[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 211; 679-680.]

Попередня     Головна     Наступна

Ми заспівали, розійшлись

Без сльоз і без розмови.

Чи зійдемося ж знову?

Чи заспіваємо коли?

А може, й те... Та де? Якими?

І заспіваємо яку?

Не тут, і певне, не такими!

І заспіваєм не таку!

І тут невесело співали,

Бо й тут невесело було,

Та все-таки якось жилось,

Принаймні вкупі сумували,

Згадавши той веселий край,

І Дніпр той дужий, крутогорий,

І молодеє теє горе!

І молодий той грішний рай!

«МИ ЗАСПІВАЛИ, РОЗІЙШЛИСЬ...»

Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 374). Подається за «Малою книжкою». Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 2 у першому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в /680/ Оренбурзі в січні — квітні 1850 р., орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

Єдиний відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано в Оренбурзі з невідомого автографа на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 562, за «Малою книжкою».

Створення вірша пов’язане, ймовірно, з реальною подією: прощанням поета зі своїми друзями — Ф. М. Лазаревським, який наприкінці грудня

1849 р. надовго залишив місто, й С. П. Левицьким, якого на початку

1850 року переведено на службу до Петербурга, а також із О. І. Бутаковим та К. Є. Поспєловим, які навесні 1850 р. знову виїхали у степ (Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченко [Публ. М. Чалого] // Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 158).

Попередня     Головна     Наступна