Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





13. «За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли»



Загадковими в цих двох фразах є слова Карна і Жля, з приводу яких існують різні погляди. У поясненні названих слів можна виділити три основні напрямки — історичний, міфологічний і символічний.

Представники історичного напрямку в Карна і Жля вбачають конкретних історичних осіб — половецьких ханів (половецьких проводирів, половецьких полководців, половецьких воєвод). Більшість дослідників цього напрямку вважає, що Карна і Жля — невідомі за літописами половецькі хани (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Полевой, Д. М. Дубенський, М. О. Максимович — 1859, Я.Малашев, Д. В. Айналов, О. К. Югов). Ряд дослідників думає, що Карна — зіпсоване ім’я Кончака, а Жля — зіпсоване ім’я Гзи (М. О. Максимович — 1859, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, О. О. Партицький), причому М. О. Максимович (1859), О. М. Огоновський і О. О. Партицький навіть у тексті «Слова» виправляють Карна на Кончакъ, а Жля — на Гза (М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський), Гзакъ (О. О. Партицький). Нижче наводимо переклади аналізованих фраз представниками історичного напрямку: «Скрикнули тоді Карна і Жля і, прискакавши в землю Руську...» (перші видавці «Слова»), «Полководці половецькі Карна і Жля скачуть по Руській землі» (О. С. Шишков), «Услід за ним скрикнули Карна і Жля і поскакали по Руській землі» (Я. О. Пожарський), «За ним крикнули Карна і Жля, кинулися в Руську землю» (М. Ф. Грамматін), «А за ним скрикнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі» (М. О. Максимович), «По слідах її (Ігоревої хороброї дружини. — В. С.) гаркнув Карна, і Жля поскакав по Руській землі» (Д. М. Дубенський), «За ним крикнув Карна, і Жля поскакав по Руській землі» (Я.Малашев), «За ним кликнув Кончак, і Гза погнавсь по Руській землі» (О. М. Огоновський), «Позад Ігоря почувся клик поганця Кончака, і Гза погнавсь на землю Руську» (О. О. Партицький), «И, кликнув, ханы — Карна и Жля — / поскакали по Русской земле» (О. К. Югов).

Представники міфологічного напрямку в осмисленні слів Карна і Жля розглядають ці назви як міфологічні. П. П. В’яземський Карна u Жля читає як Карнаи жля, де Карнай — міфічний охоронець Кавказький воріт (жля — «жалячи»). С.О. Гедеонов припускає, що Карна і Жля — злі духи давньослов’янської міфології. На думку Д. І. Прозоровського, Карна і Жля — вісники бід, міфічне уявлення нещасть («За ним крикнули Карна і Жля і понеслися по Руській землі»). О. О. Партицький висунув версію (крім наведеної вище), що Карна і Жля — злі велетні скандинавської міфології: Карна — це Карь (Kari), уособлення повітря, вітру, а Жля — це Лжя (Logi), уособлення вогню (замість Карна u Жля пропонує читати Карь на Лжю). Є. В. Барсов вважає, що Карна (виправляє на Кар(и)на — з и у формі двох похилих надрядкових рисочок) і Жля (виправляє на Ж(ь)ля) пов’язані з похоронним язичницьким ритуалом: Карина — плачниця мертвих, а Жьля — жалібниця, вісниця мертвих; вони виступають тут як супутниці Діви-Обиди («Скрикнула Карина, і Желя поскакала по Руській землі»). Точку зору Є. В. Барсова поділяє В. І. Стеллецький («За ним крикнула Карна, і Жля поскакала по Руській землі»). А. В. Лонгінов у Карна і Жля вбачає римських богинь Карну і Геллу («За ним закричала (українська) Карна, і (шалена) Желя поскакала по Руській землі»). З ним погоджується (в усякому разі щодо Карна) М. О. Салміна. Д. С. Лихачов зазначає (в пояснювальному перекладі), що Карна і Жля — погребальні боги («За ним [за загиблим полком Ігоря] крикнули [заплакали погребальним плачем] Карна і Желя [погребальні боги], поскакали по Руській землі»).

Представники символічного напрямку у висвітленні слів Карна і Жля трактують їх як певні символи, уособлення моральних понять. О. Ф. Вельтман першим розглядає карна і жля як загальні імена, зближує їх із старими словами карья «плач, голосіння за померлим» і желя (жаль) «плач, скорбота, жаль», при цьому виправляє в тексті поскочи на поскоми «застогнала» («Заголосили поминки за ним, і скорбота застогнала по Руській землі»). Дуже близьким до наведеного є розуміння аналізованої фрази А. М. Майковим, який карна читає як карья або карьба (від дієслова карити «плакати, голосити за померлим»), а в жля вбачає желя «жаль, жалощі, скорбота» («За полеглими заголосили поминки, тужіння, і скорбота поскакала по Руській землі», у поетичному перекладі «Слова»: «На всю Русь поднялся вой поминок, / поскочила Скорбь от веси к веси / и, мужей зовя на тризну...»). В. Ф. Міллер також трактує карна як зіпсоване карьба (кара, караніе), а жля — як зіпсоване желя. На його думку, карна і жля — уособлення моральних понять. Згодом дослідники, представники символічного напрямку в поясненні слів карна і жля, продовжували жля ототожнювати з друс. желя «скорбота, печаль, плач», а карна виводити від давньоруського дієслова карити «оплакувати померлих» (В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, В. П. Адріанова-Перетц, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), зазначаючи при цьому, що Карна і Жля — уособлення: Карна — плачниця, Жля — жалібниця за мертвими (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), уособлення надгробного плачу і скорботи: Карна означає плач, голосіння за полком Ігоревим, Жля (Желя) — жаль, печаль, тугу за ним (М. В. Щепкіна), уособлення плачу і скорботи (М. К. Гудзій), уособлення печалі і скорботи (В. О. Козирєв), уособлення скорботи (В. Л. Виноградова), уособлення скорботи, горя (О. В. Творогов), уособлення ритуальної скорботи, пов’язаної з похоронним обрядом (М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), символи печалі, плачу, скорботи (Л. О. Дмитрієв). С. І. Котков зазначає, що Карна могло мати загальніше значення: «мука, страждання». Загальніше значення — «горе» вбачає в цьому слові І. П. Єрьомін. Переклади аналізованих фраз згаданими дослідниками є такими: «Услід йому крикнула Карина, і Желя поскакала по Руській землі» (C. K. Шамбінаго та В Ф. Ржига), «И по Русской земле / завопила по нем — / Вопленница, / и заметалася — / Жальница» (І. О. Новиков), «За ним крикнула Карна, і Жля поскакала по Руській землі» (О. С. Орлов), «Услід йому крикнула Карина, і Желя поскакала по Руській землі» (M. K. Гудзій), «Заголосило за ним горе, і стогін пронісся по Руській землі» (І. П. Єрьомін), «Йому услід заголосила плачниця, і плач понісся по Руській землі» (Р. О. Якобсон), «За ним (за загиблим полком Ігоря) крикнули карна і жля (уособлення печалі і скорботи), поскакали по Руській землі» (В. О. Козирєв), «Услід йому заголосила Карна, і Жля помчалася по Руській землі» (О. В. Творогов), «За ним скрикнула Карна, і Желя помчалася по Руській землі» (М. О. Мещерський), «За ним закричала Карна, і Желя понеслася по Руській землі» (Л. О. Дмитрієв).

Завершуючи огляд висловлених дослідниками точок зору на слова Карна і Жля, наведемо також припущення О.Сулейменова, яке виходить за рамки виділених трьох напрямків у поясненні названих слів. О.Сулейменов у карна и жля вбачає половецький термін кара жлан «чорний дракон», яким автор «Слова» називає половців, що напали на Русь.

Ми згодні з виведенням Карна від давньоруського дієслова карити «оплакувати мертвих» і з ототожненням Жля із друс. желя «печаль, скорбота, плач». Дуже вагомим аргументом на користь пов’язання Карна з карити «оплакувати мертвих», а Жля — з желя «печаль, скорбота, плач» служить той факт, що в Іпатіївському літописі (XV ст.) під роком 1185, де говориться про похід Ігоревого війська, зазначено: «и тако, во дн̃ь ст̃го воскр(с)ниıa наведе на нА_ Г(с)ь гнЂвъ свои, в радости мЂсто наведе на ны плачь и во весельє мЂсто желю на рЂцЂ Каıaлы» 54. На наш погляд, у рукопису «Слова» і в Карна, і в Жля був паєрик (Кар(ь)на, Ж(ь)ля), який стерся. Обидва слова наводить з паєриком В. М. Перетц у своїй реконструкції тесту «Слова».

Автори «Етимологічного словника слов’янських мов» вважають, що Карьна — слово праслов’янського походження (псл. *karьna утворено за допомогою суфікса -ьna від дієслова *kariti) 55. Карьна (букв. «та, що оплакує мертвих») — це, безперечно, плачниця, але плачниця не за окремим загиблим воїном, а за всім загиблим Ігоревим військом.



54 Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. — 2-е изд. — СПб., 1908. — Т. 2. — Стб. 642-643.

55 Этимологический словарь славянских языков / Под ред. О. Н. Трубачева. — М., 1983. — Вып. 9. — С. 155.



На наш погляд, жьля — це плач (так вважає Р. О. Якобсон), бо якщо Плачниця заголосила, то по Руській землі мав би понестися саме плач.

За хоробрим Ігоревим військом заголосила Плачниця. Тут немає персоніфікації: заголосила плачниця, якій і належить голосити, оплакувати мертвих. Плачниця — узагальнений образ всіх плачниць Руської землі. Інша справа — жьля, тобто плач, який понісся по Руській землі. Тут явна персоніфікація.

Характерно, що смисл цих образів (Карьна і жьля) розкривається трохи нижче в самому тексті «Слова»: «За нимъ кликну Карна, и Жля поскочи по Руской земли» — «Жены рускія въсплакашась». Паралелізм образного і прямого вживання слів автор «Слова» використовує досить часто.

Отже, текст аналізованих фраз пропонується такий: «За нимъ кликну Кар(ь)на, и ж(ь)ля поскочи по Руской земли». Переклад: «За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі».





















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.