Попередня     Головна     Наступна (Б-Г)

СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

АБАНТ (гр. Abas; род. відм. Abantos) — 1) дванадцятий цар Аргосу, прадід Персея, син Лінкея й Гіпермнестри, онук Єгипта й Даная, від якого дістав у спадщину чарівний щит. Під Троєю той щит потрапив до Енея; 2) троянець, супутник Енея; 3) ватажок етруського загону, що прийшов на допомогу Енеєві з Популонії; 4) епонім войовничого племені абантів на Евбеї.

АБЕОНА (лат. Abeona; abeo — відходжу) — італьська богиня, опікунка дітей, які вперше залишили дім (пор. Адеона).

АБОРИГЕНИ (лат. aborigines; ab origine — від початку) — стародавні мешканці Середньої Італії. Згідно з римськими легендами, так звався окремий народ, який жив на Апеннінах. Витіснені сабінянами, а. оселилися в гирлі Тібру; їх стали називати латинянами.

Тепера. — корінні мешканці країни, місцевості.

...над поетом (М. Рильським) тяжіла влада звички, він абориген столиці України, і в його пам’яті все стоїть гарна кругла будова, що була колись на майдані. Т. Масенко. Роман пам’яті.

АБУНДАНЦІЯ (лат. Abundantia) — уособлення достатку в Римі. Інколи її вважали супутницею Керери й зображували у вигляді жінки, що сипле золоті монети з рога достатку.

АВГА (гр. Auge) — дочка тегейського (в Аркадії) володаря Алея, жриця Афіни. За пророцтвом, народження онука мало принести Алеєві нещастя. Коли, закохавшись у Геракла, А. народила Телефа, Алей звелів кинути матір 8 дитиною в море. А. врятувалася й припливла до Місії, де її взяв за дочку місцевий володар Тевтрант. Телефа, залишеного на Тарфенійській горі, вигодувала лань Артеміди й виховали пастухи; у пошуках матері він вирушив до Місії, допоміг Тевтрантові перемогти ворогів, і вдячний володар пообіцяв йому руку А. й царство. А. відмовилася бути дружиною Телефа і в спальні захищалася від нього мечем. Коли Телеф також схопив меча, вона закликала на допомогу свого чоловіка Геракла, і тоді син та мати впізнали одне одного. (Варіант: А. в Місії вийшла заміж за Тевтранта. Телеф за допомогою дельфійського оракула знайшов матір. Тевтрант усиновив його). Міф про А. й Тєлефа став сюжетом трагедій (не збереглися) Есхіла, Софокла та Евріпіда; деякі сцени з легенди були зображені і на малому фризі вівтаря Зевса в Пергамі, що може свідчити про пергамське походження міфа.

АВГІЙ (гр. Augeias) — елідський володар, син Геліоса (варіанти: Посейдона, Епея, Форбанта) й Гірміни; мав багато худоби, стійла якої не вичищалися 30 років. Геракл спрямував води річки Алфей (Пеней, Меній) на А. стайні й вичистив їх за один день (сьомий подвиг Геракла). У винагороду А. обіцяв йому десяту частину своєї худоби, але не дотримав слова. Між ними спалахнула війна, що закінчилася смертю А., спадкоємцем якого за згодою Геракла став його син Філей. За іншим міфом А. лишився живий і повернув собі царство; після смерті його шанували як героя З іменем А. первісно пов’язувалося поняття про сонячне божество; бруд у стайнях — це туман і хмари, що їх розганяє сонячний день.

АВГІЄВІ СТАЙНІ — метафорично бруд, велике безладдя, занедбані справи.

...край наш — то Авгія стайня, В котрій порядок зробити не можна. І. Франко. Сучасний літопис.

АВГУРИ (лат. Augures) — жерці, які, спостерігаючи блискавки та інші явища природи, польоти й поведінку птахів, угадували волю богів і провіщали майбутнє. А. за допомогою певних ритуалів і церемоній — ауспіцій — випрошували в богів віщування Коли боги «виражали» свою волю самі (затемнення сонця, посуха, повінь тощо), вплив авгурів був дуже великий: своїм тлумаченням волі богів вони могли припинити або відкласти народні збори, навіть скасувати ухвали зборів,

Освічені римляни вже в 1 ст. до н. е. висміювали ворожбу авгурів, які, за словами Ціцерона, глузливо перезиралися один з одним, ошукуючи віруючих. Звідси вислів «усміх авгура» — характеристика тих, хто вводить в оману, вдаючи що їм відомі незбагненні для інших таємниці.

І не посміють істину авгури Вдягати в мотлох кривди і химер; І дух знання — великий піонер — Не буде битись крилами об мури, А поведе у далечінь... Є. Плужник. Канів.

АВГУСТАЛИ (лат. Augustales) — 1) колегія жерців, яку заснував імператор Август для відправляння культу ларів і пенатів. До складу колегії могли входити й вільновідпущені, чимало з яких добивалося цього за допомогою грошей; 2) клас жерців, що його запровадив Тіберій для віддавання божественних почестей Августові та родові Юліїв. Складався з 21 особи, які звалися sodales Augustales — «товариші Августа»; їх обирали з вельможних римських родин; 3) ігри (лат. Augustales), запроваджені на честь Августа в Римі й провінціях.

АВЕРНО (гр. Aornos) — озеро в Італії, недалеко від міста Куме (Кампанія). За переказом, шкідливі випари з озера вбивали птахів, що пролітали над ним. Тут неначебто Гомер зійшов у підземелля. Біля озера була діброва Гекати та гроти славетної Кумської сивіли.

АВЗОН, Авсон (лат. Auson) — перший цар Італії, син Одіссея й Кірки (варіант: син Одіссея й Каліпсо); А. дав своє ймення найдавнішому племені південно-західної Італії — авзонам; звідси й давня назва країни — Авзонія.

АВКСЕСІЯ І ДАМІЯ (гр. Аихеsia, Damia) — грецькі (тройзенські й егінські) божества родючості. На їх честь жінки співали жартівливих пісень. Павсаній вважає А. й Д. богинями розвитку та зростання.

АВЛІДА (гр. Aulis) — місто в Беотії, біля якого вітри затримали грецький флот, що відпливав до Трої.

АВРОРА (лат. Aurora) — римська богиня світанку (в давніх греків Еос ).

В образному мовленні — синонім ранкової зірки, світання.

Уставай, Авроро, пурпурова, Обцілуй ласкаво поле й гай! Ф. Шіллер. Утікач (переклад М. Лукаша).

АВТОЛІК (гр. Autolykos) — 1) син Гермеса та Хіони, Одіссеїв дід з боку матері. В епосі, де не згадується про походження А. від Гермеса, це був надзвичайно хитрий та спритний злодій і розбійник. Викрав отари Сісіфа, за що останній збезчестив його дочку Антіклею, яка невдовзі одружилася з Лаертом. Ця версія пов’язує трьох найбільших міфічних хитрунів: Одіссей виявляється сином Сісіфа й онуком А., який міг перевтілюватися, прибираючи будь-якого образу, робив речі невидимими або змінював їх до невпізнання. Навчив Геракла мистецтва боротьби; 2) фессалієць, учасник походу аргонавтів, засновник міста Сіноп, де процвітав його культ.

АВТОМЕДОН, Автомедонт (гр. Automedōn) — герой Троянської війни, правив кіньми в колісниці Ахіллеса.

В сучасній образній мові — вправний кучер, візник.

Буть фірманом — не віршики ліпить! Лише щоб розминутися в шаблоном, Його я не назву Автомедоном. М. Рильський. Марина.

АВТОНОЯ (гр. Autonoe) - дочка Кадма й Гармонії, дружина Арістея, мати Актеона; разом з вакханками вбила свого небожа Пентея.

АГАВА (гр. Agaue) — дочка Кадма й Гармонії, сестра Автоної та Семели. Діоніс покарав А. за те, що вона не хотіла вірити в його божественне походження. Беручи участь у процесії й танцях менад, вона збожеволіла й розірвала на шматки свого сина Пентея.

Сюжет цього міфа використав Евріпід у трагедії «Вакханки».

АГАМЕД (гр. Agamedes) — брат Трофонія.

АГАМЕМНОН (гр. Agamemnon) — герой давньогрецьких міфів, син аргоського царя Атрея й Аеропи, брат Менелая, володар Мікен, вождь ахейського війська в Троянській війні. Коли Атрея вбив його небіж Егіст, батько якого, Тієст, став царем у Мікенах, А. і Менелай утекли в Спарту. Спартанський цар Тіндарей дав їм притулок і одружив із своїми дочками: А. — з Клітемнестрою, Менелая — з Єленою. Клітемнестра народила А. трьох доньок: Іфігенію, Хрісотеміду й Електру, а також сина Ореста. Після смерті Тіндарея царем Спарти став Менелай, разом з яким А. скинув Тієста з престолу й заволодів Мікенами.

Хоробрий і мудрий полководець (див. XI пісню «Іліади»), А. не міг стримувати власного честолюбства, чим не раз шкодив загальній справі. Через свою хвалькуватість (убивши якось на полюванні лань, він заявив, що влучності його пострілу могла б позаздрити сама Артеміда) А. мусить погодитися принести дочку Іфігенію в жертву розгніваній богині-мисливиці, яка позбавила ахейський флот попутного вітру; гонор і жадібність А. при розподілі бранок під час облоги Трої призводять до сварки з Ахіллесом. А. образив жерця Аполлона, накликавши гнів останнього на ахейське військо. Після падіння Трої А. дістав велику здобич і дочку Пріама Кассандру.

За відсутності А. Егіст став коханцем Клітемнестри і розпоряджався в Аргосі як володар. Повернувшись із-під Трої, А. став жертвою зрадливої дружини. Коли він мився в ванні, Клітемнестра накинула на нього покривало і за допомогою Егіста вбила його. (Варіант: А. вбив сам Егіст.)

А. був найбагатшим з усіх вождів, що брали участь у Троянській війні. Залишки фортеці й незліченні скарби, які знайшов Г. Шліман у Мікенах, свідчать, що то справді були «велезлоті», «велелюдні» Мікени, як їх називає давньогрецький епос, наймогутніша серед тогочасних держав Пелопоннесу. А. привів до Іліону сто кораблів — найбільше з усіх басилевсів (Гомер). У греків були мудріші, хоробріші, сильніші, завзятіші від А. вожді, але військо очолив він.

У Спарті, на Пелопоннесі і в Беотії існував культ А. Припускають, що в цих місцевостях А. шанували як бога, культ якого згодом був витіснений культом Зевса. Свідченням цього є одне з Зевсових імен — Зевс А. У Херсонесі як священна річ зберігався скіпетр А. На пам’ятках мистецтва часто зустрічаються зображення А., але дуже рідко на першому плані. Зображували А. подібним до Зевса.

Життя і особливо трагічна смерть А. були улюбленою темою творів античної та європейської літератур (трагедії «А.» Есхіла, «Іфігенія в Авліді» Евріпіда, «Іфігенія» Расіна, «А.» Альфієрі тощо). Сюжет смерті А. використано також у музичному мистецтві Європи, зокрема в творах Н. Цінгареллі, Д. Треверса, С. Танєєва, Д. Мійо, Л. Керубіні.

АГАНІППА (гр. Aganippē) — дочка річкового бога Пермесса (Термесса) на Геліконі в Беотії, німфа джерела; надихала поетів, що пили воду з її джерела.

АГЕЛАЙ (гр. Agelaos) — 1) син Геракла й Омфали, предок Креза (за Аполлодором); 2) син калідонського царя Ойнея й Алтеї, брат Мелеагра, загинув на війні калідонян з куретами; 3) один із женихів Пенелопи, що загинув від руки Одіссея; 4) раб троянського царя Пріама, що покинув Паріса напризволяще на горі Іда. Знайшовши дитину, яку годувала ведмедиця, А. узяв її додому й виховав.

АГЕНОР (гр. Agenor) — 1) фінікійський володар, родоначальник фінікійців, син Посейдона й Лівії; від його шлюбу з Телефассою народилися Кадм, Фенікс, Кілікс і Європа. Коли останню викрав Зевс, А. послав своїх синів на розшуки, заборонивши їм повертатися без сестри. Розшуки виявилися марними, і брати розселилися по різних країнах; 2) син Антенора, в грецькому епосі один з найвідважніших героїв Трої, який навіть пішов на герць із Ахіллесом і поранив його. Коли Ахіллес почав перемагати, Аполлон, прийнявши подобу А., врятував його. Згодом А. вбив син Ахіллеса Неоптолем ; 3) син аркадського владаря Фегея, що разом із братом Проноем за намовою батька вбив Алкмеона, чоловіка їхньої сестри, яку той прогнав з дому, щоб одружитися з Калліроєю ; згодом сини Каллірої вбили А. з братом у Дельфах.

АГЕНОРІД (гр. Agenoridēs) — син або нащадок Агенора.

АГІЕЙ (гр. Agyieus — охоронець вулиці, дороги) — епітет Аполлона.

АГІЛЛА (гр. Agylle) — німфа Тразіменського озера.

АГЛАВРА (гр. Aglauros) — 1) дружина Кекропа; 2) одна з трьох Кекропових дочок, яким Афіна доручила захованого в скрині новонародженого Ерехтея (Еріхтонія). Незважаючи на заборону богині, А. разом із сестрою Герсою відкрили скриню, після чого збожеволіли і скочили із скелі. (Варіанти: 1) А. з ревнощів не допустила до своєї сестри Герси Гермеса, за що останній перетворив її на камінь; 2) Оракул Аполлона сповістив, ніби закінчиться довготривала війна, коли хтось добровільно принесе себе в жертву. А. зважилася на цей подвиг. У печері на узгір’ї Акрополя на честь А. був споруджений вівтар).

АГЛАЯ (гр. Aglaie — блискуча) — дочка Зевса й Евріноми, одна з трьох харит.

АГОНАЛІЇ (лат. Agonalia) — щорічні свята в Римі на честь Януса (9 січня, 20 травня і 10 грудня).

АГРІОНІЇ (гр. Agrionia) — свята на честь Діоніса Агріонійського, що відбувались в Орхомені (у Беотії) за участю самих жінок та жерця Діоніса.

АДАМАСТ (гр. Adamastos) — грек з Ітаки, батько героя Ахеменіда.

АДЕОНА (лат. Adeona; adeo — приходжу) — італьська богиня, опікунка дітей, що поверталися додому (пор. Абеона ).

АДМЕТ (гр. Admetos) — син фессалійського володаря Ферета; брав участь у полюванні на калідонського вепра і в поході аргонавтів ; з вдячності за те, що А. убив Пітона (Варіант: покутуючи провину за вбивство кіклопів ), Аполлон служив у нього пастухом. Коли Пелій пообіцяв тому, хто запряже в колісницю лева й вепра, віддати свою дочку Алкесту, Аполлон допоміг А. виконати цю примху володаря. Справляючи весілля з Алкестою, А. забув принести традиційні передшлюбні жертви Артеміді, і розгнівана богиня послала змію в шлюбні покої, але Аполлон знову прийшов на допомогу — домовився з мойрами, що коли наближатиметься А. смерть, замість нього може вмерти хтось інший. В Аїд замість чоловіка погодилася зійти Алкеста. За подружню відданість Геракл визволив Алкесту з Аїду й повернув своєму другові А.

Сюжет цього міфа відбито в трагедії Евріпіда «Алкестіда».

АДМЕТА (гр. Admete) — 1) дочка Океана, подруга Персефони ; 2) дочка Еврістея, для якої Геракл здобув пояс Іпполіти.

АДОНІЇ (гр. Adonia) — свята на честь Адоніса, які головним чином пов’язувалися з смертю гарного юнака; відбувалися щороку, переважно в липні або навесні, і складалися з двох частин: під час першої оплакувалася смерть Адоніса, в другій з великою радістю святкували його повернення до Афродіти. У Біблі, де а. святкували з надзвичайною пишнотою, спочатку виставляли зображення Адоніса в супроводі тужливих пісень і похоронних обрядів; потім наставало радісне святкування з нагоди повернення А. з Аїду. У Греції, особливо в Афінах, де в а. брали участь переважно жінки, святкували простіше й скромніше. Крім того, на а. виставляли в горщиках рослини, що швидко розвиваються й швидко в’януть — «садочки Адоніса»; цим символізувалася недовговічність розквіту в природі і в житті. Свята Адоніса при александрійському дворі, де спочатку вшановували прекрасного юнака, а потім оплакували його смерть (зберігаючи надію на його повернення), описали Теокріт та Біон.

АДОНІС (сем. Adonis — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассірійського царя Тіанта і його дочки Смірни), яка пристрасно покохала рідного батька за намовою Афродіти. Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з якого через десять місяців народився А. За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові. Зевс присудив так: А. мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом. Проте А. ще в юнацькому віці вбив вепр. За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті А., з крові якого виросла троянда.

Поширений у грецькій поезії міф про А., як і культ його, — фінікійсько-сірійського походження. Культ А. як божества природи процвітав у Біблі (в Фінікії) та в його околицях, а також на Кіпрі. Звідси цей культ перейшов до Греції, де А. — перетворено в напівбога. Міф про А. — одне з дуже поширених у багатьох стародавніх релігіях уявлень про померле й воскресле божество (пор. євангельську розповідь про Христа).

До міфа про кохання А. й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Веронезе, Пуссен, Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Роден, Шекспір, Лопе де Вега, Ж. Лафонтен та ін. Міф про А. став основою лібретто опер Д. Маццоккі, К. Монтеверді, Дж. Легренці й ін.

У переносному значенні А. — надзвичайно вродливий чоловік.

АДРАСТ (гр. Adrastos) — аргоський цар, син Талая. Коли Амфіарай вигнав А. з Аргосу, він утіку Сікіон до діда, царя Поліба, й одружився з його дочкою. Після смерті Поліба А. став сікіонським владарем, дійшовши згоди з Амфіараем, повернувся в Аргос. Оракул провістив, що доньки А. одружаться в вепром і левом. Тому Деїфілу він віддав Тідеєві, а Аргію — Полінікові, на щитах яких були зображені вепр і лев. (Варіант: Тідей і Полінік були вигнані з своїх країн і з’явилися перед палацом А. в одязі із шкур згаданих тварин.) Щоб повернути володіння Полінікові, А. організував похід сімох проти Фів. Похід виявився невдалим, урятувався лише сам А. завдяки чарівному коневі Арейону, якого йому подарував Геракл Через десять років А. брав участь у поході епігонів на Фіви; там загинув його син Егіалей, з туги за яким А. помер. За переказом, А. започаткував в Аттіці та Сікіоні, де процвітав його культ, Немейські ігри. Спершу А. шанували як божество підземних сил природи, згодом його культ злився з культом Діоніса.

Міфи про життя А. дали багатий матеріал для давньогрецького епосу, трагедій і образотворчого мистецтва.

АДРАСТЕЯ (гр. Adrastea — неминуча) — 1) богиня кари й помсти, ототожнювана з Немесідою, Діке, а в Іонії — з Кібелою; 2) німфа, що вигодувала Зевса.

АЕДОНА (гр. Aedon — соловей) — дочка Пандарея, дружина Зета. З заздрощів до Ніоби надумала вбити одного з її синів, але в темряві помилково заколола власного сина Ітіла. Зевс обернув А. в солов’я, спів якого — безнастанне голосіння матері за сином.

АЕРОПА (гр. Aerope) — дочка Катрея, мікенська цариця. За пророцтвом, Катрей мав загинути від рук своїх дітей, тому віддав А. мореплавцеві Навплію, який продав її в рабство в Аргос. Тут А. одружилася з Плейстеном, потім з його братом Атреєм, від якого народила Агамемнона й Менелая. Згідно з іншою міфологічною версією, батьком Агамемнона й Менелая був Плейстен, а Атрей виховав їх.

АЇД, Аїдоней, Гадес (гр. Aides, Hades), ПЛУТОН (гр. Pluton) — 1) бог підземного світу, володар «царства тіней» померлих, син Кроноса й Реї, брат Зевса, Посейдона й Деметри. При поділі світу між братами після перемоги богів над титанами А. дістав підземне царство й владу над тінями померлих. Дружиною А. була Персефона, дочка богині родючості Деметри. У грецькій релігії А. як бог смерті вважався страшним богом. Навіть ім’я його боялися вимовляти, замінюючи різними евфемізмами. Так виникла й назва Плутон — «багатий», тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ, — яка згодом витіснила первісне ім’я бога підземного царства. Із зміною імені відбулася зміна самого уявлення про бога. Йому почали приписувати якості бога родючості (варіант: у зв’язку з ототожненням посмертної долі людини з долею хлібного зерна, яке ніби ховали під час посіву, щоб воно воскресло новим життям у колосі).

В «Іліаді» й «Одіссеї» А. описано виключно як бога смерті, що особисто стереже вхід до свого царства. Тільки двічі залишав А. підземне царство. Вперше тоді, коли його поранив Геракл, і він мусив вирушити на Олімп до лікаря богів Пеана. Вдруге А. покинув свої володіння для того, щоб викрасти майбутню дружину Персефону. А. згадується також у міфі про Орфея, який зійшов під землю за своєю дружиною Еврідікою. В багатьох міфах розповідається про чарівний шолом А., який робив невидимим того, хто його надягав. Цим шоломом користується Афіна, допомагаючи Діомедові в боротьбі проти Ареса, а також Персей, убиваючи Медузу, шолом-невидимка покриває голову Гермеса в гігантомахії. Культ А. дуже мало поширений у Греції. Відомий лише один храм, присвячений йому, — в Еліді. Культ А. поєднується з культом інших хтонічних богів, причому він постає більше в ролі бога родючості й урожаю, ніж у ролі страшного бога смерті. Місця вшанування А. розташовувалися, як правило, поблизу глибоких печер, біля розколин у земній корі, в яких забобонні люди бачили «входи до підземного царства». Здебільшого в жертву А. приносили чорну худобу. У Римі А. ототожнювався з давнім італьським богом смерті й підземного царства Орком. Грецька назва Плутон поширилася в римлян досить пізно. (Наприклад, Децій Мус у Лівія, віддаючи себе в жертву богам підземного царства, не вимовляє імені Плутона.)

Зображення А. зустрічаються досить рідко, причому більшість із них належить до пізніших часів. Він зображувався, як і Зевс, у гордій, величній позі на троні, з двозубцем або жезлом у руці, іноді з рогом достатку. Біля ніг А. на одній із статуй сидить Кербер. Поряд з ним зображували Персефону; 2) царство мертвих, що, за уявленнями давніх греків, містилося десь на краю світу або під землею; в інших міфах А. розташований за річкою Океаном, як місце життя тіней померлих. А., де перебувають тіні, Гомер відрізняє від Тартару — місця ув’язнення титанів. Згодом А. став уявлятися місцем, де нібито душі померлих караються за гріхи, вчинені на землі.

За віруваннями греків, входи в А. були розташовані біля озера Аверно (в Італії), біля Тенарського мису (в Лаконії), в Пілосі (на заході Пелопоннесу) та в інших місцях. До воріт А. тіні померлих приводить провідник душ — Гермес. Через річку Стікс, яка відмежовує царство тіней, померлих перевозить Харон. При вході стоїть триголовий пес Кербер, який усіх пропускає в А., але звідти не випускає нікого. Тіні померлих стають перед судилищем, у якому беруть участь Еак, Мінос, Радамант і Тріптолем. В А. тече річка Лета, ковток води з якої змушує забути про земне життя. Володарі підземного царства Аїд (Плутон) і Персефона. Ті, що образили богів, приречені в А. на довічні муки (Данаїди, Сісіф, Тантал). В А. багато страховищ і демонів. Там можна зустріти Гекату, ериній, горгон, гарпій, химеру, єхидну, гідру, Емпусу. Мало хто із смертних міг повернутися з підземного царства. Еней і Одіссей зійшли в А., щоб побачитися з близькими. Розповіді про зішестя смертних у підземне царство були поширені в середньовіччі («Божественна комедія» Данте). Уявлення стародавніх народів про А. (у римлян Орк) частково були прийняті християнством. Відомий вислів Данте: «Lasciate ogni speranza, voi ch’entrate» — «Облиште всяку надію ті, хто входить сюди».

АКАДЕМ (гр. Akadēmos) — афінський герой, що показав Касторові й Полідевкові, де переховується їхня сестра Єлена, яку викрав Тесей. В історичний час за міським муром Афін була могила А., оточена священним гаєм, що за ім’ям героя дістав назву «Академія». У 4 ст. до н. е. в цьому гаї читав лекції Платон, тому заснована ним школа стала зватися Академія.

Тепер слово «академія» вживається для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів (Академія наук, Академія мистецтв, Військова академія).

АКАМАНТ (гр. Akamas) — 1) син Антенора й Теано, вождь дарданців у Троянській війні; 2) вождь фракійців, що прийшли на допомогу троянцям; 3) син Тесея й Федри, брат Демофонта, герой Троянської війни. Згідно з аттічним переказом, брати привезли з Трої до Афін свою бабусю Етру, яка була рабинею в Єлени. За пізнішою версією, А. закохався в Пріамову дочку Лаодіку, яка народила від нього Муніта.

АКАРНАН (гр. Akarnanos) — син Алкмеона й Каллірої, яка випросила в Зевса благословення на те, щоб її сини А. та Амфотерій швидше виросли і помстилися за смерть батька. Діти вмить стали міцними юнаками, знищили вбивць батька й пограбували місто Псефіду в Беотії. Захоплені скарби — намисто та пеплос — пожертвували Дельфійському храмові.

АКАСТ (гр. Akastos) — син Пелія й Анаксібії, учасник калідонського полювання та походу аргонавтів. Коли Пелія за намовою Медеї вбили дочки, А. посів трон, з почестями поховав батька і вигнав з країни Ясона та Медею.

Події з життя А. оспівані в творах античних поетів і втілені в мистецтві.

АКВІЛОН (лат. Aquilo) — 1) холодний північний вітер; 2) латинська назва грецького бога північного вітру Борея.

АКІД (гр. Akidēs) — син Пана й німфи Сіметіси, дочки річки Сімет. Закохався в німфу Галатею, і кіклоп Поліфем з ревнощів убив його скелею, відірваною від Етни. Кров коханого, що точилася з-під скелі, Галатея перетворила на річку А., яка тече з Етни в море. Міф про А. — сіцілійського походження і часто був темою для сіцілійських поетів; його використав також Овідій у «Метаморфозах».

АККА ЛАРЕНТІЯ (лат. Асса Larentia) — 1) у стародавніх римлян жінка, на честь якої під час ларентиналій (ларенталій), тобто свята десятого дня січневих календ, члени квіриналій і первосвященики приносили жертву на тому місці, де нібито була її могила. За одним римським переказом, свого часу А. Л. була дуже вродливою публічною жінкою, з якою одружився багатий Таруцій (Каруцій). Помираючи, вона заповіла величезне майно римському народові; 2) дружина пастуха Фаустула, годувальниця й названа мати Ромула та Рема. За однією з версій, А. Л. була матір’ю дванадцяти синів, один з яких помер, і його замінив Ромул, заснувавши жрецьку колегію дванадцяти арвальських братів.

А. Л. за співзвучністю має певний зв’язок з ларами і, мабуть, в усіх цих переказах вона е уособленням старовинної богині землі, спорідненої з Флорою і Фавною.

АККО, АЛЬФІТО, МОРМО (гр. Akko, Alphito, Mormo) — страховища, якими давні греки лякали дітей.

АКОНТІЙ (гр. Akontios) — красень-юнак з острова Кеос, який під час свята на честь Артеміди зустрівся з вродливою дівчиною Кідіппрю і закохався в неї. А. підкинув Кідіппі яблуко, на якому вирізав слова: «Присягаюсь Артемідою, що стану дружиною А.». Дівчина прочитала напис, зв’язавши себе клятвою богині. Не знаючи про це, батько Кідіппи хотів віддати дочку заміж за іншого, але дівчина тяжко захворіла. Так було тричі. Нарешті, порадившись із дельфійським оракулом, батько знайшов А. і одружив його з Кідіппою.

Міф опрацював Овідій («Героїди» XX і XXI).

АКРАТА (гр. Akrate) — божество нерозведеного вина з почту Діоніса.

АКРІСІЙ (гр. Akrisios) — міфічний цар Аргосу, син Абанта, вигнав із царства свого брата-близнюка Прета. Коли той за допомогою тестя, царя Іобата, повернувся, А. мусив поділити з ним царство: Прет одержав Тірінф, А. — Аргос. Дружина А. Еврідіка народила дочку Данаю, якій оракул провістив, ніби в неї народиться син, що вб’є діда. Наляканий пророцтвом А. утік до Фессалії, і там під час поховальних Ігор на честь царя Ларіси син Данаї Персей ненавмисне вбив свого діда, невдало кинувши диск.

АКТЕОН (гр. Aktaion) — міфічний мисливець, син Арістея й дочки Кадма Автоної; мисливства навчився в Хірона. Одного разу А. побачив Артеміду, що купалася з німфами. Розгнівана богиня обернула А. на оленя (варіант: Зевс перетворив мисливця на оленя за те, що А. сватався до Семели ) і його розірвали власні пси. За Евріпідом, гнів Артеміди викликало те, що А. хвалився, ніби він кращий мисливець, ніж сама богиня.

Мотиви цього міфа відбито в античній пластиці, вазописі, в помпейських фресках, у пізнішому європейському живописі та скульптурі (Тіціан, Рембрандт, Тьєполо, А. Філарете, І. Прокоф’єв та ін.)

АКТОР (лат. Actor) — воїн з області аврунків в Італії. А. вбив Турн, який пишався списом забитого. Відома приказка стародавніх римлян «здобути обладунок А.» означала похвальбу та приписування собі чужих подвигів.

АЛАСТОР (гр. Alastor) — 1) учасник Троянської війни, син Нестора й Хлоріди, якого вбив Одіссей; 2) один із синів Нелея; 3) один із чотирьох коней Плутона ; 4) демон помсти.

АЛЕВРОМАНТІЯ (гр. aleuron — борошно і manteuo — ворожу) — ворожба за допомогою борошна. Колоски й борошно відігравали чималу роль у поглядах стародавніх людей на щастя, удачу та добробут. Аполлона називали Алевромантіс. У давніх греків ворожіння відбувалося так: борошно кидали у вогонь і за формою та кольором полум’я пояснювали відповіді богів, особливо Аполлона. Згодом ворожба за допомогою борошна або зерна в різних народів набула дуже розмаїтих форм і перетворилася на обряди при збиранні врожаю, на обжинках та інших хліборобських святах.

АЛЕЙ (гр. Aleos) — тегейський володар, батько Авги.

АЛЕКТО (гр. Alekto — та, що ніколи не відпочиває) — ім’я однієї з ериній.

АЛЕКТРІОМАНТІЯ (гр. Alektryon — півень і manteuō — ворожу) — стародавня ворожба за допомогою півня. Форми її різноманітні, але всі пов’язані з марновірною шанобою до цього птаха. Греки розкладали на землі кілька літер, що означали задумані слова або цілі заклинання; біля кожної літери клали зерна й потім пускали півня; залежно від того, в якому порядку півень дзьобав зерна, робили висновки.

АЛЕКТРІОН (гр. Alektryon) — служник Ареса. Коли Арес приходив на побачення до Афродіти, А. мав стояти на сторожі й попереджати коханців про те, що вже настав день. Одного разу юнак заснув, і Гефест за допомогою Геліоса піймав свою зрадливу дружину та її коханця в тенета. Арес покарав А., перетворивши його на півня.

АЛЕТ (гр. Aletes) — 1) син Егіста, що став володарем Мікен після смерті батька. Орест убив А. й повернув владу родові Атрідів; 2) нащадок Геракла, який за допомогою хитрощів захопив Корінф (обіцяв одружитися з корінфською царівною, якщо вона відчинить йому міську браму) і намагався оволодіти Афінами.

АЛКАТОЙ (гр. Alkathoos) — син Пелопа й Гіпподамії. Коли мегарського царенка Евіпа роздер лев, цар Мегарей пообіцяв дати свою дочку Евехму за дружину тому, хто помститься за смерть сина. А. убив лева й одружився з Евехмою, по смерті тестя успадкував царську владу. За однією з версій, деякі герої намагалися приписати собі вбивство кітеронського лева, однак А. заперечував це, показуючи язика забитого звіра. На честь А. в Мегарах був споруджений храм і відбувались Ігри — алкатої.

АЛКЕЙ (гр. Alkaios) — володар Тірінфу, батько Амфітріони, дід Геракла, який дістав від нього ймення Алкід.

АЛКЕСТА, Алкестіда (гр. Alkestis) — дочка володаря Іолку Пелія, дружина Адмета.

АЛКІД (гр. Alkidas) — нащадок Алкея, тобто Геракл.

АЛКІНОЙ (гр. Alkinoos) — син Навсітоя, царя багатих мореплавців феаків на острові Схерія. Від дружини Арети мав п’ятьох синів і дочку Навсікаю. Подав допомогу Ясенові й Медеї, гостинно прийняв аргонавтів. Привітно зустрів Одіссея, коли він, повертаючись від німфи Каліпсо, був викинутий на берег моря. Гомер розповідає про пишні хороми А. з мідними стінами й золотими брамами, що їх охороняли золоті собаки. А. розумівся на будівництві кораблів. На острові Керкіра існував культ А.

АЛКІОНА, Альціона, Галкіона, Гальціона (гр. Alkyone) — 1) одна з Плеяд ; 2) дочка Еола, дружина Кеїка, що після смерті чоловіка обернулась у зимородка.

АЛКІОНЕЙ (гр. Alkyoneus) — гігант, що намагався вбити Геракла, скинувши на нього скелю. Геракл ударом палиці відкинув скелю на А. і вбив його (варіант: А. був непереможний, бо стояв на рідній землі; тільки витіснивши гіганта з неї, Геракл подолав його); за іншою версією міфа, Геракл убив А. за те, що він повстав проти богів.

АЛКІОНІДИ (гр. Alkyonidai) — доньки Алкіонея, після смерті батька кинулись у море й перетворилися на морських птахів.

АЛКМЕНА (гр. Alkmene) — дочка мікенського володаря Електріона, дружина Амфітріона ; від чоловіка народила Іфікла, від Зевса, що прийняв вид Амфітріона, народила Геракла. Після смерті чоловіка вийшла заміж за сина Зевса Радаманта, який жив в Окалії у Беотії. (Варіант: Зевс звелів Гермесові перенести тіло померлої А. в Елісій, де вона одружилася з Радамантом.) Як мати Геракла й родоначальниця Гераклідів А. неодноразово оспівана в поезії.

АЛКМЕОН (гр. Alkmaion) — син Амфіарая та Еріфіли, учасник походу епігонів проти Фів. Повернувшись додому, вбив свою матір за те, що з її вини Амфіарай загинув у поході. Умираючи, мати прокляла сина; А. збожеволів, його постійно переслідували еринії. Оракул провістив А., що він може звільнитися від цих переслідувань лише в країні, якої ще не було під час убивства матері. А. віднайшов спокій на щойно виниклому острові на річці Ахелой, прогнав свою дружину Арсіною і взяв шлюб з дочкою бога цієї річки Калліроєю ; мав від неї синів Акарнана й Амфотера. Згодом залишив острів, щоб повернути родинні скарби, зокрема намисто Гармонії, і був убитий. Доля А. стала сюжетом старовинного епосу («Алкмайоніс») і ряду трагедій, які не збереглися до наших часів. У Фівах був храм А.

АЛОАДИ (гр. Aloadai) — велетні От і Ефіальт, сини Іфімедії й Посейдона (варіант: сини Алоея, онуки Посейдона), відзначалися незвичайною силою. Вони тринадцять місяців тримали в мідній посудині Ареса, поки його за допомогою хитрощів не визволив Гермес ; у дев’ятирічному віці намагалися побороти богів (подібно до титанів, з якими їх плутали). За одним переказом, От і Ефіальт хотіли дістатися до неба і домогтися кохання Гери й Артеміди, для чого думали навалити на Олімп гору Оссу, а на Оссу — Пеліон, але Аполлон повбивав їх стрілами. (Варіант: А. загинули, проколовши один одного списами, якими намагалися влучити в Артеміду, що пробігала повз них у вигляді лані.) За свою зухвалість брати після смерті були суворо покарані. В Аїді їх прикували до колони, їхні вуха вічно роздирав крик сови. Інші версії міфа розповідають про заснування А. беотійських міст Аскра та Гелікона, про створення ними культу муз На острові Наксос існував культ братів. У міфі про А. відбито боротьбу олімпійської релігії з стародавніми культами.

АЛОЕЙ (гр. Aloeus) — гігант, син Посейдона (див. Алоади).

АЛОПА (гр. Alope) — дочка велетня Керкіона ; від Посейдона народила сина, якого мусила підкинути. Пастухи знайшли дитину й віднесли Керкіонові. Дізнавшись про злочин дочки, Керкіон звелів скарати її. Посейдон перетворив А. на джерело.

АЛТЕМЕН, Алфемен (гр. Althaimenēs) — син крітського царя Катрея. Коли оракул провістив, що Катрей загине від руки сина, А. залишив Кріт, аби пророцтво не здійснилося. На острові Родос він заснував місто Кретініа на честь рідного Кріту. Згодом оселився в Камейрі, спорудив вівтар Зевсові на горі Атавір і в погожі дні з вершини гори дивився на Кріт. На старість Катрей надумав відвідати сина й передати йому владу над Крітом. Коли цар із своїм почтом висадився на Родосі, населення прийняло прибульців за піратів і вступило з ними в бій, у якому Катрей загинув від руки сина. Побачивши, що віщування збулося, А. у розпачі почав благати в богів смерті; боги зглянулися на його прохання: А. поглинула земля. Міф натякає на мінойську окупацію Родосу в 15 ст. до н. е. Переказ про А. є одним із поширених варіантів міфа про сина, який ненавмисне вбиває батька (пор. Едіп, Телегон та ін.).

АЛТЕЯ, Алфея (гр. Althaіа) — дружина Ойнея, мати Деяніри та Мелеагра.

АЛФЕЙ (гр. Alpheios) — 1) найбільша річка Пелопоннесу, яка двічі зникає під землею по шляху до Іонічного моря; 2) бог однойменної річки, син Океана й Тетії, який закохався в німфу Аретусу.

АЛЬБУНЕЯ (лат. Albunea) — німфа однойменного джерела, славнозвісна віщунка, одна із сивіл.

АМАЗОНКИ (гр. Amazones) — войовниче плем’я жінок, які не терпіли в своєму середовищі чоловіків. За стародавніми переказами, утворили могутню державу на чолі з царицею. Одружувалися з представниками сусідніх племен тільки для продовження роду, потім відсилали чоловіків назад. Новонароджених хлопчиків віддавали батькам або вбивали, дівчаток виховували для війни; випалювали їм праву грудь, щоб вона не заважала стріляти з лука (звідси й назва безгруді). Стародавні письменники розрізняли три групи а.: 1) азіатські а., що мешкали на Кавказі по берегах Чорного моря, в районі річки Фермодонт на Понті; вони сіяли страх по цілій Азії. Заснували міста Смірну, Ефес та ін. Тесей викрав царицю Антіопу, одружився з нею й відбив уторгнення а. в Аттіку. Геракл відняв у цариці а. Іпполіти чарівний пояс. Цариця а. Пентесілея допомагала Пріамові в Троянській війні. Під час походу Олександра Македонського цариця а. Телестріда відвідує його, щоб народити дитину; 2) скіфські а., які спілкувалися з сусідніми скіфами, а згодом із сарматами; 3) африканські а., що за цариці Міріни здобули перемогу над горгонами й атлантами, перейшли Єгипет і Аравію та заснували столицю над озером Трітоніс; їх знищив Геракл. Зброя а. — подвійна сокира, спис, лук і щит у формі півмісяця. Перекази про а. сягають матріархального періоду, коли родину очолювала жінка. Легендами про а. захоплювалися в середні віки, особливо під час відкриття Америки, де намагалися знайти їхнє царство (річка Амазонка).

У мистецтві відома статуя Поліклета «Поранена амазонка», статуя Фідія та ін. Збереглися наслідування статуй великих митців, рельєфи в Галікарнасі.

У переносному значенні а. називають жінку-вершницю, войовничу жінку, а також жіноче вбрання для верхової їзди.

О, панна Обринська дуже спритна амазонка... її кінь згубив, здається, підкову, виховзнувся і впав, однак вона, на щастя, не ушкодила себе. О. Кобилянська. Через кладку.

АМАЛЬТЕЯ, Амалфея (гр. Amaltheia) — німфа, дочка крітського царя Мелісса (варіант: коза); А. вигодувала на Кріті Зевса, якого Рея ховала від Кроноса. Вдячний Зевс узяв А. на небо і вмістив її в сузір’я Візничого. Ріг кози А. Зевс подарував донькам Мелісса, які допомагали Реї; з того рога вони завжди могли брати все, чого тільки забажають. Звідси вислови гр. «Amaltheias keras», лат. «cornu Amaltheiae» — «ріг Амальтеї», та лат. «cornu copiae» — «ріг достатку».

Осінній холодок над спраглою землею Шатро гаптоване широко розіп’яв. І з рук його падуть, як з рога Амальтеї, Плоди, налиті вщерть, і довгі пасма трав. М. Рильський. Осінній холодок над спраглою землею...

АМАТА (лат. Amata) — дружина Латина, мати Лавінії, яку не хотіла віддати заміж за Енея, бо обіцяла її руку Турнові. За намовою Алекто розв’язала війну; коли їй принесли неправдиву звістку, ніби Турн загинув на війні, повісилася. У Римі А. називали дівчину, яку вибирали весталкою.

АМБРОСІЯ, амброзія, амвросія (гр. Ambrosia — та, що дарує безсмертя) — 1) їжа олімпійських богів, що давала безсмертя й вічну молодість. Цю їжу Зевсові подавали голуби; іноді а. діставали й смертні, які користувалися надзвичайною ласкою богів (Геракл); 2) запашна мазь, яка робила богів гарними й вічно молодими. Зевс натирав нею своє волосся.

Переносно а. називають дуже смачну страву чи напій. Втішайся ж нектарем, амбросію глитай, Співай, та тільки щоб не сумно... В. Самійленко. До поета.

АМІК (гр. Amykos) — 1) син Посейдона й Мелії, владар Віфінії, відзначався надзвичайною силою. Коли в його країну прибули аргонавти, запропонував найхоробрішому з них побитися з ним навкулачки. Полідевк прийняв виклик і вбив А. (варіант: Полідевк не вбив А., а тільки взяв з нього обіцянку не кривдити гостей); 2) один із кентаврів.

АМІМОНА (гр. Amymone — бездоганна) — одна з дочок Даная, яких під час посухи в Аргосі батько послав на пошуки води, наказавши будь-якими способами власкавити Посейдона. Бігаючи в лісі за ланню, А. порушила сон сатира, і він почав переслідувати її. Посейдон, якого А. покликала на допомогу, кинув у сатира свій тризубець. Сатир утік, а тризубець застряг у скелі. Посейдон, довідавшись, що А. шукає води, звелів вирвати із скелі тризубець. З утворених тризубцем отворів заструменіла вода. Спочатку це джерело називали ім’ям А., згодом Лернейським. Від Посейдона А. народила сина Навплія. Можливо, А. інша назва Великої Матері в Лерні, осередку культу Данаїд.

Міф про А. Есхіл вибрав сюжетом для однієї із своїх драм.

АМОН (гр. Aammon; єг. imn — прихований, таємний) — спочатку місцевий бог Фів Єгипетських; пізніше його вважали за загальноєгипетського бога й ототожнювали з богом сонця Ра, називаючи А.-Ра. Греки ототожнювали А. з Зевсом, римляни — з Юпітером. На ієрогліфічних пам’ятках А. називається Амен, звідси назва Фів Аменове місто, по-грецькому Діосполіс. На культових пам’ятках Фів А. зображували на троні з символами життя й смерті. Відтворення образу А. у людській подобі знаходили й в інших місцевостях Єгипту, а також у Нубії й Лівії. Храми А. існували в Спарті, Фівах, Римі й інших містах. Були в Єгипті зображення А. як людини з баранячою головою або як барана з сонячним диском навколо голови. Звідси походять грецькі зображення А. в образі чоловіка, подібного до Зевса, але з баранячими рогами.

АМУЛІЙ (лат. Amulius) — молодший син володаря міста Альба Прока. Після смерті батька А. перехопив трон у свого старшого брата Нумітора і, щоб забезпечити владу своїм синам, віддав Нуміторову доньку Рею Сільвію у весталки. Вона народила від Марса (варіант: від самого А.) близнят Ромула й Рема, які згодом убили А. й повернули владу Нуміторові.

АМУР, КУПІДОН (лат. Amor, Cupido) — у римській міфології божество кохання, що відповідає грецькому Еросові.

АМФІАРАЙ (гр. Amphiaraos) — 1) син Оїкла й Гіпермнестри, аргоський владар, славетний віщун; брав участь у калідонському полюванні та в поході аргонавтів. Вигнавши Адраста з Аргосу, А. одружився з його сестрою Еріфілою й заприсягся коритись їй у всьому. За наполяганням Еріфіли, яку підкупив Полінік, давши їй намисто Гармонії, А. вирушив у числі сімох володарів проти Фів. Як віщун він знав, що загине, і заповів синам помститися за свою смерть. Звершивши на війні ряд героїчних подвигів, А. загинув, поглинутий землею разом з бойовою колісницею. На тому місці був споруджений храм з оракулом сновидіння. Культ А., який сягає, мабуть, догрецької доби, був поширений у багатьох містах Греції. Античні митці часто обирали пригоди А., особливо його похід проти Фів, темою своїх творів; 2) один в епітетів Зевса.

АМФІДАМАНТ (гр. Amphidamas) — 1) син єгипетського царя Бусіріса, який убивав усіх чужоземців і приносив у жертву богам. Батько й син загинули від руки Геракла ; 2) евбейський владар, що загинув на війні з еретрійцями. На честь батька сини встановили ігри, де Гесіод здобув першу нагороду за свої поетичні твори — золотий триніжок, який він присвятив Геліконським музам.

АМФІКТІОН (гр. Amphiktyon) — син Девкаліона і Пірри, фермопільський володар. Скинувши з трону свого тестя, царя Аттіки Краная, протягом дванадцяти років правив Афінами. За одним із міфів, А. назвав місто Краная Афінами, присвятивши його богині Афіні.

АМФІЛОХ (гр. Amphilochos) — віщун, син Амфіарая й Еріфіли, брат Алкмеона, якому він, за деякими переказами, допомагав у вбивстві матері; один із претендентів на руку Єлени, учасник Троянської війни. Повернувшись із-під Трої, заснував Амфілохійський Аргос біля Амбракської затоки; за іншими переказами, разом з віщуном Мопсом оселився в Кілікії, де заснував місто Маллос. Згодом А. і Мопс почали битися за владу в Маллосі і обидва загинули в бою.

АМФІОН (гр. Amphion) — 1) син Зевса й фіванської царівни Антіопи, брат Зета, один із давньогрецьких музик. Одразу після народження брати-близнята за наказом їхнього дядька, фіванського царя Ліка, були покинуті напризволяще, їх виховали пастухи. Змужнівши, брати захопили Фіви і вбили злого володаря, а його дружину Дірке прив’язали до рогів лютого бика. У Неаполі є відома мармурова скульптура «Фарнезький бик» А. і Зет оточили Фіви мурами (каміння, зачароване грою А. на лірі, саме складалося в мури). Обидва брати відзначалися надзвичайною силою. Дружина А. Ніоба народила йому семеро синів і сім дочок. Після втрати всіх дітей А. покінчив життя самогубством. (Варіант: А. вбили Аполлон і Артеміда, коли він намагався захопити їхній храм.) В історичний час А. і Зета шанували у Фівах як місцевих героїв, «фіванських Діоскурів».

Від часів Евріпіда в літературній традиції брати є втіленням двох життєвих начал — діяльного (Зет) і споглядального (А.), Міф про А. й Зета відбито в живописі (Дж. Б. Тьєполо) та в музиці (Б. Галуппі, Л. Керубіні, А. Онеггер); 2) владар беотійського міста Орхомена, дід Нестора.

АМФІТРІОН (гр. Amphitryon) 1) тірінфський володар, син Алкея та Пелопової дочки Астідамії, онук Персея, чоловік дочки Електріон» Алкмени, відібрав у телебоїв Електріонову худобу, в нагороду за що Електріон віддав за нього свою дочку. (Варіант: А. убив свого дядька Електріона і за те разом з Алкменою був вигнаний з Тірінфу.) За допомогою дочки Птерелая Кометопи, яка відрізала батькові золотий локон (джерело безсмертя), А. переміг царя телебоїв. За відсутності чоловіка Алкмена поділила ложе з Зевсом, що з’явився до неї в образі А. і народила Геракла. А. загинув на війні з мінійцями.

Сюжет міфа про А. використовували Софокл, Плавт, Мольєр та ін. Тепер А. (завдяки трактуванню Мольера) — синонім гостинного господаря;

2) один з епітетів Зевса.

АМФІТРІТА (гр. Amphitrite) — дочка Нерея й Доріди, дружина Посейдона (за Аполлодором — дочка Океана ). Спочатку відмовилася бути дружиною Посейдона і втекла до Атланта. Посейдон послав навздогін дельфіна, який відшукав її й привіз на спині. А. зображували разом з Посейдоном на колісниці з мушлі, запряженій гіпокампами або тритонами, з тризубцем у руках. Культ А. догрецького походження.

АНАКСАРЕТА (гр. Anaxarete) — кіпрська дівчина з роду Тевкра ; зневажила кохання до неї саламінського юнака Іфіса, який через це повісився; Афродіта перетворила дівчину на камінь.

АНАКТ (гр. Anax — володар) — одне з імен Аполлона, Діоскурів та інших богів.

АНАНКЕ, АНАНКА (гр. ananke — неминучість) — уособлення неминучої долі. Платон вважає А. матір’ю мойр. Між колінами А. обертається веретено, вісь якого є віссю світу. А. ототожнювали з Немесідою та Діке.

АНДРОГЕЙ (гр. Androgeōs) — син Міноса й Пасіфаї, переможець усіх суперників у панафінеях (іграх на честь Афіни Поліади). Коли цар Афін Егей із заздрощів убив А. (варіант: за наказом Егея А. вирушив на полювання і був убитий марафонським биком ), розгніваний Мінос розпочав проти афінян війну, переміг їх і зобов’язав щороку віддавати на поживу чудовиську Мінотаврові семеро юнаків і сім дівчат. Щороку на честь А. влаштовувалося свято з музикою та іграми.

АНДРОКЛ (гр. Androklēs) — 1) син бога Еола й Кіани; разом з Феремоном володів частиною Сіцілії; 2) син останнього царя Афін Кодра, провідник іонських колонізаторів у Малій Азії, засновник міста Ефеса, мешканці якого шанували його як героя.

АНДРОМАХА (гр. Andromache) — дружина Гектора, героїня «Іліади». У дитинстві втратила батька й сімох братів, яких убив Ахіллес. Самовіддано кохала свого чоловіка («Іліада», VI і XXIV). Після здобуття Трої стала бранкою Ахіллесового сина Неоптолема, виїхала з ним до Епіру й там народила трьох синів. Згодом вийшла заміж за Гекторового брата Гелена, від якого народила сина Пергама. Після смерті Гелена разом з Пергамом переселилася до Малої Азії, де син заснував однойменне місто. У Пергамі спорудили її мавзолей.

У літературі А. стала ідеалом відданої дружини. Міф про А. втілено в античному та європейському образотворчому мистецтві (Г. Лересс, А. Куапель, Дж. Б. Тьєполо, Ж. Л. Давід, Е. Вехтер, А. Лосенко), літературі (Евріпід, Расін, А. Дзено, Ф. Брукнер), музиці (Дж. Паїзіелло, Р. Крейцер, К. Сен-Санс).

АНДРОМЕДА (гр. Andromedē) — дочка Кефея й Кассіопеї ; була, як і її мати, надзвичайно вродлива. Кассіопея хвалилася, що її дочка краща за будь-яку з нереїд. Обурені нереїди поскаржилися Посейдонові, який затопив Ефіопію і наслав морську потвору, що пожирала людей. Оракул провістив, що країна визволиться від страховища тоді, коли йому віддадуть А. Веління оракула виконали. Прикута до скелі А. чекала на смерть. Але з’явився Персей, який повертався після перемоги над Медузою. Захоплений красою дівчини, Персей убив потвору і попросив руки А. Після смерті А. Афіна перетворила її на сузір’я.

Сюжет цього міфа використано в живописі й пластиці (Тіціан, Тінторетто, Рубенс, Рембрандт, Пуссен, П. Пюже), у літературі (П. Корнель, П. Кальдерон, Лопе де Вега) та музиці (К. Монтеверді, Л. Россі, Гендель, Гайдн, Цінгареллі. Ж. Ібер, П. Моріс та ін.).

АНІЙ (гр. Anios) — син Аполлона та Креуси (або Ройо), яку батько, розгніваний тим, що вона чекає дитини, посадив у скриню й кинув у море. Скриню прибило до Делосу, де й народився А., якого Аполлон навчив мистецтва пророкування, зробив своїм жерцем та володарем острова. А. допомагав грекам під час Троянської війни. Прийняв на Делосі Енея і одружив його зі своєю донькою Лавінією.

АНКСУР (лат. Anxur) — бог, що пізніше ототожнювався з Юпітером ; ім’ям А. названо місто; 2) джерело поблизу міста Анксур; 3) рутульський герой з війська Турна.

АННА ПЕРЕННА (лат. Anna Perenna) — давня італьська богиня року й довголіття, свято якої відзначали 15 березня на Марсовому полі. Зображували А. П. бабусею; в добу імперії ототожнювали з сестрою Дідони Анною, яка з Карфагена втекла до Енея в Італію. Дружина Енея Лавінія з ревнощів намагалася вбити її. У розпачі А. П. втопилась у річці Нуміцій. Згодом її стали шанувати як німфу цієї річки. (Варіант: Анна, втікаючи від Лавінії, зустріла бога річки Нуміція, вийшла за нього заміж і прийняла ім’я А. П.) Культ її поширився в Римі внаслідок злиття двох культів: річкової німфи й італьської богині довголіття.

АННОНА (лат. Annona) — богиня врожаю. Її зображували з рогом достатку в одній руці та з китицею колосків у другій.

АНТЕЙ (гр. Antaios) — син Посейдона й Геї, велетень, найвродливіший і наймогутніший поміж гігантами. Був нездоланний, доки торкався матері-Землі, від якої черпав нові сили. Жив у Лівії, змушував мандрівників боротися з ним. А. здолав Геракл : відірвав від Землі і задушив. Цю сцену було зображено на фронтоні храму Геракла у Фівах.

Образ А. є символом наснаги й сили, що їх дає людині зв’язок з рідною землею, з рідним народом.

АНТЕНОР (гр. Antenor) — один із троянських вождів, чоловік Тезно — жриці Афіни й сестри Гекаби. Приймав у своєму домі Одіссея й Менелая, коли вони як ахейські посли намагалися повернути назад Єлену. Прихильник угоди з ахейцями, переконував троянців повернути Єлену Менелаєві. За іншими переказами, А. був приятелем греків і зрадником батьківщини; він нібито таємно віддав грекам троянський палладій, ліхтарем з міського муру подав знак до атаки Трої і навіть відчинив Троянського коня. Після здобуття Трої греки помилували А. й дозволили йому залишити батьківщину. Він заснував у Лівії місто Кірена; за іншою версією, вирушив до Італії й там заснував Патавій (тепер Падуя).

АНТЕРОС, Антерот (гр. Anteros) — бог взаємного кохання. За переказом, бог кохання Ерос не ріс, доки не одержав брата А., якого Афродіта народила від Ареса. Основна думка цього міфа полягає в тому, що без взаємності кохання не зростає. А. й Еросові споруджували вівтарі, зображували їх спертими на пальмові галузки.

АНТЕЯ ¹, Анфея (гр. Antheia — квітуча) — епітет Гери, Афродіти й інших богинь.

АНТЕЯ ² (гр. Antaia) — дружина тірінфського царя Прета, що закохалася в Беллерофонта.

АНТІГОНА (гр. Antigone) — 1) дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка. Іокаста народила А. від Едіпа, не знаючи, що він її син. Разом з батьком А. була в добровільному вигнанні в Колоні. Після смерті Едіпа повернулась до Фів. Під час походу сімох проти Фів владар Креонт заборонив ховати тіло Полініка як зрадника, але А. поховала брата, за що була живцем закопана в землю. (Варіант: Креонт наказав кинути А. в підземелля, де вона вкоротила собі віку.)

Софокл у трагедіях «Едіп у Колоні» та «А.» змалював А. ідеалом родинного обов’язку та дівочої відданості й самопожертви, зразком доньки й сестри. У європейській літературі до міфа про А. в різні періоди зверталися Ж. Ротру, Ж. Расін, П. Метастазів, В. Капніст, Ж. Кокто, Б. Брехт та ін., в музиці — X. В. Глюк, Д. Бортнянський, Ф. Мендельсон, К. Сен-Санс; 2) дочка Еерітіона, онука мірмідонського владаря Актора, дружина Пелея ; повісилася, коли її ввели в оману, сказавши, ніби Пелей одружився з іншою; 3) дочка Лаомедонта, сестра Пріама. Насмілилась рівнятися вродою до Гери, за що богиня перетворила її волосся на вужів. Згодом боги обернули А. в лелеку.

АНТІКЛЕЯ (гр. Antikleia) — мати Одіссея.

АНТІЛОХ (гр. Antilochos) — син пілоського владаря Нестора, друг Ахіллеса. Разом з батьком брав участь у Троянській війні, де його вбив Мемнон, союзник троянців.

АНТІНОЙ (гр. Antinoos) — найвельможніший і найзухваліший із женихів Пенелопи.

АНТІОПА (гр. Antiope) — 1) владарка амазонок, яку викрав Тесей. Викрадення А. призвело до походу амазонок на Аттіку, кривава боротьба проходила в самих Афінах, де амазонки отаборились біля підніжжя пагорба Ареса. За втручанням А. афіняни й амазонки дійшли згоди. А. й Тесей мали сина Іпполіта ; 2) дочка фіванського владаря Ніктея (варіант: річкового бога Асопа); А. завагітніла від Зевса і, боячись розгніваного батька, втекла до Сікіону, де вийшла заміж за Епопея. Ніктей з розпуки повісився, але перед смертю заповів своєму братові Ліку покарати А. за те, що вона збезчестила його рід. Лік здобув Сікіон, убив Епопея і забрав А. У дорозі біля гори Кітерон вона народила Амфіона й Зета, які за наказом Ліка були кинуті напризволяще. А. стала рабинею дружини Ліка Дірке.

Цьому міфові присвячені твори середньовічних і сучасних художників та скульпторів А. Сузіні, Тіціана, А. Корреджо, К. Ванлоо, А Ватто й ін.

АНУБІС (гр. Anubis) — давньоєгипетський бог, шанування якого було тісно пов’язане з культом мертвих; він охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ. Зображували А. у вигляді шакала або у вигляді людини з шакалячою головою. У Римі його вважали за супутника Серапіса й Ісіди. Давні греки ототожнювали А. з Гермесом.

АНХІС, Анхіз (гр. Anchises) — онук троянського владаря Іла, коханець Афродіти, яка народила від нього сина Енея. Еней на плечах виніс старого А. з охопленої полум’ям Трої. За те, що А. хизувався коханням Афродіти, Зевс осліпив його (варіант: зробив розслабленим). Під час мандрів Енея помер на острові Сіцілія.

АОНІДИ (гр. Aonides) — наймення муз, яке походить від назви частини Беотії, де був центр культу муз.

АПАТУРІЇ (гр. Apaturia) — свята на честь Аполлона, встановлені в Афінах (жовтень — листопад). Під час А. хлопців, народжених протягом року, заносили до списку громадян.

АПІС (гр. Apis, єг. hp) — священний бик (чорний з білою плямою на лобі) у стародавньому Єгипті, особливо в Мемфісі; вважався втіленням бога Осіріса. В елліністичну добу греки вважали А. (називаючи його Епафом) сином Іо, яку ототожнювали з Ісідою.

АПОЛЛОН, ФЕБ (гр. Apollōn, Phoibos — осяйний) — син Зевса й Лето, брат Артеміди, батько Орфея, Ліка й Асклепія, один із олімпійських богів. У культі А. виразно збереглися сліди первісних релігійних вірувань: фетишизму й тотемізму. У глибоку давнину А. шанували в постаті барана. Гомер і Гесіод не подають подробиць про його народження. За пізнішими переказами, охоплена ревнощами Гера переслідувала вагітну Лето і заборонила Землі дати їй місце для пологів. За велінням Зевса в морі виник новий острів Делос, де Лето народила близнят — А. й Артеміду. З ім’ям А. пов’язані події, відбиті в багатьох міфах: убивство страхітливого дракона Пітона (на честь перемоги над драконом у Дельфах було встановлено Піфійські ігри і споруджено Дельфійський храм), участь у боротьбі з гігантами. А. та Артеміда вбили гіганта Тітія за образу богині Лето. Під Троєю А. покарав греків, які образили його жерця Хріса. З культурним та господарським розвитком стародавньої Греції характер А. як бога змінюється. Він стає богом музики, проводирем муз, дістає від Гермеса кітару. Згодом А. набуває дару насилати хвороби й виліковувати їх (А. Сотер — «рятівник»), провіщає майбутнє або виявляє свою волю через оракула. З наказу Зевса А. пас худобу Лаомедонта за те, що хотів помститися Громовержцеві за смерть свого сина Асклепія. А. був також захисником пастухів і охоронцем худоби, яку оберігав від вовків і всякої пошесті (А. Лікоктонос — «винищувач вовків»). Крім того, А. — будівник, засновник міст, оборонець тих, що переселяються на нові місця і в далекі колонії.

Деякі вчені (О. Мюллер) вважають, що первісно А. був суто дорійським божеством з центром культу в Дельфах. На думку більшості дослідників, культ А. прийшов з Малої Азії, доказом чого є такі факти: у Троянській війні А. був на боці троянців; у Малій Азії на його честь споруджено кілька храмів, де ім’я А. виводять від кореня слова із значенням «двері», оскільки первісно це нібито був бог дверей, який охороняв родину від нещастя (А. Тірайрос — А. Дверний). Пізніше А. ототожнювали з Геліосом, хоч у давньому епосі і в грецькій міфології Геліос виступає як окреме божество. На честь А. — бога сонця встановлено хліборобські святкування: таргелії — свято літа, коли приносили в жертву гекатомбу і співали хвальні пісні — пеани; піанепсії — свято осені на честь збирання врожаю тощо. А. шанували як божественного воїна-стріловержця (А. Гекеболос), який вражав несхибними стрілами. Головні центри культу А. — острів Делос, де раз на чотири роки проходили делії — ігри за участю представників усіх грецьких полісів; Дельфи з основним святилищем А. Славились оракулами Патара в Лікії, Дідіми біля Мілета, Фіви, Кларос біля Колофона та ін. Із грецьких колоній в Італії культ А. поширився в Римській імперії. Уже 430 р. до н. е. в Римі спорудили храм А., а 212 р. до н. е. встановлено ігри на його честь.

Імператор Август спорудив на честь А. два храми: один на бойовищі коло міста Актія, а другий — поблизу Палатинського пагорба; встановив актійські й вікові ігри, а також оголосив А. своїм патроном. Атрибутами А. були лук і стріли, кітара (ліра), вуж, костур, лебідь, яструб, крук, триніжок, лавр тощо.

Грецькі скульптори зображували А. в образі вродливого, високого, стрункого юнака з довгим волоссям, з луком або лірою в руках, інколи s вовком біля ніг. В елліністичну добу він зображувався оголеним юнаком, що грає на кітарі. Статуї А. роботи славетних давньогрецьких митців Скопаса, Леохара, Праксітеля дійшли до нас у римських копіях. Найбільш відомі скульптури: А. Бельведерський, А. Мусагет, А., який грає на лірі (Ватіканський музей), А. з ящіркою, А. Савроктонос (Римський музей) До образу А. зверталися видатні майстри живопису: Рафаель, Пуссен, Тінторетто, Перуцці, Доменікіно, Рубенс, Делакруа, Роден та ін. У музиці відомі такі твори, як кантата Баха «Змагання між А. та Паном», опери «А. і Гіакінт» Моцарта, «Святкування А.» Глюка, балет «А. Мусагет» І. Стравинського.

У переносному значенні ім’я А. вживається як синонім слова «мистецтво», а також для позначення ідеалу чоловічої вроди. О Геркулеси бронзочолі І Аполлони мармурові, Я бачив вас в полтавськім полі — Косили хлопці чорноброві. М. Нагнибіда. На полі битви.

АПСІРТ (гр. Apsyrtos) — син колхідського владаря Еета і його другої дружини Ейдії, брат Медеї. Коли Медея з аргонавтами втекла з Колхіди, Еет послав у погоню А. й той захопив «Арго» в гирлі Дунаю. Аргонавти погодилися висадити на найближчому острові Медею, а місцевий цар мав розсудити справу й вирішити, чи Медея повернеться додому, чи поїде з Ясоном до Греції. Медея написала листа до брата, скаржачись, що аргонавти викрали її. Та коли вночі А. прийшов до корабля, Ясон убив його, а тіло розірвав на шматки. Потім аргонавти напали на колхідців і розгромили їх. (Варіант: тікаючи з аргонавтами, Медея взяла з собою А. Щоб урятуватися від погоні, вона вбила брата й порозкидала шматки його тіла по морю. Вбитий горем Еет змушений був припинити погоню, щоб зібрати синове тіло й поховати його. Ім’я А. І розкидані по морю шматки його тіла є, очевидно, місцевою видозміною міфа про Орфея, якого роздерли менади.)

АРАХНА (гр. Arachne — павук) — дочка фарбаря пурпурових тканин лідійця з Колофона Ідмона. Вправна у тканні й гаптуванні, А. викликала на змагання богиню Афіну, виготувала дуже гарну тканину, на якій були зображені любовні пригоди богів. Розгнівана Афіна розірвала тканину, А. з розпуки повісилася. Вгамувавши свій гнів, Афіна обернула А. в павука, що снує тонке павутиння, на якому роса та сонце вишивають веселкові візерунки.

АРВАЛЬСЬКІ БРАТИ (лат. Fratres arvales) — старовинна римська колегія жерців, що, за переказом, заснована Ромулом (див. Акка Ларентія ). А. б. навесні робили урочистий обхід полів для їх освячення (амбарвалії). Спочатку амбарвалії влаштовували в травні на честь Марса; за часів Августа — на честь Керери, з принесенням у жертву бика, барана й свині. Текст арвальського гімну зберігся в написі 218 р. до н. е.

Август поновив ритуал святкування й оформив жрецьку колегію з 12 членів, яка відала культом імператорського дому.

АРГ (гр. Arges) — 1) один із кіклопів; 2) будівник корабля «Арго».

АРГІЯ (гр. Argia) — дочка Адраста.

«АРГО» (гр. Argo — хижа, швидка) — перший грецький корабель, що його за сприянням Афіни спорудив Арг для Ясона. Корабель плив за допомогою 50 веслярів і вітрил.

АРГОНАВТИ (гр. Argonautes — ті, що пливуть на «Арго») — герої, які на чолі з Ясоном першими з греків здійснили далекий морський похід у Колхіду на кораблі «Арго» за золотим руном. У цьому міфі відбилася історія ранньої грецької колонізації (8 — 6 ст. до н. е.). Міф про а. постав у догомерівську добу; його згадували в своїх творах античні поети, зокрема Аполлоній Родоський у поемі «Аргонавтика», проте найраніший опис пригод славетних мореплавців читаємо в одній з од Піндара. Історія а. така: прагнучи повернути собі батьківський царський трон від дядька Пелія, який обіцяв віддати владу, коли небіж привезе золоте руно, Ясон на кораблі «Арго» в товаристві 50 найславетніших героїв стародавньої Греції вирушив до берегів Колхіди. Разом з ним були: Орфей, Геракл, Амфіарай, Бореади, Кастор і Полідевк, Мелеагр, Тідей, Тесей, Главк, Лаерт і ін. Ясон присвятив свій корабель Посейдонові. По дорозі а. відвідали кентавра Хірона, потім через Самотракію прибули на Лемнос, де їх гостинно прийняли жінки, які за рік до того повбивали на острові всіх чоловіків. Лише завдяки наполяганням Геракла а. рушили далі. Після різних пригод вони прибули до Колхіди. Місцевий владар Еет пообіцяв віддати руно Ясонові, якщо той запряже до плуга чотирьох міднокопитих биків — подарунок Гефеста, — виоре ним поле, присвячене Аресові, і засіє зубами дракона. З цих зубів виростали воїни, готові кинутися на Ясона. За порадою дочки Еета Медеї, що закохалася в Ясона, він кинув важкий камінь між воїнів, які почали битися один з одним і таким чином знищили себе. Еет і після цього не схотів віддати золотого руна. Ясон і Медея вбили (варіант: приспали) дракона, який охороняв скарб, і, захопивши руно, відпливли до Греції. Еет послав погоню (див. Апсірт). Щасливо уникнувши небезпек, а. повернулись із золотим руном до Еллади.

Міф про а. надихнув Евріпіда на створення трагедії «Медея». До цього міфа часто зверталися й інші античні митці.

Метафорично а. називають сміливих мандрівників, першовідкривачів.

Однакове вбрання на цих громадянах Республіки гармонує з їхніми обличчями. Це аргонавти, що пливуть у перший морський рейс назустріч сонячній ласці. Ю. Яновський. Майстер корабля.

АРГОС, Аргус (гр. Argos) — 1) син Зевса й Ніоби, владар Аргосу; 2) багатоокий велетень на прізвисько Паноптес («Усевидець»), син Агенора ; навіть під час сну бачив частиною очей. Ревнива Гера наказала йому стерегти Зевсову коханку красуню Іо. Гермес приспав велетня грою на флейті й відрізав йому голову. Очима А. Гера прикрасила хвіст павича.

У переносному значенні А. — пильний охоронець.

АРЕЙОН, Аріон (гр. Areion) — син Посейдона й Деметри, божественний кінь, що вмів розмовляти. Коли закоханий Посейдон переслідував засмучену втратою дочки Деметру, вона перетворилася на кобилу і сховалася серед коней. Посейдон обернувся на коня й оволодів Деметрою, внаслідок чого з’явився на світ А., який спочатку належав своєму батькові, згодом Гераклові й Адрастові. У міфі про А. відбито пережитки тотемізму. В Аркадії існував культ А., були монети з його зображенням.

АРЕС, Арей, ЕНІАЛІЙ (гр. Ares, Enialios) — син Зевса й Гери, спочатку бог бур і гроз, пізніше бог війни, що виїздив на бойовій колісниці в золотому озброєнні. Його супроводили сестра Еріда («Сварка»), сини Деймос («Жах»), Фобос («Страх») і духи смерті кери. Сварливий та агресивний, бог війни не мав великої симпатії ні з боку людей, ні з боку богів. А. коханець Афродіти, що народила від нього Ероса, Антероса, Гармонію, Деймоса та Фобоса. Гомер розповідає про участь А. в Троянській війні на боці троянців; поранений Діомедом, він кричав від болю так голосно, як можуть кричати 9000 або 10 000 чоловіків («Іліада», V, 860). У сутичці А. здолала Афіна. А. двічі боровся з Гераклом і був поранений. З ревнощів А. убив коханця Афродіти Адоніса, обернувшись у кабана. А., єдиного з богів, не запросили на весілля Пейрітоя, через що він накликав війну між кентаврами й ланітами. Коли А. убив Посейдонового сина за зґвалтування сестри, Посейдон звинуватив його перед ареопагом в Афінах, але суд відхилив обвинувачення. В «Одіссеї» розповідається, як чоловік Афродіти Гефест зловив коханців під час любовного побачення в хитро розставлені тенета.

У Греції культ А. був поширений менше, як культ інших богів. Улюбленим місцем перебування А. була «країна бур» Фракія. У Колхіді, в діброві А., на дубі висіло золоте руно. У Спарті біля храму Посейдона спорудили статую А. У Фівах культ А. був поширений більше. В Афінах його йменням назвали пагорб Ареопаг, а біля підніжжя спорудили храм на його честь.

У давньогрецькому мистецтві А. не такий популярний, як інші боги Олімпу. Його зображували молодим гарним чоловіком із щитом і списом або мечем. Відома статуя А. в копії Лісіппа. В Ермітажі є римське погруддя А. в бойовому шоломі, гребінь якого підтримує сфінкс (мабуть, копія статуї роботи Поліклета). У мистецтві нового часу А. присвячені статуї Канови, Торвальдсена, картини Боттічеллі, Веласкеса та ін.

Стародавні римляни ототожнювали А. з Марсом. В осків і сабінів Марс називався Мамерс (Маворс). Спочатку його шанували як бога — опікуна пір року, особливо весни (звідси назва присвяченого йому місяця Martius — березень). Пастухи шанували його як захисника отар, котрі Марс охороняв від вовків. Після злиття його культу з культом А. Марса почали шанувати як бога війни: Mars Gradivus — «Марс, що крокує до бою». Його вважали батьком легендарних засновників Рима Ромула й Рема. Культом Марса відала колегія жерців-саліїв. Місце шанування було біля брами Порта Капена, на Марсовому полі, а також у Регії (в імператорському будинку на Форумі), де зберігався священний спис. Марсовим назвали (з XIX ст.) велике поле в Петербурзі (Ленінграді), де раніше відбувалися військові паради.

У переносному розумінні А. і Марс є синонімами слова «війна»; марсівський означає «військовий», «войовничий».

АРЕTA (гp. Arete) — дружина царя феаків Алкіноя.

АРЕТУСА, Аретуза (гр. Aretusa) — німфа однойменних джерел в Еліді й на Сіцілії, одна з нереїд. Коли А. втікала від любовних переслідувань річкового бога Алфея, Артеміда перетворила її на джерело, яке заструменіло в Ортігії біля Сіракуз. Алфей обернувся на річку і його води злилися з водою А. Міф, очевидно, принесли на Сіцілію грецькі колоністи. Зображувалась А. молодою жінкою в оточенні риб.

АРЕФОРІЇ (гр. Arrephoria) — свято на честь Афіни як покровительки хліборобства, яке справляли в червні-липні, щоб випросити в богині добробуту для міста і родючості для полів. Головну роль у святі відігравали дві 7 — 11-літні дівчинки, яких вибирали на один рік (арефори). Вони жили на акрополі і прислужували в храмі Афіни. А. мали характер містерій.

АРІАДНА (гр. Ariadne) — дочка Міноса й Пасіфаї. Коли на Кріт прибув Тесей, відданий на поталу людинобикові Мінотаврові, що жив у лабіринті, А., закохана в героя, допомогла йому вбити потвору і подарувала клубок, що вказував шлях із лабіринту. Повертаючись до Афін, Тесей забрав А. з собою (варіант: сонну залишив на острові Наксосі, де вона стала дружиною Діоніса). Боги подарували А. весільний вінець, який згодом був уміщений серед зірок (сузір’я Північної Корони).

На острові Наксосі був культ А., в Афінах її шанували як дружину Діоніса. Міф про А. використано в творах численних письменників, художників, композиторів давнини й сучасності.

«Ниткою Аріадни» називають спосіб, що допомагає розв’язати якесь важке питання, вийти зі скрутного становища.

Прогалини палеонтологічного літопису дедалі більше заповнювались, примушуючи навіть найбільш упертих визнати разючий паралелізм, що існує між історією розвитку органічного світу в цілому і історією розвитку окремого організму, даючи, таким чином, аріаднину нитку, яка повинна була вивести в того лабіринту... Ф. Енгельс. Діалектика природи.

АРІОН (гр. Arion) — славетний поет і музика 7 ст. до н. е. Родом з Метімни, що на острові Лесбосі, перебував при дворі тирана Корінфа Періандра. Творець дифірамба. Складав пісні на честь Діоніса. За переказом, посланий Періандром до Сіцілії й Італії, здобув у Таренті нагороду на змаганнях поетів. Коли повертався на корінфському кораблі додому, матроси хотіли його вбити. Аполлон, з’явившись йому вві сні, попередив про загрозу. А. прокинувся й попросив розбійників дозволити йому востаннє зіграти на кітарі. Закінчивши гру, кинувся в море, але дельфіни, захоплені його чарівною музикою, донесли співака до Тенарської затоки, звідки А. дістався до Корінфа. Моряків, які хотіли вбити співака, Періандр звелів зловити й прибити на хрестах. Міф про А. надихає багатьох митців. Статуя А. з дельфіном, як свідчить Павсаній, ще за його часів була в Тенарі.

АРІСТЕЙ (гр. Aristaios) — назва одного з найдавніших божеств Стародавньої Греції. Син Аполлона й Кірени, яка народила А. на берегах Лівії в Африці; виховання дитини було доручено німфі Меліссі; напували його нектаром й амбросією. Потім віддали для навчання Хіронові. З Лівії А. перейшов до Фів, де музи навчили його мистецтва лікування і ворожби. Тут він одружився з дочкою Кадма Автоноєю. Після смерті свого сина Актеона А. прибув на острів Кеос і там, споруджуючи вівтарі на честь Зевса Ікмая (Зевса Володаря), врятував мешканців від страшної посухи. Згодом відвідав острови Егейського моря, далі Сіцілію, Сардінію і Велику Грецію, залишаючи всюди сліди доброзичливості й допомоги. Культ А. був близький до культу Аполлона.

АРКАС, Аркад (гр. Arkas; род. відм. Arkados) — син Зевса й Каллісто, епонім Аркадії. На полюванні хотів убити свою матір, прийнявши її за дику ведмедицю. Зевс перетворив А. й Каллісто на сузір’я Великої і Малої Ведмедиці.

АРКЕЙСІЙ (гр. Arkeisios) — син Зевса й Евріодеї, батько Лаерта.

АРКТОС (гр. arktos — ведмедиця) — сузір’я, назва якого пов’язана з міфом про Аркаса й Каллісто (див. Зорі ).

АРНА (гр. Arne) — 1) місто в Беотії; 2) місто в Фессалії; 3) жінка з острова Сіфнос, обернена богами на галку за зраду батьківщини.

АРТЕМІДА (гр. Artemis) — дочка Зевса й Лето, сестра Аполлона, первісно шанована як богиня тваринного й рослинного світу. За пізнішими віруваннями, богиня мисливства, лісів і гір; її шанували також як богиню Місяця (ототожнюючи з Гекатою ) і породіль. А. випросила для себе у Зевса вічну цнотливість. 60 дев’ятилітніх океанід і 20 крітських німф були її постійними супутницями в іграх і танцях. З ім’ям А. пов’язані численні міфи: про чудесне народження божественних близнюків у Лето на острові Делос, обернення Актеона в оленя, вбивство Оріона, врятування Іфігенії тощо; спільно з Аполлоном богиня карала бундючних і зарозумілих людей (див. Ніоба, Тітій, Агамемнон та ін.). Розмаїтість міфів про А. і велика кількість наймень богині свідчать про те, що в її образі поєднано кілька божеств. А. називалась «Чиста» або «Осяйна»; атрибутами її, як усіх богів світла, були лук і стріли. А. віддавали почесті в місцях культу Аполлона, зокрема на делоській горі Кінт (А. Кінтія), у Дельфах, у Дідімі, де поряд з Аполлоном Далековлучним шанували й Далековлучну А. Як і Аполлон, вона заподіювала жінкам і дівчатам раптову смерть, насилала хвороби на людей і тварин, але й рятувала їх від смерті. Улюбленим місцем перебування А. була гірська й лісиста Аркадія, де вона мала храми священних тварин і місця полювання. В Етолії їй був присвячений вепр, в Аркадії й Аттіці — ведмідь (жриці надягали ведмежі шкури й виконували культовий танець ведмедів), але в усій Греції вважали, що її улюбленицею була лань. Кожного року навесні відбувались елафеболії — свята полювання на оленів, — на яких у жертву А. приносили оленів або пироги у формі цих тварин. А. була захисницею биків — А. Тавропола. Співзвучність імення Тавропола із стародавньою назвою Криму наводить на думку, що зародки культу А. слід шукати в Криму, однак свідченням грецького походження богині є написи мікенської доби, коли ще не було жодних зносин греків з Таврідою. Як богиня рослинності А. була також божеством родючості. Цей культ передусім був поширений в Ефесі, де на честь богині споруджено відомий храм («сьоме чудо світу»), який пізніше спалив Герострат. А., шанована тут як мати-годувальниця, зображувалася з численними сосками. Як богиню родючості А. вважали божеством дітонародження й іноді ототожнювали з Ілітією.

А. вважалася покровителькою молоді (А. Педотрофос, А. Куротрофос). У Спарті до святині А.-годувальниці приносили немовлят, супроводжуючи цю акцію танцями й бенкетами. В Іонії на свято апатурії в жертву А. давали волосся дітей, а дівчата шанували її як богиню цнотливості і перед шлюбом офірували їй пасмо волосся, пояс або вбрання. Адметові, який забув перед шлюбом принести жертву А., вона послала в шлюбне ложе змію. Шанували її і як божество війни. У Спарті перед боєм у жертву А. приносили козу, а в Афінах у вересні й жовтні кожного року на відзначення перемоги в Марафонській битві офірували 500 кіз.

Спочатку в жертву А. приносили людей; у Спарті існував звичай перед вівтарем А. Ортії («Випрямленої», тобто перед старовинним її дерев’яним образом) до крові бити дітей. У Гомерівському епосі А. з богині-володарки тварин перетворюється на богиню-покровительку полювання, що було улюбленою розвагою родової знаті. Оріон (варіант: Актеон) загинув тому, що намагався перемогти Артеміду в полюванні. В цей період А. зображувалась у довгому жіночому вбранні або в пристосованому для полювання хітоні. Як правило, за плечима в неї був сагайдак, а в руках лук або смолоскип.

У Римі А. ототожнюється з місцевим божеством Діаною. На Діану переносяться всі функції грецької богині, і вона стає покровителькою полювання, дітонародження (Діана Люціна), захисницею деяких звірів. Храм Діани був на Авентинському пагорбі (Діана Авентіна). Її вважали також покровителькою рабів і плебеїв. У місті Аріції культ Діани супроводився кривавими жертвоприношеннями і її жерцем міг бути тільки раб.

Із скульптурних зображень А., які збереглись до нашого часу, найвідоміша луврська статуя А.; статуї богині є також у музеях Мюнхена, Неаполя, Берліна тощо. Кілька погрудь А. є в Ермітажі (одне з них, — можливо, копія роботи Праксітеля). Образ Діани надихав Тіціана, Веронезе, Рубенса, Рембрандта, Ф. Щедріна, Дж. Боккаччо, Г. Гейне та ін.

Метафорично А. (Діана) — синонім дівочої чистоти, цнотливості, іноді також синонім Місяця.

АРХА (гр. Arche) — одна з чотирьох первісних муз, дочок юного Зевса.

АРХЕЛАЙ (гр. Archelaos) — син Темена, міфічний предок Олександра Македонського. Вигнаний братами з Аргосу, вирушив до владаря Македонії Кіссея і допоміг йому відбити напад ворогів, за що мав дістати нагороду. Проте Кіссей не тільки не дав обіцяної нагороди, а й вирішив убити А.: на дорозі, якою він мав іти, вирили яму, наповнили її жаром і прикрили галузками. Попереджений оракулом, А. уник смертельної пастки, йдучи слідом за козою. На місці, куди привела його дорога, А. заснував місто й назвав його Ега (гр. aiga — коза).

АСІЯ, Азія (гр. Asia) — 1) океаніда, за одним з варіантів міфа, дружина Япета, мати Прометея; 2) одна з нереїд.

АСКАЛАФ (гр. Askalaphos) — 1) син Ареса й Астіохи, один із претендентів на руку Єлени ; був на чолі орхоменських воїнів під Троєю, де його вбив Деїфоб; 2) син Ахеронта, якого Деметра перетворила на сову за повідомлення, що Персефона з’їла кілька гранатових зернят, що було символом шлюбної вірності.

АСКАНІЙ (гр. Askanios) — син Енея та Креуси, більше відомий під ім’ям Юл.

АСКЛЕПІЙ (гр. Asklepios), ECКУЛАП (лат. Aesculapius) — бог лікування, син аполлона й Короніди, доньки владаря лапітів Флегія. Мистецтва лікування навчився від кентавра Хірона, міг навіть воскрешати мертвих. Зевс убив А. блискавкою за те, що він повернув до життя мертвого, тим самим порушив установлений богами порядок. Розгніваний Аполлон перебив кіклопів, які кували для Зевса блискавки, за що Громовержець примусив його тимчасово служити смертним. Гесіод зображує А. не як бога, а як героя. Головні культові центри А. — Трікка, Епідавр і Пергам. Епіона, дружина А., народила йому синів Махаона і Подалірія та дочок Гігією (Здоров’я), Панакею (Всезцілительку), Акесо, Іасо, Еглу.

А. став шанованим у Римі 293 р. до н. е., після того як туди прийшла страшна моровиця. Згідно з переказом, римляни звернулися до книг сивіли за порадою. Там вичитали, що моровиця вщухне, коли приведуть до Рима бога Ескулапа, як римляни називали А., з його Епідаврського святилища. В Епідавр вирядили посольство по священну змію бога, яка, за переказом, добровільно пішла за римлянами на їх корабель, а після прибуття в Рим вибрала для свого житла Тібрський острів. Цей острів так і залишився присвяченим богові, а коли будували набережну, то зробили її у формі плавучого корабля, прикрашеного статуєю Ескулапа. У 291 р. тут відбулося освячення храму на його честь. Як і в Епідаврі, в Тібрській святині Ескулапа практикували спосіб лікування хворих шляхом інкубації, під час якої вони уві сні одержували необхідні поради; вилікувані присвячували богові обіцяні подарунки і написи подяки. Разом з Ескулапом у написах часто згадується Гігіея, або Салюс. Інший храм було споруджено в Анції, де, за переказом, змія, що прибула з Епідавра, три дні обвивалася навколо високої пальми в гаю Аполлона. Оскільки культ Ескулапа грецького походження, жерці при храмі бога були греки; як і грецькому А., римському Ескулапові були присвячені змія, півень і собака. В особі Ескулапа грецьке мистецтво лікування було прийняте державою, хоч римляни, які з огидою ставилися до медицини, негостинно зустрічали греків, що переселялися до Риму. Але забобони й страждання приводили людей до Ескулапа, культ якого був дуже поширений. А. зображували з патерицею, навколо якої обвилася змія.

У сучасній мові ескулап — жартівлива назва медика.

Йому вдавалось, що прийшов кінець... і його тіло потрапить прямісінько в анатомку, стане робочим матеріалом для експериментів мудрих ескулапів.

П. Колесник. Терни на шляху.

АСОП (гр. Asopos) — назва кількох річок у давній Греції. Грецька міфологія узагальнила всі ці річки, створивши міф про бога А. Найбільш відомий переказ про А. Беотійського, дочку якого викрав Зевс. Батько за допомогою корінфського владаря Сісіфа намагався повернути доньку. Розгніваний Зевс уразив А. громом, тому в цих річках знаходили погаслі вуглинки.

АССАРАК (гр. Assarakos) — владар Трої; син Троя, дід Анхіса. Римляни називали себе gens Assaraci — «нащадки Ассарака».

АСТАРТА (гр. Astarte) Ашторет (фінікійська), Іштар (ассіро-вавілонська) — головна богиня семітів.

АСТЕРІОН, Астерій (гр. Asterion) — 1) божество однойменної річки в Арголіді; за Павсаніем (II, 17), батько годувальниці Гери (варіант: трьох сестер — Евбеї, Просімени й Акреї); 2) син Тектама (або Дора), був володарем на Кріті; він одружився з Європою, яка від Зевса народила синів Міноса, Сарпедона і Радаманта; за Аполлодором, один з аргонавтів, син Комета; 3) син Міноса й Пасіфаї, наділений надзвичайною силою. Його вбив Тесей. Аполлодор ототожнює А. з Мінотавром; 4) брат героя «Іліади» (I, 12) Нестора, син Пелея і Хлорісси.

АСТЕРІЯ (гр. Asteria) — дочка титана Кея і Феби, рятуючись від переслідувань Зевса, обернулася на перепелицю. За іншим переказом, кинулася в Егейське море й перетворилася на острів Делос.

АСТЕРОПА (гр. Asteropa) — одна з Плеяд.

АСТІАНАКТ (гр. Astyanax — володар міста) — син Гектора й Андромахи, названий батьком Скамандрій (від імені бога річки, що біля Трої). Після здобуття Трої, за однією версією, А. вбив Одіссей, за другою — Неоптолем. Його скинули з міського муру, щоб не здійснилося провіщення оракула, згідно з яким А. мав відбудувати місто.

АСТІНОМА (гр. Astynome) — ім’я Хрісеїди.

АСТІОХА (гр. Astyoche) — дочка Лаомедонта і Стрімо (варіант: Плакаї або Левкіппи). За «Малою Іліадою», мати Евріпіла, яка послала сина на допомогу Пріамові з вдячності за те, що він подарував їй виноградну лозу. За іншою версією, А. спалила грецькі кораблі, коли її як бранку греки везли до Італії.

АСТРЕЙ (гр. Astraios) — 1) син титана Крія й Еврібії. За Гесіодом, від А. й Еос народилися вітри Зефір, Борей, Нот, зірка Гетер тощо. В Овідія вітри називаються Fratres Astrei — Брати Астрея; 2) однойменна річка в Македонії.

АСТРЕЯ (гр. Astraia) — дочка Зевса й Феміди (варіант: Астрея й Еос ), богиня справедливості (Дікеосіне), яка в золотому віці правила світом. Коли зіпсувалися звичаї (бронзовий вік), А. повернулася на небо і там перетворилася на сузір’я Діви. У мистецтві зображалася з терезами в руках та з вінком із зірок. Образ А. оспівано в творах І. Котляревського та М. Зерова.

У переносному значенні А. — щаслива пора.

Були златії дні Астреї І славний був тоді народ. І. Котляревський. Енеїда.

АСФОДЕЛЕВА ЛУКА (гр Asphodelos leimon) — лукав Аїді, де квітне асфодель і блукають тіні померлих.

Під назвою Асфоделонські поля згадується в Лесі Українки («Кассандра»).

АТА, Ате (гр. Ata) — у давньому епосі — дочка Зевса ; втілення раптового безумства, що находить на людей і богів. А. затуманила розум самого Зевса, і він віддав свого улюбленого сина Геракла в рабство нікчемному Еврістеєві. Розгніваний Зевс скинув А. з Олімпу на землю, де вона втратила владу над богами., але зберегла її над людьми. Слідом за А. йшли дочки Зевса Літаї (Молитва і Скруха). Вони допомагали тим, хто віддавав їм шану, і мстилися тим. хто ними погорджував. Давньогрецькі трагіки зображували А. не призвідницею лиха, а месницею, тому вона наділена рисами Немесіди й Адрастеї.

Сія біснуватая і буйная діва, трудность, іменується еллінськи Ата, сиріч пагуба, єврейськи же — Ада... Г. Сковорода. Путь спасительний.

АТАЛАНТА (гр. Atalantē) — 1) аркадянка, дочка Яса й Клімени, оспівана в грецьких легендах як славетна мисливиця. Покинута на горі Партеніон батьком, який хотів мати сина, вигодувана пастухами, А. повернулася додому дорослою. Від несхибних стріл А. загинули кентаври Роїк і Гіл, що переслідували її. Брала участь у поході аргонавтів; за іншою версією, в полюванні на калідонського вепра, якого перша поранила; Мелеагр подарував їй мисливські трофеї — голову і шкуру вепра. Довгий час А. не знала кохання, нарешті її здолала терпляча любов Меланіппа, якому вона народила Партенопея; 2) беотянка, дочка Схонея, що славилася вродою та швидким бігом. Кожному, хто просив її руки, пропонувала змагатися в бігу: він без зброї мав бігти попереду, а вона зі списом за ним; якщо А. не наздожене свого суперника, він стане її женихом, в іншому випадку на нього чекала смерть. Багато юнаків загинуло від руки А., поки Гіппомен, син Мегара (або Ареса), не перехитрив її за допомогою Афродіти. Богиня дала йому золоті яблука, які він кидав під час бігу. А., підіймаючи яблука, відстала від Гіппомена і мусила вийти за нього заміж. Але Гіппомен забув віддячити богині за допомогу. Щоб помститися йому, Афродіта розпалила в Гіппомена таку сильну пристрасть, що він обняв свою наречену в храмі Кібели. Розгнівана Кібела обернула їх на левів. Перекази про А. часто пов’язані з міфами про Артеміду.

АТАМАНТ, Афамант (гр. Athamas; род. відм. Athamantos) — син Еола, царя Фессалії, й Енарети, володар частини Беотії; коханець богині хмар Нефели, яка народила йому Фрікса й Геллу. Кадмова дочка Іно, з якою А. одружився пізніше, народила Леарха, Мелікерта й Евріклею. За те, що Іно вигодувала Діоніса, Гера наслала на А. божевілля, у нападі якого він убив свого сина Леарха й посягнув на життя Іно й Мелікерта.

АТАРГАТІС (гр. Atargatis) — сірійська богиня родючості, що була одним з найшанованіших божеств елліністичного світу, де її ототожнювали з Афродітою. У Римі А. шанували під ім’ям Сірійської богині (Деа Сіріа). Зображувалась у вигляді напівжінки-напівриби.

АТЛАНТ, Атлас (гр. Atlas; род відм. Atlantos) — 1) син титана Япета й Клімени, брат Прометея й Епіметея, владар Маврітанії, батько Плеяд, Гіад, Гесперид і Каліпсо. За міфом, брав участь у боротьбі титанів проти Зевса, за що був покараний: мусив вічно підтримувати небозвід. Згідно з іншою версією, за відмову Персеєві в гостинності він став височезною горою, що підпирала небо (Атлаські гори в північній Африці). Пізніше А. вважали знавцем неба і світу, тому систематизований збірник географічних карт назвали атласом. На думку стародавніх, місцеперебування А. було на крайньому заході. Звідси назва Атлантичний океан. В архітектурі а. називають колону у вигляді чоловічої постаті, що застосовується як підпора.

У переносному значенні А. є синонімом слова «велетень». Ох я нещасний Атлас! Цілий світ, Світ цілий туги мушу я носити, Вагу ношу незмірну... Г. Гейне. Ох, я нещасний Атлас!... (переклад Лесі Українки); 2) мешканець Атлантиди.

АТЛАНТИДА (гр. Atlantis) — міфічний острів; Платон у діалогах «Крітій» і «Тімей», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх Солон почув від єгипетських жерців, повідомляє, що А. нібито була квітучою державою, якою правили могутні володарі, а з мешканцями острова — атлантами — воювали предки афінян. За велінням Зевса атланти були затоплені Атлантичним океаном за надмірну гордість. А. часто ототожнювали з «островами блаженних», пізніше з Африкою й Америкою. Проте більшість учених заперечує існування Атлантиди в Атлантичному океані. Грецький геолог Галанопулос висунув гіпотезу (її підтримують і радянські вчені), що міф про загибель А. виник як спогад про вибух острова Тіри (Санторіну) в 14 ст. до н. е., від якого постраждав також Кріт і занепала мінойська культура.

Метафорично А. — прекрасна заповідна країна; пошуки А. — самовіддані спроби зробити відкриття. Не раз я ще зомлілая впаду Перед покритою статуєю Ізіди. Не раз я з кораблем на дно піду, Шукаючи нової Атлантиди. Леся Українка. О знаю я, багато ще промчить...

АТРЕЙ (гр. Atreus) — мікенський владар, син Пелопа й Гіпподамії, батько Агамемнона та Менелая, брат Тієста. За Гомером, А. владарював без усяких пригод і помер своєю смертю. Згідно з іншими переказами, між ним і Тієстом точилася боротьба за царський трон. За намовою Гіпподамії А. і Тієст убили Хрісіппа, Пелопового сина від однієї з Данаїд. Після вбивства, обидва втекли до мікенського царя Еврістея, а коли той загинув у боротьбі з Гераклідами, А. став царем Мікен. Тієст покохав дружину А. Аеропу і спокусив її. Це спричинило цілу низку жорстокостей, що пізніше стало сюжетом численних трагедійних творів. Тієст, що разом з А. владарював над південною частиною Мікен, був прогнаний, і щоб помститися, намовив сина А. Плейстена вбити батька. Але А., не впізнавши сина, вбив його, і за те жорстоко покарав Тієста. Нібито для примирення запросив брата разом з Аеропою й дітьми до себе в гості. Дітей перебив і порізані на шматки тіла їх подав гостям до столу, а Аеропу кинув у море. За такий злочин рід А. був приречений богами на великі злигодні. За велінням оракула, А. вирушив на розшуки Тієста, якому пощастило втекти з фатальної гостини, і прибув до царя Теспрота. Тут одружився в Тіестовою дочкою Пелопією, яка завагітніла від батька, не знаючи, хто він такий. Вона народила Егіста, який згодом убив А., хоч останній наказав йому вбити свого батька Тієста. Пелопія закололася мечем. Ідея міфа — розплата дітей за гріхи батьків і помста за вбивство родича по материнській лінії, що пов’язується з епохою матріархату.

АТРІДИ (гр. Atreides) — сини Атрея Агамемнон і Менелай.

АТРОПА, Атропос (гр. Atropos — безповоротна) — одна з трьох мойр, що перетинала нитку людського життя без огляду на вік, стать і стан особи, яка повинна була вмерти. В уявленні стародавніх греків вона поставала в образі старої жінки з ножицями в руках, у чорному вбранні, з клубками ниток.

АТТІС (гр. Attis) — 1) син фрігійського володаря Калавса, культ якого пов’язувався з культом Реї Кібели і особливо процвітав у Пергамі. Німфа Нана зачала А. від плода мигдалевого (варіант: гранатового) дерева (мотив народження божества непорочною дівою). За переказом, А. був першим жерцем Кібели і її коханцем. За велінням Зевса на полюванні його поранив вепр, але на прохання Кібели воскресили боги. За фрігійським переказом, Кібела з ревнощів наслала на А. божевілля, він оскопив себе й помер. Після смерті А. відродився у вигляді сосни (варіант: фігового дерева). Культ А. 204 р. до н. е. перенесено до Риму. Святкування на його честь проходило навесні. 25 березня при церемонії похорону А. запалювали ясне світло, жрець проголошував воскресіння бога і сум змінювався радощами. Потім відбувалось обмивання зображень А. й Кібели в річці. Обряди включали священні трапези з хліба й вина (пор. християнське причастя). Відбувався також обряд тавроболій: учасник обряду спускався в рів під поміст, на якому заколювали бика, між щілинами настилу стікала кров і кропила людину. Особливо популярним культ А. був за владарювання Калігули та Клавдія; 2) син Геракла й Омфали (за Геродотом, син царя меонів Манеса), батько Тірренія й Лідія; 3) син лідійського царя Креза, відомий своєю незвичайною любов’ю до батька й відданістю йому. Був німий від народження; одного разу під час бою побачив воїна з піднесеним над головою батька мечем і закричав: «Воїне, не вбивай Креза!»; 4) молодий троянець, товариш Енея, який прибув з ним до Італії і став родоначальником аттідів.

АУСПІЦІЇ — (лат. auspicia) — ворожіння авгурів. А. поділялися на п’ять категорій: 1) за небесними знаменнями: зверталась увага на місце виникнення блискавки — якщо ліворуч від спостерігача, оберненого обличчям на південь, то призвістка вважалася щасливою, коли праворуч — несприятливою; 2) за криком і польотом птахів; одні птахи (соколи, орли, шуліки) подавали знамення напрямом свого польоту, інші (круки, ґави, сови та ін.) — криком або співом; 3) за дзьобанням зерна. Коли птах весело дзьобав зерно — на щастя. Цей вид ворожби практикувався здебільшого на війні, і тому часто військо супроводив годувальник із фургоном курей; 4) ворожіння за поведінкою чотириногих тварин; 5) а. за будь-якими незвичайними подіями. У Римі для проведення а. існували постійні місця. Засідання сенату відбувались у закритих приміщеннях, пристосованих для ворожіння.

Переносно а. — види на майбутнє.

АФАРЕЙ (гр. Aphareus) — 1) один із грецьких ватажків у Троянській війні ; 2) володар Мессіни, батько Іда й Лінкея.

АФАРЕТІДИ (гр. Apharetidai) — сини Афарея Ід і Лінкей.

АФАЯ (гр. Aphaia) — богиня, ототожнювана з крітською Діктіною, особливо шанувалася в Егіні, де був її храм.

АФІНА, Атена, АФІНА ПАЛЛАДА (гр. Athena, Pallas Athena) — давньогрецька богиня, одне з верховних олімпійських божеств. Зевс мав багато жінок і коханок. Першою його дружиною була найрозумніша з богинь Метіда. Але Уран і Гея (Небо й Земля), божества давнього покоління богів, застерегли, що коли Зевс матиме від Метіди сина, то він буде могутніший за нього й відніме в нього трон. Тому, коли Метіда завагітніла, Зевс проковтнув її. Згодом звелів розбити собі голову і звідти вийшла А., що успадкувала від матері розум і розсудливість. Проте мати її не народжувала, і вона була позбавлена жіночих нахилів; А. — богиня-чоловік (Андротеа) на противагу розніженому Діонісові, що був богом-жінкою. А. — витвір суто грецький, втілення державної мудрості, величної й незламної сили. У різних областях Греції її як божество уявляли й розуміли по-різному. Деякі перекази зображували А. покровителькою осілого життя і праці. Вона — товаришка Гефеста, покровителька ручної праці; афінські гончарі шанували її нарівні з Прометеєм, який дав вогонь для випалювання глини. У «Роботах і днях» Гесіода її слугою е тесля. Такі мирні риси вдачі не пасують до міцного щита і грізного списа, які Гомер (за більшістю міфів) дає в руки богині, її атрибути змія і сова, яка бачить уночі, — ознака, що богиня не спить удень і вночі.

В Аттіці, Еліді, Ахеї, Лаконії, на берегах Малої Азії, на островах Егейського моря, в Лівії, Італії, Сіцілії їй поклонялись як суворій, войовничій і справедливій богині, символізуючи в її йменні моральні, вольові й етичні уявлення тогочасного світу. З А. пов’язано назву головного міста Аттіки — Афіни (Athenai). Богиня символізує собою ясність ефіру, небесну силу, яка керує блискавкою, хмарами й світилами. Згодом А. стає божеством духовної діяльності, мистецької винахідливості й мислення. Космогонічний переказ приписує А. походження з води, тому численні озера й річки вважались місцями культу богині. Вона була також богинею Місяця, допомагала породіллям (пор. Ілітія ). Особливо багатий на символічні натяки і спогади афінський культ богині, яку шанували в двох святилищах: в Ерехтеї, де стояло її дерев’яне зображення (за переказом, воно впало з неба), та в Парфеноні. Перше святилище існувало в сиву давнину; з ним пов’язувалися спогади про культ А. Тут росла священна маслина, були сліди боротьби богині з Посейдоном, могили героїв і пам’ятники жрецьких родів, які мали стосунок до її культу. А. Ерехтея, А. Паллада — покровителька міста, її тут шанували нарівні з Ерехтеєм — стародавнім афінським владарем-автохтоном, який був її жерцем. Пізніше культи інших богів змішалися з культом А. Найважливішими святами на честь А. були: скірсфорії (наприкінці червня), під час яких ішла святкова процесія з Афін до Фалера; прохаристерії — святкування приходу весни; осхофорії — свято збирання винограду; халкеї — свято на честь Гефеста й А.; панафінеї — свято, коли до храму А. приносили пеплос і надягали його на статую, тощо. Під час цих свят юнаки давали богині присягу на громадянське служіння. В «Іліаді» А. зображена богинею мужності й войовничості. Персей, Беллерофонт, Тідей, Ясон, Геракл, Ахіллес, Діомед, Одіссей — її улюблені герої. На противагу Аресові — богові безумної відваги, жорстокої, агресивної, часто несправедливої війни. А. — покровителька війни оборонної, вона втілює свідому хоробрість і мужність, допомагає своїм улюбленцям у хвилини крайньої небезпеки і веде їх до звитяги. Тому Ніке її постійна супутниця. А. навчила Еріхтонія приборкувати й запрягати коней і допомогла Беллерофонтові вгамувати Пегаса. Вона була також знавцем морської справи. З її допомогою Данай спорудив п’ятдесятивесельне судно для переправи до Греції, а аргонавти — корабель «Арго». Пізніше в перекази про А. увійшли міфи етичного характеру. Вона стала богинею миру й добробуту, освячувала шлюби, посилала людям здоров’я тощо. Її шанували як богиню народних зборів (Агорайа), керівницю у важливих справах (Архегетіс), покровительку окремих союзів та ін. Коли почало розвиватися мистецтво, вона стала покровителькою розумової й художньої творчості, їй приписують винахід флейти й військового танцю. У мистецтві А. зображували войовничою богинею зі списом, щитом, у шоломі та із статуєю Ніке; іноді з нею був атрибут жіночої праці — прядка. Першим дав ідеальне втілення А. Фідій. З численних його творів відомі: статуя А.-Діви (Athena Parthenos) на Парфеноні з егідою, у шоломі, із сфінксом, списом, щитом і статуеткою Ніке на правій руці; бронзова статуя Афіни Промахос із щитом і в шоломі, вершок якого було видно далеко з моря; бронзова статуя Лемноської Паллади в жіночому головному уборі, що зображувала її як богиню миру й духовної діяльності. У всіх цих статуях митець відтворив ясність духу, величний спокій і духовну могутність богині. А. зображували із совою біля ніг або з вужем (пережитки тотемізму в культі богині).

Образ А. знайшов утілення в творах Н. Пуссена, К. Лоррена, С. Боттічеллі, А. Мантеньї, Я. Тінторетто, П. Веронезе й інших художників, а також у музично-драматичному мистецтві, особливо 17 — 18 ст.

У Римі А. ототожнювали з Мінервою — покровителькою ремесла й лікування (Мінерва Медіка), що вважалася також богинею війни. Юпітер, Юнона й Мінерва утворювали так звану Капітолійську Трійцю зі святинею на Капітолії. У храмі Мінерви на Авентині збиралися поети й актори, на пагорбі Целій містилося святилище Мінерви Медіки, куди ходили на прощу хворі. Ремісники й митці влаштовували на її честь свята між 19 — 24 березня; в ці дні шкільна молодь приносила вчителям плату за навчання. З ім’ям Мінерви пов’язано чимало афоризмів: «Мінерва, що вийшла з голови Юпітера» — те, що з’явилося в готовому вигляді; «Сова Мінерви вилітає ночами» — мудрі думки з’являються вночі тощо. Мудрість богині нерідко обігрується і в літературі:

Пафос твій смішний для мене, Дóтеп твій не мід, а оцет, А сю приказку латинську Знаєш Sus Minervam docet *. І. Франко. Страшний суд.

* Свиня Мінерву вчить (лат.)

АФРОДІТА(гр. Aphroditē) — одне з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. За Гомером, А. — дочка Зевса й океаніди Діони. (За Гесіодом, А. народилася з морської піни, коли в море впали краплі крові оскопленого Зевсом Урана. Звідси етимологічний зв’язок імені богині з гр. aphros — піна.) А. володіє поясом, який може зробити будь-яку смертну жінку чи богиню «гарнішою, ніж сама краса». Таким чином, А. є втіленням краси, чарівної жіночності. Золотоволосою, з блискучим і вологим поглядом та солодкою усмішкою на вустах постає вона в «Іліаді». Там ідеться також про А. Переможницю (Нікефорос), Войовничу (Арейа), Царствену (Басілея), яка є покровителькою троянців. Згодом до цих образів додаються інші риси: А. стає богинею кохання, охоронницею шлюбів (А. Генетейра, Гамостолос). Вона допомагає закоханим і карає тих, хто зневажає кохання. Оповіді про її заміжжя з кульгавим Гефестом і любовні пригоди s Аресом уперше знаходимо в «Одіссеї». З розповіді Гесіода про народження А. з шумовиння морських хвиль виникає уявлення про неї як про покровительку мореплавства; звідси епітети: Талассія, Пелагія (Морська), Анадіомена («Та, що виходить з морської піни») тощо. Під впливом фінікійського пантеону А. зближується з Астартою і стає богинею пристрасті й хтивості. В Афінах шанували А. Пандемос (Усенародну), що як покровителька шлюбу вважалась уособленням єдності народу. Згодом її перевели в ранг А. Гетери, а в Корінфі й Ефесі вона мала навіть наймення Порне (Повія). Жриці А., які жили біля храмів (наприклад, у Корінфі), служили їй, віддаючись за гроші. Цій А. протиставляється А. Уранія (Небесна), якій віддавали особливу шану в Сікіоні й Аргосі, де вона ототожнювалась із старшою з трьох мойр.

Культ А. був перенесений до Риму, де її ототожнювали з Венерою; можливо, культ богині перейшов туди з Сіцілії, де дуже рано був споруджений храм А. Еріцінської. Староримська Венус була богинею садів, весни, зростання і розквіту; згодом Венера в Римі набуває всіх епітетів А. Цезар і Август особливо піклувалися культом Венери як матері (через Анхіса й Енея ) римського народу і роду Юліїв. У 46 р. до н. е. Цезар спорудив на новому форумі величну святиню. Як символи кохання Венері присвячені мирт (звідси епітет М й рт і я), троянда, яблуко, як символи плодючості — мак, голуб, горобець і заєць; як символи мореплавства — дельфін і лебідь.

У давньогрецькому мистецтві тип зображень А. зазнав багатьох змін. Перші пластичні втілення богині, як і її культ, проникли в Грецію з Кіпру, однак їх походження слід шукати у Вавілоні, Халдеї й Сувіані, де віддавали шану божествам, за значенням близьким до грецької А., і звідки дійшли до нас теракотові статуетки богині, винуватиш зародження й розмноження всього живого. Статуетки зображують богиню голу, прикрашену головним убором, намистами й браслетами, або у вигляді жінки, яка руками тисне груди для того, щоб з них полилося молоко (одна із статуеток Луврського музею). За посередництвом фінікійців цей тип статуй А. занесено з Азії на Кіпр, про що свідчать кілька репродукцій, знайдених на острові. Азіатське походження мають і ті кіпрські статуетки, на яких богиню зображено в довгому вбранні, з яблуком або квіткою в правій руці (ліва рука схована під одягом біля грудей). Античне грецьке мистецтво довго перебувало під впливом цих творів, але згодом внесло в скульптуру суто еллінську сувору грацію. Можливо, спочатку Греції була відома лише А. Уранія (Небесна), влада якої поширюється на всю природу і яка, за висловом Евріпіда, несе на землю любов і родючість. До попередніх уявлень про богиню згодом приєднується поняття про її чарівну вроду, проте навіть у V ст. до н. е. грецька пластика лишається вірна суворому архаїчному типові. У міру того, як мистецтво греків ставало менш релігійним, іконографічний тип богині втрачав свою суворість, робився більш привабливим, більш почуттєвим. Сама її особистість роздвоїлась і поряд з попередньою А. Уранією з’явилась інша — А. Пандемос (Усенародна), яка уособлювала любострасність і хтивість. Поступових видозмін зазнав також іконографічний тип Венери: від Венери Мілоської (Лувр) до скульптур, виконаних за типом Праксітелевої голої Венери Кнідської. Такі ж Венера Ватіканська й Капітолійська в Римі, Венера Медіцейська у Флоренції, Венера Таврідська в Ермітажі, Венера Калліпіга в Неаполітанському музеї. Усі ці скульптури зображують богиню в момент, коли вона виходить із хвиль або йде купатися. Створений античним мистецтвом тип А.-Венери був відновлений в епоху Відродження. У живописі особливою популярністю користувалися сцени, пов’язані з Адонісом, Аресом, Гефестом, Парісом, а також тема народження А. (С. Боттічеллі, Тіціан, Рубенс, А. ван Дейк). Серед художників нового часу до міфів про А. зверталися Ж. Енгр, А. Беклін, А. Фейєрбах, скульптори Б. Торвальдсен, А. Майоль та ін. Ці ж теми, особливо міф про А. й Адоніса, розроблялись і в музиці (Ф. П. Сакраті, Дж. Уівер, К. Орф). І досі образ А. не втратив своєї привабливості для митців, які в цьому образі втілюють уявлення сучасників про жіночу вроду і грацію.

У переносному значенні А. (Венера) — красуня.

Не всі (стародавні греки) були афродітами, геркулесами, аполлонами, але в них був ідеал краси, і вони бачили її в різних проявах, увічнювали її, вчились у неї краще жити на світі. О.Довженко. Про художнє виховання дітей.

АХАТ (гр. Achates) — супутник і товариш Енея.

Переносно — вірний друг.

АХЕЙ (гр. Achaios) — міфічний родоначальник ахейців, син Ксута й Креуси, брат Іона, внук Елліна.

АХЕЛОЙ (гр. Acheloos) — бог однойменної річки в Етолії, син Океана й Тетії. Щоб одружитися з Деянірою, змагався з Гераклом і зазнав поразки. Доньками А. та музи Мельпомени (або Терпсіхори) і сирени.

Відомі картини «Геракл і А.» Порденоне, Г. Рені, Доменікіно та Я. Йорданса, опера А. Стеффані «Змагання Алкіда й А.»

АХЕМЕНІД (гр. Achaimenides) — грецький герой, земляк і супутник Одіссея.

АХЕРОНТ (гр. Acheron; род. відм. Acherontos) — річка в підземному царстві, в яку вливаються річки Піріфлегетон і Кокіт. А. є притокою Стіксу, через отруйні води якого Харон перевозив човном душі померлих у царство тіней. За перевезення він брав платню, тому в рот небіжчикам клали монету (обол). Але право на перевіз у країну тіней мали тільки ті померлі, тіла яких були поховані, тобто присипані хоча б жменькою землі, душі інших, непохованих, змушені були цілий вік блукати по берегах річки. А. як син Сонця й Землі, не завжди протікав у підземному царстві; спочатку він зрошував сонячну розкішну луку, але за те, що під час боротьби богів з титанами напоїв титанів водою, Зевс скинув його в Аїд.

АХІЛЛЕЇ (гр. Achilleia) — свято, яке встановили лакедемоняни на честь Ахіллеса. Під час а. в Ахіллеса благали мужності для спартанської молоді.

АХІЛЛЕС, Ахілл (гр. Achilleus) — син царя мірмідонян у Фессалії Пелея та морської богині Фетіди, внук Еака, герой Троянської війни. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу, тому А. мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку його тримала, купаючи, мати. А. провіщали безмежну славу й загибель у Троянській війні. Фетіда переодягла дев’ятирічного хлопчика в жіноче вбрання і під іменням Пірри віддала до двору царя Скіросу Лікомеда, де він перебував у товаристві його дочок; одна з них, Деїдамія, народила від нього Неоптолема. Віщун Калхант запевнив греків, що без А. вони не здобудуть Трої. А. знайшов Одіссей, який під виглядом купця прибув до Лікомеда й запропонував його донькам жіночі прикраси та зброю. Дівчата кинулись до прикрас, А. вибрав зброю. (Варіант: Одіссей наказав своїм воїнам зіграти сигнал тривоги. Перелякані дівчата повтікали, а А. схопив зброю й кинувся на ворога). Одіссей намовив А. вирушити під Трою. В «Іліаді» А. зображено головним героєм, взірцем сміливості й краси. Коли довелося вибирати між життям довгим, але бездіяльним, і коротким, але звитяжним, він обрав коротке. При сприянні Афіни й Гери А. здійснив чимало подвигів. Учителями А. були Фенікс і кентавр Хірон, який навчив його мистецтва лікування, музики, їзди на коні і, годуючи лев’ячими й ведмежими нутрощами, прищепив мужність. Посварившися з Агамемноном, А. відмовився від участі у війні. Причиною розбрату була полонянка Брісеїда, яку Агамемнон відібрав у А. Ця сварка та пов’язані з нею події становлять основний зміст «Іліади». Ні скрута греків, ні жертви Агамемнона не змогли вгамувати А. гніву. І все-таки він дозволяє Патроклові взяти свій обладунок і ставить його на чолі своїх воїнів. Патрокл гине від руки Гектора, і тільки тоді А. готується до бою, щоб помститися за смерть друга. Фетіда сама дарує йому коштовну зброю, яку виготував Гефест. А. мириться з Агамемноном, приймає від нього подарунки і бранку Брісеїду, зміцнивши сили нектаром та амбросією, які подала Афіна, поспішає назустріч ворогові, хоч знає, що там його жде смерть. Троянці, втікаючи, намагаються перепливти річку Ксант; А. наздоганяє їх. Тіла вбитих і потоплених зупиняють плин вод, і бог річки Ксант наказує А. укласти перемир’я. Проте герой, заохочений Посейдоном та Афіною, не бажає його слухати. Він переслідує троянців аж до міської брами. А. починає двобій з Гектором. Відважний троянець, засліплений божественною зброєю противника, гине від його могутніх ударів. Тіло Гектора А. прив’язав до колісниці й тягнув до свого табору. Потім урочисто поховав Патрокла. Труп Гектора А. віддав за викуп ного батькові Пріаму. На цьому Гомер закінчує оповідь. Пізніші міфи розповідають про нові подвиги А., серед них про переможні бої з царицею амазонок Пентесілеєю, з ефіопським царем Мемноном тощо. А. гине біля мурів Трої напередодні її падіння. (Варіант: його вбив Паріс, стрілу якого Аполлон спрямував у вразливе місце героя — його п’яту, коли він, неозброєний, прийшов до Аполлонового храму справити шлюб з дочкою Пріама Поліксеною.) А. тіло прикрила вовною атлантида Іо (пізніше обернена в фіалку), а попіл з тіла героя, змішаний з попелом Патрокла, поховали в одній урні на острові Сігеї, де пожертвувала своїм життям і Поліксена Грецькі герої сперечалися за зброю А. Вона дісталась Одіссеєві, що призвело до самогубства Аякса Теламоніда.

За «Одіссеєю», тінь А. перебувала в Аїді, де він був царем над мертвими. За іншими переказами, Фетіда віднесла синове тіло на острів Левка, де герой воскрес і одружився з Іфігеніею (варіанти: з Медеєю, Єленою). Культ А. був поширений в Еліді, Спарті, Ольвії та в інших містах. У Лакедемоні А. споруджено два храми — один у Брасії, де щороку відбувались урочистості, другий поблизу Спарти. Ім’я А. зустрічається в ряді мікенських написів 2 тис. до н. е., тому деякі вчені вважають, що він був реальною особою.

Античні митці захоплювались об разом А. Найвідоміша статуя — А. Боргезе (Лувр); чудовий бюст А. є в Ермітажі. На вазах та в стінному живописі (Помпеї) відбито події з життя й подвигів героя. Міф про А. був сюжетом численних пізніших творів літератури, музики, живопису (Евріпід, Вергілій, Овідій, Ф. Каваллі, Гендель, Доніцетті, О. Іванов).

АХІЛЛЕСА ЩИТ — щит, який майстерно викував Гефест.

Переносно — неперевершений мистецький твір.

АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА — переносно слабке, вразливе місце в людини.

Вона хотіла... відчути його тим особливим жіночим почуттям, що швидко знаходить ахіллесову п’яту в найнеприступнішій людині. Ю. Шовкопляс. Інженери.

АЯКС, Аянт, Еант (гр. Aias; род. відм. Aiantos) — 1) А. Теламонід, син саламінського володаря Теламона й Перібеї, двоюрідний брат Ахіллеса, наділений незвичайною силою й зростом. Один із претендентів на руку Єлени. Невелемовний і гордий. Хоробрістю, силою і вродою поступався лише Ахіллесові. Під Троєю стояв на чолі 12 кораблів, боровся з Гектором і навіть повалив троянського героя на землю, але боги перервали двобій. Герої обмінялися подарунками. А. дістав від Гектора меч, і в свою чергу подарував йому пояс. Фетіда хотіла передати обладунок загиблого Ахіллеса найхоробрішому з грецьких героїв, але Одіссей підкупив полонених, і вони сказали, ніби він подолав більше оборонців Трої, ніж А. Несамовитий від гніву А. кинувся з мечем на отару овець, гадаючи, що бореться з греками; отямившись, заколов себе від сорому мечем. А. особливо шанували на Саламіні, де вірили, що його заступництво допомогло афінянам перемогти персів 480 р. до н. е. На честь героя щороку влаштовували ігри — аянтеї. Деякі славетні греки (Мільтіад, Алківіад, Фукідід та ін.) вважали себе нащадками А. За часів імператора Адріана знайдено величезний кістяк, прийнятий за скелет А. Теламоніда. У метафоричному значенні суперечка А. з Одіссеєм за обладунок Ахіллеса означає гостре зіткнення; 2) А. Оїлід, син володаря локрівОїлея, товариш А. Теламоніда, учасник Троянської війни. У швидкості його міг перевершити тільки Ахіллес; А. був найкращим метальником списа. Після здобуття Трої збезчестив Кассандру в святині Афіни; розгнівана богиня під час повернення А. здійняла морську бурю, яка розбила кораблі. Уцілілий А. виліз на скелю й зухвало глузував з богів, за що Посейдон розбив тризубцем скелю й потопив його. Культ А. існував у локрів. На локридських монетах його зображували воїном у шоломі з щитом та мечем.

Образи обох А. знайшли втілення в античних фресках, вазописі, в європейському образотворчому мистецтві. У вазописі відбито такі сцени, як суперечка за обладунок Ахіллеса, самовбивство А. Теламоніда, його поєдинок з Гектором, образа Кассандри А. Оїлідом, Образ А. використано також у картинах П. Рубенса, Н. Пуссена, А. Канови. В епосі та в багатьох міфах А. Теламонід і А. Оїлід часто виступають пліч-о-пліч.

У переносному розумінні два А. — вірні друзі.

Попередня     Головна     Наступна (Б-Г)