Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 208-210; 679.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





1850



Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними,

Пливуть собі стиха, Забирають за собою

І добро і лихо!

Забирають, не вертають

Ніколи нічóго!

І не благай, бо пропаде

Молитва за Богом.


І четвертий рік минає

Тихенько, поволі,

І четверту начинаю

Книжечку в неволі

Мережати, — змережаю

Кров’ю та сльозами

Моє горе на чужині,

Бо горе словами

Не розкажеться нікому

Ніколи, ніколи,

Нігде на світі! Нема слов

В далекій неволі!

Немає слов, немає сльоз,

Немає нічого.

Нема навіть кругом тебе

Великого Бога!

Нема на що подивитись,

З ким поговорити.

Жить не хочеться на світі,

А сам мусиш жити. /209/

Мушу, мушу, а для чого?

Щоб не губить душу?

Не варт вона того жалю.

Ось для чого мушу

Жить на світі, волочити

В неволі кайдани!

Може, ще я подивлюся

На мою Украйну...

Може, ще я поділюся

Словами- сльозами

З дібровами зеленими!

З темними лугами!

Бо немає в мене роду

На всій Україні,

Та все-таки не ті люде,

Що на цій чужині!

Гуляв би я понад Дніпром

По веселих селах

Та співав би свої думи,

Тихі, невеселі.

Дай дожити, подивитись,

О Боже мій милий!

На лани тії зелені

І тії могили! А не даси, то донеси

На мою країну

Мої сльози; бо я, Боже!

Я за неї гину!

Може, мені на чужині

Лежать легше буде,

Як іноді в Україні

Згадувати будуть!

Донеси ж, мій Боже милий!

Або хоч надію

Пошли в душу... бо нічого,

Нічого не вдію

Убогою головою,

Бо серце холоне,

Як подумаю, що, може,

Мене похоронять

На чужині, — і ці думи

Зо мною сховають!.. /210/

І мене на Україні

Ніхто не згадає!


А може, тихо за літами

Мої мережані сльозами

І долетять коли-небудь

На Україну... і падуть,

Неначе роси над землею,

На щире серце молодеє

Сльозами тихо упадуть!

І покиває головою,

І буде плакати зо мною,

І може, Господи, мене

В своїй молитві пом’яне!


Нехай як буде, так і буде.

Чи то плисти, чи то брести.

Хоч доведеться розп’ястись!

А я таки мережать буду

Тихенько білії листи.











«ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф першої редакції у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 369 — 373).

Подається за цим автографом.

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (у першому зшитку за 1850-й рік, де його записано першим без порядкового номера) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку — навесні 1850 р., орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня — дня арешту поета. Під час переписування поет зробив виправлення у рядках 16, 24; рядок після 37 замінено остаточним варіантом. У 1858 р. Шевченко створив другу редакцію вірша (вміщену у цьому ж томі).

Вперше надруковано у виданні: «Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 140 — 143).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.