Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 156-157; 653.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ЧУМА



Чума з лопатою ходила,

Та гробовища рила, рила,

Та трупом, трупом начиняла

І со святими не співала,

Чи городом, чи то селом

Мете собі, як помелом.

Весна, садочки зацвіли;

Неначе полотном укриті,

Росою Божою умиті,

Біліють. Весело землі,

Цвіте, красується цвітами,

Садами темними, лугами.

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть. По улицях воли

Ревуть голодні, на городі

Пасуться коні, не виходить

Ніхто загнать, нагодувать,

Неначе люди тії сплять.

Заснули, добре, знать, заснули,

Святу неділеньку забули,

Бо дзвона вже давно не чуть.

Сумують комини́ без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Під хатами поміж садами,

Зашиті в шкуру і в смолі,

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину — і засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці — село

Навік замовкло, оніміло /157/

І кропивою поросло.

Гробокопателі ходили,

Та й ті під хатами лягли.

Ніхто не вийшов вранці з хати,

Щоб їх, сердешних, поховати,

Під хатами і погнили.

Мов оазис, в чистім полі

Село зеленіє.

Ніхто в його не заходить,

Тілько вітер віє

Та розносить жовте листя

По жовтому полю.

Довго воно зеленіло,

Поки люди з поля

Пожарище не пустили

Та не запалили

Села того зеленого.

Згоріло, зотліло,

Попіл вітром розмахало,

І сліду не стало.

Отаке-то людям горе

Чума виробляла.











ЧУМА


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 358 — 360).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 54 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він замінив окремі слова в рядках 1, 20, 24, 25, змінив порядок слів у рядку 49. Пізніше, очевидно 1857 р., наприкінці свого перебування на засланні, в Новопетровському укріпленні, Шевченко олівцем додав назву «Чума». До «Більшої книжки» поезію не перенесено.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» з відхиленням у рядках 20 та 48 («люде» замість «люди») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 544 — 545 і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка / Львів, 1867. — Т. 2. — С. 216 — 217.

Вірш написано під враженням розповідей про епідемію холери, яка в 1847 — 1848 рр. охопила територію майже шести губерній Російської імперії, зокрема й Оренбуржчину. Безпосереднім свідком епідемії поет не був. Те, що він мав на увазі саме цю подію, підтверджується первісним варіантом першого рядка твору: «Холера з заступом ходила». Про холеру йдеться у вірші «І знов мені не привезла...», записаному в «Малій книжці» під № 55 безпосередньо після вірша «Чума», в листі до А. І. Лизогуба від 11 грудня 1847 р.: «Холера, благодарить Бога, минула нашу пустиню — а ходила близько». Про епідемію холери на півдні Росії Шевченкові написав А. І. Лизогуб у листах від 21 жовтня 1847 р. і 15 липня 1848 р. Шевченко згадує холеру також у вірші «Ой не п’ються пива-меди...» (див. коментар до цього твору). Серед жертв епідемії була рідна сестра поета — Катерина, про що він довідався значно пізніше. З погляду наступних подій в історії України твір прочитується і в символічному ключі — як пророцтво її майбутніх бід.

І со святими не співала... — Йдеться про заупокійну молитву «Со святими упокой». /654/










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.