[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 313-418.]

Попередня     Головна     Наступна

КОМЕНТАРІ

У п’ятому томі академічного зібрання творів Шевченка вміщено: щоденник 1857 — 1858 рр.; автобіографію 1860 р. та автобіографічний лист до редактора журналу «Народное чтение»; звернення до передплатників першого видання поеми «Гайдамаки» 1841 р. «Панове субскрибенти!»; літературно-критичні та театральні статті (післямова до окремого видання поеми «Гайдамаки» 1841 р.; проспект серії офортів «Живописная Украина», повідомлення про її видання, тексти під офортами; передмова до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р.; «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года»); археологічні нотатки; «Букварь южнорусский»; записи народної творчості.

Текст «Букваря южнорусского» подається фототипічним способом, що дає можливість зберегти авторську своєрідність організації матеріалу, авторське графічне оформлення тексту, та друкується за сучасною орфографією — критично встановлений текст.

У розділі «Записи народної творчості» зібрано всі відомі на сьогодні фольклорні записи, зроблені Шевченком або на його прохання іншими особами переважно в його робочих альбомах» (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 106 — 109). Введено кілька записів за публікаціями, про які є свідчення, що вони здійснені за Шевченковими записами, нині невідомими. Розділ доповнено досі не друкованими записами з альбомів № 107, 108.

Видання творів, зібраних у п’ятому томі, ґрунтується на всій сукупності текстологічних досліджень творчості Шевченка — атрибуції текстів, класифікації джерел тексту за часом і місцем їхнього створення та публікації, автентичністю і повнотою тексту, наявністю в них пошкоджень та сторонніх нашарувань, розробці методів їхнього усунення.

Твори Шевченка (основні тексти й варіанти) та записи народної творчості подаються за автографами, прижиттєвими виданнями та публікаціями (зокрема, деякими посмертними — у збірнику: Чумацкие народные песни. — Киев, 1874; у журналі: Русский библиофил. — 1914. — № 1 тощо), здійсненими за автографами, нині невідомими (з виправленнями друкарських та інших помилок). Усі уточнення, виправлення, редакторські кон’єктури, внесені в текст, застережено в коментарях.

Тексти подаються за сучасним правописом із збереженням особливостей мови Шевченка.

У коментарях враховано всі свідчення і згадки Шевченка про свої твори, свідчення сучасників поета в листах і спогадах, матеріали та ко/316/ментарі, вміщені в «Шевченківському словнику» (К., 1977 — 1978), у виданнях творів поета, збірниках праць тридцяти чотирьох наукових шевченківських конференцій. Використали упорядники і власні архівні, бібліографічні розшуки та коментарі до попередніх видань.

Коментарі написали: до щоденника — Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської); до автобіографії, статей — Н. О. Вишневська; до повідомлення про видання та проспект серії офортів «Живописная Украйна» — В. С Бородін; до «Букваря южнорусского» — Н. О. Вишневська та В. С. Бородін; до археологічних нотаток — І. Г. Шовкопляс і В.С. Бородін; до записів народної творчості — Н. О. Вишневська (за участю О. А. Правдюка).

[ЩОДЕННИК]

Джерело тексту:

автограф в окремому саморобному зошиті-альбомі, виготовленому з дев’яти пронумерованих менших зшитків, оправленому в гарний коричневий сап’ян, з витисненими на лицевому боці оправи золотом словами: «Дневник Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», нижче — «12 июля 1858 года», з написом рукою М. М. Лазаревського на звороті останнього, 104-го аркуша: «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком 12 июля 1858 года в день именин Лазаревского» (ІЛ, ф. 1, № 104).

Подається за автографом. Уточнюється за автографом текст уривка в записі від 25 червня 1857 р.: «... я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клейменными каторжниками и нашел, что к этим заклейменным злодеям слово "несчастный" более к лицу, нежели этим растленным сыновьям беспечных эгоистов родителей» (друкується «беспечных эгоистов родителей», а не «безличных эгоистов родителей», як помилково друкувалося досі, зокрема, у виданнях: Шевченко Т. 1) Повне зібрання творів. — К., 1927. — Т. 4. — С 20; 2) Повне зібрання творів у десяти томах. — К., 1951. — Т. 5. — С 18; 3) Повне зібрання творів у шести томах. — К., 1964. — Т. 5. — С. 31). У реченні «И если бы боцман мне не указал его» (запис від 29 серпня 1857 р.) виправляється «боцман» на «лоцман» (уніфікується слововживання за загальним змістом твору). В записі від 6 лютого 1858 р. на місці залишеного поетом пропуску проставлено число випускниць Нижньогородського інституту шляхетних дівчат — [23]. Пропущені в автографі через недогляд слова встановлюються за контекстом (кон’єктури вводяться в тексті у квадратових дужках). Шевченкові написання власних імен (Залецкий, Штербер, Бетговен, Гумбольд, Шейгель, Желиковский), розбіжне написання окремих прізвищ (Кроневич — Кроникевич, Рыбочкин — Рыбушкин), переплутані ініціали (Э. А. Бабкин, хоч ініціали мають бути — А. Э.; Д. А. Улыбышев — А. Д.; Н. А. Муравьев — А. Н.; В. А. Станкевич — А. В) послідовно зберігаються; правильне їх написання подається у коментарях при першій їх згадці. Позначені ініціалами прізвища, імена та по-батькові (Ч[арц] — с. 15, П[еровский] — с 23, Н[астасия] И[вановна] — с 69, С [апожников], К[ишкин], А[лександр] А[лександрович] — с. 102, Ф[едор] П[етрович] — с 119, В[ладимир] И[ванович] — с 136, М[ихайло] С[еменович] — с 140), власні назви («О[течественные] з[аписки]», «К[нязь] Пожарский» тощо), скорочення типу г[раф], г[енерал], губ[ернатор], /317/ м[адам], м[есье] тощо розкриваються і доповнюються в квадратових дужках.

Записи, зроблені на прохання поета іншими особами, друкуються іншим шрифтом.

Датується за автографом, де перший запис позначено «12 июня» (1857 р.), останній — «13 июля» (1858 р.): 12 червня 1857 р., Новопетровське укріплення — 13 липня 1858 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано за автографом із багатьма вимушеними купюрами й переробками тексту з огляду на цензуру в журналі «Основа» (підготовка тексту Л. М. Жемчужникова): 1861. — № 5. — С. 6 — 13; № 6. — С. 5 — 16; № 7. — С. 7 — 18; № 8. — С. 3 — 15; № 9. — С. 13 — 24; № 11. — С. 6 — 16; 1862. — № 1. — С. 7 — 16; № 2. — С. 3 — 29; № 3. — С. 20 — 33; № 4. — С. 31 — 45; № 5. — С. 14 — 25; № 6. — С. 3 — 14; № 7. — 17 — 29; № 8. — С. 5 — 20.

Цензурні умови не давали змоги подати повний текст щоденника і змушували пропускати політично гострі записи поета й переробляти деякі місця. До цього додавалися перешкоди іншого, етичного порядку. Писаний у 1857 — 1858 рр., щоденник був ще надто свіжим документом, щоб його можна було друкувати повністю одразу ж по смерті поета. Згадувані в ньому особи були ще живі й, природно, могли б обурюватися публікацією деяких місць щоденника, що їх стосувалися. Надруковані в «Основі» уривки обіймали майже весь текст щоденника, але містили численні купюри, іноді досить великі (не вміщено, зокрема, запис від 21 червня 1857 р.), в окремих випадках — часткові переробки тексту. Частина прізвищ була зашифрована.

Проте й така, скорочена публікація, з купюрами цензурного та етичного характеру, викликала докори на адресу журналу. Закінчуючи у восьмій книжці 1862 р. друкування щоденника, редакція зазначала у примітці: «Нас упрекали, зачем мы печатали весь Дневник сподряд, не исключая многих мелочей — и не занимательных, и в то же время слишком обнажающих темные стороны домашней жизни поэта. По мнению этих строгих судей, образ поэта должен оставаться светлым и величавым, как его произведения: следовало выбрать лучшие страницы из Дневника, а не помещать таких подробностей, которые прочесть было бы неприятно самому Шевченку».

Не прийнявши цих закидів, редакція «Основи» так виклала свою точку зору на щоденник поета: «Мы руководились иною мыслью; мы, напротив, жалеем, что принуждены были выпустить некоторые места, где резко высказываются и его негодования, и ненависть, и желчные приговоры, и насмешка; мы уверены, что поэт не упрекнул бы нас за это. Шевченко при жизни скрывал только свои задушевные думы и самые нежные проявления своего сердца; но никогда не старался скрыть и тем более закрашивать те пятна, которые наложила на него многопечальная и многотрудная жизнь, продержавшая его от колыбели до могилы в черном теле. Он никогда не подымался на ходули, никогда не разыгрывал роли; будучи без малейших усилий истинно возвышен, неподражаемо велик в своих созданиях (из которых многие еще не напечатаны), он никогда в жизни не высился во весь свой рост, становясь рядом рука об руку с людьми обыкновенными, рядовыми... Пускай в напечатанном нами Дневнике увидят Шевченка всего, каков он был; пускай из него поймут, что наше пристрастие не то, /318/ которое боится правды для своих любимцев. Тому, кто имел полное право отнестись к своей Музе — к своему главному призванию — с словами:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою, —

тому не страшна правда» (Основа. — 1862. — № 8. — С. 19).

Разом із М. М. Лазаревським та Л. М. Жемчужниковим редакція «Основи» вперше привернула увагу до ваги та значення Шевченкового щоденника й здійснила першу його публікацію настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо.

Першодрук в «Основі» протягом трьох десятиріч лишався єдиною публікацією щоденника. У 1893 р. з’явився український його переклад, здійснений О. Я. Кониським: Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка // Правда (Львів). — 1893. — Т. 18 — 19; 1894. — Т. 20 — 23 (майже одразу ж передруковано в книжці: Шевченко Т. Кобзар. — Частина третя. — Львів, 1895 / Редакція О. Огоновського).

Вперше (російський оригінал) уведено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори в двох томах / Видання В. Яковенка. — Том другий. — СПб., 1911. — С. 145 — 342. Щоденник надруковано повніше за першодрук в «Основі», але чималого числа вимушених давніх скорочень тексту не пощастило уникнути й тут.

У своїй передмові видавець В. Яковенко змушений був зауважити: «Текст "Дневника" весь сплошь проверен при любезном содействии М. М. Коцюбинского по подлиннику, хранящемуся в Черниговском музее; но конфискация, постигшая полный "Кобзарь" (йдеться про вилучення за вироком Санкт-Петербурзької судової палати, затвердженим сенатом, більше шести аркушів забороненого тексту в «Кобзарі» 1910 р., першому томі «Творів» 1911 р. та «Кобзарі» за редакцією В. Доманицького 1908 р. — Ред.), показала, что полный текст "Дневника" тоже не может быть еще опубликован, поэтому пришлось делать пропуски, повсюду обозначенные» (с. III — IV). Відсутність у виданні коментарів дала підставу К. I. Чуковському різко зауважити у своїй рецензії, що «книжка ця без керма і без вітрил і чекає свого Венгерова (літературознавець С. О. Венгеров. — Ред.). Адже це не просто книжка, це видання класика. Не можна через піввіку після смерті друкувати його абияк, поспіхом, без вивчення тексту, без усякої редакції» (Речь. — 1911. — № 158).

Вперше повністю опубліковано уривки щоденника, що не були вміщені в першодруці в «Основі» 1861 — 1862 рр., П. Зайцевим 1919 р. (Зайцев П. Недруковані місця з Журналу (Щоденника) Т. Шевченка // Наше минуле. — 1919. — № 1/2. — С. 1 — 16). А через п’ять років вийшло під назвою «Дневник» у Харкові повне науково-критичне видання: Шевченко Т. Дневник / Редакция, вступительная статья и примечания И. Я. Айзенштока. — Харьков: Пролетарий, 1925.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Повне зібрання творів Тараса Шевченка. — Том четвертий. Щоденні записи (Журнал). Текст. Первістні варіанти. Коментарій / Редакція і вступне слово акад. Сергія Єфремова. — К.: ДВУ, 1927. У передмові «Од редактора» організатор роботи над томом С. Єфремов зазначав, що «силкувався (разом з редакто/319/ром-текстологом М. М. Новицьким. — Ред.) якомога менше відступати від первотвору, навіть у дрібницях, аж до пунктуації, дуже своєрідної у Шевченка, намагаючись дати точну копію оригіналу» (с. VI). Видання готувалося як дипломатичне, документальне і становить точний передрук тексту Шевченкового щоденника засобами нового друкарського набору. Вперше подано первісні варіанти тексту, понад 650 сторінок займають у томі докладні й ґрунтовні коментарі, написані самим редактором (432 коментарі) та залученими ним до праці співробітниками, фахівцями з різних галузей науки.

Після незаконних репресій, що звалилися на С. Єфремова в результаті штучно сфабрикованого процесу над так званою Спілкою визволення України, видання повного зібрання творів Шевченка припинилось, видані вже третій та четвертий його томи були вилучені чи опинились у спецсхронах.

Наступні публікації Шевченкового щоденника повернулися від дипломатичного типу видань до видань переважно науково-критичних. Критично перевірений текст щоденника подано в академічних виданнях: Повне зібрання творів Т. Шевченка в десяти томах (Т. 5. — К., 1951) та Повне зібрання творів у шести томах (Т. 5. — К., 1964). У 1972 р. видавництвом «Наукова думка» здійснено видання щоденника фототипічним способом.

1857

12 червня

...это случилося... в Новопетровском укреплении... — Укріплення на півострові Мангишлак на північно-східному березі Каспійського моря, засноване 1846 р. Його гарнізон налічував понад 700 чоловік і складався в основному з двох рот 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу та загону Уральського козачого війська. Шевченко перебував у цьому укріпленні з 17 жовтня 1850 р. до 2 серпня 1857 р. Увесь цей час він числився рядовим четвертої роти 1-го лінійного батальйону, якою командували штабс-капітан М. М. Потапов, а після його смерті — Є. М. Косарев. У 1858 р. укріплення дістало назву Форт Олександрівський, 1939 р. — місто Форт Шевченка.

...который имеет сообщение с Астраханью... — Астрахань — місто на острові, утвореному Волгою та її рукавами на відстані близько 100 км від Каспійського моря; з 1717 р. — центр Астраханської губернії. Протягом усього часу перебування в Новопетровському укріпленні Астрахань була для Шевченка найближчим великим містом, через яке в основному здійснювався його зв’язок із зовнішнім світом. З розповідей астраханців, які з’являлися на Мангишлаку, він мав досить повне уявлення про вигляд і життя міста, що знайшло своє відображення в повісті «Близнецы».

13 червня

По милости ротного писаря... — Ним був унтер-офіцер К. П. Петров.

...в шканечных журналах... — Тобто в суднових вахтових журналах.

...как сказал поэт наш... — Вірш російського поета О. В. Кольцова (1809 — 1842) «Пишу не для мгновенной славы...», вперше опублікований /320/ 1846 р., Шевченко цитує з пам’яті, з відміною тільки в пунктуації першого рядка (кома замість двох крапок).

...со времени посвящения моего в солдатский сан... — У доповіді головного начальника III відділу О.Ф. Орлова Миколі І від 26 травня 1847 р. про Кирило-Мефодіївське товариство та покарання його учасників, зокрема Шевченка, зазначалося: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». На оригіналі документа напис олівцем рукою Миколи I: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать» (Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1990. — Т. 1. — С. 69).

...письмо... от Михайла Лазаревского... — Лазаревський Михайло Матвійович (1818 — 1867) — близький друг Шевченка. Вихованець Ніжинського ліцею князя Безбородька. Після закінчення курсу служив у Чернігівській цивільній палаті. У 1840 р. переїхав до Тобольської губернії, де служив протягом 1841 — 1845 рр., звідти перевівся до Оренбурга і працював там столоначальником Прикордонної комісії. У 1850 р. обіймав посаду радника Петербурзького губернського правління. Керував справами та маєтками графа О. С. Уварова в Москві. Шевченко познайомився з М. М. Лазаревським у липні — серпні 1847 р. в Орській фортеці. Перебуваючи у відпустці в Україні, а потім у Петербурзі, М. М. Лазаревський піклувався про полегшення долі Шевченка. Особисті контакти відновилися, коли М. М. Лазаревський у грудні 1849 р. приїхав до Оренбурга; тоді ж Шевченко намалював портрет братів Лазаревських — Михайла і Федора.

Он извещает меня, или, лучше, поздравляет с свободою. — Йдеться про лист М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р., в якому він повідомляв: «Я узнал только, что третьего дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса, что ты... получаешь отставку, с предоставлением избрать род и место жизни» (Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 81).

...собираю сведения о волжском пароходстве. — Пасажирський зв’язок вгору по Волзі здійснювався пароплавами різних компаній. Розкладу руху пароплавів не існувало. Відстань між Астраханню і Нижнім Новгородом (2072 верстви) долалась звичайно за три-чотири тижні.

...астраханские флотские офицеры (крейсеры от рыбной экспедиции). — Шевченко має на увазі експедицію для вивчення Каспійського рибовилову 1853 — 1856 рр., яку очолював академік Карл Максимович Бер (1792 — 1876), і, мабуть, експедицію під керівництвом ученого-гідрографа Миколи Олексійовича Івашинцева (1819 — 1871). Обидві експедиції використовували для своїх потреб військові судна.

...а из Москвы, помолившись Богу за Фультонову душу, через 22 часа и в Питер. — Шевченко гадає їхати від Москви до Петербурга залізницею. Згадка тут про американського механіка Роберта Фултона (1765 — 1815), винахідника пароплава, — помилка; мається ж на увазі винахідник паровоза — Джордж Стефенсон (1781 — 1848). У Р. Фултоні, який згадується в щоденнику двічі, Шевченко бачив натхненника практичного застосування сили пари не лише на воді, а й на рейках (йдеться про залізницю з Москви до Петербурга). /321/

Вся переписка моя идет через Гурьев-городок. — Місто поблизу впадіння ріки Урал у Каспійське море, тепер адміністративний центр Гур’євської області Казахстану. Шевченко був тут проїздом у жовтні 1850 р., коли в останні дні перед закриттям навігації на Каспії його перевозили з Орської фортеці в Новопетровське укріплення. Через Гур’єв йшла військова пошта з Оренбурга й Уральська на Мангишлак і зворотна — від розташованих там військових підрозділів та окремих осіб.

Не вздумает [ли] батько кошовый Кухаренко написать мне? — Кухаренко Яків Герасимович (1799 — 1862) — український письменник і етнограф, у кінці життя — наказний отаман Чорноморського (Кубанського) козацького війська. Шевченко познайомився з ним 1840 р. в Петербурзі, схвально відгукнувся про його п’єсу «Чорноморський побит на Кубані», клопотався про її постановку в аматорському студентському театрі Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Я. Г. Кухаренко морально і матеріально підтримував поета. Шевченко ділився з ним творчими задумами, посилав свої твори, мав намір заїхати до нього по дорозі із заслання. У записі згадується лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77).

...во время коронации... — Йдеться про коронацію Олександра II (вона відбулась у липні 1856 р.).

...познакомился со стариком Щепкиным... — Щепкін Михайло Семенович (1788 — 1863) — російський актор. Шевченко познайомився з ним, очевидно, 1844 р. в Москві, коли повертався з України до Петербурга; присвятив йому поезію «Заворожи мені, волхве...» (1844).

Через Кизляр и Ставрополь проехать в Екатеринодар... — Кизляр — місто на лівому березі річки Терек, повітовий центр Ставропольської губернії. Ставрополь — місто на Ставропольській височині, в центральній частині Передкавказзя, в XIX ст. — центр губернії. Катеринодар (тепер Краснодар) — місто на річці Кубань, в XIX ст. — центр Чорноморського (Кубанського) козацького війська.

... Несвиж... — містечко Слуцького повіту Мінської губернії, поблизу якого був розташований маєток Залеських — Рачкевичі.

...село Чирковичи... — Йдеться про Рачкевичі.

...обняв своего друга и товарища по заключению Бронислава Залецкого... — Залеський Броніслав (1820 — 1880) — польський історик і художник, учасник польського національно-визвольного руху. Після дворічного заслання до Чернігова був 1848 р. засланий до Окремого Оренбурзького корпусу рядовим. Звільнений у чині прапорщика, повернувся 1856 р. на батьківщину, брав участь у редакційних комісіях з підготовки селянської реформи 1861 р. У 1860 р. емігрував до Франції. Виступав як історик, став відомим як автор малюнків з життя степових народів. Знайомство Шевченка і Бр. Залеського припадає на початок листопада 1849 р., коли після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга Бр. Залеський був як художник відряджений допомагати Шевченкові завершувати малюнки, виконані під час експедиції. У 1851 р. вони разом брали участь у Каратауській експедиції. Тоді Шевченко зобразив Бр. Залеського поруч себе на малюнку сепією «Серед товаришів». Після повернення звільненого Бр. Залеського на батьківщину Шевченко посилав йому свої твори на продаж. У виданому 1865 р. у Парижі альбомі офортів «La vie steppes kirghizes» Бр. Залеський подав офорти з кількох малюнків Шевченка. /322/

...графини Настасии Ивановны, Толстой и ее великодушного супруга графа Федора Петровича. — Толстой Федір Петрович (1783 — 1873) — російський скульптор і живописець, з 1828 по 1859 р. — віце-президент, а з 1859 р. — товариш президента Академії мистецтв. Толстая Анастасія (Настасія) Іванівна (1817 — 1889) — дружина Ф. П. Толстого. Починаючи з 1855 р. подружжя клопоталося про звільнення Шевченка із заслання.

Уральськ — місто на річці Урал, засноване 1613 р. як один з військових аванпостів на кордоні з Ногайським ханством, згодом — центр Уральського козацького війська. В Уральську містився штаб і основний склад 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, в списках якого протягом семи років перебував Шевченко.

14 червня

...разрешился... мешком целковых и арапчиков. — Цілковий — срібний карбованець, арапчик — червінець.

...отнесли его Попову... — Попов Іван — купець, торговець у Новопетровському укріпленні.

...Козак Луганский... — псевдонім Володимира Івановича Даля (1801 — 1872), російського письменника, лексикографа, фольклориста, етнографа. Збірник оповідань, приказок і загадок для солдатського читання «Солдатские досуги» вперше був виданий у Петербурзі 1843 р.

15 червня

...портрет г. Бажанова... — Бажанов Микола Ефремович — підпоручик, наглядач півгоспіталя в Новопетровському укріпленні (з 1845 р.). Шевченко познайомився з М. Є. Бажановим і його дружиною Катериною Агатангелівною у Новопетровському укріпленні, намалював їхній парний портрет. Портрет М. Є. Бажанова, про який йдеться в цьому записі, не відомий.

Черт принес приятельницу... — Особа не встановлена. Можливо, йдеться про К. А. Бажанову.

...у горничной и у своего фаворита Молчалина А. — Шевченком зашифровані дійсні особи. «Горничная» — Жуйкова Олімпіада Петрівна, молода дружина поручика 1-го Оренбурзького лінійного батальйону О. Г. Жуйкова (1837 — ?), дочка есаула П. Г. Решетнова, що служив у Новопетровському укріпленні, «Молчалин А.» — вірогідно, сам О. Г. Жуйков. Молчалін — персонаж комедії О. С. Грибоедова «Горе от ума».

...тесть своєму будущему зятю Ч[арцу]... — «Тесть» — Васильєв Андрій Васильович, письмоводитель контори Новопетровського військового госпіталю, губернський секретар. Чарц Астафій Васильович — підпоручик 1-го Оренбурзького лінійного батальйону; в Новопетровське укріплення був переведений з батальйону № 5 Орської фортеці.

...зашел к Мостовскому... — Мостовський Мацей Валентійович (1804 — ?) — поручик, а потім штабс-капітан Оренбурзького артилерійського гарнізонного округу. Учасник польського національно-визвольного /323/ руху початку 30-х років XIX ст. В Новопетровське укріплення переведений не раніше 1853 р. М. В. Мостовський залишався в Новопетровському укріпленні й після від’їзду Шевченка.

16 червня

...лучше воспитанников Неплюевского корпуса. — Йдеться про Оренбурзький кадетський корпус, заснований 1825 р. і названий на честь першого намісника краю І. І. Неплюєва.

...о революции 1830 года. — Мовиться про польське визвольне повстання в листопаді 1830 — жовтні 1831 рр.

...миледи М[ешкова]... — Мєшкова Варвара Василівна — дружина комісаріатського чиновника Новопетровського арсеналу унтер-цейхвартера Михайла Федотовича Мєшкова.

...отдает унтер-офицерше Петровой... — Петрова Ганна Олексіївна — дружина ротного писаря К. П. Петрова.

...нашей комендантши... — Ускова Агафія (Агата) Омелянівна (1828 — 1899) — дружина коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова. Двадцятип’ятирічна «комендантша», прибувши на Мангишлак 1853 р., заприятелювала з Шевченком. «Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божия. Это одно-единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии», — писав Шевченко Бр. Залеському 9 жовтня 1854 р. В Новопетровському укріпленні в 1853 — 1854 рр. Шевченко виконав три портрети А. Ускової — погрудний; більш, ніж поясний; з донькою Наталею. А. Ускова залишила спогади про Шевченка (Науковий збірник за рік 1926. — К., 1926. — Т. 21. — С 168 — 173).

...Наташенька и Наденька... — Ускова Наталія Іракліївна (в заміжжі — Зарянко; 1853 — 1918) — старша дочка Ускових. Залишила спогади про Шевченка (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 297 — 313); зберегла й передала в Украшу малюнки Шевченка та матеріали про Новопетровське укріплення. Шевченко намалював її портрет і подарував їй з дарчим написом. Лишив їй книжку Ф. Кемпійського «О подражании Христу». Ускова Надія Іракліївна (в заміжжі — Смоляк; 1856 — 1935) — молодша дочка Ускових. Обидві дочки Ускових народились у Новопетровському укріпленні.

17 червня

...и видит Бога на земле, как говорит поэт. — Неточна цитата з вірша М. Ю. Лєрмонтова «Когда волнуется желтеющая нива...». У Лєрмонтова: «И в небесах я вижу Бога...».

...со дня получения письма от М. Лазаревского. — 7 квітня 1857 р. Шевченко отримав лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р., в якому повідомлялося, що «о увольнении его в отставку уже последовало разрешение царя» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78).

Спасибо еще Кулишу... — Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український письменник, історик, фольклорист, етнограф, критик і перекладач. Шевченко познайомився з П. Кулішем 1843 р. в Києві; разом брали участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Під час заслання в Тулу П. Куліш отримав можливість відновити літературну ро/324/боту, а після смерті Миколи І, переїхавши до Петербурга, розвинув видавничу діяльність.

«Записки о Южной Руси» — збірник фольклорних і літературних творів та історичних матеріалів, що його упорядкував і видав у двох томах П. Куліш у 1856 — 1857 рр. в Петербурзі. У цьому записі йдеться про перший том. Обидва томи разом Шевченко отримав від Куліша в листопаді 1857 р. в Нижньому Новгороді. У другому томі опубліковано поему Шевченка «Наймичка» (без імені автора).

Окроме Суботова, т. е. насчет места бывшего дома Богдана Хмельницкого. — Суботів — село Чигиринського повіту Київської губернії. У XVII ст. — одна з резиденцій гетьмана Богдана Хмельницького. Шевченко був у цьому селі в 1843 і 1845 рр. Під час другого приїзду виконав акварелі «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові», «Будинок Хмельницького в Суботові» (малюнок не зберігся).

18 червня

Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую Криницю и потом Выдубецкий монастырь. — Межигірський Спасо-Преображенський монастир, один із найдавніших в Україні, заснований 988 р., одночасно із введенням християнства в Київській Русі, в околицях колишнього села Міжгір’я на березі Дніпра північніше Вишгорода, — Шевченко відвідав це місце 1843 р., в його альбомі 1839 — 1843 рр. є ескіз олівцем «Києво-Межигірський монастир». Дзвонкова Криниця — джерело поблизу монастиря. Видубицький монастир заснований у другій половині XI ст. в Києві. У 1843 р. Шевченко виконав рисунок олівцем «Видубицький монастир», 1844 р. — офорт «Видубицький монастир у Києві».

...свою милую Академию. — Йдеться про Академію мистецтв у Петербурзі, вищу мистецьку школу, що готувала живописців, скульпторів, граверів та архітекторів, засновану 1757 р. Шевченко навчався в ній з 1838 по 1845 р.

Неужели от 16 апреля... — Лист чи інше письмове повідомлення із зазначенням цієї дати, після якої Шевченко міг чекати з Оренбурга розпорядження про звільнення, не відомі. Дата, можливо, називалася на підставі чуток, що не підтвердилися.

...меня на седьмые сутки доставили из Петербурга в Оренбург. — Шевченко перебував у дорозі з 1 по 9 червня 1847 р. Згідно з рапортом виконуючого обов’язки командира Окремого Оренбурзького корпусу генерал-лейтенанта П. О. Толмачова, «отданный в воєнную службу» рядовий Шевченко «прибыл в Оренбург 9-го июня, в 11-ть часов пополудни» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С 140). Отже, прибув Шевченко до Оренбурга на восьмий день.

19 червня

...наш лекарь Никольский... — Нікольський Сергій Родіонович — старший лікар Новопетровського військового госпіталю. Шевченко користувався книжками, журналами й газетами, які одержував С. Р. Нікольський. /325/

Гіппократ (бл. 460 — 377 до н. е.) — давньогрецький лікар і дослідник природи, один з основоположників античної медицини.

Август-язычник, ссылая Назона к диким гетам... — Римський імператор Август Гай Октавіан (63 р. до н. е. — 14 р. н. е.) заслав римського поета Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.) до м. Томи (тепер м. Констанца в Румунії). Гети — племена, що жили в нижній течії Дунаю.

...христианин Н[иколай]... — імператор Микола І.

Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) — італійський поет-гуманіст, автор «Божественної комедії». У 1302 р., коли до влади прийшли політичні противники Данте, він був вигнаний з Флоренції.

Майор Мешков... — Мешков Дмитро Васильович, командир 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, капітан, згодом майор. Став командувати батальйоном невдовзі до прибуття Шевченка в Орську фортецю, в квітні — травні 1847 р. Солдафон, він особисто муштрував поета. Під час другого тривалого перебування Шевченка в Орській фортеці, 1850 року, ставлення до нього Д. В. Мешкова було ще суворішим. Проте 1851 р. майора Д. В. Мешкова «за несообщение им в батальон № 4-го последовавшей над рядовым Шевченко высочайшей конфирмации, при командировании его в 1848 году в Раимское укрепление, что было поводом к тому, что рядовой этот продолжал вести переписку» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 246) було переведено до 10-го батальйону на нижчу посаду.

Бездушному сатрапу и наперснику царя... — Йдеться про Перовського Василя Олексійовича (1795 — 1857), оренбурзького військового губернатора в 1833 — 1842 рр., оренбурзького і самарського генерал-губернатора з травня 1851 по квітень 1857 р. В. О. Перовський не виправдав сподівань Шевченка на полегшення його становища, хоча й робив певні спроби в цьому напрямі.

...нелепая басня... — Йдеться про поширену в той час вигадку, нібито Шевченко був викуплений з кріпацтва, а потім навчався в Академії мистецтв на кошти царської родини і виявив «невдячність», намалювавши карикатуру на свого «благодійника». Поет неодноразово спростовував цю легенду.

20 червня

Баталионный командир... — підполковник Львов Геронтій Ілліч — командир 1-го Оренбурзького лінійного батальйону. В 1854 р. Г. І. Львов відмовився клопотатися про надання рядовому Шевченкові чину унтер-офіцера, що відкрило б поетові шлях до звільнення із заслання.

Кроніон — за грецькою міфологією, син Крона (Кроноса) Зевс, верховний бог стародавніх греків. Скинувши в Тартар свого батька, став володарем богів і людей.

...смотритель полугоспиталя... — М. Є. Бажанов.

Шепнуть разве Нагаєву... — Нагаєв Григорій Миколайович — прапорщик 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Рукою останнього переписано повість Шевченка «Матрос» (остаточна назва «Прогулка с удовольствием и не без морали»).

...следствие невозмутимо летущего старика Сатурна... — Тобто плину часу. Сатурн у римській міфології — бог посівів, покровитель землеробства, ототожнювався з Кроносом, богом часу. /326/

Получивши от Кухаренка письмо... — Йдеться про лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77).

...отблагодарил его письмом же... и вторым письмом... — Шевченко має на увазі свої листи до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня та 5 червня 1857 р.

...под названием «Москалева криныця». — Йдеться про другу редакцію поеми, датовану 16 травня 1857 р. Автограф поеми, надісланий Я. Г. Кухаренку разом із листом від 5 червня 1857 р., не відомий.

21 червня

Вперед, вперед, моя исторья... — Рядки з «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна (глава VI).

...вместе с комендантом... — Усков Іраклій Олександрович (1810 — 1882) — комендант Новопетровського укріплення з 1853 р., майор. Усупереч царській забороні дав Шевченкові можливість писати й малювати, розкрив перед ним двері свого дому, намагався звільнити від муштри. Дозволив звільненому із заслання Шевченкові поїхати до Петербурга, не заїжджаючи спочатку до Уральська й Оренбурга, за що одержав сувору догану від командира Окремого Оренбурзького корпусу.

...некоем полковнике Киреевском. — Киреєвський Ілля Олександрович — чиновник особливих доручень при оренбурзькому і самарському генерал-губернаторі. Особисто не знайомий з Киреєвським, Шевченко знав про нього з розповідей І. О. Ускова та інших.

...отправился на пароходе Харона прогуляться в Елисейском парке. — Тобто помер. Харон у грецькій міфології — перевізник душ померлих через річку підземного царства; Єлисейські поля — місце перебування блаженних у потойбічному світі.

...написал... приятелю своєму Марковичу... — Йдеться про лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. Маркевич Андрій Миколайович (1830 — 1917) — громадський діяч, юрист, музикант, згодом голова Товариства ім. Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга; син Миколи Андрійовича Маркевича (1804 — 1860), українського історика, письменника й етнографа, автора п’ятитомної «Истории Малороссии» (М., 1842 — 1843). Тим же проханням попіклуватися про одержання фотоприладдя для І. О. Ускова Шевченко тоді ж, крім А. М. Маркевича, турбував листом від 30 липня 1857 р. і М. М. Лазаревського.

«Русский инвалид» — російська військова газета, що виходила в Петербурзі в 1813 — 1917 рр. Шевченко на засланні читав цю газету. У літературному додатку до газети від 17 березня 1857 р. надруковано вірш «Заворожи мені, волхве...» (під назвою «Пустка», без прізвища автора).

...принят новым генерал-губернатором Катениным... — Катенін Олександр Андрійович (1803 — 1860) — після В. О. Перовського з квітня 1857 р. оренбурзький і самарський генерал-губернатор, командир Окремого Оренбурзького корпусу.

...сын статского советника Порциенка. — Порцієнко (Порцьянко) Юліан Антонович (1827 — ?), рядовий 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, син статського радника з Мінської губернії Антона Івановича Порцьянка. У Новопетровське укріплення прибув не пізніше першої половини 1854 р. «на перевиховання». /327/

25 червня

...привез баталионного командира... — підполковника Г. І. Львова.

В числе прочих конфирмованных... — Маються на увазі учасники національно-визвольного руху, доля яких вирішувалась без суду, волею високопоставлених осіб; «конфірмовані» в солдати виключались із дворянського стану.

Романы Сю... — Ежен Сю (1804 — 1857) — французький письменник, популярний у Росії в 40-х роках XIX ст. Шевченко критично ставився до його творів, про що писав, зокрема, в листі до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р.

До прибытия моего в Орскую крепость... — Орська фортеця — військове укріплення в Оренбурзькій губернії (тепер Орськ, місто обласного підпорядкування Оренбурзької області Російської Федерації). Заснована 1735 р. Детальний опис фортеці середини XIX ст. даний в повістях Шевченка «Близнецы» і «Несчастный». Шевченко прибув сюди 22 червня 1847 р., а 11 травня 1848 р. разом з іншими учасниками Аральської описової експедиції вирушив до Аральського моря. Вдруге Шевченко побував в Орській фортеці у жовтні 1849 р., по дорозі з Раїма в Оренбург, утретє — з травня до кінця вересня 1850 р., звідти його відправили у Новопетровське укріплення.

Обручов Володимир Опанасович (1793 — 1866) — оренбурзький військовий губернатор, командир Окремого Оренбурзького корпусу (до 1851 р.), генерал від інфантерії. Йдеться про арешт Шевченка 1850 р. за наказом В. О. Обручова (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С 185).

26 червня

...если бы не Лазаревского письмо... — Тобто лист М. Лазаревського від 2 травня 1857 р., в якому він вітав Шевченка із звільненням із заслання.

Надеждою живут ничтожные умы... — Рядок із «Фауста» Гете в перекладі російською мовою Е. I. Губера (вийшов 1838 р.).

...Эрмитаж, еще мною не виденный... — Йдеться про нову будівлю Ермітажу, споруджену за проектом німецького архітектора Лео Кленце; її було відкрито 1852 р.

Акватинта — метод гравіювання, що полягає у протравлюванні кислотою поверхні металевої пластини з наплавленим асфальтовим чи каніфолевим пилом і з зображенням, що наноситься кислотостійким лаком.

...«Казарма» с картины Теньера. — Йдеться про картину Тенірса Давида Молодшого (1610 — 1690) — фламандського живописця-жанриста. Свій задум Шевченко не здійснив. Близькі за сюжетом малюнки він створив у 1856 — 1857 рр. у Новопетровському укріпленні: «Кара колодкою», «Казарма».

Брюллов Карл Павлович (1799 — 1852) — російський художник, професор Петербурзької Академії мистецтв (з 1836 р.), учитель Шевченка. Один з організаторів викупу поета з кріпацтва. Він написав портрет В. А. Жуковського, що був завдяки зусиллям В. А. Жуковського та М. Ю. Вієльгорського розіграний у царській родині, і на одержані гроші (2500 крб.) Шевченка викуплено 22 квітня 1838 р. з кріпацтва у П. В. Ен/328/гельгардта. Образ К. П. Брюллова Шевченко відтворив у повісті «Художник».

...я думаю со временен выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чадо — «Притчу о блудном сыне»... — Над серією малюнків «Притча про блудного сина» Шевченко працював у Новопетровському укріпленні в 1856 — 1857 рр. У листі до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. він писав: «Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне в нравах и обычаях современного русского сословия». Сепією було виконано вісім малюнків із задуманих дванадцяти: «Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників», «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «У в’язниці».

Федотов Павло Андрійович (1815 — 1852) — російський художник, жанрист. Йдеться про картину П. А. Федотова «Сватовство майора», яку Шевченко називає «Жених».

...«Свои люди — сочтемся» Островского... — Комедія Олександра Миколайовича Островського (1823 — 1886) була опублікована в журналі «Москвитянин» (1850. — № 6. — Березень), отже, прочитав її Шевченко в Новопетровському укріпленні. Знав він і про заборону вистави на театральних сценах (її скасовано лише 1861 р.). За спогадами Є. М. Косарева, в минулому командира Шевченка, п’єса «Свои люди — сочтемся» ставилася в Новопетровському укріпленні аматорами, Шевченко виконував роль Ризположенського. Вистава відбулася, вірогідно, в 1851 — 1853 рр. (див.: Новицкий Н. Д. На Сырдарье у ротного командира // Киевская старина. — 1889. — № 3. — С 561 — 581).

...бестолковую тму-мну... — Тма, мна — склади в церковнослов’янських букварях, за якими навчали грамоти.

Данилевський Микола Якович (1822 — 1885) — російський природознавець, статистик, публіцист; учасник гуртка петрашевців. У 1853 — 1856 рр. брав участь в експедиції академіка К. М. Бера на Каспійське море. У 1853 р. в Новопетровському укріпленні познайомився з Шевченком, зблизився з ним (див. листи Шевченка до Бр. Залеського від 9 жовтня і 8 листопада 1854 р.).

27 червня

Немезіда (Немесіда) — в грецькій міфології — богиня людської долі, уособлення кари богів.

...Кампиньони... — Компіоні Андрій Олексійович — гарнізонний інженер-підпоручик Новопетровського укріплення.

Живая сцена из «Двомужницы» князя Шаховского. — Шаховськой Олександр Олександрович (1777 — 1847) — російський драматург і театральний діяч. «Двомужница» — одна з його п’єс, яку Шевченко бачив ще до заслання на сцені Александринського театру в Петербурзі.

28 червня

...на седьмом Магометовом небе. — Магомет — Мухаммед (бл. 570 — 632) — релігійний проповідник, засновник ісламу. Згідно з мусульманськими уявленнями про потойбічний світ, існують пекло і Рай. Рай склада/329/ється з семи небес; на найвищому сьомому небі у вічному блаженстві перебувають душі найбільших праведників.

29 червня

Мадам Эйгерт... — Особа не зовсім встановлена. Можливо, Еггерт Анна Богданівна — дружина чиновника особливих доручень при оренбурзькому і самарському генерал-губернаторі, яка привітала Шевченка із звільненням від солдатчини. Згадуваний лист від 15 травня 1857 р. не зберігся.

...память величайших двух провозвестников любви и мира. — Йдеться про церковне свято на честь християнських апостолів Петра і Павла.

...на Никейском вселенском соборе. — Мовиться про перший собор вищого духівництва християнської церкви, скликаний 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія) імператором Константином. Нікейський собор виробив основи християнського віровчення — «Символ віри» і оголосив єрессю аріанство (від імені священика Арія з Александра).

...поклоняемся безобразным суздальским идолам... — Маються на увазі малохудожні ікони суздальського живопису, які виготовлялися в середині XIX ст. суздальськими богомазними артілями, були дешеві й мали поширення в народі.

30 червня

...пошел я к Сигмонтовским... — Йдеться про Зигмунтовського Костянтина Миколайовича, повіреного Астраханського акцизного комісіонерства, яке постачало провіантом гарнізон Новопетровського укріплення, та Софію Самійлівну, його дружину. К. М. Зигмунтовський цікавився творчістю Шевченка і знав, що він продовжує писати.

...в сообществе Телемона и Бавкиды... — У грецькій міфології старий Філемон (Телемон) і його дружина Бавкіда гостинно зустріли переодягнутих звичайними подорожніми Зевса і Гермеса, за це боги нагородили їх довгим спокійним життям і одночасною смертю. Філемон і Бавкіда — символ щасливого сімейного довголіття.

Плюшкін — персонаж «Мертвих душ» М. В. Гоголя, скнара.

...Сигизмонда, вероятно, Третьего. — Польський король Сигізмунд III (1566 — 1632), відомий численними авантюрами.

...поклонников Мельпомены... — Тобто музи трагедії.

...в ролях Эдипа, Фингала, Димитрия Донского... — Герої трагедій російського драматурга Озерова Владислава Олександровича (1769 — 1816) «Эдип в Афинах», «Фингал», «Димитрий Донской».

...в «Ябеде» Капниста... — Капніст Василь Васильович (1756 — 1823) — російський поет і драматург; комедія «Ябеда» (1798) — один з перших викривальних творів російської драматургії.

...знаменитого учителя Каратыгина, Яковлева... — Каратигін Василь Андрійович (1802 — 1853) — російський актор-трагік, якого Шевченко бачив у виставах на петербурзькій сцені в 40-х роках. Яковлев Олексій Семенович (1773 — 1817) — російський актор-трагік. Учителем В. А. Каратигіна він не був, його можна вважати попередником знаменитого актора.

...к Южному полюсу вместе с Лазаревым. — Лазарев Михайло Петрович (1788 — 1851) — російський флотоводець. Йдеться про експедицію /330/ Ф. Ф. Беллінсгаузена 1819 — 1821 рр., під час якої була відкрита Антарктида. Лазарев командував кораблем «Мирний».

...в крепость Измаил... — З 1790 р. турецька фортеця Ізмаїл належала Росії; тепер місто в Одеській області, порт в Кілійському рукаві Дунаю.

...графа Закревского... — Закревський Арсеній Андрійович (1783 — 1865) — міністр внутрішніх справ (1828 — 1831), фінляндський і московський генерал-губернатор (1823 — 1828, 1848 — 1859).

...фельдмаршалу графу Гудовичу. — Гудович Іван Васильович (1741 — 1821) — генерал-фельдмаршал, член Державної ради Російської імперії.

«Петербургские ведомости» — «Санкт-Петербургские ведомости», найстаріша російська газета; виходила в Санкт-Петербурзі в 1728 — 1917 рр.

1 липня

...письмо М. Лазаревскому. — Йдеться про лист від 1 липня 1857 р. Одночасно з цією ж поштою М. Лазаревському був відправлений і лист від 30 червня — додаток до листа І. О. Ускова.

...на петергофском празднике. — Петергоф (тепер Петродворець) — місто за 29 кілометрів від Петербурга на південному березі Фінської затоки; славиться палацово-парковим ансамблем XVIII — XIX ст. з величезними фонтанами й каскадами, серед яких і згадуваний в цьому ж записі «Самсон роздирає пащу лева» роботи М. І. Козловського (1753 — 1802). Щорічно 1 липня в Петергофі влаштовувалось багатолюдне гуляння з нагоди пуску знаменитих фонтанів.

Ширяев Василь Григорович (1795 — ?) — російський художник, майстер живописного цеху, декоратор-підрядник. У 1832 р. кріпак Шевченко був відданий поміщиком П. В. Енгельгардтом В. Г. Ширяеву в учні на чотири роки. В 1836 р. під керівництвом В. Г. Ширяева Шевченко брав участь у розписах Великого театру в Петербурзі та інших художньо-декоративних роботах. Перебував у його артілі шість років, аж до визволення з кріпацтва. ...на Бердовском пароходе... — Тобто на одному з старовинних дерев’яних пароплавів, що будувалися в Росії починаючи з 1813 р. приватною фірмою Р. Берда і використовувалися на ближніх лініях.

Петровський Петро Степанович (1814 — 1842) — російський художник, учень К. П. Брюллова, один з найближчих друзів Шевченка періоду навчання в Академії мистецтв; його сестрі Петровській Парасці Степанівні (1825 — 1902) Шевченко в першому виданні «Кобзаря» (1840 р.) присвятив баладу «Тополя». У 1841 р. П. С Петровський поїхав до Рима для продовження навчання і там помер.

Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — російський художник і близький товариш Шевченка під час навчання в Академії мистецтв, автор жанрових картин, портретів. Згадується в повісті «Художник».

Пора, пора душой смириться... — Рядки з вірша В. С. Курочкіна «Как в наши лучшие года...». Цей вірш Шевченко повністю наводить у щоденнику в записі від 29 листопада 1857 р.

«Библиотека для чтения» — російський щомісячний журнал «словесності, наук, мистецтв, промисловості, новин і мод», що виходив у 1834 — 1865 рр. в Петербурзі. Редакторами його в різний час були М. І. Греч, О. І. Сенковський, А. В. Старчевський, О. В. Дружинін та ін. /331/ Журнал вів боротьбу з «Современником» О. С Пушкіна, виступав проти М. В. Гоголя й «натуральної школи». У № 11 за 1856 р. на сторінках журналу друкувався (без зазначення автора) вірш Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови...») в перекладі М. Гербеля.

...хоть перевод Курочкина с Беранже прочитаешь... — Курочкін Василь Степанович (1831 — 1875) — російський поет, перекладач, журналіст, один із засновників і редакторів сатиричного журналу «Искра», що виходив у Петербурзі в 1859 — 1873 рр. З Шевченком познайомився в Петербурзі 26 квітня 1858 р. Вірш Шевченка «Тим неситим очам...» є переспівом поезії В. Курочкіна «Для великих земли...». В «Библиотеке для чтения» були опубліковані такі переклади В. С Курочкіна з П.-Ж. Беранже (1780 — 1857): «Весна и осень», «Падающие звезды» (1855. — № 12), «Старушка» (1856. — № 1), «Как яблочко румян» (1856. — № 3), «Третий муж» (1856. — № 6), «Барышни» (1856. — № 7), «Тоска по родине» (1856. — № 8), «Умеренность» (1856. — № 9).

2 липня

...некто г. Афанасьев, или Чужбинский. — Афанасьев Олександр Степанович (1816 — 1875) — український і російський письменник, етнограф, друкувався під псевдонімом «А. Чужбинський». Шевченко познайомився з ним 29 червня 1843 р. в Мойсівці, маєтку поміщиці Т. Г. Волховської на Полтавщині. О. С. Афанасьєв-Чужбинський залишив спогади про поета (Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5).

...судьба столкнула нас в «Цареграде»... — «Царград» — готель у Чернігові, куди Шевченко приїхав на початку 1847 р. у супроводі О. С. Афанасьева-Чужбинського як співробітник Київської археографічної комісії — як художник, дослідник пам’яток старовини.

...у старушки Дороховой... — Дорохова Євдокія Яківна (1779 — 1849), вдова генерал-лейтенанта І. С. Дорохова, одного з воєначальників Бородінської битви 1812 р.; жила в Чернігові.

...второго Тредьяковского. — Тредіаковський Василь Кирилович (1703 — 1768) — російський письменник і перекладач. Його поезія поєднувала в собі риси архаїки з експериментаторством у віршуванні.

Прошлой зимой в фельетоне «Р[усского] инвалида»... — Шевченко помилився: у 1856 р. вірші О. С. Афанасьева в газеті «Русский инвалид» не друкувалися. Можливо, йдеться про вірш О. С. Афанасьева на честь генерала Е. І. Тотлебена, надрукований в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (1856. — № 2).

...я получаю 75 рублей... — Від М. Лазаревського.

Бархвіц Станіслав Августович — підпоручик 5-го Оренбурзького лінійного батальйону. У 1838 — 1839 рр. він, на той час прапорщик Ревельського єгерського полку, належав до групи А. М. Кузьміна-Караваева, створеної для організації втечі польського революціонера Шимона Конарського (1808 — 1839). Після арешту «помилок» своїх зрікся, «сприяв» слідству і був залишений у чині прапорщика з переведенням в Окремий Оренбурзький корпус. У 1848 р. С Бархвіц позичив у Шевченка 68 крб. 30 коп. і не лише не повернув борг, а й вимагав «поступить с рядовым Шевченко по всей строгости законов... за ложное предъявление /332/ претензии» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 165).

Апрелєв Василь Петрович (1805 — 1855) — ротмістр кавалергардського полку. Шевченко познайомився з ним 1841 р., намалював його портрет, але обумовленого гонорару не отримав. Портрет не відомий.

Соколовський Микола Павлович — поручик лейб-гвардії уланського полку. Шевченко познайомився з ним на початку 40-х років і 1842 р. намалював його портрет.

3 липня

Чаганов Федір Юхимович — сотник Уральського козачого війська, під командою якого перебував загін уральських козаків у Новопетровському укріпленні. За спогадами М. Ф. Савичева (див.: Савичев Н. Кратковременное знакомство с Тарасом Григорьевичем Шевченко: Рассказ офицера Уральского казачьего войска // Казачий вестник. — 1884. — № 53, 54), з Ф. Ю. Чагановим у Шевченка склалися приязні стосунки.

4 липня

Рені Гвідо (1575 — 1642) — італійський живописець, майстер композиції і рисунку.

Калам Олександр (1810 — 1864) — швейцарський живописець і графік.

...Лукьяновский ростбиф... — Від імені слуги К. П. Брюллова — Лук’яна.

«Записки артиста» — спогади М. С. Щепкіна, що друкувались за його життя уривками в різних журналах і газетах, зокрема, як це добре запам’ятав Шевченко, — й у журналі «Современник». Видані книжкою 1864 р., після смерті М. С Щепкіна. Згодом вийшли повнішим виданням: Михаил Семенович Щепкин: Записки его, письма, рассказы, материалы для биографии и родословная. — СПб., 1914.

...я думал о «Осаде Пскова» и о «Гензерихе»... — Мовиться про твори К. П. Брюллова «Облога Пскова польським королем Стефаном Баторієм 1581 року» (1839 — 1843) і «Навала Гензеріха на Рим» (1835), над якими художник працював тривалий час, але так і не завершив. У повісті «Художник» Шевченко високо оцінив ці роботи. Гензеріх — вождь германського племені вандалів, яке 455 р. завоювало Рим і грабувало місто протягом кількох тижнів.

5 липня

Ригельмана «История Донского войска»... — Рігельман Олександр Іванович (1720 — 1789) — російський історик. Йдеться про його книжку «История, или Повествование о донских казаках» (М., 1846).

...бердичевский фактор. — Бердичів — місто на річці Гнилоп’ять (басейн Дніпра), тепер районний центр Житомирської області, у середині XIX ст. відомий своєю торговельною активністю; фактор — дрібний посередник, комісіонер.

Лібельт Кароль (1807 — 1875) — польський філософ, учасник польського національно-визвольного руху. Згадана праця («Estetyka czyli /333/ umnictwo piękne przez Karola Libelta») видана в Познані 1849 р. Шевченко різко полемізує з поглядами К. Лібельта, обстоюючи власне розуміння природи мистецтва. «Дева Орлеанская» (Dziewica Orleańska. — Познань, 1847) — нарис К. Лібельта, присвячений боротьбі французького народу за свою незалежність у XV ст.

Куліх Франц Карлович — рядовий, потім унтер-офіцер 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, польський політичний засланець. У Новопетровському укріпленні служив у 1853 — 1855 рр., на цей час припадає знайомство з ним Шевченка. У 1855 р. Ф. Куліх разом із другою ротою батальйону виїхав до Уральська і повернувся на Мангишлак наприкінці червня 1857 р. в чині унтер-офіцера на посаду каптенармуса.

Пшевлоцький Северин — рядовий 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу; відданий у солдати в червні 1849 р. як один з організаторів таємного товариства варшавської молоді. Познайомився з Шевченком в Новопетровському укріпленні в 1850 р. Увільнений зі служби в кінці 1856 р., передав для Шевченка «Естетику» К. Лібельта.

Галич Олександр Іванович (1783 — 1848) — професор філософії Петербурзького університету, автор книжки «Опыт науки изящного» (СПб., 1825).

Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — російський історик мистецтва, конференц-секретар і професор теорії мистецтва Академії мистецтв. Брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва. Шевченко присвятив йому свою поему «Гайдамаки».

Платон (428 або 427 — 348 або 347 до н. е.) — давньогрецький філософ.

6 липня

...со всеми онерами... — Онер (франц. honneur) — буквально: пошана; в переносному значенні — з усім належним.

7 липня

...дожидают великого князя Константина Николаевича... — Костянтин Миколайович (1827 — 1892) — другий син царя Миколи I. З 1855 по 1880 р. керував морським міністерством, через що 1857 р. і очікувався його приїзд.

Косарев Егор Михайлович (1818 — 1891) — командир роти, а потім півбатальйону 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу в Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак. У 1846 р. брав участь у будівництві укріплення, де й залишився до 60-х років і дослужився до чина майора. Його спогади, записані кількома особами, хоч і відзначаються недостатньою об’єктивністю, містять важливі факти з життя Шевченка у Новопетровському укріпленні (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С 561 — 566; 1893. — № 2. — С. 240 — 243; 1898. — № 2. — С. 36 — 41). Шевченко намалював портрет Є. М. Косарева, який не знайдено.

Васильєв Микола Олександрович — астраханський військовий губернатор, адмірал, неодноразово приїздив у Новопетровське укріплення під час перебування там Шевченка. /334/

8 липня

Обрядін Петро Іванович — підпоручик першого Оренбурзького лінійного батальйону. В 1850 — 1852 рр. — один з безпосередніх начальників Шевченка в Новопетровському укріпленні, субалтерн-офіцер другої роти. Викладений у записі Шевченка епізод з І. Скобелєвим, що характеризує остаточне моральне падіння П. Обрядіна, стався тоді, коли роту було переведено до Уральська. У відставку П. Обрядін не вийшов, а одержавши чин поручика, був переведений у п’ятий лінійний батальйон і згодом, в чині сотника, — на службу в Оренбурзьке козаче військо.

...в честь известного балагура Русского инвалида Скобелева. — Скобелев Іван Микитович (1778 — 1849) — російський письменник, генерал. Писав у жартівливо-розповідній манері під псевдонімом «Русский инвалид», видав ряд книжок, призначених для солдатського читання, — «Беседы русского инвалида, или Новый подарок товарищам» (СПб., 1838), «Переписка и рассказы русского инвалида» (СПб., 1838) та ін. Шевченко знав І. М. Скобелева особисто, коли той був комендантом Петропавловської фортеці (з 1839 р.), згадував його в листі до Г. С Тарновського від 25 січня 1843 р.

...залетел в Эдикуль (так обыкновенно называют солдаты Новопетровское укрепление). — Укріплення на березі Каспійського моря тут порівнюється зі старовинною семибаштовою в’язницею в Константинополі, в якій тримали державних злочинців.

9 липня

Родзянко Аркадій Гаврилович (1793 — 1846) — поміщик, власник маєтку на Полтавщині. Шевченко познайомився з ним у липні 1845 р. і невдовзі полишив його дім через рукоприкладство над кріпосним слугою. В молоді роки А. Г. Родзянко писав вірші (переважно еротичні).

Барков Іван Семенович (1732 — 1768) — російський поет і перекладач, автор сороміцьких порнографічних творів.

...убежал к его брату Платону... — Родзянко Платон Гаврилович (1802 — ?), тоді маршалок дворянства Хорольського повіту.

10 липня

...парижский эстамп акватинта с картины «Последний день Помпеи»... — Тобто велика гравюра мецо-тинто французького гравера Жірара (Алексіса-Франсуа; 1789 — 1870) з картини К. Брюллова «Останній день Помпеї».

...Иосиф Вернет... — Клод-Жозеф Верне (1714 — 1799) — французький художник-мариніст, роботи якого представлені в Ермітажі.

Жуковський Василь Андрійович (1783 — 1852) — російський поет-романтик; брав діяльну участь у звільненні Шевченка з кріпацтва. Шевченко присвятив йому поему «Катерина». Творчість Жуковського він оцінював об’єктивно, не замовчуючи помітного впливу на поета німецької ідеалістичної філософії.

...произведениями Корнелиуса, Гессе и других светил мюнхенской школы живописи... — Корнеліус Петер (1783 — 1867) — німецький художник-монументаліст, автор фресок на історично-релігійні сюжети; з 1825 р. очолював Мюнхенську, а з 1840 р. — Берлінську Академію мистецтв. Гесс /335/ Петер — німецький художник ідеалістичної школи, автор картин на історично-релігійні сюжети. Мюнхенською школою живопису Шевченко називає групу німецьких художників, що працювали в Мюнхені в 20 — 40-х роках XIX ст. і в своєму мистецтві орієнтувалися на зразки релігійного живопису раннього Відродження.

Штернберг Василь Іванович (1818 — 1845) — російський і український художник-пейзажист, близький товариш Шевченка під час навчання в Академії мистецтв. Шевченко присвятив йому поему «Іван Підкова» (1839), створив його образ у повісті «Художник». У 1840 р. Штернберг виїхав до Італії, де й помер.

Гольбейн (Хольбейн) Ханс Молодший (1497 чи 1498 — 1543) — німецький художник, автор портретів, картин і гравюр на релігійні теми.

Дюрер Альбрехт (1471 — 1528) — німецький художник і теоретик мистецтва.

...в архитектуре Кленца... — Кленце Франц-Карл-Лео (1784 — 1864) — німецький архітектор, представник класицизму; йдеться про споруджені ним у Мюнхені будівлі, що наслідували зразки античності й Відродження. Деякий час (1839 — 1850) він працював і в Санкт-Петербурзі, брав участь у будуванні Ісаакіївського собору, під його наглядом збудовано головну частину Ермітажу.

...князь Вяземский... — Вяземський Петро Андрійович (1792 — 1878) — російський поет і критик, друг О. С. Пушкіна і В. А. Жуковського.

Бруні Федір Антонович (1799 — 1875) — російський художник, професор Академії мистецтв, автор живописних творів на історичні й релігійні теми. Його картина «Мідний змій» зберігається в Російському музеї в Санкт- Петербурзі.

11 липня

...попотчевал Ираклия Александровича... и Николая Ефремовича... — Мовиться про І. О. Ускова і М. Є. Бажанова.

...Наташенька... — Н. I. Ускова.

...нянька Авдотья... — Нянька в родині Ускових; уральська козачка, вірогідно, з поселенців станиці Миколаївської поблизу Новопетровського укріплення.

...на палубу парохода «Меркурия» или «Самолета». — Назви пароплавних компаній на Волзі.

Разін Степан Тимофійович (бл. 1630 — 1671) — керівник селянської війни 1670 — 1671 рр. у Росії. Шевченко називає його то «Сенькой», то «Семеном Степановичем».

Уж сколько раз твердили миру... — Неточна цитата з байки І. А. Крилова «Ворона и Лисица». У Крилова:

Уж сколько раз твердили миру,

Что лесть гнусна, вредна, но только все не впрок.

...козаченько Швачка... — Микита Швачка (бл. 1728 — ?) — один з керівників гайдамацьких загонів часів Коліївщини 1768 р. Про Швачку відомо кілька народних пісень, в дусі яких Шевченко створив вірш «Швачка» (1848).

...молодая жена Кулиша... — Йдеться про Олександру Михайлівну Куліш (дівоче прізвище — Білозерська; 1828 — 1911), українську письмен/336/ницю, що друкувалася під псевдонімом «Ганна Барвінок». У січні 1847 р. Шевченко був боярином на весіллі П. Куліша та О. Білозерської. Від Шевченка О. Куліш вивчила кілька народних пісень, що, записані з її голосу, ввійшли до збірника «Малороссийские песни, собранные А. Н. Маркевичем» (Записки о Южной Руси. — СПб., 1857. — Т. 2). Див.: Белозерский Н. Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 70 — 71.

...в роковом 1847 году. — Мовиться про розгром Кирило-Мефодіївського товариства у березні — травні 1847 р. та арешт Шевченка і Куліша.

...Новгород-Северский... — Одне з найдавніших руських міст, засноване в XI ст. У XIX ст. — повітове місто Чернігівської губернії.

...вследствие недавнего чтения «Алексея Однорога»... — Йдеться про історичну повість П. О. Куліша, надруковану в 1852 — 1853 рр. у журналі «Современник» (1852. — Кн. 12; 1853. — Кн. 1, 2) під псевдонімом «Николай М.», в якій описано облогу Новгорода-Сіверського військами Димитрія Самозванця.

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813 — 1873) — оперний співак, композитор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» (1863). Дружні стосунки Шевченка з ним, що склалися ще наприкінці 30-х років, тривали до кінця життя поета.

12 липня

...первое радостное письмо из Петербурга от графини Толстой. — Мається на увазі лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р., в якому вона писала: «Надеюсь в скором времени дать Вам весть, а может быть и увидеться с Вами лично...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 75).

Небольсін Павло Іванович (1817 — 1893) — історик-етнограф, географ і літератор, один з організаторів Російського географічного товариства. У 1850 — 1855 рр. за дорученням Російського географічного товариства здійснив подорож у казахські степи і прикаспійські райони для вивчення торговельно-промислових зв’язків Росії з Середньою Азією, виїздив у найвіддаленіші місця Оренбурзької губернії, зокрема на Мангишлак. Результати мандрівок відображені в його книжках «Рассказы проезжего» (1854) і «Очерки торговли России со Средней Азией» (1856). Нарис Небольсіна «Уральцы», присвячений В. I. Далю, друкувався в журналі «Библиотека для чтения» (1855. — № 4, 5).

Желєзнов Йосафат Гнатович (1824 — 1863) — російський етнограф та історик. Ідеалізував побут уральських козаків. У 50-х роках XIX ст. його нариси друкувалися у виданнях «Москвитянин», «Библиотека для чтения», «Отечественные записки» й були видані окремою книжкою «Уральцы. Очерки быта уральских казаков», ч. 1 — 2 (М., 1858). Негативне ставлення Шевченка до праць Й. Желєзнова та П. Небольсіна викликане ідеалізацією в них консервативних рис побуту уральського козацтва.

Дагеротипія — спосіб фотографування на металевій пластинці, покритій йодистим сріблом. Назва походить від прізвища одного з винахідників фотографії, французького художника Дагера Луї-Жака-Манде (1787 — 1851). /337/

Зарянко Сергій Костянтинович (1818 — 1870) — російський художник, учень О. Г. Венеціанова; портрети його роботи відзначалися дагеротипною точністю відтворення зовнішніх рис оригіналу.

...Игнату Степанова сына Булавина. — Булавін Кіндрат Панасович (бл. 1660 — 1708) — один з отаманів Донського козацького війська. У 1707 — 1708 рр. став на чолі повстання проти Петра I, що, крім Дону, охопило Лівобережну й Слобідську Україну. В старовинній пісні, почутій поетом (але не наведеній у щоденнику), він — Ігнатій; мав товариша — Ігната Некрасу.

Сакен Фабіан Вільгельмович (1752 — 1837) — генерал-фельдмаршал, командував 1-ю армією, розташованою в Україні, штаб якої був у Києві.

Євгеній Болховитінов (1767 — 1837) — київський митрополит (з 1822 р.), історик і бібліограф.

13 липня

...в надежде услышать вчерашнего Баяна. — Шевченко порівнює співака-козака з давньоруським поетом Бояном, який згадується в «Слові о полку Ігоревім».

14 липня

Беллона — в римській міфології — богиня війни; зображувалась з мечем або бичем, часто на колісниці в бою.

Великороссийская деревня — это, как выразился Гоголь, наваленные кучи серых бревен с черными отверстиями вместо окон, вечная грязь, вечная зима. Нигде прутика зеленого не увидишь... — Маються на увазі зображення сіл, зокрема Манілова й Плюшкіна, у «Мертвих душах» М. Гоголя: «У подошвы этого возвышения, и частию по самому скату, темнели вдоль и поперек серенькие бревенчатые избы [...] нигде между ними растущего деревца или какой-нибудь зелени; везде глядело только одного бревно»; «бревно в избах было темно и старо; многие крыши сквозили, как решето; на иных оставался только конек вверху да жерди по сторонам в виде ребер» (Гоголь Н. В. Собрание сочинений. — М., 1985. — Т. 5. — С. 20 — 21, 104).

15 липня

В продолжение двухлетнего плавания по не исследованному еще Аральскому морю... — У 1848 — 1849 рр. Шевченко брав участь в експедиції О. І. Бутакова для вивчення та опису Аральського моря, виконуючи обов’язки художника.

Аргонавти — у грецькій міфології герої, що на кораблі «Арго» під керівництвом Ясона вирушили в Колхіду на пошуки золотого руна.

Колхіда — давньогрецька назва Західної Грузії.

Морфей — у грецькій міфології — бог сновидінь, син бога сну Гіпноса.

...накануне Тройцына дня... — Трійця — православне церковне свято, що відзначається на 50-й день після Великодня.

Могила Петро Симеонович (1596 — 1647) — церковний і освітній діяч України першої половини XVII ст., з 1633 р. — митрополит Київський і /338/ Галицький. Автор «Могилянського Требника» (1646) — богослужебної книги, призначеної для відправи різних християнських обрядів.

Батир (тюрк.) — богатир, силач, мужня людина.

16 липня

...лавки сарептских колонистов... — Сарепта (Сарпа) — німецька колонія в Саратовській губернії, поблизу Царицина, на річці Сарпі, що впадає у Волгу. Заснована 1765 р. вихідцями з Богемії. Сарептські колоністи торгували в багатьох містах Поволжя. Сарептська гірчиця була одним із важливих продуктів промислового виробництва.

Каймак — вершки з топленого молока.

Джурмиця (джурма) — борошняна юшка-затірка, приправлена цибулею і маслом.

...на острове Косарале, где... вышли мы на берег. — Косарал — острів у північно-східній частині Аральського моря, в бухті якого перебували в зимовий час судна експедиції О. І. Бутакова і рибопромислової ватаги. Шевченко прожив тут майже всю зим)’ 1848 — 1849 рр.; написав ряд поетичних творів, виконав численні зарисовки, рисунки, сепії та акварелі — «Шхуна біля форту Косарал», «Місячна ніч на Косаралі», «Казахська стоянка на Косаралі», «Укріплення Косарал взимку», «Маяк на Косаралі» та ін.

Чарторогов (Черторогов) Данило — у 1848 — 1849 рр. начальник Косаральського форту, пізніше — осавул Уральського козачого війська. Заприязнився з О. 1. Бутаковим та іншими учасниками Аральської описової експедиції. Описаний тут випадок (про нього йдеться і в повісті «Близнецы») трапився в перші дні знайомства Шевченка з Д. Чертороговим.

...отправился я в Раим... — Раїм — укріплення на річці Сирдар’ї за 60 км від її гирла. Засновано 1847 р., ліквідовано 1854 р. У 1848 — 1849 рр. в укріпленні була база Аральської описової експедиції О. І. Бутакова. Шевченко виконав тут ряд малюнків: «Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ю», «Урочище Раїм з заходу», «Укріплення Раїм. Внутрішній вигляд» та ін.

Марков Никон Степанович — військовий старшина Уральського козачого війська. У 1847 — 1852 рр. командував козачим загоном в Раїмському укріпленні.

17 липня

Петр Великий — Петро Перший (1672 — 1725) — російський цар (з 1682 р.), імператор (1721 — 1725).

Поскочин Микола Петрович (1826 — 1857) — командир пароплава «Куба». Влітку 1857 р. цей пароплав був базою експедиції для здійснення гідрографічних робіт на Каспійському морі, якою керував М. О. Івашинцев.

Костомаров Микола Іванович (1817 — 1885) — український і російський історик, письменник, етнограф і публіцист, один з організаторів і діячів Кирило-Мефодіївського товариства. Заарештований 1847 р. і засланий до Саратова. /339/

...в Лубнах во время Успенской ярманки. — Шевченко обмовився. Насправді йдеться про традиційний лубенський Преображенський ярмарок, який 1845 р. відкрився 6 серпня (див.: Жур П. Дума про Огонь: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1985. — С. 83).

18 липня

Гостей оказалось не двое, как я полагал, а пятеро. — Крім М. П. Поскочина, в гостях у коменданта Новопетровського укріплення були штурман Зенилов Ісхак Юсупович, лікар Зимодро Адам Миколайович (вихованець Київського університету), астрономи Кошкуль Василь Карлович і Симонов Микола Іванович. М. Поскочин, М. Симонов і В. Кошкуль 17 вересня того ж року загинули, коли в буряну ніч пароплав «Куба» зазнав аварії біля мису Шоулан. І. Зенилов та А. Зимодро відзначилися при рятуванні екіпажу пароплава.

Бер Карл Максимович (1792 — 1876) — російський натураліст, ембріолог. У 1853 — 1856 рр. керував експедицією для вивчення Каспійського моря, чотири рази (в 1853, 1854 і двічі в 1856 р.) відвідав Новопетровське укріплення під час перебування там Шевченка. К. М. Бер брав участь у справі визволення Шевченка із заслання.

...гебрийский город Баку... — В районі Баку жила частина гебрів, прихильників зороастрійської релігії, поширеної в давнину і в раннє середньовіччя у Середній Азії, на Аралі, в Афганістані, Азербайджані та на деяких інших територіях Ближнього і Середнього Сходу.

...на началах Триестской Ллойды... — Тобто на засадах, що були покладені в основу відомої австро-англійської пароплавної компанії.

Врангель Олександр Євстафійович — директор комерційної компанії пароплавства на Каспійському морі.

19 липня

...в какой-то татарской лачуге... — В Орській фортеці 1847 р. Шевченку деякий час було дозволено жити не в казармі, а на найманій квартирі. Він мешкав у будиночку місцевих татар Даутових на вулиці, яка з 1908 р. носить його ім’я.

Левицький Сергій Петрович (1822 — 1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії. У 1847 — 1850 рр. служив в Оренбурзі, де й потоваришував із Шевченком. Його лист від 6 березня 1850 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 63 — 64), знайдений у Шевченка під час обшуку в квітні 1850 р., привернув особливу увагу III відділу. Гадаючи, що пощастило напасти на сліди таємної організації, III відділ наказав заарештувати С. П. Левицького і згадуваного в листі магістра математики М. О. Головка (1820 — 1850). Під час арешту М. О. Головко застрелився. У процесі слідства виявилась безпідставність звинувачень, і С. П. Левицького звільнили. Однак перебування під арештом підірвало його здоров’я, і на початку 1855 р. він помер (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С 197 — 203).

Писарев Микола Еварестович (1806 — 1884) — правитель канцелярії київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова (1792 — 1870), згодом цивільний губернатор Олонецької губернії. /340/

Писарева Софія Гаврилівна (1814 — ?) — дружина М. Е. Писарева; тривалий час — фаворитка Д. Г. Бібікова.

Пашалик — в Османській імперії провінція чи область, що перебувала під владою паші.

Я слышал... что в Вологде какой-то подчиненный ему чиновник публично в церкви... дал ему пощечину. — Згадуваний тут випадок стався не у Вологді, як про це почув Шевченко на засланні, а у Петрозаводську 22 червня 1850 р., під час молебня в кафедральному соборі з нагоди річниці коронації Миколи I: чиновник Матвєєв дав тамтешньому губернаторові М. Е. Писареву ляпаса. Матвеева засудили на довічну каторгу, а М. Е. Писарева перевели по службі.

...вроде «Анджело» Пушкина... — Йдеться про поему О. С. Пушкіна, написану 1833 р. Оригінальну розповідь в дусі старовинних італійських хронік, що лягли в основу драми В. Шекспіра «Міра за міру», тут поєднано з переказом окремих місць цієї драми.

...построил каркас поэмы... «Сатрап и Дервиш». — Задум цієї поеми повністю не здійснився. Частково він був реалізований у розпочатій Шевченком поемі «Юродивий» (1857); серед героїв відомого нам уривка Д. Г. Бібіков — «капрал Гаврилович Безрукий», М. Е. Писарев — «єфрейтор малий».

20 липня

Норов Авраам Сергійович (1795 — 1869) — російський сходознавець, письменник; у 1854 — 1859 рр. — міністр народної освіти; автор п’ятитомної праці «Путешествия по Сицилии, святым местам, Египту и Нубии» (СПб., 1854). Її й має на увазі Шевченко.

Ильинская ярманка в Ромни... — Ярмарок у повітовому місті Ромни, відомий з середини XVIII ст., один з найзначніших у Російській імперії. У 1852 р. перенесений до Полтави.

...я случайно видел это знаменитое торжище. — У 1845 р. Іллінський ярмарок почався 5 липня і закінчився 2 серпня. Шевченко відвідав його у двадцятих числах липня (Жур П. Дума про Огонь. — С. 103).

...в палатке покойного Павла Викторовича Свички... Это был сын того самого полковника Свички... — Мовиться про Свічку Льва Миколайовича (1800 — 1845), полтавського поміщика, власника с. Городище в Пирятинському повіті, сина полковника Миколи Петровича Свічки, про якого розповідається в повісті Шевченка «Близнецы». Л. М. Свічка був одружений з сестрою Є. П. Гребінки.

...во время конт[ра]ктов в Киеве... — Йдеться про київський контрактовий ярмарок, що проводився щорічно між 5 і 25 лютого.

...в берлине едущего... — Берлин — старовинна карета.

Солених Карпо Трофимович (1811 — 1851) — український драматичний актор, один із основоположників українського реалістичного театру. Шевченко бачив його в ролі Чупруна в комедії І. П. Котляревського «Москаль-чарівник» 24 липня 1845 р. на Іллінському ярмарку (Пилипчук Р. Я. Т. Г. Шевченко в Ромнах // Радянське літературознавство. — 1979. — № 5. — С 37).

Не пылит дорога... — Рядки з вірша М. Ю. Лєрмонтова «Из Гете» («Горные вершины»). /341/

Познакомился с распутным стариком Якубовичем (отцом декабриста) и с его меньшим сыном... — Якубович Іван Олександрович — роменський поміщик, повітовий маршалок дворянства, батько декабриста Олександра Івановича Якубовича (1792 — 1845); молодший син його був калікою, звідси його порівняння із Квазімодо, персонажем роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері».

...с одним из бесчисленных членов фамилии Родзянки. — Йдеться про Віталія Васильовича Родзянка, власника села Василівка Хорольського повіту Полтавської губернії (Жур П. Дума про Огонь. — С. 105).

...Ромодановский шлях... — шлях від Конотопа до Кременчука, на якому знаходились і Ромни. «По местному преданию, этой дорогой в 1670-х годах двигались русские войска под начальством князя Ромодановского против гетмана Дорошенка» (Киевская старина. — 1882. — № 6. — С. 544).

21 липня

...получил Залецкого письмо... — Лист Бр. Залеського від 30 травня 1857 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 81 — 83).

Фиялковский — Фіалковський Фелікс (1823 — ?) — польський політичний засланець, рядовий, згодом унтер-офіцер 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. В солдати відданий 1848 р. «за самовольную отлучку за границу с намерением присоединиться к венгерским бунтовщикам» (Дьяков В. А. Тарас Шевченко и его польские друзья. — М., 1962. — С. 93 — 94). Шевченко подружився з Ф. Фіалковським у Новопетровському укріпленні.

22 липня

...он не может дать мне пропуск... через Астрахань до Петербурга... — Комендант Новопетровського укріплення І. О. Усков, ще не отримавши офіційного розпорядження, вже знав, що командир батальйону дав наказ про звільнення із служби унтер-офіцерів О. Храбчинського, Е. Ольшевского, Ф. Фіалковського, рядових С. Домарацького, Т. Шевченка та їхню відправку до батальйонного штабу в м. Уральськ. Командир півбатальйону Є. М. Косарев, одержавши таке розпорядження, звернувся до коменданта з рапортом про відправку означених осіб до Уральська 29 липня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 282 — 283). Шевченко передбачав неминучість затримки, можливо, тривалої, в Уральську і, вірогідно, в Оренбурзі.

Бюрно Карл Іванович (1796 — ?) — військовий інженер, генерал-майор Окремого Оренбурзького корпусу з початку 1854 р. Тут К. І. Бюрно встановив добрі взаємини з О. М. Плещеєвим, 3. Сераковським та іншими засланцями. Особисте знайомство з Шевченком відбулося у вересні 1856 р. в Новопетровському укріпленні. «Надолго, надолго останется в моем сердце это кратко-длинное свидание, эта симпатическая благородная физиономия...» — писав Шевченко Бр. Залеському 8 листопада 1856 р. У 1858 р. вони зустрілися під Петербургом.

Терн Карл Іванович (1816 — ?) — військовий інженер, з 1844 р. квартирмейстер 23-ї піхотної дивізії Окремого Оренбурзького корпусу, з 1853 р. — чиновник для особливих доручень при оренбурзькому генерал-губернаторі. Шевченко і Герн познайомилися перед початком Аральської /342/ експедиції чи на самому її початку. Взимку 1849 — 1850 рр. Шевченко жив у будинку К. І. Герна, завдяки йому збереглися «Мала книжка» і альбом акварельних малюнків Шевченка. К. І. Герн залишив спогади про Шевченка (Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 550 — 555).

Графу Федору Петровичу с это[й] же почтою я напишу письмо. — Йдеться про лист до Ф. П. Толстого від 26 — 31 липня 1857 р.

Лазаревскому... пошлю эти две тетради моего журнала... — Намір не був здійснений. Рукопис щоденника Шевченко подарував М. М. Лазаревському в липні 1858 р.

...пускай читает с Семеном... — Тобто з С. С Гулаком-Артемовським.

23 липня

Вазарі Джорджа (1511 — 1574) — італійський художник, архітектор, історик мистецтва. Шевченко має на увазі працю Д. Вазарі «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (Рим, 1550).

25 липня

Фрейман Густав Антонович (1790 — ? ) — генерал-майор, начальник артилерії гарнізонів Оренбурзького військового округу. Неодноразово відвідував з метою інспектування Новопетровське укріплення під час перебування там Шевченка (1854, 1855, 1857 рр.). За участю Г. А. Фреймана у жовтні 1854 р. було подано клопотання про надання Шевченкові чину унтер-офіцера, яке залишилося без наслідків.

...Мешков... — М. Ф. Мєшков.

Іванов Михайло Іванович (? — 1860) — унтер-цейхвартер артилерійського відомства, колезький реєстратор.

26 липня

...ничего не мог сделать с этим неудающимся письмом. — Незважаючи на авторську дату під листом до Ф. П. Толстого (23 липня), робота над його текстом тривала аж до кінця липня.

...как я это сделал моим ответом на письмо графини Настасии Ивановны от 12 октября... — Йдеться про лист Шевченка від 9 січня 1857 р. Лист А. І. Толстої надісланий не 12, а 8 жовтня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74 — 75).

27 липня

...картина Иванова «Иоанн Креститель» окончена! — картина російського художника О. А. Іванова (1806 — 1858) «Явлення Христа народу». Знаючи, що над цією картиною художник працював двадцять років (1837 — 1857), Шевченко висловлює побоювання, чи зберегла його праця «соковитість і свіжість життя». Ознайомившись з картиною після повернення до Петербурга, він не змінив своєї скептичної думки, про що й написав С. Т. Аксакову в листі від 15 липня 1858 р.

Восторженное письмо Гоголя... — Йдеться про лист М. В. Гоголя «Исторический живописец Иванов» у книжці «Выбранные места из пе/343/реписки с друзьями» (СПб., 1847). Цю книжку Шевченко одержав 1848 р. від В. М. Рєпніної.

Кенси Катрмер (1755 — 1849) — французький археолог і мистецтвознавець.

Фідій (поч. 5 ст. до н. е. — бл. 432 — 431 до н. е.) — давньогрецький скульптор, автор грандіозних статуй Афіни Промахос, Афіни Парфенос, Зевса Олімпійського.

Моллер Федір Антонович (1812 — 1875) — російський художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1840 р.). Учень К. П. Брюллова. Йдеться про його картину «Апостол Іоанн Богослов проповідує на острові Патмосі під час свята Вакха».

28 липня

Выхожу один я на дорогу... — Неточна цитата з вірша М. Ю. Лєрмонтова «Выхожу один я на дорогу...».

29 липня

Видел во сне Семена Артемовского с женою... — Гулак-Артемовська Олександра Іванівна (1825 — ?) стала дружиною С. С. Гулака-Артемовського 1848 р. Шевченко знав про неї як про арфістку з газет, що доходили до Новопетровського укріплення, і писав про це у листі до С. С. Гулака-Артемовського 1 липня 1852 р. Особисте знайомство Шевченка з О. І. Гулак-Артемовською відбулося після його повернення із заслання до Петербурга.

Ігнатьєв Єгор — унтер-офіцер Астраханської інвалідної команди, «найближче начальство» Андрія Обеременка.

Балагуров Олександр Васильович — капітан, наглядач новопетровського госпіталя. Шевченко міг познайомитися з ним ще 1847 р., коли той служив плац-ад’ютантом оренбурзького ордонансгаузу (комендантського управління), хоча певних даних про це немає.

5 серпня

...приплыл я на самой утлой рыбачьей ладье в город Астрахань. — Шевченко прибув сюди на човні № 1, який курсував між Новопетровським укріпленням і Астраханню за розкладом. Командиром човна, що здійснював як військові, так і торговельні перевозки, був Петров Устим Микитович (1800 — ?). В Астрахані Шевченко жив з 5 по 22 серпня 1857 р., чекаючи пароплава до Нижнього Новгорода. Тут він виконав малюнок «В Астрахані».

...внезапно согласился дать мне пропуск прямо в Петербург. — У розпорядженні генерал-ад’ютанта В. О. Перовського від 28 травня 1857 р. про звільнення від військової служби Шевченка і ще 67 рядових «из политических преступников» окремо зазначалося: «...чтобы они до окончательного увольнения их на родину имели жительство в г. Оренбурге под секретным полицейским надзором» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 282). Це уточнення коменданту I. О. Ускову не було повідомлено, і він погодився видати Шевченку квиток про те, що той /344/ «уволен от службы и ныне по желанию его отправлен на местожительство свое в г. С.-Петербург» (Там само. — С. 284). Така «свавільність» викликала велике офіційне листування. Пояснюючи своє рішення, І. О. Усков писав: «...из числа помянутых чинов рядовой Тарас Шевченко обратился ко мне с убедительною просьбою о выдаче ему билета на следование его на место жительства в С.-Петербург прямо отсюда, не заходя в Уральск, — по примеру тому, как был выдан билет от меня уволенному от службы напред сего унтер-офицеру Балинскому, — в том уважении, дабы он, Шевченко, мог воспользоваться без излишних издержек и потери времени проехать на место жительства ближайшею дорогою чрез город Астрахань. Принимая с своей стороны во внимание, что отправление Шевченки к батальонному штабу в г. Уральск [...] сделает ему разницу более тысячи верст лишних [...] я, по соображению всех сих обстоятельств, решился выдать Шевченке 1-го сего августа билет за № 1403 на проезд его к месту жительства в г. С.-Петербург впредь до высылки ему настоящего паспорта откуда следует и уведомил о сем командира 1-го батальона от 1-го августа за № 1406-м» (Там само. — С. 286). Пояснения не були визнані задовільними. І. О. Усков отримав суворе зауваження командира Окремого Оренбурзького корпусу (Там само. — С 289).

6 серпня

...по причине Макарьевской ярманки. — Мовиться про Нижньогородський ярмарок, що відбувався щороку в липні — серпні; до 1817 р. проводився поблизу Макаріївського монастиря в Нижньогородській губернії, згодом був переведений до Нижнього Новгорода. У ньому брали участь не лише російські, а й східні та західноєвропейські купці.

Пароход «Меркурий»... — Мається на увазі пароплав компанії «Меркурій».

Рибінськ — повітове місто Ярославської губернії, велика пристань на Волзі.

7 серпня

Бурцов — Бурцев Лев Олександрович, плац-ад’ютант Новопетровського укріплення, підпоручик. У 1856 — 1857 рр. входив до кола осіб, близьких до сім’ї І. О. Ускова, де зустрічався з Шевченком.

8 серпня

Белебей — повітове місто Оренбурзької губернії (засноване 1757 р.), центр башкирського кантону.

...Гваренги... — Кваренгі Джакомо (1744 — 1817) — італійський архітектор; жив з 1780 р. в Росії, створив у Петербурзі архітектурні споруди класичного стилю — Смольний, будинок Академії наук, Ермітажний театр та ін.

...с серебряным Георгием... — Російський орден святого великомученика Георгія Побідоносця, запроваджений 1769 р. для нагороди офіцерів і генералів за бойові заслуги та вислугу років. У 1807 р. запроваджено знак цього ордена для нагороди «нижніх військових чинів» за бойові заслуги. /345/

Сапожников Олександр Олександрович (1833 — 1887) — астраханський купець першої гільдії, рибопромисловець-мільйонер. Шевченко знав О. О. Сапожникова ще на початку 40-х років у Петербурзі, коли навчався в Академії мистецтв, а юний Олександр брав у нього уроки малювання. Знайомство відновилося 16 серпня 1857 р. в Астрахані. В будинку Сапожникових містилась «штаб-квартира» експедиції К. М. Бера, який не раз приїздив на Мангишлак, тому Шевченко і називає Сапожникова «безмездным астраханским метрдотелем».

«Роберт-Диявол» — опера французького композитора Джакомо Мейєрбера (1791 — 1864).

«Уж как веет ветерок» — пісня з популярної опери російського композитора О. М. Верстовського (1799 — 1862) «Аскольдова могила» (1835).

9 серпня

...Хвалынское море... — давньоруська назва Каспійського моря.

Кизилбаші (тюрк. — червоноголові) — об’єднання тюркських кочових племен в Ірані; в минулому становили головну військову силу шаха.

...в Кремль... — Астраханський кремль збудований у XVI ст.

...красавцем собором. — Астраханським кафедральним Успенським собором, закладеним 1698 р.

...книги под названием «Описание города Астрахани». — Мовиться про книгу «Записки об Астрахани» (М., 1841); її автором був М. С. Рибушкін (1792 — 1849), історик-краєзнавець, директор астраханських училищ.

...отца Гавриила Пальмова. — Пальмов Гавриїл Якович — ключар Успенського собору.

10 серпня

Ходил в контору «Меркурия»... — В Астрахані перебувало представництво пароплавної компанії «Меркурій» (головна контора компанії — в Нижньому Новгороді). Меркурій в римській міфології — бог торгівлі, покровитель мандрівників.

Сан-Франціско — місто на заході США, в штаті Каліфорнія, що прославилося своїм багатством.

...написал радостные письма друзьям моим... — Відомий лише один лист, датований 10 серпня 1857 р. — Бр. Залеському. Лист до М. М. Лазаревського був написаний лише 14 серпня, до Я. Г. Кухаренка — 15 серпня 1857 р. Листа К. І. Герну або інших згадок про нього не виявлено.

Ожидаю... ответа на «Москалеву криныцю». — Лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. не застав Шевченка в Астрахані, він отримав його лише 10 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді.

...Англинская набережная... — Англінською Шевченко називає набережну каналу в Астрахані, зіставляючи її з Англійською набережною у Петербурзі.

...построен на кошт ... грека Варвараци. — Варварацці Іван Андрійович (1750 — 1825) — астраханський рибопромисловець, який багато зробив для благоустрою міста. /346/

11 серпня

Іван Грозний (1530 — 1584) — перший російський цар (1547 — 1584).

Сакос — частина одягу священика; одягається на підризник.

...єпископа Иосифа, убиенного Разиным. — Митрополит Іосиф був убитий в Астрахані під час повстання Степана Разіна.

Фелонь — риза священика.

Борис Годунов (бл. 1552 — 1605) — російський цар (1598 — 1605).

Потир — велика чаша, яка використовувалася для освячення вина під час причастя.

...кто был архитектором этого колоссального и прекрасного собора... — Зодчим Астраханського Успенського собору був селянин Дорофей М’якишев. За цю працю йому було заплачено 100 карбованців (Рыбушкин М. С. Записки об Астрахани. — М., 1841. — С. 30).

Тон Костянтин Андрійович (1794 — 1881) — архітектор, чех за походженням, працював у Росії. Наслідував зовнішні риси давньоруського і візантійського зодчества. Цей псевдоруський стиль Миколою I був визнаний офіційним. За проектами К. Тона в Росії будувалися численні церкви.

12 серпня

...пароход «Князь Пожарский»... — Пароплав компанії «Меркурій», який здійснював пасажирські та вантажні перевезення по Волзі, рухався із швидкістю 12 верст на годину, в дорозі перебував 14 — 16 годин на добу. Відстань від Астрахані до Нижнього Новгорода міг подолати за 12 — 13 діб, проте, враховуючи відсутність розкладу, велику кількість мілин і необхідність зупинок на ремонт, шлях у 2072 версти звичайно долався за три-чотири тижні. Даний рейс був завчасно повністю «абонований» О. О. Сапожниковим, постійним клієнтом компанії «Меркурій».

... «Публичная библиотека для чтения»... — Астраханська публічна бібліотека, відкрита 19 червня 1838 р. Цей акт був «делом патриотического усердия и просвещенной ревности» багатих купців, які придбали книжковий фонд і взяли на себе оплату «особого служителя» (Рыбушкин М. С. Записки об Астрахани. — С. 183).

13 серпня

...написал Кухаренку письмо... — Лист до Я. Г. Кухаренка датований 15 серпня 1857 р.

«Вестник Европы» — російський журнал, заснований М. М. Карамзіним; виходив у Москві в 1802 — 1830 рр. У літературному відділі брали активну участь Г. Р. Державін, І. І. Дмитрієв, В. А. Жуковський, тут друкувалися твори деяких українських письменників (П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, С. Шпигоцького та ін.).

«Московский телеграф» — російський літературно-науковий журнал, що видавався М. О. Полевим у Москві в 1825 — 1834 рр. Був закритий за критику псевдопатріотичної драми Н. В. Кукольника «Рука Всевышнего отечество спасла».

Хвостов Дмитро Іванович (1757 — 1835) — обер-прокурор Синоду, бездарний поет, об’єкт численних пародій та епіграм. /347/

Державін Гавриїл Романович (1743 — 1816) — російський поет. Карамзін Микола Михайлович (1766 — 1826) — російський історик і письменник, автор дванадцятитомної «Історії держави Російської» (1816 — 1829).

«Дух законов» — трактат французького філософа-просвітителя Шарля-Луї Монтеск’є (1689 — 1755).

Свод законов с прибавлениями... — «Свод законов Российской империи», збірник діючих законів (у 15 томах), опублікований 1832 р.

...завалены творениями Дюма и Сю... — Дюма Александр (Дюма-батько; 1802 — 1870), Сю Ежен (1804 — 1857) — французькі белетристи; переклади їхніх творів користувались великою популярністю у російського читача.

«Русский вестник» — російський літературний і політичний журнал, що виходив з 1856 р. в Москві (редактор М. Н. Катков). У перші роки видання мав помірковано-ліберальний напрям. Перша книжка журналу за 1856 р., що привернула увагу Шевченка, містила серед інших публікацій неопублікований уривок з першого тому «Мертвих душ» М. В. Гоголя, знайдений в його рукописах, працю С. М. Соловйова «Древняя Россия», розділ зі спогадів С. Т. Аксакова «Гимназия — период второй»; друкувались також праці Т. М. Грановського, М. Н. Каткова та ін.

Соловйов Сергій Михайлович (1820 — 1879) — російський історик, з 1847 р. — професор Московського університету, автор двадцятидев’ятитомної «Истории России с древнейших времен» (1851 — 1879).

Аксаков Сергій Тимофійович (1791 — 1859) — російський письменник, автор книжок «Семейная хроника» (1856), «Детские годы Багрова-внука» (1858).

Наша славная-преславная Савор-Могила раскопана. — Так неточно зрозумів Шевченко розповідь П. Леонтьева в журналі «Русский вестник» (1856. — № 1) про свіжу розкопку великого кургану на Катеринославщині; справді ж у ній ідеться не про Савур-могилу, певно, відому поетові з думи про втечу трьох братів з неволі, а про іншу — Лугову.

14 серпня

Туркменський чапан — верхній одяг, каптан.

15 і 16 серпня

Записи від 15 до 20 серпня зроблені новими знайомими Шевченка, з якими він зустрівся в Астрахані.

Клопотовський Іван Петрович — учитель історії та географії в астраханській гімназії. Навчався в Київському університеті в 1845 — 1849 рр.; з 1850 р. служив в Астрахані, підтримував тісні зв’язки із земляками, що прибували в це місто. Можна припустити, що І. П. Клопотовський знав про перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні від учасників експедиції К. М. Бера, зокрема учителя гімназії К. І. Вейдемана. З Нижнього Новгорода 6 листопада 1857 р. Шевченко писав І. Клопотовському. Спогади І. Клопотовського надруковані в статті В. Кларка «Тарас Григорьевич Шевченко в Астрахани» (Русская старина. — 1896. — № 3. — С. 655 — 658). /348/

Незабитовський Степан Андрійович (1829 — 1902) — молодший лікар 45-го флотського екіпажу в Астрахані. Закінчив Київський університет 1854 р., був учасником Кримської війни (1853 — 1856). 18 серпня 1857 р. С. А. Незабитовський переписав собі в зошит Шевченкові твори «Чернець» і «А. О. Козачковському». До цього ж зошита Шевченко переписав вірш «Ще як були ми козаками...» («Полякам») з дарчим написом «Степанові Незабитовському на пам’ять 20 августа 1857»; 12 лютого 1860 р. він надіслав йому в подарунок «Кобзар» 1860 р.

Одинцев Євтихій (Євген) Іванович (1831 — ?) — молодший лікар 46-го флотського екіпажу в Астрахані. У 1855 р. закінчив Казанський університет. На час знайомства з Шевченком отримав бронзову медаль на пам’ять про Кримську війну 1853 — 1856 рр.

16 серпня

Чельцов Федір Іванович (1826 — ?) — молодший лікар Астраханської стройової ластової роти. У 1853 р. закінчив Київський університет. Брав участь в обороні Севастополя під час Кримської війни. На пам’ять про зустріч в Астрахані поет подарував Ф. І. Чельцову посвідчення про те, що на півострові Мангишлак «никакой эпидемической болезни не имеется» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 283), на звороті якого записав уривок з поеми «Царі» («І поживе Адам на світі...») з дарчим написом «Федору Чельцову (И. Рогожину) на память 16 августа 1857 р.»; 1860 р. Шевченко надіслав йому «Кобзар» з дарчим написом — «Федорови Чельцову (он же и Иван Рогожин) от автора 12 лютого 1860 року».

17 серпня

Запис народного анекдоту про чорта, який боявся солдатської служби, зроблено в щоденнику Ф. Чельцовим. Анекдот, очевидно, побутував серед солдатів і матросів, учасників Кримської війни. Жартівливий образ сатани — Івана Рогожина — став для Шевченка ніби псевдонімом Ф. Чельцова, якого він називав «Рогожиным» і в дарчих написах, і в листі до І. П. Клопотовського від 6 листопада 1857 р. Фольклорні джерела запису не виявлені.

18 серпня

Кишкін Володимир Васильович (1825 — 1911) — військовий моряк, з 1857 р. — капітан пароплава «Князь Пожарский». Знайомство Шевченка з ним могло відбутися ще в 40-х роках у Петербурзі, але вірогідніше — у 50-ті роки в Новопетровському укріпленні, де В. В. Кишкін бував у службових справах. Завдяки йому Шевченко вперше прочитав або почув нові твори, що поширювалися в списках. Шевченко намалював портрет В. В. Кишкіна (нині не відомий).

19 серпня

Власноручний запис Новицького Кароля (Карла) Йосиповича (1823 — ?), старшого лікаря 44-го флотського екіпажу, що базувався в Аст/349/рахані. У 1842 р. К. Новицький закінчив Віленську медико-хірургічну академію; учасник Кримської війни 1853 — 1856 рр.

Власноручні записи Павла Радзєйовського і Титуса Шалевича; очевидно, вони були друзями і земляками К. Новицького.

20 серпня

Запис зроблено Томашем Зброжеком по-польськи. Переклад: «Красномовство не багатьом випало на долю; мені ж, позбавленому цього божественного дару, лишається тільки мовчки дивуватися й благословляти творчу твою могутність, святий народний пророче-мученику Малоросії. Теперішнє твоє перебування серед нас робить мене цілком щасливим, і хвилини спілкування ніколи не зітруться з моєї пам’яті. О стократ, стократ благословляю той дорогий день, коли небо дало мені можливість особисто познайомитися з тобою, ревний і безстрашний оповіснику слова правди. Нехай же ці кілька слів нагадують тобі [...] ¹, поете-художнику, про глибоку повагу шануючого тебе Томаша Зброжека».

Зброжек Томаш (1821 — ?) — старший лікар 17-го робочого екіпажу в Астрахані. У 1850 р. закінчив Київський університет. Учасник Кримської війни 1853 — 1856 рр. З червня 1856 р. служив у Астрахані.

¹ Текст автографа пошкоджений.

23 серпня

Земляки мои... — Серед не названих у щоденнику земляків Шевченка в Астрахані — Муравський Гнат Францевич (1824 — ?), молодший лікар 45-го флотського екіпажу, який одним із перших зустрів Шевченка в Астрахані у серпні 1857 р.; Овсянников Микола Абрамович, діловод контори астраханського порту, брат майбутнього нижньогородського приятеля Шевченка П. А. Овсянникова.

25 серпня

Запис (текстовий і нотний) зроблено рукою Панова Олексія Панфіловича — буфетника пароплава «Князь Пожарский», музиканта-самоука, вільновідпущеного кріпака поміщика Крюкова Олексія Єгоровича. У Нижньому Новгороді 30 вересня 1857 р. Шевченко хотів відвідати О. Панова, але не знайшов його.

27 серпня

Шопен Фридерик (1810 — 1849) — польський композитор і піаніст, основоположник польської класичної музики.

Паганіні Нікколо (1782 — 1840) — італійський скрипаль-віртуоз і композитор.

И великий Ватт! — Уатт Джеймс (1736 — 1819) — англійський винахідник, удосконалив парову машину. Паровий двигун Д. Уатта відіграв велику роль у переході до машинного виробництва.

...начали во Франции энциклопедисты... — Йдеться про французьких просвітителів — Дідро, Д’Аламбера, Гольбаха, Гельвеція та ін., що у дру/350/гій половині XVIII ст. об’єдналися навколо видання «Енциклопедії, чи Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (35 томів, 1751 — 1780 рр.). Енциклопедисти були ідеологічними попередниками Великої французької революції 1789 р.

28 серпня

...начиная с хозяйки... — Сапожникова Ніна Олександрівна (1837 — бл. 1900), дружина О. О. Сапожникова, дочка управителя Астраханської казенної палати О. П. Козаченка. Зберегла ряд портретів, які Шевченко виконав на пароплаві «Князь Пожарский».

...от Царицына и Дубовки... — Царицин — колишня назва Волгограда, в XIX ст. — повітове місто Саратовської губернії, велика пристань на Волзі; Дубовка — пристань на Волзі, на 52 км вище Царицина, у XVIII ст. — один із центрів пугачовського повстання.

...начал читать «Королеву Варвару» Попова. — Попов Ніл Олександрович (1833 — 1891), російський історик, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1883 р.) Його розвідка «Королева Варвара» була опублікована в журналі «Русский вестник» (1857. — № 1) з підзаголовком «Исторический рассказ».

Борей — у грецькій міфології бог північного вітру; зображався могутнім крилатим чоловіком із сивою головою.

29 серпня

...около Камышина... я едва успел сделать легонький очерк... — Камишин — велика пристань на правому березі Волги на 182 км вище Царицина, повітове місто Саратовської губернії. Відомий малюнок олівцем з шевченківським написом унизу: «1. Камышин».

...бугор Сеньки Разина. — У написанні імені Степана Разіна Шевченко йшов від поширеного тоді «Стеньки» (звідси і Семен Степанович замість Степан Тимофійович).

Брандвахта — вартове судно на рейді або в порту.

30 серпня

...портрет его тещи m-me Козаченко. — Козаченко Катерина Никифорівна (1819 — 1866) — дружина голови Астраханської казенної палати Олександра Петровича Козаченка (1808 — 1870), мати Н. О. Сапожникової. Шевченко познайомився з К. Н. Козаченко, вірогідно, ще в Астрахані, в домі Сапожникових. Портрет, виконаний італійським і білим олівцями, має дарчий напис: «А. А. С. На память 30 августа 1857 года Ш.».

...Н. И. Костомаров уехал за границу. — У травні 1857 р, М. Костомаров виїздив за кордон для лікування. З Шевченком зустрілись вони влітку 1858 р. в Петербурзі.

Я просил у нее адрес Костомаровой и... — На цьому запис 30 серпня уривається, останнє речення лишилося незакінченим.

31 серпня

...нашел квартиру Татьяны Петровны Костомаровой. — Костомарова Тетяна Петрівна (1798 — 1875) — мати М. І. Костомарова. 19 травня 1847 р. Шевченко написав вірш «Н. Костомарову» («Веселе сонечко хова/351/лось...»), навіяний реальними враженнями: з вікна каземату III відділу він побачив матір М. І. Костомарова. До цього Шевченко бачив її в 1846 р., а потім — у квітні 1847 р., в день свого арешту. Шевченко подарував Т. П. Костомаровій автограф вірша «Н. Костомарову».

...роковое 30 мая 1847 года... — У цей день оголошено вирок заарештованим учасникам Кирило-Мефодіївського товариства. Цього ж дня Шевченка передано з III відділу військовому міністерству для зарахування рядовим в Окремий Оренбурзький корпус.

1 вересня

Перший рядок — власноручний запис П. У. Чекмарьова, культурного діяча Саратова, з 1859 р. — директора Саратовського театру.

Солонина Марія Григорівна (1829 — після 1913) — дружина чиновника провіантської комісії в Саратові, майора у відставці З. К. Солонини, родом з Лохвицького повіту Полтавської губернії, уроджена Гамалія.

...я вынул из моей бедной коморы какую-то песенку... — Можливо, автограф вірша, якого — невідомо.

...увидеться будущею зимой в Петербурге. — Відомостей про таку зустріч Шевченка з П. У. Чекмарьовим немає.

2 вересня

Пятнадцать лет не изменили нас... — Автограф О. О. Сапожникова.

Барб’є Анрі-Огюст (1805 — 1882) — французький поет. Вірш «Собачий пир» (із збірника «Ямби», виданого 1831 р.) написаний під впливом подій Липневої революції 1830 р., коли було скинуто Бурбонів, але владу в країні захопила буржуазія.

Бенедиктов Володимир Григорович (1807 — 1873) — російський поет. У 30-ті роки здобув популярність як «певец кудрей и прочего тому подобного». У другій половині 50-х років пише вірші громадянського спрямування, серед них — переклад вірша О. Барб’є «Собачий пир», що поширювався в численних списках, друкувався в безцензурних виданнях, а в легальному друку з’явився лише 1908 р.

...огромного нашего тормоза, как выразился Искандер... — Іскандер — арабо-перська форма імені Олександр, псевдонім О, I. Герцена (1812 — 1870). Нищівна герценівська характеристика Миколи I стала відомою в 1856 — 1857 рр. В «Полярной звезде на 1856 год» в уривку з «Былого и дум» (частина І, глава 6) говорилося: «Все это принадлежит к ряду безумных мер, которые исчезнут с последним дыханием этого тормоза, попавшего на русское колесо...». Згодом О. I. Герцен вживав цей же вислів у статті «Княгиня Екатерина Романовна Дашкова», передмові до збірника «14 декабря и император Николай» та ін.

Волжськ — повітове місто Саратовської губернії (нині місто Вольськ) на правому березі Волги, на 134 км вище Саратова. Тут була розташована головна контора компанії «Брати Сапожникови».

...моего дядю Шевченка-Грыня. — Шевченко Григорій (Гринь) Євстратович (бл. 1775 — ?) — дядько Шевченка, батько Варфоломія Григоровича Шевченка (1821 — 1892). /352/

3 вересня

Не забывайте любящего вас И. Явленского. — Автограф Явленського Івана Никифоровича (1824 — не раніше 90-х років) — чиновника астраханської губернської канцелярії, брата К. Н. Козаченко і дядька Н. О. Сапожникової. І. Н. Явленський з 1844 по 1850 р. служив офіцером на Кавказі, з 1851 р. — в Астрахані чиновником для особливих доручень, повітовим, а згодом губернським предводителем дворянства. У відставці зайнявся літературною діяльністю — писав п’єси, поеми, дорожні нариси. З Шевченком познайомився, очевидно, 1857 р. в Астрахані. Зустрічались також і в Нижньому Новгороді. І. Явленський виконував доручення Шевченка в Москві, а пізніше клопотався про публікацію малюнків Шевченка, що зберігалися в родині Сапожникових.

4 вересня

Хвалинськ — повітове місто Саратовської губернії, пристань на правому березі Волги.

... «Кающуюся Россию» Хомякова. — Хом’яков Олексій Степанович (1804 — 1860) — російський поет, публіцист, один з лідерів слов’янофільства. Двічі переписаний до щоденника (вдруге — 16 квітня 1858 р. рукою Г. Ґалаґана), вірш «Кающаяся Россия» поширювався в численних списках. З О. С. Хом’яковим Шевченко познайомився в Москві 25 березня 1858 р.

5 вересня

Коти — тепле, звичайно на хутрі, взуття.

...церковь святыя Анны в Вильне... — Готичний костьол XVI ст. у Вільні, одна з видатних пам’яток архітектури. Шевченко був у Вільні з весни 1829 р. до літа 1831 р. як «козачок» поміщика П. В. Енгельгардта.

...милую Дуню, чернобровую Гусиковскую. — Гусиковська Ядвіга (Дзюня) — швачка, полька, з якою Шевченко познайомився 1830 р. у Вільні, його перше юнацьке кохання. Доля дівчини невідома.

Нужно будет прочитать его... «Турецкую войну при царе Федоре Алексеевиче». — Статтю «Турецкая война в царствование Федора Алексеевича» (Русский вестник. — 1857. — Т. 8) написав не Н. О. Попов, а його однофамілець — історик Олександр Миколайович Попов (1821 — 1877).

Как хороши «Губернские очерки», в том числе и «Мавра Кузьмовна» Салтыкова. — Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович (1826 — 1889) — російський письменник-сатирик. «Губернские очерки» друкувалися в «Русском вестнике» протягом 1856 — 1857 рр. за підписом «Н. Щедрін». Шевченко знав справжнє прізвище їхнього автора. Нарис «Матушка Мавра Кузьмовна» надрукований в журналі «Русский вестник» (1857. — Т. 8).

Панченко Єлисей Олександрович (1813 — ?) — медичний інспектор астраханського порту, домашній лікар родини Сапожникових. Шевченко познайомився з ним в Астрахані 1857 р. На пароплаві «Князь Пожарский» намалював його портрет. /353/

6 вересня

Самара — місто на високому лівому березі Волги при впадінні в неї річки Самари, засноване 1586 р. Через це ж місто везли поета на заслання на початку червня 1847 р. Самара згадується в повісті Шевченка «Близнецы».

...приволжский Новый Орлеані — Шевченко порівнює Самару з містом і портом на півдні США (Новий Орлеан заснований 1718 р.).

Там говорилось о китайских инсургентах... — Шевченко прочитав статтю «Новейшие сведения о действиях китайских инсургентов» (Русский инвалид. — 1857. — 31 июля), присвячену подіям селянської війни в Китаї 1850 — 1864 рр. під керівництвом Хуна Сюцюаня (1814 — 1864) проти феодалів і національного гноблення з боку маньчжурської династії Цін (так зване Тайпінське повстання).

...перед штурмом Нанкина. — Нанкін — місто, порт у нижній течії річки Янцзи. Штурмом взятий повстанцями 19 березня 1853 р., до 1864 р. був столицею держави тайпінів.

В Самаре живет богатый купец Светов. — У 1856 — 1858 рр. робилася спроба вислати Свєтова у Вологду (Державний архів Оренбурзької області, ф. 6, оп. 18, спр. 337 «О высылке в г. Вологду самарского мещанина Свєтова как главного и самого ревностного молоканского деятеля»), але цього не сталося (Свєтов був тісно пов’язаний з пароплавними і страховими компаніями і усунення його могло негативно позначитися на справах Волзького пароплавства та інших установ).

Молокани — одна із сект духовних християн, виникла в Росії у другій половині XVIII ст.

Кальвінізм — протестантське віровчення; назва походить від імені його засновника Жана Кальвіна (1509 — 1564).

7 вересня

Жигулівські гори — підвищення на правому березі Волги поблизу Самари; тягнеться більш ніж на 60 км із заходу на схід, обумовлюючивигин течії Волги на схід (Самарська лука). Жигулі покриті лісом — переважно листяним і сосновим.

...Царев Курган... — гора на лівому березі Волги, неподалік від Самари. Наведена в щоденнику версія про походження назви — одна з легенд, що побутувала в Поволжі. Шевченко зробив олівцем два рисунки цієї гори.

Звенигородка — повітове місто Київської губернії.

Гудзівка — село у Звенигородському повіті.

Воронцов Михайло Семенович (1782 — 1856) — російський державний діяч, генерал-фельдмаршал.

Мошни — містечко в Черкаському повіті Київської губернії. Шевченко бував тут до арешту 1847 р.

Грабовськи