Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





15. «Уже лжу убуди...»



У давньоруській мові слово лъжа мало значення «неправда, лжа, обман». У наведеній фразі це слово вжито явно з іншим значенням. Дослідники по-різному його перекладають: «злоба» (перші видавці «Слова»), «лжа» (Я. О. Пожарський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, Л. Є. Махновець), «вільгота» (М. Ф. Грамматін), «хула» (М. О. Максимович), «зло» (О. Ф. Вельтман, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. О. Дмитрієв), «ворожнеча» (Д. М. Дубенський, Я.Малашев), «нечисть» (О. М. Огоновський, В. І. Стеллецький), «небезпека» (Д. І. Прозоровський), «погань» (Є. В. Барсов, М. К. Грунський), «Жля» (М. С. Тихонравов, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш), «брехлива твар» (А. В. Лонгінов), «звада» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «підступність» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов), «старе лихо» (І. О. Новиков), «чвари» (M. K. Гудзій), «вража сила» (Р. О. Якобсон).

На наш погляд, слово лжа в аналізованій фразі слід перекласти «насилля»: «уже насилля розбудили...». Що тут ідеться саме про насилля половців, підказує інше місце в «Слові»: «Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи!». Ігор і Всеволод розбудили насилля половців, яке притихло, заснуло після перемоги Святослава над половцями в 1184 p. Переважна більшість дослідників виправляє убуди на убудиста (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович — 1859, П. П. В’яземський, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, А. С. Петрушевич, Є. В. Барсов, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), з чим ми повністю погоджуємося. Очевидно, ст було виносним (як припускає Є. В. Барсов) і стерлося. Деякі дослідники виправляють убуди на убудиша (М. С. Тихонравов, В. О. Яковлєв), що менш імовірно. Д. М. Дубенський вагається: убудиша чи убудиста, віддаючи перевагу другому варіанту.

Після аналізованої фрази («уже лжу убуди(ста)») йде такий текст: «которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозный Великый Кіевскый». У цьому тексті не зовсім ясним вважається слово которую. Одні дослідники розглядають которую як відносний займенник (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, П. П. В’яземський, В. Ф. Міллер, Д. І. Прозоровський, О. О. Партицький, Є. В. Барсов, А. В. Лонгінов, М. К. Грунський, Л. А. Булаховський, M. K. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, О. К. Югов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), інші — виправляють которую, як правило, на которою, вбачаючи в цьому слові іменник котора «ворожнеча, чвари» (І. М. Снєгірьов — виправляє которую на котору, М. С. Тихонравов, О. О. Потебня, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, С. П. Обнорський, Д. С. Лихачов, Б. С. Ангелов, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін).

Ми вважаємо, що мають рацію дослідники першої групи, тобто, що слово которую в аналізованому тексті є відносним займенником із значенням «яку». На користь висловленої точки зору наводимо такі міркування.

1. В аналізованому тексті говориться про те, що Ігор і Всеволод розбудили «лжу». Безперечно, тут ідеться про «лжу» половців, розбуджену поразкою Ігоря 58. Усе ніби просто і ясно. Проте дослідники другої групи в которую вбачають іменник котора «ворожнеча, чвари» (у формі орудного відмінка однини), який приєднують до першої аналізованої фрази. Тепер все ускладнюється. Виходить, що Ігор і Всеволод розбудили «лжу» ворожнечею, чварам. Між ними чвар не було. У чому ж тоді полягала їх «котора»? «їх «котора» полягала в тому, — пише Д. С. Лихачов, — що вони не підкорилися своєму «отцю», тобто феодальному главі Святославу» 59. Усе це видається нам надуманим і непереконливим. Ігор і Всеволод розбудили «лжу» виключно своєю поразкою. Коли б вони перемогли половців, хоч і без відома Святослава, то ще більше приспали б «лжу».



58 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 421.

59 Там же.



2. Відносний (і питальний) займенник который — праслов’янський за своїм походженням. Він зберігся майже в усіх слов’янських мовах: укр. котрúй, котóрий, рос. котóрый «котрий, який», бр. каторы «т.с.», друс. которыи «котрий, який із декількох, який саме; який (за якістю, властивістю)», котерыи «який (за якістю, властивістю)», п. który, «котрий, який», ч. ktery, слц. ktorý, діал. koterý, kotorý, kotrý, вл. kotry, нл. kótary, діал. kótery «т.с.», болг. діал. котрú «котрий, який; чий», хорв. діал. koteri «котрий, який», слн. katéri, діал. kotéri, ktéri, стсл. которыи, котєрыи «т. с.». Як бачимо, значення «котрий, який» властиве цьому займеннику в усіх слов’янських мовах, де він зберігся, що свідчить про його давність. Первісне значення займенника — «котрий із двох», пор. дінд. kataráh «котрий із двох», лит. katràs «т. с.». Значення «котрий із декількох (незалежно від кількості)» і «який» розвинулися пізніше 60. Очевидно, це сталося на дуже ранньому етапі розвитку слов’янських мов (дописемному). У давньоруській мові займенник которыи з вторинним значенням («котрий із декількох, який саме») засвідчений з XI ст.: «которааго же отъ трии тЂхъ боле боитесА»61. Отже, ні давність займенника которыи (псл. *kotorъjь), ні давність значення цього займенника «котрий, який» не повинні викликати жодного сумніву. Як зазначає Л. А. Булаховський, «обидва наші джерела (тобто перше видання і Катерининська копія. — В. С.) дають которую то, і ця форма відносного займенника досить добре відповідає тому, що можна передбачати для південноруського оригіналу «Слова» 62. До речі, Д. С. Лихачов у пізнішій своїй праці розглядає которую в аналізованій фразі уже як займенник 63. Займенник которыи вжито в «Слові» також у фразі «которьш дотечаше, та преди пЂсь пояше» і тут його вже ніяк не можна замінити іменником котора «ворожнеча, чвари». Трактування рядом дослідників слова которую як іменника у великій мірі зумовлено сумнівами деяких учених щодо існування в давньоруській мові того часу займенника которьш із значенням «котрий, який».



60 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1989. — Т. 3. — С. 61; Фасмер М. Зазнач. праця. — М., 1967. — Т. 2. — С. 354; Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego. — Warszawa, 1957. — S. 278.

61 Изборник 1076 r. — М., 1965. — Л. 215.

62 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 463.

63 Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве»: Ист.-лит. очерк. Пособие для учителей. — 2-е изд., испр. и доп. — М., 1982. — С. 63.



До другої фрази аналізованого тексту, на наш погляд, слід приєднати також слово грозою «битвою» з наступної фрази: «которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святьславь грозный великый кіевскый грозою». Так робить багато дослідників (Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв).

Отже, прочитання обох аналізованих фраз пропонується таке: «уже лжу убуди(ста), которую то бяше успилъ отецъ ихъ Святъславь грозный великый кіевскый грозою». Переклад: «уже насилля розбудили, яке приспав отець їхній Святослав грізний великий київський битвою».















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.