[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 206-207; 678-679.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

Ми восени таки похожі

Хоч капельку на образ Божий,

Звичайне, що не всі, а так,

Хоч деякі.

Крутий байрак,

Неначе циган чорний, голий,

В діброві вбитий або спить.

А по долині, по роздоллі

Із степу перекотиполе

Рудим ягняточком біжить

До річечки собі напитись.

А річечка його взяла

Та в Дніпр широкий понесла,

А Дніпр у море, на край світа

Билину море покотило

Та й кинуло на чужині.

І жаль тобі її стане,

Малої билини.

Підеш собі зажурившись

Гаєм по долині,

Гай шепоче, гнуться лози

В яру при дорозі,

Думи душу осідають,

І капають сльози.

І хочеться сповідатись,

Серце розповити,

І хочеться... Боже милий!

Як хочеться жити,

І любити Твою правду,

І весь світ обняти!

Благо тобі, друже-брате,

Як є в тебе хата. /207/

Благо тобі, як у хаті

Є з ким розмовляти.

Хоч дитина немовляща,

І воно вгадає

Твої думи веселії...

Сам Бог розмовляє

Непорочними устами.

А тобі, мій одинокий,

Мій друже єдиний,

Горе тобі на чужині

Та на самотині.

Хто з тобою заговорить,

Привітає, гляне?..

Кругом тебе простяглася

Трупом бездиханним

Помарнілая пустиня,

Кинутая Богом.

«МИ ВОСЕНИ ТАКИ ПОХОЖІ...»

Джерела тексту:

чорновий автограф у альбомі 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 33 звор.);

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 216 — 218);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 112 — 113).

Подається за «Більшою книжкою».

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа в альбомі 1846 — 1850 рр. серед творів 1849 р., а також за місцем у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 18 у четвертому зшитку за 1849 рік), орієнтовно: вересень — початок жовтня 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст — автограф в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр., записаний між творами 1849 р. З цього автографа Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, не раніше 1 листопада 1849 і не пізніше 23 квітня 1850 р. (дня арешту поета), переписав вірш без двох останніх рядків та з виправленням у рядку 29 до «Малої книжки». У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, поет переписав вірш із значними виправленнями та переробками, зокрема з новим закінченням, з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний. /679/

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 431 — 432, за «Більшою книжкою» з пропуском рядків 23 — 24.

З «Малої книжки» текст було занесено до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і нині не відомий. Уривки, наведені з цього списку О. Я. Кониським (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 12) відповідають тексту «Малої книжки», за винятком рядка 12, що відповідає тексту «Більшої книжки» («А річечка його взяла...»).

Благо тобі, друже-брате... — Очевидно, поет звертається до доброзичливого читача, можливо, до когось із друзів; про те, що він мав на увазі певну особу, даних немає.

А тобі, мій одинокий, Мій друже єдиний, Горе тобі на чужині Та на самотині. — Це поетичний діалог із самим собою, так само, як у поезії «Ну що б, здавалося, слова...»: «Чого ж тепер заплакав ти?»

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти