Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851-1857.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення




ТВОРИ 1851 — 1857 РОКІВ



1 — 17. Малюнки, виконані під час експедиції в гори Кара-Тау. [21.V — н. п. 7.IX 1851].

Навесні 1851 р. на півострів Мангишлак була споряджена геологічна експедиція під керівництвом гірничого інженера поручика О. І. Антипова для розшуків родовищ вугілля в горах Кара-Тау.

В складі експедиції були польські політичні засланці — Броніслав Залеський та Людвіг Турно. На їх прохання комендант Новопетровського укріплення А. П. Маєвський разом з командою солдат, виділених для участі в експедиції, відрядив і Т. Г. Шевченка.

Гори Кара-Тау починаються за 80 км на схід від Новопетровського укріплення і складаються з трьох паралельних хребтів, що простягаються з заходу на схід: Північний Ак-Тау («білі гори»), Південний Ак-Тау і між ними — центральний хребет Кара-Тау («чорні гори»).

Листи Бр. Залеського до А. Венгржиновського і С. Сераковського, написані під час походу в гори Кара-Тау і з Новопетровського укріплення, дають можливість більш-менш точно визначити час перебування транспорту в окремих пунктах півострова Мангишлак (Г. П. Паламарчук, Матеріали до біографії Шевченка за листами Бр. Залеського, «Питання шевченкознавства», в. 1, К., 1958, стор. 109 — 123).

Бр. Залеський сповіщає, що 21 травня, надвечір, він разом з усім транспортом вирушив у степ і в перший день пройшов 4, а в другий — 25 верст. Отже, надвечір 22 травня експедиція прибула в урочище Ханга-Баба, яке знаходиться за 30 км на схід від Новопетровського укріплення, і наступного дня, 23 травня, вирушила Хівінським шляхом до Кара-Тау. 1 червня транспорт зупинився біля колодязя в долині Апазир.

В листах, написаних в Апазирі 8 та 10 червня (на першому з них є приписка Шевченка — див. т. VI, стор. 64), Бр. Залеський повідомляє про від’їзд через 10 днів з цієї стоянки на іншу, «за 80 верстов звідси, де маємо затриматися на цілий місяць». Ці вказівки в листах Залеського дають можливість визначити час перебування в долині Апазир між 1 та 18 — 20 червня. /4/

Перебування на другому родовищі біля південно-східного схилу гір Кара-Тау було короткочасним: «...разведывание его ограничено только одним наружным осмотром» (А. И. Антипов, О произведенных исследованиях бурого угля в горах Кара-Тау, на полуострове Мангишлаке, «Горный журнал», СПб., 1852, ч. II, кн. VI, стор. 465). Лист Бр. Залеського від 10 липня з долини Кугус (центральна частина Північного Ак-Тау) та лист до Р. Собанської уже з стоянки біля колодязя Тарла, що знаходиться в західній частині Кара-Тау, дають можливість орієнтовно визначити час перебування в горах Північного Ак-Тау приблизно з перших чисел липня і не пізніше 8 серпня.

Перші листи з Новопетровського укріплення (після завершення експедиції) були написані Бр. Залеським 7 і 10 вересня. Отже, експедиція закінчилась не пізніше 7 вересня 1851 р.

На значній частині творів Т. Шевченка періоду заслання є написи — назви місцевості та авторські номери від 1 до 45 включно (не вистачає рисунків з номерами 7, 11, 14, 15, 23, 24, 30, 34, 37, 43), на одному рисунку номер не прочитується.

Зіставлення звітних даних про експедицію («Горный журнал», СПб., 1852, ч. II, кн. VI, стор. 460 — 469), листування Шевченка та Бр. Залеського, даних картографії, літературних джерел та авторських написів допомогло встановити, що цифри на лицьовій стороні малюнків є авторською порядковою нумерацією, яка відбиває маршрут експедиції, ствердити, що створені ці малюнки саме під час походу (див. І. М. Вериківська, До атрибуції малюнків Т. Г. Шевченка часу Кара-тауської експедиції 1851 p., «Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка», К., 1959, стор. 70 — 80). Це також дозволило зробити висновок, що під час експедиції Т. Шевченко створив ряд акварельних пейзажів та жанрових сепій (див. мал. № 1 — 17) та велику кількість пейзажних рисунків і начерків олівцем (№ 71 — 124).

На лицьовій стороні трьох акварельних пейзажів (№ 3, 10, 12) є позначені рукою Т. Шевченка цифри «З», «22», «25», які відповідають загальній порядковій нумерації (див. також рис. № 71 — 87, 89 — 100, 103 — 106 та прим. до № 71 — 124). Виконано ці акварелі під час експедиції і датуються вони у відповідності з відомостями про пересування експедиційного транспорту. На малюнках № 3, 12, крім написів і номерів на лицьовій стороні, є і на звороті авторські написи та цифри («6», «11»), зроблені Шевченком пізніше, у 1857 р. (див. прим. до № 58).

В тих випадках, коли на малюнку є напис та цифра лише на звороті (див. мал. № 7 та 9, на першому — 9, на другому — 14), дату виконання акварелі розширено до 13.V 1857 p., коли Шевченко надіслав ці роботи, а також малюнки № 3, 12, 58 — 60, Бр. Залеському для «Віленського альбома».

Датування акварелей, на яких нема жодних цифрових позначень рукою Шевченка (№ 1, 6, 13), розширено до часу звільнення Шевченка з заслання (VII 1857), оскільки вони могли бути виконані в наступні роки за олівцевим ескізом 1851 р. (напр., «Гора Кулаат» — № 13), бо Шевченко неодноразово повертався до кара-тауських малюнків. В січні 1854 р. він писав до Бр. Залеського: «...ежели Лев /5/ Филиппович 1 такой человек, как ты говорить, то и ты, и он скоро увидите и Ак-Тау и Кара-Тау, ежели не красками, то, по крайней мере, сепию» (див. т. VI, стор. 80).

Акварельні пейзажі, що подаються за репродукціями («Русский библиофил», СПб., 1914, № 1), з огляду на підписи під репродукціями, в яких сказано, що малюнок виконано Шевченком з натури, датуються часом Кара-тауської експедиції відповідно до її маршруту (див. прим. до № 2, 8, 11, 17).

Див. також прим. до № 71 — 124.





1. Ханга-Баба. Кольоровий папір, акварель (17,8 × 28,7). [Н. р. 22.V 1851 — VII 1857].

Названо за аналогічним офортом Бр. Залеського (альбом «La vie des steppes Kirghizes», Paris, 1865, табл. 51).

Ханга-Баба — урочище, що знаходиться за 30 км на схід від Новопетровського укріплення. Як зазначає Бр. Залеський в примітці до листа Т. Г. Шевченка, це — гірська долина на півострові Мангишлак, де «є кілька великих дерев морвових обдертих з листя і кількадесят малих, покритих зеленню. Є там і обширне кладовище киргизьке. Там ми зупинялися, виходячи й вертаючи, коли ми з Антиповим шукали покладів кам’яного вугілля» (Іван Франк о, Листи Шевченка до Бр. Залеського, «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 37 — 38).

В урочищі Ханга-Баба Шевченко був двічі під час Кара-тауської експедиції (див. прим. до № 1 — 17), а також кілька разів у наступні роки.

В листі до Бр. Залеського від 25.IX 1855 р. Шевченко згадує про спільне відвідування ними цієї місцевості: «Вчера был я на Ханга-бабе, обошел все овраги, поклонился, как старым друзьям, деревьям, с которых мы когда-то рисовали...» (т. VI, стор. 103).

Про урочище Ханга-Баба розповідає також у своїх спогадах А. О. Ускова: «Место Ханга-Баба прелестное, но я только раз была там: горы расположены с З сторон, в ущельях растут тутовые деревья. У подножья гор тянется прекрасная, зеленая поляна, на которой стоит громадное тутовое дерево, сажени 2 в объеме... Под этим деревом устраивали привал, располагалась молодежь и между ними Шевченко» (ІЛ, відділ рукописів, ф. 77/124).

Інші зарисовки урочища Ханга-Баба див. № 71, 106, 125, 126, 128.

В літературі зустрічається під назвами: «Киргизьке кладовище» («Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернигов, 1900, стор. 184, № 305), «Туркменське кладовище» («Т. Г. Шевченко. До 125-річчя з дня народження. Матеріали для проведення ювілею в бібліотеках», К. — X., 1939, стор. 38).

Попередні місця збереження: ЧМТ — № 305, ЧІМ, ГКШ.

1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 20, № 55).


ДМШ, інв. № г — 542.


1 Екельн. /6/





Твори 1851 — 1857 рр. Перелік творів.








Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.