Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 140; 636.]

Попередня     Головна     Наступна





Ой пішла я у яр за водою,

Аж там милий гуляє з другою.

А другая тая,

Розлучниця злая,

Багатая сосідонька,

Вдова молодая.

А я вчора з нею,

З сією змією,

В полі плоскінь вибирала

Та все й розказала,

Що як мене любить,

Женитися буде,

І до себе злую суку

Просила в придане.

Йване мій, Іване,

Друже мій коханий,

Побий тебе сила Божа

На наглій дорозі.











«ОЙ ПІШЛА Я У ЯР ЗА ВОДОЮ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 336).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 40 у восьмому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). До «Більшої книжки» його не перенесено.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 538 і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 247.

У вірші використано особливості побудови багатьох народних пісень про невірність у коханні — монолог суб’єкта мовлення включає в себе розповідь про зраду й звернення-прокльони, з якими виступає скривджена сторона («Ой на добраніч, моя мила, добраніч!..», «У тихому броду — там п’є голуб воду...», «Дівчинонько молодая...», «Ой горе, горе, некошене поле...»).

Наводимо фрагмент з останньої пісні:


Ой пійду я водиці до криниці, —

Аж там мій миленький цілує молодиці:

«Ой годі, милий, молодиць ціловати,

Ходімо ж ми вечерю вечеряти».

«Вечеряй, мила, коли ж ти наварила,

А я пійду, де дівка чорнобрива».

«Вечеряла б тебе лихая година,

Що чужа мила, хороша, чорнобрива!»

(Малороссийские и червонорусские народные думы и песни. — СПб., 1836. — С. 86).










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.