[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 168-169; 662-664.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

Не додому вночі йдучи

З куминої хати

І не спати лягаючи,

Згадай мене, брате.

А як прийде нудьга в гості

Та й на ніч засяде,

Отойді мене, мій друже,

Зови на пораду.

Отойді згадай в пустині,

Далеко над морем,

Свого друга веселого,

Як він горе боре.

Як він свої думи тії

І серце убоге

Заховавши, ходить собі,

Та молиться Богу,

Та згадує Україну

І тебе, мій друже;

Та іноді й пожуриться —

Звичайне, не дуже,

А так тілько. Надворі, бач,

Наступає свято...

Тяжко його, друже-брате,

Самому стрічати

У пустині. Завтра рано

Заревуть дзвіниці

В Україні; завтра рано

До церкви молитись

Підуть люде... Завтра ж рано

Завиє голодний

Звір в пустині, і повіє

Ураган холодний. /169/

І занесе піском, снігом

Курінь — мою хату.

Отак мені доведеться

Свято зострічати!

Що ж діяти? На те й лихо,

Щоб з тим лихом битись.

А ти, друже мій єдиний,

Як маєш журитись,

Прочитай оцю цидулу

І знай, що на світі

Тілько й тяжко, що в пустині

У неволі жити;

Та й там живуть, хоч погано,

Що ж діяти маю?

Треба б вмерти. Так надія,

Брате, не вмирає.

«НЕ ДОДОМУ ВНОЧІ ЙДУЧИ...»

Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 247 — 248);

чистовий автограф в альбомі Лазаревських. Записи 1844 — 1887 рр. (ІЛ, ф. 1, № 66, с. 241 — 242);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 121 — 122).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі в альбомі Лазаревських: «1848, декабря 24. Косарал».

Датується за цим автографом: 24 грудня 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня) і поставив його під № 3 у другому зшитку за 1849 рік. Під час переписування він замінив слово у рядку 18, закреслив, не подавши нового варіанта, частину рядка 47, виправив описки в рядках 4 та 9. Пізніше, очевидно в Новопетровському укріпленні, олівцем дописав назву «N. N.» (вірш присвячено Ф. М. Лазаревському) та вніс виправлення в рядок 28.

Приблизно в той самий час, коли Шевченко переніс вірш «Не додому вночі йдучи...» до «Малої книжки», він записав цей твір (без рядків 45 — 48 та без назви) в альбом Лазаревських. Автограф датується за часом перебування Шевченка в Оренбурзі в 1849 — 1850 рр. (з 31 жовтня 1849 — до арешту 23 квітня 1850 р.; Ф. М. Лазаревський жив в Оренбурзі з 1845 до 1854 р.) та за місцем в альбомі Лазаревських: попередній запис Шевченковою рукою в цьому альбомі народної пісні «Ой у саду, саду...» датовано поетом «ноября 17 — 1849, Оренбург». Найближчі наступні дати записів у альбомі Лазаревських — 1854 і 1855 рр. Найімовірніше, Шевченко переписав твір з «Малої книжки», про що свідчать варіанти в рядках 19, 28 — 29, 33, 38, 44, що збігаються з текстом «Малої книжки». Збоку в кінці рукопису поставлено дату написання твору: «1848, декаб/663/ря 24. Косарал». Очевидно, пізніше переглядаючи текст, Шевченко виправив олівцем рядок 21.

У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з багатьма виправленнями. Зокрема, не перенесено присвяту «N. N.».

Вперше надруковано в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 77 — 78) під назвою «На Різдво» без останніх дванадцяти рядків за текстом, близьким до автографа в альбомі Лазаревських (публікація відрізняється від цього тексту тільки рядком 13, який в усіх трьох автографах вірша збігається). Під твором дата: «1848, декабря 24. Косарал, на Аральському морі». До тексту «Хати» близький запис рядків 9 — 16 рукою П. О. Куліша під копією 1856 р. автопортрета Шевченка, виконаного під час перебування на Косаралі (Чернігівський художній музей). Майже одночасно з публікацією в «Хаті» вірш з’явився в російському перекладі М. Гербеля в кн.: Шевченко Т. Кобзарь: В переводе русских поэтов (1860).

Наступну публікацію під назвою «Ф. М. Л-з-р-скому» зроблено в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 1 — 2) за «Більшою книжкою» з кількома помилками (у рядку 15 надруковано «заковавши» замість «заховавши», рядки 26 — 27 пропущено) та неточностями (в рядку 6 і 9 — «отоді» замість «отойді», в рядку 21 «тільки» замість «тілько», в рядку 29 «пійдуть» замість «підуть»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 446 — 447, де вірш надруковано за «Більшою книжкою» під назвою «Ф. М. Лазаревському». Того ж року за текстом публікації в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 77 — 78) твір передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка / Львів, 1867. — Т. 1. — С. 232 — 233.

Відомі нам списки вірша походять від автографів та публікацій у періодиці. Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Зафіксовані ним три варіанти в рядках 31, 33 та 44 збігаються з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 12).

Запис Шевченка в альбомі Лазаревських — джерело списку рукою І. М. Лазаревського в збірці «Стихотворения Т. Г. Шевченка» кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка в тексті інших творів (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 8 — 8 звор.).

Інші списки вірша «Не додому вночі йдучи...» походять від першодруку в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 77 — 78): у збірках «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 327 — 328), «Барвінок. Пісні, вірші та байки», укладеній 1863 р. А. І. Фесенком (РДБ, ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 27 — 27 звор.), збірці без дати (НМТШ, А-546), у рукописних «Кобзарях» — 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 237 — 237 звор.), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 31 звор. — 32) та ін. Від публікації в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 1 — 2) походять списки в збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 622 — 624), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, /664/ арк. 6 — 6 звор.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 55 звор. — 56), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 13 звор. — 14) та ін.

Вірш звернено до Федора Матвійовича Лазаревського (1820 — 1890) — чиновника Оренбурзької прикордонної комісії, одного з найближчих друзів поета на засланні. Знайомство Шевченка і Ф. Лазаревського відбулося на другий день після того, як поета 1847 року було доставлено до Оренбурга (Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченко // Киевская старина. — 1899. — Кн. 2. — С. 152). Шевченко бував на квартирі у Лазаревського 1847 р. та взимку 1849 — 1850 рр., жив у нього в листопаді — грудні 1849 р. після повернення з Аральської експедиції, зробив кілька записів у його альбомі (зокрема й вірша «Не додому вночі йдучи...»), 11 грудня 1849 р. виконав портрет братів Михайла та Федора Лазаревських, 1850 р. написав портрет Ф. Лазаревського. «Это один из самых благородных людей! — писав поет про Ф. Лазаревського в листі до В. Рєпніної від 7 березня 1850 р. — Он первый не устыдился моей серой шинели и первый встретил меня по возвращении моем из кирги[зской] степи и спросил, єсть ли у меня что пообедать». Шевченко зустрічався з Ф. М. Лазаревським і після заслання. Ф. Лазаревський залишив спогади про поета.

Цидула — лист; тут Шевченко називає цидулою своє віршове звернення до Ф. Лазаревського.

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти