Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 284-286.]

Попередня     Головна     Наступна            





О. М. Лазаревський

ЗУСТРІЧІ З Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ У ПЕТЕРБУРЗІ



...Новопетровське укріплення було розташоване на східному березі Каспійського моря, на півострові Мангишлак. Мангишлак складається з двох півостровів — Бузачі й власне Мангишлака, роз’єднаних горами Актау. Цей півострів Мангишлак виступає в море гористим мисом (Тюк-Караган), на краю якого й було розташоване Новопетровське укріплення. Історія останнього така. До 30-х років цього століття північно-східний берег Каспійського моря являв собою цілковиту пустелю, в якій тільки кочували киргизи й почасти туркмени. Місцевість ця входила до складу Оренбурзького губернаторства, і в 1832 р. оренбурзький губернатор граф Сухтелен доручив офіцеру Кореліну оглянути північно-східний берег Каспійського моря і вибрати там місце для спорудження кріпості. На вибраному Кореліним місці, на березі затоки Мертвий Култук, у 1833 р. було закладено Новоолександровське укріплення. Його розташування скоро виявилось чомусь незручним, і в 1839 р. капітану генерального штабу Широкову та капітан-лейтенанту Бодиску доручено було пошукати там же, на північно-східному березі Каспійського моря, краще місце для перенесення туди укріплення. Цього разу вибрали Миколаївську гавань біля мису Тюк-Караган, і в 1845 р. на цьому місці, на висотах Курган-Таш, збудували укріплення, що дістало назву Новопетровського, а Новоолександровське укріплення тоді ж було ліквідоване 1.

Зведене на мисі Тюк-Караган укріплення з одного боку прилягало до моря, а з другого — до степу, через який від Мангишлака йшов шлях на Хіву 2. Вид укріплення з цього боку й намалював Тарас Григорович.

...Пустелею віє від цього малюнка... Так, пустеля, пустеля мертва тут і була... Вона являла собою піщаний степ з характерною його рослинністю: полин, саксаул, солянка, верблюжа колючка — ось ті трави, які тут тільки й ростуть. Справді, це була найпустельніша пустеля, як сказав про Новопетровське укріплення ротний командир Тараса Григоровича Косарєв у своїй розповіді про виникнення цього укріплення 3.



1 «Топографическое и статистическое описание восточного берега Каспийского моря» И. Ф. Бларамберга. — «Записки Русского Географического общества», кн. IV (СПб., 1850), с. 104 — 105. (Прим. О. Лазаревського).

2 Пор.: «Киевская старина», 1889, лютий, 299. Очевидно, Новопетровське укріплення описано тут невірно, оскільки воно знаходилося на березі моря (а не за три версти від нього), що підтверджує і командир роти, яка будувала це укріплення: «Море з одного боку, а найпустельніша пустеля — з другого». — Там же, березень, 570. (Прим. О. Лазаревського).

3 Див. примітку вище. (Прим. О. Лазаревського).



Мені випало близько знати Шевченка в останній рік його життя в Петербурзі. Уперше я побачив Тараса Григоровича, коли він приїхав навесні 1858 р. із заслання до Петербурга. Приїхавши сюди, він оселився на квартирі брата Михайла Матвійовича Лазаревського, на Мойці, в будинку графа Уварова. У цьому ж будинку мешкав і я в окремій квартирі, поряд з «музеєм» графа Уварова, оскільки і цей музей, і петербурзь-/285/ка бібліотека 1 графа О. С. Уварова були тоді під моїм доглядом. Живучи з молодшим братом-студентом у цій музейній квартирі, ми обідали або, як кажуть у Києві, — «столувались» у Михайла Матвійовича. У нього ж обідав і Тарас Григорович. Отже, щодня за обідом ми сходилися з Шевченком і щодня мали можливість слухати його щиру бесіду, яка, проте, здебільшого точилася навколо подій дня, навколо зустрічей поета з його давніми приятелями і нарікання на безперервні знайомства з новими, які поспішали відзначати це дорогими обідами у всіляких Дононів. У цей час майже щодня зустрічався я з Тарасом Григоровичем до літа 1858 p., коли, закінчивши університет, переселився, разом з музеєм і бібліотекою графа Уварова, до Москви. Скільки пам’ятаю, в ці перші місяці свого перебування в Петербурзі Тарас Григорович провадив життя досить безладне, головною причиною чого була, мабуть, відсутність свого кутка. Зовсім інше життя повів Тарас Григорович, коли переселився в Академію мистецтв, де йому відвели в довгому коридорі велику кімнату (з антресолями), причому на дверях цієї кімнати поет написав крейдою великих розмірів монограму — III (розумій: Т і Ш). В Академії мистецтв застав я Тараса Григоровича в 1860 p., коли повернувся в Петербург. Тоді ж і брат Михайло Матвійович змінив свою уваровську квартиру й оселився на 5-й (здається) лінії Васильєвського острова, в будинку Вороніна, якраз напроти Академії мистецтв. У цей час ми знов почали щодня зустрічатися з Тарасом Григоровичем за обідом у Михайла Матвійовича, у якого «столувались» і Тарас Григорович, і я з молодшим братом-студентом. Пам’ятаю добре цей час, як, бувало, ми з молодшим братом, голодні, чекали повернення старшого брата зі служби, щоб сідати за стіл... Саме в цей момент приходив на обід і Тарас Григорович. Заходив він у кімнату, звичайно наспівуючи якусь пісню, найчастіше співав він тоді:


Понад морем-Дунаєм

Вітер явір хитає,

Вітер явір хитає,

Мати сина питає:

Ой сину мій Іване,

Дитя моє кохане,

Як я тебе родила,

Світом важко нудила.

(І т. д.)



1 Була в графа О. С. Уварова також інша, батьківська, бібліотека, яка знаходилася тоді в його відомому Поріччі. (Прим. О. Лазаревського).



Повертався зі служби брат, і одразу ж виймалася з буфета горілка; наливалися дві чарки, одна для господаря, а друга для Тараса Григоровича. Ми з братом «столувалися» без горілки, що давало привід Тарасові Григоровичу, випиваючи чарку, зауважувати: «Хто п’є, той кривиться, а кому не дають, той дивиться» — і при цьому кидати лукавий погляд на тих, хто дивився... Іноді Тарас Григорович при цьому зглянеться на цих останніх і, звертаючись до господаря, скаже: «Слухай, Михайле, нехай уже й хлопці вип’ють по чарочці...» За обідом звичайно починалася розмова, в якій перше слово було за поетом, він благодушно доводив, наприклад, що А. Гумбольдт всього лише придворний підлесник і дарем-/286/но, мовляв, його так прославляють... Ми, «хлопці», починали сперечатися, а цього, мабуть, і хотілося Тарасові Григоровичу. Бесіда пожвавлювалась; «хлопці» підвищували голос, а Тарас Григорович, благодушно підсміюючись, підохочував...

Частенько Тарас Григорович приходив на обід з аркушиком паперу в руці; це були які-небудь нові його вірші, написані на звороті пробного його ж офорту. От цей аркушик він і віддавав звичайно одному з «хлопців» для переписування, лишаючи їм за працю свій автограф. Найчастіше Тарас Григорович віддавав при цьому вірші для переписування молодшому з «хлопців», чи тому, що він розбірливіше писав, чи тому, що він був благодушніший — не знаю...

Багато років минуло від часу цих щоденних зустрічей з поетом, але в мене й досі збереглась ясна пам’ять про тодішню благодушність Тараса Григоровича, про його жвавість, про його відкрите для людей серце... Якесь легке й світле враження залишалося від спілкування з цією людиною... Живою людиною, а не мертвою був Тарас Григорович Шевченко!..








О. М. Лазаревський

ЗУСТРІЧІ З Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ У ПЕТЕРБУРЗІ


Вперше надруковано (разом з репродукцією малюнка) в журн. «Киевская старина», 1899, кн. 2, с. 291 — 295, під заголовком: «Новопетровское укрепление (к рисунку)». Підпис — А. Л. Подається за першодруком.

Лазаревський Олександр Матвійович — див. с. 404.

...з молодшим братом-студентом... — Лазаревським Іваном Матвійовичем (1836 — 1887), наймолодшим із братів Лазаревських. Познайомився з Шевченком, будучи студентом у Петербурзі, допомагав йому переписувати поетичні , твори. Шевченко подарував І. Лазаревському кілька своїх автографів і «Кобзар» видання 1860 р. з власноручним написом.

...змінив свою уваровську квартиру... — Навесні 1860 p. M. Лазаревський переїхав з набережної Мойки на Васильєвський острів (нині 5-а лінія, 4), ближче до Академії мистецтв, де мешкав Шевченко. Про зміну його адреси Шевченко сповіщав у своєму листі до В. Шевченка від 22 квітня 1860 р. (т. 6, с. 254).

Гумбольдт Александр (1769 — 1859) — німецький природознавець і географ, видатний представник матеріалістичної натурфілософії домарксистського періоду. Шевченко був знайомий з його працями (т. 6, с. 152; т. 5, с. 232), високо їх цінував, зберігав у своїй особистій бібліотеці.













Попередня     Головна     Наступна            


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.