Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 199-200; 674-675.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Хіба самому написать

Таки посланіє до себе,

Та все дочиста розказать,

Усе, що треба, що й не треба.

А то не діждешся його,

Того писанія святого,

Святої правди ні од кого.

Та й ждать не маю од кого.

Бо вже б, здавалося, пора:

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо!

Без неї, може, обійдусь,

А ради жду собі, поради!

Та, мабуть, в яму перейду

Із москалів, я не діждусь!

Мені, було, аж серце мліло,

Мій Боже милий! як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?..

Бо хоч зостаріюсь затого,

А ще не знаю, що роблю.

Пишу собі, щоб не міняти

Часа святого так на так,

Та іноді старий козак

Верзеться грішному, усатий, /200/


З своєю волею мені

На чорнім вороні-коні!

А більш нічого я не знаю,

Хоч я за це і пропадаю

Тепер в далекій стороні.

Чи доля так оце зробила?

Чи мати Богу не молилась,

Як понесла мене? Що я —

Неначе лютая змія

Розтоптана в степу здихає,

Захода сонця дожидає.

Отак-то я тепер терплю

Та смерть із степу виглядаю,

А за що, єй-богу, не знаю!

А все-таки її люблю,

Мою Україну широку,

Хоч я по їй і одинокий

(Бо, бачте, пари не найшов)

Аж до погибелі дійшов.


Нічого, друже, не журися!

В дулéвину себе закуй,

Гарненько Богу помолися,

А на громаду хоч наплюй!

Вона — капуста головата.

А втім, як знаєш, пане-брате.

Не дурень, сам собі міркуй.











«ХІБА САМОМУ НАПИСАТЬ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 208 — 210).

Подається за «Малою книжкою».

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 14 у четвертому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм. /675/

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі, не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета. Під час переписування до «Малої книжки» поет правив рядки 6, 44, 47-50, 53, 57.

Згодом, найімовірніше 1857 року, наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко перекреслив увесь текст олівцем.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 580 — 581, де подано за «Малою книжкою ».

Либонь уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря». — Йдеться про перше видання збірки творів поета — «Кобзар», випущене 18 квітня 1840 р.

Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене. — Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства «Напечатанные сочинения: Шевченки «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко», Костомарова «Украинские баллады» и «Ветка» було заборонено й вилучено з продажу (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814 — 1861. — К., 1982. — С. 135). Це потягло за собою і заборону згадок про цих діячів та друку їхніх творів. Після того, як 21 червня 1847 р. газета «Санктпетербургские ведомости» вмістила оголошення про продаж у книгарні І. Т. Лисенкова «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків», міністр освіти С. С. Уваров на вимогу III відділу 5 липня 1847 р. заборонив вміщувати в газетах та журналах оголошення про твори Шевченка, Куліша, Костомарова (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 149).

Дулевина — добре гартована сталь.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.