадаєм,

Полковника фастовського

Славного Семена.

Ходім, брати: не згинете,

Хлопці, коло мене».


В Переп’яті гайдамаки

Нишком ночували.

До схід сонця у Фастові

Хлоп’ята гуляли.

Прийди з того Межигір’я,

Наш славний Палію,

Подивися, що той Швачка

У Фастові діє!

Добре діє! У Фастові,

У славному місті,

Прокотилось ляхів, жидів

Не сто і не двісті, /134/

А тисячі. А майдани

Кров почервонила.

А оранди з костьолами,

Мов свічки, згоріли.

В самім замку невеличку

Церковку святую

Не спалено. Отам Швачка

Співа «Алілуя».

Хвалить Господа, веселий,

І каже сідлати

Коня свого вороного;

Має погуляти

У Бихові, славнім місті,

З Левченком укупі,

Потоптати жидівського

Й шляхетського трупу.











ШВАЧКА


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 325 — 326);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 161 — 162).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 35 у сьомому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. При цьому він виправив описку в рядку 27. Закінчивши переписування, Шевченко відразу ж закреслив рядок 44, що мав бути останнім (про це свідчить графічний знак кінцівки), і додав п’ять рядків. Пізніше, очевидно в Новопетровському укріпленні, повернувшись до твору, він олівцем дописав назву «Швачка» і підкреслив її. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, Шевченко заніс до «Більшої книжки» перероблений текст вірша, виправивши під час переписування рядок 39. Три інші виправлення — в рядках 33, 36, 47 (в останньому виправлено описку) зроблено олівцем пізніше. Редакційна обробка 1858 р. не внесла нових істотних моментів у зміст твору і переважно була спрямована на образне збагачення, увиразнення тексту.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Текст «Швачки» за його описом має незначні розбіжності (виняток — рядок 29: «У тихому у Фастові») з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 19 — 20).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з кон’єктурою в рядку 34 («Кров’ю червоніли» замість «Кров почервоніла») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 489 — 490 і за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 128 — 129. /632/

У вірші відтворено один з епізодів Коліївщини — національно-визвольного й антифеодального повстання 1768 — 1769 рр. на Правобережній Україні, що до кінця XVIII ст. перебувала у складі Польщі. Головні джерела твору — народні пісні про ватажків повстання М. Швачку та І. Бондаренка. Варіанти фрагментів з пісень про Швачку «Гей, хвалився та козак Швачка...» й «Ой не буде краще та не буде ліпше...» Шевченко використав як епіграф до розділу «Гонта в Умані» в поемі «Гайдамаки». У щоденнику в записі від 11 липня 1857 р. поет згадує іншу пісню про Швачку (можливо, це був один із варіантів відомої пісні «Ой, виїхав із Гуманя козаченько Швачка...»): «После ужина я долго гулял вокруг огорода. И, мало-помалу освобождаясь от влияния самолюбия, привел, наконец, свой гордый дух в нормальное состояние и тихо запел гайдамацкую песню:

Ой поїзжає по Україні та козаченько Швачка...

От этой любимой моей песни я незаметно перешел к другой...».

Безпосередній вплив на текст вірша мали пісні «Ой не буде краще та не буде ліпше...», «Ой, хвалився Бондаренко»... (записана Шевченком (1 — 19-й рядки) 1846 р. серед фольклорних матеріалів у його альбомі 1846 — 1850 рр., ІЛ., ф. 1, № 108) та «Хвалилася Україна, що в нас добре жити...» (записана П. Кулішем 1843 р. в Шевченковому альбомі 1839 — 1844 рр., ІЛ., ф. 1, № 106; див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 129 — 132).

Швачка Микита (близько 1728 — після 1768 р.) — один із керівників Коліївщини, запорозький козак. Очолюваний Швачкою загін діяв на Київщині, навесні 1768 р. оволодів містом Фастовом, який став резиденцією Швачки. Серед гайдамацьких ватажків Швачка відзначався особливою жорстокістю. У Фастові пізніша слідча комісія нарахувала засуджених ним і вбитих до 700 душ (Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К., 1992. — С. 418). В кінці літа 1768 р. під Богуславом Швачку було взято в полон каральним загоном російських військ. За вироком суду заслано на довічну каторгу до Сибіру. Дальша доля Швачки не відома.

Кошуля — сорочка.

Полковника фастовського Славного Семена. — Йдеться про білоцерківського (фастівського) полковника Семена Палія (40-ві роки XVII ст. — січень 1710 р.), народного героя, керівника визвольної боротьби на Правобережній Україні проти Польщі у кінці XVII — на початку XVIII ст. (див. примітку до поеми «Чернець»).

В Переп’яті... — В «Малій книжці» до цих слів Шевченко додав примітку: «Могила». Йдеться про одну з могил на Переп’ятовому полі (група Переп’ят і Переп’ятиха) біля села Фастівця Васильківського повіту Київської губернії (тепер Фастівського району Київської області). У липні — серпні 1846 р. Шевченко разом з іншими співробітниками Київської археографічної комісії брав участь як художник у розкопках могили Переп’ят (Перепет). В цей час він змальовував селян, які працювали на розкопках, та побутові сцени, а також записував народні перекази.

Прийди з того Межигор’я, Наш славний Палію... — За переказами, Семена Палія поховано у Межигірському монастирі (існував біля Вишгорода на Київщині). Оранда — шинок. /633/

У Бихові, славнім місті... — Йдеться про містечко Бишів на Київщині, яке помилково названо Шевченком, очевидно, за народними піснями, Бихів (Биховим Бишів названо в народній пісні «Хвалилася Україна, що в нас добре жити...»).

Левченко Федір (роки народження і смерті не відомі) — учасник Коліївщини, у липні 1768 р. брав участь у захопленні містечка Гостомеля на Київщині. Згадується як один із соратників І. Бондаренка у пісні «Хвалилася Україна, що в нас добре жити...».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.