Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851-1857.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення




62 — 69. Притча про блудного сина. Папір, туш, бістр. (Новопетровське укріплення). (XI 1856 — V 1857).

26 червня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику про свій задум видати в гравюрі серію сатиричних малюнків під назвою «Притча про блудного сина»: «...я думаю со временем выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чадо — «Притчу о блудном сыне», приноровленную к современным нравам купеческого сословия. Я разделил эту поучительную притчу на двенадцать рисунков, они уже почти все сделаны на бумаге. Но над ними еще долго и прилежно нужно работать, чтобы привести их в состояние, в котором они могут быть переданы меди». Шевченко підкреслює необхідність сатири для виправлення пороків сучасного йому суспіль-/39/ства: «Нужна ловкая, меткая, верная, а главное — не карикатурная, скорее драматический сарказм, нежели насмешка... Жаль, что покойник Федотов не наткнулся на эту богатую идею, он бы из нее выработал изящнейшую сатиру в лицах для нашего темного полутатарского купечества.

Мне кажется, что для нашего времени и для нашего среднего полуграмотного сословия необходима сатира, только сатира умная, благородная. Такая, например, как «Жених» Федотова или «Свои люди — сочтемся» Островского и «Ревизор» Гоголя... Я считал бы себя счастливейшим в мире человеком, естли бы удался мне так искренно, чистосердечно задуманный мой бессознательный негодяй, мой блудный сын» (див. т. V, стор. 20 — 21).

Дата виконання цих малюнків встановлена на підставі листів Шевченка до Бр. Залеського. В першому, від 8.ХІ 1856 p., Шевченко повідомляє про свій задум, а в другому, від 10.V 1857 p., пише, що з задуманої серії він виконав лише 8 малюнків і що перших чотири він не розпочав за відсутністю типажу, але сподівається закінчити їх в Москві або Петербурзі. В цьому ж листі Шевченко згадує, що за відсутністю сепії для цієї роботи, він змішав бістр з тушшю, що дало тон, близький до сепії.

Один із публікаторів спогадів про перебування Т. Г. Шевченка в Новопетровському укріпленні висловив припущення, що для серії «Притча про блудного сина» художник використав сюжет «Повести о горе-злосчастьи»: «Брат мой, есаул уральского войска Л. С. А-в, — тогда еще молодой юнкер, — прямо со школьной скамьи назначен был в состав казачьего отряда, командированного на обычную службу в Александровский форт... Прибыв на место, они застали в форте Т. Г. Шевченка... Между прочим, по словам брата, Шевченко писал одну картину в семи отдельных сценах, или моментах. Судя по рассказу брата, я догадывался, что Шевченко взял сюжет для этой картины из «Повести о горе-злосчастьи», которая была только что напечатана в каком-то нашем журнале (помнится мне, в «Современнике»)» (И. А., Материалы к биографии Т. Гр. Шевченко, «Русское богатство», 1901, кн. II, стор. 64 — 65).

В літературі зустрічається помилкове твердження про наявність авторських написів на зворотах малюнків серії «Притча про блудного сина» (В. И. Касиян, О датировке некоторых сепий Т. Шевченко, «Искусство», М., 1939, № 2, стор. 58).

Деякі дослідники малярської спадщини Шевченка відносили також до цієї серії сепію «Циган» під назвою «На етапі» (див. прим. до № 14).

Після смерті Шевченка всі вісім малюнків деякий час зберігалися у М. М. Лазаревського, а потім у В. М. Лазаревського. 1899 р. його син С. В. Лазаревський оголосив розпродаж належної йому збірки малюнків Шевченка. Внаслідок розпродажу малюнки з серії «Притча про блудного сина» опинилися в руках чотирьох колекціонерів.

Конкретні дані про місця збереження кожного малюнка цієї серії див. у відповідних коментарях (№ 62 — 69).

1939 р. малюнки серії «Притча про блудного сина» експонувалися на ЮШ (Каталог, № 245 — 253). /40/





62. Програвся в карти. Папір, туш, бістр (27,8 × 21,6). [XI 1856 — 10.V 1857].

В літературі зустрічається також під назвою «Игра в карты» (О. Бескин, Т. Г. Шевченко как художник, «Искусство», М., 1939, № 2, стор. 34).

Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, С. В. Лазаревського, Є. Є. Рейтерна, РМ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ.


ДМШ, інв. № г — 838.










Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.