Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 150; 644-646.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Утоптала стежечку

Через яр,

Через гору, серденько,

На базар.

Продавала бублики

Козакам,

Вторговала, серденько,

П’ятака.

Я два шаги, два шаги

Пропила,

За копійку дудника

Найняла.

Заграй мені, дуднику,

На дуду,

Нехай своє лишенько

Забуду.

Отака я дівчина,

Така я!

Сватай мене, серденько,

Вийду я.











«УТОПТАЛА СТЕЖЕЧКУ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 350);

список рукою П. О. Куліша з автографа, надісланого Шевченком для А. М. Маркевича (ІРЛІ, 10745. XVI с., арк. 102);

список рукою М. К. Шмідгофа з автографа в альбомі К. Б. Піунової (ІЛ, ф. 1, № 64);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 158);

чистовий автограф, подарований Шевченком І. Л. Грінберг (ІЛ, ф. 1, № 766). /645/

Подається за «Більшою книжкою».

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 49 у восьмому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). На початку січня 1858 р., очевидно 4 січня, в Нижньому Новгороді, повертаючись із заслання, Шевченко переписав, найімовірніше з «Малої книжки», вірші «Утоптала стежечку...» та «Навгороді коло броду...» і надіслав з листом П. О. Кулішеві з проханням передати їх А. М. Маркевичу: «Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту». Лист Шевченка не зберігся. Уривок з нього та тексти Шевченкових поезій П. О. Куліш навів у листі до А. М. Маркевича (ІРЛІ, 10745. XVI с., арк. 102).

26 січня 1858 р., в Нижньому Новгороді, Шевченко переписав вірш, очевидно, так само з «Малої книжки» зі змінами в рядках 9, 15 до альбому К. Б. Піунової.

Текст відомий з копії М. К. Шмідгофа, знятої з автографа на склі. Під текстом вірша — підпис: «Т. Шевченко» і дата запису в альбомі: «1858, 26 генваря». На наступному аркуші написано: «Оригинал находится у Екатерины Борисовны фон Шмидгоф (урожденной Пиуновой), в альбоме написаними собственноручно Т. Г. Шевченко. Копию писал М. К. Шмидгоф. Харьков, апреля 18-е дня 1862 года».

У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», зробивши те саме виправлення в рядку 15, що і при переписуванні до альбому К. Б. Піунової, а також виправивши рядок 18. В рядку 3 він закреслив описку.

Найімовірніше 1858 р., в Петербурзі, Шевченко скопіював з «Більшої книжки» вірш для співачки І. Л. Грінберг. Автограф на окремому аркуші. Вгорі над текстом — дарчий напис «Изе Гринберг». Розходжень з текстом «Більшої книжки» нема.

Вперше надруковано в перекладі російською мовою О. Плещеєва у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка: В переводе русских поэтов. — СПб., 1860. — С. 188 — 189. Мовою оригіналу вперше надруковано за «Більшою книжкою» з відхиленням у рядку 17 («Отакая дівчина» замість «Отака я дівчина») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 486 і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 240.

Відомі нам списки вірша походять від автографа, надісланого Шевченком П. О. Кулішеві 4 січня 1858 р.: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 469 — 470), у недатованій збірці (НМТШ, А-546). В обох цих збірках вірш «Утоптала стежечку...» переписано під № 1 у добірці з двох поезій (разом з віршем «Навгороді коло броду...») під назвою «Дві пісні Кобзаря Дармограя». Під віршами зроблено примітку з цитатою з листа Шевченка до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.: «Примечание Кобзаря. Передай оці дві пісні Маркевичу, — чи не вчистив би він на їх ноту». /646/

Вірш є стилізацією за ритмічним взірцем народної жартівливої пісні «Ой ходила дівчина бережком...». Близкість Шевченкового твору до народної поезії відзначив П. Куліш у листі до поета від 20 січня 1858 р., написаному після одержання віршів «Утоптала стежечку...» та «Навгороді коло броду...»: «Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? «Дудá» (тобто «Утоптала стежечку...» — Ред.) наче мені знакома» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 103). В листі від 26 січня 1858 р. Шевченко пояснив:


«Заграй мені, дуднику,

На дуду:

Нехай своє лишенько

Забуду.


Оце тілько не моє, а то вся пісня моя». Поет мав на увазі строфу з народної пісні «Ой ходила дівчина бережком...»:


Заграй мені, дударику, на дуду,

Тепер же я своє горе забуду.

(Цит. варіант з вид.: Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 1110).


Проте і попередні рядки з Шевченкового вірша дуже близькі до цієї пісні:


За три копи селезня продала,

І за копу дударика найняла.

(Там само).


Уривок з пісні «Ой ходила дівчина бережком...» Шевченко наводить у листі до Ф. М. Лазаревського (орієнтовна дата — жовтень — грудень 1852 р.) та у повісті «Близнецы».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.