[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851-1857.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення

НЕЗНАЙДЕНІ ТВОРИ

178. Малюнок у А. І. Лизогуба. [Акварель або сепія]. [Новопетровське укріплення]. [XI 1850 — I 1851].

На початку січня 1851 р. Шевченко надіслав з Новопетровського укріплення А. І. Лизогубу малюнок, про що згадує в листі до В. М. Рєпніної: «Послал я здешнего краю произведение (кусок материн) Андрею Ивановичу в первых числах генваря — и до сих пор не имею ответа, что бы значило? Когда будете писать к нему, упомяните и об этом» (див. т. VI, стор. 64).

Який саме малюнок надіслав Шевченко Лизогубові — невідомо. Серед власників відомих малюнків Шевченка часу заслання до Новопетровського укріплення ім’я Лизогуба не зустрічається.

179. Портрет поручика Олександра Гавриловича Фролова. [Новопетровське укріплення]. [1851 — 1852].

В газеті «Киевский телеграф» (1876, № 53, стор. 2) були надруковані спогади поручика Новопетровського укріплення О. Г. Фролова, в яких говориться, що Шевченко під час перебування в Новопетровському укріпленні «несмотря на запрещение, иногда все-таки рисовал и, между прочим, нарисовал портреты Фролова и подпоручика Воронцова, которого он очень любил».

В даних спогадах є свідчення і про те, що в цей період комендантом Новопетровського укріплення був А. П. Маєвський, який помер в кінці 1852 р. Це і є підставою для датування.

180. Портрет підпоручика Володимира Петровича Воронцова. [Новопетровське укріплення]. [1851 — 1852].

Див. прим. до № 179.

[Полотно віднайшли у 1970-х роках. Нині портрет зберігається в ДМШ. — litopys.kiev.ua]

181 — 189. Малюнки в Кара-Тау. [VI — VIII 1851].

Під час експедиції в Кара-Тау Шевченко виконав значну кількість акварелей, сепій та рисунків олівцем (див. прим. до № 1 — 17 та № 71 — 124). Частина цих робіт /79/ об’єднана авторською нумерацією на лицьовій стороні кожного малюнка і в переважній більшості має авторські назви замальованої місцевості.

Ця авторська нумерація відповідає маршруту експедиції, що й дало можливість визначити орієнтовно місцевість, зображену на нерозшуканих малюнках Шевченка.

9 малюнків, на лицьовій стороні яких мають бути авторські номери 7, 14, 15, 23, 24, 30, 34, 37 і 43, не розшукані. Місцевість, зображена на них, встановлюється за зіставленням з наявними, нумерованими автором, рисунками кара-тауської серії.

181. Малюнок № 7. [8.VI — VIII 1851].

Малюнок № 7 міг бути зроблений на шляху між Кара-Тау та Південним АкТау в місцевості, де Шевченко замалював «Відроги Кара-Тау» та «Кладовище Агаспеяр» з авторськими № 5, 6 і 8 (див. № 74, 75, 76 та прим. до них).

182 — 183. Малюнки № 14 і 15. [8.VI — VIII 1851].

Малюнки виконано в районі урочища Сюн-Кукх, що підтверджується наявними малюнками «Сюн-Кукх» з авторськими номерами 13 та 16 (див. № 80 — 82 та прим. до них).

184 — 185. Малюнки № 23 і 24. [8.VI — VIII 1851].

Обидва малюнки виконані в центральній частині Північного Ак-Тау, що підтверджується наявними малюнками «Далісмен-Мула-Аульє», «Акмиш-Тау», «Гірське пасмо Ак-Тау» з авторськими номерами 22, 25, 26 (див. № 10, 12, 89 та примітки до них).

186. Малюнок № 30. [8.VI — VIII 1851].

Малюнок виконано в центральній частині Північного Ак-Тау, де Шевченко замалював гори Чиркала-Тау та Кок-Суйру з авторськими номерами 29 та 31 (див. № 92 і 93 та прим. до них).

187 — 188. Малюнки № 34 і 37. [8.VI — VIII 1856].

Малюнки виконано в західній частині Кара-Тау — в районі урочища Тарла, де Шевченко зробив три однойменних рисунки «Тарла» з порядковими номерами 35, 38, 42 (див. № 96, 98, 104 та прим. до них). /80/

189. Малюнок № 43. [8.VI — VIII 1851].

Малюнок міг бути виконаний в урочищі Тарла або на шляху від нього до кінцевого пункту експедиції — урочища Ханга-Баба, що стверджується малюнками з авторською нумерацією: «Тарла» — 42, «Туркменські аби» — 44, «Ханга-Баба» — 45 (див. № 104, 105, 106 та коментарі до них).

190. Циган. [Папір, сепія]. [VI — VIII 1851].

Під час Кара-тауської експедиції Шевченко виконав два тотожних малюнки з цією назвою. Один з них Шевченко показував М. Ф. Савичеву в червні 1852 р. в Новопетровському укріпленні (див. № 14 та прим. до нього).

Другий малюнок був надісланий Бр. Залеським у жовтні 1851 р. до Одеси Аркадію Венгржиновському для продажу.

9.Х 1854 р. Шевченко в листі до Бр. Залеського згадує про одержані від А. Венгржиновського гроші за проданий малюнок (див. т. VI, стор. 91).

191. Апостол Петро. [Папір, сепія]. [VI — VIII 1851]. [Кара-тауська експедиція].

В листі до Шевченка від 18.IX 1856 р. Бр. Залеський згадує цей малюнок: «Ты любишь детей, и я не раз говорил им уже, что у меня есть старый друг, похож на св. Петра, который детей оч[ень] любит, они смотрят на знакомое тебе изображение апостола и спрашивают: когда же друг твой приедет?»

В листі від 2.VI 1859 р. він вказує, що малюнок було виконано в час Каратауської експедиції: «Почти три недели тому назад я дал моей невесте фотографию с этого знакомого тебе св. Петра, рисованного, помнишь, в Кара-Тау; фотография отправлена к Богдану ¹ вместе с одним письмом твоим, именно тем, где ты упоминаешь о книге его стихотворений» («Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 462 та 474).

Ескіз малюнка «Апостол Петро» див. № 123.

¹ Залеському.

192 — 200. Пейзажі Кара-Тау та Новопетровського укріплення. [Папір, акварель]. [Новопетровське укріплення]. [VI 1851 — 13.V 1857].

З листом від 13 травня 1857 р. Шевченко надіслав Бр. Залеському 17 акварелей для літографування у «Віленському альбомі». В грудні того ж року вони були куплені за 250 крб. В. В. Тарновським, Г. П. Галаганом та С. О. Галаган.

Малюнки ці були виконані як в час Кара-тауської експедиції, так і пізніше в Новопетровському укріпленні (див. прим. до № 58 — «Новопетровське укріплення з моря»).

Із збірки Тарновського до нас дійшло 7 акварелей. /81/

Місцезнаходження останніх десяти малюнків, що належали Галаганам, не встановлено.

Як зазначає Шевченко у згаданому листі, на надісланих ним малюнках зображені краєвиди Новопетровського укріплення та Кара-Тау. На звороті цих малюнків, як і на наявних акварелях цієї серії (№ 3, 7, 9, 12, 58, 59), повинні бути авторські назви та порядкові номери: 4, 5, 7, 8, 10, 12, 13, 15, 16 і 17 — «Кочак» (див. коментар до № 201).

201. Кочак. [Папір, акварель]. [1851 — 13.V 1857].

Повідомляючи Бр. Залеського про надіслання 17 малюнків для «Віленського альбома» з метою літографування їх (див. № 192 — 200), Шевченко назвав сімнадцятий малюнок цієї серії «Кочак»: «Форму и величину 17 штукам можно дать одну, это не повредит эффекту; — такую, например, как 17 № Кочак» (див. т. VI, стор. 137).

202. Піщаний буран в Мангишлацькій пустелі. Папір, акварель. [Новопетровське укріплення]. [1851 — 1856].

В листі до М. М. Лазаревського від 12 квітня 1861 p. K. І. Герн пише, що Т. Г. Шевченко надіслав йому в подарунок з Новопетровського укріплення «превосходный акварельный рисунок песчаного бурана в Мангишлакской пустыне, который храню, как единственную оставшуюся у меня дорогую память о покойном» («Киевская старина», 1899, кн. II, стор. 69).

Далі в цьому листі Герн згадує про те, що показував малюнок В. О. Перовському, який був оренбурзьким генерал-губернатором до 1856 р. Виходячи з цього, дата виконання малюнка визначається часом перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні до 1856 p., коли Перовський виїхав з Оренбурга.

203. Портрети солдат і офіцерів. [Новопетровське укріплення]. [1851 — VII 1857].

В спогадах сучасників Шевченка згадується, що в Новопетровському укріпленні він виконав ряд портретів. А. О. Ускова пише з приводу цього: «В форте он много рисовал портретов сепиею, лицо и руки отделывал пунктиром, что ужасно мелкая работа, и он боялся, что потеряет зрение» (ІЛ, ф. 77/124).

Ротний командир Шевченка Є. М. Косарєв, згадуючи про виконання Шевченком портретів, пише: «Он рисовал с солдат и офицеров» («Т. Г. Шевченко по воспоминаниям полковника Косарева», «Киевская старина», 1898, кн. II, стор. 35 — 41).

Із портретів, виконаних Шевченком в Новопетровському укріпленні, відомі портрети Ускових, офіцера та подружжя Бажанових (див. № 34 — 36, 41 — 44). /82/

204. Купці, що смажать яєшню. [Новопетровське укріплення]. [1851 — VII 1857].

Згадуючи про малюнки з серії «Притча про блудного сина», показані йому Шевченком, Б. Г. Суханов-Подколзін пише: «В той же папке, между прочим, был другой рисунок, врезавшийся также в моей молодой памяти, так как представлял подкутивших купчиков, жарящих яичницу на горящих кредитних бумажках. Принадлежал ли этот этнографический рисунок к серии рисунков из солдатской жизни, теперь не припомню» («Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 235 — 236).

Оскільки цей малюнок знаходився в одній папці з іншими художніми творами Шевченка часу перебування в Новопетровському укріпленні, можна гадати, що й він був виконаний в Новопетровському укріпленні.

205. Портрет Є. М. Косарєва. Папір, олівець. [Новопетровське укріплення]. [1852 — VII 1857].

Є. М. Косарєв, що був ротним командиром Шевченка з 1852 p., у своїх спогадах зазначає, що одним із кращих портретів, виконаних Шевченком в Новопетровському укріпленні, був його портрет і що цей портрет загублено під час службових переїздів (Н. Д. Н. ¹, На Сыр-Дарье у ротного командира, «Киевская старина», 1889, кн. III, стор. 574).

В його ж спогадах, записаних К. Оберучевим, говориться: «Он со многих офицеров снимал портреты, в том числе и с меня, белым, черным и желтым карандашами». В примітці до спогадів публікатор зазначає: «Вот что говорит Косарев в одном месте своих записок на листах...: «Только с меня снятый портрет вышел очень похожий. Отделанный на полулисте александринской бумаги, портрет мой и в настоящее время находится в Оренбурге, у прежних моих родственников по первой жене Колмыковых, — который остался у них после смерти там моей жены» (Е. М. Косарев, Извлечение из дел и памяти: нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко с 1846 по 1857 год включительно, «Киевская старина», 1893, кн. II, стор. 250).

¹ Микола Дементійович Новицький.

206. Вид Астрабада (міраж). [Новопетровське укріплення]. [1852 — II 1857].

У своїх спогадах Є. М. Косарєв писав: «Один раз, летом, этак около 6 час. утра, с южной стороны моря, появился великолепный и так долго державшийся мираж, изображающий какой-то неизвестный нам город с домами, башнями и проч., что Шевченко успел даже отлично срисовать все это видение. Проходит довольно продолжительное время. Дивимся мы на картину и ума приложить не умеем, что же бы это за город такой мог так живо отразиться в воздухе?! Только приходит в Новопетровск пароход «Ленкорань». Шевченко возьми да и покажи свою картину морским офицерам. Представьте же себе наше общее удивление, когда /83/те в один голос воскликнули: «Да это Астрабад...» И тут же начали показывать и башни, и дома...» (Н. Д. Н., На Сыр-Дарье у ротного командира, «Киевская старина», 1889, кн. III).

Астрабад — місто на півночі Ірану (сучасна назва — Горган). Шевченко міг виконати цей малюнок не раніше літа 1852 p., оскільки влітку 1851 р. він був у Кара-тауській експедиції.

207 — 211. Скульптурні твори. [Новопетровське укріплення]. [1853].

З 1853 р. Шевченко почав працювати над виготовленням невеликих скульптурних статуеток і барельєфів з алебастру та гіпсу. Ці роботи він надсилав С. С. Гулаку-Артемовському до Петербурга та Бр. Залеському до Оренбурга. Залеський зазначає, що скульптурні твори Шевченка були непогані і він продав їх без труднощів (див. коментар до № 209). Про ці скульптурні твори є окремі згадки в листах самого Шевченка, Ускової, Бр. Залеського та в спогадах Косарєва (див. коментарі № 207 — 211, 213, 216).

Останні скульптурні роботи Шевченка датуються 1856 роком.

207. Барельєф. Гіпс. [Новопетровське укріплення]. [Н. п. 15.VI 1853].

В листі до С. С. Гулака-Артемовського від 15.VI 1853 р. Шевченко повідомляє, що почав працювати над скульптурою: «Нашел я близ укрепления хорошую глину и алебастр. И теперь, тоски ради, занимаюсь скульптурой... Вылепил я небольшой барельєф, вылил его из гипсу и іхотел тебе послать один экземпляр, так не знаю, довезет ли почта такую хрупкую вещь, как гипс, это раз; а другое и то, что совестно и посылать в столицу такую ничтожную штуку, как мой первенец-барельеф. А вот, даст бог, поучусь та вылеплю второй — так тот уже стеарином залью, та пришлю тобі» (т. VI, стор. 74).

Назва цієї першої скульптурної роботи Шевченка залишилась невідомою.

208. Пам’ятник на могилі сина Ускових. [Новопетровське укріплення]. [Н. р. VI 1853].

Син Ускових помер у Новопетровському укріпленні після приїзду його туди разом з батьками, мабуть, у червні 1853 p., про що Шевченко пише А. О. Козачковському в листі від 30.VI 1853 р.

Шевченкові належить проект пам’ятника, про що згадує Ускова: «Сына нашего звали Димитрием. Ш[евчен]ко был архитектором его памятника. Он был сделан прекрасно. Ш[евчен]ко сам следил за его работой. Он сделан был в рыцарском етиле из белого камня» (ІЛ, ф. 77/124). /84/

209. Тріо. Барельєф. [Новопетровське укріплення]. [15.VI — 6.Х 1853].

В листі до С. С. Гулака-Артемовського від 15.VI 1853 р. Шевченко розповідає про свою першу спробу в скульптурі й обіцяє, як тільки виліпить другий барельєф, надіслати його до Петербурга, а в листі від 6.Х того ж року він повідомляє, що надсилає обіцяний барельєф через академіка К. Е. Бера. Художник не цілком задоволений роботою і тому просить: «К. І. Іоахіму не показуй мойого «Тріо», а то я добре знаю, що він мене вилає» (див. т. VI, стор. 77).

Наукова експедиція під керівництвом К. Е. Бера прибула на Мангишлак на початку другої половини вересня 1853 р. і пробула там 4 тижні.

Другий відлив цієї ж скульптури Шевченко надіслав Бр. Залеському (див. т. VI, листи від 10.VI та 25.X 1855 p.). Як свідчить Бр. Залеський, барельєф виконано на ту ж тему, що й однойменний малюнок (див. прим. до № 5).

В примітці до назви «Тріо» Бр. Залеський пише: «Так Ш. називав плоскорізьбу з гіпсу, котору нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на балалаю, киргизка меле на жорнах, а третє — теля ричить. Продалось се без труда і я послав йому гроші» (Іван Франк о, Листи Шевченка до Бр. Залеського, «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 36).

210. Бик і киргиз. Барельєф. [Новопетровське укріплення]. [1853].

Офіцер Михайлов, що виїхав з Новопетровського укріплення восени 1853 p., розповів Бр. Залеському про нову скульптурну роботу Шевченка «Бик і киргиз». У відповідь на лист Бр. Залеського Шевченко писав у січні 1854 p.: «C Михайловым ты виделся мимоходом и говорил он тебе [о] Быке с киргизом и за то благодарю» (див. т. VI, стор. 81). В примітках до цього листа Бр. Залеський зазначає, що мова йде про барельєф (див. Іван Франк о, Листи Шевченка до Бр. Залеського, «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 40).

Оскільки Шевченко почав працювати над скульптурою в 1853 p., а Михайлов виїхав з Новопетровського укріплення не пізніше закінчення навігації 1853 p., то цим роком датується виконання твору.

211. Христос в терновому вінку. Барельєф. [Новопетровське укріплення]. [1853 — 1854].

В листі від 10.II 1855 р. у відповідь на невідомий нам лист Бр. Залеського Шевченко пише: «Ты мне пеняешь, почему я тебе не прислал Трио или Христа; эти вещи через почту посылать неудобно, а случаи здесь так редки, или, лучше сказать, их вовсе не бывает» (див. т. VI, стор. 96).

Дата написання листа свідчить, що відомості про виконання барельєфа Залеський міг одержати лише в 1854 році, чим і визначається кінцева дата його виконання. Про початок роботи Шевченка над скульптурою див. коментар № 207. /85/

В листі від 25.X 1855 р. Шевченко повідомляє Бр. Залеського, що надіслав йому барельєф «Христос» через генерал-майора Г. А. Фреймана.

Опис композиції цього твору дав в своїх спогадах Є. М. Косарєв, зазначивши, що одна з скульптурних праць Шевченка була: «Иисус Христос, сидящий на табурете в терновом венце», а біля нього двоє людей, які мучили Христа (Е. М. Косарев, Извлечение из дел и памяти: нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко с 1846 по 1857 год включительно, «Киевская старина», 1893, кн. II, стор. 250).

212. Каспійське море з двома смерчами. [Новопетровське укріплення]. [1853 — 1854].

Є. М. Косарєв, згадуючи про участь Шевченка в 1851 р. у спектаклі, пише про виконання даного малюнка: «...Комендант укрепления полковник У. ¹, большой любитель охоты, собрал раз целую компанию и отправился за несколько верст, захватив с собою и Шевченка... Проехав верст 15, мы выехали в урочище Лбище ² (мыс, выдающийся с северо-восточного берега Каспийского моря), с которого видны острова Кулалинский и Каинный. Вид был очень живописный. Море широкою гладью своих вод расстилалось, как ровная скатерть, на необозримое пространство. Два смерча невдалеке от нее казались подпирающими небо и то расходились, то приближались один к другому... Тарас Шевченко, отойдя от нашего лагеря, где приготовлялся ужин, шагов на 15, сел на камень, достал бумагу и карандаш из портфеля и начал рисовать красивый вид на море» («Т. Г. Шевченко по воспоминаниям полковника Косарева», «Киевская старина», 1898, кн. II, стор. 39 — 40).

Далі Косарєв зазначає, що коли о 6-й годині вечора вони повернулися з полювання, то побачили у Шевченка «прекрасно исполненный рисунок Каспийского моря с двумя смерчами».

¹ І. О. Усков. Був комендантом Новопетровського укріплення з 1853 р.

² Лбище — місцева назва миса Тюк-Карагай.

213. Скульптурна група. [Новопетровське укріплення]. [1853 — 1856].

Згадуючи працю Т. Г. Шевченка над скульптурою, Є. М. Косарєв подає опис скульптурної групи: «Стоит в летнее время раскрытая киргизская кибитка, в которой у задней стены решетки лежит [киргиз] с открытым ртом и довольной физиономией, играя на домре (род русской балалайки), сам полунагой и на голове надет кошмяной колпак. Снаружи против него стоит жена с улыбающейся к нему физиономией, толчет в деревянной ступе просо; она, как видно, одета в рубашку и на голове чаблук. Около нее сидят на земле двое играющих нагих маленьких детей — мальчиков. С правой стороны кибитки привязан теленок, а с левой — три козы» (Е. М. Косарев, Извлечение из дел и памяти: нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко, «Киевская старина», 1893, кн. II, стор. 250). /86/

У примітках до статті зазначено, що на окремих сторінках рукопису Косарєва групу описано трохи інакше: «...а двое маленьких нагих детей — мальчик и девочка — играли, сидя на земле с правой стороны матери, с козленком».

Датується на підставі листа Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського від 15.VI 1853 p., в якому він пише, що почав працювати над скульптурою (див. прим. до № 207), і спогадів Косарєва, в яких він зазначає, що восени 1856 р. виїхав з Новопетровська і повернувся туди лише навесні 1857 p., коли Шевченко вже не працював над скульптурою.

214. Ніч. Папір, акварель. [Новопетровське укріплення]. [Літо 1854].

У 1854 році Шевченко подарував акварель «Ніч» генерал-майорові Г. А. Фрейману, який влітку ревізував Новопетровське укріплення. Про це Шевченко згадує в листі до Бр. Залеського від 10.II 1855 p.: «Если ты знаком с Фрейманом, то попроси его, пускай он тебе покажет мою Ночь акварелью» (див. т. VI, стор. 97).

215. Автопортрет. [Новопетровське укріплення]. [Н. п. 3.XI 1854].

Разом з листом від З.ХІ 1854 р. через відомого географа П. П. Семенова-Тяньшанського, що приїздив на Мангишлак, Шевченко надіслав О. М. Бодянському свій автопортрет в цивільному одязі (див. т. VI, стор. 92).

216. Іоанн Хреститель. Барельєф. [Новопетровське укріплення]. [1855].

В листі до Бр. Залеського від 10.II 1855 р. Шевченко писав: «Я начал еще лепить, в пандан Христу, Ивана Крестителя на текст «Глас вопиющего в пустыне», и мне бы ужасно хотелося весной же переслать тебе хоть форму, но не предвижу никакой возможности» (див. т. VI, стор. 96).

В примітці до цього листа Залеський пише: «Христос в терновій короні» і «Іван Хреститель» були дві невеличкі овальні плоскорізьби Ш[евчен]ка, которі він прислав пізніше. Самі з Герном робили ми гіпсові відливи, але не дуже нам удавалися, тому то й просили ми Ш[евчен]ка о інструкції, бо в Оренбурзі ніхто про се не мав воображення» (див. Іван Франк о, Листи Шевченка до Бр. Залеського, «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 43).

217 — 218. Два малюнки. [Новопетровське укріплення]. [25.IX 1855 — 22.IV 1856].

25 вересня 1855 р. Шевченко обіцяв Бр. Залеському з останньою морською поштою надіслати малюнки, яких у нього ще немає готових; «...теперь ничего не имею конченного да правда, и кончить порядочно нечем» (див. т. VI, стор. 105).

З листом від 21.IV 1856 р. він надсилає йому два малюнки, не згадуючи в листі про їх назви. Один з них він пропонує Залеському залишити собі /87/ на спогад, а другий продати. Він просить також надіслати йому фотографії з цих робіт.

В листі від 20.V 1856 р. він знову нагадує: «Ты вероятно не получил еще последнего моего письма и двух кусков шерстяной материн, потому что ничего не упоминаешь ни о посылке, ни о письме. Когда получишь, потрудись уведомить с первой же почтой. Один кусок, который ты выберешь, оставь у себя на память обо мне, а другой предложи Бюрно (разумеется за деньги). Приятнее как-то, когда знаешь, что вещь находится у человека, понимающего вещи. А фотографии непременно сделай» (див. т. VI, стор. 114).

8.VI 1856 р. Бр. Залеський повідомляє, що продав малюнок ВельяміновуЗернову за 25 крб. Із змісту листа можна припустити, що малюнок виконано на тему з казахського життя: «Купил этот кусок Вельяминов-Зернов, в одно время с Б[юрно] оставивший Оренбург навсегда, ориенталист и страшный любитель всего восточного» («Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 458 — 459).

В цьому ж листі Бр. Залеський повідомляє, що надсилає Шевченкові фотографії: «Сигизмунда [Сераковського] и 2 экземпляра киргизских мальчиков». Але чи це були фотографії з одного із згаданих вище малюнків Шевченка, встановити неможливо, тому що в наступному листі від 3.VII (див. там же) він говорить, що обіцяні фотографії надіслати не може, тому що «фотографія Михайлу ¹ не удалась. Карл ² постоянно на своем хуторе и поймать его было невозможно, потому прости, что я не сдержал своего обещания и не присылаю фотографии, которых у меня самого нет» (стор. 461).

Листування не дає змоги встановити, про які саме два малюнки йшла мова, але є підстави вважати, що це втрачені роботи Шевченка, оскільки серед мистецької спадщини Шевченка, яка дійшла до нас, немає жодного оригіналу, що належав би колись Вельямінову-Зернову.

¹ Цейзик.

² Герн.

219. Спритний продавець. Папір, сепія. [Новопетровське укріплення]. [1856 — 13.V 1857].

В листі від 8 — 20.V 1857 р. (приписка від 13.V) Шевченко пише Залеському, що надсилає йому для продажу два малюнки: «Еще посылаю тебе Счастливого ловца и Ловкого продавца. Этим молодцам тебе цена известна» (див. т. VI, стор. 137). Очевидно, названі малюнки виконані одночасно з сепією «Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», тому що в листі з Астрахані від 10.VIII він називає ці три малюнки рідними братами (див. там же, стор. 144).

Листом від 20.VIII того ж року Залеський повідомляє Шевченка, що продав надіслані йому малюнки, але не зазначає, кому саме. Репродукцію малюнка «Щасливий ловець» та коментар до нього див. № 57. /88/

220. Дочка хіоського гончаря. Папір, сепія. [Новопетровське укріплення]. [II — V 1857].

В листі до Бр. Залеського від 10.II 1857 р. Шевченко пише, що в другій половині березня надішле йому «две штуки материн шерстяной»; в листі від 8.V 1857 р. він повідомляє, що малюнки уже надіслані, а 10 травня, в приписці до цього ж листа, він розкриває зміст одного з надісланих малюнків: «Из посланных тебе кусков один может быть покажется тебе непонятным. Это предание о происхождении рисования. Дочь хиосского горшечника нарисовала на дверях своей хижины силуэт своего возлюбленного, и это была первая рисовальщица» (див. т. VI, стор. 137).

Датовано на підставі листів Шевченка до Бр. Залеського від 10.II і 8.V 1857 р.

Два ескізи на цю ж тему вміщено в альбомі 1846 — 1850 pp. (див. т. VIII, № 135).

Техніка виконання встановлена на підставі листа Бр. Залеського від 15.IX 1857 р. (див. коментар № 221), в якому він повідомляє, що малюнок купила Гелена Скірмунт. Гроші за цей малюнок Шевченко одержав разом з листом Бр. Залеського від 20.VIII 1857 р. («Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 468 — 470).

221. Сцена в казармі. Папір, сепія. [Новопетровське укріплення]. [II — V 1857]. Шевченко надіслав цей малюнок Бр. Залеському разом з сепією «Дочка хіоського гончаря» (див. прим. до № 220), про що повідомляє його в листі від 8.V 1857 р.

Назва малюнка та техніка його виконання встановлена на підставі листа Бр. Залеського до Шевченка від 15 вересня 1857 p.: «Есть у меня здесь, т. е. в Литве, знакомая женщина с удивительно развитым эстетическим чувством, страстная любительница искусства... Я ей послал две первые сепии: «Дочь хиосского горшечника» и «Сцену из казарм» — тогда ничего больше у меня не было» («Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 470). Цією знайомою Бр. Залеського, яка купила малюнок, була Гелена Скірмунт.

Підставою для датування є лист Шевченка до Залеського від 10.II 1857 p., в якому він говорить про свій намір надіслати для продажу два малюнки, і лист від 8.V 1857 p., в якому він повідомляє, що вже надіслав їх (див. т. VI, стор. 129 і 137).

222 — 223. Молитва по вмерлих. Папір. [Новопетровське укріплення]. [13 — 20.V 1857].

В приписці, зробленій 13 травня до листа від 8.V 1857 p., Шевченко перераховує малюнки, надіслані цією ж поштою на ім’я Бр. Залеського. В другій приписці у цьому ж листі, зробленій 20 травня, Шевченко додає: «Сегодня только отходит почта, и я прибавляю еще две штуки. Я назвал их «Молитвою по умершим». Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы /89/ птичка напилася и помолилась богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье?» (див. т. VI, стор. 137 — 138).

Зазначені приписки у листі є підставою для датування малюнків.

Гроші за один з цих малюнків Залеський надіслав Шевченкові разом з грішми за сепію «Дочка хіоського гончаря». Кому продано ці обидва малюнки, він не зазначає (див. «Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 468 — 470).

224. Портрет М. Є. Бажанова. Папір, олівець. [Новопетровське укріплення] [15.VI 1857].

15 червня 1857 р. Шевченко записав до щоденника: «Сегодня поутру начал я рисовать портрет г. Бажанова черным и белым карандашом в киргизской кибитке на огороде. Прекрасное освещение. И я с охото[й] принялся за работу. Чорт принес приятельницу — помешала. Я закрыл портфель и вышел из кибитки. Скромная приятельница не утерпела, взглянула одним глазком на мою работу и нашла решительное сходство, естли бы рот и нос поменьше. И не удовольствовавшись собственным замечанием, спросила мнения у горничной и у своего фаворита Молчалина А. Это меня решительно взбесило, и я, не простившись, ушел в укрепление» (див. т. V, стор. 7).

Чи був закінчений портрет, невідомо.

Портрет М. Є. Бажанова з дружиною див. № 42.

225. Новопетровське укріплення. Батарея № 1. [Олівець]. [Новопетровське укріплення]. [29.VII 1857].

29 липня 1857 р. Шевченко записав до щоденника: «Перед вечером пошел я нарисовать вид первой батарей с того самого места, с которого я ночью любовался ею, возвращаясь от Мостовского. Когда-нибудь сделаю акварельный рисунок» (див. т. V, стор. 68).

Невідомо, чи цей запис стосується якогось з рисунків, що не дійшли до нас, чи до однієї з наявних зарисовок батареї або флагштока (див. № 141 — 144).

226. Портрет Наташі Ускової. [Папір, сепія]. [Новопетровське укріплення]. [Н. п. VII 1857].

Перед від’їздом з Новопетровського укріплення Т. Г. Шевченко подарував Наташі Усковій її портрет з собачкою, виконаний сепією, на якому був напис: «...милой умнице Наташеньке на память от дяди Тараса Шевченка» (див. «Воспоминания Н. И. Усковой о Т. Г. Шевченко», «Киевская старина», 1889, кн. II, стор. 297 — 313; Ів. Брик, Пам’ятки по Т. Шевченкові в родині Ускових, Львів, 1925, стор. 5).

Цей портрет втрачений ще в родині Ускових.

Портрет А. О. Ускової з дочкою Наташею див. № 41. /90/

227. Ніч на татарському кладовищі. Папір, акварель. [11.VI — VII 1857].

Малюнок залишився після смерті Шевченка серед його речей. В списку Г. М. Честахівського під рубрикою «Рисунки красками на папері» зазначено: «86. Пейзаж. Ніч. Татарське кладовище. На повороті з Оренбурга» (ІЛ, відділ рукописів, інв. № 1540).

В списку М. М. Лазаревського під № 20 зазначено, що малюнок «Пейзаж» («Ночь») проданий громаді.

З нічних пейзажів кладовища відома лише акварель «Туркменське кладовище в долині Долнапа» (див. № 6).

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення