[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 34-50.]

Попередня     Головна     Наступна

Ам — Аш

АМАНЖОЛОВ Касим Рахімжанович (26.ХІ 1911 — 17.I 1955) — казахський рад. поет, перекладач. Член КПРС з 1944. В роки Великої Вітчизн. війни брав участь у визволенні України. Опублікував 1944 поему «Мартбек», в якій головного героя — казаха Мартбека Мамариєва кличе до бою за визволення України від фашистських загарбників полум’яне слово Шевченка. Переклав казах. мовою вірші Шевченка «Минають дні, минають ночі», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Мені однаково, чи буду», «Ой одна я, одна» та ін.

АМАННІЯЗОВ Курбан (н. 22.IV 1932) — туркменський рад. учений, геолог-мінералог. Член КПРС з 1963. Перебуванню Шевченка на засланні, висвітленню взаємин поета з туркменами присвятив статтю «Тарас Шевченко серед туркменів», опубліковану в журн. «Совет эдебияты» («Радянська література», 1961, № 7). В другій однойменній статті А. розглядає малярські твори Шевченка на туркм. мотиви.

АМБИЦЬКІ, брати Мирон Іванович (н. 18.ХІ 1928) і Юрій Іванович (н. 13.I 1927) — українські рад. художники-різьбярі. За мотивами творів Шевченка виконали горельєф «Гайдамаки» (1961) та скульптурну композицію «Було колись в Україні» (1964, ДМШ).

АМЕРИКАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Укр. поет цікавився наукою, культурою, історією США, зокрема періодом війни за незалежність, і технічними досягненнями цієї країни. В повісті «Художник» згадав про роман американського письменника В. Ірвінга «Історія життя й мандрівок Христофора Колумба». В повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» називав амер. вченого, винахідника блискавковідводу В. Франкліна «великим Франклином». Після заслання Шевченко близько подружив з негритянським актором А.-Ф. Олдріджем (у грудні 1858 написав його портрет — див. Олдріджа Айри портрет). В американську, англійську й канадську л-ри ім’я Шевченка входило майже паралельно. Переклади його творів, статті про нього в будь-якій з цих країн, а також (у наш час) англомовна рад. шевченкіана відкривають творчості укр. поета шлях у всі три л-ри (див. також Англійська література і Т. Г. Шевченко, Канадська література і Т. Г. Шевченко). Перша згадка про укр. поета в США і взагалі в англомовному світі датується 1.III 1868, коли політемігрант з України, автор некролога Шевченка в «Колоколе» — А. Гончаренко — опублікував у своєму двотижневику «The Alaska Herald» («Вісник Аляски») власний прозовий переклад уривків з поеми «Кавказ» під назвою «Цікаві ідеї поета Тараса Шевченка». Перший у США нарис про поета — «Шевченко — національний поет Малоросії» — журналіст і історик Дж.-О. Стівенс написав на основі статті франц. вченого Е.-А. Дюрана й опублікував у нью-йоркському літ. місячнику «The Galaxy» («Плеяда», 1876, червень). У 90-х pp. 19 ст. почалася масова імміграція в Сполучені Штати Америки знедолених українських трудящих. Вони везли туди з собою Шевченкове слово. Вперше ім’я Шевченка на сторінках українських видань у США було згадано наприкінці 19 ст. Тоді ж уперше з’явилися в друку й уривки з його творів. У кінці 19 — на початку 20 століття українська прогресивна преса в США (газети «Гайдамаки» в Нью-Йорку, «Робітник» у Детройті тощо) друкувала Шевченкові вірші, статті про нього, в яких підкреслювалась актуальність його поезії. На сторінках згаданих газет, а також газ. «Українські щоденні вісті» (31.I 1920 — 30.XII 1956, з 1957 — «Українські вісті») та ін. з’являлися популярні статті про укр. поета й англ. мовою. Виступи прогрес. кіл проти заборони царським урядом відзначати 100-річчя з дня народження Шевченка сприяли зростанню популярності укр. поета в США. У 1914 газ. «The Review of Reviews» («Огляд оглядів») передрукувала деякі матеріали про «німий ювілей» з рос. прогрес. преси. Першим у США почав перекладати твори Шевченка англ. мовою (1928) проф. Колумбійського ун-ту К.-О. Меннінг, який грубо фальсифікував літ. спадщину укр. поета. Переклади Е.-В. Андервуд (1931) і М.-Р.-М. Коулмен (1936), як і популярні нариси інформаційного характеру Е.-В. Андервуд та А.-П. Коулмена, внесли мало нового в англомовну шевченкіану. В періодичних і неперіодичних виданнях США 30-х pp. публікували переклади В. Семенини та М. Струтинської-Гембаль. У 1941 в Нью-Йорку видано україномовний збірник «Прометеєві українського народу» (упорядник — М. Тарновський), в якому вміщено поезії Шевченка, статті про нього й твори, йому присвячені. В 1949 квартальник «The Slavic American» («Слов’янин-американець») опублікував студію М. Тарновського про Шевченка як співця єдності слов’ян. Це перша англомовна стаття в Америці про укр. поета, в якій широко використано здобутки рад. шевченкознавства. Навколо імені Шевченка й оцінок його творчості точиться гостра ідеологічна боротьба між представниками революц. думки й реакційним табором, що фальсифікує творчість укр. поета (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка). З новою силою розгорнулася вона в ювілейні 1961 та 1964 роки. Шевченківський ювілейний комітет, до складу якого входили прогрес. американці укр. походження, видав англомовні збірки «Тарас Шевченко. Ювілейний альманах Шевченківського комітету» (1961), «Тарас Шевченко — співець народної волі» (Нью-Йорк, 1962) і «Тарас Шевченко. Ювілейний журнал на честь 150-річчя з дня його народження» (Нью-Йорк, 1964). До збірок включено статті й популярні нариси про поета радянських (О. Білецького, Є. Шабліовського та ін.) і американських (Л. Толопка, А. Бабія та ін.) авторів та поетич. переклади, гол. чин. канад. перекладача Дж. Віра. Вміщено й переклади ірл. літератора П. Бресліна («Заповіт») та амер.-польс. поетеси Г.-М. Новацкі («Садок вишневий коло хати»). В 1965 «Заповіт», «Тече вода в синє море», уривки з вірша «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» і балади «Причинна» в перекладах П. Бресліна і Дж. Віра вміщено в англомовному вісникові, присвяченому 15-річчю детройтського «Українськоамериканського дому». На поч. 20 ст. у США виникло багато прогрес. товариств і клубів, названих ім’ям Шевченка. 50-річчя з дня смерті поета (1911) відзначено лекціями й концертами по всіх великих містах США. Найбільші ювілейні концерти відбулися в Детройті (березень 1914) і Нью-Йорку (30.V 1914). Відтоді щорічні шевченківські вечори стали традшцією в таких містах, як Нью-Йорк, Філадельфія, Детройт, Чікаго та ін. Більшість цих вечорів організовують місцеві відділення прогрес. укр. т-ва Ліга американських українців (з 1915 — «Українська федерація Соціалістичної партії», 1924 — 32 — «Союз українських робітничих організацій», з 1932 — сучасна назва). Урядовий республіканський шевченківський комітет УРСР нагородив 6.XII 1961 це товариство пам’ятною медаллю за заслуги у відзначенні ювілею. Українські прогресивні письменники в США присвятили Шевченкові чимало творів. Зокрема, про нього кілька віршів написали М. Тарновський (йому 1914 — 58 і належала визначна роль у популяризації літ. спадщини укр. , поета в США), п’єси — В. Шопінський і Л. Толопко.

Прогрес. амер. громадськість широко відзначила ювілеї 1961 і та 1964 фотовиставками, літ. вечорами, урочистими зборами й концертами. Зокрема, великі концерти відбулися в Нью-Йорку (26.III 1961 і 5.IV 1964), Бостоні (штат Массачусетс, 4.VII 1961), Детройті (26.IV 1964), Філадельфії (9.V 1964), Чікаго (17.V 1964) та в ін. містах. Робітничі календарі-альманахи, прогрес. укр. газети («Громадський голос», «Українські вісті»), англомовна прогресивна преса США: «The Worker» («Робітник», 1958 — 68), «The Daily World» («Щоденний світ», з 1968), «The Ukrainian American» («Український американець», вересень 1940 — грудень 1941, з 1965) вміщували статті про життєвий та творчий шлях укр. поета, повідомлення про шевченківські вечори та відгуки на них і викривали фальсифікаторів Шевченкової спадщини. Так, багато шевченківських матеріалів було вміщено, зокрема, в газ. «The Worker» (22.III 1964, 14.VI 1964. 23.VI 1964. 30.VI 1964).

Активними популяризаторами Шевченкового імені стали П. Робсон і Р. Кент. Останній виступав з промовами на урочистих зборах у Нью-Йорку (26.III 1961) та на Міжнародному форумі діячів культури в Києві (29.V 1964). У Вашінгтоні 27.VI 1964 відкрито пам’ятник Шевченкові. Реакційні кола, зокрема укр. бурж. націоналісти, намагалися використати відкриття пам’ятника для антирад. пропаганди (див. Пам’ятники Т. Г. Шевченкові). Бюсти Шевченка встановлено в штаті Нью-Йорк і в Клівленді (штат Огайо). Погруддя поета роботи нар. художника УРСР В. Бородая встановлено 6.IX 1970 в Арровпарку (Монроу, Нью-Йорк) поруч (і одночасно) з погруддям О. Пушкіна; згодом там же встановлено і бюсти видатного амер. поета У. Уїтмена (6.ІХ 1971) та білорус. поета Я. Купали (1.VII 1973).

Літ.: Styvens J.-A. Taras Shevchenko. The National Poet of Little Russia. «The Galaxy», 1876, t. 22; Прометеєві українського народу. Нью-Йорк, 1941; Tarnowski М. Taras Shevchenko — Ukraine’s Bard of Unity. «The Slavic American», 1949, № 2; Єнневич Ф. Американський фальсифікатор ідейної спадщини Т. Г. Шевченка. «Більшовик України», 1949, № 8; Тарновський М. Тарас Шевченко — борець за мир і дружбу народів. «Українські щоденні вісті», 1953, 11 березня; Тарновський М. За океаном. «Радянська культура», 1961, 9 березня; Taras Shevchenko. The Bard of People’s Freedom. New York, 1962; Taras Shevchenko. Jubilee Journal in Honor of the 150th Anniversary of His Birth. New York, 1964; Робсон П. Він належить усьому світові. В кн.: Світова велич Шевченка, т. 3. К., 1964; Кент Р. Промова на Міжнародному форумі діячів культури, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. В кн.: Всенародна шана. К., 1967; Shabliovsky Y. The humanism of Shevchenko and our time. Kiev, 1971; Шпак B. T. Сучасні фальсифікатори ідейної спадщини Т. Г. Шевченка» К., 1974.

Р. П. Зорівчак.

АМІН-ЗАДЕ Мухіддін (1904 — 22. IX 1966) — таджицький рад. поет і перекладач. Україні присвятив поезію «Моїм українським братам» (1962). Переклав тадж. мовою вірглі Шевченка «І Архімед, і Галілей», «Н. Костомарову», «Рано-вранці новобранці» та ін., що ввійшли до тадж. видання творів Шевченка «Збірка поезій» (Сталінабад, 1940; перевидано 1954), а також поезії «Кума моя і я», «І тернистий, і колючий», опубліковані в збірці «Заповіт» (Душанбе, 1961).

АМІРЯН Седа Григорівна (н. 3.XII 1926) — вірменський рад. літературознавець. Авторка розвідок з питань укр.-вірм. літ. зв’язків. У її монографії «Армяно-украинские литературные связи» (Єреван, 1972) центр. місце посідає розділ «Тарас Шевченко і Вірменія». Статті А. «Нові відомості про Шевченка у вірменській пресі» (1964), «В сім’ї вольній, новій» (1965) та ін. вміщені в збірках і періодич. виданнях.

Тв.: «Кобзарь» Шевченко на армянском языке. «Литературная Армения», 1964, № 3; Невідомий відгук вірменського журналу на смерть Шевченка. «Радянське літературознавство», 1967, № 3.

АНАКІЄВ Мусій Тадейович — фельдфебель 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Коли стало відомо про майбутнє звільнення Шевченка від солдатчини, дав йому змогу вільний від служби час проводити на свій розсуд. Шевченко з вдячністю згадував про нього в «Щоденнику» 16.VI 1857.

АНАНЬЄВ Андрій Олександрович — російський літературознавець. З Шевченком познайомився в Петербурзі після повернення поета з заслання. У спогадах А., надрукованих його сином (журн. «Україна», 1930, № 3 — 4), йдеться про виступи поета на літ. читаннях у Пасажі, зустрічі й розмови з ним. У спогадах є неточності.

АНАФОРА (грец. ’αναφορά — повторення), єдинопочаток — стилістичний засіб, який полягає у повторенні тих самих звуків, слів, ритмікосинтаксичних побудов на початку суміжних рядків або строф — у поетичних творах, речень чи абзаців — у прозових. Шевченко, в поетичних творах якого є розгалужена система повторів, часто вдавався до А. Найчастіше він уживав звукову А.: «Затоплю недолю // Дрібними сльозами // Затопчу неволю // Босими ногами!» («Катерина»). Є в Шевченка й характерна для нар. поезії строфічна А. з відтінком паралелізму: «Грає синє море, // Грає серце козацькеє» («Тече вода в синє море»). Використовував він у поезії й риторичні запитання в анафоричній формі: «Чи винна ж голубка, що голуба любить? // Чи винен той голуб, що сокіл убив?» («Причинна»). Поетові А. з відтінком градації (зокрема, в поемі «Сон») зумовлюють характерний ритміко-інтонаційний малюнок його поетичних творів. Деякі побудовані за способом А. вислови Шевченка стали афоризмами. Див. також Епіфора.

АНГЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Великий укр. поет був досить широко обізнаний із здобутками англ. культури. Про це свідчать захоплені відгуки, згадки й критичні зауваження в його листах, «Щоденнику» та рос. повістях. Завдяки надзвичайній жадобі Шевченка до естетичних і, зокрема, літ. вражень та середовищу, в яке він потрапив після звільнення з кріпацтва, обсяг читання у нього був великий, включав і багатьох англ. авторів. Найулюбленішим Шевченковим письменником епохи Відродження був У. Шекспір, з творами якого (в рос. перекладах М. Кетчера) він майже не розлучався протягом останніх 14 років життя. Укр. поет високо цінував У. Шекспіра як речника гуманістичних ідей, творця високих зразків драм. мистецтва. Він любив твори англ. драматурга в сценічному виконанні (за участю М. С. Щепкіна, А.-Ф. Олдріджа та ін.). У 1843 створив два малюнки «Король Лір» за мотивами однойменної трагедії У. Шекспіра.

Великий інтерес виявляв поет до творів англ. романістів 18 і 19 ст. Д. Дефо, Дж. Свіфта, A. Радкліф, О. Голдсміта, B. Скотта, Ч. Діккенса. Особливо високо ставив він Д. Дефо, твір якого «Робінзон Крузо» радив читати і дітям, і дорослим, надіслав цю книжку своїй племінниці, створив малюнок «Робінзон Крузо» (1856) До романів С. Річардсона через їхню солодкуватість і розтягнутість ставився критично. Шевченко добре знав і віддавав належне романам і повістям В. Скотта за правдиве зображення істор. подій, яскраве відтворення істор. епох. Проте укр. митцеві набагато ближчою з соціально-ідейного погляду була поезія Р. Берися. Він високо цінував її народність, виражену в ній любов до простого народу, глибокий патріотизм, називав шотл. співця поетом народним і великим. Шевченко був обізнаний з окремими творами англійських поетів передромантичної доби — Дж. Макферсона та Е. Юнга. Усе життя він цікавився творчістю Дж.-Н.-Г. Байрона, цитував його, зокрема в польському перекладі А. Міцкевича. Інтерес Шевченка до шотл. історика Дж. Гілліса і англ. історика Е. Гіббона пов’язаний з його любов’ю до античності. В своїх творах укр. поет згадував філософа-матеріаліста Ф. Бекона («Прогулка с удовольствием и не без морали»), реформатора й борця проти католицизму Дж. Уїкліфа («Художник»), графіка-сатирика У. Гогарта («Щоденник»), живописця Дж. Мартіна («Близнецы», «Художник»), ученого-геолога Р.-І. Мурчісона («Близнецы»). Шевченко наполегливо працював над засвоєнням кращих надбань англ. культури, насамперед л-ри, проте безпосередніх запозичень чи наслідувань у його творах майже немає.

В популяризації літ. спадщини Шевченка серед англ. читача беруть участь різні за своїм світоглядом і талантом письменники, перекладачі, публіцисти й громад. діячі, що накладає свій відбиток на характер сприйняття творчості поета. Матеріали англ. шевченкіани мають неоднакову історико-літ. вартість, викликають певні застереження, вимагають критич. ставлення до себе. В англ., амер. і канад. л-ри ім’я Шевченка входило значною мірою одночасно. Переклади його творів, студії про нього, що з’являлися в Канаді, США й Великобританії, а також рад. англомовна шевченкіана відкривають йому шлях у всі три л-ри (див. також Американська література і Т. Г. Шевченко, Канадська література і Т. Г. Шевченко). У 1844 — 45 англ. гравер Дж.-Г. Робінсон, почесний член петербурзької Академії мистецтв (з 1834), викарбував на сталі ілюстрації Шевченка до книжки М. Полевого «Русские полководцы...» (СПБ, 1845). Англ. читача з творчістю Шевченка першими познайомили політ. емігранти з України й Росії (О. Герцен, М. Драгоманов, М. Огарьов, С. Кравчинський та ін.). Вони популяризували серед англійської громадськості Шевченка не лише як великого поета, а й як політичного діяча, борця за волю. Перша англомовна праця про Шевченка в Англії — студія «Південноросійський поет» — з’явилася 5.V 1877 в літ. тижневику «All the Year Round» («Цілий рік»), який видавав Ч. Діккенс Молодший. У статті, побудованій на матеріалі критико-біографіч. нарису Е.-А. Дюрана, подано біографію Шевченка й характеристику його як поета, який відтворив дух свого народу. Глибший аналіз і докладніші дані про Шевченка є в працях славіста У.-Р. Морфілла — автора першого англ. грунтовного життєпису укр. поета, рецензій на празьке видання «Кобзаря» (1876) та на антологію «Вік» (1902). Йому належить і перший поетичний переклад англ. мовою Шевченкового слова — 8-й початкових рядків «Заповіту» і 4-х рядків «Подражанія 11 псалму». Погляди У.-Р. Морфілла на творчість укр. поета поглиблювалися від статті до статті, однак він так і не зрозумів по-справжньому народності Шевченка та революц. спрямування його поезії. В 1884 надруковано курс лекцій з порівняльної лексикології К. Абеля, в якому в загальних рисах говорилося про спадщину Шевченка як про найвизначніше явище укр. л-ри. В 1911 про поета з’явилася англомовна брошура Л. Расторгуєва, що мала інформаційний характер. У тому ж році побачили світ переклади (6 ліричних поезій, 150 рядків) і біографічний нарис про Шевченка Е.-Л. Войнич. Її переклади знаменували собою новий важливий етап англ. шевченкіани. Їх багато разів передруковували. Вони зберігають мистецьку й пізнавальну цінність і тепер. У 1911 з’явився й вірш поета К.-А. Нікольсона, присвячений Шевченкові.

У 1914 в англійській періодиці опубліковано низку статей про Шевченка. З’явилися нові перекладачі. Визначне місце серед них належить П.-П. Селверові, який перекладав поетичні й прозові твори Шевченка. Переклади П.-П. Селвера близькі за змістом і формою до оригіналу, але не передають усієї сили й простоти Шевченкового поетичного виразу, не справляють враження цілісності. Популяризації спадщини Шевченка сприяли також переклади К.-Е.-Р. Бехгофера (прозовий переклад «Катерини», 1915, віршовий — «Тарасової ночі», 1940; обидва у співавторстві). У 20 — 30-х pp. значну роль в ознайомленні англійської громадськості з укр. л-рою відіграв лондонський наук. тримісячник слов’янознавства «The Slavonic Review» («Слов’янський огляд»). Тут 1924 надруковано статтю І. Франка «Тарас Шевченко» (написану 1914), в якій автор, користуючись методами порівняльного літературознавства, розглядав новаторство укр. поета на тлі світової л-ри.

До шевченківського ювілею 1939 з’явилися нові переклади англ. письменника Дж. Ліндсея та ірл. літератора П. Бресліна. Перекладам Дж. Ліндсея, надрукованим у Москві 1939, притаманні змістова точність і революц. пристрасність оригіналів, хоч не завжди йому вдавалося відтворити поетичні нюанси. Переклади П. Бресліна опубліковано в московській англомовній періодичній пресі 1939, кращі серед них — «Заповіт» і уривок з балади «Причинна».

Навколо спадщини Шевченка йшла гостра ідеологічна боротьба між прогресивним й реакц. табором, який фальсифікує творчість укр. поета (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка). Ще більшої гостроти набула вона в ювілейні 1961 та 1964 роки.

Багате фактажем дослідження про Шевченка в англ. славістиці належить В.-К. Меттьюзу, проте воно позначене бурж. об’єктивізмом, тенденцією примітивізувати, применшити революц. значення його поезії. Об’єктивну інформацію містить студія П. Бентлі «Тарас Шевченко — український поет свободи» в журналі «The UNESCO courier» («Кур’єр ЮНЕСКО», 1961, № 7 — 8). Наук. осмисленню спадщини Шевченка в Англії сприяють праці англ. мовою рад. дослідників у міжнар. і рад. виданнях (Є. Кирилюка, М. Бельчикова, Є. Шабліовського та ін.).

В 50 — 60-х pp. з’явилися переклади С. Гардінер (1956) і В. Річ (1961 окремою книжкою та в періодич. пресі 1960 — 69). Вклад В. Річ в англійську шевченкіану якісно й кількісно вагоміший, хоч її переклади хибують на текстуальний буквалізм, часте нехтування звуковою виразністю і, а це — найголовніше, на звуження ідейно-тематичного діапазону оригіналу. В 1961 в Лондоні видано деякі Шевченкові твори в оригіналі і в англійському перекладі.

Розуміння Шевченкової поезії поглиблюється завдяки концертам, літературним вечорам, фотовиставкам, виставкам його творів і репродукцій з малярських робіт, організованих прогресивними колами. Популяризації творчості поета сприяли відзначення шевченківських ювілеїв 1961 і 1964 в міжнар. масштабі, діяльність Т.ва англо-рад. дружби й Т.ва шотландсько-рад. дружби. Найзначніші шевченківські вечори в ці роки відбулися в Лондоні (19.III 1961) та Ноттінгемі (1964). В програмах цих вечорів подавалися відомості про поета. Англ. газети вміщували статті про Шевченка та про вшанування його пам’яті у Великобританії [«The Times» 18.III 1961; «The Daily Telegraph», 20.III 1961, «The Times Literary Supplement» («Літературний додаток до „Часів“», 4.ХІ 1965)].

Дуже цінні висловлювання про Шевченка належать діячеві англійського і міжнародного комуністичного й робітничого руху Г. Полліту, англ. письменникові Г.-Е.-Дж. Олдріджу, шотл. поетові й літ. критикові Г. Макдіарміду.

Переклади: Six Lyrics from the Ruthenian of Taras Shevchenko also The Song ol the Merchant Kalashnikov from the Russian of Mikhail Lermontov. London, 1911; Anthology of Modern Slavonic Literature in Prose and Verse. London, 1919; Shevchenko T. Selected Works. Moscow, 1964.

Літ.: A South-Russian Poet. «All the Year Round», 1877, 5 of May; Morfill W. R. The Peasant-Poets of Russia. «The Westminster Review», 1880, v. 58, № 7; Abel K. Great and Little Russian. London, 1884; Morfill W. R. A Cossack-Poet. «The Macmillan’s Magazine», 1886, v. 53, № 4; Rastorgoueff L. P. T. Shevchenko, the National Poet of Oukraina. London, 1911; Білецький О. I. Шевченко і західноєвропейські літератури. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Савченко С. Шевченко і світова література. «Наукові записки Київського державного університету. Збірник філологічного факультету», 1939, № 1; Родзевич Н. З історії українсько-англійських літературних зв’язків. «Вітчизна», 1956, № 10; Bentley P. Taras Shevchenko, Ukraine’s Poet of Freedom. «The UNESCO courier», 1961 № 7 — 8; Гавришків Б. Шевченко ї західноєвропейська література. «Вітчизна», 1961, № 3; Kirilyuk Y. The Bard of the Ukraine. В кн.: Shevchenko T. Selected Works. Moscow, 1964; Ящук В. Шевченковские юбилеи в Англии. «Радуга», 1964. № 5; Ящук В. Тарас над Темзою. «Вітчизна», 1965, № 8; Shabliovsky Y. The humanism of Shevchenko and our time. Kiev. 1971.

Р. П. Зорівчак

АНДЕРВУД (Underwood) Една-Ворслі (1873 — 1961) — американська англомовна письменниця, літературознавець бурж.ліберального напряму. Авторка романів (один — про Росію 18 ст.), п’єс, збірок поезій і нарисів. Перекладала з романських, слов’янських і східних мов. Упорядниця й перекладачка книжки «Слов’янська антологія — з російської, польської, чеської, сербської, хорватської» (Портленд, 1931), де вміщено й переклади трьох творів Шевченка — вступ до поеми «Княжна», 12 рядків «Заповіту» (під назвою «Україна»), «Минули літа молодії» — та біографічну довідку про поета інформаційного характеру.

АНДЗЮЛАЙТІС Юозас (літ. псевд. — Кальненас; 13.XII 1864 — 12.II 1916) — литовський поет, перекладач і публіцист демократич. напряму. З творами Шевченка познайомився в юнацькі роки. Був членом гуртка аматорів творчості Шевченка, що існував 1883 у м. Гарляві і ставив своєю метою поширення творів українського поета в Литві. Знайомство з поезією Шевченка позитивно позначилося на формуванні світогляду й творчого методу А.

В своїх оригінальних віршах він використав деякі сюжети з творів Шевченка. Під впливом укр. поета А. написав вірші «Казка», «Бджолі», «Прощання». З поезією Шевченка «До Основ’яненка» перегукується вірш А. «Ксаверу Ванагелісу». А. — перший перекладач творців укр. поета лит. мовою. Йому належать переклади «Тополі», «Утопленої», «Причинної», «Ой чого ти почорніло», «Коло гаю в чистім полі», «Івана Підкови» та ін. (опубліковані в періодич. пресі 1885 — 87).

АНДРЄЄВ Микола Андрійович (26.Х 1873 — 24.XII 1932) — російський рад. скульптор і графік, засл. діяч мист. РРФСР (з 1931). Працював у галузі монументальної скульптури, скульптурного та графічного портрета. Автор проекту статуї Шевченка для пам’ятника в Києві (1907, відлито в бронзі 1955, Державна Третьяковська галерея). Брав участь у конкурсах на кращий проект пам’ятника Шевченкові в Києві (1913), Харкові (1929), Каневі (1929).

АНДРІЄВСЬКИЙ Марко Олександрович (н. бл. 1811 — р. см. невід.) — чиновник для особливих доручень при київському генерал-губернаторі. А. прихильно ставився до Шевченка. Як свідчать чернетки поеми «Марія», поет, ймовірно, давав йому читати цей твір. 6.VIII 1859, після арешту Шевченка, А. допитував його і своїми висновками допоміг звільненню поета. 9.Х 1859 Шевченко просив у листі до І. Сошенка: «Андрієвському сам занеси рисунок і гарненько поклонись йому од мене» [ймовірно, оф. «Вечір в Альбано поблизу Рима (Ліс)», з картини М. Лебедєва]. Поет, подарував А. «Кобзар» 1860.

Літ.: Молчановський Н. Арешт Т. Г. Шевченка в 1859 році. В кн.: Спогади про Шевченка. К., 1958.

АНДРІЄВСЬКИЙ Олексій Олександрович (29.III 1845 — 22.VII 1902) — український педагог, історик, літератор-публіцист бурж.-ліберального напряму. В 70 — 80-х pp. 19 ст. порушив питання про громад. пожертви на впорядкування могили Шевченка та заснування в Каневі школи імені поета. З цією метою він зібрав і видав збірки матеріалів «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати» (Одеса, 1879) та «Поминки Тараса Григорьевича Шевченко 25-го февраля 1879 года в Одессе» (Одеса, 1879) і «Поминки Тараса Григорьевича Шевченко 25 февраля 1882 года в Екатеринодаре» (Катеринодар, 1882). А. — автор численних статей про життя поета, вміщених у періодичних виданнях, а також наук.-популярних нарисів про його творчість. Серед них: «Т. Г. Шевченко — друг сім’ї» (1883), «Море в поезії Т. Г. Шевченка» (1895), «Про відношення Т. Г. Шевченка до життя» (1899), «„Кобзар“ Т. Г. Шевченка» (1901), «„Перебендя“ Т. Г. Шевченка» (1901), «Степ і море в поезії Т. Г. Шевченка» (1903).

А. запропонував створити фонд для преміювання кращих досліджень поезії Шевченка, але це не було здійснено.

АНДРІЇВКА — село Гадяцького пов. Полтавської губ. (тепер Роменського р-ну Сумської обл.). Шевченко був тут восени 1843, імовірно, заїжджав і влітку 1845. В А. зберігся дуб, якому понад 500 років і який у селі називають Шевченковим. Ім’ям поета названо перший у селі колгосп. У 1967 в А. встановлено пам’ятник Шевченкові.

АНДРУЗЬКИЙ Георгій (Юрій) Львович (н. 26.V 1827 — р. см. невід.) — член Кирило-Мефодіївського товариства, громад. діяч, учений і поет. Учився в Київ. ун-ті. В 1846 вступив до Кирило-Мефодіївського т-ва, належав до його революц.-демократич. крила. Обстоював скасування кріпацтва і станів, республіканський спосіб правління. 30.III 1847 його заарештували й вислали під нагляд поліції в Казань, а потім — у Петрозаводськ. У 1850 — 54 перебував в ув’язненні в Соловецькому монастирі. В 1856 йому дозволено повернутися в Полтавську губернію. Шевченко познайомився з А. влітку 1846 в Києві. Вплив поета позначився на віршах А., в яких відчуваються соціальні мотиви. На допитах у «Третьому відділі» виявив легкодухість.

Свідчення А. під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського т-ва були використані «Третім відділом» як один з матеріалів для звинувачення Шевченка.

Літ.: Кузьміна З. М. Шевченко і Андрузький. В кн.: Збірник праць п’ятої наукової шевченківської конференції. К., 1957; Фруменков Г. Г. Кирилло-мефодиевец Георгий Львович Андрузский. В кн.: Фруменков Г. Г. Узники Соловецкого монастыря. Архангельск, 1970.

АНДРУСИШЕН (Andrusychen) Костянтин-Генрі (н. 19.VI 1907) — канадський буржуазний англомовний славіст: лексикограф, літературознавець, перекладач. Автор брошури англ. мовою «Українська література і її натхненник Шевченко» (1949). Упорядник антології української поезії, в яку серед творів 102 поетів увійшло (повністю чи в уривках) і 29 Шевченкових. Написав до неї вступ, біографічні довідки про поетів, зокрема про Шевченка, і примітки. Автор вступу й приміток до книжки «Поетичні твори» Шевченка (Торонто, 1964) — першого, майже повного «Кобзаря» англ. мовою. У своїх працях А. спотворив факти про взаємини Шевченка з рос. революц. демократами. Переклади для антології і «Кобзаря» здійснив у співавтор. з В. Кірконнеллом, для якого готував підрядники.

АНДРУХАЄВ Хусен Борежович (1921 — 8.ХІ 1941) — адигейський рад. поет, Герой Рад. Союзу (1942). Член КПРС з 1940. Загинув у бою під час Великої Вітчизн. війни, захищаючи с. Дякове Ворошиловгр. обл. Шевченкові присвятив вірш «Тарас Шевченко» (1939). Під впливом Шевченкового «Кавказу» А. написав вірш «Кавказ», а також поему «Кавказ» (1938).

«АНДРУШІ» (папір, сепія, 17,5 × 26,9) — два однойменні малюнки Шевченка з альбома 1845 року (арк. 7 та 8), виконані в серпні — жовтні в с. Андрушах Переяславського пов. Полтавської губ. (тепер у складі м. Переяслава-Хмельницького Київ. обл.). На обох малюнках ліворуч унизу чорнилом рукою Шевченка напис: «Андруші». На звороті малюнка на арк. 8 — рисунок олівцем «Било» (зображення пристрою для подавання звукових сигналів ударами), виконаний не раніше, як у квітні 1845. Шевченко згадував Андруші в поетичних і прозових творах та в листах. У листі до А. Козачковського 16.VII 1852 він писав: «Помните ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Монастырище на гору... Чудный вечер!». У 1961 тут в клубі відкрито постійну виставку, присвячену поетові.

АНДЯЛ (Angyal) Ендре (н. 1915) — угорський літературознавець. Автор монографії нім. мовою «Світ слов’янського барокко» (Лейпціг, 1961) та ін. праць з історії слов. л-р 15 — 18 ст., зокрема й української. В журн. «Alfold» («Долина», 1961, №2) надрукував статтю «Тарас Шевченко», в якій розвиток поетичного таланту Шевченка розглядав у тісному зв’язку з формуванням його як живописця. Аналізуючи поетичну спадщину Шевченка, особливу увагу приділив його поемам (уривки з окремих поем і деяких віршів подав у перекладах НІ. Верета), підкреслив глибоку народність і революційність Шевченкових творів. Хибним є положення статті про зв’язок поезії Шевченка з стилем бідермейєр, що являє собою пристосування романтизму, його мотивів, образів тощо до потреб і смаків заможного бюргерства. Спірним є твердження А. про збереження в живописних творах Шевченка певних рис стилю барокко.

АНІСОВ Василь Федорович (21.III 1912 — 9.V 1974) — український рад. літературознавець і мистецтвознавець. Член КПРС з 1961. Автор книжок «Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка» (К., 1959), «Від підмайстра до академіка» (К., 1967; обидві — у співавт. з Є. Середою), статей «Автограф останнього вірша безсмертного Кобзаря» (1948), «Життя Суворова в ілюстраціях Тараса Шевченка» (1950), «Новий факт з біографії Т. Г. Шевченка» (1953).

АННЕНКОВ Іван Олександрович (1802 — 78) — декабрист, член Північного товариства. Засуджений до смертної кари, яку замінено потім на 20 років каторги. Відбувши десятирічний строк каторжних робіт, 1836 з дружиною П. Анненковою поселився в Сибіру. Скориставшись з амністії, переїхав 1857 у Нижній Новгород. З Шевченком познайомився 16.X 1857 і зустрічався з ним протягом усього перебування поета в Нижньому Новгороді, про що є записи у «Щоденнику» Шевченка.

АННЕНКОВ Павло Васильович (30.VI 1812 — 20.III 1887) — російський літературний критик, мемуарист. У 40-і pp. 19 ст. був у близьких взаєминах з В. Бєлінським, М. Гоголем, О. Герценом. Особисто знав К. Маркса, 1846 — 47 листувався з ним. Один з фундаторів та активних діячів Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим (Літературного фонду). Разом із І. Тургенєвим, М. Чернишевським та ін. 19.III 1860 підписав листа до В. Фліорковського з проханням відпустити на волю або погодитися на викуп родичів Шевченка (братів Микити і Йосипа та сестри Ярини).

АННЕНКОВА Параска Єгорівна (уроджена Поліна Гебль; 1800 — 76) — дружина декабриста І. Анненкова, француженка за походженням. В 1824 з Парижа переїхала до Москви, працювала модисткою і гувернанткою. Після повстання 14.XII 1825, бажаючи полегшити долю нареченого, домоглася дозволу поїхати до Сибіру. В Петровському Заводі 1828 взяла шлюб з І. Анненковим. Після амністії оселилася з чоловіком 1857 у Нижньому Новгороді. Тут про її долю 6.XI 1857 довідався Шевченко і в «Щоденнику» назвав А. «беспримерной святой героиней».

АНТИПОВ Олександр Іванович (1824 — 87) — гірничий інженер, поручик. Розвідував рудні родовища Оренбурзької губ. Очолював Каратауську експедицію, в якій брав участь Шевченко (з 28.V по 7.IX 1851). Знаючи, що Шевченкові суворо заборонено малювати, А., проте, не чинив йому перешкод, чим сприяв створенню Шевченкових «живописних щоденників» про дослідження доти невідомого краю. У листах до Б. Залеського поет згадував похід у гори Каратау і А. як начальника експедиції.

АНТИТЕЗА (грец. ’αντίθεσις — протиставлення) — стилістична фігура, зіставлення протилежних чи контрастних явищ, понять, образів тощо. Внаслідок такогозіставлення думка автора набуває більшої гостроти й виразності. А. є істотним елементом поетики Шевченка. В характері Шевченкових А., їхній змістовій наповненості виявляються важливі риси світосприймання поета, принципи його підходу до образного відображення дійсності. Атмосфера жорстокого соціального й нац. гноблення за часів царизму відбилася в худож. мисленні Шевченка в надзвичайно гострому відчутті контрастності життєвих явищ, непримиренності класових суперечностей. Ці настрої виразно позначилися на образній структурі творів, зокрема через уживання А., яким надано яскравого соціального змісту. Антитеза у Шевченка створюється різного типу контрастними словосполученнями, зокрема антонімами й антонімічними зворотами. Напр., «Славних прадідів великих // Правнуки погані!» («І мертвим, і живим...»); «І од глибокої тюрми // Та до високого престола — // Усі ми в золоті і голі» («Кавказ»); «У тій хатині, у раю, // Я бачив пекло...» («Якби ви знали, паничі»). Чимало антитез мають складнішу — двочленну конструкцію. Це розширює асоціативне коло А.: «Думав, доля зустрінеться, — // Спіткалося горе» [«Думка» («Тече вода в синє море»)]; «Гуляє князь, гуляють гості, // Ревуть палати на помості, // А голод стогне на селі» («Княжна»). Принцип контрастного зіставлення часто виступає основою композиції всього твору чи окремої сюжетної ситуації, картини, авторського роздуму. Напр., на А. побудовано вірші «Мені однаково, чи буду» та «Огні горять, музика грає». У поемі «Сон» зображення жахливих умов, у яких перебували кріпаки, набуває особливої виразності у зіставленні з картиною тихого, лагідного ранку. Цікава й своєрідна риса стилю Шевченка, А. є важливим засобом осмислення дійсності.

Н. П. Чамата.

АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Антична л-ра дала світові засновників майже всіх літ. жанрів, що й тепер є в ужитку народів: епічної поезії (Гомер), ліричної поезії (Алкей, Сапфо), драматургії (Есхіл, Арістофан) тощо. Ставлення до А. л. залежало від різних як літ., так і суспільно-політ. факторів, але дедалі більше в ній бачили вчителя, часом — недосяжний взірець для наслідування. На поч. 19 ст. прогрес. інтелігенція під впливом франц. революції кінця 18 ст. підносила античність і, зокрема, л-ру, беручи до свого арсеналу республіканські, демократичні ідеї Старод Греції та Риму. Античність стала об’єктом серйозних істор -філологіч. досліджень, пожвавилося вивчення античної культури та класичних мов, збільшилася кількість перекладів творів античних авторів, художники шукали теми в античній міфології та історії. Початкові відомості про античність поет здобув, живучи у В. Ширяєва, коли читав перекладні популярні книжки про Старод. Грецію. Навчання в Академії мистецтв сприяло ширшому ознайомленню письменника з античною культурою й історією. В повісті «Художник» устами одного з героїв він казав: «я совершенно понял, как необходимо изучение антиков и вообще жизни и искусства древних греков».

Спадщина поета свідчить про його широку обізнаність з антич. світом. У своїх творах він згадував політ. діячів (Августа, Нерона), філософів (Сократа, Геракліта), поетів (Гомера, Вергілія, Горація, Овідія), порівнював волелюбних кріпаків з богами та героями давньогрец. чи рим. пантеонів. Найбільше укр. поета цікавили ті персонажі антич. міфології, які відповідали його революц.демократич. настроям. У поемі «Кавказ» він створив образ Прометея, втіливши непохитну силу народів, що борються за своє визволення. З античних письменників, як зазначали дослідники, найближчими йому були Гомер, Есхіл і Овідій.

Шевченкові імпонували народність, епічна широта і щирість Гомера; в своїх літ. творах укр. поет часто згадував персонажів «Іліади», з якою він був добре обізнаний (у рос. перекладі М. Гнєдича). До сюжетів Гомерових поем вдавався в малярських творах. Овідія вважав за «наисовершеннейшее создание» (лист до М. Осипова 20.V 1856), любив його твори, особливо розповідь про Телемона і Бавкіду з «Метаморфоз». Сюжети з «Метаморфоз» використовував у літ. і малярських творах.

На засланні не раз згадував про сумну долю Овідія в листах до друзів, порівнював її з своєю. Шевченко користувався античними порівняннями. Метафоричне вживання імен античних богів і героїв значно збагачувало емоційно-забарвлену лексику поета. На сюжети античної міфології Шевченко створив малюнки «Нарціс», «Нарціс та німфа Ехо», «Телемак на острові Каліпсо» та інші.

Літ.: Білецький О. І. Шевченко і західноєвропейські літератури. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Савченко С. В. Шевченко і світова література. «Радянська література», 1939, № 7; Білик М. Й. Античні мотиви у творчості Т. Г. Шевченка. В кн.: Тези доповідей наукової сесії Львівського університету, присвяченої 100-річчю з дня смерті Шевченка. Львів, 1961; Яніш В. Б. Античний світ у творчості Т. Г. Шевченка. В кн.: Тези доповідей республіканської міжвузівської наукової сесії, присвяченої 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. К., 1964.

Т. М. Чернишова.

АНТІНОЙ (Antinous; p. н. невід. — п. 130) — юнак з Віфінії, улюбленець римського імператора Адріана, уславився своєю красою. Після смерті А. імператор обожнив його й установив його культ. Збереглося багато зображень А. серед пам’яток античної скульптури. Шевченко в повісті «Художник» назвав живим А. натурщика Т. Малишева.

АНТКІВ Богдан Михайлович (н. 27.I 1915) — український рад. актор, засл. артист УРСР (з 1952). Член КПРС з 1952. В 1934 — 36 інсценізував поеми Шевченка «Відьма», «Сотник», «Петрусь», які були поставлені аматорськими колективами на Тернопільщині. Створив образи Гната Карого («Назар Стодоля», Терноп. обл. укр. муз.-драм. театр ім. Т. Г. Шевченка, 1948) і Гонти («Гайдамаки» за Шевченком, Львів. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької. 1963). У виставах за мотивами творів Шевченка виконав ролі Марка («Мати-наймичка» І. Тогобочного, Чортківський театр, 1945), Недобитого («Невольник» М. Кропивницького, 1961, Тернопіль), Крайбіди («Марина» М. Зарудного, 1965, Львівський український драматичний театр імені М. Заньковецької). Виступає з читанням творів поета.

АНТОКОЛЬСЬКИЙ Павло Григорович (н. 1.VII 1896) — російський рад. поет і перекладач. Член КПРС з 1943. Рос. мовою переклав твори Шевченка «Причинна», «Кавказ», «Відьма» та ін. і спільно з К. Чуковським — п’єсу «Назар Стодоля». А. належать статті про Шевченка «Золотий скарб народу» (1938), «Дар незвичайної сили» (1939) та ін., в яких ідеться про переклади творів Шевченка, про його традиції в укр. та рос. поезії, про місце укр. поета в духовному житті народу. Присвятив Шевченкові вірш «Київський березень» (1964).

АНТОЛОГІЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКІ — збірники літературно-художніх творів, присвячених Шевченкові. Більшість виданих збірників складається з творів одного літ. виду, переважно з поезій. У дореволюц. час у них містилися твори різного ідейного змісту. Найповнішою А. ш. є «Вінок Т. Шевченкові. Із віршів українських, галицьких, російських, білоруських та польських поетів» (Одеса, 1912), що впорядкував М. Комаров. Велика кількість А. ш. з’явилася після Великої Жовтн. соціалістич. революції.

Значного поширення А. ш. набули в роки всенарод. вшанування пам’яті Шевченка. До 125-річчя з дня народження поета вийшла книжка, яка містила твори письменників народів СРСР, присвячені Шевченкові. В 1961 — 64, коли минало 100 років з дня смерті Шевченка й коли широко відзначали 150-річчя з дня народження поета, видано кілька антологій. Серед них вийшли й такі, в яких є й художні твори різних літ. видів. Такими А. ш. є «Вінок великому Кобзареві» (К., 1961) та «Т. Г. Шевченко в художній літературі» (К., 1964), що її впорядкували В. Косян і Н. Ткаченко. З оповідань укр. рад. письменників на шевченківські теми складається книжка «Вінок Тарасові Шевченку» (К., 1963). Твори укр. рад. драматургів, присвячені життю й діяльності Шевченка, найповніше подано в книжці «І мене в сім’ї великій...» (К., 1961). Вийшло чимало й інших А. ш., менших за обсягом. У деяких із них, крім художніх творів, є й статті про життя і творчість Шевченка («Вінок великому Кобзареві. Художні твори і статті». Дніпропетровськ. 1961; «Кобзареві — Одеса». Одеса, 1964, та ін.).

Ф. К. Сарана.

АНТОНІМИ (від грец. άντυ — префікс зі значенням протилежності і ’όνυμα — назва, ім’я) — слова, протилежні за значенням. А. часто використовують у нар. піснях і в художній л-рі з метою загостреного, підкресленого протиставлення понять.

У творах Шевченка найпоширеніші А.- іменники: «В неволі тяжко, хоча й волі, // Сказать по правді, не було» («В неволі тяжко, хоча й волі»), прикметники: «І потечуть з очей старих // Сльози молодії» («Варнак»), дієслова: «Той мурує, той руйнує» [«Сон» («У всякого своя доля»)], рідше трапляються А.-прислівники. Як засіб поетичної виразності А. використовують для побудови стилістичної фігури — антитези.

АНТОНОВИЧ Володимир Боніфатійович (18.I 1834 — 21.III 1908) — український бурж.-націоналістич. історик, археолог, етнограф, археограф. Один з організаторів Київ. громади, лідер укр. бурж.-націоналістич. руху 60 — 90-х pp. 19 ст. На засіданнях істор. товариства Нестора-літописця 1881 виступив з рефератом про відображення історичних подій у поезії Шевченка.

А. негативно оцінював вагу і місце Шевченка як історика, зокрема, історика нар. рухів 18 ст. на Правобережжі, які А. розглядав як релігійні. Наук. неспроможність цих міркувань А. довели рад. історики (див. Історичні погляди Т. Г. Шевченка).

АНТОНОВИЧ Данило Сидорович (справж. прізвище — Антонович-Будько; 22.XII 1889 — 8.II 1975) — український рад. актор, нар. артист СРСР (з 1954). Член КПРС з 1944. Перший виконавець ролі Залізняка у виставі Л. Курбаса «Гайдамаки» за Шевченком (Перший театр Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка, 1920; «Березіль», 1931). Втілив цей образ і в «Коліївщині» І. Кавалерідзе (Українфільм, Одеса, 1933). У «Назарі Стодолі» грав роль Гната Карого (Харківський український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, 1939). Держ. премія СРСР, 1948.

АНТОЩЕНКО-ОЛЕНЄВ Валентин Йосипович (н. 1.VII 1900) — казахський рад. графік, засл. діяч мист. Каз. РСР (з 1965). Автор станкових ліногравюр на шевченківські теми: «Думи мої, думи», «У неволі» (обидві — 1961), «Солдатський хліб», «Шевченко і Каракоз», «Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте...», «Повстання» (всі — 1964).

АПЕЛЛЕС (’Απελλης; 356 — 308 до н. е.) — давньогрецький живописець. Працював при дворі Александра Македонського. Твори А. не збереглися. Шевченко в автобіографії з іронією назвав Апеллесом дяка-маляра, в якого хотів учитися малювати.

«АПОЛЛІНО» (маленький Аполлон) — антична мармурова статуя Аполлона з Флорентійського музею. В повісті «Художник» Шевченко писав, що гравюру В. Осипова за малюнком А. Лосенка «Аполліно» і естамп «Геркулес Фарнезький» він 1836 одержав від І. Сошенка. Чи зробив Шевченко копію з цієї гравюри, невідомо.

АПОЛЛОНОВ Іван Григорович (н. 28.IV 1933) — український рад. художник декоративно - ужиткового мистецтва (худож. скло). На шевченківські теми виконав декор. тарілки: «Кобзар» (скло, алмазна грань), «Т. Г. Шевченко» (скло, розпис; обидві — 1964), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1963), «Тополя» (1964, обидві — кришталь, алмазна грань); склянку «Тече вода з-під явора» (кольор. скло, алмазна грань. 1964).

АПОСІОПЕЗА (грец. αποσιω πησις — мовчання), замовчування — незакінченість, переривання речення. А. допомагає відтворити емоційний плин мови, передати схвильованість поета або персонажа, коли неможливо висловити всю глибину думки й почуття. Шевченко широко використовував А. в усіх її функціях, надаючи своїм поетичним творам виняткової інтонаційної безпосередності, щирості, емоційності. Напр.: «Я не одна, — єсть у мене // І батько, і мати... // Єсть у мене... туманочку, // Туманочку, брате!.. // Дитя моє ! мій синочку» («Наймичка»).

«АПОСТОЛ ПЕТРО» (кольор. папір, сепія, 15,1 × 10,3) — ескіз, що його виконав Шевченко в червні — серпні 1851 під час Каратауської експедиції. На звороті — начерк цього ж сюжету. На таку тему був малюнок Шевченка, який не знайдено. Про нього згадував Б. Залеський у листах до поета 18.IX 1856 та 2.VI 1859. Ескіз зберігається в ДМШ. Іл. с. 42.

АПРЕЛЄВ Василь Петрович (1805 — 55) — ротмістр кавалергардського полку. Шевченко познайомився з ним 1841. Намалював його портрет, за який він так і не заплатив. Поет згадав A. 2.VII 1857 в «Щоденнику».

АПУХТІН Олексій Миколайович (27.XI 1840 — 29.VIII 1893) — російський поет. Його епіграму на журн. «Русский вестник» Шевченко почув від І. Самаріна і переписав її в свій «Щоденник» 23.III 1858. Автором епіграми Шевченко помилково назвав М. Щербину.

АПХАЇДЗЕ Шалва Миколайович (20.VII 1894 — 21.II 1968) — грузинський радянський поет, літературний критик і перекладач. Член КПРС з 1945. Переклав груз. мовою поезії Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову?», «Закувала зозуленька», «Бували войни й військовії свари», що ввійшли до груз. видань Шевченка «Вірші і поеми» (Тбілісі, 1939, 1952), «Вибране» (Тбілісі, 1961).

АРАБАЖИН Костянтин Іванович (2.I 1866 — серпень 1929) — російський і український бурж. літературознавець, письменник. Автор праць про творчість рос. письменників, а також статей про Шевченка: «Український Прометей» (1906), «Т. Г. Шевченко і панславізм (До питання про Кирило-Мефодіївське товариство)», «Шевченко і месіанізм» (обидві — 1914), в яких відзначалося ідейно-художнє багатство творів поета, значення їх в історії української літератури та громад. думки.

Хибними були думки А. про невиразність і суперечливість світогляду Шевченка.

АРАБСЬКИЙ СВІТ І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Великий укр. поет був обізнаний із старод. історією і культурою араб. країн. Деякі відомості про них міг одержати з творів популярного тоді письменника, сходознавця О. Сенковського. Був обізнаний з «Историей крестовых похолов» (СПБ, 1841) Ж.-Ф. Мішо, про яку згадано в повісті «Художник». Дещо почерпнув з творів А. Міцкевича. В листі до Б. Залеського 10.II 1857 поет цитував поему А. Міцкевича «Фаріс». У «Щоденнику» 20.VII 1857 згадував п’ятитомну працю А. Норова «Путешествия» (т. 1 — 5. СПБ, 1853 — 54). У творах Шевченка трапляються геогр. назви, пов’язані з араб. землями (Сірія, Єгипет, Палестина, Ліван, Ассірія, Єрусалим, Вавілон тощо). Про включення в поетич. світ Шевченка східних мотивів свідчить задум написати поему «Сатрап и Дервиш». Згадував він у «Щоденнику» (20.VII 1857) і про культ Іллі у «палестинских магометан». У повісті «Близнецы» письменник писав про побудований у т. з. маврітанському стилі караван-сарай перед в’їздом в Оренбург за малюнками О. Брюллова. Творчість Шевченка в араб. світі відома мало. Журн. «Кур’єр ЮНЕСКО», що видається й араб. мовою, опублікував велику статтю П. Бентлі про поета (1961, № 7 — 8), а також статті Д. Петличка, Р. Кайюа, переклади віршів «Якби ви знали, паничі», «І небо невмите, і заспані хвилі», уривків з «Щоденника» і повісті «Художник» та репродукції його малярських творів (1964, червень). В Лівані 1964 відзначено 150-річчя з дня народження Шевченка. На урочистому вечорі з цієї нагоди відомий письменник М. Нуайме виступив з доповіддю про життя і творчість укр. поета і прочитав кілька Шевченкових поезій у своєму перекладі араб. мовою. Пізніше доповідь опублікував у своїй книжці «Нове решето». Матеріали про відзначення цього ювілею (тексти доповідей, переклади творів) опубліковано в прогрес. ліванському журн. «Ат-Тарик» (1964, № 4 — 5), що видається в Бейруті.

Ю. М. Кочубей.

АРАГО (Arago) Жак-Етьєнн-Віктор (10.III 1790 — 21.I 1855) — французький письменник і мандрівник. Учасник Липневої революції 1830. Брав участь у подорожі на кораблі «Уранія» (1817 — 20). Шевченко був обізнаний з твором А. «Путешествие вокруг света» (т. 1 — 2. СПБ, 1844 — 45) і згадував про нього в повісті «Художник».

АРАГОН (Aragon) Луї (н. 3.X 1897) — французький письменник, критик і громад. діяч. Член Французької комуністичної партії з 1927. Учасник Руху Опору. Найвизначніший твір — роман-епопея «Комуністи» (1949 — 51). Цікавиться історією літератур народів СРСР, зокрема — творчістю Шевченка. В 1955 в тижневику «Les Lettres françaises» («Французька література», 24.II — 3.III) надрукував статтю «Українське інтермеццо», в якій дав яскраву характеристику Шевченка як засновника нової укр. л-ри, відзначив революц. спрямування творчості поета, його зв’язки з рос. революц. демократами. В тижневику опубліковано й кілька поезій Шевченка в перекладі А., серед них: «Ми заспівали, розійшлись», «Мій боже милий, знову лихо!», «Я не нездужаю, нівроку», «На батька бісового я трачу», «О люди! люди небораки!» та ін. Статтю разом з доопрацьованими перекладами передруковано в зб. А. «Радянські літератури» (франц. мовою. Париж, 1955). Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1957.

Тв.: Українське інтермеццо. «Вітчизна», 1958, № 1.

АРАЗІ (справж. прізв., ім’я і по батькові — Арутюнян Мовсес Мелікович; 1.IV 1878 — 21. XII 1964) — вірменський рад. письменник. Автор статей про Шевченка: «Великий поет українського народу» (1939), «Народ шанує великого Кобзаря» (1939); редактор вірм. видання «Кобзаря» (Єреван, 1939). Був у складі делегації, що приїжджала з Вірменії на Україну на 125-річний ювілей з дня народження Шевченка. Опублікував статтю «Свято всіх народів» (1939, у співавт.). Виступив з промовою на VI пленумі Правління Спілки рад. письменників СРСР, присвяченому 125-річчю з дня народження Шевченка.

АРАЛОВ Маулен Аралович (1911 — 155) — каракалпацький рад. актор. Член КПРС з 1942. Перший на каракалп. сцені створив образ Шевченка у виставі «Бердах» (1952) за однойменною п’єсою Ж. Аймурзаєва (вид. 1958).

АРАЛЬСЬКА ОПИСОВА ЕКСПЕДИЦІЯ — експедиція, яку 1848 — 49 організувало Військове міністерство для знімання й промірювання Аральського моря та вивчення його природних ресурсів і умов майбутнього судноплавства. Очолював її О. Бутаков. Він порушив перед командиром Окремого Оренбурзького корпусу В. Обручовим клопотання про включення до складу експедиції Шевченка як художника. Незважаючи на заборону Шевченкові малювати, В. Обручов погодився включити його до експедиції. Транспорт, у складі якого була флотська команда О. Бутакова, вирушив з Орської фортеці до Раїмського укріплення 11.V 1848, ве: зучи в розібраному вигляді збудовану в Оренбурзі шхуну «Константан». У дорозі Шевченко жив у кибитці штабскапітана ген. штабу О. Макшеєва. Зроблено тридцять три переходи, подолано 702 версти. Маршрут транспорту А. о. е. — річки Мендибай, Ор, Таєтибутак, Ащесай, Уймула, Карабутак, Ащебутак, Яманкайракли, Якшикайракли й Іргиз, гора Манаауліє, могила Дустана, урочище Кизил-Яр, укріплення Уральське, озера Джалангач і Китайкуль, річки Джалавли, Копані-Терекли, Джулюс, Каракудук, Дунгурсюксор, Кулькудук, Алтикудук, Акджулпас, Аккудук і Сапак, оз. Камислибас, укріплення Раїм, куди транспорт прибув 19.VI 1848. В дорозі Шевченко виконав понад сорок ескізів олівцем та акварелі «Джангисагач», «Укріплення Іргизкала», «Пожежа в степу», «Дустанова могила» й «Днювання експедиційного транспорту в степу». Цей шлях він пізніше описав у повісті «Близнецы». П’ять тижнів тривала підготовка до плавання; зібрано й спущено на воду шхуну «Константин». У Раїмі Шевченко зробив вісім малюнків, на яких зображено шхуни, жанрові сцени та учасників експедиції. 25.VII шхуна «Константин» у супроводі шхуни «Николай» вирушила по Сирдар’ї до Аральського моря. Через два дні шхуни досягли о. Косарал, там Шевченко виконав акварель «Пристань на Сирдар’ї в 1848 році». 30.VII шхуна «Константин» вийшла в море. Шевченко жив в офіцерській каюті разом з О. Бутаковим, штурманом К. Поспєловим, О. Макшеєвим, топографом А. Акишевим, геологом Т. Вернером та фельдшером О. Істоміним.

Шхуна провела обстеження, знімання й промірювання глибин поблизу пн.-зх., зх. і частково — пд. берегів моря. Відкрито й описано групу островів — Миколи (тепер Відродження), Обручова, Наслідника (тепер Комсомольський) та Костянтина. Шевченко в цей час намалював акварелі «Мис Байгубек», «Низький берег острова Миколи», «Гористий берег острова Миколи» та ін. 26.IX 1848 експедиція повернулася до о. Косарал, 5.Х команда зійшла на берег на зимівлю.

Січень — березень 1849 Шевченко прожив у Раїмі, решту часу — на Косаралі. Під час перебування на цьому острові поет напружено працював. Збагатилася його майстерність як пейзажиста й портретиста. Малюнки «Казахи біля вогню», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казах на коні» та ін. відображають інтерес і приязне ставлення художника до казахів. Зимівля 1848 — 49 на Косаралі була дуже продуктивною у творчості поета. Крім значної кількості малярських творів, він написав понад 70 поезій. У них відбиті тяжкі переживання, спричинені неволею й самотністю («І знов мені не привезла», «Хіба самому написать», «Мов за подушне, оступили», «Заросли шляхи тернами» та ін.); твори «П. С», «Неначе цвяшок, в серце вбитий» («Марина»), «Якби тобі довелося», «Царі» («Старенька сестро Аполлона») спрямовані проти гнобителів народу. 6.V 1849 експедиція О. Бутакова починає друге плавання по Аральському морю. В ньому брала участь і шхуна «Николай», якою командував К. Поспєлов. Шхуна «Константин» вирушила на південь уздовж сх. берега. Оглянувши частково й пд. берег, команда 29.VI повернулася до о. Косарал. Під час цього плавання Шевченко виконав малюнки «Острів Чикитаарал», «Острів Чеканарал» та ін. 19.VII шхуна знову вийшла в море для топографічного знімання зх. берега й дослідження затоки Перовського, а 20.IX остаточно повернулася до гирла Сирдар’ї. 22.IX плавання закінчено. Ще до другого виходу в море (22.IV 1849) О. Бутаков звернувся до командування з проханням залишити Шевченка й Вернера в складі його команди в Оренбурзі для закінчення роботи по оформленню матеріалів експедиції. Наприкінці вересня експедиція вирушила до Раїма, а звідти 10.Х — до Оренбурга, куди й прибула 31.Х 1849. З другого плавання збереглося 15 малюнків Шевченка («Острів Чеканарал», «Острів Кугарал» та ін.). До Оренбурга він привіз багато рисунків, зроблених в основному олівцем. Щоб прискорити закінчення робіт, О. Бутаков 5.XI 1849 звернувся до штабу Окремого Оренбурзького корпусу з проханням виділити Шевченкові на допомогу Б. Залеського, який умів малювати. З допомогою Б. Залеського Шевченко переніс гідрографічні види на карту, закінчив початі в степу малюнки та зробив альбом краєвидів Аральського моря. Цей альбом, поданий «по начальству», пізніше повернули Шевченкові, й він подарував його К. Тернові. Дальша доля альбома невідома. У 1850, після арешту і слідства, Шевченка заслано в Новопетровське укріплення. На О. Бутакова і командира 5-го лінійного батальйону Д. Мєшкова за порушення заборони Шевченкові малювати накладено стягнення. Роботи Шевченка в А. о. е., виконані з науковою вірогідністю, мали важливе пізнавальне значення. (Див. також Акварелі та рисунки, виконані під час Аральської описової експедиції).

Літ.: Бутаков А. И. Дневные записки плавання на шкуне «Константин» для исследования Аральского моря в 1848 — 1849 гг. Ташкент, 1953; Данилов В. Т. Г. Шевченко на Аральському морі. «Радянське літературознавство», 1939, кн. 4; Ведмицкий А. Т. Шевченко на Аральском море. «Ученые записки Орского государственного педагогического института», 1958, в. 2.

В. Л. Смілянська.

АРАРАТЯН Вааг Георгійович (н. 21.VIII 1898) — вірменський рад. композитор, засл. діяч мист. Вірм. РСР (з 1960). На тексти поезій Шевченка створив солоспіви «Заповіт» (1938), «Мені однаково» (1939), «Косар», «Нащо мені чорні брови» (обидва — 1940) та ін. Пам’яті поета присвятив «Елегію» — Твір для струнного смичкового оркестру (1938).

АРБОРЕ-РАЛЛІ Замфір (14.XI 1848 — 5.VI 1933) — молдавський письменник, публіцист, перекладач і громад. діяч. Н. в Чернівцях. Учився в петерб. Медико-хірургіч. академії. За участь у студентському русі його 1869 ув’язнено в Петропавловській фортеці, 1871 вислано до Кишинева, звідки він утік за кордон. З 1879 оселився в Румунії. В 1905 надавав матеріальну допомогу матросам-потьомкінцям. Поступово відійшов від революц. боротьби. Значення Великої Жовтн. соціалістич. революції не зрозумів. Вивчав укр.-молдавські історичні і культурні зв’язки. За участю А.-Р. через Румунію і Бессарабію переправлено в Росію частину тиражу женевського видання (1878) «Кобзаря» Шевченка. Про укр. поета писав у книжці «На засланні» (рум. мовою. Крайова, 1896) та ін. працях. Характеризував Шевченка як нар. поета, високо оцінював його боротьбу за єднання слов. народів, схвально писав про поеми «Єретик», «Кавказ» тощо. А.-Р. належить перший поетичний переклад (1916) Шевченкового «Заповіту». В 1931, у зв’язку з відзначенням 70-річчя з дня смерті Шевченка, виступав з лекціями про його життя і творчість перед робітниками Бухареста.

Й. К. Вартичан.

АРЕШЯН Саломея Григорівна (18.I 1913 — 29.XII 1966) — вірменський рад. літературознавець, засл. діяч науки Вірм. РСР (з 1963). Член КПРС з 1943. Авторка розвідок з історії вірм. і рос. л-р, кількох праць з питань укр.-вірм. культурних зв’язків. їй належать статті про Шевченка: «Серце України» (1961), «Співець братерства» (1961), «Тарас Шевченко у вірменсько-українських культурних відносинах» (1964) та ін. Про укр. поета йдеться й у книжці А. «Армянская печать и царская цензура» (Єреван, 1957). Виступала з доповіддю на одинадцятій наук шевченківській конференції.

Тв.: Деякі спільні риси художнього методу Шевченка і Налбандяна. В кн.: Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1963.

АРІОСТО (Ariosto) Лудовіко (8.ІХ 1474 — 6.VII 1533) — італійський поет доби Відродження. Його поема «Несамовитий Роланд» була широко відома в Європі, зокрема в Росії й на Україні. В 1791 — 93 її видано в Москві (в трьох книгах) в перекладі П. Молчанова. Уривки поеми перекладали О. Пушкін, К. Батюшков, І. Козлов та ін. Шевченко згадував про А. в повісті «Варнак».

АРІФ (повне ім’я — Мамед Аріф Магеррам-огли Дадаш-заде: 12.VI 1904 — 27.XII 1975) — азербайджанський радянський літературознавець, критик, академік АН Аз. РСР (з 1958). заслужений діяч науки Аз. РСР (з 1960). Член КПРС з 1941. Брав участь у підготовці видання «Кобзаря» азерб. мовою (Баку, 1934), написав до нього передмову, був його редактором. Йому належить також передмова до азерб. видання Шевченкових «Вибраних творів» (Баку, 1939).

АРКАС Микола Миколайович (7.I 1853 — 26.III 1909) — український композитор, історик і громад. діяч бурж.-ліберального напряму. Найвизначніший твір А. — пройнята колоритом укр. пісенності опера «Катерина», яку композитор написав 1891 за власним лібретто на сюжет однойменної поеми Шевченка. Це перша укр. опера, в основу якої покладено Шевченків твір Клавір її видано в Москві 1897, оркестровку зробив диригент Ф. Воячек 1898, вперше поставила група М. Кропивницького 1899. Поет Д. Бобир зробив нову літ редакцію оперного тексту (1956), композитор Г. Таранов — муз. редакцію і нову оркестровку В такому вигляді опера А. ввійшла до репертуару укр. рад. оперних та муз.-драм. театрів. А. побіжно займався й питаннями історії. На його книзі «Історія України — Русі» (СПБ, 1908) позначився вплив буржуазно-націоналістичних концепцій.

Літ.: Кауфман Л. С. М. М. Аркас. К., 1958.

АРКОНАДА (Arconada) Сесар-Муньйос (5.XII 1898 — 10.III 1964) — іспанський письменник і перекладач Член Комуністичної партії Іспанії з 1931. Автор романів і поетич збірок. Під час нац.-революц. війни ісп. народу 1936 — 39 брав активну участь у фронтовій антифашист. пресі 3 травня 1939 жив в СРСР. З 1942 — редактор журналу ісп мовою «Literatura soviética» («Радянська література»). Перекладав твори рос. дожовтневої і рад. л-ри. Разом з А. Ерраїсом-Комасом, Х. Матеу, X. Сантакреу-Мансанетом та ін. (за підрядником Р Естрели-Льопіса) брав участь (як редактор і перекладач) у підготовці першого видання творів Шевченка ісп. мовою, що вийшло 1964 у Москві. Переклав 5 розділів поеми «Гайдамаки» («Інтродукція», «Червоний бенкет», «Гупалівщина», «Гонта в Умані», «Епілог»); поеми «Катерина», «Гамалія», «Марія», «Царі»; поезії «Не женися на багатій» і «Заповіт». Переклади А. відзначаються майстерним відтворенням думок, образів і революц. духу поезії Шевченка.

Переклади: Shevchenko T. Obras escogicias. Moscú, 1964.

АРНО С. (Arnaud S.: справж. ім’я та прізв. — А. Коппен-Альбанеллі: 1850 — 1901) — французька письменниця. Її вважають автором нарису «Російські селянські поети» у франц. часописі «Revue Britannique — Revue Internationale» («Британський огляд — Міжнародний огляд», 1882, № 5). Більшу частину статті авторка присвятила аналізові життя й творчості Шевченка, розглядала його як великого нар. поета, який відображав життя і думи селянства. Мрією Шевченка, зазначено в нарисі, було визволення від гноблення царизму не тільки українського народу, а й усіх народів Росії.

АРОНЕЦЬ Василь Володимирович (н. 4.IV 1936) — український рад. художник декоративно-ужиткового мистецтва (худож. кераміка). На шевченківські теми виконав скульптуру «І виріс я на чужині...» та скульптурну композицію «Мені тринадцятий минало...» (обидві — 1963).

АРОНУ Матіс (12.III 1858 — 25. IV 1939) — латиський бурж. критик, журналіст, бібліограф. В журн. «Austrums» («Схід», 1900, № 12) опублікував статтю «Тарас Григорович Шевченко» що є першим біографічним нарисом про Шевченка в латис. літературі.

АРСЕНІЙ (Москвін Федір Павлович; 1795 — 28.IV 1876) — церковний діяч, митрополит київський і галицький (1860 — 76). Шевченко 4.I 1861 в листі до М. Чалого просив показати А. примірник «Букваря южнорусского», сподіваючись, що митрополит сприятиме поширенню його. Але митрополит поставився до підручника негативно. 31.III 1861 П. Лобко та його друзі хотіли передати А. для безплатного поширення в школах Київ. губ. 6 тис. примірників цієї книжки. А. звернувся до обер-прокурора синоду із запитом: приймати книжки чи ні. Запит став причиною розгляду книжки Головним управлінням цензури, яке порадило А. «відхилити прийняття та поширення „Букваря южнорусского“ як навчального посібника».

Літ.: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. К , 1882; Жур П. Третя зустріч. К., 1970.

АРТЕМЕНКО Костянтин Григорович (н. 25.II 1925) — український рад. актор і режисер, засл. артист УРСР (з 1964). В 1961 в Чернів. обл. укр. муз.-драм. театрі ім. О. Ю. Кобилянської здійснив виставу драми М. Кропивницького «Титарівна» (за мотивами однойменної поеми Шевченка). 1972 поставив цей твір у Ровенському укр. муз.-драм. театрі ім. М. Островського.

АРХАЇЗМИ (від грец. αρχατος — стародавній) — застарілі слова, вирази та граматичні форми, що вийшли із загального вжитку. Шевченко вживав здебільшого власне А. — застарілі назви тих предметів і явищ, що існують ще в навколишній дійсності. Цю групу архаїзмів він використав насамперед для того, щоб надати мові піднесеного, врочистого звучання. В таких випадках А. поєднуються з словами й виразами нейтрального характеру: «Німим отверзуться уста; // Прорветься слово, як вода, // І дебрь-пустиня неполита, // Зцілющою водою вмита, // Прокинеться» («Ісаія. Глава 35»). Шевченко використовував архаїчні слова й вирази і з метою зниження стилю, щоб надати текстові іронічного чи сатирич. забарвлення (у поєднанні з елементами просторіччя тощо). Для викриття облудності, брехливості й підступності церкви і духівництва, а також для створення відповідного стилістичного забарвлення поет широко використовує А.-старослов’янізми. «І всує господа глаголи, // І всує трепетна земля» («Псалми Давидові»). Трапляються у творах Шевченка й застарілі назви предметів, що вийшли з ужитку, та явищ, які відійшли в минуле. За допомогою цих слів і виразів поет надавав розповіді на істор. тему колориту певної минулої епохи, напр., «Горять // Чертоги пурпуром і златом, // Куряться амфори» («Неофіти»).

В. В. Коптілов.

«АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ COБОР У НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ» (тон. папір, сепія, білило, 16,6 × 31,2) — малюнок Шевченка, виконаний 11 — 12.X 1857 в Нижньому Новгороді. Ліворуч унизу олівцем авторський напис: «N [Нижній] N [Новгород]. Архангельский Собор». На звороті аркуша, на якому наклеєно малюнок, внизу чорнилом рукою Шевченка напис: «N[ижній] N[овгород]. Архангельский Собор построенный в XIV столетии», ліворуч угорі іншою рукою олівцем: «Писано в Нижнем. 11 октября 1857. В Дневнике сказано, что этот собор построен в 1227 году в княжение Юрия Всеволодовича»; внизу тією самою рукою над автографом поета: «подпись Шевченка». Про Архангельський собор і про закінчення роботи над малюнком є запис Шевченка у «Щоденнику» 12.X 1857. Малюнок зберігається в ДМШ.

АРХЕОГРАФІЧНА КИЇВСЬКА КОМІСІЯ — див. Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві.

«АРХЕОЛОГІЧНІ НОТАТКИ» — записи історико-археологічного характеру, що їх зробив Шевченко за дорученням Археографічної комісії в різних місцевостях України в жовтні 1845 — квітні 1846. Автограф зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Вперше «А. н.» надруковано в журн. «Україна» (1925, кн. 1 — 2). Співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Шевченко офіційно став 10.XII 1845, але описувати й змальовувати пам’ятки старовини для неї він почав раніше. В «А. н.» є відомості про пам’ятки Переяслава, Яготина, Пирятина, Березані, Лубен, Хорола, Миргорода, Чернігова та ін. міст і місцевостей — про давні споруди, городища, вали, могили, речі й стародруки. Поет докладно описував виявлені старовинні книжки, оформлення тексту й оправи та різноманітні написи. В «А. н.» відбилися народні перекази й легенди, є посилання на друковані джерела. На деякі пам’ятки Шевченко перший звернув увагу, й це надає його «А. н.» значення пе ршоджерела для вивчення окремих питань історії України, зокрема 16 — 18 ст. «А. н.» збереглися не в повному обсягу.

АРХИПЕНКО Олександр Порфирович (30.V 1887 — 25.II 1964) — український скульптор, один з родоначальників кубізму в скульптурі. Відомий і як живописець. Його творчість вплинула на розвиток модерністського мистецтва в Західній Європі та Америці. З 1908 жив за кордоном. Більшість композицій А. виконана в манері кубізму, конструктивізму й абстракціонізму. Реалістична лінія творчості А. виявилася в галереї виразних скульптурних портретів, серед яких — півфігура (1923) та погруддя Шевченка (бронза, 1933, Клівленд, США). В 60-х pp. працював над пам’ятником поетові для Вашінгтона.

АРХІВНІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА — документальні матеріали про життя, творчу та громадсько-політичну діяльність Шевченка, видання і поширення його творів, вшанування пам’яті поета, що зберігаються в державних і відомчих архівах, музеях, рукописних відділах наук. установ і б-к. За своїм походженням архівні матеріали поділяються на групи: 1. Документальні матеріали, що є наслідком творчої та громад.-політ. діяльності Шевченка. Це його рукописні твори, мистецька спадщина, епістолярна спадщина, «Щоденник», листування з держ. установами, громад. орг-ціями тощо. Переважна більшість документів цієї групи зберігається у відділі рукописів Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР та ДМШ. Частина документів зберігалась в особистих або родинних фондах, у окремих осіб. Так, у Центр. держ. архіві літератури і мистецтва СРСР (ЦДАЛМ) в Москві зберігаються листи, гравюри, фотографії Шевченка (фонди Аксакових, Достоєвських, В. Лазаревського та ін. ) 2. Документальні матеріали держ., наук., церк. установ, громад. орг-цій, видавництв та ін. Це — донесення, повідомлення, ілюстративний матеріал (фото, програми, афіші святкових вечорів, зборів, пов’язаних із вшануванням пам’яті поета, фотографії пам’ятників Шевченка та ін.). В цій, найбільш значній за обсягом, групі зосереджено матеріали, що висвітлюють життєвий шлях Шевченка (викуп з кріпацтва й звільнення з податного стану, навчання в петерб. Академії мистецтв, перебування в Археографічній комісії, зв’язки з Кирило-Мефодіївським т-вом, заслання, перебування в солдатах, Аральська експедиція тощо), вшанування пам’яті поета, матеріали про збирання коштів на спорудження пам’ятників поетові, про видання та поширення його творів тощо. Зберігаються вони в Центр. держ. істор. архіві СРСР (Ленінград), Центр. держ. істор. архівах УРСР у Києві, у Львові, Центр. держ. архіві Жовтн. революції, архівах вищих органів державної влади і органів державного управління СРСР (Москва), відділах рукописів Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР та Центр. наук. б-ки АН УРСР, обл. держ. архівах України, архівах поза межами республіки. У фондах рад. установ зберігаються численні документи про вшанування пам’яті Шевченка в Рад. Союзі і за кордоном, видання і поширення його творів, про відкриття пам’ятників тощо.

Архівні установи постійно комплектуються новими документ, матеріалами. 3. Особисті й родинні фонди (окремі листи Шевченка, переклади його творів, записи нар. оповідань, легенд про нього, літературознавчі праці про поета, ілюстративний матеріал). Документ. матеріали цієї групи зберігаються у фондах ЦДАЛМ СРСР у Москві (напр., фонди Аксакових, І. Бєлоусова, М. О. Максимовича, Л. Мея, Срезневських, Лазаревських та ін., фонди рад. письменників, перекладачів — О. Безименського, М. Ісаковського, М. Тарловського та ін.), Архіві АН СРСР (фонди М. Морозова, Ф. Корша та ін.). Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд М. Чалого та ін-). У Центр. наук. б-ці АН УРСР (фонд О. Лазаревського) та ін. 4. Кінофотодокументи зберігаються в осн. у фондах Центр. держ. архіву кінофотофонодокументів УРСР (ЦДАКФФД). Це хронікально-документальні фільми, присвячені відкриттю пам’ятників Шевченкові в Петрограді (1918), у Моринцях, Харкові, Києві, Каневі, Донецьку та ін. містах, про вшанування пам’яті поета в Рад. Союзі і за кордоном. В ЦДАКФФД, а також Центр. держ. архіві-музеї л-ри і мистецтва УРСР, Львів. держ. архівах, Центр. наук. б-ці АН УРСР зберігаються фотоілюстративні матеріали: фотографії Шевченка, села, де він народився, і місць, де перебував протягом життя, пам’ятників, встановлених поетові в СРСР і за кордоном, ювілейних вечорів, зборів, вистав, а також вистав-опер за творами Шевченка. В держ. архівах Києва, Львова та ін. є також муз. твори різних авторів на слова Шевченка тощо. Значну кількість архівних матеріалів опубліковано в періодич. пресі, в документ, збірниках, окремих монографіях: «Матеріали з політичної справи Т. Г. Шевченка» (в кн.: Шевченко Т. Твори, т. 2. СПБ, 1911); М. М. Новицький «Шевченко в процесі 1847 р. і його папери» (журн. «Україна», 1925, № 1 — 2); І. Ковальов «Борьба царского правительства и цензуры с революционным „Кобзарем“ Т. Г. Шевченко» (журн. «Красный архив», 1938, т. 6); «Шевченко по документам царской цензуры. Хроника цензурних репрессий (1847 — 1916 гг.)» (журн. «Молодая гвардия», 1939, № 2 — 3); «Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах» (К., 1950); Л. С. Пустильник «Новые материалы о Т. Г. Шевченко» (журн. «Дружба народов», 1958, № 5); «Тарас Шевченко. Документи і матеріали. 1814 — 1963» (К., 1963); «Смерть и похороны Т. Г. Шевченко. Документы в материалы» (К., 1961); М. Рудько «Тарас Шевченко і Київський університет» (К., 1959), «Т Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії» (К., 1975) та ін.

Літ.: Слюдікова Т. Документи ЦДІА УРСР у Києві про Т. Г. Шевченка.. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1961, № 2; Бутич І. Заборона відзначення 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР»., 1964, № 2; Чумак К. Нові надходження Державного музею Т. Г. Шевченка. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1964, № 2; Ковальов І. Ф. Шевченко під забороною царської цензури. (Огляд документальних матеріалів). «Радянське літературознавство», 1964, № 3; Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. Дослідження та документи. 1840 — 1862 роки. К., 1969.

Т. Б. Слюдікова

АРХІМЕД (бл. 287 — 212 до. н. е.) — видатний давньогрецький математик і механік. Шевченко згадав про нього у вірші «І Архімед і Галілей».

АСАНАЛІЄВ Кенешбек (н. 10.VI 1928) — киргизький рад. літературознавець. У статтях «Про деякі питання літературних взаємин українського і киргизького народів» і «Українська класична та радянська література киргизькою мовою» (обидві — 1954) висвітлює творчість Шевченка та аналізує переклади його творів.

Тв.: Шевченко киргизькою мовою. В кн.: Збірник праць третьої наукової шевченківської конференції. К., 1955.

АСАТІАНІ Леван Никифорович (12.VII 1900 — 14.V 1955) — грузинський рад. літературознавець. У працях «Життя Акакія Церетелі» (груз. мовою. Тбілісі. 1947), «З історії культурних взаємин Грузії та України» (у співавт. Груз. мовою. Тбілісі, 1954), «Дружба братских литератур. Литературные связи грузинского народа с братскими народами СССР» (Тбілісі, 1958) значне місце приділив вивченню шляхів проникнення творів Шевченка в Грузію, зустрічі А. Церетелї з укр. поетом і впливу Шевченка на творчість груз. поета. А. опублікував розвідку «Тарас Шевченко і грузинська література» (1957).

Тв.: Тарас Шевченко і грузинська література. «Радянське літературознавство». 1957, № 3.

АСЄЄВ Микола Миколайович (9.VII 1889 — 16.VII 1963) — російський рад. поет. Переклав твори Шевченка «Гамалія», «Невольник», «Чернець», «Вітер з гаєм розмовляє» та ін. (переклади надруковано в російських виданнях творів Шевченка 1939 — 41). Про переклади історичних поем Шевченка А. писав у статті «Досвід перекладу» («Літературна газета», 30.XI 1938). Присвятив Шевченкові поезію «Вірші і серце» (1961). Державна премія СРСР, 1941.

АСИНДЕТОН (від грец. ασόνδετος — безсполучниковий), безсполучниковість — стилістична фігура, яка полягає в тому, що пропускаються сполучники між однорідними членами речення чи сурядними реченнями. А. надає розповіді компактності, виразності, допомагав відтворити швидкий рух або раптову зміну настроїв, подій чи явищ. Напр.: «Зійшлись, побрались, поєднались, // Помолоділи, підросли» («Зійшлись, побрались, поєднались»); «Сонце заходить, гори чорніють. // Пташечка тихне, поле німіє» («N. N.»). Стилістичною фігурою, протилежною А., є полісиндетон. А. у Шевченка найчастіше має відтінок градації, відтворює нагнітання, яке закінчується спадом, уповільненням, збагачує ритмо-інтонаційний малюнок його поетичної мови: «Реве, лютує Візантія, // Руками берег достає; // Достала, зикнула, встає — // І на ножах в крові німіє» («Гамалія»). Особливо виразно така функція А. виступає на початку поезії «Минають дні, минають ночі».

«АСКОЛЬДОВА МОГИЛА» (папір, сепія, акв., 26 × 37) — малюнок Шевченка з циклу зображень істор. пам’яток та архітектурних пейзажів, які художник виконав, працюючи в Археографічній київській комісії. Намальований у квітні — вересні 1846 в Києві. На малюнку зображено церкву-ротонду, яку спорудив 1810 арх. А. Меленський на тому місці, де нібито поховано вбитого Олегом давньоруського князя Аскольда (р. н. невід. — бл. 882). Праворуч унизу олівцем напис: «Рисовал Михаил Сажин». За композицією твору, освітленням і прийомом зображення дерев, невластивими почеркові Сажина, а також за манерою відтворення окремих деталей, притаманною Шевченкові, малюнок атрибутовано як один з його київських пейзажів; в чому полягала участь Сажина у виконанні цього твору, не встановлено. Зберігається в ДМШ. Іл. т. 2, табл. X.

Літ.: Білецький П. Новознайдені твори Т. Г. Шевченка. «Радянська Україна». 1959, 11 квітня.

АСКОЧЕНСЬКИЙ Віктор Іпатійович (1.Х 1813 — 30.V 1879) — російський журналіст та історик реакційного напряму. Редактор-видавець і основний автор тижневика «Домашняя беседа» (1856 — 77). Паплюжив усе прогресивне в л-рі й суспільному житті. Шевченко познайомився з А. 1846 в Києві. Із спогадів самого А. (журн. «Домашняя беседа», 1861, № 33) видно, що Шевченко вже й тоді ставився до нього негативно. Коли поет після заслання зустрів А. в Петербурзі і той виклав реакц. програму свого журналу, вони розійшлися остаточно. Шевченко висміяв А. в сатирі «Умре муж велій в власяниці».

АСОНАНС (від лат. acconare — співзвучати) — 1) Вид повтору однорідних голосних, завдяки якому досягається вплив худож. зображення на слухове сприймання творів словесного мистецтва. А. в поезії Шевченка є однією з ознак її пісенності, музичності. Напр., «На припоні коні отаву скубуть; // Осідлані коні, вороні готові» («Гайдамаки»). 2) Різновид неточної рими, осн. ознакою якого є збіг наголошених голосних при довільному характері й розміщенні приголосних. У Шевченка таким А. є збіг голосних звуків закінчень, суфіксів чи коренів слів у прикінцевій позиції, як, напр., у рядку: «І мене в сем’ї великій, // В сем’ї вольній, новій, // Не забудьте пом’янути // Незлим тихим словом» («Заповіт»). Рима-А. у творах Шевченка походить з народнопісенних джерел і передує цьому типові римування в усій наступній укр. поезії.

АСПАСІЯ, Аспазія (’Ασπασία; н. бл. 470 до н. е. — р. см. невід.) — одна з видатних жінок Стародавньої Греції, дружина Перікла, родом з Мілета. Відзначалася розумом і красою. Дім А. був своєрідним центром культурного життя. В повісті «Художник» Шевченко описав малюнок К. Брюллова «Афінський вечір», на якому, зокрема, зображено Аспазію.

АСТАПЕНКО Змітрок (Дмитро Омелянович; 10.ХІ 1910 — 1944) — білоруський рад. поет. Автор вірша «Тарасові Шевченку» (1928) — про видатну роль Шевченкової творчості в єднанні білорус. і укр. літератур.

АСТРАХАНЬ — місто, центр Астраханської губ. (тепер обласний центр РРФСР). Перший населений пункт, куди Шевченко прибув, повертаючись із заслання. Поет жив тут з 5 до 22.VIII 1857, чекаючи пароплава до Нижнього Новгорода. Шанувальники поезії Шевченка влаштували йому теплий прийом. Поет цікавився історією, археологією, архітектурними пам’ятками міста. Тут Шевченко виконав рисунок «В Астрахані». Своє перебування в А. описав у «Щоденнику». Особливе захоплення викликав у нього Кремль і «стройный великолепный пятиглавый собор московской архитектуры 17-го столетия ... Он, как щеголь 17-го века, красуется в кружевах перед всем городом». Згадки про А. є в повістях «Несчастный» і «Близнецы» та в Шевченкових листах. Зберігся будинок, в якому жив Шевченко (тепер вул. Шаумяна, 3). Одну з вулиць міста за рад. часу названо ім’ям поета.

Літ.: Кларк В. Тарас Григорьевич Шевченко в Астрахани. В кн.: Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. М., 1962; Травушкин Н. С. Дом, в котором жил Шевченко. «Волга». 1961, 11 марта.

АСТРОФІЧНИЙ ВІРШ — вірш вільної будови, не поділений на строфи. Для А. в. характерною є невпорядкованість у розміщенні рим. Рима тут втрачає конструктивне значення, яке вона має при утворенні строфи, зберігаючи лише частково функцію окреслення межі віршового рядка. В Шевченка астрофічну будову мають «Осії глава XIV», кінець послання «І мертвим, і живим...», деякі місця поем «Сон» і «Кавказ», діалоги в поемах «Гайдамаки», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма» та ін. Напр.: «Далі гляну: // У долині, мов у ямі, // На багнищі город мріє; // Над ним хмарою чорніє // Туман тяжкий... Долітаю — // То город безкраїй» [«Сон» («У всякого своя доля»)]. А. в. у творах Шевченка не слід змішувати з строфоїдами та різнорядковими строфами, що їх поет теж, як правило, не виділяв, але вони відображають внутр. закономірності розвитку вірша, становлячи своєрідну ритмічно-композиційну цілісність.

Літ.: Колесса Ф. М. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка. В кн.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. К., 1970; Волинський П. К. Вірш Шевченка як складова частина його поетики. В кн.: Збірник праць ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1965; Сидоренко Г. К. Ритміка Шевченка. К., 1967.

АТА САЛИХ (1.VI 908 — 26.XII 1964) — туркменський рад. народний поет. Член КПРС з 1941. З нагоди 125-річчя з дня народження Шевченка написав поезію «Народе мій» (1939), в якій оспівав велику любов туркм. народу до Шевченка. Присвятив поетові вірш «Тарас Шевченко» (1951).

Тв.: Над могилою Шевченка. В кн.: Т. Г. Шевченко в художній літературі. К., 1964.

АТАНАСОВ Петко Калушев (10.Х 1922 — 16.VI 1975) — болгарський літературознавець і перекладач. Перекладав твори укр. письменників дожовтневого і рад. періодів. У працях А. про укр. л-ру творчість Шевченка і її зв’язки з болг. л-рою посідають одне з провідних місць. Автор статей і розвідок «Шевченко і Георгій Бакалов» (журн. «Славяни», 1961, № 6), «Тарас Шевченко» (газ. «Литературен фронт», 1961, № 10) та «Шевченко і болгари» («Литературен фронт», 1964, № 10), а також літ.-критичного нарису болг. мовою «Тарас Шевченко» (Софія. 1964).

АТЕЇСТИЧНІ ПОГЛЯДИ Т. Г. ШЕВЧЕНКА — невід’ємна складова частина матеріалістичного світогляду поета. В міру того, як розвивалися і кристалізувалися суспільно-політичні і філософ. погляди Шевченка (див. Суспільно-політичні погляди Т. Г. Шевченка, Філософські погляди Т. Г. Шевченка), формувалися і атеїстичні переконання митця, що, відбившись у його творчості, стали значним здобутком революц.-демократичної думки в Росії і відіграли в той час велику роль у критиці релігійної ідеології і церкви. А. п. Ш складалися на грунті атеїстичних традицій передової суспільно-політичної думки в Росії, зокрема на Україні. Ці традиції найяскравіше виявилися в творчості О. Радищева і особливо О. Герцена і М. Чернишевського. В релігії, в діяльності церкви поет вбачав сильну перешкоду на шляху розгортання боротьби трудящих за своє соціальне й нац. визволення, на шляху розвитку їхньої свідомості, поширення освіти й культури (див. Революційно-визвольний рух і Т. Г. Шевченко). Як революц. демократ, Шевченко розумів, що боротьба проти самодержавнокріпосницького ладу неможлива без викриття релігії і церкви, які іменем бога освячували і виправдовували його, служили одним з гол. знарядь соціального і духовного гноблення широких мас трудящих. Саме тому в своїх творах, зокрема в поемах «Сон», (1844) «Єретик» (1845), «Княжна» (1847), «Неофіти», «Юродивий» (обидві — 1857), «Марія» (1859), віршах «Гімн черничий», «Світе ясний! Світе тихий!», «Саул» (всі три — 1860), у повістях «Художник» (1856), «Прогулка с удовольствием и не без морали», поет пристрасно закликав нар. маси звільнитися від віри в бога, від реліг. забобонів і виборювати собі щастя на землі. Так, напр., у поемі «Сон» Шевченко писав: «...немає // Господа на небі! // А ви в ярмі падаєте // Та якогось раю // На тім світі благаєте? // Немає! немає!». Він показував безглуздість реліг. легенд, зривав покривало святості з біблійних героїв, доводив ворожість релігії народові. Як революційний демократ, поет гнівно таврував лицемірство і підступність гнобителів та їхніх підручних, освячувані релігією і церквою, тісний зв’язок духівництва і пануючими класами, які, прикриваючись релігією, створили пекло на землі. Він викривав злочинну діяльність прислужників царя в церковних ризах, «розбойників, катів в тіарах» («Єретик»), які заради своїх корисливих інтересів зраджують народ, показував загарбницький характер і класову суть воєн, які точилися під реліг. прапором, зокрема, хрестових походів, підкреслював, що церква «відпущенням гріхів» катам ваправдовує всі злочини й насильства пануючих класів. Шевченко розумів, що релігія з її святенницькою проповіддю смирення й покори, «братолюбства», всепрощення є додатком до поміщицько-самодержавної сваволі. В «Щоденнику» він зазначав, що царизм зміцнювався на началах «христової заповіді», а православ’я завжди було головним вузлом і знаряддям внутрішньої політики царизму. Поет гостро виступав проти тверджень ідеологів укр. панства, ніби народ не може жити без релігії, яка, мовляв, є його єдиною втіхою і надією. Шевченко показав, що українське панство, прикриваючись облудним християнським «братолюбством», балачками про те, що всі українці нібито єдині, насправді любить «на братові шкуру, а не душу» («Кавказ»), жорстоко визискує своїх земляків. «І звір того не зробить дикий, // Що ви, б’ючи поклони, // З братами дієте...» («Марина»). Велике місце в творчості Шевченка посідає, зокрема, викриття реакційної діяльності католицької церква та її центру — Ватікану, що протягом багатьох століть вогнем і мечем насаджували католицизм. Шевченкова критика Ватікану є однією з найяскравіших сторінок у світовій антиреліг. л-рі. Історія Ватікану, писав поет, це «кров, пожари, // Всі зла на світі, войни, чвари, // Пекельних мук безкраїй ряд...» («Єретик»). Шевченко зривав маску святості і безгрішності з папи римського, показував його справжнє обличчя. «Кругом неправда і неволя, // Народ замучений мовчить // І на апостольськім престолі // Чернець годований сидить. // Людською кровію шинкує // І рай у найми оддає!» («Єретик») Поет гнівно таврував колонізаторську політику католицької церкви щодо слов. народів («Полякам»), її криваві розправи над передовими діячами Реформації («Єретик»).

Шевченко показував, що релігія і церква є розсадниками мракобісся, гальмом у розвитку науки і культури. Мислитель вірив у те, що зміни в суспільному житті, революц. боротьба, розвиток освіти і культури неминуче приведуть народ до вивільнення з-під впливу релігії. Першим реальним кроком на цьому шляху він вважав поширення серед трудящих письменності. Письменність, на думку Шевченка, сприятиме поширенню в народі визвольних ідей, тому розвиток освіти має бути одним з головних завдань борців за народну справу, передових діячів науки і культури. Він, зокрема, був неприємно вражений тим, що В. Даль переклав російською мовою Апокаліпсис. Прочитавши цей переклад, Шевченко здивувався: «С какою же целию такой умный человек, как Владимир Иванович, переводил и толковал эту аллегорическую чепуху?» («Щоденник», 18.XII 1857). Своєрідність форми виразу А. п. Ш. визначається значною мірою тим, що митець у своїй творчості широко використовував фольклор. Проте, вдаючись до реліг. термінології, біблійних сюжетів, поет вкладав у них цілком виразний атеїстичний зміст («Марія», «Неофіти»). Як писав І. Франка, «слова „бог“, „божий“ і т. п. суть у Шевченка радше поетичною фразою, образовим реченням, а не мають ніякого догматичного, релігійного значення» (І. Франко. Літературно-критичні статті. К., 1950, с. 100).

Атеїстичний характер творчості великого укр. поета розуміло духівництво й тому всіляко намагалося перешкодити поширенню його творів. Церковні ієрархи називали Шевченка «безвірником», «богоненависником», який зважився підривати в народі реліг. почуття, заперечував християнську віру. Укр. бурж. націоналісти, фальсифікуючи творчість поета, прагнучи ослабити силу її революц. впливу на маси, всіляко силкувались і силкуються тепер видати Шевченка за свого однодумця, представника еліти укр. панства, який нібито боровся за нац. єдність усіх станів укр. суспільства на засадах християнства. Дехто з націоналістів змушений був усе ж визнати наявність у творах Шевченка «безбожних слів і картин» і паплюжив його за те, що він потрапив під вплив матеріалізму (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка). Шевченко був упевнений, що настане час, коли народ у ході революц. боротьби визволиться від соціального і духовного гноблення і побудує нове життя, в якому не буде місця релігії й церкві. «...Будем, брате, // З багряниць онучі драти, // Люльки з кадил закуряти, // Я вленними піч топити, // А кропилом будем, брате, // Нову хату вимітати» («Світе ясний! Світе тихийі»). Високо оцінюючи внесок Шевченка в історію розвитку матеріалізму і атеїзму в Росії, зокрема й на Україні, слід, проте, відзначити обмеженість його матеріалізму і атеїзму, що була зумовлена, як і обмеженість матеріалізму та атеїзму рос. революц. демократів, істор. умовами і обмеженістю селянства, ідеологом якого Шевченко виступав. Так, він не зміг до кінця розкрити соціальну суть релігії, матеріалістично пояснити причини виникнення реліг. вірувань і релігійності мас тощо. Атеїстичні твори геніального укр. поета і тепер є гострою зброєю в боротьбі проти залишків реліг. вірувань, проти релігії і церкви.

Літ.: Назаренко І. Д. Т. Г. Шевченко — борець проти ідеалізму і релігії. К., 1961; Романченко І. С. Атеїзм Т. Г. Шевченка. К., 1962; Назаренко І. Д. Суспільно-політичні, філософські, естетичні та атеїстичні погляди Т. Г. Шевченка. К., 1964; Довгалюк П. Атеизм в украинской литературе. М., 1964.

І. Д. Назаренко.

АТТІЛА (Attila; p. н. невід. — п. 453) — вождь гуннів з 434. З 445 став володарем великої «держави» в Сх. Європі, що простяглася від Чорного м. до р. Рейну і від датських о-вів до правого берега Дунаю. Очолював спустошливі походи гуннів в Іллірію (447), Галлію (451) та Італію (452). Шевченко згадав А. в поемі «Єретик».

АУЕЗОВ Мухтар Омарханович (28.ІХ 1897 — 27.VI 1961) — казахський рад. письменник, літературознавець, публіцист і перекладач, акад. АН Каз. РСР (з 1946). Підкреслював значення творчості Шевченка для казах. л-ри. Автор статті «Брат наш, друг наш» (1961), присвяченої Шевченкові. В праці (у співавт. з М. Рильським і П. Антокольським ) «Художественные переводы литератур народов СССР» (журн. «Дружба народов», 1955, № 2) ідеться і про переклади творів Шевченка казах. мовою. Держ. премія СРСР, 1949. Ленінська премія, 1959.

Тв.: Брат наш, друг наш. В кн.: Ауэзов М. Мысли разных лет. Алма-Ата, 1961.

«АУЛІЄТАУ» (папір, акв., 16,3 × 29,1) — малюнок Шевченка, виконаний під час Каратауської експедиції в червні — серпні 1851. Окремі деталі його використав Б. Залеський у фронтиспісі до альбома «Життя киргизьких степів» (Париж, 1865, франц. мовою). Де малюнок тепер — не встановлено. Оригінал був власністю Л. Жемчужникова, В. В. Кочубей і В. П. Кочубея. В 1911 його експонували на виставці худож. творів Шевченка в Києві, 1914 — репродуковано в журн. «Русский библиофил» (СПБ, 1914, № 1).

АУФФЕНБЕРГ (Auffenberg) Йосиф фон (30.VIII 1798 — 25.XII 1857) — німецький поет і драматург. Його драма «Зачарований дім, або Смерть Людовіка XI» (за повістю О. Бальзака «Метр Корнеліус») в рос. перекладі П. Ободовського йшла на сцені Александринського театру в Петербурзі (прем’єра відбулася 1836). Шевченко, очевидно, бачив її в цьому театрі, про що згадував у повісті «Художник».

АФАНАСЬЄВ Олександр Миколайович (23.VII 1826 — 5.Х 1871) — російський історик л-ри й фольклорист. Представник міфологічної школи у фольклористиці. У своїх працях використовував зразки укр. фольклору. Шевченко познайомився з А. в березні 1858 в Москві. Його ім’я він назвав серед моск. знаменитостей, присутніх на обіді, що його дав М. М. Щепкін з нагоди відкриття свого книжкового магазину («Щоденник», запис 24.III 1858).

АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ Олександр Степанович (справж. прізв. — Афанасьєв; 12.III 1816 — 18.ІХ 1875) — український і російський етнограф, письменник бурж.-ліберальн. напряму. Шевченко познайомився з А.-Ч. 29.VI 1843 в Мойсівці через Є. Гребінку, кілька разів був у нього в Ісківцях.

Коли поет удруге приїхав на Україну (1845 — 47), він з А.-Ч. подорожував по Лівобережжю, деякий час жив разом з ним у Києві на Хрещатицькому провулку (1928 тут відкрито Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка). А.-Ч. опублікував вірш «Шевченкові» (1843). В лютому — березні 1846 поет приїжджав разом з А.-Ч. в Чернігів, намалював його портрет і записав до його альбома вірш «Не женися на багатій» (портрет і альбом не збереглися). А.-Ч. залишив «Воспоминания о Т. Г. Шевченко» (журн. «Русское слово», 1861, № 5) й записи про останні дні його життя — «Землякам. Над гробом Т. Г. Шевченка» (журн. «Русское слово», 1861, № 2). В «Нарисах про минуле» (1870) згадував про нього як про нар. борця проти кріпосництва. В «Щоденнику» 2.VII 1857 поет негативно відгукувався про А.-Ч., різко осудив його за улесливі «патріотичні» вірші, вміщені у «Санкт-Петербургских ведомостях» (Шевченко помилково записав — у «Русском инвалиде») за січень 1856. Портрет с. 48.

Тв.: Спогади про Т. Г. Шевченка. В кн.: Спогади про Шевченка. К., 1958.

Літ.: Франко І. Александр Степанович Афанасьєв-Чужбинський. В кн.: Франко І. Твори, т. 17. К., 1955; Костенко А. І. Шевченко в мемуарах. К., 1965; Гнатюк М. П. Олександр Афанасьєв-Чужбинський. «Радянське літературознавство», 1972, № 6.

АФОРИЗМ (грец. αφορισμός — короткий вираз) — вислів, який у стислій формі виражає узагальнену закінчену думку. Афористичними можуть бути прислів’я, висловлювання видатних людей, крилаті вислови з літ. і філософ. творів. А. стало багато виразів і з поезій Шевченка. Вони характеризуються влучністю, змістовою й композиційною довершеністю. Шевченкові А. з великою поетичною силою виражають мудрі сентенції, життєві поради й широкі узагальнення. Напр.: «Все йде, все минає — і краю немає» («Гайдамаки»); «У всякого своя доля // І свій шлях широкий» [«Сон» («У всякого своя доля»)]; «Тяжко-важко в світі жити // Сироті без роду» [«Думка («Тяжко-важко в світі жити»)]. Шевченкові А. мають виразне соціальне спрямування, в них лунає заклик до боротьби проти поміщицько-кріпосницького ладу, вони виражають любов до батьківщини, до народу, до його культури, віру в його щасливе майбутнє. Напр.: «Поховайте та вставайте, // Кайдани порвіте // І вражою злою кров’ю // Волю окропіте» («Заповіт»); «Учітесь, читайте, // І чужому научайтесь, // Й свого не цурайтесь» («І мертвим, і живим...»). Багато його А. поширилося в розмовній і літ. мові. Ще 1864 чимало афористичних висловів із творів Шевченка М. Номис вмістив у своїй зб. «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (СПБ, 1864). До Шевченкових А. часто вдавалися і вдаються у своїх творах укр. письменники, зокрема Леся Українка, А. Тесленко, І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, С. Васильченко, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко, О. Гончар та ін.

Літ.: Добржанська Л. І. Шевченкові афоризми в поетичній мові українських письменників. «Наукові записки Кіровоградського педагогічного інституту», 1959, т. 8; Добржанська Л., Мельниченко О. Словник крилатих виразів Шевченка. В кн.: Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1971.

Л. І. Добржанська.

АХУНДІ Насирулла Рахимович (н. 2.V 1908) — узбецький рад. письменник і перекладач. Член КПРС з 1945. Переклав узб. мовою майже всі поезії Шевченка, створені на Косаралі, та поеми «Катерина» й «Гайдамаки». Всі ці переклади включено до узб. видання книжки Шевченка «Вибране» (т. I. Ташкент, 1959).

АШИНОВ Хазрет Ахметович (н. 2.I 1926) — адигейський рад. письменник. Член КПРС з 1953. Йому належать переклади віршів Шевченка «І день іде, і ніч іде», «Хоча лежачого й не б’ють», «Та не дай, господи, нікому», «І золотої, й дорогої» А. переклав також початок Шевченкової балади «Причинна» (надруковано під заголовком «Дніпро»). Всі переклади опубліковано 1961 в періодич. літературі.

АШИРОВ Чари (н. 10.XII 1910) — туркменський рад. поет і перекладач. Член КПРС з 1944. Переклав туркм. мовою понад 40 творів Шевченка, зокрема: «Катерина», «Перебендя», «Тополя», «Утоплена», «Гайдамаки», «Русалка», «Вітре буйний, вітре буйний!», що ввійшли до туркм. видань творів українського поета «Кобзар» (Ашхабад, 1939), «Вірші і поеми» (Ашхабад, 1961) та ін. А. — автор статті «У Київ. до друзів», 1961), в якій розглядає творчість Шевченка.

Попередня     Головна     Наступна