[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 63-64.]

Попередня     Головна     Наступна            

І. І. Панаєв

ЛІТЕРАТУРНІ СПОГАДИ

(Уривок)

Крім належних щотижневих артистично-літературних, великосвітсько-літературних і просто літературних вечорів, літератори часом сходилися один в одного і влаштовували вечори. Найгостиннішим з тогочасних літераторів був Є. П. Гребінка, який постійно запрошував до себе своїх літературних приятелів, коли одержував з Малоросії сало, варення чи наливку. Гребінка тоді ще не був одружений. Він жив на Петербурзькій стороні в казенній квартирі Другого кадетського корпусу, де був учителем.

Якось він запросив мене до себе разом з М. О. Язиковим, котрий уже тоді був дуже популярний серед усіх близьких мені літераторів як приємний і веселий співрозмовник, дотепник і каламбурист. Багато хто приймав Язикова за літератора й співробітника п. Краєвського.

— Ви чим саме займаєтеся? — запитували його. — Яка ваша спеціальність?

— А так, — відповідав звичайно, усміхаючись, Язиков, — більше розмаїтостями промишляю.

Цього разу в Гребінки зійшлося численне товариство і, між іншим, Шевченко, який починав уже користуватися великою популярністю серед своїх співвітчизників; товариші Гребінки по службі — О. О. Комаров і Прокопович (товариш Гоголя по Ніжинському ліцею і приятель його). Прокопович і Комаров обидва дуже любили літературу й пописували віршики. З Комаровим був знайомий я з дитинства і згодом, після приїзду до Петербурга Бєлінського, зблизився з ним ще більше. Про Комарова і про вплив на нього Бєлінського я ще матиму нагоду говорити. На вечорі в Гребінки не було кому проповідувати ні про святиню мистецтва, ні про якісь високі матерії: там просто говорили про щоденні й літературні новини і пригоди.

На початку вечора Гребінка познайомив мене з якимось паном, що був тоді (це було чи не в“ 1837 році) одним з головних співробітників «Библиотеки для чтения». Прізвища цього пана я не пригадую. Він мав дуже поважний і глибокодумний вигляд і, замість білизни, носив шерстяну червону фуфайку, яка виглядала з-під галстука і з-під рукавів.

Язиков звертав на себе загальну увагу своїми кумедними розповідями і багатьох смішив до цілковитого знесилля.

За вечерею йому випало сидіти поряд із співробітником «Библиотеки для чтения» в шерстяній фуфайці. Співробітник виявляв не тільки величезну повагу до Язикова, а й ніяковів перед ним як перед авторитетом.

— Дозвольте запитати, — звернувся він до Язикова, — я маю честь розмовляти з нашим славетним поетом Миколою Михайловичем Язиковим?

— Так точно, — відповів Язиков, скромно потупивши очі й анітрохи не задумавшись.

— Дуже приємно познайомитися, — сказав співробітник, простягаючи йому свою руку.

Язиков, зовсім не бентежачись, потиснув її. /64/

— Чи не ощасливите ви нас якимось новим твором? — вів далі співробітник.

— У мене є чимало начерків, — відповідав Язиков з почуттям гідності, але всьому цьому треба дати лад. Я все збираюся і все відкладаю.

Ця розмова була почута багатьма, і до Язикова почали звертатися з різними запитаннями як до поета, його однофамільця. Язиков грав свою роль досить вдало. Деякі смішливі вискочили з-за столу...

Співробітник «Библиотеки для чтения» після кількахвилинного мовчання крякнув і знову звернувся до Язикова.

— Чи смію звернутися до вас, Миколо Михайловичу, — почав він, — з уклінним проханням. Я співробітник «Библиотеки для чтения», і коли б ви погодились прикрасити наш журнал хоча б якимось невеличким твором, то принесли б велику втіху Осипу Івановичу Сенковському, який глибоко поважає ваш талант.

Язиков схилив голову на знак вдячності за гарну думку про нього Сенковського і відповів, що саме тепер він нічого не може обіцяти, але з часом, можливо, коли щось опрацює, і так далі...

— Уже сама надія щось одержати від вас тішитиме нас, — відповідав співробітник.

У цю хвилину багато хто не витримав і покотився зо сміху, але вечеря закінчилася, і гуркіт стільців заглушив цей сміх.

Де тепер той співробітник? Чи згадує він про свою зустріч із славетним поетом Язиковим? І хтозна, можливо, в якомусь періодичному виданні з’явиться його статейка під назвою: «Спогади про поета Язикова». Ото буде скарб для наших поважних бібліографів та для п. Геннаді, який так невдало відредагував останнє видання Пушкіна і змусив Соболевського вигукнути:

О жертва бедная двух адовых исчадий,

Тебя убил Дантес и издает Геннадий!

Після вечері всі пожвавішали ще більше. Гребінка почав наспівувати малоросійські пісні, а Шевченко пританцьовував під свої рідні звуки.

І. І. Панаєв

ЛІТЕРАТУРНІ СПОГАДИ

(Уривок)

Вперше надруковано в журн. «Современник», 1861, № 1, 2, 9 — 11. Уривок подається за виданням: Панаєв И. И. Литературные воспоминания. М., Гослитиздат, 1950, с. 103 — 105.

Панаєв Іван Іванович (1812 — 1862) — російський письменник і журналіст. Виступав під псевдонімом Новый Поэт. З 1847 p. разом з М. Некрасовим видавав журн. «Современник», який став трибуною революційних демократів.

Язиков Михайло Олександрович — директор петербурзького скляного заводу, шкільний товариш Панаєва. Був у дружніх стосунках з багатьма літераторами — Бєлінським, Григоровичем, Герценом, Тургенєвим та ін.

Комаров Олександр Олександрович (пом. 1874 р.) — викладач літератури в петербурзьких навчальних закладах, приятель Бєлінського та Панаєва.

Сенковський Осип Іванович (літ. псевд. Барон Брамбеус, 1800 — 1858) — російський письменник, журналіст реакційного напряму. Видавець журн. «Библиотека для чтения», який вів боротьбу з «Современником», виступав проти Бєлінського, Гоголя. Надрукував у журналі свою рецензію на «Кобзар» Шевченка, у якій, відзначаючи талант Шевченка, дорікав поету за те, що він писав українською мовою. В повісті «Капитанша» Шевченко з іронією згадав Сенковського як журналіста.

Геннаді Григорій Миколайович (1826 — 1880) — бібліограф, редактор зібрання творів О. Пушкіна.

Соболевський Сергій Олександрович (1803 — 1870) — поет і бібліограф, приятель Пушкіна, Жуковського та Глінки, автор епіграм та експромтів.

Попередня     Головна     Наступна