Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 145-146; 640-642.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





У неділеньку у святую,

У досвітнюю годину,

У славному-преславному

Місті в Чигирині

Задзвонили в усі дзвони,

З гармати стріляли,

Превелебную громаду

Докупи скликали.

З святими коровгами

Та з Пречистими образами

Народ з попами

З усіх церков на гору йде,

Мов та Божа пчола, гуде.

З монастиря святого

У золоті, аж сяє,

Сам архімандрит вихожає,

Акафіст читає,

Поклони покладає.

Поважно та тихо

У раннюю пору

На високу гору

Сходилися полковники.

І військо, як море,

З знаменами, з бунчугами

З Лугу виступало

Та на трубах вигравало.

І на горі разом стало.

Замовкли гармати,

Оніміли дзвони,

І громада покладає

Земниє поклони.

Молебствіє архімандрит

Сам на горі править,

Святого Бога просить, хвалить,

Щоб дав їм мудрості дознати,

Гетьмана доброго обрати.

І одногласне, одностайне /146/

Громада вибрала гетьмана —

Преславного Лободу Івана,

Лицаря старого,

Брата військового.

У труби затрубили,

У дзвони задзвонили,

Вдарили з гармати,

Знаменами, бунчугами

Гетьмана укрили.

Гетьман старий ридає,

До Бога руки знімає,

Три поклони покладає

Великій громаді

І, мов дзвоном дзвонить,

Говорить:

— Спасибі вам, панове-молодці,

Преславнії запорожці,

За честь, за славу, за повагу,

Що ви мені учинили,

А ще б краще ви зробили,

Якби замість старого

Та обрали молодого

Завзятого молодця,

Преславного запорожця

Павла Кравченка-Наливайка.

Я стар чоловік, нездужаю встати,

Буду йому пораду давати,

По-батьківській научати,

Як на ляха стати.

Тепер прелютая година

На нашій славній Україні.

Не мені вас, братця,

На ляха водити.

Не мені тепер, старому,

Булаву носити.

Нехай носить Наливайко

Козакам на славу,

Щоб лякались вражі ляхи

У своїй Варшаві. —

Громада чмелем загула,

У дзвони задзвонили,

Гармата заревла,

І бунчугами вкрили

Преславного запорожця

Павла Кравченка-Наливайка. /147/











«У НЕДІЛЕНЬКУ У СВЯТУЮ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 341 — 344).

Подається за цим автографом. /641/

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під №45 у восьмому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Під час переписування він вставив слово в рядку 4, замінив слово в рядку 9, виправив описки у рядках 5, 26, 67, 75. До «Більшої книжки» вірш не перенесено.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» з кількома відхиленнями від авторського тексту («бджола» замість «пчола», «сходились» замість «сходилися», «здіймає» замість «знімає» та ін.) у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 233 — 235. Всі зазначені відступи від автографа припущені в рукописному оригіналі для складання цього видання (ІЛ, ф. 1, № 86, арк. 15 — 16 звор.). Того ж року за «Кобзарем» 1867 р. вірш «У неділеньку у святую...» опубліковано у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 114 — 116.

Основні джерела сюжету вірша — стаття І. Срезневського «Сказание летописцев и предания...» (Запорожская старина. — Харьков, 1833 — 1834. — Ч. 1. — Кн. 3. — С. 94) та пісня-стилізація народних дум того самого автора «Подвиги Лободы» (Запорожская старина. — Харьков, 1833. — Ч. 1. — Кн. 1. — С. 53 — 58). З цих творів Шевченко запозичив високу оцінку історичної постаті Григорія (у вірші його, слідом за І. Срезневським, названо Іваном) Лободи, в якій відбилися суб’єктивні погляди І. Срезневського на цього діяча, а також відомості про раду в Чигирині, пропозицію Лободи обрати гетьманом Наливайка, деякі інші деталі цієї події, якої насправді не було. Факт обрання гетьманом у Чигирині Лободи та його відмову від гетьманства на користь Наливайка поет домислив (див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезія 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 139 — 145). Окремі мотиви та образи вірша, його стиль походять від українських дум. Епізод з Лободою та його промова на раді мають своїми джерелами думу «О смерти Хмельницкого» та початок думи «Восстание Наливайка», надруковані 1834 р. М. Максимовичем:


Бо я стар, болію,

Більше гетьманом не здолію!

Будем ми старих людей біля його держати,

Будуть вони його научати, будем його добре поважати,

Тебе, батька нашого, гетьмана, споминати!..

То Хмельницький теє зачував, великую радість собі мав,

Сідою головою поклін отдавав, сльози проливаа

(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1834. — Ч. 1. — С. 45 — 46).


Ой у нашій у славній Україні

Бували колись престрашнії злигодні, бездольнії години.

(Там само. — С. 21). /642/


3 — 8-и, 11 — 13-й рядки твору генетично пов’язані з «Песней о Лободе» — фальсифікацією під історичну пісню, вміщену М. О. Максимовичем в «Украинских народных песнях» (1834. — С. 88 — 90), і з думою «Про Хмельницького та Василя Молдавського» (Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлинского. — К., 1854. — С. 391 — 395). Описуючи церемонію обрання гетьмана, Шевченко спирався на «Историю русов»: «...И он, по обычаю, поздравлен и прикрыт от чинов и товариства знаменами и шапками и провозглашен гетманом с пальбою из пушек и ружьев и с музыкою войсковою, игравшею по городу на всех перекрестках и площадях...» (История русов, или Малой России / Сочинение Георгия Кониского, архиепископа белорусского. — М., 1846. — С. 141).

Превелебний — гідний великої шани, поваги.

Коровга — тут церковне знамено із зображенням Ісуса Христа, святих та інших церковних символів.

...з Пречистими образами... — тобто з іконами, що зображували Богородицю («Пречисту»).

Акафіст — у християнському богослужінні відправа на честь Христа, Богородиці та деяких святих.

Бунчук — старовинна військова регалія у вигляді палиці з кулею або вістрям на верхньому кінці, прикрашеному китицями чи волосом переважно з кінського хвоста. Бунчук застосовували в українському козацькому війську в XVI — XVIII ст. як гетьманську регалію.

Лобода Григорій (? — 1596) — запорозький гетьман у 90-х роках XVI ст., один із керівників народного повстання 1594 — 1596 рр. проти польської влада Восени 1594 та навесні 1595 р., як і С. Наливайко, брав участь у походах на Молдавію проти туркіа У воєнних діях під час повстання виявляв нерішучість, був налаштований на компроміс з поляками. У травні 1596 р. під час облоги польським військом табору повстанців в урочищі Солониця поблизу Лубен Лобода вів таємні переговори з коронним гетьманом С. Жолкєвським, був звинувачений прибічниками С. Наливайка в зраді й вбитий.

...запорожця Павла Кравченка-Наливайка. — Йдеться про Северина Наливайка (? — 1597), керівника антифеодального повстання 1594 — 1596 рр. на Україні. Брав участь у походах запорожців. Був сотником надвірної корогви князя К. Острозького. У 1594 р. створив козацькі загони, що воювали проти турків у Молдавії (1594 та 1595 рр.) і перетворилися на ядро повстанського війська. Відповідно до умов капітуляції, які С. Жолкєвський висунув війську повстанців, що перебувало у Солониці, виданий полякам і страчений у Варшаві. Походив з родини кравця. Тому Шевченко називає його Кравченком-Наливайком. Про Наливайка народ склав думи, пісні, легенди. Шевченко згадує Наливайка як народного героя в поемах «Тарасова ніч», «Гайдамаки», в драмі «Назар Стодоля», трагедії «Никита Гайдай», в археологічних нотатках. Павлом С. Наливайка названо в «Истории русов» (с. 35).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.