Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 202; 676.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої;

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодость моя.

Мені здається що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі,

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.











«І ЗОЛОТОЇ Й ДОРОГОЇ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 211);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 109).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 15 у четвертому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», куди вірш переписано з невідомого автографа не раніше 1 листопада 1849 і не пізніше 23 квітня 1850 р. (дня арешту поета). Невдовзі поет зробив виправлення у рядках 1, 5, 7, 9, 19.

У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш із значними змінами й виправленнями з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 427, за «Більшою книжкою» з відміною у рядку 20: «А піде в найми» замість «І піде в найми».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.