Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 575-585.]

Попередня     Головна     Наступна






КОМЕНТАРІ (продовження)



ДОКУМЕНТИ, СКЛАДЕНІ Т. ШЕВЧЕНКОМ АБО ЗА ЙОГО УЧАСТЮ


1. КВИТОК ДЛЯ ПЕРЕДПЛАТИ НА ВИДАННЯ:

ГАЙДАМАКИ. Поэма Т. ШЕВЧЕНКО

Санктпетербург. 1841

21 березня 1842. С.-Петербург

Подається за оригіналом (ЦДІА, ф. 1629, оп. 1, спр. 7, арк. 1 — 1 звор.). На звороті квитка — власноручний підпис Шевченка.

Вперше надруковано: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 11.

До зібрання творів вводиться вперше.

Поема Шевченка «Гайдамаки» написана в 1839 — 1841 рр. у Петербурзі. В реєстрі Петербурзького цензурного комітету про випуск у світ книжки Шевченка «Гайдамаки» записано:


№ № №


 Время вступления печатной книги


 Заглавие


 Год и № одобренной рукописи


 Где напечатана


 Когда біл відан билет


 Имя ценсора, подписавшего билет


295


 [Марта 2]


 «Гайдамаки», поэма Шевченка


 29 ноября


 В типогр[афии] Сычева


 [Марта] 21


 Корсаков

(РДІА, ф. 777, оп. 27, № 274, арк. 14 звор.; див. також: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 42).




2. КОНТРАКТ Т. Г. ШЕВЧЕНКА З КНИГАРЕМ I. Т. ЛИСЕНКОВИМ ПРО ПРОДАЖ ЙОМУ ПРАВА НА ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ» І «ГАЙДАМАКІВ»

8 лютого 1843. С.-Петербург

Подається за першодруком у газеті «Судебный вестник» (1867. — № 269). У першодруці помилка: «В. Саменко-Крамаревский», виправляється на «В. Семененко-Крамаревский».

До зібрання творів вводиться вперше.

Лисенков (Лисенко) Іван Тимофійович (1795 — 1881) — петербурзький книготорговець і видавець. 8 лютого 1843 р. Шевченко продав йому право на видання творів, що ввійшли до «Кобзаря» (1840), і поеми «Гайдамаки» (1841). Водночас І. Т. Лисенков придбав у Шевченка /576/ 800 примірників поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841). У реєстрі Петербурзького цензурного комітету про книжку Шевченка «Кобзар», подану І. Т. Лисенковим до другого видання, зазначається:



Время вступления


Заглавие книги или рукописи, имя сочинителя, переводчика или издателя


Число страниц


От кого представлена


Когда


 отдана ценсору


Время одобрения или неодобрения


Имя ценсора


В-мя обратной выдачи


Расписка получившего


[Февраля 15]


 Кобзарь Т. Шевченка. Изд[ание] второе


 114


 От книгопр[одавцца] Лисенкова


 Февр[аля] 15


 Февр[аля] 19


 Корсаков


 Февр[аля] 21


 Получил мал[ь]чик Илья Гвоздев


(ЦДІА, ф. 777, оп. 27, № 207, арк. 5 звор. — 6; див. також: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 44).

І. Т. Лисенковим було здійснено видання «Чигиринский Кобзарь і Гайдамаки» (СПб., 1844) і «Чигиринский Кобзарь» (СПб., 1867) (див.: Большаков Л. Н., Бородин В. С. Путь «Кобзаря». — М., 1978).

У 1867 р. вийшов у світ «Кобзар», виданий на кошти російського видавця Д. Ю. Кожанчикова (1819 — 1877). Це було на той час найбільш повне видання «Кобзаря», укладене М. І. Костомаровим та Г. С. Вашкевичем. 6 червня 1867 р. І. Т. Лисенков подав до Петербурзького окружного суду позов, звинувативши Д. Ю. Кожанчикова у незаконному виданні творів Шевченка. М. О. Некрасов, М. І. Костомаров і О. М. Пипін виступили на суді експертами. Процес, який тривав десять років, закінчився на користь Д. Кожанчикова (див.: Безъязычный В. Тарас Шевченко и книгопродавец Иван Лисенков... // Книжная торговля. — 1964. — № 3).




3. ЗАПИС Т. Г. ШЕВЧЕНКА В АДРЕСНІЙ КНИЖЦІ ЖУРНАЛУ «МАЯК»

1843 — 1844. С.-Петербург

Подається за оригіналом (ІЛ, ф. 1, № 378); адреса записана рукою Шевченка на клапті аркуша з адресної книги співробітників журналу «Маяк».

Датується за часом проживання Шевченка за цією адресою.

Вперше надруковано: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 168.

До зібрання творів вводиться вперше.

В 5-й линии против Академии художеств, дом Кастюриной... — Будинок Костюріна (чи Костюріної) на 5-й лінії значився тоді за № 41 у першому кварталі Васильєвської частини. Він стояв на розі 5-ї лінії та Риночного провулка (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 168). Нині — будинок № 8.

За свідченням П. Жура, Шевченко мешкав у цьому будинку з осені 1840 р. до травня 1843 р. Після поїздки в Україну (травень 1843 р. — лю/577/тий 1844 р.) Шевченко повернувся у кінці лютого до Петербурга і знову оселився в будинку Костюріна. Це підтверджується записом у книзі видачі квитків учням Академії мистецтв від 13 березня 1844 р.: «311. Шевченко Тарас, 13 марта. В доме Кастюрина. Получил Т. Шевченко» (ЦДІА, ф. 789, оп. 19/IV, № 53, арк. 35) (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 168). З будинку Костюріна Шевченко, очевидно, виїхав восени 1844 р.




4. РОЗПИСКА Т. Г. ШЕВЧЕНКА ПРО ОДЕРЖАННЯ ПРОГОННИХ І ПОДОРОЖНЬОЇ НА ПОЛТАВЩИНУ ВІД КИЇВСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ

28 листопада 1845. Київ

Подається за оригіналом. Рукопис невідомої особи з підписом Шевченка: «Свободный художник Т. Шевченко» (НМТШ, №а-53, арк. 8).

Вперше надруковано у збірнику: Пам’яті Т. Г. Шевченка. Збірник статей до 125-ліття з дня народження. 1814 — 1939. [Академія наук УРСР]. — К., 1939. — С. 560.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 237.

Київська археографічна комісія — Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві створена 1843 р. Діяльність співробітників комісії була спрямована на збирання і вивчення історичних документів, народних переказів, археологічних пам’яток.

У журналі Київської археографічної комісії про зарахування Шевченка співробітником зазначалося: «1845 года, декабря 10-го дня, Временная комиссия для разбора древних актов, в присутствии своем, рассуждая о средствах к успешному ходу занятий и находя необходимым сделать для этого некоторые изменения в своем составе, полагает:

1. Всепокорнейше просить г. киевского военного, подольского и волынского генерал-губернатора о приглашении [...] художника Академии Тараса Шевченка в звание сотрудника Комиссии для снимков с предметных памятников» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 72. На документі резолюція: «Согласен. Д. Г. Бибиков»).

За завданням комісії Шевченко змальовував архітектурні та етнографічні пам’ятки, збирав документальні та фольклорні матеріали в Чернігівській, Київській, Полтавській, Волинській та Подільській губерніях. Брав участь у розкопках могили Переп’ятиха (червень — липень 1846 р.). У зв’язку з арештом Шевченка 5 квітня 1847 р. його було виключено із членів комісії, а документ позначено 1 березня 1847 року.




5. ЗАПИС У КАСОВІЙ КНИЗІ КИЇВСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ ПРО ВИПЛАТУ Т. Г. ШЕВЧЕНКОВІ УТРИМАННЯ ЗА ГРУДЕНЬ 1845 р.

31 грудня 1845 Київ

Подається за першодруком у збірнику: Пам’яті Т. Г. Шевченка. — С. 558. Рукопис невідомої особи. Підпис на документі належить Шевченкові. /578/

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 237.

Розписка знаходилася в прибутково-видатковій книзі Київської археографічної комісії за 1845 р. До Другої світової війни ця книга зберігалася в Київському центральному архіві давніх актів.

Починаючи з 10 грудня 1845 р. Шевченко одержував від комісії щомісячно 12 крб. 50 коп. сріблом.




6. ЗАПИС У КАСОВІЙ КНИЗІ КИЇВСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ ПРО ВИПЛАТУ Т. Г. ШЕВЧЕНКОВІ УТРИМАННЯ ЗА СІЧЕНЬ І ЛЮТИЙ 1846 р.

28 лютого 1846. Київ

Подається за першодруком: Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. — К.: Держполітвидав, 1950. — С. 83. Рукопис невідомої особи з підписом Шевченка: «Оные деньги двадцать пять рублей серебром получил художник Т. Шевченко».

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 237.

Такі ж розписки про одержання Шевченком заробітної плати датовані 29 березня, 30 квітня, 31 травня, 28 червня, 30 липня, 28 серпня, 30 вересня, 29 жовтня, 11 грудня (за листопад) і 31 грудня 1846 р.; на розписках за 28 серпня і 30 вересня 1846 р. розписка дещо відмінна: «Получил двенадцать рублей и пятьдесят коп. серебром художник Т. Шевченко» (див.: Пам’яті Т. Г. Шевченка. — С. 558 — 559).




7. РОЗПИСКА Т. Г. ШЕВЧЕНКА КИЇВСЬКІЙ АРХЕОГРАФІЧНІЙ КОМІСІЇ ПРО ОДЕРЖАННЯ ДОКУМЕНТІВ І ГРОШЕЙ НА ПОДОРОЖ У КИЇВСЬКУ, ПОДІЛЬСЬКУ ТА ВОЛИНСЬКУ ГУБЕРНІЇ

21 вересня 1846. Київ

Подається за автографом (НМТШ, А-53, арк. 28).

Вперше надруковано: Пам’яті Т. Г. Шевченка. — С. 574.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 238.




8. ЗАПИТАННЯ СЛІДЧОГО Й ВІДПОВІДІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА НА ДОПИТІ В III ВІДДІЛІ

21 квітня 1847. С.-Петербург

Подається за оригіналом (НМТШ, А-52, спр. 81, ч. 6, арк. 57 — 65). Рукопис невідомої особи з власноручним підписом Шевченка: «Художник Тарас Шевченко».

Вперше надруковано в журналі «Былое» (1906. — № 8).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 104 — 109. /579/

Вопросы, предложенные художнику Шевченке... — Шевченко як учасник Кирило-Мефодіївського братства заарештований 5 квітня 1847 р. До III відділу його доставлено 17 квітня, «в 3 часу пополудни... со всеми его бумагами» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 115). Свої свідчення Шевченко давав на конкретні запитання слідчого III відділу.

Я сын крепостного крестьянина; в детстве лишился отца и матери... — Шевченко Григорій Іванович (1781 — 1825), батько Шевченка, та Шевченко Катерина Якимівна (дівоче прізвище — Бойко; 1783 — 1823), мати, були кріпаками поміщика Енгельгардта Василя Васильовича (1755 — 1828).

...в 1828 году был взят помещиком во двор... — У цьому році власником села Кирилівки, де жив Шевченко, став позашлюбний син В. В. Енгельгардта — Павло Васильович (1798 — 1849), який взяв Шевченка до себе козачком.

Вієльгорський Михайло Юрійович (1788 — 1856) — російський композитор, граф. Один з організаторів лотереї, в якій розіграно портрет В. Жуковського роботи К. Брюллова (нині зберігається в НМТШ) й на ці кошти викуплено українського поета з кріпацтва. Згадку про М. Вієльгорського знаходимо у повістях Шевченка «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Учился я рисованию и живописи в Академии художеств по 1844 год. — В Академії мистецтв Шевченко вчився з 21 травня 1838 р. по 22 березня 1845 р., коли здобув звання некласного художника.

...определился в Киевскую археографическую комиссию... — Див. коментар до розписки Шевченка про одержання прогонних і подорожньої на Полтавщину від Київської археографічної комісії.

Славянское общество... — Кирило-Мефодіївське братство — таємна політична організація (Київ, грудень 1845 — березень 1847 р.), що виникла в середовищі інтелігенції, пов’язаної з Київським та Харківським університетами. Програмні документи товариства — «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», «Книги буття українського народу», відозви до «Братів-українців», до «Братів-великоросів і поляків» — містили вимоги зрівняння в правах усіх станів (і ліквідацію кріпосництва), рівного розвитку національних мов та культур, створення федерації слов’янських держав; ці плани мали здійснюватися на засадах християнської етики шляхом освіти й пропаганди. Колосальний вплив на слухачів мала політична поезія Шевченка, який, вступивши до товариства у квітні 1846 р., і став, по суті, його ідейним натхненником (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в політичному процесі Кирило-Мефодіївського товариства та заборона й вилучення «Кобзаря» // Збірник праць сімнадцятої шевченківської наукової конференції. — К., 1970).

...ездил по поручению Комиссии для срисования Почаевской лавры... — За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко їздив на Волинь і Поділля змальовувати історичні архітектурні пам’ятки, зокрема Почаївську лавру. У Почаєві, містечку Кременецького повіту Волинської губернії (тепер селище міського типу Кременецького району Тернопільської області), в жовтні 1846 р. він зробив чотири акварельних малюнки, два ескізи і начерк олівцем («Почаївська лавра з півдня», на звороті зроблено начерк «Почаївська лавра з заходу», «Собор Почаївської лав/580/ри. Внутрішній вигляд», на звороті — ескіз її, а також «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври». Всі вони зберігаються нині в Національному музеї Тараса Шевченка.

Гулака я почти не знаю... — Йдеться про М. І. Гулака, активного учасника Кирило-Мефодіївського братства, автора його програми й статуту.

...с Кулишом я познакомился в Киеве, в 1842 г., весною... — Шевченко помилився в даті свого першого приїзду в Україну: він був у Києві, де познайомився з П. О. Кулішем, у червні 1843 р. Белозерский — В. М. Білозерський.

Навроцький Олександр Олександрович (1823 — 1892) — український громадський і культурний діяч, поет і перекладач. Двоюрідний брат М. Гулака. Шевченко познайомився з ним у Києві 1846 р. Пропагував позацензурні поезії Шевченка. У 1847 р. О. О. Навроцького заарештовано і заслано до Вятки, згодом переведено на заслання до Єлабуги. На творчості О. О. Навроцького відчутно позначився вплив поезії Шевченка.

Андрузький Георгій (Юрій) Львович (1827 — ?) — громадський діяч, поет, учений. Учився в Київському університеті. У 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського братства, 1847 р. висланий під нагляд поліції в Казань, згодом — у Петрозаводськ. У 1850 — 1854 рр. ув’язнений у Соловецькому монастирі. Знайомство Шевченка з Г. Андрузьким відбулося 1846 р. в Києві. Шевченко відчутно вплинув на його поетичну творчість. Свідчення Г. Андрузького під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського братства були використані III відділом для звинувачення Шевченка (див.: Кузьміна З. М. Шевченко і Андрузький // Збірник праць п’ятої шевченківської конференції. — К., 1957, а також документ 9 у цьому томі). Згаданий Шевченком у щоденнику 14 вересня 1857 р.

Маркович — О. В. Маркович.

Посяденко — Посяда (Пасяда, Посяденко) Іван Якович (1823 — 1894) — український громадський і культурний діяч, педагог. У 1846 р. — член Кирило-Мефодіївського братства. І. Я. Посяду вислано під нагляд поліції з Київського університету до Казанського. Шевченко згадує про нього у щоденнику (див. запис від 13 жовтня 1857 р.).

Чижов — Ф. В. Чижов.

Савич Микола Іванович (1808 — 1892) — один з найактивніших членів Кирило-Мефодіївського братства. Відстоював скасування в Росії кріпацтва, повалення монархії. В 1847 р. передав у Парижі А. Міцкевичу автограф поеми «Кавказ». Того ж року М. Савича викликано до Росії і вислано у його маєток на Полтавщині (див.: Зайончковский П. А. Кирило-Мефодиевское общество (1846 — 1847). — М., 1959).

Костомаров — М. І. Костомаров.

Сажин — М. М. Сажин.

Иллюстрировал мои сочинения граф Яков де-Бальмен... — До рукописного «Кобзаря» Шевченка (зб. «Wirszy T. Szewczenka», 1844) Я. П. де Бальмен і М. Башилов виконали по 39 ілюстрацій (заставки, кінцівки та заголовні літери).

Башилов — М. С. Башилов.

Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович (справжнє прізвище — Афанасьев; 1816 — 1875) — український і російський поет, етнограф. Шевченко познайомився з ним у 1843 р. у Мойсівці через письменника /581/Є. Гребінку (1812 — 1848). Під час другого приїзду в Україну в 1845 — 1847 рр. Шевченко подорожував Лівобережжям з О. АфанасьєвимЧужбинським, а також жив з ним у Києві по Хрещатицькому провулку. У 1846 р. Шевченко приїжджав з ним до Чернігова, намалював його портрет. У щоденнику від 2 липня 1857 р. Шевченко негативно відгукнувся про О. Афанасьєва-Чужбинського, осудивши його за улесливі «патріотичні» вірші, надруковані в «Санкт-Петербургских ведомостях» (січень 1856 р.).

Штрандман Роман Романович (1822 — 1869) — російський журналіст, співробітник «Отечественных записок», «Современника». За участь у таємному гуртку петрашевців був заарештований, потім звільнений за недостатністю доказів. На слідстві в справі Кирило-Мефодіївського братства Шевченко ухилявся від зізнань щодо Р. Штрандмана.

Карпо — Карпо Михайло Мартинович (1827 — ?) — український художник. Шевченко познайомився з ним під час навчання в Академії мистецтв у Петербурзі. Жив разом з ним на Васильєвському острові у 1844 — 1845 рр. М. М. Карпо високо цінив малярську і поетичну творчість Шевченка. Брав участь у поширенні офортів «Живописной Украины» (див.: Ковалёв В. В. Воспоминания о Т. Г. Шевченко// По морю и суше. — 1896. — № 8. — С. 135 — 137).

9. СВІДЧЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА НА ОЧНІЙ СТАВЦІ З Г. Л. АНДРУЗЬКИМ

15 травня 1847. С.-Петербург

Подається за оригіналом (НМТШ, №а-52, спр. 81, ч. 6, арк. 66 — 67). Вперше надруковано у журналі «Былое» (1906. — № 8. — С. 10).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 109 — 110.

...совершенно отверг показание Андрузского. — «Андрузский говорил: Шевченко был неумеренным представителем малороссийской партии в Славянском обществе, которая имела целию восстановить гетманщину, если возможно отдельно, а если нельзя, то в Славянщине; впоследствии меньше нападал на ляхов и был не прочь от Славянщины; он всех монархистов называл подлецами; побуждал к большой деятельности Славянское общество; предположение славянистов издавать журнал на славянских или, по крайней мере, на русском и малороссийском языках, с отъездом Шевченки из Киева приостанавливалось, а с возвращением его оживлялось; Шевченко из малороссийских гетманов превозносил Мазепу и на вечерах у Костомарова читал пасквильные стихи.

Андрузский при дальнейших объяснениях показал, что заключение о принадлежности к Славянскому обществу он вывел только из того, что Шевченко был знаком со всеми славянистами» (Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1990. — Т. 2. — С. 329).

10. СВІДЧЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА СЛІДЧОМУ Г. В. ЧИГИРЮ 1 липня 1850. Орська фортеця

Подається за оригіналом (ІЛ, ф. 1, № 406, спр. 201, арк. 80 — 83 звор.). Відповіді на запитання Г. В. Чигиря написані рукою Шевченка. Між окремими пунктами відповідей рукою Шевченка вписано слова, що склали /582/ фразу: «К сим ответным пунктам рядовой линейного Оренбургского батальона № 5 Тарас Шевченко руку приложил».

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб. — 1911. — Т. 2. — С. 134 — 140.

Чигир Григорій Васильович — командир 2-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, підполковник. У березні 1848 р. він виконував обов’язки командира 1-ї бригади. Одержавши від командира 3-го лінійного батальйону схвальний відзив про поведінку Шевченка у зв’язку з клопотанням про дозвіл йому малювати, Г. В. Чигир надіслав його командиру дивізії.

25 червня 1850 р. Г. В. Чигир дістав наказ командира корпусу розпочати слідство над Шевченком (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 205 — 207). Слідство тривало з 1 до 5 липня 1850 р. (Там само. — С. 210, 227).

От роду мне 40 лет... — На той час Шевченкові було 36 років.

На верность службы его императорского величества не присягал. — Ця обставина з’ясувалася лише під час слідства, і 3 липня 1850 р. Шевченка приведено до присяги (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 225 — 226).

...письма, получаемые мною в к[репости] Орской, были от княжны Варвары Репниной... — Згадані у справі автографи листів В. М. Рєпніної не збереглися; за першодруком опубліковано її лист від 13 січня 1848 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 52 — 53).

...письма, получаемые мною в к[репости] Орской... от Андрея Лизогуба... — Автографи згаданих у справі листів А. І. Лизогуба не збереглися; за першодруками їх опубліковано у виданні: Листи до Тараса Шевченка. — С. 51 — 52, 53 — 54, 55 — 56, 58 — 59.

Письмо... полученное мною на походе в Раим... от г. Бутакова... Я полагаю, письма эти принадлежат Фёдору Лазаревському... — Автографи згаданих у справі листів Ф. М. Лазаревського не збереглися; за першодруками опубліковано п’ять його листів за 1848 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 54 — 55, 56, 58, 59 — 60).

Письмо от 9-го декабря 1847 года от Чернышева... — Йдеться про лист О. П. Чернишова від 2 грудня 1847 р., опублікований за першодруком у виданні: Листи до Тараса Шевченка. — С. 48.

И еще письмо от Александры, которой фамилия Псёл... — Лист О. I. Псьол, написаний на початку березня 1848 р. з Одеси, надрукований у виданні: Листи до Тараса Шевченка. — С. 57.

Отвечал же я действительно двум лицам: княжне Варваре Репниной и Андрею Лизогубу. — Збереглися сім листів до В. М. Рєпніної та вісім до А. I. Лизогуба за 1847 — 1850 рр.

Степанов Олексій Іванович (1812 — ?) — командир 3-ї роти 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, штабс-капітан. По прибытии в Раимское укрепление поступил я под команду капитан-лейтенанта Бутакова... — Шевченко перебував під командуванням начальника Аральської описової експедиції з травня 1848 р. по 15 січня 1850 р., пізніше був підпорядкований прапорщику К. Є. Поспелову, який заступив О. І. Бутакова в справі впорядкування матеріалів експедиції в Оренбурзі (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 180). /583/

Косарал — острів на північно-східній частині Аральського моря.

Аисюков Олександр Дмитрович — поручик 5-го, з 1848 р. — ад’ютант 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. З Шевченком, очевидно, познайомився в Орську в 1847 р. У рапорті командира Окремого Оренбурзького корпусу В. Обручова на ім’я військового міністра 21 липня 1850 р. прізвище О. Д. Лисюкова названо серед тих, хто дав дозвіл Шевченкові листуватися і малювати (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 235).

...получил... при письме записку от чиновника Оренбургской пограничной комиссии Михаила Александрийского. — Адресу М. С. Александрійського Шевченко повідомив А. І. Лизогубові (див. лист до А. I. Лизогуба від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці).

...под командою капитан-лейтенанта Бутакова отправился я из Раимского укрепления и прибыл в г. Оренбург... — Шевченко і Томаш Вернер разом з О. І. Бутаковим повернулися до Оренбурга 31 жовтня 1849 р. (див. лист О. I. Бутакова від 4 листопада 1849 р. — Центральний державний архів Військово-Морського флоту, ф. 4, спр. 82).

...в г. Оренбурге получил я одно письмо... от Андрея Лизогуба... два письма... от художника Чернышева... и от Сергея... Письмо, подписанное Сергеем, принадлежит чиновнику Левицкому... — Згаданий лист А. I. Лизогуба (орієнтовно написаний у 1849 р. чи на початку 1850 р.) не відомий; лист О. П. Чернишова від 29 березня 1850 р. див. у виданні: Листи до Тараса Шевченка. — С. 64.

У знайденому під час обшуку листі С. П. Левицького від 6 березня 1850 р. повідомлялося: «...Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей — аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 63). Лист спричинився до того, що С. П. Левицького було притягнуто до слідства й зроблено обшук у М. О. Головка (1825 — 1850) — магістра математичних наук, літератора, людини прогресивних поглядів. Під час арешту М. О. Головко стріляв у жандармського полковника Левенталя, але невдало; тоді сам застрелився (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 201 — 202).

Стихи под названием Святая вода сочинение девицы Александры Псёл, полученные мною при письме в к[репости] Орской, 1847 года... — Згаданий лист не відомий; в листах до А. I. Лизогуба від 1 лютого та В. М. Рєпніної від 25 — 29 лютого 1849 р. Шевченко просив надіслати йому текст вірша, бо його власний примірник втрачений.

Стихи и песни на малороссийском наречии не моего сочинения... — Йдеться про альбоми Шевченка з малюнками й фольклорними записами 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, 109); лише 1906 р. Їх передано в Чернігівський музей.

Майдель Петер-Фрідріх Євстахійович (1819 — 1884) — доктор медицини, працівник Оренбурзької прикордонної комісії, знайомий Шевченка.

...писал я из к[репости] Орской к начальнику штаба корпуса жандармов, осмеливаясь покорнейше просить его превосходительство оказать мне милость ходатайством о дозволении мне рисовать портреты и пейзажи. — Див. лист Шевченка до Л. В. Дубельта від 10 січня 1850 р.

У довідці інспекторського департаменту військового міністерства військовому міністру О. І. Чернишову про результати слідства над Шевчен/584/ком, зробленій на основі рапорту В. О. Обручева (1 — 8 серпня 1850 р.), пропонувалося:

«...1. Освободить его [Шевченко] из-под ареста и строго внушить ему, чтобы он, ни под каким видом, не осмеливался нарушать высочайшего повеления, коим воспрещено ему писать и рисовать.

2. Поставить ближайшему начальству в обязанность иметь за исполнением сего и вообще за Шевченкою самое бдительное наблюдение» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 240).




11. РОЗПИСКА Т. Г. ШЕВЧЕНКА III ВІДДІЛУ

23 січня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 505, арк. 1). На документі напис «143», що визначає аркуш справи (НМТШ, № а-52, спр. 81, ч. 6), в якій раніше знаходився цей документ, увесь написаний рукою Шевченка.

Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1925. — № 5. — С. 106).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 166.

Портфель с моими рисунками... — Йдеться про портфель, одібраний у Шевченка під час арешту 1847 р. (див. лист начальника III відділу О. Ф. Орлова до київського цивільного губернатора І. І. Фундуклея 2 червня 1847 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 136).




12. СВІДЧЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА НА ДОПИТІ В СПРАВІ ОБВИНУВАЧЕННЯ ЙОГО У БОГОХУЛЬСТВІ

6 серпня 1859. Київ

Подається за оригіналом. Рукопис невідомої особи з підписом Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 247, арк. 1 — 3).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1898. — № 3. — С. 432 — 434).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 244 — 247.

Объяснение... коллежскому советнику Андреевскому. — Андрієвський Марко Олександрович (бл. 1811 — ?) — чиновник для особливих доручень при київському генерал-губернаторі.

М. Андрієвський, прихильно ставлячись до Шевченка, сам допитував його і допоміг його звільненню. У рапорті чиновника особливих доручень М. О. Андрієвського київському, подільському і волинському генерал-губернатору І. І. Васильчикову про одержання від Шевченка свідчення зазначається: «...академик Шевченко соблюдал в Киеве должное приличие и осторожность и не подал ничем повода к невыгодному в чем-либо о себе заключению» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 336).

Из Петербурга приехал я в Киевскую губернию с целью повидаться с родственниками и приобрести небольшой кусок земли, где бы можно было водвориться на постоянное жительство. — Київський, подільський і /585/ волинський генерал-губернатор І. І. Васильчиков у листі від 15 серпня 1859 р. написав до начальника III відділу В. А. Долгорукова про наслідки слідства над Шевченком, зазначаючи: «К сему имею честь присовокупить, что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение [...] по той причине, что он известен здесь, как человек скомпрометировавший себя в политическом отношении...» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 339).

...нашел я желаемое место между городом Каневом и селом Пекари, в имении помещика Парчевского... — Див. коментар до листів Шевченка.

...привез с собою родственника землемера, какого-то Козловского... — Козловський Адальберт — службовець у Н. П. Парчевського. Познайомившись з А. Козловським під час обмірювання ділянки землі біля с. Пекарі, Шевченко покепкував з його зовнішнього вигляду. Той помстився Шевченку, звинувативши його в блюзнірстві, що спричинилося до арешту поета.

...завод Яхненка и С[и]миренка... — Див. коментар до листа Шевченка до П. Ф. Симиренка від 26 листопада 1859 р.

...для свидания с моими братьями... — Йдеться про рідних братів Микиту Григоровича та Йосипа Григоровича Шевченків і троюрідного брата Варфоломія Григоровича Шевченка, який допомагав поетові придбати ділянку землі для будівництва хати.

...меня догнал становой пристав с местечка Мошны... — Добржинський Франц Вікентійович (1810 — ?) — пристав 3-го стану земської поліції Черкаського повіту, на квартирі якого в м. Мошни Шевченко перебував під арештом з 15 по 18 і з 22 по 26 липня 1859 р.

Тогда я написал письмо к вышеупомянутому жандармскому офицеру Кржижицкому... — Крижицький (Кржижицький) Олександр Костянтинович (1826 — ?) — поручик, ад’ютант корпусу жандармів Київської губернії. У липні 1859 р. О. К. Крижицький, перебуваючи в Черкаському повіті, брав участь у слідстві в справі Шевченка. Лист Шевченка до О. К. Крижицького не відомий.

...несколько дней просил г. исправника... — Йдеться про Табачникова Василя Олександровича (1826 — 1892), за наказом якого пристав Ф. Добржинський наглядав за Шевченком і заарештував його. В. О. Табачников допитав свідків і повідомив про результат розслідування київського цивільного губернатора П. І. Гессе (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 325 — 326). На його квартирі Шевченко перебував під арештом з 18 по 22 липня 1859 р. (Там само. — С. 332).










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.