Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





5. «Свистъ звЂринъ въ стазби»



Таємниче въ стазби в «Слові» по-різному осмислюється дослідниками. Його пов’язують із стадо (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, Ф. Є. Корш: «свистъмь звЂрЂ въ стада съби», В. І. Стеллецький: «въ стада зби»), із стая «зграя» (Є. В. Барсов: «въ ста(и) зби», C. K. Шамбінаго — 1912: «Свистъ звЂрий въ стаи зби», M. K. Грунський), із друс. стая «лігвище» (Л. А. Булаховський: «свистъ звЂри в стаЂ зби»), із стезя (Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв), із съто (Р. О. Якобсон: «въ съта съби»), що зумовило суттєві відмінності в перекладі аналізованої фрази: «ревуть звірі стадами» (перші видавці «Слова»), «хижі звірі навколо них стадами виють» (О. С. Шишков), «звірі виють по дорогах» (Я. О. Пожарський), «виють звірі стадами» (М. Ф. Грамматін), «рев звіриний по степах» (Д. М. Дубенський), «виття звірине в зграї зігнало» (Є. В. Барсов), «свист у зграї позганяв звіра» (M. K. Грунський), «а свист звіриний зібрав їх сотнями» (Р. О. Якобсон), «[свист звірів] зігнав (загнав) у лігвища» (Л. А. Булаховський), «свист звіриний (їх) у зграї збив» (В. І. Стеллецький). П. П. В’яземський у стазби схильний бачити пастьби.

Інший напрямок прочитання въ стазби — виділення в цьому словосполученні дієслова въста «постав, піднявся» і зби. При такому прочитанні великі труднощі викликає осмислення зби, яке виправляється: на абы «ніби» (О. Ф. Вельтман: «въста, абы дивъ кличеть»), на зви «завив» — від звыти «завити» (М. О. Максимович — 1859: «Зви Дивъ»), на зълъ «злий» (В. Ф. Міллер: «зълъ дивъ»), на зыкъ «зик» (А. С. Петрушевич: «въста зыкъ»), на збик «кішка», пор. п. żbik «дика кішка», ст. zbik «т. с.» (Г. А. Ільїнський: «зби(к) дивъ», де дивъ, на його думку, означає «дикий» — «звіриний рев піднявся; дика кішка кричить з вершини дерева»), на узбися «піднявся вгору» (О. О. Потебня — із зовсім іншим членуванням тексту: «нощь стонущи ему грозою птичь убуди свистъ; звЂрина въста, узбися Дивъ»), на збися «стрепенувся» («збився», «піднявся»): «свистъ звЂринъ въста, збися дивъ» (В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, М. К. Гудзій, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), на зри — внесену в текст маргіналію (В. М. Щепкін, О. С. Орлов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), на близъ або бліз «поблизу»: «свисть звЂринъ въста близъ» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Л. Є. Махновець), на зли у значенні «поряд, поруч, поблизу» (С. І. Котков). О. М. Огоновський въ стазби виправляє на въсталъ и: «свисть звЂринъ въсталъ и Дивъ кличеть връху древа» («свист звіриний настав, і Див кличе на верху дерева»).

На наш погляд, пов’язання зби з добре засвідченим друс. събити «зігнати (з місця)» є правильним. Тільки зби стосується не птахів, яких свист звіриний нібито зігнав у стада, зграї чи сотні (важко припустити, що гроза зганяє птахів у зграї чи сотні, а не розганяє 25), і не звірів, яких свист загнав у лігвища, а Дива. Дива зігнало з місця, потривожило Ігореве військо. Саме тому Див опинився «връху древа». Звичайне його місце — на землі, про що є вказівка в самому «Слові»: коли половцям перестала загрожувати небезпека, «връжеса дивь на землю». Тому в зби ми вбачаємо дієприкметник збить з m виносним, яке стерлося: «зби(т) дивъ кличеть връху древа» («зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева»).

Виникає питання, чим же кон’єктура зби(т) краща від прийнятої багатьма дослідниками збися? По-перше, дієслова събитися із значенням «піднятися, забратися нагору» пам’ятки давньоруської мови не засвідчують. Таке значення засвідчують билини, його фіксує «Словар української мови» за ред. Б.Грінченка (укр. діал. збúтися «піднятися вгору»). До того ж згадане дієслово і в билинах, і в пам’ятках давньоруської мови (тут воно виступає з іншими значеннями), як правило, вживається в поєднанні з наступним прийменником (на, изъ, съ) 26.



25 Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5-ти т. — К., 1978. — Т. 3. — С. 483.

26 Энциклопедия «Слова о полку Игореве»: В 5-ти т. — СПб., 1995. — Т. 5. — С. 49.



По-друге, фразу «свистъ звЂринъ въста» ми сприймаємо в тісному зв’язку з наступною («дивъ кличеть връху древа») і вважаємо, що «свисть звЂринъ» належить не байбакам і ховрашкам, як думають деякі дослідники (І. О. Новиков, М. В. Шарлемань, Д. С. Лихачов), а Диву (так думають М. О. Максимович — 1859, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець). Саме цим свистом звіриним Див кричить на верху дерева, попереджуючи половців про небезпеку. А якщо це так, то між фразами «свистъ звЂринъ въста» і «дивъ кличетъ връху древа» не повинно бути вказівки на якусь іншу дію (типу «збися дивъ»), що розривало б ці дві фрази, з яких друга пояснює, розкриває зміст попередньої. Між названими двома фразами може стояти прикметник чи дієприкметник (як означення до Дива) або прислівник (як обставина місця після дієслова-присудка). При всій привабливості запропонованого В. Ф. Ржигою прочитання зби як бліз його слід відхилити, оскільки між зби і бліз все-таки дуже мало спільного. Як зазначає С. І. Котков, у списку «Житія Антонія Сийського», де В. Ф. Ржига виявив написання, що нагадує стазби, а насправді є ста бліз, поєднання літер л та і «навряд чи має вигляд и» 27, а «надрядкове з надто зсунуто вправо і навряд чи дозволено вносити його в рядок між літерами а і б» 28. У той же час дієприкметник зби(т) на місці зби цілком прийнятний як із семантичного боку, так і з палеографічного, і має явні переваги перед формою аориста збися.

Отже, текст двох аналізованих фраз пропонується такий: «свистъ звЂринъ въста: зби(т) дивъ кличетъ връху древа» («свист звіриний піднявся: зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева».



27 Котков С. И. Слово о полку Игореве (Заметки к тексту). — М., 1958. — С. 11.

28 Там же.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.