Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 154-155; 650-653.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





— Не хочу я женитися,

Не хочу я братись,

Не хочу я у запічку

Дітей годувати.

Не хочу я, моя мати,

За плугом ходити,

Аксамитові жупани

На ріллі носити.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом,

З славним батьком запорозьким

Та з Великим Лугом.

На Хортиці у матері

Буду добре жити,

У аксамиті ходити,

Меди-вина пити. —

Пішов козак нерозумний

Слави добувати,

Осталася сиротою

Старенькая мати.

Ой згадала в неділеньку,

Сідаючи їсти:

— Нема мого сина Йвана

І немає вісти. —

Не через два, не три літа,

Не через чотири

Вернувся наш запорожець,

Як та хиря, хиря,

Обідраний, облатаний,

Калікою в хату.

Оце тобі Запорожжя

І сердешна мати! /155/

Нема кому привітати,

Ні з ким пожуритись,

Треба було б молодому,

Треба б одружитись.

Минулися молодії

Веселії літа,

Немає з ким ости[г]лого

Серденька нагріти.

Нема кому зострінути,

Затопити хату,

Нема кому води тії

Каліці подати.











«НЕ ХОЧУ Я ЖЕНИТИСЯ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 355 — 357).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р. Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 53 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту /651/ 23 квітня), з невідомого первісного автографа. Під час переписування він замінив слова в рядках 12 та 39. До «Більшої книжки» твір не перенесено. Вперше надруковано за «Малою книжкою» з відступом у графічній подачі тексту (рядки 16 і 17 відділено) у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 228 — 229 і за цим виданням того ж року в книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 218 — 219.

Більшість мотивів вірша споріднена з народнопісенними мотивами і має паралелі в народній поезії (пісні «Не буду я женитися...», «Ой кряче, кряче чорненький ворон...», «Журба мене суше, журба мене круше...», «Ой в полі могила з вітром говорила...», «Летить орел понад морем по високій високості...», дума про Івана Коновченка; див.: Колесса Ф. М. фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 196 — 197).


У Шевченка:

Не хочу я женитися,

Не хочу я братись.


У народній поезії:

Не буду я женитися, бо що мені з того?

(Собрание малороссийских народных песен. — СПб., 1861. — Ч. 1. — С. 28).


У Шевченка:

Не хочу я, моя мати,

За плугом ходити,

Аксамитові жупани

На ріллі носити.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом,

З славним батьком запорозьким

Та з Великим Лугом.


У народній поезії:

І вже мені не честь, не подоба по ріллям спотикати,

Жовтих чобіт каляти,

Дорогії сукні пилом набивати!

А хочеться мені, мати,

Пійти під город Тагиню гуляти,

Слави-лицарства доставати!..

(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1834. — Ч. 1. — С. 53).


У Шевченка:

Пішов козак нерозумний

Слави добувати,

Осталася сиротою

Старенькая мати.

Ой згадала в неділеньку,

Сідаючи їсти:

— Нема мого сина Йвана

І немає вісти. — /652/


В народній поезії:

Ой іде козак да доріженькою,

Слізоньками умивається:

— Десь моя ненька, десь моя старенька

Да за мною убивається!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ой згадай мене, моя стара нене,

Сідаючи да обідати:

Десь моя дитина на чужій стороні,

Да нікому да одвідати!

Ой згадай мене, моя стара нене,

Як сядеш увечері їсти:

Десь моя дитина на чужій стороні,

Да немає од неї вісті.

(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — С. 146 — 147).


У Шевченка:

Оце тобі Запорожжя

І сердешна мати!

Нема кому привітати,

Ні з ким пожуритись,

Треба було б молодому,

Треба б одружитись.

Минулися молодії

Веселії літа,

Немає з ким ости[г]лого

Серденька нагріти.

Нема кому зострінути,

Затопити хату,

Нема кому води тії

Каліці подати.


В народній поезії:

Були в мене батько і рідная мати,

А тепера нікому порадоньки дати;

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Та були в мене луги, були і копиці,

А тепера нікому подать і водиці.

(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 470 — 471).


Ой у степу річка, через річку кладка:

Не покидай, козаченьку, рідненького батька!

(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — С. 168).


Летить орел понад морем по високій високості:

Плаче козак старесенький да по своїй молодості. /653/

— Літа ж мої молодії, де ся ви поділи:

Чи ви в луги, чи в байраки геть од мене полетіли?

(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — С. 170).


Великий Луг — у XVI — XVIII ст. назва дніпровських плавнів нижче від порогів у пониззі Дніпра, де існували козацькі поселення.

Хортиця — острів на Дніпрі. З середини XVII ст. до 1775 р. входив до складу запорозьких володінь.

Хиря — хвороба; тут фізично слаба людина, що має жалюгідний вигляд.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.