Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 203-204; 676-677.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

І бачиться, в селі убогім,

Мені так бачиться, нічого

Не виросло і не згнило,

Таке собі, як і було.

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба.

Нагнулася, як та журба

Далеко в самотній неволі.

Ставок, гребелька, і вітряк

З-за гаю крилами махає.

І дуб зелений, мов козак

Із гаю вийшов та й гуляє

Попід горою. По горі

Садочок темний, а в садочку

Лежать собі у холодочку,

Мов у Раю, мої старі.

Хрести дубові посхилялись,

Слова дощем позамивались... /204/

І не дощем, і не слова

Гладесенько Сатурн стирає...

Нехай з святими спочивають

Мої старії... — Чи жива

Ота Оксаночка? — питаю

У брата тихо я. — Яка?

— Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?

— Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена. Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Так так що краля! І невбога,

Та талану Господь не дав... —

А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога.











«МИ ВКУПОЧЦІ КОЛИСЬ РОСЛИ...»


Джерела тексту:

чорновий автограф в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 5 звор. — 6);

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 212 — 214);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 110 — 111).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа в альбомі Шевченка між чорновими автографами поезій «Дурні та гордії ми люди...», «Готово! Парус розпустили...», «За сонцем хмаронька пливе...», «Ми восени таки похожі...», уривків деяких інших творів, зроблених тим же самим почерком і невдовзі переписаних з альбому до «Малої книжки» серед творів 1849 р., та за часом перебування Шевченка з січня по квітень 1849 р. в Раїмі, орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм. /677/

Первісний автограф в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. записано олівцем. З цього автографа Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, не раніше 1 листопада 1849 і не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета, переписав вірш, послідовно виправивши його текст, до «Малої книжки» (під № 16 до четвертого зшитка за 1849 рік). Одержавши «Малу книжку» в Новопетровському укріпленні, Шевченко викреслив олівцем усю другу половину тексту після рядка 35; 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, поет переписав вірш з деякими змінами й виправленнями з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

З «Малої книжки» вірш переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову (нині не відомий). Уривки, наведені з цього списку О. Я. Кониським, відповідають тексту «Малої книжки», за винятком двох відхилень: у першому рядку «вчилися» (замість «гралися»), у рядку 46 «за москалем» замінено на «за москалями» (або контаміновано з «Більшої книжки») і в зв’язку з цим ритмічно перебудовано весь рядок (замість варіанта «Малої книжки»: «За москалем та знов вертала» — варіант: «За москалями та вертала...» (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 11).

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 429 — 430, де подано за «Більшою книжкою» без останнього рядка (з огляду на цензуру), з деякими орфографічними змінами та довільною заміною слова «Було» на «Бувало» в рядку 49: «Острижена. Бувало, вночі».

У творі відбились спогади Шевченка про дитячу дружбу з сусідською дівчинкою Оксаною Коваленко; в її образі риси реальної постаті Оксани Коваленко поєднано з життєвою долею зведеної дівчини — центрального жіночого образу в творчості поета. Реальна ж Оксана вийшла заміж (Жур П. В. Літо перше: 3 хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 74 — 78). До неї ж звертається поет у вступі до присвяченої їй поеми «Мар’яна-черниця» (1841).

Сатурн (у греків — Кронос) — у римській міфології — бог землеробства, охоронець посівів, пізніше — бог часу.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.