Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 152; 647-649.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Навгороді коло броду

Барвінок не сходить.

Чомусь дівчина до броду

По воду не ходить.

Навгороді коло тину

Сохне на тичині

Хміль зелений, не виходить

Дівчина з хатини.

Навгороді коло броду

Верба похилилась.

Зажурилась чорнобрива,

Тяжко зажурилась.

Плаче, плаче та ридає,

Як рибонька б’ється...

А над нею, молодою,

Поганець сміється.











«НАВГОРОДІ КОЛО БРОДУ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 352);

список рукою П. О. Куліша з автографа, надісланого Шевченком для А. М. Маркевича (ІРЛІ, 10745. XVI с., арк. 102);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 156).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 51 у дев’ятому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він виправив описку в рядку 3, поміняв місцями слова в рядку 4. На початку січня 1858 р., очевидно 4 січня, в Нижньому Нов/648/ городі, повертаючись із заслання, Шевченко переписав, найімовірніше з «Малої книжки», вірші «Утоптала стежечку...» та «Навгороді коло броду...» і надіслав з листом П. О. Кулішеві з проханням передати їх А. М. Маркевичу. Лист Шевченка не зберігся. Уривок з нього та тексти Шевченкових поезій П. О. Куліш навів у листі до А. М. Маркевича (ІРЛІ, 10745. XVI с., арк. 102).

У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», замінивши по одному слову в рядках 6 та 11.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. У вірші «Навгороді коло броду...» він відзначив варіант у рядку 6, що збігається з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 18).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточністю в рядках 1, 5, 9 («на городі» замість «навгороді») в журналі «Основа» (1861. — № 7. — С. 3).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 484 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 228, де текст вірша подано за «Основою».

Відомі нам списки твору походять від таких джерел:

1. Від автографа, надісланого Шевченком П. О. Кулішу 4 січня 1858 р., походить список у недатованій збірці (НМТШ, А-546). Вірш «Навгороді коло броду...» переписано тут під № 2 у добірці з двох поезій (разом з віршем «Утоптала стежечку...») під назвою «Дві пісні Кобзаря Дармограя». До віршів зроблено примітку з цитатою з листа Шевченка до П. О. Куліша: «Примечание Кобзаря. Передай оці дві пісні Маркевичу, — чи не вчистив би він на їх ноту». Список збігається з автографом твору у «Малій книжці».

2. Від першодруку в «Основі» (1861. — № 7. — С. 3) походять списки в збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 470 — 471), у рукописному «Кобзарі» другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 11 звор.); від перших прижиттєвих публікацій — у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 43 — 43 звор.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 47) та ін.

Сюжет вірша ґрунтується на народнопісенному мотиві про зраджену дівчину (див. пісні «Загуділи голуби на дубі...», «Вийду я на двір білими ніженьками...», «Зелененький мій барвіночок...», «В огороді хмелинонька... »). Наводимо останню пісню:


В огороді хмелинонька

Грядки устилає;

Промеж людьми дівчинонька

О, горько ридає.

Що ж хмелина зелененька,

Що не в’ється вгору? /649/

Що ж дівчина молоденька

Проклинає долю?

Як хмелині вгору виться —

Тичини немає!

Як дівчині не журиться —

Козак покидає!

(Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1827. — С. 50; цей же текст у кн.: Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлинского. — К., 1854. — С. 79).


Заключна строфа Шевченкового вірша перегукується з піснею «Ой погубила горлиця дітей...»:


Ой погубила горлиця дітей,

Об доріженьку б’ється,

Знати козака, превражого сина,

Що з дівчини сміється.


Текст пісні разом з нотами надруковано в «Записках о Южной Руси» (СПб., 1857. — Т. 2. — С. 250) в публікації «Малороссийские песни, положенные на ноты для пения и для фортепиано А. Н. Маркевичем». Можливо, саме в зв’язку з цією публікацією Шевченко і надіслав вірші «Навгороді коло броду...» та «Утоптала стежечку...» А. Маркевичу з проханням покласти їх на музику.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.