Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 212-213; 680-681.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Не молилася за мене,

Поклони не клала

Моя мати; а так собі

Мене повивала,

Співаючи. — Нехай росте

Та здорове буде! —

І виріс я, хвалить Бога,

Та не виліз в люде.

Лучше було б не родити

Або утопити,

Як мав би я у неволі

Господа гнівити.


А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі,

Та на високії могили;

Дивитись, думати, гадать,

Коли-то їх понасипали?

Кого там люде поховали?

І вдвох тихенько заспівать

Ту думу сумную, днедавну,

Про лицаря того гетьмана,

Що на огні ляхи спекли.

А потім би з гори зійшли;

Понад Дніпром у темнім гаї

Гуляли б, поки не смеркає, /213/

Поки мир Божий не засне,

Поки з вечернею зорьою

Не зійде місяць над горою,

Туман на лан не прожене.

Ми б подивились, помолились

І розмовляючи пішли б

Вечеряти в свою хатину.


Даєш ти, Господи єдиний,

Сади панам в Твоїм раю,

Даєш високії палати.

Пани ж неситії, пузаті,

На рай Твій, Господи, плюють

І нам дивитись не дають

З убогої малої хати.


Я тілько хаточку в тім раї

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі.











«НЕ МОЛИЛАСЯ ЗА МЕНЕ...»

Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 375 — 377);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 169 — 170).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 3 у першому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі у 1850 р., орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано в Оренбурзі з невідомого автографа на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня — дня арешту Шевченка. Під час переписування поет вніс виправлення у рядки 13, 36, 38. Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко вписав 43-й рядок («Вони ж неситії, пузаті»). У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з виправленнями у рядках 14 і 40 — 42 з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

З «Малої книжки» вірш переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Наведені з нього О. Я. Кониським рядки 13 — 14 та 40 — 43 відповідають тексту «Малої книжки», проте один з них, рядок 42, подано з помилкою: «І власть панам в твоєму раю» (замість «І вдасть панам в тво[ї]м раю», як у «Малій книжці»), що виникла в списку внаслідок неправильного прочитання автографа поета (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори. — ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 19).

Вперше надруковано без одинадцяти останніх рядків (40 — 51) в альманасі П. О. Куліша «Хата» (СПб., 1860. — С. 83 — 84) під довільною редакційною назвою «Хатина» та з помилковим позначенням місця написання твору: «1850, над Каспієм». /681/

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 550 — 551 за першодруком.

Повний текст вперше опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 150 — 151 (подано за «Більшою книжкою»).

... Та безталанную мою, Мою Оксаночку... — Образ Оксани Коваленко набув, як і в інших творах поета, глибоко соціального узагальнення: відійшовши від реальних фактів біографії Оксани, автор зробив цей образ символом нещасливої долі дівчини-кріпачки.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.