Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





31. «И схоти ю на кровать, и рекъ»



Наведена фраза в «Слові» по-різному осмислюється дослідниками. Як зазначає Л. Є. Махновець, «над цією «кроваттю» дослідники ламали, ламають і ще будуть ламати списи» 147. Усі прочитання умовно можна поділити на дві групи в залежності від того, чи слово кровать вважається тут правомірним, чи ні. Переклад аналізованої фрази дослідниками першої групи відзначається значною різноманітністю, оскільки, по-перше, частина дослідників вбачає тут поетичний образ, а по-друге, неоднозначно трактується и схоти ю, пор.: «На цьому одрі лежачи, сказав він» (перші видавці «Слова»), «І захотівши, щоб ця кривава трава служила йому одром, сказав» (Я. О. Пожарський), «і на смертній постелі забрав (рос. восхитил) її (славу) і сказав», тобто поліг, увінчаний славою (М. Ф. Грамматін; виправляє схоти на съхыти), «І взяв він ту славу з собою на смертну постелю і мовив» (М. О. Максимович; виправляє схоти на схыти, пізніше (1859 р.) — на схопи), «І ліг він з тією славою на ліжко і сказав» (Д. М. Дубенський; кривава трава — ліжко, слава — наречена), «І поклали його на ліжко, виголошуючи» (О. Ф. Вельтман; схоти ю читає як схити u «взяли його, поклали»), «і взяв він цю славу з собою на смертну постелю і сказав» (Я.Малашев), «І схопив ту славу до себе на смертну постелю і сказав» (О. М. Огоновський; виправляє схоти на схопи), «і з милою на ліжко (або: на ліжку)» (О. О. Потебня; и схоти ю читає як и с(ъ) хотию «і з милою»; смертне ложе, трава порівнюється із шлюбним), «і поклавши славу на ліжко, сказав» (Д. І. Прозоровський), «і на смертному одрі лежачи, сам собі він сказав» (В. О. Яковлєв), «він із жаданою (славою) на (смертне) ліжко і сказав» (А. В. Лонгінов), «И на смертном одре возлежа, / так говорил» (І. О. Новиков), «і з коханою... на ліжко і сказав» (О. С. Орлов), «і з милою на ліжку сказав» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), « — чи то з милою на постелю» (Р. О. Якобсон), «і, з милою на ложі, мовив» (В. І. Стеллецький). Слово схоти І. М. Снєгірьов виправляє на скочи, а А. С. Петрушевич — на скоти.

Дослідники другої групи у кровать виділяють слово кров, при цьому и схоти ю теж трактується неоднозначно. Є. В. Барсов, указавши на недоречність тут слова кровать, пропонує читати «и с(ъ) хотиıє(м) на кров(и), а тьи рекъ», де Хоть — власне ім’я («і з Хотієм на крові, і той промовив»). Дещо інакше читає І. Д. Тіунов: «и съ хотию на кров, а тьи рекъ» («і з близькою людиною (рос. c ближником) на крові, а той сказав»). М. І. Маньковський и схоти виправляє на исходить, а ю на читає як юна: «Исходить юна кровь, а тьи рекь». Близькою до наведеної є кон’єктура М. К. Грунського: «исходи юна кров(ь) и тъи рекъ» («І виходила юна кров, і мовив той»). Так само правлять М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець («Исходи юна кровь, а тьи рекъ»). М. В. Щепкіна и схоти виправляє на исхыти із значенням «вилив», а ю на читає як юна: «исхыти юна кровь, а тъи рек(л) бы» («Вилив юну кров, а той сказав би»). Мало чим від наведеної відрізняється кон’єктура О. В. Творогова («Исхыти юна кров, а тьи рекь»). Д. С. Лихачов повертається до прочитання схоти ю як с хотию, вважаючи, що хоть тут чоловічого роду і має значення «улюбленець»: «був прибитий на [пролиту] кров мечами литовськими [разом] із своїм улюбленцем, а той і сказав». Цю кон’єктуру приймає Л. О. Дмитрієв («литовськими мечами погублений був разом із своїм улюбленцем, на крові, а той сказав»). П. В. Владимиров «и схоти ю на кровать и» читає як «и слово то на крови той».

Слід ще назвати прочитання аналізованої фрази П.Ваденюком, який у кровать виділяє не кров, а вбачає інше слово: «и сь хоть юна куваеть и рече» («і ось молода жона голосить і примовляє»). О. К. Югов у кровать виділяє слово ров (друс. ровъ «могила»): «Исхыти юнака ров. А тьи рекъ» («И похитала юношу могила»).

Деякі вчені припускають, що в тексті тут є пропуск: після «кровать» (М. С. Тихонравов), перед «и схоти ю» (О. О. Потебня).

Дослідники, які вважають недоречним слово кровать в аналізованому контексті, виходять із значення цього слова «ліжко». Проте в давньоруській мові слово кровать мало також значення «ложе, постеля», яке цілком уписується в контекст: Ізяслав лежить під червоними щитами на кривавій траві, це його смертне ложе, це його кривава постеля. І автор «Слова» зовсім не випадково вжив тут слово кровать: воно асоціюється із словом кровь, якою просякнуте поле бою («на крова†тра※ — «на кровать»). Автор наповнив слово кровать новим асоціативним змістом, а тому згадане слово слід перекласти не просто «ложе», а «криваве ложе». Л. А. Булаховський помітив цю манеру автора «Слова» «сполучати слова, які подібно звучать» 148, серед прикладів учений наводить «а самъ подъ чрълеными щиты на крова†тра†притрепанъ Литовскыми мечи, и c хотию на кровать, и рекъ».

Оскільки ми вважаємо слово кровать в аналізованому контексті правомірним і навіть доречним, відпадає прочитання «юна кров», яке, на думку деяких дослідників, є досить перспективним, хоча при такому прочитанні, як слушно зазначають А. П. Комлєв та К. К. Бєлокуров, «виникає кров на крові» — «трав’яна» і «юна» 149.



147 Махновець Л. Зазнач. праця. — С. 45.

148 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 486.

149 Комлев А. П., Белокуров К. К. «Слово о полку Игореве»: Заметки об ист. временах и лирич. пространствах // Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и переложения. — Свердловск, 1985. — С. 177.



У зв’язку з цим постає питання, як трактувати ю: чи це другий компонент флексії -ию іменника хоть у формі орудного відмінка однини (так вважає багато дослідників), чи це форма знахідного відмінка однини займенника она. Уважний аналіз попередніх фраз, зокрема фрази «притрепа славу дЂду своєму Всеславу» привів нас до висновку, що ю вжито замість іменника славу, про яку мова йде трохи раніше. Характерно, що ряд дослідників XIX ст. під ю розуміли саме славу, пор.: «і на смертній постелі забрав її (славу) і сказав» (М. Ф. Грамматін), «І взяв він ту славу з собою на смертну постелю і мовив» (М. О. Максимович), «І ліг він з тією славою на ліжко і сказав» (Д. М. Дубенський), «і взяв він цю славу з собою на смертну постелю і сказав» (Я.Малашев), «І схопив ту славу до себе на смертну постелю і сказав» (О. М. Огоновський), «і поклавши славу на ліжко, сказав» (Д. І. Прозоровський), «Взяв на смертне ложе славу» (В. Г. Щурат).

Після фрази «притрепа славу дЂду своєму Всеславу» йде речення, у якому підметом виступає займенник самь («а самъ подъ чрълеными щиты на крова†тра†притрепанъ Литовскыми мечи...»), притрепанъ, на наш погляд, входить до складу дієприкметникового звороту («притрепанъ Литовскыми мечи»), і отже, присудок захований у загадковому и схоти (другий присудок — рекъ), де и вже не може бути починальним сполучником, а значить, воно входить до складу префікса. Ураховуючи висловлені вище міркування про переклад наступних слів — «ю на кровать» («її на криваве ложе») і беручи до уваги палеографічну сторону, ми вважаємо, що исхоти слід виправити на исхыти — форму 3-ї особи однини аориста від дієслова исхытити «взяти». Дуже близькими до запропонованої є правки М. Ф. Грамматіна («и съхыти ю» — «і забрав її (славу)» і М. О. Максимовича («и схыти ю» — «і взяв він ту славу»). Править и схоти на исхыти М. В. Щепкіна, але для исхытити вона припускає інше значення — «вилити», не засвідчене пам’ятками давньоруської мови.

«Написання «исхыти» могло бути прочитане як «и схоти»; літера ы у швидкому невеликому півуставі кінця XV — початку XVI століття могла отримати нечітке написання, яке у XVIII столітті було прочитане як о» 150. Значення «взяти» для дієслова исхытити добре засвідчують пам’ятки давньоруської мови, напр., «умъ ми исхити» — «розум мені забрав» (Девгенієве діяння, список M. C. Тихонравова, пам’ятка XII ст., список XVIII ст.). Дієслово хытити з іншими префіксами (по-, рас-) двічі вжито в «Слові»: «преднюю славу сами похитимъ», «не побЂдными жрЂбіи собЂ власти расхытисте». Найімовірніше, що похитимъ у «Слові» має значення «візьмемо», пор. переклади: «самі візьмемо прийдешню славу» (М. О. Максимович), «і майбутню славу собі візьмемо» (В. О. Яковлєв), «і минулу славу собі візьмемо» (І. П. Єрьомін), «славу минулу самі візьмемо» (Л. Є. Махновець). Та й расхытисте, на наш погляд, слід перекласти «захопили, взяли, здобули»: «не переможними жеребами собі волості здобули», тобто не в результаті усобиць, війн отримали свої володіння, а мирним шляхом, законно, спадково, пор. переклади: «ви бо не жеребом побід захопили собі волості» (О. М. Огоновський), «[але] не по праву перемог захопили [здобули] собі володіння!» (Д. С. Лихачов), «Не по жеребу перемог собі волості здобули!» (В. І. Стеллецький), «Та не по праву перемог захопили собі володіння!» (Л. О. Дмитрієв).

Дієслово исхытити вимагає прямого додатка, і таким додатком виступає в «Слові» займенник ю. Смисл досліджуваної фрази дуже простий і логічно вмотивований: Ізяслав узяв славу на своє криваве ложе. Вираз исхытити славу цілком у дусі автора «Слова», пор. наявний у «Слові» вираз похытити славу (див. вище). Отже, враховуючи внесені корективи, пропонуємо такий текст: «Единъ же Изяславъ, сынъ Васильковъ, позвони своими острыми мечи о шеломы литовскія, притрепа славу дЂду своему Всеславу, a самъ подъ чрълеными щиты на крова†травЂ, притрепанъ литовскыми мечи, исхыти ю на кровать и рекь: «Дружину твою, княже, птичь крилы пріодЂ, a звЂри кровь полизаша» («Один лише Ізяслав, син Васильків, подзвонив своїми гострими мечами об шоломи литовські, прим’яв славу дідові своєму Всеславу, а сам під черленими щитами на кривавій траві, прим’ятий литовськими мечами, узяв її (славу) на криваве ложе і сказав: «Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»). На смертному ложі Ізяслав навряд чи міг так вишукано говорити, скоріше всього, він процитував Бояна 151.

На користь запропонованого прочитання аналізованої фрази наведемо ще одне міркування, вже останнє. Обидва імені, згадані в цьому уривку, — Всеслав та Ізяслав — пов’язані із словом слава: ім’я Всеслав складається із займенника все (друс. вьсь «весь») та основи іменника слава 152, букв. «той, хто має всю славу, всеславний»; ім’я Ізяслав (друс. Изяславъ) утворене від основ дієслова изяти «взяти», похідного від яти «брати», та іменника слава 153, букв. «той, хто взяв славу». Автор «Слова» явно має на увазі етимологічне значення імені Всеслав, коли зазначає, що Ізяслав прим’яв славу дідові своєму Всеславу. Це дозволяє припустити, що автор «Слова» використовує (обігрує) етимологічне значення й імені Ізяслав: Ізяслав (букв. «той, хто взяв славу») взяв славу на своє криваве ложе.



150 Щепкина М. В. Замечания о палеографических особенностях рукописи «Слова о полку Игореве» (К вопросу об исправлении текста памятника) // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1953. — Т. 9. — С. 23.

151 Пор. переклад Р. О. Якобсона: «І було вже раніше повідано Бояном: «Дружину твою, князю, птахи крилами приодягли, а звірі кров полизали»». Ф. Є. Корш фразу «и схоти ю на кровать, и рекъ» виправив на «И се хытьрыи Боянъ ти реклъ».

152 Петровский Н. А. Словарь русских личных имен. — М., 1966. — С. 80.

153 Етимологічний словник української мови / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1985. — Т. 2. — С. 293.



















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.