Попередня     Головна     Наступна

24. «Живыми шереширы стрЂляти»

Загадковим у цій фразі є слово шереширы (у формі орудного відмінка множини, наз. одн. шереширъ), відсутнє в інших давньоруських пам’ятках. Це слово не представлене також у жодній із слов’янських мов і тому його значення встановити дуже важко. Ряд дослідників згадане слово взагалі не перекладає, осучаснюючи лише флексію — «шереширами» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, Д. М. Дубенський — «живим вогнем із шереширів», Д. І. Прозоровський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. В. Творогов), проте у виносках або коментарях до тексту висловлюється, як правило, припущення про його значення: «вид пращі, якою каміння метали, або якесь вогнепальне знаряддя» (перші видавці «Слова»), «вид меча, шпаги» (Я. О. Пожарський), «вид воєнної машини, може, самострільні луки» (М. Ф. Грамматін), «вогнепальна зброя, яку застосовували на сухому путі» (Д. М. Дубенський), «стрілометна машина, що видавала шум, подібний до шереху» (Д. І. Прозоровський). Переважна більшість дослідників слово шереширы перекладає: «самострілами» (М. О. Максимович, О. Ф. Вельтман, О. М. Огоновський, О. О. Партицький, В. О. Яковлєв, М. К. Грунський, І. О. Новиков), «списами» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв — «живі списи метати»), «стрілами» (М. К. Гудзій, О. К. Югов — «не стрелы ли метать живые»), «вогневими стрілами» (Р. О. Якобсон), «вогнестрілами» (В. І. Стеллецький), «шереширами — вогненними снарядами» (М. О. Мещерський). Л. О. Мей шереширъ передає російським словом шереспер (шерешпер) (іхт.) «жерех» (ця риба робить над водою величезні стрибки, стріляє по воді, як кажуть рибалки). З Л. О. Меєм погоджується Я.Малашев, вбачаючи в аналізованій фразі такий смисл: як живі шерешири (жерехи) стріляють по воді, так і ти можеш стріляти по сухому (тобто розпоряджатися) відважними синами Глібовими (переклад: «тому що ти можеш по сухому стріляти — подібно до живих жерехів — відважними синами Глібовими»). На думку П. П. В’яземського, шерешири повинні означати метальне знаряддя, яке застосовувалося з човнів і являло собою кулю (рос. шар) з численними сталевими гаками для ловлі. А. В. Лонгінов шереширы пов’язує з сЂра «сірка» (сЂро-ширы) і розуміє їх як снаряди з домішкою сірки (живий вогонь).

Труднощі у встановленні значення слова шерешири значною мірою зумовлені неясністю його етимології. Найпоширенішими є дві версії походження цього слова: від перс. tir-i-čärx «стріла або снаряд, Що викидається катапультою, яка має вигляд величезного самостріла» (П. М. Меліоранський, Ф. Є. Корш, В. Ф. Ржига, В. І. Стеллецький, К. Г. Менгес, М. О. Баскаков) і від гр. σάρισσα «спис», нгр. σαρισσάρι «т.с.» (І. М. Снєгірьов, Ф. І. Буслаєв, А. М. Майков, В. М. Перетц, Д. С. Лихачов, Л. Є. Махновець). Я. О. Пожарський пов’язує шереширы з п. ст. szarszyn або szarszun «меч, шпага», М. Ф. Грамматін виводить від друс. шире «ширше; завширшки», О. М. Огоновський — від ар. śerâśir «тягар» (слово могло прийти через колоністів на Чорному морі), М. О. Мещерський та О. О. Бурикін — від ар. sursur (мн. sarāsīr) (ент.) «коник» (тут відбулося перенесення значення на метальний снаряд), Т. А. Бертагаєв — від монг. šerše-ge-ne-h (šireš-ge-ne-h, šürše-ge-ne-h) «викидати щось із шумом і тріском так, щоб летіло у вигляді стріл або сильних струменів». Л. О. Мей і Я.Малашев пов’язують шереширы з рос. шереспер (шерешпер) (іхт.) «жерех», П. П. В’яземський — з рос. шар «куля», діал. шарáшить «сильно ударити чимось громіздким, з гуркотом», шершáвый (діал. шаршáвый) «шершавий», Д. І. Прозоровський — з рос. шóрох «шерех» (видає шум, подібний до шереху), А. В. Лонгінов — з рос. сера «сірка». Р. О. Якобсон розглядає слово шереширы як контамінацію половецької назви горючої рідини siriš, запозиченої з перської, з російською формою ширешир — подвійним звуконаслідувальним коренем, який чергується з хорохор (пор. хорохóриться «приндитися»). А. Зайончковський схильний пов’язувати слово шереширы з рос. шарáхать «шарахати», діал. шарáшить «сильно ударити чимось громіздким, з гуркотом». Слід зазначити, що деякі дослідники співвідносять шереширы з «полум’яним рогом» (Д. М. Дубенський, О. М. Огоновський, Д. В. Айналов).

Дослідники, безперечно, мають рацію, відносячи шереширы до військової термінології. З аналізованої фрази чітко випливає, що шереширъ — це не знаряддя, з якого стріляли, а те, чим стріляли ¹¹⁰. Тому шереширъ не може означати «вид пращі, якою каміння метали», «якесь вогнепальне знаряддя», «самостріл», «стрілометна машина», «вогнестріл», «якесь метальне знаряддя, можливо, катапульта». Не може шереширъ означати і «спис», бо, якщо навіть на той час у Київській Русі були метальні списи, то їх метали (кидали), а не стріляли ними. До того ж слід мати на увазі, що версія про походження шереширы від гр. σάρισσα «спис», нгр. σαρισσάρι «т.с.» є досить сумнівною, a на думку М.Фасмера, — помилковою, оскільки вона не пояснює приголосного ш- і вокалізму ¹¹¹. Складається враження, що «шереширами» названі якісь екзотичні снаряди, про які на Русі знали (найімовірніше, знала незначна кількість людей, у тому числі й автор «Слова»), але на озброєнні їх не було, інакше це слово часто вживалося б у давньоруських пам’ятках. Ми схильні в «шереширах» убачати ту зброю, яку захопив у 1184 р. у половців загін руських воїнів (слід особливо підкреслити, що в ньому був Володимир Глібович, один з відважних синів Глібових) після битви з Кончаком. Як зазначено в Іпатіївському літописі, Кончак пішов на Русь з метою «пожещі огньмь» міста руські, бо знайшов «мужа такового бесурменина, иже стрЂляше живымъ огньмь, бяху же и у нихъ луци тузи самострЂлнии, одва 50 мужь можашеть напрящи» ¹¹².

¹¹⁰ Мелиоранский П. Турецкие элементы в языке «Слова о полку Игореве» // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности Императ. акад. наук. — 1902. — Т. 7. Кн. 2. — С. 296.

¹¹¹ Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 4. — С. 430.

¹¹² Ипатьевская летопись. — Стб. 634 — 635.

З наведеним літописним текстом пов’язує шереширы цілий ряд дослідників (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, О. М. Огоновський, П. М. Меліоранський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін). З наведеного літописного тексту ясно, що людина, з допомогою якої Кончак хотів попалити руські міста, була з мусульманського Сходу, звідки, очевидно, і прийшло загадкове шереширы.

Під кутом зору наведених міркувань найвірогіднішою версією походження слова шереширы видається версія П. М. Меліоранського, який виводить згадане слово від перс. tir-i-čärx «стріла або снаряд, що викидається катапультою, яка має вигляд величезного самостріла» (такі самостріли-катапульти мали на мусульманському Сході назву čärx) ¹¹³. Згаданий снаряд являв собою виготовлену із заліза довгасту трубку, наповнену горючою речовиною. Металічний снаряд міг мати форму порожнистої стріли, середина якої наповнювалася горючою речовиною (в перс. tir-i-čärx перша частина tir означає «стріла»). Таку стрілу чи снаряд запалювали і за допомогою самостріла-катапульти кидали на ворога. Тому переклад слова шереширы як «вогневими стрілами» (Р. О. Якобсон), на наш погляд, є найточнішим. На думку П. М. Меліоранського, перс. tir-i-čäгх у половців могло змінитися в tir-i-čär і в čir-i-čär; подальші зміни відбулися вже на давньоруському ґрунті ¹¹⁴. Ф. Є. Корш дещо уточнює етимологію П. М. Меліоранського: зміна č на š в čir-i-čär сталася ще до проникнення слова в давньоруську мову ¹¹⁵. М. О. Баскаков, спираючись на дослідження П. М. Меліоранського, Ф. Є. Корша, К. Г. Менгеса, наводить такі етапи фонетичної адаптації перського слова: перс. tir-i-čärx > кипч. širišar > друс. шереширъ. Наведена фонетична адаптація «виправдана, по-перше, існуючою відповідністю č ~ š у кипчацьких мовах, по-друге, регресивною асиміляцією палаталізованого t наступним š < č і, по-третє, характером більш широкого і короткого в кипчацьких мовах звука [į] (пор.: у татарській мові кипчацький вузький [į] позначаєтсья в сучасному алфавіті літерою е)» ¹¹⁶.

¹¹³ Мелиоранский П. Зазнач. праця. — С. 296.

¹¹⁴ Там же. — С. 300.

¹¹⁵ Корш Ф. Е. Турецкие элементы в языке Слова о полку Игореве // Изв.

Отд-ния рус. яз. и словесности Императ. акад. наук. — 1903. — Т. 8. Кн. 4. — С. 40.

¹¹⁶ Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве» — М., 1985. — С. 169.

З наведених трьох чинників може видатися сумнівним лише другий, спрямований на усунення явного протиріччя у звучанні початкового приголосного в перській і давньоруській мовах. У зв’язку з цим ми схильні припустити, що прочитання в «Слові» шереширы не є точним, що в рукопису було написано тереширы. Така кон’єктура палеографічно достовірна: у рукописах кінця XV — початку XVI ст. півуставна літера т писалася у формі трьох паличок з верхньою горизонтальною рискою, але якщо верхня горизонтальна риска, будучи тоншою, стерлася, то невідоме слово (саме через його невідомість) могло бути прочитане як шереширы.

Образом «шереширів» (чи «тереширів») підкреслена, з одного боку, богатирська сила Всеволода (він сам міг стріляти з лука-самостріла, який під силу натягти 50 чоловікам), а з другого, і це головне, передана залежність від Всеволода відважних синів Глібових (стріляти-то Всеволод міг живими стрілами — відважними синами Глібовими). Слово живыми в аналізованій фразі вжито в прямому значенні (живими синами Глібовими), але разом з тим, на наш погляд, у ньому міститься натяк на «живий вогонь». Луки-самостріли, з яких стріляли «шереширами» (чи «тереширами»), розміщалися на великих возах, тому Всеволод міг стріляти «шереширами» (чи «тереширами») на суходолі («посуху»).

Отже, ми пропонуємо таке прочитання аналізованої фрази: «живыми тереширы стрЂляти» («живими вогненними стрілами стріляти»).

Попередня     Головна     Наступна