[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 193-195; 672-673.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї Матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. — Це моє!

Моє! — І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. — А подивіться!

Моє найкраще над всіми! —

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, Боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого. /194/

Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,

І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти нездужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

В холодній молишся оселі

За їх, за діточок.

А ти,

Великомученице! Села

Минаєш, плачучи, вночі.

І полем-степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: — Он байстря Несе покритка на базар.

Безталанная! Де ділась

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

І вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази.

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли-то воно буде

Гратись і промовить

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

Ти зрадієш; і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива. /195/

Та не довго. Бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине

Калікою на розпутті,

Щоб собак дражнила,

Та ще й вилає. За те, бач,

Що на світ родила.

І за те ще, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого,

Поки не загинеш

Межи псами на морозі

Де-небудь під тином.

«У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ...»

Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 264 — 268); чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 131 — 133). Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 10 у третьому зшитку за 1849 рік) та часом перебування /673/ Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. (дня арешту поета). Під час переписування поет правив рядки 8, 21, 22, 23, 33, 37, 64, 66, 74. У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш із значними виправленнями (зокрема, вилучено чотири рядки після 12-го рядка та 22 рядки наприкінці твору) з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

З «Малої книжки» вірш переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Єдина наведена О. Я. Кониським відміна цього списку відповідає рядкам 71 — 73 з «Малої книжки» (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 14).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» під довільною редакційною назвою «Мати-покритка» та з деякими орфографічними змінами («над всіми», «пійде» замість «над всіма», «піде») в журналі «Основа» (1862. — № 8. — С. 1 — 3).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 458 — 460, де подано за публікацією «Основи» під тією ж редакційною назвою «Мати-покритка».

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти