Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





4. «Рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы»



У «Слові» чотири рази зустрічається присвійний прикметник від Троянъ: «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы», «были вЂчи Трояни», «на землю Трояню», «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Існує дуже багато пояснень цього прикметника. Усі вони досить детально розглянуті у відповідних статтях M. C. Державша, А.Болдура і Л. В. Соколової 17.



17 Державин Н. С. «Троян» в «Слове о полку Игореве» // Сборник статей и исследований в области славянской филологии. — М.; Л., 1941. — С. 7 — 60; Болдур А. Троян «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 15. — С. 7 — 35; Соколова Л. В. Троян в «Слове о полку Игореве» (Обзор существующих точек зрения) // Тр. Отд. древнерус. лит. — Л., 1990. — Т. 44. — С. 325-362.



Остання виділяє 5 напрямків у поясненні прикметника Троянь: історичний, міфологічний, абстрактний, компілятивний і негативний. Переважна більшість представників історичного напрямку виводить згаданий прикметник від імені римського імператора І — II ст. н.е. Траяна (М. М. Карамзін, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Є. Є. Голубинський, М. С. Державін, М. М. Тихомиров, Б. О. Рибаков, М. О. Баскаков та ін.). Ряд дослідників цього напрямку вважає, що Трояном названо в «Слові» руського князя, який мав трьох братів або трьох синів: Рюрика — старшого з трьох братівкнязів (А. С. Петрушевич — 1886, Г. П. Шторм), Святослава Ігоревича — батька трьох синів (Г. А. Ільїнський) та ін. Частина дослідників відносить ім’я Троянь не до одного з трьох братів або синів, а до всіх трьох братів чи синів: трьох руських князів-братів Кия, Щека і Хорива (М. І. Костомаров), трьох синів Ярослава Мудрого — Ізяслава, Святослава, Всеволода (А. В. Лонгінов, Б. Д. Греков, М. Д. Приселков, С. Г. Пушик) та ін.

До історичного напрямку відноситься також пов’язання прикметника троянь з назвою міста: з гомерівською Троєю (П. П. В’яземський, О. М. Веселовський, І. О. Новиков), з містечком Трояни недалеко від Бердянська, яке згадується арабським географом XII ст. Ідрісі під назвою Труя (Р. О. Якобсон, М.Шефтель), з містом Тмуторокань (О. Й. Пріцак), з Києвом, який нібито раніше називався Троєю (В. О. Шевчук).

Майже всі представники міфологічного напрямку вважають Трояна язичницьким божеством: якимсь давньоруським богом (Д. С. Лихачов), богом сонця (В. Г. Щурат, Я. Є. Боровський та ін.), богом місяця (Ю. М. Золотов), богом війни (О. О. Косоруков), богом зими (А.Болдур), богом пітьми, підземного царства (А. М. Майков) та ін.

Представники абстрактного напрямку сприймають Трояна як метафору давнини, поетичну прикрасу (В. О. Яковлєв).

Для представників компілятивного напрямку властиве поєднання двох напрямків (як правило, історичного і міфологічного) у трактуванні Трояна, під яким найчастіше розуміється обожнений римський імператор Траян (О. О. Потебня, М. П. Дашкевич, В. М. Перетц, М. М. Дилевський та ін.).

Представники негативного напрямку розглядають прикметник Трояни як хибне прочитання іншого слова: Бояни (М. С. Тихонравов, Я.Малашев, С. К. Шамбінаго — 1912, О. К. Югов), Краяни (О. Ф. Вельтман), Тр̃окъни, тобто Тмуторокани (О. О. Сулейменов).

Дослідники розглянутих напрямків однотипно трактують прикметник троянь в усіх чотирьох випадках. Проте ряд дослідників (О. М. Огоновський, О. О. Партицький, І. П. Єрьомін та ін.) по-різному пояснюють згаданий прикметник у різних фрагментах. Так, О. М. Огоновський під тропою Трояновою розуміє вал або дорогу римського імператора Траяна, а в трьох інших випадках ім’я Троянъ учений пов’язує з язичницьким божеством.

На наш погляд, в усіх чотирьох випадках під іменем Троянъ виступає в «Слові» язичницьке божество (міфологічний напрямок). Троян як язичницький бог засвідчується двома давніми пам’ятками писемності. Він згадується в «Ходінні Богородиці по муках» (список XII ст.): «То они все богы прозваша: солнце и мЂсяць, землю и воду, звЂри и гады... Трояна, Хърса, Велеса, Перуна на богы обратиша» 18. Привертає увагу, що тут Троян поставлений на перше місце. Бог Троян згадується також у пам’ятці «Слово і одкровення святих апостолів» (список XVI ст.): «мняще богы многы: Перуна и Хорса, Дыя и Трояна» 19.

Серед дослідників міфологічного напрямку найобґрунтованішою і найавторитетнішою вважається точка зору Д. С. Лихачова (в усіх чотирьох словосполученнях під Трояном він розуміє руського язичницького бога), а тому ми, перш ніж викласти своє прочитання кожного з чотирьох фрагментів, наводитимемо пояснення цього фрагменту Д. С. Лихачовим. Почнемо з першого фрагмента: «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы». На думку Д. С. Лихачова, наведене словосполучення означає, що Боян носиться по божественних путях 20. У ювілейному збірнику, присвяченому 800-річчю «Слова», учений уже дещо інакше перекладає згадане словосполучення: «переносячись уявою на великі відстані» 21. На наш погляд, «тропа Трояня» — це стежка, що веде до статуї бога Трояна, яка знаходилася на пагорбі чи на горі, а тому стежка до неї пролягла «чресъ поля на горы». Походи Ігоря Боян оспівав би, проносячись у думках цією стежкою, тобто линучи думкою до бога Трояна. Це значить, що бог Троян мав безпосередній стосунок до військових походів: очевидно, він був наділений функціями бога війни, як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні.

Фрагмент другий: «были вЂчи Трояни». Д. С. Лихачов під віками Трояновими розуміє віки бога Трояна, язичницькі часи 22, з чим ми повністю погоджуємося. Зазначимо лише, що наведена в творі періодизація історії Русі («Были вЂчи Трояни, минула лЂта Ярославля, были плъци Олговы, Ольга Святьславличя»), на наш погляд, не є періодизацією автора «Слова»; тут названі ті періоди руської історії, які знайшли своє відбиття в творчості Бояна:

а) віки бога Трояна, тобто віки язичницькі;

б) роки Ярослава Мудрого (978 — 1054), тобто роки вже християнські (точніше, перехідні від язичництва до християнства), але ще єдиної Русі;

в) походи Олега Святославича (помер 1115 р.), тобто час міжусобних війн Олега Святославича, коли Русь вже не була єдиною.



18 Памятники старинной русской литературы. — СПб., 1862. — Вып. 3. — С. 119.

19 Летописи русской литературы и древности. — М., 1861. — Т. 3. Кн. 5. Отд. 2. — С. 5.

20 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический // Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1950. — С. 386 (сер. «Лит. памятники»).

21 Лихачев Д. С. Объяснительный перевод «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве. 800 лет. — М., 1986. — С. 29.

22 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 385.



Фрагмент третій: «на землю Трояню». Д. С. Лихачов вважає, що землею Трояновою названа Руська земля 23. Однак дуже рідкі згадки про бога Трояна в давніх пам’ятках писемності свідчать про те, що він не був загальноруським богом. Як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні, Троян належав до місцевих богів. Йому поклонялися найімовірніше, лише в Києві і прилеглих землях, через які й була протоптана стежка до статуї бога Трояна.

Отже, ми вважаємо, що земля Трояна — це Київ і Київська земля, огороджена Трояновим валом (проходив лівим берегом Росі через м. Біла Церква), а не вся Київська Русь.

Фрагмент четвертий: «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Д. С. Лихачов трактує «седьмой вЂкъ Трояни» як останній вік язичництва на Русі, кінець язичницьких часів 24. На відміну від переважної більшості дослідників, у тому числі й Д. С. Лихачова, ми вважаємо, що словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни» стосується не фрази про Всеслава («На седьмомъ вЂцЂ Трояни връже Всеславъ жребій о дЂвицю себЂ любу»), а попередньої фрази («Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи!»).



23 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 386.

24 Там же.



Такої зміни в членуванні тексту вимагає зміст попередньої фрази: «Бо яке було насилля від землі Половецької?!». Це риторичне питання правомірне лише щодо певного історичного періоду (до 1060 року, коли половці не нападали на Руську землю), і такою часовою конкретизацією добрих стосунків з половцями у «Слові» є наступне після риторичного питання словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Отже, сьомий вік Трояновий — це час, коли не було насилля від Половецької землі (тобто час до 1060 року), а не час, коли Всеслав кинув жереб про дівицю собі любу (хоча і той, і той час в основному збігаються, оскільки Всеслав Полоцький став київським князем в 1068 р.). Друге не таке вже й важливе (в усякому разі незрівнянно менш важливе, ніж перше), щоб його датувати. Про Всеслава автор «Слова» пише лише тому, що Всеслав, на відміну від своїх внуків, ніколи не вдавався по допомогу ні до половців, ні до литовців, якими б складними не були перипетії його життя. Неважко помітити, що сьомий вік Трояновий (до 1060 року) припадає на роки Ярослава Мудрого (978 — 1054 рр., з 1019 до 1054 р. — великий князь київський), тобто на перехідний період від язичництва до християнства. Той факт, що тут ідеться про неповні сім віків, а не просто про сім віків, виключає образне вживання числівника седьмъ. Отже, «вЂчи Трояни» тривали приблизно з 400 р. (коли, очевидно, і був заснований Київ) до 1060 р. Слід зазначити, що згідно з повідомленням «Синопсиса», Київ засновано в 430 р. На той час слов’янська спільність вже розпадалася. На різних слов’янських землях слов’янський бог Сонця Дажбог міг отримувати інші назви. У Києві він отримав назву Троян, що сталося, безперечно, з тих самих причин, з яких у Щеціні (прибалтійські слов’яни) його було названо Триглавом. На більшості ж східнослов’янських земель він зберіг назву Дажбог.

Постає питання: чому ж тоді Троян не був представлений у пантеоні князя Володимира? Ми глибоко переконані, що Володимир прагнув не стільки систематизувати божества Київської Русі, скільки духовно закріпити об’єднання навколо Києва різних земель і племен. Через це в пантеоні Володимира не знайшлося місця Трояну, суто київському богу Сонця, але в ньому представлені Дажбог (бог Сонця у переважної більшості східнослов’янських земель) і Хорс (бог Сонця, на наш погляд, у Тмуторокані).

Автор «Слова» був дуже добре обізнаний з творчістю Бояна. Більше того, він вважав себе продовжувачем його справи, бо якщо Боян оспівував «вЂчи Трояни», «лЂта Ярославля», «плъци Олговы», то автор поеми ставить за мету висвітлити пізніші події — «отъ стараго Владимера до нынЂшняго Игоря», тобто з 1080 р. до 1185 р. (під Володимиром ми розуміємо Володимира Мономаха, а не Володимира Святого, на відміну від Д. С. Лихачова).

На наш погляд, усі чотири згадки про Трояна в «Слові» навіяні Бояном (деякі з них безпосередньо пов’язані з Бояном) і їх слід розглядати як результат впливу на автора «Слова» творчості Бояна. Не виключено, що й самі вирази «земля Троянова», «віки Троянові», «тропа Троянова» перейнято у Бояна, адже автор «Слова» з самого початку зазначив, що він вестиме повість «старыми словесы».
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.