Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 112-115.]

Попередня     Головна     Наступна            





В. В. Тарновський

ДРІБНИЦІ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА



Часом найдрібніші факти з життя людей, відомих літературі чи науці, становлять інтерес. Унаслідок цього міркування ми й наважились у цій замітці поділитися відомими нам дрібними фактами, що стосуються Т. Г. Шевченка; може, шанувальники нашого геніального поета знайдуть у ній щось нове й не позбавлене певного інтересу.



1. У ПОТОКАХ


Тарас Григорович Шевченко, подорожуючи по Київській губернії в 1845 році, заїхав у Потоки (Київської губ.), в маєток В. В. Тарновського. З дороги він дуже втомився, а тому, приїхавши в Потоки, перш ніж завітати до господаря, зайшов у контору, щоб спочити і вмитися. Оскільки це було в обідню пору, то він нікого із службовців у конторі не застав; проте він туди зайшов, зачинився й ліг на лаві. Повернувшись, конторник був вражений, побачивши замкнені двері; він почав заглядати у вікна і, на свій подив, побачив незнайомого чоловіка, який міцно спав. Не знаючи, що робити, пішов він до господаря й розповів про те, що сталося; той наказав не турбувати незнайомого і лише стежити, щоб він не чіпав на столі паперів, Тарас Григорович, виспавшись, умився, одяг-/113/нувся і прийшов до господаря, рекомендуючись, що він Шевченко. В. В. Тарновський, який уже чув про нього, бо Шевченко на той час уже встиг зажити великої слави, дуже зрадів йому, познайомив його із своєю сім’єю і просив залишитись на якийсь час погостювати. Тарас Григорович, звичайно, охоче погодився, полюбив мешканців Потоків, а особливо сестру господаря Н. В. Тарновську, з якою хрестив дитину в дяка і завжди її потім звав «дорога кумася». Живучи в Потоках, Тарас Григорович писав, малював і багато дарував своїй «кумасі» віршів та малюнків, зокрема свій портрет, мальований ним у дзеркало. Згодом, коли він був заарештований, всі, хто його знав, а особливо ті, в кого він жив, були налякані й чекали обшуку. В. В. Тарновський одержав від Писарєва, правителя канцелярії генерал-губернатора Бібікова, повідомлення про можливий обшук і віддав усі вірші Шевченка, що були в нього, своїй дружині, яка вночі зашила їх у матрац; а кума Тараса Григоровича, бажаючи зберегти всі папери, одержані від нього, поклала їх у ящик і закопала його в саду. Минув тривожний час, і коли все заспокоїлось, Н. В. Тарновська поїхала в село й відкопала свій дорогоцінний ящик з творами Шевченка. Папери і малюнки всі були цілі й довго зберігались у неї.

Віддаючи завжди, і після повернення Шевченка з заслання, усі листи й малюнки його одному палкому збирачеві всього, що стосувалось поета, цих викопаних із землі паперів вона не віддала, і той нічого не знав про їх існування до смерті Н. В. Тарновської, коли виявилось, що вони були передані одній родичці, яка тепер не може їх відшукати в себе. Не так шкода, що загубились малюнки та рукописи Шевченка, як того, що між цими рукописами, можна гадати, було закінчення відомого тільки за початком і написаного саме в той час його твору «Іван Гус», якого ніде не можуть знайти. Під час перебування Шевченка в Потоках на його честь було влаштовано ілюмінацію в саду: у верховітті великої берези прикріпили його вензель, були навіть написані господарем вірші, кожна строфа яких кінчалася словами:


Серед нас, серед нас

Добрий Тарас...


Улюбленим заняттям Тараса Григоровича в Потоках було катання на паромчику по великому ставу теплими літніми вечорами при заході сонця; катання супроводилося завжди співом народних українських пісень і особливо його улюбленої пісні «Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя».

Із Потоків Шевченко виїхав тижнів через два, але куди — невідомо.




2. У КАЧАНІВЦІ (ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБ., БОРЗНЯНСЬКОГО ПОВІТУ)


Тут Т. Г. Шевченко часто й подовгу гостював у 40-х роках у тодішнього власника Качанівки Г. С. Тарновського, з яким листувався, але, на жаль, після смерті Г. С. Тарновського знайдено було тільки два листи; в одному з них повідомляється про надіслання до Качанівки картини Шевченка «Катерина» 1.



1 Оригінал цієї картини знаходиться в колекції В. В. Тарновського, а фотографічний знімок її вміщений в «Киевской старине», 1896 p., № 2. /114/



Після заслання Шевченко вперше приїхав у Качанівку в 1859 році, 21 серпня, і не застав там господаря, колишнього власника Потоків. Але в Качанівці був його син, студент, який, повертаючись одного разу з саду, побачив двох людей, що йшли йому назустріч, — один у довгому парусиновому кобеняку, а за ним старий дворецький, котрий знав Шевченка до заслання. Синові господаря було тільки сім років, коли Тарас Григорович гостював у Потоках, але він виріс у сім’ї, де шана до поета була, так би мовити, традиційною, а тому захоплювався його поезією, багато знав напам’ять його віршів і глибоко поважав поета як людину.

Тому не дивно, що коли чоловік у парусиновому кобеняку підійшов і назвав себе Шевченком, обидва кинулись один одному в обійми. Для Шевченка ця зустріч з юнаком, якого він колись знав дитиною, була не менш радісною: вона нагадала йому минуле, як і взагалі, мабуть, сам приїзд його до Качанівки пояснюється потребою його душі після сильних потрясінь побачити знайомі місця, озирнутися на пройдений шлях і воскресити в пам’яті дні з іншої, світлішої пори його життя. Після обіду Тарас Григорович схотів погуляти в саду. Вийшовши з дому, він зустрів багатьох із служників — дворових, які зібрались, щоб побачити Шевченка, бо вони пам’ятали його і любили. Тарас Григорович ласкаво з усіма вітався, з деким обнімався і згадував про свої колишні відвідини Качанівки. Під час прогулянки поет був задумливий і сумний, певно, перед ним проходили картини минулого. В одному особливо мальовничому місці, серед плоскогір’я, на майданчику коло самого ставка, він був вражений красою краєвиду і вигукнув: «Як умру, то тут поховайте мене». Цим словам, звичайно, не можна надавати серйозного значення: вона були вимовлені під враженням навколишньої чудової природи. В одному місці син господаря попросив Тараса Григоровича посадити йому на згадку молодий дубок (оскільки це було в серпні, то деревце було викопане, щоб було надійніше, із землею). Шевченко, посадивши дубок, побажав: «Дай, боже, щоб нам довелось коли-небудь посидіть в тіні його гілля».

Повернувшись з прогулянки, яка для Тараса Григоровича була безперервним переживанням минулого, вони обидва лягли перед будинком на траві, і студент почав декламувати поетові його ж вірші, ще тоді не надруковані. Тарас Григорович багатьох не пам’ятав і майже за кожним віршем здивовано питав: «Коли це я писав?» Уже місяць зійшов, яскраво освітлюючи все навколо, а вони все ще лежали на галявині, поринувши в поезію і милуючись теплою українською ніччю.

Нарешті, встаючи, щоб іти вечеряти, студент продекламував Шевченкові уривок з його вірша:


Лечу, дивлюся — аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зострічає;

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами, над ставами

Верби зеленіють...


— Відкіля ж це? — спитав Шевченко й одразу, згадавши, промовив: — Ну, цей «Сон» буду я пам’ятати, наробив він мені лиха. /115/

Прийшовши до зали, де було приготовано вечерю, Тарас Григорович попросив дати йому альбом, висловивши бажання написати щось на згадку про своє відвідання Качанівки. Альбом зараз же було принесено, і Тарас Григорович написав у ньому тільки два рядки:


І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла,


1859 року, 21 серпня, Качанівка


Мимоволі спадає на думку, чому Шевченко вибрав саме ці рядки, І ми схильні припустити, що вони передають той сумно-мрійливий настрій, в якому перебував поет, і написані під враженням прогулянки в саду, де він не знайшов уже знайомої і. дорогої йому по спогадах «стежечки». Наступного дня вранці Тарас Григорович Шевченко приніс і подарував синові господаря деякі з своїх офортів; того самого ранку він виїхав до Петербурга.








В. В. Тарновський

ДРІБНИЦІ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1897, кн. 2, с. 31 — 35 (другої пагінації). Подається за першодруком.

Тарновський Василь Васильович (молодший, 1837 — 1899) — український поміщик, відомий колекціонер; малим хлопцем зустрічався з Шевченком 1845 р. у маєтку свого батька В. В. Тарновського (старшого) с. Потік, а згодом, 1859 p., — у с. Качанівці. Зібрав велику колекцію шевченківських матеріалів (автографів, малюнків і картин, документів та ін.), яку 1897 р. заповів Чернігівському земству для музея.

Тарновська Надія Василівна (пом. 1891 р.) — сестра В. В. Тарновського (старшого), тітка мемуариста. 1845 року разом з Шевченком хрестила дитину в диякона М. Г. Говядовського. До неї звернений вірш Шевченка «Н. Т.» («Великомученице кумо!»), вона ж мається на увазі у вірші «Кума моя і я».

...був його син, студент... — Сам мемуарист — В. В. Тарновський (молодший).












Попередня     Головна     Наступна            


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.