Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 154-155; 650-653.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
— Не хочу я женитися,
Не хочу я братись,
Не хочу я у запічку
Дітей годувати.
Не хочу я, моя мати,
За плугом ходити,
Аксамитові жупани
На ріллі носити.
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити,
У аксамиті ходити,
Меди-вина пити. —
Пішов козак нерозумний
Слави добувати,
Осталася сиротою
Старенькая мати.
Ой згадала в неділеньку,
Сідаючи їсти:
— Нема мого сина Йвана
І немає вісти. —
Не через два, не три літа,
Не через чотири
Вернувся наш запорожець,
Як та хиря, хиря,
Обідраний, облатаний,
Калікою в хату.
Оце тобі Запорожжя
І сердешна мати! /155/
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись,
Треба було б молодому,
Треба б одружитись.
Минулися молодії
Веселії літа,
Немає з ким ости[г]лого
Серденька нагріти.
Нема кому зострінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.
«НЕ ХОЧУ Я ЖЕНИТИСЯ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 355 — 357).
Подається за цим автографом.
Автограф не датовано.
Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р. Косарал.
Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 53 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту /651/ 23 квітня), з невідомого первісного автографа. Під час переписування він замінив слова в рядках 12 та 39. До «Більшої книжки» твір не перенесено. Вперше надруковано за «Малою книжкою» з відступом у графічній подачі тексту (рядки 16 і 17 відділено) у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 228 — 229 і за цим виданням того ж року в книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 218 — 219.
Більшість мотивів вірша споріднена з народнопісенними мотивами і має паралелі в народній поезії (пісні «Не буду я женитися...», «Ой кряче, кряче чорненький ворон...», «Журба мене суше, журба мене круше...», «Ой в полі могила з вітром говорила...», «Летить орел понад морем по високій високості...», дума про Івана Коновченка; див.: Колесса Ф. М. фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 196 — 197).
У Шевченка:
Не хочу я женитися,
Не хочу я братись.
У народній поезії:
Не буду я женитися, бо що мені з того?
(Собрание малороссийских народных песен. — СПб., 1861. — Ч. 1. — С. 28).
У Шевченка:
Не хочу я, моя мати,
За плугом ходити,
Аксамитові жупани
На ріллі носити.
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом.
У народній поезії:
І вже мені не честь, не подоба по ріллям спотикати,
Жовтих чобіт каляти,
Дорогії сукні пилом набивати!
А хочеться мені, мати,
Пійти під город Тагиню гуляти,
Слави-лицарства доставати!..
(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1834. — Ч. 1. — С. 53).
У Шевченка:
Пішов козак нерозумний
Слави добувати,
Осталася сиротою
Старенькая мати.
Ой згадала в неділеньку,
Сідаючи їсти:
— Нема мого сина Йвана
І немає вісти. — /652/
В народній поезії:
Ой іде козак да доріженькою,
Слізоньками умивається:
— Десь моя ненька, десь моя старенька
Да за мною убивається!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ой згадай мене, моя стара нене,
Сідаючи да обідати:
Десь моя дитина на чужій стороні,
Да нікому да одвідати!
Ой згадай мене, моя стара нене,
Як сядеш увечері їсти:
Десь моя дитина на чужій стороні,
Да немає од неї вісті.
(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — С. 146 — 147).
У Шевченка:
Оце тобі Запорожжя
І сердешна мати!
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись,
Треба було б молодому,
Треба б одружитись.
Минулися молодії
Веселії літа,
Немає з ким ости[г]лого
Серденька нагріти.
Нема кому зострінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.
В народній поезії:
Були в мене батько і рідная мати,
А тепера нікому порадоньки дати;
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Та були в мене луги, були і копиці,
А тепера нікому подать і водиці.
(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 470 — 471).
Ой у степу річка, через річку кладка:
Не покидай, козаченьку, рідненького батька!
(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — С. 168).
Летить орел понад морем по високій високості:
Плаче козак старесенький да по своїй молодості. /653/
— Літа ж мої молодії, де ся ви поділи:
Чи ви в луги, чи в байраки геть од мене полетіли?
(Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. — С. 170).
Великий Луг — у XVI — XVIII ст. назва дніпровських плавнів нижче від порогів у пониззі Дніпра, де існували козацькі поселення.
Хортиця — острів на Дніпрі. З середини XVII ст. до 1775 р. входив до складу запорозьких володінь.
Хиря — хвороба; тут фізично слаба людина, що має жалюгідний вигляд.