Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 546-575.]

Попередня     Головна     Наступна






КОМЕНТАРІ (продовження)



ДАРЧІ ТА ВЛАСНИЦЬКІ НАПИСИ ДАРЧІ НАПИСИ НА КНИЖКАХ



КОБЗАРЬ Т. Шевченка

Санктпетербург. 1840. В типографии Е. Фишера


1. Г. Ф. КВІТЦІ-ОСНОВ’ЯНЕНКУ

Подається за першодруком у статті: Ланевський. Знаходка нового листа Т. Г. Шевченка // Червоний шлях. — 1926. — № 2. — С. 162.

Публікатор мав у своєму розпорядженні автограф поета, тепер не відомий. За його свідченням, він придбав книжку в Сумах на базарі. Примірник «Кобзаря» 1840 р. був оправлений разом із примірником першого видання поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841). Оправа книжки з золотим тисненням. Дарчий напис Г. Ф. Квітці-Основ’яненку містився на білій картці з золотою облямівкою, наклеєній на внутрішньому рожевому боці оправи.

У відповідь на невідомий лист Шевченка, в якому був надісланий вірш «До Основ’яненка», Г. Ф. Квітка-Основ’яненко у листі від 23 жовтня 1840 р. із захопленням відгукнувся на поезії Шевченка, зауваживши, що має «Кобзар» «дуже вичитаний» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 6).


2. Ф. І. СОКОЛОВСЬКОМУ

Подається за копією з автографа на примірнику, що зберігався до 1939 р. у Державній історичній бібліотеці РРФСР (Внучкова А. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т. Г. Шевченка 1860 року // Питання шевченкознавства. — К., 1978. — С. 84).

Нині місцезнаходження не відоме.

Публікується вперше.

Соколовський Федір Іванович (роки народження і смерті не відомі) — земляк Шевченка. На початку 40-х років поет спілкувався з ним у Петербурзі. У 1841 р. в його помешканні познайомився з В. П. Апрелєвим (див. запис у щоденнику від 2 липня 1857 р.).




ГАЙДАМАКИ. Поэма Т. Шевченка

Санктпетербург. 1841. Печатано в типографии А. Сычева


1. НЕВІДОМІЙ ОСОБІ

Подається за репродукцією автографа на титульній сторінці у вид.: Смирнов-Сокольский Н. Моя библиотека: Библиографическое описание: В 2 т. — М., 1969. — Т. 1. — С. 486.

Прізвище особи, якій подарована книга, відрізано. М. Смирнов-Сокольський припускав, що цей примірник поеми «Гайдамаки» належав Ф. П. Толстому — віце-президенту Академії мистецтв (Смирнов-Сокольский Н. Моя библиотека. — Т. 1. — С. 486). /547/


2. М. А. МАРКЕВИЧУ

Подається за автографом на авантитулі (НМТШ, № д-613).

Зберігався у П. П. Потоцького, нині — у Національному музеї історії України.

Надруковано у газеті «Вечірній Київ»: Відоняк Н. «Гайдамаки» знайшлися. (Про віднайдений автограф Тараса Шевченка) // Вечірній Київ. — 1993. — 17 липня); Трибуна. — 1999. — № 9-10. — С. 31 — 32. Науковим працівником НМТШ Ю. П. Діденко встановлено, що в даному примірнику Шевченко поновив на с 92 викреслене цензурою слово «царицина» («Ось царицина копійка»).

Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — український історик, поет, етнограф. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі у квітні 1840 р.

У листі до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р. Шевченко писав: «Посылаю вам три экземпляра, один возьміть собі, другий оддайте Н. Андреевичу maestro Маркевичу, третій Віктору Забілі...» Два інші згадані примірники не знайдено.


3. Р. І. ЧЕРНЯВСЬКОМУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (Харківська наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка).

Вперше надруковано: Лосієвський І. Загадка двох примірників // Друг читача. — 1985. — 14 березня.

Видання без поправок Шевченка.

Чернявський Родіон Іванович (1799 — 1867) — петербурзький чиновник, товариш І. Сошенка та А. Мокрицького. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі наприкінці 30-х років.


4. Р. І. ЧЕРНЯВСЬКОМУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (ІЛ, ф. 1, № 6).

Зберігався в Д. М. Косарика, з 19 лютого 1948 р. — в ІЛ.

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — К., 1961. — С. 154. Видання з поправками Шевченка і відновленими купюрами.

Можливо, Шевченко ще раніше подарував Р. І. Чернявському примірник цього ж видання «Гайдамаків» з цензурними купюрами, а пізніше, зробивши виправлення, передав цей (вже другий) примірник з дарчим написом Р. І. Чернявському (див.: Лосієвський І. Загадка двох примірників // Друг читача. — 1985. — 14 березня).


5. В. Г. ШЕВЧЕНКУ

Подається за першодруком (у підписаній криптонімом «В. Г. Ш.» мемуарній статті В. Г. Шевченка «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка») у журналі «Правда» (1876. — № 1. — С. 28).

У своїх спогадах Варфоломій Шевченко пише: «...Добре пам’ятаю, що, напечатавши вперше своїх „Гайдамаків“, він переслав мені їх, надписавши: „Братові Варфоломею Шевченку на завічну знаємість“... (Цю книжку у мене „добрі люди“ зачитали)».

Нині місцезнаходження не відоме. /548/





ГАМАЛІЯ. Соч. Т. Шевченка

Санктпетербург, в типографии М. Ольхина. 1844


1. О. М. БОДЯНСЬКОМУ

Подається за факсимільною копією з автографа, що зберігався в Державному історичному музеї у Москві, поданою в статті: Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко // Литературное наследство. — 1935. — № 19-21. — С. 427.

У листі до О. М. Бодянського від 6 — 7 травня 1844 р. Шевченко пише, що збирається надіслати йому окремі видання своїх поем «Гамалія» (СПб., 1844) і «Тризна» (СПб., 1844), а вже 29 червня 1844 р. питає, чи він ці книжки одержав. У листі-відповіді від 9 липня 1844 р. О. М. Бодянський дякує поетові за «гостинець — „Гамалію“ і „Тризну“» і повідомляє, що одержав Шевченків лист «в половині мая» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 23). Судячи зі слів О. М. Бодянського, у цей час він вже мав примірник «Гамалії» з дарчим написом. Отже, дарчий напис на книжці можна датувати травнем 1844 р.


2. П. Д. СЕЛЕЦЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (РДБ, Музей книги XII/8 А.7).

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 448.





ТРИЗНА Т. Шевченка

На память 9-го ноября 1843 года,

Княжне Варваре Николаевне Репниной

1844


1. Ф. В. БУЛГАРШУ

Подається за автографом на титульній сторінці (РДБ, відділ рукописів, ф. 417 (Колекція А. Чорногубова), картон № 3, № 89). Сама книжка не збереглася. Титульний аркуш вирваний, автограф перекреслено.

Публікується вперше.

Булгарін Фадей Венедиктович (1789 — 1859) — російський письменник, видавець, журналіст. З Шевченком, мабуть, познайомився на вечорі в російського поета і перекладача О. М. Струговщикова 27 квітня 1840 р. (Струговщиков А. Н. Михаил Иванович Глинка: Воспоминания // Русская старина. — 1874. — № 9. — С. 701 — 702). Ф. В. Булгарін вважається автором рецензії на «Кобзар» 1840 р., що написана з позицій «офіційної народності» і надрукована в газеті «Северная пчела» (1840. — № 101), яку він видавав і редагував разом із М. І. Гречем. У квітні — червні газета вмістила негативні рецензії на видання поеми «Тризна» Шевченка, написані В. Межевичем та М. Полевим. 25 серпня 1844 р. тут вміщено повідомлення про вихід «Живописной Украины».

Найімовірніше, Шевченко подарував примірник поеми «Тризна» одразу ж після її виходу в світ 10 квітня 1844 р., до опублікування в газеті рецензій на неї. /549/


2. Г. П. ҐАЛАҐАНУ

Подається за автографом (НМТШ, № д-613).

Вперше надруковано: Внучкова Л. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т. Г. Шевченка 1860 року // Питання шевченкознавства. — С. 85.

Примірник поеми «Тризна» Шевченко подарував Г. П. Ґалаґанові у Петербурзі, мабуть, одразу ж після її виходу в світ.


3. М. О. МАКСИМОВИЧУ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІР НБУВ, IV, № 143). Передано з бібліотеки В. П. Науменка, № 36.

Надруковано: Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка. — К., 1957. — С. 74; Опис автографів українських письменників (XIX — початок XX ст.) — К., 1959. — С. 15.

Шевченко познайомився з М. О. Максимовичем 1843 р. у Києві. Під час другого приїзду в Україну, в квітні 1845 р., знову зустрівся з ним (Жур П. Дума про Огонь. — С. 54, 55) і, ймовірно, подарував примірник поеми «Тризна».


4. Р. І. ЧЕРНЯВСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 527). Ім’я і, можливо, по батькові відрізано під час виготовлення оправи (залишилося дві риски тим самим чорнилом).

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 345.





КОБЗАРЬ Тараса Шевченка,

коштом Платона Семеренка. С.-Петербург, в друкарні П. А. Куліша, 1860


1. М. О. АНДРІЄВСЬКОМУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (ІР НБУВ, IV, № 303).

Надруковано: Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка. — С. 74; Опис автографів українських письменників (XIX — початок XX ст.). — С. 15.

Шевченко з повагою ставився до М. О. Андрієвського і передав йому через І. М. Сошенка офорт «Вечір в Альбано поблизу Рима», про що вказав і в листі до свого друга від 9 жовтня 1859 р.: «Андрієвському сам занеси рисунок і гарненько поклонись йому від мене». Згодом поет переслав М. О. Андрієвському видання «Кобзаря» 1860 р.


2. Н. О. БІЛОЗЕРСЬКІЙ

Подається за автографом на титульній сторінці (НМТШ, № а-206). Репродуковано у вступній статті до альбому «Національний музей Тараса Шевченка» (К., 2002. — С. 008).

Білозерська Надія Олександрівна (1828 — 1912) — перекладачка, авторка статей на історичну тематику, дружина В. М. Білозерського. Шевченко познайомився з нею в Петербурзі після повернення із заслання. Вони часто зу/550/стрічалися на «вівторках» у М. І. Костомарова та вечорах, влаштовуваних редакцією «Основи». Мабуть, в один з таких вечорів Шевченко і подарував їй свою книжку (Белозерская Н. А. Николай Иванович Костомаров в 1857 — 1866 гг. // Русская старина. — 1886. — Т. 40. — № 3. — С. 619).


3. О. М. БОДЯНСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (НМТШ, № д-772). Останні дві літери у слові «Бодянсько[му]» і остання літера у підписі «Шевченк[о]» обрізані під час виготовлення оправи. Публікується вперше.

«Кобзар» з дарчим написом Шевченко переслав вченому до Москви у 1860 р.


4. І. БУГАЮ-САЄНКУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (Державна історична бібліотека Росії, ОИК № 9568; Р 5а/48).

Вперше надруковано: Внучкова А. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т.Г.Шевченка 1860 року // Питання шевченкознавства. — С. 104.

Бугай-Саєнко Іван (Саєнко Іван, роки народження і смерті не відомі) — слуга М. М. Лазаревського. Неодноразово бував у Шевченка, виконуючи доручення свого господаря, доглядав поета під час його хвороби в останній рік життя. І. Саєнко чергував у Шевченковому помешканні в ніч з 25 на 26 лютого 1861 р., був, напевне, останньою людиною, яка бачила поета живим (Лазаревский Б. О Шевченке и близких ему людях // Рубикон. — 1914. — № 4-5. — С. 3 — 6).

Користуючись послугами І. Саєнка, Шевченко ставився до нього з вдячністю, про що свідчить сам факт дарування.

Дата у дарчому написі «1859 р.» помилкова.


5. О. М. БУТАКОВІЙ

Подається за автографом на титульній сторінці (Наукова бібліотека С.-Петербурзького державного університету. Відділ рідкісних книжок, № 10845).

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 459; Бородін В. С. Невідомий автограф Т. Г. Шевченка // Радянське літературознавство. — 1962. — № 2. — С. 106.

Бутакова Ольга Миколаївна (1830 — 1903) — російська художниця; дружина О. І. Бутакова — начальника Аральської експедиції, тоді капітан-лейтенанта флоту. Шевченко познайомився з нею на поштовій станції у м. Владимирі, про що згадує в щоденнику (запис від 10 березня 1858 р.). За свідченням О. М. Бутакової, взимку 1860 р. вони часто бачилися в Петербурзі (Алякринский А. П. Шевченко на страницах туркестанских газет (1890 — 1917 гг.)// Шевченко в інтернаціональних літературних зв’язках. — К., 1981. — С. 107 — 108). Під час однієї з таких зустрічей Шевченко й подарував їй свою книжку. /551/


6. К. В. ҐАЛАҐАН

Подається за автографом на обкладинці (ІР НБУВ, IV, № 137).

Зберігався в К. В. Ґалаґан, з 9 травня 1930 р. — у НБУВ.

Надруковано: Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка. — С. 75; Опис автографів українських письменників (XIX — початок XX ст.). — С. 15; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 440.

Ґалаґан Катерина Василівна (? — 1868) — дружина Г. П. Ґалаґана, (1819 — 1888). Книжку з дарчим написом поет подарував їй у Петербурзі 1860 р.


7. Л. П. ДЕРКАЧУ

Подається за автографом на титульній сторінці (БМШ, інв. № 90). Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 429.

Через А. О. Козачковського Шевченко надіслав М. О. Максимовичу три примірники «Кобзаря» 1860 р., з яких один був призначений родині Л. П. Деркача (див. лист до А. Козачковського від 24 січня 1860 р.). У листі до Шевченка від 25 березня 1860 р. М. О. Максимович писав: «Того ж марта 6-го получили ми із Переяслава, то есть я и жена моя Марья Васильевна, і старий Деркач Лев Павлович, получили по книзі „Кобзаря“ Вашого з надписом руки Вашої власної...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 146).


8. І. М. ЗАПОРОЖЦЮ

Подається за першодруком у книжці: Петр Запорожец: Документы и материалы. — Винница, 1962.

Нині автограф не відомий.

Запорожець Іван Миронович (? — 1886) — учасник антикріпосницького руху селян на Київщині 1855 р., так званої Київської козаччини. Був знайомий з Шевченком.


9. М. С. КОЗАЧКОВСЬКІЙ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 517). Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 346.

З Петербурга поет надіслав Козачковським три примірники «Кобзаря» 1860 р., два з яких були призначені М. О. Максимовичу та родині Л. П. Деркача (див. лист до А. Козачковського від 24 січня 1860 р.). У листі-відповіді від 10 липня 1860 р. А. О. Козачковський писав: «Щиро, од всього серця з жінкою і дітками привітаю Вас і дякую за Вашого „Кобзаря“» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 154).

Отже, дарчий напис можна датувати кінцем січня 1860 р.

Згодом з примірником «Кобзаря», подарованим М. С. Козачковській, трапилася така історія. «Онук А. О. Козачковського... розповів, що восени 1919 року його дядько Іван їхав через Переяслав додому у Севастополь. На станції Синельникове на поїзд напали махновці. Грабуючи пасажирів, з речами захопили і „Кобзар“, що був у дядьковім чемодані. Вони, мабуть, викинули його разом з порожнім чемоданом. Як потрапив він /552/ до Катеринослава — не відомо. Книгар купив його у замурзаного хлопчиська за безцінь, який, бігаючи по ринку, вигукував: «Кому „Кобзар“, дешево віддам». У книгаря його купив Д. І. Яворницький. Спочатку він зберігав його у себе, а потім передав до музею у Катеринославі. А згодом його передали до Києва» (Зоря. — Дніпропетровськ. — 1976. — 10 березня).


10. Є. Г. КРИЛОВСЬКІЙ

Подається за автографом (Державний літературний музей Російської Федерації, інв. 17844).

Вперше надруковано: Внучкова Л. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т. Г. Шевченка 1860 року // Питання шевченкознавства. — С. 104.

Криловську Єлизавету Григорівну Шевченко згадує у листі до В. Г. Шевченка від 18 лютого 1860 р.


11. О. М. КУЛІШ

Подається за автографом на титульній сторінці (НМТШ, № а-207). Репродуковано у вступній статті до альбому «Національний музей Тараса Шевченка» (К., 2002. — С. 008).

З О. М. Куліш Шевченко познайомився, ймовірно, у січні 1847 р., коли відвідував Білозерських у Мотронівці та на хуторі Миколаєві, під час її весілля з П. Кулішем. Зустрічався з нею і в Петербурзі після заслання; подарував їй офорти «Притча про виноградаря», «Дві дівчини», «Автопортрет з бородою», у 1860 р. — «Кобзар» з дарчим написом.


12. А. О. КУЦИНСЬКОМУ

Подається за репродукцією на титульній сторінці (Зільберштейн И. С. Встреча с Тарасом Шевченко // Огонек. — 1984. — № 12. — С. 18 — 19). Зберігався в антикварній крамниці Клода Герена (Париж), з 1966 р. — власність І. С. Зільберштейна.

У слові «Куцынском[у]» остання літера обрізана під час виготовлення оправи.

Вперше надруковано: Зильберштейн И. С. Встреча с Тарасом Шевченко // Огонек. — 1984. — № 12. — С. 18 — 19.

Куцинський Андрій Олександрович — жандармський генерал, походив з кріпаків. У 1859 р. був начальником Віленського жандармського округу (Жур П. Третя зустріч. — С. 171) і, ймовірно, допоміг поетові через якихось, ще не встановлених, знайомих звільнитися з рук поліції під час його затримання на Київщині влітку 1859 р. У газеті «Колокол» від 1 вересня 1860 р. в анонімній статті згадується: «И если бы не добрые люди, меж которыми нельзя не назвать жандармского генерала Куцынского, то Шевченко долго бы прогостил в киевской полиции».

Вдячний Шевченко переслав А. О. Куцинському свій «Кобзар» із дарчим написом. Їх особисте знайомство не встановлено. /553/


13. В. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (Державний музей М. Горького (Нижній Новгород), фотокопія — НМТШ, інв. № 92306).

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 461; Літературна газета. — 1956. — 15 листопада.


14. І. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (РДБ, відділ рукописів, Музейне зібрання, ф. 178, картон № 10790).

В слові «Лазаревск[ому]» останні літери обрізані під час виготовлення оправи.

Надруковано: Всесоюзная библиотека им. В. И. Ленина. Записки отдела рукописей. Вып. 5. Т. Г. Шевченко. — М., 1939. — С. 12; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 449; Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко// Литературное наследство. — 1935. — Кн. 19-21. — С. 475.


15. О. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (БМШ, інв. № 89).

У слові «Лазаревско[му]» останні дві літери обрізані під час виготовлення оправи.

Внизу на шмуцтитулі напис рукою О. Лазаревського: «А я дарю сыну Глебу в пятнадцатую годовщину его рождения, надеясь, что он оценит и сбережет этот подарок. А. Л. 15.V.1892. Киев».

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 429.

Лазаревський Олександр Матвійович (1834 — 1902) — український історик, п’ятий з шести братів Лазаревських. Шевченко познайомився з ним 29 березня 1858 р. в Петербурзі, коли той вчився в університеті (див. запис у щоденнику від 29 березня 1858 р.). З літа 1858 р. жив у Москві; 1860 р. О. М. Лазаревський переїхав до Петербурга, часто зустрічався з поетом, доглядав його під час хвороби. Супроводжував труну з тілом Шевченка з Петербурга в Україну.

Опублікував статтю «Последний день жизни Т. Г. Шевченко» (Северная пчела. — 1861. — 28 февраля).


16. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (ІЛ, ф. 1, № 519).

У слові «Лазаревс[кому]» останні літери обрізані під час виготовлення оправи.

Примірник «Кобзаря» зберігався у Ф. М. Лазаревського, пізніше — у родині Лазаревських, у І. М. Янжул, з 1929 р. — у Науково-дослідному інституті Тараса Шевченка, з 1936 р. — в ІЛ.

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 345.


17. М. О. МАКСИМОВИЧУ

Подається за автографом на титульній сторінці (БМШ, інв. № 88). Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 430. Див. вище примітку до дарчого напису на «Кобзарі» 1860 р. Л. П. Деркачу. /554/


18. М. О. МАРКОВИЧ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 812).

Останні літери у словах «Марков[ичъ]» та «Шевчен[ко]» обрізані під час виготовлення оправи.

Зберігався у М. Д. Шахнович, з 1955 р. — в ІЛ.

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 346.

«Кобзар» 1860 р. Шевченко надіслав М. О. Маркович (Марку Вовчку) одразу після виходу книжки у світ.


19. М. Й. МИКЕШИНУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (Інститут російської літератури РАН, № 119037; ІРЛІ 15 1/9).

Публікується вперше.

Микешин Михайло Йосипович (1835 — 1896) — скульптор і графік, білорус за походженням. Шевченко познайомився з ним у родині Ф. П. Толстого навесні 1858 р. М. Й. Микешин часто відвідував Шевченка в його майстерні, був його досить близьким другом (Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С. 134, 160). Шевченко згадував його у щоденнику. Мабуть, під час однієї з зустрічей поет і подарував М. Й. Микешину свій «Кобзар». М. Й. Микешин опублікував свої спогади про Шевченка (Микешин М. Воспоминания о Тарасе Шевченко // Пчела. — 1876. — № 16).


20. М. Л. МОКРИЦЬКІЙ

Подається за першодруком у листі Л. І. Михалевича до редакції журналу «Киевская старина» від 26 березня 1900 р. (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — С. 208).

Зберігався з 1900 р. у сина М. Л. Мокрицької М. І. Мокрицького, нині місцезнаходження не відоме.

Мокрицька Марія Львівна (дівоче прізвище — Свічка, роки народження і смерті не відомі) — дружина І. М. Мокрицького. Шевченко познайомився з нею в Петербурзі, про що свідчить запис у щоденнику від 6 квітня 1858 р.: «Познакомился с женою правителя канцелярии обер-полицеймейстера И. Н. Мокрицкого. Она урожденная Свичка и настоящая моя землячка. Мы с нею встретились как старые знакомые». Поет бував у Мокрицьких вдома, у листі до І. М. Мокрицького від 24 лютого 1861 р. передавав вітання М. Л. Мокрицькій. Мабуть, під час однієї з таких зустрічей Шевченко і подарував «Кобзар» з дарчим написом.


21. Г. Н. МОРДОВЦЕВІЙ

Подається за автографом на авантитулі (Державний літературний музей Російської Федерації, інв. № 79967).

Публікується вперше. /555/

Мордовцева (Мордовець) Ганна Никанорівна — дружина українського і російського письменника Данила Лукича Мордовця (1830 — 1905). Познайомилася з Шевченком 1859 р. у М. І. Костомарова, де була разом із чоловіком (Мордовець Д. З минулого і пережитого: Про батька Тараса та ще про дещо. Спомини Данила Мордовця // Літературно-науковий вісник. — 1902. — № 6. — С. 243 — 252). Очевидно, там поет і подарував Г. Н. Мордовцевій свій «Кобзар».

Згодом Д. Л. Мордовець надрукував схвальну рецензію на книжку Шевченка, мабуть, користуючись подарованим дружині примірником «Кобзаря» (Мордовцев Д. «Кобзарь» Тараса Шевченко. СПб., 1860 // Русское слово. — 1860. — № 6. — С. 47 — 48).


22. С. А. НЕЗАБИТОВСЬКОМУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (ІЛ, ф. 1, № 520).

У словах «Незабитов[скому]» та «август[а]» останні літери обрізані під час виготовлення оправи.

Зберігався в нащадків С. А. Незабитовського, пізніше — в ІЛ.

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 345 — 346.

Незабитовський Степан Андрійович (1829 — 1909) — лікар, вихованець Київського університету. Познайомився з Шевченком у серпні 1857 р. в Астрахані, переписав собі в зошит поезії Шевченка «А. О. Козачковському» та «Чернець». Поет згадував С. А. Незабитовського у листі до І. П. Клопотовського від 6 листопада 1857 р.


23. Г. М. ОГІЄВСЬКІЙ

Подається за першодруком у статті: Кривко Я. Невідомий автограф Т. Г. Шевченка // Літературна газета. — 1959. — 10 березня.

Зберігався у внучки Г. М. Огієвської — Т. В. Лінчевської, нині — в приватній збірці.

Огієвська Глафіра Матвіївна (дівоче прізвище — Лазаревська) — сестра Лазаревських. Шевченко познайомився з нею 1859 р., коли, повертаючись з України до Петербурга, разом із Ф. Лазаревським 25 серпня завітав до Кролевця, де жили Огієвські, переночував у них і вранці 26 серпня виїхав із міста. Більше Г. М. Огієвська та Шевченко не зустрічалися. На згадку про цю зустріч поет надіслав їй свого «Кобзаря».

4 травня 1861 р. у дворі Огієвських стояла домовина з тілом Шевченка до ранку наступного дня (Лазаревська К. Шевченко і брати Лазаревські // Україна. — 1928. — № 4. — С. 49).


24. Г. О. РАКОВИЧ

Подається за першодруком у статті: Внучкова А. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т. Г. Шевченка 1860 року// Питання шевченкознавства. — С. 104.

Зберігався в Москві в Державному музеї Революції. Нині місцезнаходження не відоме. /556/

Ракович Глафіра Олександрівна (1831 — 1889) — небога В. В. Тарновського, сестра дружини М. А. Маркевича — Уляни Олександрівни, виховувалась у їхній родині. Згодом жила у Петербурзі у своєї родички і подруги Варвари Карташевської, у якої з нею в 1858 р. познайомився Т. Шевченко. Збереглися відомості, що її «сватали за Шевченка» (Літературно-науковий вісник. — 1911. — № 2. — С. 284 — 285).


25. О. Ф. СЕНЧИЛУ-СТЕФАНОВСЬКОМУ

Подається за репродукцією автографа на титульній сторінці у статті: Зелов М. Невідомий автограф Т. Г. Шевченка // Архіви України. — 1965. — № 1. — С. 55.

Сенчило-Стефановський Олексій Флорович (1808 — 1866) — український художник. У 1840 — 1860 рр. працював учителем малювання у Київській повітовій школі на Подолі, разом з Шевченком був співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Поет познайомився з Сенчилом-Стефановським 1843 р. Вони разом брали участь у археологічних розкопках 1846 р. могили Переп’ятиха біля Фастова. «Кобзар», напевно, був пересланий поетом з Петербурга 1860 р.


26. П. М. СОКОЛОВУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (ІЛ, ф. 1, № 521).

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 348.

Соколов (Соколенко) Петро Максимович (1827 — 1887) — український художник. Походив із кріпаків князів Голіциних. У 1859 — 1861 рр. спілкувався з Шевченком, допомагав йому переписувати «Букварь южнорусский».

Сестра П. М. Соколова (Соколенка) Одарка позувала разом із сестрою Горпиною для малюнка «Дві дівчини» (Честаховский Г. Н. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко // Киевская старина. — 1896. — Т. 48, № 2. — С. 142 — 144).

П. М. Соколов під впливом Шевченка писав вірші й пісні. Виконав малюнки з натури «Хворий Шевченко в ліжку», «Шевченко і Соколов на антресолях», «Могила Шевченка на Смоленському кладовищі» та ін. Був на похороні поета.


27. К. Т. СОЛДАТЬОНКОВУ

Подається за автографом на титульній сторінці (РДБ, відділ рукописів, ф. 577, картон № 10791).

Надруковано: Всесоюзная библиотека им. В. И. Ленина. Записки отдела рукописей. Выпуск 5. Т. Г. Шевченко. — С. 12; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 449.

Солдатьонков Кузьма Терентійович (1818 — 1901) — російський книговидавець, колекціонер. Шевченко познайомився з ним у Москві в березні 1858 р. на обіді у сина М. С. Щепкіна Миколи Михайловича, з яким Кузьма Терентійович співпрацював. У 1859 р. Шевченко одержав від К. Т. Солдатьонкова фотографію картини К. Брюллова «Вірсавія», з якої пізніше виконав однойменний офорт. Через художника В. Є. Раєва Шевченко передав Солдатьонкову офорт «Притча про виноградаря» з дарчим /557/ написом. У колекції московського книговидавця були копії з акварелей К. Брюллова «Перерване побачення», «Сон бабусі та онуки», «Марія», «Циганка ворожить українці»; сепія та офорт «Сама собі в своїй господі», офорт «Вірсавія» (див.: Судак В. Шевченко і російський видавець К. Т. Солдатьонков // В сім’ї вольній, новій. — К., 1988. — Вип. 4. — С. 326 — 332.


28. Н. А. СТЕПАНОВІЙ

Подається за репродукцією автографа в газеті «Літературна Україна». — 1989. — № 7. — 16 лютого.

Зберігається у бібліотеці Інституту слов’янського університету при Паризькому університеті.

Вперше надруковано: Дейч Є. Шевченківський автограф у Парижі // Літературна Україна. — 1989. — № 7.

Степанова Надія Андріївна — петербурзька знайома Шевченка. З нею він познайомився, напевне, у 1858 р. У «Щоденнику» 6 травня 1858 р. Шевченко записав: «...Поехали мы обедать тоже к новым знакомым, к Степановым из Харькова».

Невідомо, яким чином потрапив «Кобзар» до Франції. Надія Андріївна дорожила подарунком. На звороті фронтиспісу вона власноручно записала: «Не забыть переплести с оберткою, а главное, не потерять верхней обертки», тобто обкладинки з автографом. За свідченням Є. Дейч, у червні 1927 р. професор Школи східних мов Паризького університету І. Борщак придбав книжку у букініста, а 1944 р. він подарував цей примірник «Кобзаря» бібліотеці Інституту слов’янського університету при Паризькому університеті (Дейч Є. Шевченківський автограф у Парижі // Літературна Україна. — 1989. — № 7).


29. О. П. СТОРОЖЕНКУ

Подається за автографом на титульній сторінці (Державний літературний музей Російської Федерації, інв. № 33626).

Надруковано: Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко// Литературное наследство. — 1935. — Кн. 19-21. — С. 427.

Стороженко Олексій Петрович (1805 — 1874) — український письменник. Вчився в Харківському пансіоні (1821 — 1823). Перебував на військовій службі (1824 — 1850), а потім служив слідчим у кримінальних справах та чиновником при губернаторах. Почав писати російською мовою, друкувався в «Северной пчеле» та «Библиотеке для чтения». З появою журналу «Основа» почав писати українською мовою. З Шевченком познайомився в Петербурзі, разом відвідували «понеділки», що їх організовував редактор «Основи» В. М. Білозерський (Пантелеев Л. Ф. Из воспоминаний прошлого. — СПб., 1905. — Кн. 1, разд. XVII: «Основа»). Можливо, під час однієї з таких зустрічей поет і подарував «Кобзар» із дарчим написом.


30. Л. В. ТАРНОВСЬКІЙ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 524).

Зберігався в Чернігівському державному музеї (до 1933 р.), нині — в ІЛ.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 347. /558/


31. Н. В. ТАРНОВСЬКІЙ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 525).

Зберігався в Чернігівському державному музеї (до 1933 р.), нині — в ІЛ.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 347.


32. В. В. ТАРНОВСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 523).

Зберігався в Чернігівському державному музеї (до 1933 р.), нині — в ІЛ.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 346 — 347.


33. Д. А. ТРОЩИНСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (ІЛ, ф. 1, № 526).

Зберігався у ЧМТ, нині — в ІЛ.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 347.

Шевченко особисто не був знайомий з Д. А. Трощинським. У 1860 р. поет мав намір придбати в нього ділянку для садиби, про що писав у лютому — червні 1860 р. в листах до В. Г. Шевченка, який вів з цього приводу переговори з Д. А. Трощинським.

Очевидно, щоб легше було залагодити справу з купівлею землі, поет передав через В. Г. Шевченка Д. А. Трощинському «Кобзар» з дарчим написом.


34. О. С. УВАРОВУ

Подається за факсиміле у статті: Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко // Литературное наследство. — 1935. — Кн. 19-21. — С. 463.

Зберігається в Історичному музеї у Москві.

Після повернення із заслання поет деякий час жив у М. М. Лазаревського, який мешкав у будинку, що його власником був граф О. С. Уваров. У 50-х роках М. Лазаревський служив управителем його будинків у Петербурзі. Можливо, на клопотання саме М. Лазаревського була надрукована коштом Уварова гравюра Шевченка «Притча про виноградаря». Надсилаючи цей естамп графові, у листі до нього близько 13 листопада 1858 р. Шевченко висловив глибоку вдячність «за переданное господином Лазаревским пособие вашего сиятельства, что дало мне возможность окончить и прилично напечатать мой эстамп». У листі до М. С. Щепкіна від 6 грудня 1858 р. поет запитує: «І чи бачився ти з графом Алексеем Сергеевичем? Як не бачився, то побачся і подякуй йому од мене». Вдячний Шевченко надсилає О. С. Уварову «Кобзар» з дарчим написом.


35. М. К. ЧАЛОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (БМШ, інв. № 92).

Публікується вперше.

Дарчий напис на «Кобзарі» можна датувати початком серпня 1860 р., оскільки саме тоді через М. К. Чалого Шевченко надіслав 150 примірників «Кобзаря» (лист до В. В. Тарновського від 7 серпня 1860 р.) і просив віддати гроші в «кассу киевских воскресных школ» (лист до М. К. Чалого від 11 серпня 1860 р.). /559/


36. Ф. I. ЧЕЛЬЦОВУ

Подається за автографом на шмуцтитулі (ІР НБУВ, IV, № 137).

Надруковано: Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка. — С. 76; Опис автографів українських письменників (XIX — початок XX ст.). — С. 15; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 440.

Примірник «Кобзаря» з дарчим написом Ф. І. Чельцов, можливо, одержав через викладача астраханської гімназії І. П. Клопотовського.


37. Г. М. ЧЕСТАХІВСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (Чернігівський історичний музей, інв. № АЛ 321).

Надруковано: Внучкова Л. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т. Г. Шевченка 1860 року // Питання шевченкознавства. — С. 103.


38. С. Д. ЯНОВСЬКОМУ

Подається за першодруком у статті: Внучкова Л. І. Авторські дарчі написи на малюнках і «Кобзарях» Т. Г. Шевченка 1860 року // Питання шевченкознавства. — С. 104.

У слові «Дмитр[иевичу]» останні шість літер обрізані під час виготовлення оправи.

Зберігається в ІРЛІ РАН.

Яновський Степан Дмитрович — петербурзький фармацевт, послугами якого користувався Шевченко.


39. К. М. ЯХНЕНКУ

Подається за автографом на титульній сторінці (БМШ, інв. № 91). Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 430.






ПСАЛМИ ДАВИДОВІ

Переложив по-нашому Тарас Шевченко. Петербург. 1860

С. С. ГИЖИЦЬКОМУ

Подається за автографом на обкладинці (НМТШ, № кн-2277).

Публікується вперше.





КОБЗАРЬ: В переводе русских поэтов

Изд. под ред. Н. В. Гербеля. СПб

Тип. Имп. Акад. наук. 1860

О. I. ТОН

Подається за першодруком у виданні: Книги и рукописи в собрании М. С. Лесмана. Аннотированный каталог. Публикации. Составители: М. С. Лесман, Н. Г. Князева, Н. Г. Захаренко, Л. П. Архипова, А. X. Горфункель, Р. П. Дмитриева, Т. Р. Руди. — М., 1986. — С. 232, № 2530. /560/

Автографи містяться на авантитулі книги.

Тон Олена Іванівна — дружина російського архітектора Костянтина Андрійовича Тона (1794 — 1881), дівоче прізвище Іванова, з московської купецької родини.

Дарчий напис зроблено 31 жовтня 1860 р. — у день підписання диплома Шевченкові на звання академіка. К. А. Тон був тоді ректором Петербурзької Академії мистецтв.





БИБЛИЯ ИЛИ КНИГИ СВЯЩЕННОГО ПИСАНИЯ ВЕТХОГО И НОВОГО ЗАВЕТА

Российск.Библейск. Общ. СПб. 1824

Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом на титульній сторінці (НМТШ, № а-214). Подарована, напевно, в с. Гирявці Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині с. Гирявка Конотопського району Сумської області), де Шевченко в серпні 1859 р. зустрічався з Ф. Лазаревським. Другий примірник Біблії цього ж видання був, за свідченням Д. С. Каменецького, переданий «по воле Т. Г-ча Марье Александровне Маркович» (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 343).




AWENTURES DE ROBINSON CRUSOE, PAR DANIEL DE FOË

Paris

Ф. В. ШЕВЧЕНКО

Подається за автографом на звороті титульної сторінки (Державний музей М. Горького (Нижній Новгород), фотокопія — НМТШ, інв. № 9167/6).

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 461.

У листі до В. Г. Шевченка від 10 вересня 1859 р. Шевченко писав: «Посилаю Рузі не всеобщую історію, а Робінзона Крузо...»



















ДАРЧІ НАПИСИ НА МАЛЮНКАХ ТА ОФОРТАХ ЖІНОЧА ГОЛІВКА


1830. Олівець

О. І. УВАРОВУ

Подається за автографом на малюнку (НМТШ, № г-275). Датується орієнтовно кінцем 30-х — початком 40-х років XIX ст.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1961. — Т. 7, кн. 1. — С. 5. — № 1.

Уваров Олександр Іванович (1815 — 1865) — студент, згодом петербурзький банківський маклер. Його батько, І. О. Уваров, був у дружніх стосунках з К. П. Брюлловим. Саме завдяки своєму вчителеві Шевченко познайомився з О. І. Уваровим у кінці 30-х років (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 95 — 96). В автобіографічній повісті «Художник» Шевченко писав: «Праздник встретил я в семействе Уваровых. Не подумайте — графов... Это простое, скромное купеческое семейство, но такое до/561/брое, милое, гармоничное, что дай Бог, чтобы все семейства на свете были таковы. Я принят у них, как самый близкий родной».

Родину Уварових Шевченко відвідував і після повернення із заслання.




ХЛОПЧИК З СОБАКОЮ В ЛІСІ

1840. Сепія

О. О. КОЗЛОВУ

Подається за автографом на звороті сепії. Датується орієнтовно кінцем 1840 р.

Зберігається в Державній Третьяковській галереї (Москва).

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1961. — Т. 7, кн. 1. — С. 13, № 24.

Козлов Олександр Олексійович (1818 — 1884) — російський художник. З 1827 р. був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв, а з 1832 р. вчився в ній. У 1839 р. одержав звання художника з історичного живопису з правом на чин XIV класу.

О. О. Козлов разом з Шевченком жив у будинку Костюріна з осені 1840 р. до травня 1843 р. (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 98 — 101).

Цю сепію Шевченко подарував О. О. Козлову 1840 р.




У КИЄВІ

1844. Офорт

НЕВІДОМІЙ ОСОБІ

Подається за автографом графітним олівцем внизу під зображенням.

Зберігається в Державному Російському музеї (С.-Петербург).

Надруковано: Корнілов П. Автографи Т. Г. Шевченка // Образотворче мистецтво. — 1939. — № 4. — С. 15; Касіян В. Офорти Тараса Шевченка. — К., 1964. — С. 141 — 142.




ПОРТРЕТ К. Н. КОЗАЧЕНКО

1857. Італ. та білий олівець

О. О. САПОЖНИКОВУ

Подається за автографом під портретом (НМТШ, № г-818). Дарчий напис зроблено білим олівцем. Датується 30 серпня 1857 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 7, № 3.

Повертаючись з Новопетровського укріплення, 16 серпня 1857 р. Шевченко зустрівся в Астрахані з О. О. Сапожниковим, який запропонував йому каюту на зафрахтованому родиною Сапожникових пароплаві «Князь Пожарский». В дорозі Шевченко виконав портрет Катерини Никифорівни Козаченко, тещі О. О. Сапожникова, про що свідчить запис у щоденнику від 30 серпня 1857 р.: «Из уважения к имениннику и принятому обычаю дарить именинников я сегодня подарил Александру Александровичу портрет его тещи т-те Козаченко. Портрет сделан в один сеанс белым и черным карандашами довольно аляповато, но не лишен экспрессии». /562/





АВТОПОРТРЕТ

1857. Італ. та білий олівець

М. С. ЩЕПКІНУ

Подається за автографом під портретом (НМТШ, № г-825). Дарчий напис зроблено чорнилом. Датується 24 грудня 1857 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 13, № 17. Дарчий напис зроблено на згадку про день приїзду актора до Нижнього Новгорода, де тоді перебував Шевченко (див. запис у щоденнику від 24 грудня 1857 р.).

По дорозі до Петербурга (з 11 по 26 березня 1858 р.) Шевченко мешкав у М. С. Щепкіна в Москві й 16 березня намалював його портрет.




ДВІ ДІВЧИНИ

1858. Офорт, акватинта

1. О. М. КУЛІШ

Подається за автографом внизу на зображенні (НМТШ, № г-655). Дарчий напис зроблено офортним штрихом. Датується 1858 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 19, № 28.

В. П. Горленко писав: «Селянки, які йдуть з відрами від криниці, зображують портрети П. П. Куліш та Білозерської» (Картини, рисунки и офорты Шевченка // Киевская старина. — 1888. — № 6. — С. 84).


2. К. О. СЄВЄРЦОВІЙ

Подається за автографом внизу під зображенням червоним олівцем (НМТШ, № г-1945).

Надруковано: Касіян В. Офорти Тараса Шевченка. — С. 148.

Сєвєрцова Катерина Олексіївна — сестра знайомого Шевченка Миколи Олексійовича Сєвєрцова (1827 — 1885), російського зоолога й мандрівника по Середній Азії. Шевченко познайомився з ним у Толстих, а 27 вересня 1859 р. виконав його портрет (НМТШ, № г-1666).




СВЯТА РОДИНА

1858. Офорт, акватинта

1. А. О. ЛАЗАРЕВСЬКІЙ

Подається за автографом на аркуші, на який наклеєна гравюра (ІЛ, ф. 1, № 718). Дарчий напис зроблено чорнилом; на ньому дві чорнильні плями. Після дарчого напису — дата невідомою рукою: «12 іюля 1858 года». Датується 12 липня 1858 р.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 257 — 258; Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 20, № 29.

Шевченко заочно добре знав А. О. Лазаревську з розповідей її синів. Офорт «Свята родина» переслав їй, коли вони особисто ще не були знайомі. /563/ У листі, що датується початком вересня 1858 р., А. О. Лазаревська дякує Шевченку «за Ваши подарки, которые я ценю, как внимание человека всеми здесь уважаемого и как произведение нашего родного художника» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 121). Напевне, йдеться саме про офорт «Свята родина».

2. Ф. І. ЧЕРНЕНКУ

Подається за автографом на гравюрі (ІЛ, ф. 1, № 37). Дарчий напис зроблено чорнилом. На звороті цього офорта — автограф поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). Датується 16 липня 1858 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 20, № 29.

Шевченко познайомився з Ф. І. Черненком у 40-х роках. Особливо тісними їх взаємини стали після повернення поета із заслання. Вони часто зустрічалися на зібраннях української громади на квартирі у Ф. І. Черненка. Поет присвятив йому поезію «Ой по горі роман цвіте...». Ф. І. Черненко допомагав поетові скласти проект хати, яку Шевченко мріяв збудувати на Україні, а після Шевченкової смерті одержав на зберігання його бібліотеку (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 123).




САМА СОБІ В СВОЇЙ ГОСПОДІ

1858. Сепія

М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом на звороті сепії зліва (НМТШ, № г-222). Дарчий напис зроблено чорнилом. Датується не раніше 21 травня 1858 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 20, № 30.

Повернувшись із заслання до Петербурга, Шевченко майже три місяці мешкав у М. М. Лазаревського. Але малюнок виконаний після того, як Шевченко залишив його квартиру, тобто після 21 травня 1858 р., про що свідчить наявність адреси М. М. Лазаревського у дарчому написі. Пізніше належав К. Т. Солдатьонкову, від родичів якого 1921 р. надійшов до Музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна, нині — в НМТШ.





ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДАРЯ

1858. Офорт, акватинта

1. Я. Г. КУХАРЕНКУ

Подається за автографом справа під гравюрою (ІЛ, ф. 1, № 717). Датується 7 листопада 1858 р.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 257; Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 21.




2. НЕВІДОМІЙ ОСОБІ

Подається за автографом праворуч під гравюрою (Зберігається в БМШ, інв. № 95). /564/

Датується 8 листопада 1858 р.

Вперше надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 21, № 32.


3. В. Є. РАЄВУ

Подається за першодруком у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 21, № 32. Датується 10 листопада 1858 р. Зберігався в Національному художньому музеї України, інв. № гр-14.


4. К. Т. СОЛДАТЬОНКОВУ

Подається за автографом під гравюрою (Музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна в Москві, інв. № ГР-11870). Відбиток на китайському папері. Датується 10 листопада 1858 р.

Зберігався у Д. А. Ровинського, з 1895 р. в Румянцевському музеї, нині — в Музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна.

Вперше надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 21, № 32.


5. В. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом під гравюрою (РДАЛМ, ф. 277, оп. 2, од. зб. 38-а). Датується 13 листопада 1858 р.

Надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 455; Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 21 — 22, № 32.


6. М. С. КРЖИСЕВИЧ

Подається за автографом на гравюрі (НМТШ, № г-886). Датується після 7 листопада 1858 р.

Вперше надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 22, № 32.

Кржисевич Марія Степанівна (дівоче прізвище — Задорожня; 1824 — 1905) — небога Г. С. Тарновського. Шевченко познайомився з нею в травні 1843 р. у Качанівці. Згодом вони бачилися в Ніжині, де Шевченко перебував близько п’яти днів після 20 січня 1846 р. (Афанасьев А. С. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 1 — 39).

6 травня 1858 р. Шевченко відвідав її в Петербурзі, «и она нас встретила резвая, веселая, молодая, как и десять лет назад. Чудная женщина, ее и горе не берет» (див. запис у щоденнику від б травня 1858 р.). Мабуть, в один із візитів Шевченко і подарував їй цей офорт.


7. О. М. КУЛІШ

Подається за автографом на гравюрі (НМТШ, № г-661). Датується орієнтовно: 24 січня 1859 р.

Вперше надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 22, № 32.

Характер дарчого напису свідчить, що офорт міг бути подарований Шевченком на роковини весілля О. М. Куліш та П. О. Куліша, приблизно 24 січня 1859 р. /565/


8. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом (БМШ, інв. № 94).

Датується після 7 листопада 1858 р.

Вперше надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 21, № 32.

Естамп «Притча про виноградаря» був виданий коштом графа О. С. Уварова (Новицький О. Тарас Шевченко як маляр. — Львів; Москва, 1914. — С. 78). Мабуть, М. М. Лазаревський, який був керуючим справами графа О. С. Уварова, звернувся до нього з проханням дати кошти на видання цього естампа. У листі до графа від 13 листопада 1858 р. Шевченко висловив глибоку вдячність (див.: З листування Т. Г. Шевченка. Подав В. Бородін // Радянське літературознавство. — 1965. — № 7. — С. 80 — 83).


9. Я. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом (НМТШ, № г-697). Датується після 7 листопада 1858 р.

Вперше надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 22, № 32.

Офорт «Притча про виноградаря» Шевченко переслав Я. М. Лазаревському до В’ятки, на що вказують і слова в дарчому написі: «Вятской юдоли».


10. А. І. ТОЛСТОЙ

Подається за першодруком: Корнілов П. Автографи Т. Г. Шевченка // Образотворче мистецтво. — 1939. — № 4. — С. 15. Дарчий напис зроблено сангіною.

Офорт перейшов зі спадщиною Ф. П. Толстого до Російського музею в Санкт-Петербурзі.





САМА СОБІ В СВОЇЙ ГОСПОДІ

1859. Офорт, акватинта

1. В. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом (Державний літературний музей Російської Федерації, інв. № 1610).

Дарчий напис зроблено олівцем. Датується 11 листопада 1859 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 31, № 47.

2. Ф. Ф. ЛЬВОВУ

Подається за першодруком у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 31, № 47.

Датується 14 березня 1860 р.

Зберігався в Російському музеї (Санкт-Петербург). Нині — у НМТШ (№ г-866). /566/

Львов Федір Федорович (1820 — 1899) — російський художник-аквареліст. У 1859 — 1863 рр. був конференц-секретарем Петербурзької Академії мистецтв.

Дарчі написи Ф. Ф. Львову, датовані 14 березня 1860 р., Шевченко залишив також на офортах «Приятелі» та «Автопортрет» (1860).

Згодом Ф. Ф. Львов проголосив ухвалу річних зборів Академії мистецтв 4 вересня 1860 р., коли Шевченкові було надано звання академіка.





ДЕРЕВА НА МАНГИШЛАКУ

1859. Офорт, акватинта

Н. О. ХРУЩОВІЙ

Подається за автографом (НМТШ, № г-383). Датується 24 вересня 1859 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 30, № 46.

Хрущова Наталія Олександрівна (дівоче прізвище — Сомова; бл. 1830 — ?) — поміщиця, дружина Д. О. Хрущова, члена Харківського губернського комітету по влаштуванню селянського стану. Н. О. Хрущова була знайома з І. С. Тургенєвим, Я. П. Полонським, О. М. Плещеєвим. За сімейними переказами, саме з її ініціативи Шевченко був запрошений Д. О. Хрущовим до Лихвина Лебединського повіту на Харківщині і гостював там з 6 по 9 червня 1859 р. (Єрофіїв І. До питання про перебування Т. Г. Шевченка на Харківщині // Червоний шлях. — 1930. — № 3. — С. 162). У цей час Шевченко подарував Н. О. Хрущовій два офорти з дарчими написами: «Вечір в Альбано поблизу Рима» і «Приятелі» (8 червня 1859 р.); автограф вірша «Садок вишневий коло хати...». Очевидно, на згадку про дні, проведені в Лихвині, Шевченко переслав їй згодом естамп «Дерева на Мангишлаку».





СТАРЕЦЬ НА КЛАДОВИЩІ

1859. Сепія

Н. В. ТАРНОВСЬКІЙ

Подається за автографом на нижньому краї малюнка (НМТШ, № г-609). Напис виконано чорнилом. Частина напису «8 октября 1859 года. Т. Шевченко» зрізана.

Зберігався в ЧМТ, ЧІМ, ГКШ, нині — в НМТШ.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 27, № 39.

Про дарування малюнка «Старець на кладовищі» свідчать такі слова у записці Шевченка до Н. В. Тарновської від 22 жовтня 1859 р.: «А поки що прийміть, моє серденько, моя єдиная кумасю! Оцей нікчемний рисунок на згадування 8 октября 1859 року». Сепію Шевченко подарував Н. В. Тарновській у Петербурзі на пам’ять про зустріч з нею 8 жовтня 1859 р. /567/





ВЕЧІР В АЛЬБАНО ПОБЛИЗУ РИМА (ЛІС)

1859. Офорт, акватинта

1. Н. О. ХРУЩОВІЙ

Подається за автографом під гравюрою (НМТШ, № г-384). Напис зроблено червоним олівцем. Датується 8 червня 1859 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 29, № 42.

2. М. О. АНДРІЄВСЬКОМУ

Подається за автографом на звороті гравюри (НМТШ, № г-888). Напис зроблено червоним олівцем. Датується 12 листопада 1859 р.

Під інскриптом чорним олівцем невідомою рукою напис: «От Тараса Григорьев. Шевченка — 12 но[ября] 1859 в Киеве чрез г. Сошенка».

Зберігався в Інституті Тараса Шевченка, нині — в НМТШ.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 28, № 39.

Про факт дарування М. О. Андрієвському гравюри свідчать слова у листі Шевченка до І. М. Сошенка від 9 жовтня 1859 р.: «Андрієвському сам занеси рисунок і гарненько поклонись йому од мене».






ПРИЯТЕЛІ

1859. Офорт, акватинта

1. М. М. БІЛОЗЕРСЬКОМУ

Подається за автографом під гравюрою (НМТШ, № г-314). Напис зроблено червоним олівцем. Датується 12 березня 1860 р.

Зберігався в Інституті Тараса Шевченка, ГКШ, нині — в НМТШ.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 26, № 38.

Білозерський Микола Михайлович (1833 — 1896) — український фольклорист і етнограф. У статті «Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831 — 1861 гг.)» (Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 66 — 77) він писав, що з Шевченком особисто не був знайомий. Найімовірніше, Шевченко подарував йому офорт як братові редактора «Основи» В. М. Білозерського.


2. М. І. КОСТОМАРОВУ

Подається за автографом (Національний музей у Львові, інв. № 10522/5). Напис зроблено олівцем. Датується 12 березня 1860 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 26 — 27, № 38.

З 1858 р. М. І. Костомаров жив у Петербурзі; був одним з ініціаторів видання «Основи». Після заслання Шевченко і М. І. Костомаров побачилися влітку того ж року. У 1859 — 1860 рр. часто бували один у одного. Поет відвідував лекції М. І. Костомарова, які той читав у Петербурзькому університеті. Зустрічалися вони і в редакції журналу «Основа». /568/

Зміст дарчого напису свідчить, що Шевченко подарував М. І. Костомарову офорт у зв’язку з підготовкою першого номера «Основи».


3. В. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом під гравюрою (РДАЛМ, ф. 277, оп. 2, од. зб. 38). Напис зроблено червоним олівцем. Датується 13 березня 1860 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 27, № 38.


4. Ф. Ф. ЛЬВОВУ

Подається за автографом (НМТШ, № г-311). Напис зроблено червоним олівцем. Датується 14 березня 1860 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 27, № 38.


5. О. М. ЗАЛЕСЬКОМУ

Подається за автографом (НМТШ, № г-382). Напис зроблено олівцем. Датується 6 червня 1859 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 26, № 38.

Залеський Олексій Михайлович — чиновник із міста Лебедина на Харківщині. Вчився у Харківському університеті, з 1853 р. жив у Лебедині. Шевченко познайомився з Олексієм Залеським та його братом Максимом 6 червня 1859 р., коли гостював у Хрущових. Брати Залеські запросили його до хутора Нові на березі Псла на прогулянку. Залеські вміло готували варенуху — горілку, зварену з медом та різними спеціями. Ці факти прояснюють характер дарчого напису, який поет зробив О. М. Залеському на згадку про цей незабутній день (Єрофіїв І. До питання про перебування Т. Г. Шевченка на Харківщині // Червоний шлях. — 1930. — № 3. — С. 162 — 163).


6. Н. О. ХРУЩОВІЙ

Подається за першодруком у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 26, № 38. Датується 8 червня 1859 р. Зберігається у Національному художньому музеї України, інв. № гр-247.






АВТОПОРТРЕТ У ТЕМНОМУ КОСТЮМІ

1860. Офорт, акватинта

Ф. Ф. ЛЬВОВУ

Подається за автографом внизу під гравюрою на чистому полі аркуша (НМТШ, № г-303). Напис зроблено червоним олівцем. Датується 14 березня 1860 р.

Зберігався у Ф. Ф. Львова, в Російському музеї, нині — у НМТШ. Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 34, № 52. /569/




АВТОПОРТРЕТ З БОРОДОЮ

1860. Офорт

1. О. М. КУЛІШ

Подається за автографом (НМТШ, № г-867). Датується початком квітня 1860 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 34, № 53.

Цей офорт Шевченко подарував О. М. Куліш на початку квітня 1860 р., оскільки Великдень 1860 р. припадав на 4 квітня.


2. М. Я. МАКАРОВУ

Подається за автографом під гравюрою (НМТШ, № г-678). Напис зроблено коричневим олівцем. Датується 12 квітня 1860 р.

Зберігався в М. Я. Макарова, у ЧМТ, ЧІМ, ГКШ, нині — в НМТШ.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 34, № 53.

Автопортрет був подарований М. Я. Макарову в квітні 1860 р., мабуть, у зв’язку з його від’їздом за кордон.





ПОРТРЕТ Ф. П. ТОЛСТОГО

1860. Офорт

Ф. П. ТОЛСТОМУ

Подається за вигравіруваним автографом під портретом (НМТШ, № г-858). Датується автором 1860 р.

Портрет Ф. П. Толстого виконаний Шевченком за фотографією.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 39, № 64.

Виконаний на пам’ять про дату, яку Шевченко згадав і в автобіографії: «В 1858 году 22 августа по ходатайству графини Анастасии Ивановны Толстой освободили его из Новопетровского укрепления». З цією, хоч не точно названою датою, художник пов’язував свою глибоку вдячність родині Толстих за клопотання про його визволення (Полонська Н. Родина Толстих і Т. Шевченко// В сім’ї вольній, новій... — К., 1986. — Вип. 3. — С. 280).





ВІРСАВІЯ

1860. Офорт, акватинта

1. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за публікацією К. Лазаревської в журналі «Україна» (К., 1929. — № 4. — С. 48). Датується 30 травня 1860 р.

Місцезнаходження не відоме.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 35, № 54. /570/




2. О. П. БРЮЛЛОВУ

Подається за автографом сангіною на нижньому полі офорта (НМТШ, № г-2930). Датується 4 вересня 1860 р. Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 35, № 54.

Зберігався в професора В. О. Десницького (Санкт-Петербург), нині — в НМТШ.

Брюллов Олександр Павлович (1798 — 1877) — російський архітектор і художник-аквареліст, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1831 р.), з 1832 р. — професор. Брат К. П. Брюллова.

Шевченко познайомився з О. П. Брюлловим ще кріпаком, напевне, 1837 р. у Петербурзі. Зустрічався з ним у свого вчителя К. П. Брюллова. Після заслання їх стосунки поновилися. Зокрема, вони бачилися на обіді в Толстих 12 квітня 1860 р.

Офорт «Вірсавія» був подарований О. П. Брюллову в день, коли річні збори Академії мистецтв ухвалили надати Шевченкові звання академіка.


3. П. К. КЛОДТУ

Подається за автографом (НМТШ, № г-312). Датується 4 вересня 1860 р.

Надруковано: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 35.

Клодт (Клодт фон Юргенсбург) Петро Карлович (1805 — 1867) — російський скульптор, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1838 р.), професор з 1848 р. Шевченко знав його ще в роки навчання в Академії мистецтв. Після повернення поета із заслання між ними склалися дружні стосунки, хоча Шевченко не поділяв естетичних уподобань скульптора (див. запис у щоденнику від 30 квітня 1858 р.).

Офорт «Вірсавія» був подарований П. К. Клодту в день, коли річні збори Академії мистецтв ухвалили надати Шевченкові звання академіка.

Шевченко на початку 1861 р. за фотографією виконав портрет П. К. Клодта (офорт). Після смерті Шевченка скульптор зняв з нього посмертну маску.


4. Г. Г. ГАГАРІНУ

Подається за автографом (НМТШ, № г-2832).

Належав московському колекціонерові Ростиславу Івановичу Олексіїву (1909 — 1984). До музею передала естамп його дружина Євгенія Миколаївна Чорба у 1985 р.

Публікується вперше.

Гагарін Григорій Григорович (1810 — 1898) — російський рисувальник та живописець, дослідник мистецтва. У 1859 — 1872 рр. — віце-президент Академії мистецтв. Шевченко, напевне, знав Гагаріна ще з часу навчання у Брюллова, який був його близьким приятелем. Тоді Гагарін, як і Шевченко, працював у галузі книжкової ілюстрації. Виконував ілюстрації до творів О. Пушкіна, до повісті В. О. Сологуба «Тарантас». У 1839 — 1840-х роках зблизився з М. Лермонтовим, разом з ним був на Кавказі, писав картини на /571/ батальні сюжети, портрети тощо. Призначення Гагаріна на місце Ф. П. Толстого не всі в Академії сприйняли прихильно. Шевченко, який щиро вболівав за долю Толстого, напевне, теж не схвалював призначення Гагаріна на цю посаду. Можливо, саме таким настроєм можна пояснити дещо офіційний і сухий тон дарчого напису Шевченка на офорті. Подарований Гагаріну в день, коли Шевченкові було надано звання академіка.





АВТОПОРТРЕТ У ШАПЦІ ТА КОЖУСІ

1860. Офорт

О. І. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКІЙ

Подається за автографом під гравюрою на аркуші цупкого паперу, на який наклеєний малюнок (РДБ, відділ рукописів, ф. 178, музейне зібрання, № 10793). Напис зроблено коричневим олівцем. Датується 4 грудня 1860 р.

Надруковано: Всесоюзная библиотека им. В. И. Ленина. Записки отдела рукописей. Выпуск 5. Т. Г. Шевченко. — С. 12 (публікація І. Романченка); Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 449; Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1964. — Т. 10. — С. 38; Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко // Литературное наследство. — 1935. — № 19-21. — С. 473.

Гулак-Артемовська Олександра Іванівна (бл. 1825 — ?) — дружина С. С. Гулака-Артемовського, піаністка, арфістка. З Шевченком особисто познайомилася 28 березня 1858 р. у Петербурзі, коли поет відвідав їх квартиру (див. запис у щоденнику від 28 березня 1858 р.). Поет високо цінував виконавські здібності О. І. Гулак-Артемовської, згадував про неї в листах до С. С. Гулака-Артемовського від 15 червня 1853 р. та М. М. Лазаревського від 10 липня 1859 р. У Петербурзі вони часто зустрічалися. Мабуть, в одну з таких зустрічей Шевченко і подарував О. І. Гулак-Артемовській автопортрет.










ДАРЧІ НАПИСИ НА АВТОГРАФАХ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА


ЦАРІ

(«Старенька сестро Аполлона...»)

Ф. І. ЧЕЛЬЦОВУ

Подається за автографом на карантинному свідоцтві, виданому Шевченкові при від’їзді з Новопетровського укріплення до Астрахані (НМТШ, № а-67).


ПОЛЯКАМ

(«Ще як були ми козаками...»)

С. А. НЕЗАБИТОВСЬКОМУ

Подається за автографом у зошиті С. А. Незабитовського (ІЛ, ф. 1, № 75).

С. А. Незабитовський 18 серпня 1857 р. переписав до свого зошита твори Шевченка «Чернець» та «А. О. Козачковському», а поет власноручно переписав 20 серпня 1857 р. до його зошита вірш «Полякам» («Ще як були ми козаками...»). /572/



«І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ...»

Л. М. ДЗЮБИНУ

Подається за автографом Шевченка у щоденнику, запис від 29 квітня 1858 р.

Автограф поезії «І мертвим, і живим...» з дарчим написом не відомий.

Після повернення із заслання Шевченко поновив знайомство з Л. М. Дзюбиним, неодноразово згадував його у своєму щоденнику. Зокрема, 29 квітня 1858 р. поет записав: «Зашел к Дзюбину. Не застал его дома, спросил завтрак и оставил ему за угощение случившуюся со мною рукопись „Послание к мертвым, живым и ненарожденным землякам“, надписавши: „На память 1 мая“, тоже по рассеянности».




«УТОПТАЛА СТЕЖЕЧКУ ЧЕРЕЗ ЯР...»

I. Л. ГРІНБЕРГ

Подається за автографом (РНБ, фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 651).

Грінберг Ізабелла Львівна (по чоловікові — Ласкос; 1833 — 1877) — російська письменниця, співачка. Брала участь в аматорській виставі на користь Шевченка, що відбулася 13 квітня 1857 р. у Петербурзькій Академії мистецтв за ініціативою А. І. Толстої. Шевченко познайомився з нею в квартирі Толстих у Петербурзі після повернення із заслання, пізніше відвідував родину Грінберг. Цінуючи хист І. Л. Грінберг, у щоденнику (запис від 18 квітня 1858 р.) назвав її «талантливо-голосистой», а згодом ще кілька разів згадував співачку (див. записи від 9, 11 та 16 травня 1858 р.). Мабуть, під час однієї із зустрічей він і подарував їй цей автограф.




НЕОФІТИ

М. О. МАРКОВИЧ

Подається за автографом на титульній сторінці рукопису (ІЛ, ф. 1, № 30). На звороті титульної сторінки — цитата з Книги пророка Ісаії (Гл. 56. В. 1).

Автограф поеми «Неофіти» Шевченко подарував М. О. Маркович (Марку Вовчку) 3 квітня 1859 р. перед виїздом письменниці за кордон.




«САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ...»

Н. О. ХРУЩОВІЙ

Подається за репродукцією автографа, вміщеного у журналі «Всесвіт» (1926. — № 6. — С. 5; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 914).

Автограф не відомий.

Другий рядок — варіант: «а над садком хрущі гудуть».




ПРОРОК

Н. В. ТАРНОВСЬКІЙ

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 34).

В кінці вірша поруч з підписом Шевченка дата: «1859 року, декабря 18».

Автограф поезії «Пророк» подарований Шевченком у Петербурзі. /573/







ДАРЧІ НАПИСИ НА ФОТОГРАФІЯХ Т. Г. ШЕВЧЕНКА


АВТОПОРТРЕТ

(1858 р.)

1. А. Ф. БІЛОКРИСЕНКУ

Подається за факсиміле у книжці: Яцюк В. Живопис — моя професія. — К., 1989. — С. 208 — 209.

Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1896. — № 5).

Зберігався у С. Ваганова (до 1896 р.) в Катеринодарі, нині місцезнаходження не відоме.

М. Крамаренко знайшов у катеринодарського повітового ветеринара С. В. Ваганова фотокопію «власноручного портрета» Шевченка. На портреті-оригіналі був напис тушшю, залишений рукою автора.

На картоні, до якого приклеїли овальну фотокопію «власноручного портрета» поета, був напис чорнилом: «Арсению Федоровичу Билокрысенку. Т. Шевченко». Нижче йшов інший дарчий напис: «Серг. Вас. Ваганову на память от Федора Арс. Белокрысенко». Зі слів С. Ваганова, інформованого, в свою чергу, дарувальником — сином А. Ф. Білокрисенка, повідомлялося: «Білокрисенко товаришував з Т. Г. Шевченком, а фотокопію свого портрета Т. Г. Шевченко подарував йому у Симбірську 3 березня 1858 р.» (Зоря. — 1896. — №5). В. М. Яцюк вважає, що найімовірніше портрет було подаровано в Нижньому Новгороді, оскільки на час свого перебування у Симбірську поет його ще не мав (Яцюк В. Живопис — моя професія. — С. 214).

Білокрисенко Арсен Федорович — чиновник. Родом із села Комісарівки Верхньодніпровського повіту на Катеринославщині, знайомий В. І. Даля, товариш І. М. Ульянова, хрещений батько В. І. Леніна. Закінчив Харківський університет. З 18 березня 1859 р. — керуючий Симбірською губернською удільною конторою.

В опису гравюр, літографій, фотографій, акварелей і різних малюнків, які належали Шевченку, складеному після смерті поета Г. М. Честахівським, під № 20 вказується: «А. Ф. Билокрасенко, портрет». А. Ф. Білокрисенко брав участь у Літературному фонді Росії. Під час зустрічі з Шевченком він працював помічником керуючого Московською удільною конторою (Трофимов Ж. Шевченко і сім’я Ульянових // Збірник праць шістнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 19 — 21).


2. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОМУ

Подається за автографом (Літературний музей ІРЛІ РАН, № 59063). Вперше надруковано: Яцюк В. Таїна Шевченкових світлин. — К., 1998. — С. 6.


3. М. М. ЩЕПКІНУ

Подається за першодруком у статті: Яцюк В. Загадки «нерукотворного образу» // Україна. — 1985. — № 9. — С. 7.

Зберігається у Державному історичному музеї у Москві. /574/

Щепкін Микола Михайлович (1820 — 1886) — російський видавець, громадський діяч, син відомого актора М. С. Щепкіна. Шевченко познайомився з ним у березні 1858 р. у Москві, відвідував його книгарню, яка була осередком поширення нелегальних видань, а 24 березня 1859 р. подарував йому цю фотографію.


4. К. А. ШРЕЙДЕРСУ

Подається за репродукцією з автографа на фотографії, що зберігалася у колекції О. П. Новицького (Яцюк В. Живопис — моя професія. — К., 1989. — С. 212 — 214; Яцюк В. Таїна Шевченкових світлин. — К., 1998. — С. 6, 8).

трейдере Костянтин Антонович (помер 1894 р.) — приятель Шевченка, чиновник для особливих доручень при нижегородському генерал-губернаторі. 10 січня 1858 р. Шевченко намалював портрет Шрейдерса.










ВЛАСНИЦЬКІ НАПИСИ НА КНИЖКАХ


ИСТОРИЯ ИЛИ ПОВЕСТВОВАНИЕ О ДОНСКИХ КОЗАКАХ,

отколь и когда они начало свое имеют, и в какое время и из каких людей на Дону поселились, какие их были дела и чем прославились и проч., собранная и составленная из многих вернейших российских и иностранных историей, летописей, древних дворцовых записок и из журнала Петра Великого, чрез труды инженер-генерал-майора и кавалера

АЛЕКСАНДРА РИГЕЛЬМАНА

1778 года

Москва. В Университетской типографии, 1846

Подається за свідченням у статті: Туркус Н. И. Книги с автографами // Новое и забытое. — М., 1966. — С. 47.

Зберігається в Державному літературному музеї Російської Федерації у Москві.

Про цю книжку є згадка в щоденнику (запис від 5 липня 1857 р.): «Из моей библиотеки, которую я знаю наизусть всю и которую уже давно упаковал в ящик, не нашлось книги, достойной сопутствовать мне в моем радостном одиноком путешествии по Волге. Ригельмана „История Донского войска“ показалась мне слишком старою спутницей, и я упаковал ее на самый спуд».




КОЛЬЦОВ АЛЕКСЕЙ ВАСИЛЬЕВИЧ

СТИХОТВОРЕНИЯ: С порт. автора, его факс. и статьей о его жизни и соч., писанною В. Белинским / Изд. Н. Некрасова и Н. Прокоповича

СПб.; Тип. воен.-учеб. заведений, 1846

Подається за першодруком у виданні: Книги и рукописи в Собрании М. С. Лесмана. — С. 114, № 1108.




ПАМЯТНИКИ, ИЗДАННЫЕ ВРЕМЕННОЮ КОМИССИЕЮ ДЛЯ РАЗБОРА ДРЕВНИХ АКТОВ

Киев, 1846

Подається за автографом на авантитулі (ІЛ, ф. 1, № 823).

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 349. /575/




ЛЕТОПИСЬ СОБЫТИЙ В ЮГОЗАПАДНОЙ РОССИИ В XVII-м ВЕКЕ

Составил Самоил Величко,

бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720

Том второй. Издана временною комиссиею для разбора древних актов

Киев, 1851.

Подається за автографом на авантитулі (ІЛ, ф. 1, № 824).

Вперше надруковано: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — С. 349.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.