[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 198; 674.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

Буває, іноді старий

Не знає сам, чого зрадіє,

Неначе стане молодий,

І заспіває... як уміє.

І стане ясно перед ним

Надія ангелом святим,

І зоря, молодость його,

Витає весело над ним.

Що ж се зробилося з старим,

Чого зрадів оце? Того,

Що, бачите, старий подумав

Добро якесь комусь зробить.

А що ж, як зробить? Добре жить

Тому, чия душа і дума

Добро навчилася любить!

Не раз такому любо стане,

Не раз барвінком зацвіте.

Отак, буває, в темну яму

Святеє сонечко загляне,

І в темній ямі, як на те,

Зелена травка поросте.

«БУВАЄ, ІНОДІ СТАРИЙ...»

Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 207).

Подається за «Малою книжкою».

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 13 у четвертому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої твір переписано з невідомого автографа в Оренбурзі, не раніше 1 листопада 1849 р., після повернення Шевченка з Аральської описової експедиції, і не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета. Незабаром після занесення вірша до «Малої книжки» поет вніс виправлення у рядки 4, 8, 16 — 17, 21. До «Більшої книжки» твір не переписано.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 440, де подано за «Малою книжкою».

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти