Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 199-200; 674-675.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Хіба самому написать
Таки посланіє до себе,
Та все дочиста розказать,
Усе, що треба, що й не треба.
А то не діждешся його,
Того писанія святого,
Святої правди ні од кого.
Та й ждать не маю од кого.
Бо вже б, здавалося, пора:
Либонь, уже десяте літо,
Як людям дав я «Кобзаря»,
А їм неначе рот зашито,
Ніхто й не гавкне, не лайне,
Неначе й не було мене.
Не похвали собі, громадо!
Без неї, може, обійдусь,
А ради жду собі, поради!
Та, мабуть, в яму перейду
Із москалів, я не діждусь!
Мені, було, аж серце мліло,
Мій Боже милий! як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?..
Бо хоч зостаріюсь затого,
А ще не знаю, що роблю.
Пишу собі, щоб не міняти
Часа святого так на так,
Та іноді старий козак
Верзеться грішному, усатий, /200/
З своєю волею мені
На чорнім вороні-коні!
А більш нічого я не знаю,
Хоч я за це і пропадаю
Тепер в далекій стороні.
Чи доля так оце зробила?
Чи мати Богу не молилась,
Як понесла мене? Що я —
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає,
Захода сонця дожидає.
Отак-то я тепер терплю
Та смерть із степу виглядаю,
А за що, єй-богу, не знаю!
А все-таки її люблю,
Мою Україну широку,
Хоч я по їй і одинокий
(Бо, бачте, пари не найшов)
Аж до погибелі дійшов.
Нічого, друже, не журися!
В дулéвину себе закуй,
Гарненько Богу помолися,
А на громаду хоч наплюй!
Вона — капуста головата.
А втім, як знаєш, пане-брате.
Не дурень, сам собі міркуй.
«ХІБА САМОМУ НАПИСАТЬ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 208 — 210).
Подається за «Малою книжкою».
Автограф не датований.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 14 у четвертому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм. /675/
Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі, не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета. Під час переписування до «Малої книжки» поет правив рядки 6, 44, 47-50, 53, 57.
Згодом, найімовірніше 1857 року, наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко перекреслив увесь текст олівцем.
Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 580 — 581, де подано за «Малою книжкою ».
Либонь уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря». — Йдеться про перше видання збірки творів поета — «Кобзар», випущене 18 квітня 1840 р.
Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене. — Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства «Напечатанные сочинения: Шевченки «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко», Костомарова «Украинские баллады» и «Ветка» було заборонено й вилучено з продажу (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814 — 1861. — К., 1982. — С. 135). Це потягло за собою і заборону згадок про цих діячів та друку їхніх творів. Після того, як 21 червня 1847 р. газета «Санктпетербургские ведомости» вмістила оголошення про продаж у книгарні І. Т. Лисенкова «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків», міністр освіти С. С. Уваров на вимогу III відділу 5 липня 1847 р. заборонив вміщувати в газетах та журналах оголошення про твори Шевченка, Куліша, Костомарова (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 149).
Дулевина — добре гартована сталь.