Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 153; 649-650.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Якби мені, мамо, намисто,

То пішла б [я] завтра на місто,

А на місті, мамо, на місті

Грає, мамо, музика троїста.

А дівчата з парубками

Лицяються. Мамо! Мамо!

Безталанна я!


Ой піду я Богу помолюся,

Та піду я у найми наймуся,

Та куплю я, мамо, черевики,

Та найму я троїсті музики.

Нехай люде не здивують,

Як я, мамо, потанцюю.

Доленько моя!


Не дай мені вік дівувати,

Коси мої плести-заплітати,

Бровенята дома зносити,

В самотині віку дожити.

А поки я заробляю,

Чорні брови полиняють.

Безталанна я!











«ЯКБИ МЕНІ, МАМО, НАМИСТО...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 353 — 354);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 157).

Подається за «Більшою книжкою». У рядку 2 в квадратових дужках відновлюється за текстом «Малої книжки» слово «я», пропущене в «Більшій книжці».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 52 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс з «Малої книжки» до «Більшої книжки» твір із значними виправленнями. Переписавши спочатку без змін рядки 4 та 6, Шевченко відразу їх виправив. У рядку 5 він закреслив описку.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. У поезії «Якби мені, мамо, намисто...» він зафіксував два варіанти: рядок 6 збігається з текстом «Малої книжки», рядок 10 («Зароблю там на кісники») розходиться з /650/ обома Шевченковими автографами (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 18).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 7. — С. 2) за «Більшою книжкою», рядки 4 і 6 — за нижнім шаром. У публікації припущено неточність в рядках 9 та 10 («пійду» замість «піду»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 485, де вірш подано за «Більшою книжкою», і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 226 — 227, де твір передруковано з «Основи».

Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі» (1861. — № 7. — С. 2): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. I, № 4, с. 464 — 465), в рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 42 звор.), 1863 — 1867 (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 57 звор. — 58, криптонім власника: А. Ч.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 45 — 45 звор.), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 11) та ін.

Вірш генетично пов’язаний з групою народних пісень, побудованих у формі монологу дівчини, що нарікає на свою долю. Деякі спільні мотиви він має з піснею «Як я була молода...»:


Ой піду я на місто,

Куплю собі намисто;

На шиї повішу,

Ще й молодців потішу.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А вже ж мені докучило

Бровоньками моргати,

Допоможи мені, Боже,

Свого мужа діждати.

Не вернуться літа мої молоді,

Ніхто ж мені не поможе в тій біді.

(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 10).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.