Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 159; 654-655.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





В неволі, в самоті немає,

Нема з ким серце поєднать.

Та сам собі оце шукаю

Когось-то, з ним щоб розмовлять.

Шукаю Бога, а нахожу

Таке, що цур йому й казать.

От що зробили з мене годи

Та безталання; та ще й те,

Що літечко моє святе

Минуло хмарно, що немає

Ніже єдиного случаю,

Щоб доладу було згадать.

А душу треба розважать,

Бо їй так хочеться, так просить

Хоч слова тихого; не чуть,

І мов у полі сніг заносить

Неохолонувший ще труп.











«В НЕВОЛІ, В САМОТІ НЕМАЄ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 363);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 191).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 56 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з виправленнями в двох рядках. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, він переписав вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», піддавши його значній редакторській обробці (зокрема і скороченню), внаслідок чого твір набув більшої виразності й стислості. При переписуванні Шевченко пропустив і потім вписав рядок 14.

Відомі нам списки вірша походять від автографів та друкованих джерел. «Більша книжка» є джерелом списку П. О. Куліша кінця 50-х — початку 60-х років, у кількох рядках якого (3, 6, 14, 15) є відхилення від автографа, що постали, очевидно, внаслідок помилок при списуванні (ІЛ, ф. 1, № 87, арк. 2). Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав А. М. Жемчужникову і не /655/ зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Більшість відзначених ним відмін у поезії « В неволі, в самоті немає...» збігаються з текстом «Малої книжки», рядок 5 ідентичний текстові «Більшої книжки», відміни в рядках 2 («Нема з ким думу поєднать») та 4 («Щоб з ким хоч серцем розмовлять»), очевидно, виникли внаслідок помилок при переписуванні твору з «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 20).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з помилкою в рядку 10 («марно» замість «хмарно») в журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 7).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 584, де вірш опубліковано за «Більшою книжкою», і того ж року до видання: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 244, в якому твір друкувався за «Основою» — з помилкою в рядку 10 («марно» замість «хмарно»).

Від першодруку в «Основі» (1862. — № 7. — С. 7) походять списки: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 463), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 74 — 74 звор.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 210), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 16 звор.) та ін.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.