Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830-1847. — Кн. 1.]

Попередня     Головна     Наступна





ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ



До Великої Жовтневої соціалістичної революції образотворча спадщина Тараса Шевченка належала приватним особам і була мало доступна не лише для дослідження та публікації, а й для ознайомлення. Твори, опубліковані в цьому томі, у свій час належали понад ста власникам. Деякі з них володіли одним-двома творами Шевченка. Це стосується переважно портретів. Однак основна маса Шевченкових творів знаходилася в руках таких відомих колекціонерів, як С. Боткін, В. Жуковський, А. Козачковський, В. Коховський, брати Лазаревські, Лизогуби, Д. Мордовець, О. Онєгін, Є. Рейтери, І. Терещенко, І. Цвєтков і В. Тарновський, якому належала найбільша кількість мистецьких творів Шевченка. Відомості про ці збірки почали з’являтися в літературі лише з 80-х років XIX ст. Це був перший крок до ознайомлення з мистецькою спадщиною Шевченка-художника. Що ж до публікацій самих цих творів, то найдавніші з них датуються 1862, деякі — 1872 р. (літографія та ксилографія). Проте перші репродукції, на підставі яких можна було судити про Шевченка як про художника, було видано лише у 1890 р. Це були акварелі з альбома 1845 р.

З того часу публікація Шевченкових творів набирала систематичного характеру і особливо посилилася на початку XX ст., коли у зв’язку з шевченківськими ювілейними датами 1911 і 1914 pp. було видано ряд ілюстрованих статей про мистецьку спадщину Шевченка, два альбоми його творів (під художнім наглядом В. Мате), першу монографію про творчість Шевченка-художника, написану О. Новицьким, та відкрито перші виставки оригінальних творів Шевченка в Києві, Москві та Петербурзі. Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції в літературі вже було зареєстровано близько 650 творів Шевченка та майже сто з них репродуковано. /X/

Проте про публікацію повного зібрання творів Шевченка-художника в умовах царизму не могло бути і мови, а тому це питання в той час і не виникало.

З перемогою Великого Жовтня було розкрито численні архіви та удержавлено приватні мистецькі збірки, в тому числі і музей В. В. Тарновського, що відкрило перед дослідниками мистецької спадщини Шевченка широкі перспективи. Завдяки дослідницькій роботі ставали відомі все нові й нові твори Шевченка. 1934 р. у Харкові була відкрита Галерея картин Шевченка, куди перейшли його твори, що раніше належали колишньому музею Тарновського в Чернігові, Всеукраїнському історичному музею ім. Т. Г. Шевченка у Києві та багатьом іншим музеям і приватним особам. В ці роки вперше була розпочата робота по підготовці видання повного зібрання мистецьких творів Шевченка. Внаслідок цього в науковий обіг було введено ще понад 300 невідомих до того творів.

З нагоди 125-річчя з дня народження поета і художника в 1939 р. у Києві було відкрито Республіканську ювілейну шевченківську виставку, в якій взяли участь всі державні радянські музеї та багато колекціонерів, власників творів Шевченка. Вперше в одному місці було одночасно сконцентровано майже все, що залишилося з мистецької спадщини Шевченка. На базі цієї виставки, перетвореної 1940 р. на Центральний музей Т. Г. Шевченка, рішенням ЦК КП(б)У та Ради Міністрів УРСР у 1948 р. було організовано Державний музей Т. Г. Шевченка, який нині є науковою установою Академії наук УРСР. В ньому тепер зібрано майже все, що збереглося з творів художника. Створення цього музею було важливою передумовою для організації широкої дослідницької роботи, без якої була б неможлива підготовка академічного видання.

Академічне видання мистецької спадщини Т. Г. Шевченка, як це зазначено у передмові від упорядників, складається з чотирьох томів; до VII тома входять твори живопису та графіки, датовані 1830 — 1847 pp.

Твори, опубліковані в цьому томі, складають чотири групи: до першої віднесено основні твори, до другої — альбоми художника, до третьої — його «творчу лабораторію» (ескізи, етюди і начерки), до четвертої — ті твори живопису й графіки, приналежність яких Шевченкові вимагає ще додаткових досліджень. Разом у VII томі опубліковано 346 творів Шевченка (до кожного з них подано відповідний коментар).

Репродуковані в VII томі твори Шевченка дають досить повне уявлення про творчий шлях художника за 1830 — 1847 pp., однак вони не вичер-/XI/пують всього, що було створено Шевченком в цей період. Однією з головних причин втрати багатьох творів Шевченка був його арешт у 1847 р. З листування Шевченка з А. Лизогубом відомо, що цілий «жмут» краєвидів Києва залишився у київського цивільного губернатора Фундуклея та художника М. Сажина, що частина рисунків Шевченка потрапила до царської охранки. Окремі твори були знищені самими їх власниками, які побоювалися доказів їх знайомства з політичним засланцем. Частина ж творів Шевченка загинула з усяких інших причин, а дещо й досі залишається не виявленим, не знайденим. Намагаючись встановити, що саме було втрачено і не збереглося до нашого часу, колектив авторів, який готував це видання, дослідив рукописні та літературні джерела, за допомогою яких стало можливим дати описи та коментарі до 85 незнайдених творів Шевченка, виконаних ним до заслання; коментарі до них хоч і не дають зорового уявлення, але дуже важливі, бо доповнюють наші знання про те, над якими жанрами і сюжетами працював Шевченко, чиї портрети він виконував. Ці відомості багато в чому доповнюють творчу біографію художника, а разом з тим вони можуть бути дуже корисні для дальших розшуків ще не виявлених творів Шевченка.

В межах кожного розділу всі твори розміщено в порядку їх виконання. Розглядаючи твори Шевченка, вміщені в цьому томі в хронологічній послідовності, можна простежити той шлях, який пройшов Шевченко-художник від років юнацтва до першого заслання.

Першу групу в мистецькій спадщині Шевченка складають його твори, виконані в 1830 — 1838 pp. — у доакадемічний період. Основна їх частина — це малюнки на сюжети з античної історії: «Смерть Лукреції», «Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії», «Смерть Сократа», трактовані в плані наслідування творів тогочасного академічного живопису. Всі сюжети присвячено показу високих моральних якостей людини. В цьому ж плані Шевченко створив і два малюнки з історії Київської Русі та історії України — «Смерть Олега, князя древлянського» та «Смерть Богдана Хмельницького».

В останні роки цього періоду Шевченко намалював серію акварельних портретів з натури, в тому числі кращий з них — портрет Є. Гребінки (1837). Порівняння цих портретів з портретом П. В. Енгельгардта (1833) свідчить про значний успіх в портретному живопису, якого Шевченко досяг ще до Академії, працюючи в майстерні В. Г. Ширяєва та в рисувальних класах Петербурзького товариства заохочування художників. /XII/

В ці ж роки Шевченко почав рисувати з гіпсів, вивчаючи на античних зразках анатомію людського тіла.

Визволення з кріпацтва і вступ до Академії художеств (квітень 1838 р.) — це початок нового етапу в житті Шевченка. Твори академічного періоду (квітень 1838 — березень 1845 pp.) складають другу численну групу в мистецькій спадщині Шевченка. Зустріч з К. Брюлловим, робота під його керівництвом, знайомство з широким колом передових діячів літератури і мистецтва, нарешті, спільна праця з талановитою мистецькою молоддю — все це позначилося на художній творчості Шевченка цього періоду, дуже різноманітній за характером, жанрами та технікою виконання.

В Академії Шевченко опанував техніку рисунка італійським олівцем і крейдою на сірому і коричневому папері, техніку офорта та олійного і акварельного живопису. В межах цієї групи можна бачити копії з олійних та акварельних творів Брюллова («Голова матері», «Перерване побачення», «Сон бабусі і внучки»), учбові студії з натури, ілюстрації до різних видань, на теми літературних творів, портрети, жанрові композиції та пейзажі. На всіх цих різноманітних творах відчутний вплив школи К. Брюллова — вчителя Шевченка. Це особливо помітно на зображеннях людського тіла («Натурщик» та «Натурщик в позі св. Себастіяна», 1840 — 1842), на портретах («Автопортрет», 1840 — 1841; «Портрет невідомої біля фортепіано», 1842; портрети подружжя Закревських, 1843), в жанрових композиціях («Марія», 1840; «Циганка-ворожка», 1841). Цей вплив відчутний до певної міри і на такому творі Шевченка, як «Катерина» (1842). Ті ж прийоми освітлення та трактовку форми зустрічаємо і в пейзажах Шевченка цих років. Глибоку повагу до свого вчителя Шевченко зберіг до кінця життя.

Ще в роки перебування в Академії все більшого звучання у творчості Шевченка набувають соціальні мотиви. Це позначилося не тільки на доборі сюжетів, а й на розкритті їх змісту. Шевченко дедалі більше уваги приділяв зображенню історії та побуту українського народу, показував та оспівував його високу гідність. В картині «Катерина» він уже відверто виступив із засудженням суспільного ладу.

Питома вага різноманітних жанрів у творчості Шевченка академічного періоду не однакова. У першій половині цього періоду переважає учбовий рисунок, портрет, малюнок на літературну тему та ілюстрація, в другій — портрет, жанрові композиції і пейзаж.

Про невпинне зростання майстерності Шевченка як портретиста свідчать такі його твори, як виняткової майстерності «Автопортрет» (1840 — /XIII/ 1841), портрети шталмейстера імператорського двору М. О. Луніна, петербурзького урядовця А. І. Лагоди, Маєвської, ряду українських поміщиків — Закревських, Катериничів, Горленко, першорядний за художньою цінністю портрет Є. В. Кейкуатової (1847). Особливу групу складають автопортрет пером 1843 p., олівцевий автопортрет 1845 p., виконаний в с. Потоки, та автопортрет з свічкою того ж року, відомий нам за офортом Шевченка 1860 р. Однак такого типу глибоко психологічні портрети, лаконічні в засобах виразу та скупі в техніці, знаходять свій дальший розвиток в пізніші роки.

Як ілюстратор Шевченко став відомий з самого початку 40-х років. Його ілюстрації до літературного збірника «Сто русских литераторов», до оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар» та повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», 32 ілюстрації до «Истории Суворова» М. Полевого, до «Короля Ліра» В. Шекспіра, нарешті, 12 портретів др книги М. Полевого «Русские полководцы» створили Шевченкові славу. Видавець останньої книги назвав Шевченка «відомим художником», а В. Г. Бєлінський дав цим творам високу оцінку (1845). Ілюстрації Шевченка цього періоду відзначаються простотою, виразністю. В них знайшла своє відображення любов художника до народу. Особливо цікаво те, що Шевченко, ілюструючи «Историю Суворова», вводить в книгу малюнки на сюжети, яких немає в тексті М. Полевого, наприклад, «Суворов куштує солдатську їжу».

В цьому відношенні ілюстрації Шевченка стоять в одному ряду з його жанровими малюнками «Хлопчик з собакою в лісі» (1840), «Катерина» (1842), «Сліпа з дочкою» (1842). Особливо чітко виявилася ця лінія в творах, виконаних Шевченком під час першої подорожі по Україні (травень 1843 — січень 1844 pp.). В цей час Шевченко намалював картини «Селянська родина» та «На пасіці» і виконав сепію «Сліпий» («Невольник»). Однак центральне місце в цій групі творів належить численним зарисовкам в альбомі 1839 — 1843 pp. українських селян та створеним на їх підставі офортам до «Живописной Украины». Видаючи «Живописную Украину», Шевченко ставив перед собою патріотичне завдання — засобами мистецтва виховувати любов до батьківщини, повагу до закріпачених селян, збудити інтерес народу до свого минулого. Такої мети не ставив перед собою і таких успіхів у цьому не досягав жоден російський та український художник до Шевченка; для українських художників, які працювали за часів Шевченка і в пізніші роки, «Живописная Украина» була дороговказом в їх творчій діяльності.

Під час першої подорожі по Україні Шевченко приділяв велику увагу зображенню природи. Це не тільки два завершені малюнки для «Живопис-/XIV/ной Украины» («У Києві» та «Видубецький монастир у Києві»), а й такі соціально загострені пейзажі, як «Вдовина хата на Україні» та «Хата батьків Шевченка», що говорять однією мовою з його віршем «Якби ви знали, паничі», написаним вже в засланні у 1850 р.

Третю велику групу творів у мистецькій спадщині Шевченка становлять його портрети, жанрові зарисовки та пейзажі, виконані художником на Україні після закінчення Академії з квітня 1845 до квітня 1847 р.

В цей час Шевченко приділяв мистецтву портрета незрівнянно більше уваги, ніж це він міг робити, коли вчився в Академії художеств. Після закінчення Академії він став одним з кращих майстрів портретного живопису. В цей період, працюючи, як і раніше, над олійним живописом, Шевченко став приділяти більше уваги і техніці акварельного живопису.

Акварельні портрети Шевченко малював і в роки перебування в Академії, однак тоді художник працював повною палітрою кольорів: це добре видно на прикладі портретів М. О. Луніна, А. І. Лагоди, не говорячи вже про портрет «Жінка в ліжку». В акварельних портретах, виконаних на Україні в післяакадемічні роки, помітне ширше використання одного домінуючого кольору в усіх його нюансах, а разом з тим і більша соковитість. Такими є портрети «Невідома в блакитному вбранні», «Невідома в бузковій сукні» (1845 — 1846) та портрети членів родини Катериничів (1846).

Жанрові твори післяакадемічних років займають у творчості Шевченка дуже невелике місце. Відомі лише ескізні зарисовки селян під час розкопок могили Переп’ят на Київщині у 1846 р. (репродукції з цих рисунків див. в альбомі художника 1846 — 1850 pp., опублікованому в VIII томі цього видання).

В творчості Шевченка 1845 — 1847 pp. переважає пейзаж, причому провідне місце займає саме архітектурний пейзаж, що пов’язано з роботою Шевченка на посаді художника в Київській археографічній комісії, за завданням якої він виїздив на Полтавщину та на Волинь для малювання пам’яток старовини та мистецтва.

Перші пейзажі цього періоду виконані переважно олівцем. Вони дуже близькі до пейзажів 1843 p., хоча в них більш легкий і узагальнений рисунок («На Орелі», «Краєвид з кам’яними бабами» та ін.). Та цілком новим в пейзажах Шевченка є техніка їх виконання. Деякі з них намальовані в один колір — сепією (такі окремі краєвиди Седнева та Києва) або аквареллю, але в дуже обмеженій гамі (наприклад, «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві» та «Васильківський форт у Києві»). Найбільш цікавою з технічного боку є велика кількість пейзажів 1845 p., виконаних на Полтавщині. Це — /XV/ «Воздвиженський монастир у Полтаві», дві акварелі «В Решетилівці» та малюнки в альбомі 1845 р. Всі вони виконані в два кольори — індиго або берлінська лазур для неба і сепія або близький до неї колір для землі. Цей прийом, характерний для графіки тих років, обмежував художника в кольорі, але вимагав віртуозного володіння формою та тонкого відчуття простору й світла. До багатокольорового пейзажу Шевченко переходить лише у 1846 р. — «Костьол у Києві» та чотири малюнки Почаївської лаври. Однак те, що було лише розпочато в цих багатобарвних акварельних пейзажах, знаходить у Шевченка свій дальший розвиток і майстерне завершення вже в роки заслання.

З мистецької спадщини Шевченка, опублікованої в цьому томі, слід звернути особливу увагу на ту частину, яку можна назвати «творчою лабораторією» художника. Крім рисунків, вміщених в двох альбомах, тут значне місце належить ескізам, етюдам та начеркам, які, здавалося б, не мають самостійної мистецької цінності. Але саме ця «лабораторія» допомагає нам зрозуміти творчий метод художника.

Серед ескізів, етюдів та начерків можна побачити багато таких рисунків, які свідчать про нездійснені задуми художника. Так, наприклад, і в альбомі 1843 р. є чимало начерків Києва. Деякі з них послужили матеріалом для офортів «Живописной Украины», а ще більше таких начерків залишилося незавершеними. Дуже можливо, що серед них є початок тих пейзажних творів, які загинули після арешту Шевченка. В альбомі 1843 р. є багато ескізів та етюдних зарисовок для майбутніх офортів «Старости», «Судня рада», «Казка» та ін. Зокрема, за ескізами до «Судньої ради» можна дуже легко і детально простежити, як формувалася творча думка Шевченка, як поступово викристалізовувалася композиція цього твору. Ескізи ілюстрацій до «Истории Суворова» допомагають не тільки простежити шлях формування тієї або іншої ілюстрації, а й дають змогу встановити, які саме ілюстрації в цій книзі належать Шевченкові, бо у виданні вони не всі підписані. Дуже цікаві і ранні учбові рисунки Шевченка, виконані ним у натурному класі Академії. Крім того, що на цих зарисовках простежується, як Шевченко опановує натуру, вони цікаві й тим, що в них зображено багатьох товаришів Шевченка по навчанню, зарисовано і одну з лекцій проф. І. Буяльського з остеології. Окремі начерки, опубліковані в цьому томі, допомагають встановити, що деякі сюжети Шевченко почав розробляти засобами рисунка раніше, ніж використав ці сюжети для літературного твору. Такі, наприклад, рисунки 1843 р. «Сліпий» («Невольник») та ін. /XVI/

Детальне вивчення творчої лабораторії Шевченка, безсумнівно, допоможе в розшукуванні та атрибутуванні незнайдених творів художника, які можуть бути виявлені і в приватних збірках і в державних сховищах, де є ще багато творів з невизначеною належністю тому чи іншому художникові.

В цілому творчий шлях Шевченка-художника за періоди доакадемічний, академічний та післяакадемічний (від 1830 до 1847 р.) був дуже багатий успіхами — від копій та наслідувань до творів в усіх жанрах з повним опануванням відомих на той час технічних прийомів рисунка, живопису та офорта. Шлях цей особливо багатий успіхами й тому, що Шевченко своїми творами і академічного і післяакадемічного періодів ще до заслання заклав основи критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві і відкрив перші сторінки його історії.

Всі твори Шевченка, вміщені в цьому томі, незалежно від міри їх завершеності та техніки виконання, позначені рисами народності і реалізму і становлять ту основу, на якій базується другий, дуже своєрідний і винятково багатий період розвитку творчості Шевченка-художника вже в роки заслання.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.