[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 187; 668-670.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

Ой крикнули сірії гуси

В яру на ставу;

Стала [слава] на все село

Про тую вдову.

Не так слава, не так слава,

Як той поговір,

Що заїздив козак з Січі

До вдови на двір.

— Вечеряли у світлиці,

Мед-вино пили;

І в кімнаті на кроваті

Спочити лягли. —

Не минула слава тая,

Не марне пішла.

Удовиця у м’ясниці

Сина привела.

Вигодувала малого,

До школи дала.

А із школи його взявши,

Коня купила,

А коня йому купивши,

Сідельце сама

Самим шовком вишивала,

Златом окула,

Одягла його в червоний

В жупан дорогий,

Посадила на коника...

— Гляньте, вороги!

Подивітесь! — Та й повела

Коня вздовж села.

Та й привела до обозу;

В військо оддала...

А сама на прощу в Київ,

В черниці пішла.

«ОЙ КРИКНУЛИ СІРІЇ ГУСИ...»

Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 252 — 253);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 125).

Подається за «Більшою книжкою». Пропущене в третьому рядку слово «слава» відновлюється в квадратових дужках за автографом у «Малій книжці».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описо/669/вої експедиції на Косаралі в 1848 — 1849 рр.) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 6 у другому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. При цьому він поправив рядок 26. Низку нових виправлень (у рядках 23 — 24, 29 — 31) Шевченко вніс до тексту «Малої книжки» кількома роками згодом, орієнтовно 1857 р., наприкінці свого перебування на засланні у Новопетровському укріпленні. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш зі змінами в багатьох рядках з «Малої книжки» до «Більшої книжки». У рядку 3 він пропустив слово «слава».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1861. — № 3. — С. 3) з кількома незначними відмінами редакторського характеру (у рядку 1 «сірі гуси» замість «сірії гуси», у рядку 18 «ддала» замість «дала», у рядку 24 «злотом» замість «златом»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 451 — 452, де вірш подано за першодруком, і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 175 — 176 (під редакційною назвою «Удовиця»).

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Відзначені ним два варіанти (рядки 3, 33) збігаються з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 13).

Відомі нам списки вірша «Ой крикнули сірії гуси...» походять від першодруку в «Основі» (1861. — № 3. — С. 3): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 458 — 459), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 25 звор. — 26), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 20 — 20 звор.) та ін.

Сюжетна основа вірша пов’язана з народною піснею про вдову, що, виростивши сина, віддала його до війська. В повісті «Наймичка» Шевченко наводить початок цієї пісні:

Ой жила вдова

Та на край села,

Выгодувала сына,

Сына Ивана.

Выгодувавши, до школы дала,

А з школы взявши,

Коня купыла.

В народній поезії відомі різні варіанти пісні на цей сюжет (див., напр., пісню «Ой мала вдова сина сокола...» в кн.: Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. — М., 1834. — Ч. 1. — С. 117; «Жила, жила та удівонька...» в кн.: Труды этнографическо-статистической экспе/670/диции... собранные П. П. Чубинским. — С. 976; «Насеред села сиділа вдова...» в кн.: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким. — М., 1878. — Ч. 1. — № 8. — С. 186 та ін.). Проте Шевченко дає зовсім нове, оригінальне трактування теми. Знехтувавши людським поговором, вдова народжує сина і, вивчивши його, відводить до козацького обозу. «Червоний жупан дорогий», в який вона виряджає сина, — традиційний козацький одяг. Виховавши з сина захисника вітчизни, вдова пишається своїм вчинком. Подаючи у вірші « Ой крикнули сірії гуси...» ще одну інтерпретацію теми матері-покритки, Шевченко високо підносить гідність своєї героїні, виступає проти традиційної моралі (див.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 227 — 228).

М’ясниці — період, коли за дозволом церкви можна їсти м’ясо. Зимові м’ясниці — від Різдва до Масляної й осінні — від 15 серпня до 14 листопада (за ст. ст.).

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти