Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 188-190; 670-671.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Якби тобі довелося

В нас попанувати,

То знав би ти, пане-брате,

Як їх називати,

Отих твоїх безталанних

Дівчаток накритих.

А то верзе біси зна що

Та й думає — Ми то!

Ми то людям покажемо

Оцих безталанних

Та навчимо шануватись

Паничів поганих! —

Шкода й праці! Поки села,

Поки пани в селах,

Будуть собі тинятися

Покритки веселі

По шиночках з москалями,

І не турбуйсь, брате.

— Добре, — кажу. — А все-таки

Невеличку нате,

Оцю одну, останнюю,

Слухайте ж, панята.


Дівчата на луці гребли,

А парубки копиці клали,

Та, знай, на сонце позирали,

Та нісенітницю верзли,

Звичайне, хлопці. А дівчата,

Мов ті сороки, цокотали

Та до криниці учащали

У яр погуляти.

Найкращая з всього села

Давненько вже у яр пішла, /189/

Узявши глечик; та й немає,

А лановий і не шукає,

Мов і не бачить. Не новий

Оцей лукавий лановий,

Стара собака, та ще й бита.

У балці стало щось кричать,

Побігли хлопці рятовать.

Аж там панич несамовитий,

Недоліток, таке творить,

Сердешну дівчину мордує.

Сердешна дівчина кричить.

Прибігли хлопці, не рятують,

Бояться пана. А один,

Щонаймолодший, озирнувшись,

Та вилами пана

І просадив, мов ту жабу.

Застогнав поганець

Та й опрігся. Порадились,

Дали в город знати;

Суд наїхав, подивились,

Попились завзято

Судовики. Закували

Хлопця молодого,

Та в тюрму захвасували...

Та й більше нічого.

На верствовім шляху в полі

Корчма під вербою

Стоїть собі в холодочку,

А попід корчмою

Сидять в путах арестанти.

Трохи одпочити

Позволено бідолагам

Та води напитись.

Сидять собі, розмовляють,

А дехто й куняє.

А з-за гори поїзжане

На шлях виїзжають,

Аж три тройки. І, звичайне,

Коло корчми стали

Дати коням одпочити,

Та й дружки пристали

Співаючи. Отож стали,

Молодая встала,

Взяла кварту оковити /190/

Та й почастувала

Сердешного невольника

І його сторожу.

Коли дивиться, погляне...

Боже! милий Боже!

Меж невольниками в путах

Той самий єдиний

Її месник безталанний —

Несе з України

Аж у Сибір ланцюг-пута...

А ти будеш тута

У розкоші і не будеш

Ні знати, ні чути

Його плачу вседневного...

Не почастувала

Свого месника святого

І не привітала,

Тілько глянула на його...

Та й більше нічого.


Попереду поїзжане

Рушили в дорогу.

А за ними й невольники

Побрязкали путом

Понад шляхом. І нікого

Не видно, не чути

Коло корчми, одна собі

Поки що осталась

З шинкаркою; кругом неї

Димом розстилалась

В полі курява.

І смерклось.

І вік не великий,

Не тілько день. На хуторі

Танці та музики —

Аж до півночі. Придане

Постіль пішли слати

У комору, а молода

Вийшла мовчки з хати

Та й пропала. Скрізь шукали,

До світу шукали,

Та не найшли. Де ж поділась?

Де? Помандрувала

За невольником убогим

У Сибір... Та й годі. /191/











«ЯКБИ ТОБІ ДОВЕЛОСЯ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 255 — 259);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 126 — 129).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» твір переписано під № 7 у третьому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 р. (до арешту поета 23 квітня). При цьому Шевченко замінив два слова у рядку 15, вставив слово в рядку 64. Повернувшись до тексту поеми пізніше, найімовірніше під кінець перебування на засланні, в Новопетровському укріпленні, він зробив ряд виправлень чорнилом: замінив слово у рядку 20, дописав рядки 21 — 22. Наступний етап роботи зафіксовано у «Більшій книжці», куди Шевченко 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, заніс нову редакцію твору. Під час переписування замінено слова в рядках 44 та 63, виправлено описку в рядку 86. Ґрунтовна переробка, якій Шевченко піддав поему, пов’язана насамперед з психологічним поглибленням образів центральних героїв. У другій редакції він, по суті, створив нову концепцію образу дівчини. В процесі редакційної обробки усунуто другорядні щодо розкриття основного змісту твору мотиви (про відпочинок арештантів, про весільний поїзд), натомість додано деталі, що роблять оповідь стислішою й конкретнішою.

Найімовірніше, з «Малої книжки» поему було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову. Деякі відміни цього списку, який не зберігся, подав О. Я. Кониський. Як варіанти поеми «Якби тобі довелося...» він відзначає ті самі фрагменти з «Малої книжки», що не ввійшли до другої редакції твору і вперше наведені в підрядко/670/вих примітках у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 130 — 134, й, очевидно, йдучи за цим виданням, не фіксує поодиноких варіантів в окремих рядках першої частини поеми (6, 7, 29, 31, 36) (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1900. — Кн. 1. — С. 16).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 453 — 456, з купюрою з огляду на цензуру в рядку 50 (випущено слово «опрігся») і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 199 — 202. Повний текст вперше опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 130 — 134.

Поїзжане (поїжджани) — весільні гості, учасники весільного поїзду, що їдуть до церкви.

Оковита — горілка (від латинського aqua vitae — вода життя). Придани — див. коментар до поеми «Марина».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.