Попередня (А)     Головна     Наступна (Д-Є)







БАВКІДА — дружина Філемона.

БАКІД (гр. Bakis; род. відм. Bakidos) — беотієць з Елеону; вважався укладачем збірника пророцтв. Пізніше це ім’я стало загальною назвою провісників (див. Мантика ).

БАСІЛЕЯ (гр. Basilea) — 1) дочка Зевса, охоронниця його блискавок; володарка світу, уособлення царської влади; 2) епітет Афродіти.

БАСТ, Бастет (єг. b’.s’. t’, bs’. t. t), БУБАСТІДА (гр. Bubastis) — єгипетська богиня, дочка Осіріса й Ісіди, уособлення світла (сонячного або місячного). Центром культу Б. було місто Бубастіс, де відбувались урочистості на її честь (про це повідомляє Геродот). Священною твариною Б. була кішка, тому зображували богиню дівою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом. Часом Б. зображувалася з братом Гором біля грудей Ісіди. Поблизу Бубастіса знайдено величезний цвинтар котів, пов’язаний з культом богині. Греки ототожнювали Б. з Артемідою.

БАУБО (гр. Baubo) — персонаж з елевсінського міфа про Деметру, що виник переважно під впливом орфізму. Засмучену Деметру, коли вона в пошуках дочки прибуває в Елевсін, мешканка цього міста Б. гостинно приймає в своєму домі, частує освіжним напоєм, розважає малопристойними розмовами й жестами. За деякими міфами, Б. — мати улюбленця Деметри Тріптолема.

БАХУС — латинська форма імені Вакха, одного з імен Діоніса.

БЕБРИКИ (гр. Bebrykes) — назва азіатських віфінян і народів, що жили на південному узбережжі Чорного моря та біля Пропонтіди. Топографічно й етнографічно пов’язані з племенами, які були спільниками троянців.

БЕЛ (гр. Belos) — син Посейдона й німфи Лівії, брат-близнюк Агенора, батько Єгипта й Даная.

БЕЛЛЕРОФОНТ (гр. Bellerophon; род. відм. Bellerophontos) — герой, син корінфського володаря Главка (або Посейдона), внук Сісіфа ; справжнє ім’я його Гіппоной. За Гомеровим переказом, через мимовільне вбивство брата Беллера (звідси ім’я Беллерофонт — «убивця Беллера») покинув батьківщину і прибув до двору тірінфського царя Прета, щоб очиститися. Царева дружина Антея (Стенебея) намагалася спокусити Б., а коли той не відповів їй взаємністю, звинуватила його перед чоловіком у посяганні на її честь. Прет відіслав Б. до свого тестя, лікійського царя Іобата з листом, у якому просив знищити гостя. За наказом Іобата Б. звершив кілька подвигів, які всупереч сподіванням владаря не закінчилися загибеллю героя. Насамперед Б. здолав Химеру, яка вивергала полум’я і мала голову й шию лева, тулуб кози, хвіст дракона. Він переміг ворогів Лікії, войовничих солімів та амазонок. Іобат зробив його співволодарем та одружив із своєю дочкою Філоною (варіанти: Антіклеєю, Кассандрою). Але боги більше не сприяли Б. З трьох дітей він утрачає найстаршого сина Ісандра, якого Арес убив під час боротьби з солімами; дочка Лаодамія, коханка Зевса й мати Сарпедона, загинула від стріл Артеміди. Пройнятий болем і тугою, Б. у самоті блукає берегом моря. За пізнішими переказами, боги подарували йому чарівного коня Пегаса, за допомогою якого він звершує подвиги. Та коли Б., пойнятий пихою, намагався на крилах свого коня злетіти на Олімп, Пегас скинув його на землю. Згідно з іншим міфом, Б. повернувся до Корінфа, щоб помститися Претові й Антеї. В Корінфі існував культ Б.

В античному образотворчому мистецтві міф про Б. представлений у вазописі, пластиці, в помпейських розписах; за мотивами міфа створено лібретто опер Т. Корнеля, Б. Фонтенеля, Ф. Сакраті, Д. Кукліна.

БЕЛЛОНА (лат. Bellona; bellum — війна) — італьська (сабінська) богиня війни, дружина (варіант: сестра) Марса, ототожнювана із сабінською богинею Неріо. Її культ був установлений у Римі сабінським родом Клавдіїв, які прибрали собі від неї прізвище Неро. 495 р. до н. е. консул Клавдій Цек спорудив на честь Б. святиню із вдячності за перемогу над етрусками й самнітами. Святиня була за межами міста, на краю Марсового поля. Там приймали звитяжних полководців, іноземних послів, відбувалися церемонії оголошення війни: біля святині стояла колона, з якої жрець-феціал кидав списа на умовну ворожу землю. Б. зображувалася жінкою, озброєною списом, мечем, смолоскипом. Вона має чимало рис, спільних із грецькою богинею Еніо. Римляни називали Б. також великою богинею Місяця. Її культ був поширений у Малій Азії з головними осередками в Комані та Кападокії. Культ цей перенесено в Рим після воєн з Мітрідатом. Жерці Б., що вербувалися з іноземців і звалися белонарії, носили чорний одяг; їхніми атрибутами були подвійні сокири. Б. присвячена однойменна картина Рембрандта.

БЕЛОС (гр. Belos) — семітський верховний бог Баал, якого Геродот називає Зевс Белос. Часом його ототожнювали з Кроносом, іноді — з численними царями стародавнього Сходу.

БЕНДІДА (гр. Bendis) — фрігійська богиня війни, яку в Аттіці ототожнювали з Артемідою, Гекатою й Персефоною. її шанували також на острові Лемнос під ім’ям Великої богині. За свідченням Страбона, урочистості на честь Б. у Фракії справлялися так само, як і у Фрігії. Культ Бендіди в сиву давнину прийняло грецьке населення на фракійських узбережжях, а торговельні зносини перенесли його до Аттіки. Арістофан написав комедію «Лемніанки», можливо, з наміром засудити культ чужоземної богині, але це нічого не дало. В Афінах прихильники культу Б. твердили, що вона для них не чужоземна богиня, а інша іпостась Артеміди Бравронської. Згодом на честь Б. встановлено бендідеї; в Піреї споруджено храм. Платон подає відомості про святкування бендідеїв: процесії греків разом з осілими фракійцями, біг із смолоскипами та інші обряди, що нагадували діонісії.

БЕС (гр Besos) — божество в постаті карлика, з роззявленим ротом і висунутим язиком, з великим животом та кривими ногами, з пучком пір’я на голові. В Єгипті, у фінікійських колоніях, на Сардінії й Кіпрі знайдено чимало фаянсових і порцелянових статуеток божка. Як вартовий однієї з небесних брам, Б. зображувався в Єгипті на похоронних написах і малюнках. В Азії він зазнав чимало видозмін і перетворень: тут його зображували левом, що підіймає за хвіст кабана, або сидить, як дитина, на плечах якоїсь кіпрської богині.

БІА (гр. Bia — сила) — первісно сила, що, як правило, пов’язана з насильством, тобто тваринна, м’язова. У такому значенні це слово вживається в епосі для зображення сили Діомеда й інших. Пізніше слово використовували і в духовній сфері. Персоніфікацію Б. знаходимо в Гесіодовій «Теогонії» у постаті божества, яке належить до передвевсової доби, Б. та її сестра Кратос («сила без насильства») вважаються дітьми річки Стікс, яких Зевс прийняв до почту божеств.

У грецькій літературі персоніфіковані Б. й Кратос виступають у трагедії Есхіла «Прометей закутий».

БІАНТ (гр. Bias; род. відм. Biantos) — 1) аргоський герой, син Амітаона й Ідоменеї, брат провісника Мелампода. Б. сватався до дочки пілоського царя Нелея Перо, але батько обіцяв віддати її заміж лише за того, хто здобуде прекрасних волів фессалійського владаря Іфікла. За допомогою Мелампода Б. одержав волів, віддав їх Нелеєві й одружився з Перо; 2) один із синів троянського царя Пріама; 3) один із женихів Пенелопа.

БІЗАНТ (гр. Byzas; род. відм. Byzantos) — син Посейдона та Кероесси — дочки Зевса й /о; засновник міста Візантій, укріпити яке йому допомагали Аполлон і Посейдон. Відбивши напад фракійців на чолі з Гемосом, Б. почав переслідувати їх, а на Візантій тим часом напав скіфський цар Одріс. Ворога за допомогою отруйних змій відігнали візантійські жінки під проводом дружини Б. Фідалеї.

БІТОН — див. Клеобіс і Бітон.

БОНА ДЕА (лат. Bona Dea — добра богиня) — богиня родючості й достатку. Інколи під цим іменням розуміли Фавну, Кібелу або Прозерпіну. Греки називали її Гінекеєю, тобто богинею жінок. Корнелій Лабій ототожнював Б. д. з Землею або Майєю. Беотійці називали що богиню Семелою, інші племена — Медсі. Щороку в Римі на честь Б. д. влаштовували два свята. 1 травня римлянки святкували день богині у її храмі на Авентинському пагорбі, а на початку грудня урочистість відбувалася в будинку консула (претора) з участю весталок. Чоловікам суворо заборонялося брати участь у вшануванні Б. д. В епоху імперії урочистості на честь Б. д. перетворилися на розбещені оргії.

БОНУС ЕВЕНТУС (лат. Bonus Eventus) — римський бог урожаю, згодом бог успіху, ототожнюваний із Тріптолемом. Його зображували у вигляді юного героя, що мчить на колісниці, запряженій крилатими драконами, і тримає в правій руці жертовну посудину, а в лівій — мак, колосся та ріг достатку.

БОРЕАДИ (гр. Boreadai) — крилаті сини Борея й Орітії — Калаїд і Зет, що брали участь у поході аргонавтів і визволили від гарпій чоловіка своєї сестри Клеопатри, сліпого Фінея. (Варіант: визволили Клеопатру та її синів, яких закувала в кайдани друга дружина Фінея). За пізнішим переказом, Геракл убив Б. на острові Тенос за те, що вони порадили аргонавтам не чекати героя, коли той пішов шукати Гіла. На острові Тенос показували гробниці Б.; розповідали, що одна з колон на цих гробницях оберталася при подуві північного вітру (Борея).

БОРЕАЗМИ (гр. Boreasmoi) — урочистості на честь Борея, що їх улаштовували афіняни на узбережжі Іллісу. Борея шанували за допомогу під час облоги Афін перським флотом (частину якого він потопив біля острова Евбеї). Під час б. афіняни також просили Борея, щоб він своїм повівом очищав повітря. Мешканці південноіталійського міста Турії також улаштовували свято на честь Борея за те, що він знищив частину флоту сіракузького тирана Діоніса.

БОРЕЙ (гр. Borrhas, Boreas) — бог північного вітру, син Астрея (Зоряного неба) й Еос (Ранкової зірки), брат Зефіра, Нота й Евра ; жив у печері у Фракії. Викрав Орітію, дочку афінського царя Ерехтея, що народила від нього Бореадів та дочок Клеопатру і Хіону (улюбленицю Посейдона). За Гомером, від Б., що обернувся на жеребця, кобили Ерехтея породили дванадцять швидких, як вітер, лошат. В Афінах на честь Б. споруджено храм за те, що він допоміг перемогти флот Ксеркса, та встановлено бореазми.

Сюжет міфа, найчастіше сцену викрадення Орітії, відтворено в античній пластиці та в пізнішому європейському живописі (А. Карраччі, П. Рубенс, Ш. Лебрен, Ф. Буше).

БРАНХ (гр. Branchos) — віщун, улюбленець Аполлона ; за переказом, збудував у Дідімах біля Мілета святилище й оракул Аполлона. Цей оракул в історичну епоху вважався другим після Дельфійського.

БРІАРЕЙ (гр. Briareos) — один із сторуких велетнів — гекатонхейрів. В епосі люди називали його Егеоном, боги — Б. Міф про Б. — двоїстий, як і його ймення; за версією Гомера, він син Землі й Моря, за Гесіодом і Аполлодором — син Землі й Неба. Гомер розповідає, що Б. допомагав Зевсові в боротьбі з титанами, інші поети (Антімах, Каллімах, Вергілій), навпаки, роблять його, поряд з іншими титанами, ворогом богів. У народних переказах Б. постає морським велетнем, ворогом Посейдона, володарем казкової Егеї, звідки він змушений був утікати аж до Фрігії. Вважався винахідником військових кораблів; в Евбеї існував його культ.

БРІСЕІДА (гр. Briseis; род. відм. Briseidos) — дочка Аполлонового жерця Бріса (Брісея) Гіпподамія, яка під час здобуття Трої стала бранкою Ахіллеса. Пізніше Агамемнон, що змушений був відмовитися від своєї бранки Хрісеїди, відібрав Б. в Ахіллеса. Це призвело до розбрату між грецькими вождями і до гніву Ахіллеса, який «лиха багато ахеям накоїв». Після примирення Агамемнона й Ахіллеса Б. була повернена останньому. Сюжет цього міфа знайшов відбиття в античному мистецтві.

БРІТОМАРТІДА, Брітомартіс (гр. Britomartis; род. відм. Britomartidos) — дочка Зевса, відома своєю цнотливістю; крітська богиня полювання, рибальства та мореплавства; вважалася винахідницею сіток. За одним із міфів, Б., тікаючи від закоханого в неї крітського володаря Міноса, кинулася в море, але була врятована, бо попала в рибальські сітки. Звідси її епітет Діктіна (гр. diktyon — сітка). Б. часто ототожнювали з Артемідою або Афродітою ; в Кідонії на її честь споруджено храм. Храми Б. були також у Херсонесі, Літті, Фаласарні, Олонті та Поліррії. Пізніше її почали шанувати як богиню Місяця. В Егіні Б. ототожнювалася з Гекатою, на честь її егіняни влаштовували урочистості, які, за свідченням Павсанія, встановив Орфей. Згодом культ Б. злився з культом Ісіди та інших божеств. До наших днів збереглися зображення Б. на монетах.

БРОМІЙ (гр. Bromios — гучний) — один з епітетів Діоніса.

БРОНТ (гр. Brontēs — громовий) — один з кіклопів.

БУСІРІС, Бусірід (гр. Busiris) — міфічний владар Єгипту, син Посейдона й Лісіанасси. На думку Страбона та Плутарха, був історичною особою, приносив у жертву богам усіх чужоземців, що наважувалися відвідати його країну. Дорогою до саду Гесперид у Єгипет потрапив Геракл, який теж мав стати жертвою богам; герой переміг і вбив Б.

БУТ (гр. Butes) — 1) син міфічного афінського владаря Пандіона, брат Ерехтея, жрець Афіни й Посейдона, засновник жрецького роду Бутадів або Етеобутадів в Афінах; 2) син Борея. Коли його прогнав брат Лікург, Б. оселився на острові Стронгілі (або Наксосі). Під час діонісій у Фессалії викрав німфу Короніду. Розгніваний Діоніс наслав на нього безумство, в одному з нападів якого Б. загинув; 3) син Посейдона (варіант: Телегона), учасник походу аргонавтів ; єдиний, кого сирени зачарували своїм співом; він кинувся в море, щоб допливти до їхнього острова, але його врятувала Афродіта. Богиня віднесла Б. до Лілібея в Сіцілії, зробила своїм коханцем і (за однією міфічною версією) народила від нього Ерікса.










ВАКУНА (лат. Vacuna) — сабінське божество, яке ототожнювалося з Вікторією, а також з Венерою, Мінервою й Керерою.

ВАКХАНАЛІЇ (лат. Bacchanalia) — містичні свята на честь бога Вакха (Діоніса), які походять зі Сходу; спершу поширилися в Південній Італії й Етрурії, а в 2 ст. до н. е. — по всій Італії. Спочатку в вакханаліях брали участь тільки жінки, згодом допускалися й чоловіки. З плином часу ці свята перетворилися на розпусні оргії, які не раз супроводилися ґвалтуванням і вбивствами. 186 р. до н. е. сенат ужив проти в. найсуворіших заходів. Консули взялися розслідувати злочини, скоєні під час святкувань, наслідком чого було багато смертних вироків, заслань, арештів. Проте викоренити містерії не вдалося; за часів імперії вони влаштовувались таємно. Переносно в. — розгульне бенкетування, безтямне пияцтво, нестримний вияв чогось.

Не може ж тривати безконечно цей обстріл, ця вакханалія вогню і заліза! В. Собко. Кавказ.

...в Литвинишиній хаті... не вгавав п’яний гамір — то перекупницький світ справляв свої дикі вакханалії. С. Добровольський. Олов’яні солдатики.

ВАКХАНКИ, МЕНАДИ (гр. Bakchai, Mainades — шалені) — німфи, які супроводили Діоніса в його мандрах і походах. Зображували їх у розпущених шатах, обвитих виноградною лозою, з бубном або флейтою в руках. Менади намагалися втягнути всіх зустрічних до оргіастичних обрядів на честь Вакха, а того, хто не хотів підкорятися, роздирали на шматки.

Переносно «вакханка» — жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті.

ВЕЙОВІС, Ведіовіс, Ведіус (лат. Veiovis) — бог підземного світу в римлян, культ якого не набув великого поширення і був витіснений культом Діспатера.

ВЕНЕРА (лат. Venus; род. відм. Veneris) — первісно римська богиня садів. З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір’ю Афродітою і стала не лише богинею вроди й кохання, а й покровителькою римлян.

ВЕНІЛІЯ (лат. Venilia) — 1) італьська богиня моря, дружина Нептуна (варіант: Януса ), покровителька моряків; 2) дружина Фавна, мати Турна (у Вергілія).

ВЕРТУМН (лат. Vertumnus) — італьське (ймовірно, етруського походження) божество пір року та пов’язаних з ними змін у природі (лат. verto — змінюю). В. наділяли здатністю перевтілюватися. За Овідієм, В. довго домагався кохання богині Помони, перевтілюючись у різні образи. Статуя Вертумна була в етруському кварталі в Римі.

ВЕСТА (лат. Vesta) — римська богиня домашнього вогнища й родинного життя, що відповідає грецькій Гестії. У круглому храмі В. на римському форумі, спорудженому, згідно з переказом, Нумою Помпілієм, не було статуї богині, але постійно пломенів вогонь, за яким стежили весталки. Вогонь цей — символ стійкості римського народу. Згасання вогню вважалося призвісткою нещастя для Риму. 9 червня святкували весталії, під час яких увінчували квітами присвячених В. ослят.

ВЕСТАЛКИ (лат. Vestales) — жриці богині Вести в Римі; в. обирались дівчатка віком від 6 до 10 років, що були без фізичних вад, належали до найаристократичніших родин і мали живих батьків. Великий понтифік призначав в. жеребкуванням; обрані переставали належати батькам і були під покровительством верховного понтифіка. В. давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках поверталися до своїх родин і могли виходити заміж. В. носили довгі білі туніки й пов’язки на головах; при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов’язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша в., яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, в., яка виконувала службу, били; за порушення обітниці цнотливості живцем закопували в землю. В. користувалися великою пошаною, на вулиці перед ними йшов ліктор. Вони вільно розпоряджалися своєю власністю, в суді давали свідчення без присяги; того, хто їх ображав, чекала смерть. На іграх в. сиділи на почесних місцях, могли врятувати засуджених до страти.

ВІВТАР, Олтар (лат. alta ara, altare — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку в. споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. В., як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. В. в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді в. просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).

ВІКОВІ ІГРИ (лат. Ludi saeculares) — ігри, що відбувалися в Римі раз на сто років. Складалися з очисних жертв, які приносились уночі підземним божествам — Діспатерові та Прозерпіні. За Августа складали жертви Юпітерові, Юноні, Аполлонові й Діані. Вікові ігри тривали три дні й три ночі, на третій день дитячий хор співав гімн, слова до якого написав Горацій.

ВІКТОРІЯ (лат. Victoria) — у римській міфології богиня перемоги, що відповідає грецькій Ніке.

ВІНАЛІЇ (лат. Vinalia) — у стародавньому Римі свята збирання винограду та виноробства, що відбувалися 23 квітня й 19 серпня. Пов’язувалися з культом Юпітера й Венери, котру шанували як богиню садів.

ВІРБІЙ (лат. Virbius) — у римській міфології коханець (або слуга) Діани. За одним із міфів, В. ототожнювали з Іпполітом.

ВІРГО (лат. Virgo — діва) — епітет Вести, Діани, Мінерви й Астреї.

ВІРТУС, Віртута (лат. Virtus — стійкість, мужність, відвага) — богиня військової відваги, супутниця Марса; часом ототожнювалася з Беллоною. В. шанували разом з Гонором. Їхній спільний храм був біля Марсового святилища. Зображували її озброєною амазонкою.

ВУЛКАН (лат. Volcanus, Vulcanus) — у римській міфології бог вогню, захисник від пожеж; відповідає грецькому Гефестові.










ГАЛАКСІЙ (гр. Galaxias) — грецька назва Молочного шляху.

ГАЛАНТІДА, Галінтіада, (гр. Galinthias, gale — ласиця) — дочка Прета, подруга або служниця Алкмени. Під час важких пологів останньої Г. відстрашувала ворожі божества, а звісткою про народження Геракла прогнала їх геть. Розгнівані Гера й Ілітія перетворили Г. на ласицю, але Геката зглянулася і зробила її служницею в своєму храмі.

ГАЛАТЕЯ (гр. Galateia) — 1) морська німфа, дочка Нерея й Доріди, що покохала сіцілійського красеняпастуха Акіда, якого з ревнощів убив Поліфем ; Г. — уособлення спокійного і блискучого моря; 2) дружина Лампроса з Феста на Кріті. Народивши дочку, приховала її стать від чоловіка, який бажав мати сина, і виховувала дитину під ім’ям Левкіпп. На прохання Г. богиня Лето обернула дівчинку на хлопчика; 3) кохана Пігмаліона.

ГАМАДРІАДИ (гр. Hamadryades) — німфи дерев, які на відміну від дріад народжуються і вмирають разом з деревом.

ГАНІМЕД (гр. Ganymedes) — син троянського владаря Троя і німфи Каллірої, брат Іла й Ассарака ; виділявся надзвичайною красою. Зевс в образі орла заніс Г. на Олімп і зробив його поряд з Гебою виночерпцем. Батькові хлопця для розради подарував колісницю з парою безсмертних коней. Г. зображували вродливим юнаком, часто з келихом вина.

Міф про Зевса й Г., поширений у Греції та в Римі, виправдовував любов дорослого чоловіка до хлопця; гомосексуалізм толерувався виключно як крайня форма культу богині Кібели. Чоловіки, шанувальники Кібели, шукали екстатичної єдності з богинею шляхом кастрації та переодягання в жіноче вбрання. Гомосексуальне жрецтво було визнаною інституцією в святинях Великої Богині в Тірі, Іоппі, Ієраполісі та Єрусалимі, що засвідчує перемогу патріархату над матріархатом. Платон виправдовує міфом про Г. почуття, які плекає до своїх учнів (Федр. 79). В іншому місці (Закони, 1, 8) він засуджує протиприродний міф про гомосексуальні пригоди Зевса, вважаючи, що це «безсоромна крітська вигадка». З поширенням платонізської філософії всюди, де верховними богами вважались Зевс і Аполлон, грецька жінка, яка раніше посідала панівне інтелектуальне становище, була понижена до ролі безплатної робітниці й виховательки дітей.

Сюжет про викрадення Г. нерідко зустрічається в мистецтві. Копія скульптури Леохара «Викрадення Г.» зберігається у Ватіканському музеї. Відомі картини та скульптури Мікеланджело, Тіціана, Корреджо, Рембрандта, Торвальдсена й ін.

ГАРМОНІЯ (гр. Harmonia — згода, лад) — дочка Ареса й Афродіти; на весіллі Г. з Кадмом були присутні всі боги, які подарували нареченій намисто роботи Гефеста. Це намисто згодом набуло властивості приносити нещастя власникові: відіграло фатальну роль у поході сімох проти Фів, спричинилося до загибелі Алкмеона. Міф розвиває думку про те, що скарби, добуті на війні або шляхом грабунку, не можуть дати людині щастя.

ГАРПАЛІКА (гр. Harpalyke) — 1) фракійська героїня, батько якої, цар Гарпалік, виховав її як чоловіка, навчив швидкого бігу, верхової їзди та стрільби з лука. Брала участь у всіх битвах батька і в одній із них урятувала йому життя. Коли царя за жорстокість вигнали підданці, Г. разом з батьком пішла в розбійники. Пастухи зловили її в тенета і вбили. Для власкавлення тіні померлої на її честь було встановлено культ і свято. У міфі про Г. відбито пережитки матріархату;

2) дочка аркадського володаря Клімена та Партенії; стала коханкою батька, за що боги перетворили її на нічного птаха (варіанти: Г. заподіяла собі смерть, була вбита Кліменом).

ГАРПІЇ (гр. Harpyai) — богині вихору. В «Іліаді» згадується г. Подарга (Прудконога), що народила від Зефіра Ахіллесових коней Ксанта й Баліоса. В «Одіссеї» г. приписується викрадення людей, які нібито пропадали безвісти. У Гесіода вони виступають як крилаті кучеряві богині Аелла й Окіпета. Пізніше кількість г. збільшилася. Зображували їх крилатими потворами, птахами з дівочими обличчями. У міфі про аргонавтів г. мучать голодом сліпого фінікійського царя Фінея, викрадаючи або забруднюючи його їжу. Аргонавти Зет і Калаїд, крилаті сини Борея, переслідують г. до Строфадів, де згодом їх застає Еней.

Переносно г. — зла жінка.

А що ти робитимеш, коли султан тебе розлюбить через оцю гарпію? З. Тулуб. Людолови.

ГАРПОКРАТ (гр. Harpokrates) ГОР-ПА-ХЕРД (єг. hr-pє’´hrd) — грецька передача одного з єгипетських епітетів бога Гора (досл. гор — дитина). В Ермонтському храмі, спорудженому за Птоломеїв, зображено народження й виховання Г. Це дитина, яка тримає палець у роті, — ознака дитинства. Греки не зрозуміли цього умовного знаку і зробили з Г. бога мовчання. Атрибути його — скорпіон, крокодил, лев, лань. У жертву Г. приносили рибу, квіти лотоса й овочі.

ГЕБА (гр. Hebe) — вродлива дочка Зевса й Гери, богиня вічної молодості, На Оліпмі частувала богів нектаром та амбросією. Потім, передавши цей обов’язок Ганімедові, вийшла заміж за Геракла і мала від нього двоє дітей — Алексіара (Помічника) й Анікета (Непереможного). В Афінах їй споруджували вівтарі спільно з Гераклом. У Фліунті (Пелопоннес) Г. була споруджена святиня, увійшовши до якої, за свідченням Павсанія, раб ставав вільним. У Римі Г. ототожнювали з Ювентою ; вона мала кілька святинь і уособлювала вічне процвітання держави. Зображували її молодою дівчиною, уквітчаною вінком, із золотою чашею в руці.

Весілля Г. й Геракла оспіване в поезіях Сапфо, Піндара, Овідія. До образу Г. зверталися скульптори А. Канова, Б. Торвальдсен, композитори П. Кайзер, X. В. Глюк та ін.

ГЕКАБА (гр. Hekabē), Гекуба (лат. Hecuba) — дочка фрігійського владаря Діманта (варіант: Кіссея), друга дружина троянського царя Пріама, мати 19 синів та дочок, з яких найбільш відомі Гектор, Паріс, Гелен, Поліксена, Кассандра. Під час другої вагітності Г. снилося, ніби вона носить у собі смолоскип, що підпалить Трою. Сон витлумачили так: вона народить сина, який призведе до загибелі Трої; тим сином був Паріс. Після падіння Трої попала в рабство до греків. За однойменною трагедією Евріпіда, Г. пережила ще принесення греками в жертву її дочки Поліксени і смерть сина Полідора, якого вбив фракійський цар Поліместор. Мати помстилася вбивцеві: разом з іншими троянками вона виколола йому очі й задушила всіх його дітей. За Овідієм, Г. була обернена в собаку, фракійці закидали її камінням. Мотив перетворення Г. на собаку виник, можливо, через уподібнення її Гекаті, священною твариною якої був собака. Вергілій, Евріпід, Данте, Шекспір черпали з міфів про Г. сюжети для своїх творів. За мотивами трагедії Евріпіда «Г.» написали опери композитори Дж. Ф. Маліп’єро та Б. Рігаччі.

Образ Г. став символом безмежного горя й розпачу.

Ну, справді, що нам до Гекуби, Як ми новий створили світ? М. Рильський. Гімни труду і сонцю.

ГЕКАТА (гр. Hekate) — у найдавнішу епоху богиня Місяця, пізніше богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і примар. Назву Г. виводять від гр. hekaton — «сто», бо вона протягом 100 років затримувала тіні непокірних людей на берегах Стіксу. Гомер не знає Г.; її культ перейшов до греків від фракійців. У «Теогонії» Гесіода вона дочка титана Перса ; інші називають її дочкою Зевса й Деметри або Зевса й Гери. Г. дарує мудрість на народних зборах, щастя на війні, багату здобич на полюванні тощо. Культ Г. як богині підземного царства зливається з культом Персефони. Як і Артеміду, її вважали володаркою звірів, покровителькою мисливців. У культі Г. знаходимо риси місячного божества, тому вона іноді ототожнювалась із Селеною. Священною твариною Г. була сука; в жертву богині приносили щенят. Святилища богині існували в Беотії, Егіні, Елевсінії й ін. Зображення Г. були в Афінах біля кожного будинку. Вона поставала високою жінкою з двома смолоскипами в руках, іноді у вигляді трьох жінок, з’єднаних спинами. На фризі Пергамського вівтаря Г. триголова й шестирука, озброєна смолоскипом, мечем та списом. На думку Клеомеда, потрійне обличчя Г. означало три форми місячного диска. За Сервієм, це увінчана трояндами лагідноока богиня пологів Люціна, богиня полювання Артеміда і Г., яка визначає смертним останню годину.

ГЕКАТОМБА (гр. hekatombē від hekaton — сто, bus — бик) — жертвоприношення зі ста биків. Величина й вартість такої жертви призводили до того, що г. складалися дуже рідко, згодом замість биків почали офірувати менших тварин — овець, кіз тощо. При г. із землі й дернини споруджували сто вівтарів, на яких жерці складали жертви. З плином часу стародавні примудрялися замість 100 тварин приносити в жертву лише 25, тобто 100 ніг замість 100 голів, гадаючи, що тим не порушують значення слова. Піфагор, маючи відразу до вбивства тварин, жертвував 100 волів, виліплених з тіста. Вважають, що г. вигадали лакедемонці; маючи під своєю владою 100 міст, вони, за Страбоном, зобов’язали кожне місто приносити в жертву одного бика в ім’я добробуту батьківщини. Часто г. приносили демократичні Афіни; наприклад, Конон офірував 100 биків після відбудови міських стін, м’ясо жертовних тварин було роздане вбогим. Велика кількість таких жертв, які складались у першому місяці афінського року, стала причиною того, що цей місяць назвали «гекатомбейон». Аргів’яни навіть установили свято гекатомбеї на честь Гери (на думку інших, на честь Зевса й Аполлона).

У переносному значенні г. — велика жертва.

ГЕКАТОНХЕЙРИ (гр. Hekatoncheires; від hekaton — сто, cheir — рука) — сторукі п’ятдесятиголові велетні, уособлення підземних сил. За Гесіодом, сини Урана й Геї Бріарей, Котт і Пес. Г. збунтувалися проти батька, за що він скинув їх у Тартар. Зевс звільнив їх, і г. допомагали йому в боротьбі проти Кроноса.

ГЕКТОР (гр. Hektor) — герой, старший син Пріама й Гекаби, чоловік Андромахи, батько Астіанакта (Скамандрія), за іншими версіями міфа — Лаодама та Амфіноя. За «Іліадою», найхоробріший воїн у троянському війську; вбив Протесілая, вступив у бій з Аяксом Теламонідом і Діомедом ; загинув від руки Ахіллеса. Під час двобою з Ахіллесом на Зевсових терезах були зважені долі обох героїв, і виявилося, що має загинути Г. Героєві віддавали шану в Іліоні; у Фівах, куди був перенесений прах Г., показували його могилу.

Життя й подвиги Г. надихали багатьох митців. Відома картина О. Іванова «Пріам благає в Ахіллеса тіло Г.». Остання зустріч Г. з дружиною, оспівана в епосі, вражає своєю людяністю. Вона надихала багатьох митців — від античності до наших днів, зокрема, була взірцем для грецького драматурга Софокла, який у трагедії «Аякс» змалював драматичне прощання героя з жінкою й дитиною. В європейській літературі пізнішого часу образ Г. приваблював Ф. Шіллера, Ж. Жіроду, в живописі — П. Рубенса, Ш. Лебрена, Дж. Б. Тьєполо, А. Лосенка, в музиці — П. Вінтера (кантата «Смерть Г.»).

ГЕЛАНОР (гр. Gelanor) — син Стенела, аргоський владар. Коли Данай прибув з Єгипту в Аргос, Г. віддав йому свою царську владу. Есхіл у «Благальницях» не згадує цього імені.

ГЕЛЕН, Єлен (гр. Helenos) — син Пріама й Гекаби, що, як і його сестра Кассандра, був пророком. Став на чолі троянського війська після загибелі Гектора ; з падінням Трої попав у полон до Неоптолема. Г. провістив Неоптолемові, що грецький флот буде розбитий, і радив йому суходолом повертатися до Епіру. Неоптолем за те став його другом. Після смерті Неоптолема Г. успадкував частину земель в Епірі й одружився з Андромахою. Його вважали засновником міст Бутрот і Іліон.

ГЕЛІАДИ (гр. Heliades) — 1) дочки Геліоса й німфи Меропи (варіант: Клімени), сéстри Фаетона. Бувши німфами річки Ерідан, у яку впав Фаетон, вони так гірко оплакували смерть брата, що боги обернули їх на тополі, листя яких завжди сумно шелестить. Сльози Г. перетворилися на бурштин; 2) сім синів Геліоса, породжених його промінням і вологістю острова Родос. Вони поділили день на години. Один із них, Тенаг, перевершував у науках своїх братів, за що вони вбили його і повтікали на сусідні острови.

ГЕЛІКА (гр. Helike) — 1) німфа, дружина Енопіона ; 2) дочка Лікаона, яку покохав Зевс; Гера з ревнощів перетворила її на ведмедицю, а Зевс підніс на небо у вигляді сузір’я Великої Ведмедиці (пор. Каллісто ).

ГЕЛІКОН (гр. Helikon) — гора на півдні Беотії (в Середній Греції), що була присвячена Аполлонові і вважалась оселею муз, яких інколи називали геліконідами. Вони оселилися з Аполлоном на вершині гори; там у гаї стояв присвячений їм храм. Схили гори були прикрашені мармуровими та бронзовими статуями богів. Щороку в гаї на Г. влаштовували свята на честь муз та Аполлона, під час яких давали нагороди переможцям у музиці, поезії та гімнастиці. Тут лунав спів Орфея. На Г. струменіли численні джерела, з-поміж яких найбільш відомі Гіппокрена й Термес.

У переносному значенні Г. — місце поетичного натхнення.

...ніжно дзвеніли колоски далеким геліконом, загубленим серед зела... Ю. Яновський. Мир.

ГЕЛІОС (гр. Hēlios) — бог сонця, син титана Гіперіона й Тейї, брат Селени та Еос, батько Фаетона й Геліад. Г. — усевидюще божество — згадується поряд із володарями світового простору (Землею, Небом, Водою). У класичну епоху Г. — бог сонячного світла, зцілитель сліпих, який, проте, може й наслати сліпоту. За часів Евріпіда Г. почали ототожнювати з Аполлоном, через що з’явилося друге ймення бога сонця — Феб. За міфом, Г. щоранку виїздить зі східної частини Океану на колісниці, запряженій четвериком білих прудконогих коней, а ввечері спускається в західній частині; вночі об’їжджає землю човном, щоб повернутися на схід. Зображували його вродливим, схожим на Аполлона чоловіком у золотому променистому ореолі. На острові Трінакрії (Сіцілія) дочки Г. пасуть його худобу. Культ Г. був поширений у Корінфі, Аргосі, Еліді, де були його храми. Центром його культу вважався Родос; тут щороку в жертву богові кидали в море четверо коней в упряжі. Крім того, йому офірували білих ягнят або кабанів; з тварин йому були присвячені кінь, вовк, орел і півень. Римляни з Г. ототожнювали Соля — бога сонця, храм якого стояв на Квіріналії. За часів імперії в Римі був поширений культ Нездоланного сонця, близький до культу Мітри.

На Родосі в 3 ст. до н. е. споруджено величезну статую Г. (Родоський колос, що вважався одним із семи чудес світу).

ГЕЛЛА (гр. Helle) — дочка Атаманта й Нефели, сестра Фрікса. Разом із братом мала бути принесена в жертву Зевсові, щоб спасти країну від посухи, яку викликала їхня мачуха, підступна І на. Втікаючи з Фріксом на золоторунному барані до Колхіди, упала в море, яке на її честь названо Геллеспонтом, тобто Морем Г. (тепер Дарданелли).

ГЕЛЛО (гр. Gello) — демон, викрадач дітей.

ГЕМЕРА (гр. Hemera) — дочка Нікс та Ереба ; богиня, що уособлювала день і вважалася супутницею Геліоса.

ГЕМОН (гр. Haimon) — син Креонта, наречений Антігони. Г. марно намагався переконати батька, що Антігону за поховання Полініка треба не карати, а шанувати. Антігона, замурована в печеру, повісилася, Г. проткнув себе мечем і помер, обійнявши тіло нареченої. У трагедії Евріпіда «Антігона» (не збереглася) завдяки допомозі бога Діоніса дівчина лишилася в живих і одружилася з Г.

ГЕНІЙ (лат. genius — дух) — творчий дух всесвіту, а також опікунський дух людства та індивідів, часто ототожнюваний з грецьким демоном. Стародавні вважали, що г. формує особистість і є супутником людини протягом цілого її життя. Крім того, це вища істота, що, нібито, є у славетних людей (наприклад, г., або Spiritus familiaris Сократа). Г. сприяв лише чоловікам; жінок захищали особливі духи — юнони. Г., що визначали волю і вчинки, мали не тільки окремі люди, а й країни, міста, родини, театри і навіть боги. День народження римського громадянина вважався святом його г., якому в цей день складали безкровну жертву. Г. місцевостей найчастіше зображувались у вигляді зміїв, а інші г. — у постаті людей, з рогом достатку й жертовною чашею в руках. На зображеннях під час жертвоприношення голова г. була наполовину прикрита тогою (такі зображення знайдено в Помпеї). Статуя г. римського народу стояла на форумі в Римі. Існував культ г. кожного імператора. За часів Августа в усіх 14 частинах Рима стояли його г.

ГЕРА (гр. Hera) — стародорійське божество; в пізніших міфах — старша дочка Кроноса й Реї, вихована в домі Океана й Тетії, сестра і дружина Зевса, з яким вона, за самоським переказом, 300 років перебувала в таємному шлюбі, аж поки він відкрито не оголосив її своєю дружиною й царицею богів. Зевс шанує Г., але не завжди і швидше заради того, щоб уникнути сварки, до якої вона дуже схильна. В «Іліаді» Г. часто виявляє впертість і ревнивість — риси характеру, які, мабуть, до «Іліади» перейшли з давніх пісен, що прославляли Геракла. Г. ненавидить і переслідує Геракла, як і всіх позашлюбних дітей, улюбленців та коханок Зевса. Коли Геракл повертався на кораблі до Трої, вона за допомогою Гіпноса приспала Зевса і мало не втопила героя, знявши бурю. Зевс за це прив’язав Г. золотими ланцюгами до ефіру, а для більшої муки причепив до ніг два важких ковадла. І тільки через кілька днів на прохання богів звільнив її. За Гесіодом, Г. — третя (після Метіди й Феміди ) законна дружина Зевса. Перебравши функції інших богинь, зона стає охоронницею шлюбу й подружнього кохання (звідси ще одне її ім’я — Гамелія, гр. gamos — шлюб, весілля), покровителькою жінок, помічницею вагітних і породіль. Г. народила Зевсові Гебу, Гефеста, Ареса (за Гесіодом, також Ілітію ). Г. дуже вразливе сприймала те, що казали про її вроду. Не терпіла ніяких порівнянь, тому що цариця неба повинна бути найпрекраснішою в світі. Міфи наділяють Г. заздрістю, жорстокістю, владністю, й підступністю. Улюбленими місцями її перебування були ахейські міста Аргос, Мікени, Спарта. У Троянській війні Г. допомагає ахейцям, образившись на троянців за те, що Паріс присудив яблуко Еріди Афродіті. Г. жорстоко переслідує своїх суперниць — коханок Зевса; І о вона обернула на корову, Каллісто — на ведмедицю, знищила Семелу, помстилась Алкмені і т. д. Г. були присвячені гранатове яблуко — символ подружньої любові, і зозуля — провісниця весни, пори кохання. Священними птахами богині були крук і павич. Присвячені Г. птахи й епітет Волоока свідчать про пережитки тотемізму в її культі.

Храми богині були в Мікенах, Аргосі, Спарті, Корінфі, Самосі, Платеях, Олімпії й інших містах. У прадавні часи уособленням богині був простий стовп або колода. Пізніше її зображували як поважну матрону величної вроди. Такою зобразив Г. Поліклет у колосальній статуї із золота й слонової кістки, що стояла в храмі богині в Аргосі; там через кожні 5 років на її честь улаштовувалися свята — гереї. У коротких сорочках, з розпущеним волоссям дівчата змагалися з бігу. Переможниця діставала нагороду — маслинову гілку й шматок печені з жертовних тварин.

Римляни ототожнювали Г. з Юноною ; Юнона мала храм біля Капітолію, де був головний центр її культу. Тут же містилася святиня Капітолійської Трійці: Юпітера, Юнони й Мінерви.

З античних скульптур Г. присвячені «Г. Фарнезе» та «Юнона Лудовізі»; на деяких рельєфах (Парфенон) Г. зображена поруч із Зевсом. У вазописі відтворено сцени з Іо, Парісом тощо. У європейському живописі мотиви міфів про Г. знаходимо в творах Рубенса, Пуссена, А. Карраччі. В музиці до образу Г. зверталися І. І. Фукс, Дж. Б. Бонончіні, С. Майр.

ГЕРАКЛ (гр. Herakles), Геркулес (лат. Hercules) — найпопулярніший із грецьких героїв. Є версія, за якою справжнє його ім’я — Алкід; дельфійський оракул назвав героя Г., що означає «той, хто звершує подвиги через утиски Гери». У Гесіода Г. — суто грецький герой зі зброєю доісторичного періоду. Згодом Пісандр (7 ст. до н. е.) у своїй «Гераклеї», від якої до нас дійшли невеликі фрагменти, дав йому замість звичайної зброї палицю і вдягнув його в левову шкуру.

Цикл переказів про Г. поступово зростав, йому присвоїли подвиги героїв інших народів, передусім фінікійців та єгиптян. Легенди про Г. ввібрали в себе елементи фінікійського культу Мелькарта. Деякі вчені вважають, що ймення Г. належало багатьом стародавнім героям, засновникам міст, морякам, воїнам тощо і лише пізніше греки всіх їх уособили в одному образі. Ціцерон нараховує аж 6 Г., і грецький герой, на його думку, шостий. Він був сином Зевса й Алкмени, дружини Амфітріони. Про дитинство та юність героя розповідає Піндар. Перед народженням Г. Зевс оголосив на зборах богів, що той, хто перший народиться в Персеєвому роді, буде володарем нащадків Персея та всіх земних народів. Ревнива Гера прискорила народження Персеєвого внука Еврістея і затримала пологи Алкмени. Коли нарешті народилися близнята Г. та Іфікл, Гера послала до колиски малят двох величезних зміїв, щоб вони знищили Г., однак майбутній герой задушив їх. За однією з версій, Зевс, бажаючи зробити сина безсмертним, узяв його на небо й поклав біля грудей сплячої Гери, але богиня прокинулась і відштовхнула чужу дитину. Її молоко розлилося по небу, утворивши Молочний Шлях, а кілька крапель упало на землю, і з них виросли білі лілеї. Амфітріон навчив Г. правити колісницею, Кастор — боротьби, Евріт — стрільби з лука, Лін — музики, кентавр Хірон — усіх інших наук. Коли юний Г. у нападі гніву вбив Ліна, Амфітріон послав його на гору Кітерон пасти отари. Тут він подолав страшного кітеронського лева, шкуру якого (за іншим переказом, шкуру немейського лева ) надягнув так, що паща вкривала йому голову, мов шолом. Вісімнадцятирічним юнаком Г. повернувся до Фів, де застав послів орхоменського владаря Ергіна, які вимагали від фіванців ганебної щорічної данини. Герой пішов на орхоменців війною, переміг їх і примусив сплачувати подвійну данину. Вдячний фіванський владар Креонт віддав за нього свою доньку Мегару. Тим часом Еврістей, який владарював над аргів’янами, покликав Г. до себе на службу Він повинен був звершити 12 подвигів (їх визначив Еврістей), після чого Зевс мав подарувати йому безсмертя. Коли дельфійський оракул оголосив Г. волю богів, він збожеволів і повбивав своїх дітей від Мегари, а також дітей Іфікла. Вилікувавшись від божевілля, Г. вирушив у Тірінф до Еврістея. Гомер розповідає лише про один подвиг Геракла — перемогу над Кербером ; Гесіод згадує про боротьбу з немейським левом, лернейською гідрою та Геріоном. У Піндара та трагіків перелічено всі 12 подвигів (повний їх цикл описав Пісандр): 1) боротьба з немейським левом, якого герой задушив; 2) знищення лернейської гідри, отрутою якої Г. намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли вважалася смертельною; 3) полювання на ерімантського вепра, який пустошив Аркадію; 4) лови керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами; 5) знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір’я, яке правило їм за стріли; 6) здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти ; 7) очищення Авгієвих стаєнь протягом одного дня; 8) подолання крітського бика, що вивергав полум’я; цього бика Посейдон подарував Міносові ; 9) перемога над царем Діомедом, що кидав чужоземців на поталу своїм кобилам-людожеркам; 10) викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Г. перейшов усю Європу й Лівію і на пам’ять про цей похід спорудив Г. стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Г. викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Г., який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов’язують боротьбу Г. з Антеєм ; 11) викрадення золотих яблук із саду Гесперид : яблука дістав Атлант, поки Г. підтримував замість нього небо; 12) останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера. Г. спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав стоголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв’язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. (За іншими переказами, Г. вивів з Аїду Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його.) Звершивши подвиги, Г. звільнився від служби в боягузливого Еврістея, повернувся до Фів, розлучився з Мегарою, вважаючи, що шлюбу з нею не схвалювали боги, і віддав її за свого небожа й друга Іолая. Потім вирушив до Ехалії (за пізнішим переказом — до Евбеї або Мессенії), де попросив руки Іоли, доньки володаря Евріта. Тим часом Автолік викрав Еврітову худобу. Цар запідозрив у крадіжці Г. й не захотів віддати за нього дочку. Герой разом з братом Іоли Іфітом пішов розшукувати череду, щоб довести свою невинність. У дорозі Гера знову наслала на Г. божевілля і він убив Іфіта. Щоб спокутувати злочин, герой за велінням оракула три роки служив у лідійської цариці Омфали, яка примусила його прясти вовну, а сама вбралася в левову шкуру й носила палицю. Після закінчення служби в Омфали Г. здобув Трою і знищив царя Лаомедонта з усіма його синами, за винятком одного, якого викупила його сестра Гесіона, після чого він став зватися Пріамом (тобто «Викупленим»). З-під Трої герой повернувся до Греції, де в місті Пілосі знищив увесь рід Нелея, крім Нестора, і поранив самого бога Плутона, що допомагав пілосцям. Потім Г. одружився з дочкою етолійського царя Ойнея Деянірою, заради якої боровся з річковим богом Ахелоем. Ахелой мав дар перевтілення і в боротьбі з Г. удавався до різних хитрощів: спочатку обернувся на змію, потім на бика. Г. відрубав йому один із рогів, який наяди перетворили на ріг достатку. (Варіант. Переможений Ахелой виміняв у Г. свій відрубаний ріг на ріг кози Амальтеї ). Одружившися з Деянірою, Г. вирушив у Трахін до свого друга Кеїка. У дорозі кентавр Несс, що перевозив Деяніру через річку, намагався зґвалтувати її. Г. убив кентавра отруєною стрілою. Помираючи, Несс дав Деянірі підступну пораду — зібрати його отруєну кров, яка нібито може повертати втрачене кохання. Коли Г. переміг Евріта й забрав його доньку Іолу, Деяніра, боячись, що він може покинути її заради бранки, прислала чоловікові одяг, просочений кров’ю Несса, Як тільки одяг на тілі зігрівся, отрута почала діяти; Г. від нестерпних мук кинувся у вогонь. Зевс зробив героя безсмертним, узяв його на Олімп і одружив з Гебою. Інші міфи розповідають про визволення Г. Прометея, про участь героя в боротьбі з гігантами тощо. Культ Г. був поширений серед усіх еллінів. Кожна країна і мало не кожне місто хотіли похвалитися тим, що син Алкмени гостював у них бодай один день. Свята на честь героя — гераклеї влаштовувались у Фівах, Сікіоні, на островах Мендосі й Косі. Йому були присвячені біла тополя, маслина, плющ та гарячі цілющі джерела. Імовірно, спочатку Г. був дорійським героєм. Після здобуття дорійцями Пелопоннесу його зробили нащадком аргосця Персея, щоб узаконити завоювання. Про нього співали пісні й писали п’єси. Іноді він перетворювався на товстого добряка, ярмаркового силача, з якого підсміювалися в комедіях. Та водночас його любили більше, ніж богів, пам’ятаючи, що він колись був людиною. Г. був справедливий. Дороги, які стільки разів топтала його могутня стопа, він очищав від шахраїв і розбійників. Г. був добрий. Жорстокі випробування облагородили його душу, поглибили його вроджену доброту. Спалюючи і вбиваючи, Г. залишався незаплямованим, бо все, що він робив, було викликане невблаганною необхідністю. На честь героя споруджували храми, вівтарі й статуї. Як уособлення сили, Г. був покровителем усіх гімнасіїв і палестр; гладіатори в Римі, які за віком сходили з арени, присвячували героєві свою зброю. Коли після важкої перемоги Г. відпочивав, він любив насолоджуватися музикою й співом, звідси пов’язування його культу з музами. На острови Сіцілія, Сардінія, Корсіка, в Іспанію культ Г. перенесли фінікійці та грецькі колоністи; героєві почали приписувати нові подвиги, звершені в Італії (він скасував жертвоприношення людей у сабінян, запровадив культ вогню, убив розбійника Кака тощо). З Г. пов’язували свій родовід деякі римські патриції, Акка Ларентія вважалася коханою героя. Його зображували дужим чоловіком — озброєним, голим або в лев’ячій шкурі.

Подвиги Г. були улюбленими темами античного мистецтва. Відома статуя Г. Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя були усталеними темами скульпторів, які оздоблювали фризи, метопи й фронтони в храмах. Образ Г. оспівали Софокл («Трахінянки», «Філоктет»), Евріпід («Несамовитий Г.», «Геракліди»). Міфи про Г. популярні і в пізнішому образотворчому мистецтві (Дж. Романо, Дж. Вазарі, Г. Рені, Рафаель, П. Рубенс, Я. Тінторетто, А. Канова, Т. Жеріко), літературі (Ж. Ротру, Ж- Ф. Мармонтель, П. Метастазіо), музиці (А. Вівальді, Й. С. Бах, X. В. Глюк, Г. Ф. Гендель, К. Сен-Санс).

У переносному розумінні Г. (Геркулес) є символом велетенської сили, нездоланності.

Павлюк... щоразу посилався на своє прекрасне здоров’я та свої м’язи. А м’язи кочегар мав справді геркулесові. М. Трублаїні. Лахтак.

З ім’ям Г. пов’язані крилаті вислови: «дійти до Геркулесових стовпів» — дійти до краю; «геркулесова праця» — тяжка праця.

ГЕРАКЛІДИ (гр. Herakleidai) — численні нащадки Геракла, насамперед ті, які за підтримкою дорійців претендували на володіння Пелопоннесом. Г. переважно називали рід Гілла. Згідно з переказами, невдовзі після смерті Геракла його синів почав переслідувати Еврістей. Г. залишили Трахін (за іншими версіями, Аргос і Мікени) і рушили до Афін шукати захисту в Тесея. Еврістей з військом гнався за ними і біля Скіронських скель загинув від руки Гілла (або Іолая). Г. намагались повернутися до Пелопоннесу, але налякані чумою, яка там лютувала, рушили через Афіни до Фессалії, де Егімій віддав Гіллові третину свого царства. Через три роки Г. пішли до морського перешийка, щоб звідти вторгнутись у Пелопоннес. Ця подія пов’язана з тим, що дельфійський оракул нібито наказав їм очікувати третього плоду, після чого йти на Пелопоннес. Г. зазнали невдачі, причому Гілл загинув у двобої з аркадським володарем Ехемом на кордоні між Корінфом і Мегарою. Перед поєдинком Г. дали обітницю, що коли Гілл загине, вони не будуть нападати на Пелопоннес протягом 100 років. Однак син Гілла Каладей та Каладеїв син Арістомах намагалися нападати на Пелопоннес і загинули в боротьбі з сином Ореста Тісаменом. Сини Арістомаха, тобто третє покоління («третій плід») після Гілла, — Темен, Кресфонт, Арістодем разом із племенем дорійців удерлися до Пелопоннесу. Вони зазнали поразки, Арістодем загинув. Тоді, нарешті, оракул пояснив Г. свій перший вислів, кажучи, що «третій плід» означає третій напад і порадив вибрати триокого вождя. Г. вибрали етолійського володаря Оксіла, що зустрівся їм верхи на одноокому коні, і під його проводом перемогли Тісамена. Темен одержав Аргос, Кресфонт — Мессенію, сини Арістодема Прокл і Еврістей — Лакедемон. Оксілові віддали Еліду, а інший нащадок, Атлет, дістав Корінф. У цій оповіді помітна тенденція подати завоювання дорійцями Пелопоннесу як повернення Г. їхньої власності. Македонські владарі теж пов’язували свій родовід з Теменом, бажаючи довести еллінське походження. Лідійська династія Г. виводила свій рід від ассірійського царя Сандона, якого греки називали Гераклом. Деякі римські родини, наприклад Фабії, також видавали себе за нащадків Геракла.

Евріпід запозичив міф про нащадків Геракла для трагедії «Г.».

ГЕРІОН (гр. Geryones) — триголовий велетень, син Хрісаора й Каллірої, володар острова Ерітія. Мав величезні череди рогатої худоби, яку годував людським м’ясом. Пас худобу велетень Еврітіон з допомогою триголового пса Орфа — брата Лернейської гідри та Кербера. Геракл викрав Геріонових корів (десятий подвиг героя).

ГЕРМА (гр. herma) — стовп, присвячений Гермесові. Спочатку г. використовували для позначення меж, пізніше для прикрашання доріг та садів. Найдавніші г. були стовпами з чоловічими постатями вгорі; згодом на верхній частині ставили бородатого Гермеса, пізніше — безбородого. Якщо на г. була голова не Гермеса, а іншого бога чи героя, то назва стовпа ставала складним словом, перша частина якого була г., наприклад, Гермарес (г. Ареса), Гермераклес (г. Геракла) тощо. Іноді на г. писали імена полеглих у боях воїнів, молитви чи присвяти.

ГЕРМАФРОДИТ (гр. Hermaphroditos) — син Гермеса й Афродіти, якого виховали наяди на горі Іда. Його вродою захопилася карійська німфа Салмакіда. Не домігшись взаємності в коханні, вона попросила богів з’єднати її з Г. навіки. Їхні тіла зрослися, внаслідок чого утворилась одна істота — напівчоловік-напівжінка. Джерела міфа слід шукати в східних релігіях, де часто з’єднувались у потворну форму тварина й людина. Збереглося чимало античних статуй Г., в яких античні скульптори прагнули розв’язати завдання сукупного зображення чоловіка й жінки.

У переносному розумінні г. називають осіб з ознаками чоловічої й жіночої статі.

ГЕРМЕС (гр. Hermes) — вісник богів, покровитель дотепності, гімнастики, мандрівників, доріг, торгівлі, провідник душ померлих; син Зевса й Майї, народився на аркадській горі Кіллена. Відразу після народження покинув печеру матері й викрав із череди Аполлона 50 корів. З нутрощів жертовної худоби зробив струни до ліри, яку виготовив з панцира черепахи. Щоб уласкавити Аполлона за викрадення корів, віддав йому ліру. В свою чергу Аполлон дав Г. ліщинову паличку, яка мала чарівну властивість припиняти сварки й примиряти ворогів. Коли Г. кинув її між двох змій, що нападали одна на одну, вони враз перестали кусатися й приязно обвившись довкола палиці, прихилились головами. Так виник кадукей, з яким Г. ніколи не розлучався і який, переживши стародавні часи, набув вигляду патериці. Первісно Г. був староаркадським божеством, яке уособлювало могутні сили природи. Пізніше став богом пастухів та пасовищ і завдяки своїй спритності та хитромудрості здобув високе становище в сонмі олімпійських богів. Гомер робить його оповісником богів, гінцем і виконавцем волі Зевса. Прудконогий божок умить виконував усі накази, орієнтувався в кожній ситуації і при потребі вмів бути непомітним. З часом і інші боги та богині почали користуватися його послугами, і Г. змушений був зробити собі на ногах маленькі крильця, щоб устигати виконувати всі доручення. Г. своїм жезлом насилав на людей сон і пробуджував їх, тому перед сном на його честь робились узливання. Шахраювання зробило Г. богом злодіїв. На Олімпі він украв Аресового меча; у Посейдона кудись подівся тризубець; Афродіта під час туалету завважила, що раптом зник її пояс; Гефест не міг знайти своїх обценьок; у Зевса Г. хотів викрасти блискавку, але обпікся й залементував. Г. приписують також винайдення літер, цифр тощо. З ім’ям Г., якому, нібито, було знане мистецтво міцного закупорювання посудин, пов’язане слово «герметичний» та всі похідні від нього. Культ Г. дуже рано поширився по всій Греції. Зображення у вигляді стовпа з головою Г. (герми) стояли на вулицях та площах, а також біля входу до палестр. 13 елліністичну добу Г. ототожнювали з давньоєгипетським богом мудрості Тотом і вважали покровителем магії (Г. Трісмегіст). Римляни ототожнювали його з Меркурієм ; купці влаштовували 15 травня свято на його честь. У той день 495 р. до н. е. Меркурієві був присвячений перший храм і встановлена перша колегія купців — меркуріалів. Його вівтар був біля так званих вод Меркурія, де купці приносили йому жертви й кропили свій крам, щоб запобігти його псуванню.

У мистецтві образ Г. змінювався з розвитком його культу. Первісно він зображувався як знак чоловічого начала, згодом як покровитель отар — з ягнятком на руках. В архаїчному мистецтві Г. постає чоловіком з довгою бородою; в класичну та елліністичну епоху — дужим струнким юнаком у пласкому капелюсі з крильцями, з рисами обличчя, які свідчать про його витончений розум і доброту. У руці він тримає чарівний золотий жезл. Іноді його зображували хлопцем з гаманцем у руках або зі зв’язаними руками біля Аполлона — натяк на викрадення корів. Античні твори «Г. з малим Діонісом на руках» Праксітеля (Ватікан), роботи Лісіппа та Скопаса дійшли до нас у римських копіях. Відомий рельєф «Г. з Орфеєм та Еврідікою». Образ Г. відтворено в картинах Тінторетто, Рубенса, Веласкеса, Рембрандта, у скульптурах Г. Р. Доннера, Ж. Б. Пігаля, Б. Торвальдсена. Зображення Г.-Меркурія в наш час зустрічаються на емблемах банків, торговельних фірм та пароплавств.

ГЕРМІОНА (sp. Hermione) — дочка Єлени й Менелая. Післягомерівські міфи розповідають, що Г. була заручена з Орестом, однак Менелай віддав її заміж за Ахіллесового сина Неоптолема (Пірра). Г. ревнувала до Неоптолема Андромаху, бранкою якого стала вдова Гектора, і хотіла вбити суперницю, але цьому перешкодив народ (за іншою версією, Неоптолемів дід Пелей). Про це розповідають Гігін, Вергілій і Патеркул. За Овідієм, Г. вийшла заміж за Ореста після смерті свого першого чоловіка, а Спарта була її посагом.

ГЕРО (гр. Gero) — жриця Афродіти, в яку закохався Леандр.

ГЕРОЙ (гр. Heros) — так називали напівбогів сивої давнини. Це ідеальні носії сили й богатирського духу, посередники між людьми та богами, добродійники грецького народу, засновники грецьких міст і держав, фундатори законного порядку. Історія не вбачає в г. ні історичних осіб, ні символів (абстрактних понять, що втілились у відповідні образи). Г. — ідеальні особистості, не підвладні випадковостям середовища й перетворені в пластично цілісні індивідуальності. Деякі г. — витвори фантазії, без історичного грунту. Такі, приміром, усі уявні засновники міст, родоначальники філ тощо. Інші, можливо, були історичними особами, проте в міфах вони до цілковитого невпізнання ідеалізовані народною фантазією, як, скажімо, більшість г. Троянської війни. Одні з г., мабуть, первісно були богами, але завдяки міфам їх перенесено, так би мовити, з неба на землю. В епосі г. називається майже кожна людина, що виділяється фізичною силою, розумом, хоробрістю й ін. Г. звуться передусім царі — басилевси й члени аристократичних родин, що пов’язували свій родовід з якимось богом. Гесіод перший називає покоління борців під Троєю й Фівами напівбогами. У Піндара г. вперше є об’єктом релігійного культу. Місцем поклоніння г. спочатку були їхні могили, але поступово культ деяких г. зростає, їм починають споруджувати вівтарі та храми. Таємнича доброчинна діяльність г. як місцевих духів, що, нібито, допомагає людям у критичні хвилини (наприклад, поява Тесея біля Марафона), оточила їх священним ореолом. Культ г. полягав у своєрідних жертвоприношеннях, відмінних від жертв богам. Це були офірування на честь померлих, що складалися з узливання на могилу г. меду, вина, олії й молока. Пізніше г. стали зватися навіть історичні особи (Гармодій, Брасід, Леонід та ін.). Часом поняття «г.» ототожнювалося з поняттям «блаженний». Культ г. вплинув на обожнювання елліністичних царів та римських імператорів.

У наш час г. називають видатних своїми здібностями й діяльністю людей, що виявляють відвагу й самовідданість у бою та праці, людей, які втілюють основні риси певної епохи.

ГЕРОФІЛА (гр. Herophile) — одна з сивіл, дочка німфи та смертного пастуха Теодороса; провістила, що спартанська жінка стане причиною загибелі Трої (Єлена). Багато мандрувала, потім повернулася на свою батьківщину в Троаду. На її прохання боги подарували їй довголіття, але вона забула попросити про вічну молодість, тому більшість свого життя була старою.

ГЕРСА (гр. Eerse) — одна з трьох Кекропід, яким Афіна доручила охороняти новонародженого Ерехтея (Еріхтонія).

ГЕРСІЛІЯ (лат. Hersilia) — дочка царя сабінів Тація. Коли римляни викрали її разом з іншими сабінянками, вона стала дружиною Ромула; була шанована в Римі під ім’ям Гора Квіріна.

ГЕСІОНА (гр. Hesione) — 1) дочка троянського царя Лаомедонта, сестра Пріама. У Лаомедонта служили Посейдон і Аполлон, які побудували мури Трої. Лаомедонт не заплатив богам за роботу, і Посейдон наслав на країну морську потвору, яка все нищила. Для врятування країни від потвори оракул наказав принести в жертву Г. Її прикували до скелі, залишивши на поталу страховиську. Повертаючись із походу на амазонок, Геракл убив потвору й визволив Г. Лаомедонт обіцяв віддячити за врятування дочки і не дотримав слова, за що Геракл зруйнував Трою, а Г. віддав заміж за свого друга Теламона; 2) одна з океанід, дружина Протетея; 3) дружина евбейського владаря Навплія, мати Паламеда.

ГЕСПЕР (гр. Hesper), Веспер (лат. Vesper) — божество вечірньої зірки. За Гесіодом, один із синів Еос. За іншими джерелами, батько Гесперид, син (варіант: брат) Атланта, славнозвісний астроном. Щоб спостерігати небесні тіла, Г. сів на Атланта, але був скинутий у безодню бурею, відтоді його ніхто не бачив. Згодом почали вважати, що він став однією з найкращих зірок, і тому назвали вечірню зірку його йменням. Гігін розповідає, що Г. вродою міг змагатися з самою Афродітою. Згідно з іншим переказом, Атлант прогнав Г., після чого він оселився в Італії (звідси одна з назв країни — Гесперія). Г. називають планету Венеру (як вечірню зірку). Як ранкова зірка ця планета звалася в Греції Босфор або Фосфор, у Римі — Люцифер. Стародавні не знали, що вранішня й вечірня зірка — це та сама Венера.

ГЕСПЕРИДИ (гр. Hesperides) — дочки Атланта й німфи Геспериди (варіант: дочки богині ночі Нікс), жили на щасливих островах у сусідстві з горгонами. Г. стерегли золоті яблука вічної молодості — весільний подарунок, який Гера одержала від Геї. Сад був під охороною дракона Ладона. Здобуття яблук — один із дванадцяти подвигів Геракла. За одним із переказів, владар Єгипту Бусіріс доручив розбійникам викрасти прекрасних Г. Геракл повбивав викрадачів і врятував німф, які з вдячності подарували героєві золоті яблука. Аполлоній Родоський в «Аргонавтиці» розповідає, що після Геракла до саду Г. прибули аргонавти. Побачивши прибульців, Г. від страху розсипалися на порох, але на прохання аргонавтів перетворились на дерева, а потім повернулися до свого звичайного вигляду. Пізніші письменники переносять Г. у країну гепірбореїв.

ГЕСТІЯ (гр. Hestia) — дочка Кроноса й Реї, сестра Зевса, Посейдона, Аїда, Деметри та Гери, богиня вогню, покровителька домашнього вогнища, ніколи не залишала Олімпу. Вона дала обітницю зберігати дівоцтво і не мала власної родини, хоч сама стояла на сторожі сімейного добробуту, щастя. Г. шанували в кожному домі і в кожній святині, в усіх молитвах називали її ім’я. Під її захистом були діти, сироти й молода сім’я. Досить було прибульцеві, гостеві чи втікачеві, коли він не мав певності, що його гостинно зустрінуть, доторкнутися до краю вогнища, і з цієї миті вважалося, що він перебуває під захистом богів. У кожному місті пломеніло священне вогнище Г.; коли хтось виїздив із дому, то просив Г. допомогти йому щасливо повернутися до рідного порога; коли повертався, вітав її подячною молитвою. Люди, які засновували нові колонії, брали з собою полум’я з вогнища Г. як символ єдності з рідним містом. У Римі Г. ототожнювалася з Вестою.

До нашого часу зберігся вислів «родинне (домашнє) вогнище».

...тільки вчора по довголітній розлуці він вернув до свойого домашнього вогнища І. Франко. Для домашнього вогнища.

ГЕФЕСТ (гр. Hephaistos) — кульгавий син Зевса й Гери (за деякими переказами, син самої Гери), бог вогню та ковальства, на відміну від інших богів не цурався фізичної праці. Дружиною Г. була одна з харит, в «Одіссеї» (пісня VIII) — Афродіта, а за Гесіодом — Аглая. Роздратований потворністю й каліцтвом сина, Зевс (варіант: Гера) скинув його з Олімпу в море, однак Фетіда й Еврінома підхопили його й виховали в гроті Океанід. Згідно з пізнішим переказом, Зевс скинув Г. з Олімпу за те, що той у сварці Громовержця з Герою підтримував матір. Був неперевершеним майстром-митцем: будував богам палаци, трони, виготовляв зброю, посуд, оздоби. Із золота зробив собі двох рабинь, які вміли ходити і навіть розмовляти. Скіпетр і егіда Зевса, обладунок Ахіллеса, колісниця Геліоса, скриня Пандори, — все це його витвори. Г. виготовив також тенета, в які зловив свою зрадливу дружину Афродіту в обіймах Ареса. Його кузня містилася на Олімпі, за іншими переказами — в Етні та в кратерах інших вулканів, на Лемносі, Ліпарських островах, на Сіцілії тощо, де він працював за допомогою кіклопів. Культ Г. був так тісно пов’язаний з культом Афіни, що ці божества мали спільні храми й свята. На острові Лемнос його шанували як бога здоров’я; він оберігав від крововиливів, укусів гадюк та божевілля. В Афінах у листопаді відзначались халкеї — свято ковалів. На честь Г. відбувалися лампадофорії — біг із смолоскипами. Піші й кінні несли смолоскипи, і перемагав той, хто з палаючим факелом перший прибував до мети. У Римі Г. ототожнювали з Вулканом. 23 серпня на честь Вулкана римляни влаштовували свята — вулканалії, підчас яких кидали в вогонь маленьких рибок і звірят, гадаючи, що такими жертвами вимолять у Г. захист від пожежі. В античному мистецтві Г. зображували м’язистим ковалем з молотом або обценьками в руці, у хітоні ремісника та в конічній шапці. На вазах зустрічаються зображення Діоніса, що зводить сп’янілого Г. на Олімп, де бог-коваль розбиває Зевсові череп. У європейському живописі пізнішого часу образ Г використано в творах П. П. Рубенса, А. ван Дейка, Тіціана, Д. Веласкеса.

ГЕЯ (гр. Gaia, Ge) — космологічне божество, яке, за найдавнішими переказами та за Гесіодом, народилося слідом за Хаосом. Від Г. народились Уран, гори, Понт (море). Від Урана Г. народила титанів, кіклопів, гекатонхейрів. Була матір’ю людей і великою оселею мертвих, похованих у її лоні. Через недовір’я і страх Уран усіх своїх дітей ув’язнював відразу ж після народження, тому Г. дала йому діамантову косу, щоб він відрізав свої геніталії. (Варіант: на прохання Г. Кронос, озброївшись залізним серпом, напав на Урана й оскопив його). Запліднена краплями Уранової крові Г. народила ериній, гігантів і мелійських німф. Від кохання з Понтом вона народила Нерея, Тавманта, Форкія, Кето й Еврібію. Г. допомогла синові Крокосу здобути владу, а дочці Реї врятувати Зевса ; коли Зевс став дорослим, допомогла йому перемогти Кроноса. Сприяла гігантам у гігантомахії. У Греції існував культ Г. — годувальниці всього живого. За переказом, вона разом з Посейдоном спочатку володіла Дельфами, згодом віддала їх Феміді ; пізніше Дельфи успадкував Аполлон. Культ Г. посідав велике місце в шануванні предків. Вона вважалася також покровителькою дітей. Її шанували як богиню врожаю (Г. Карпофорос — Плодоносна). Головні осередки її культу — Афіни, Спарта, Додона. У Додоні Г. вважалася дружиною Зевса; згодом її як дружину Зевса почали ототожнювати з Діоною, Реєю, Герою й Деметрою. З античних часів зберігся фриз із Пергамського вівтаря, на якому Г. зображена з рогом Амальтеї в лівій руці.

ГІАДИ (гр. Hyades) — німфи, імена, кількість і походження яких відмінні в різних джерелах. Гесіод згадує про сімох німф, подібних до харит, Фалес — про двох, Ферекід — про шістьох німф, які нібито взяли під свою опіку Діоніса. За Евріпідом, німф — дочок Ерехтея — було три. Згідно з іншими переказами, Г. були сімома доньками Атланта й Етри. Є версія, за якою океаніда Плейона народила Атлантові п’ятнадцять доньок; п’ятьох з них назвали Г., бо вони дуже любили свого брата Паса. Коли Гіас загинув на полюванні, сестри з туги вкоротили собі віку; Зевс обернув їх на сузір’я. Поява Г.-плакальниць сповіщала про прихід дощової пори. Г. називали ще несейськими (опікунки Діоніса) та додонськими (годувальниці Зевса) німфами.

ГІАКІНТ, Гіацинт, Іакінф (гр. Hyakynthos) — догрецьке божество рослинності (пізніше його культ був витіснений культом Аполлона ). За новішими переказами, Г. — син спартанського царя Амікла, надзвичайно вродливий юнак, улюбленець Аполлона й Зефіра (варіант: Борея). Одного разу, коли Аполлон навчав Г. кидати диск, Зефір з ревнощів спрямував диск у голову юнака і вбив його. З юнакового тіла (варіант: із крові) Аполлон виростив квітку гіацинт. Оповідь про Г. — один з варіантів міфа про божество, що вмирає й воскресає. Культ Г. встановлено ще в мікенський період; його ім’ям названо місяць Пакінтіос на Кріті, Родосі, Косі, Тірі та в Спарті. В Аміклах відбувалися триденні свята — гіакінтії на честь Г. й Аполлона. Тут же була гробниця Г., розташована біля підніжжя статуї Аполлона. У міфі про Г. бачимо поєднання прадавнього образу з народною казкою про перетворення людей на рослини.

ГІАС (гр. Hyas) — брат Гіад, якого роздер лев під час полювання.

ГІГАНТИ (гр. Gigantes — велетні) — дикий, близький до богів рід велетнів (синів Геї та Урана), яких боги винищили. Гесіод зображує г. напівбогами в шоломах і з списами. Г. вступили в боротьбу з Зевсом та іншими олімпійцями. Згідно з Аполлодором, щоб помститися Зевсові за ув’язнення титанів у Тартар, Гея народила г., дала їм цілюще зілля, що оберігало від небесних стріл, і вони розпочали боротьбу за владу над світом. Г. кидали на Олімп уламки скель і підпалені дерева в Кампанії, Аркадії, Фессалії тощо. Жорстока боротьба богів з г. тривала довго. Олімпійці перемогли тільки тоді, коли на допомогу їм прийшов Геракл. Деякі г. поховані під вулканічними островами (наприклад, Енкелад під Сіцілією, Полібот під Косом). Гігін повідомляє, що проти Олімпу боролися 24 г.: Алкіной (якого вбив Геракл), Ефіальт, Евріт, Фон та ін. Міф про боротьбу г. з богами є спробою пояснити вулканічну діяльність землі та перемогу Олімпійської релігії над культами догрецької доби. В елліністичну епоху перемогу Олімпійських богів над г. стали вважати за звитягу світла й добра над темрявою та варварством. Г. давно почали змішувати з титанами, а пізніше з іншими страхітливими велетнями (гекатонхейрами, Алоадами, Тіфоном).

У мистецтві г. зображують у вигляді героїв-велетнів або змієногих істот, що кидають скелі,

У сучасній мові г. — велетень.

ГІГАНТОМАХІЯ (гр. Gigantomachia) — боротьба богів з гігантами. В античній Греції. — один з найпопулярніших міфів, сюжет для численних скульптурних творів. У столиці Пергамського царства Пергамі в 2 ст. до н. е. на честь Зевса споруджено вівтар, на якому зображено сцени г. Цей вівтар виявлено внаслідок археологічних розкопок у 70-х роках 19 ст. До другої світової війни він зберігався в спеціально побудованому берлінському музеї (Albertinum). Фриз із зображенням г. має в довжину 120 м. На малому фризі, що міститься на другому ярусі, відтворено міф про Телефа. З великого фриза збереглося близько 50 фігур богів і стільки ж гігантів. Пергамський вівтар уже в античності вважали за одне з семи чудес світу.

ГІГІЕЯ (гр. Hygieia) — богиня здоров’я, дочка Асклепія й Епіони (варіант: дружина Асклепія, від якого народила кількох дітей). За часів Піндара Г. шанували поряд з Асклепієм (5 — 4 ст. до н. е.). У грецькому мистецтві її зображували, як правило, разом з Асклепієм у вигляді молодої, вродливої, з квітучим здоров’ям дівчини, що тримає в руках чашу, з якої годує змію (емблема медицини).

ГІДРА (гр. Hydra) — Лернейська г. — міфічна потвора, дочка Тіфона й Єхидни, жила в болоті Лерне на Пелопоннесі і спустошувала навколишню місцевість. За Діодором, це був стоголовий дракон; Сімонід нараховує в нього 50 голів, інші — лише 7; середня з голів була безсмертна. Деякі перекази наділяють г. ще й крилами. Коли Еврістей наказав Гераклові вбити потвору, герой узяв собі на допомогу Іолая. Іолай вигнав г. з печери стрілами, а Герахл, стиснувши потвору могутніми руками, почав обтинати їй голови. Однак голови відростали. Гера послала на допомогу г. величезного рака, що поранив Геракла в п’яту, Геракл убив рака, а потім наказав Іолаєві запалити поблизу ліс; коли герой відтинав г. голови, Іолай припікав свіжі рани охопленими полум’ям головешками, щоб вони більше не відростали. Убиту потвору герой закопав у землю й привалив скелею. Отруйною кров’ю г. Геракл змазав наконечники стріл, які стали ще смертоноснішими.

Переносно г. — запеклий ворог.

Незгоди гідру ти, о чудотворна феє, Стрілою погляду палючого убий. А. Міцкевич. Пан Тадеуш (переклад М. Рильського).

З революційними полками він рушив з позицій у тил, коли в тилу підняла свою першу голову гідра білої контрреволюції. Ю. Смолич. Чайки сідають на воду.

Міфологічний образ має відповідник у природі. Відома мала прісноводна безхребетна тварина, з відрізаної навіть невеликої частинки тіла якої може вирости ціла. За цю особливість тварина дістала свою назву від страхітливої міфічної г.

ГІЛ, Гілас (гр. Hylas) — син царя дріопів Тейодаманта (варіант: Тейомена), улюбленець Геракла, якого супроводив у поході аргонавтів. Під час зупинки корабля «Арго» біля узбережжя Місії Г. пішов до джерела по воду. Наяди, зачаровані вродою юнака, заманили його на дно джерела. Засмучений Геракл розшукав Г., а тим часом «Арго» поплив далі. Мешканці Ліосу щороку влаштовували свята, під час яких підіймалися на гору й кликали Г. Жрець біля джерела приносив жертви і тричі вигукував ім’я Г., йому відповідала луна. Міф про Г. оспіваний у творчості Вергілія, Овідія, Гете та інших поетів давнини й сучасності.

ГІЛЛ (гр. Hyllos) — син Геракла й Деяніри, чоловік Іоли. Після смерті батька, гнаний переслідуваннями Еврістея, втік з іншими Гераклідами в Афіни до Тесея. З допомогою афінян переміг Еврістея, але незабаром сам загинув у двобої з Ехемом.

ГІМЕНЕЙ, Гімен (гр. Hymenaios) — син Діоніса й Афродіти (за іншою версією, Аполлона й однієї з муз. — Калліопи, Уранії або Терпсіхори), покровитель подружжя та шлюбу. Розповіді про його походження і зв’язки з різними міфічними особами суперечливі. За одним із міфів, Г. — красень-юнак, співець і мізикант, що раптово помер на весіллі Діоніса (варіант: несподівано втратив голос). Його ім’ям названо урочисту весільну пісню на честь молодих. Згідно з орфічним переказом, Асклепій воскресив Г. Зображувався у вигляді вродливого юнака з запаленим смолоскипом та гірляндою квітів; за переконанням стародавніх, слабке полум’я смолоскипа під час весілля вважалося нещасливою прикметою для молодого подружжя.

Образ Г. надихав Рубенса, Ванлоо та інших художників.

Вислів «пута Г!» означає — «подружні зв’язки».

...Йон уже з санкції батькової зазирав у чорні очі присадкуватій Домніці та носив на пальці мідяну каблучку від неї, це перше з пут чигаючого на парубків Гіменея... М. Коцюбинський.

Пе коптьор.

ГІПЕРБОРЕЇ, Гіперборейці (гр. Hyperboreioi — ті, що живуть по той бік північного вітру) — казковий вічно юний народ, що жив у якійсь райській країні, насолоджувався сонячним світлом. Г. не знали воєн і чвар, вони ніколи не гнівили Немесіди, в них часто гостював Аполлон. Могли жити 1000 років, але коли хтось утомлювався життям, міг його вкоротити, кидаючись із скелі в море.

ГІПЕРІОН (гр. Hyperion) — 1) один із титанів, чоловік Тейї, батько Геліоса, Селени й Еос; 2) одне з імен Геліоса, яке часто зустрічається в «Одіссеї»; 3) син Пріама; 4) син Агамемнона, останній мегарський цар.

ГІПЕРМНЕСТРА (гр. Hypermnestra) — 1) єдина з дочок Даная, що не послухала батька і в шлюбну ніч не вбила свого чоловіка Лінкея. Згідно з переказом, могила Г. була в Аргосі; 2) мати Амфіарая.

ГІПНОС, Гіпн (гр. Hypnos — сон) — бог сну, син Нікс (Ночі) та Ереба (Мороку), брат бога смерті Танатоса. Мав владу над людьми й богами. Згідно з епосом, Г. жив на острові Лемнос. Двічі за намовою Гери Г. присипляв Зевса: коли Гера переслідувала Геракла і коли вона допомагала ахейцям виграти бій у Троянській війні. За сприяння Гера обіцяла Г. дати за дружину наймолодшу з харит Пасітею. Зображували його юнаком з крилами орла або метелика, з палицею й рогом, з якого сипався мак (снотворний засіб). Міф про Г. був частим мотивом у розписі ваз. Іноді Г. зображувався разом з Танатосом.

ГІПОКАМП (гр. Hippokampos) — морський кінь, на якому їздить Тритон.

ГІППІЙ (гр. Hippios — кінний) — 1) епітет Посейдона ; оракул Посейдона Г. був в Онхесті; 2) епітет Ареса.

ГІППОДАМІЯ (гр. Hippodameіа) — 1) красуня-дочка Еномая, якому оракул провістив, що він помре, коли вийде заміж його донька. Еномай, маючи вправного візника Міртіла та баских коней, примушував женихів змагатися з ним у бігу на колісницях; хто програвав, мав загинути. Так він убив 13 женихів. Тільки чотирнадцятий — Пелоп виграв біг, бо Посейдон подарував йому крилатих коней. (Варіант: Пелоп підкупив візника, і він перевернув Еномаєву колісницю.) Г. мала від Пелопа багато дітей, серед яких Атрей і Тієст ; 2) Ахіллесова бранка, яку в нього відібрав Агамемнон (див. Брісеїда ); 3) дружина Пейрітоя, через яку спалахнув бій між лапітами й кентаврами.

ГІППОКООН (гр. Hippokoon) — 1) син Ойбала й німфи Батеї, зведений брат Тіндарея та Ікарія, спартанський (або аміклейський) герой. Г. позбавив влади своїх братів і вигнав їх з Лаконіки, але Геракл повернув владу Тіндареєві, убивши Г. та його синів; 2) фракійський цар, родич і товариш Реса («Іліада»); 3) товариш Енея, вправний стрілець із лука («Енеїда»).

ГІППОКРЕНА, Іппокрена (гр. hippos — кінь, krene — джерело) — 1) присвячене Аполлонові й музам джерело на горі Гелікон у Беотії, яке, за переказом, утворилося від удару копита Пегаса ; мало чудесну властивість надихати поетів; 2) джерело того самого походження в околицях Тройзену в Аргосі, куди приїхав на Пегасі за нареченою Беллерофонт.

ГІППОМЕДОНТ (гр. Hippomedon) — брат (або небіж) Адраста, що відзначався величезним зростом та силою, один з учасників походу сімох проти Фів.

ГІППОМЕН (гр. Hippomenes) 1) за беотійським переказом (який використав Овідій) — чоловік Аталанти ; як і Аталанта, був обернений у лева; 2) четвертий з десятилітніх афінських архонтів з роду Мелантідів. Зберігся переказ про його жорстокість; тому про жорстоких людей казали, що вони лютіші від Г.

ГІПСІПІЛА, Гіпсіпілея (гр. Hypsipyleia) — дочка Тоанта, за царювання якого жінки Лемносу образили Афродіту. Богиня покарала лемносянок, наділивши їх таким бридким запахом, що чоловіки почали нехтувати їх. Скривджені жінки вирішили перебити всіх чоловіків острова. Г. врятувала батька, заховавши його в скрині, і допомогла йому втекти, а сама стала царицею Лемносу. Коли на острів припливли аргонавти, Г. закохалася в Ясона і народила від нього близнят Евнея й Тоанта (названого на честь діда). Після відплиття аргонавтів лемносянки, довідавшись, що Тоант живий, прогнали Г. її захопили пірати і продали в рабство немейському владареві Лікургу (варіант: фіванському владареві Ліку), Г. стала нянькою його сина Офелета. Коли Г. показувала джерело сімом героям, що йшли проти Фів, змій задушив Офелета. Герої оборонили Г. від розгніваного Лікурга, який збирався вбити її.

Сюжет міфа використав Евріпід у трагедії, від якої збереглося кілька фрагментів. Зверталися до цієї теми епіки Аполлоній Родоський та Валерій Флакк, композитори Х.-В. Глюк, Дж. Скарлатті, Дж. Сарті й ін.

ГІРІЕЙ (гр. Hyrieus) — беотійський цар, у якого працював Трофоній.

ГІРМІНА (гр. Hyrmine) — дружина Форбанта.

ГЛАВК (гр. Glaukos) — 1) беотійське божество рибалок і мореплавців. Г. володів пророцьким даром і здатністю перевтілюватись у різні істоти. У міфі про аргонавтів виступає як будівник і керманич «Арго», після боротьби аргонавтів з тірренцями обернувся на морське божество. За іншою версією міфа, Г. — беотійський рибалка, який, покуштувавши морської трави, кинувся в море, де Океан і Тетія зробили його морським божеством. Пізніші міфи розповідають про кохання Г. до німфи Скілли, яку чарівниця Кірка з ревнощів обернула на морську потвору (Овідій). Зображували Г. напівлюдиною — напіврибиною зі старечим обличчям та довгою бородою; 2) корінфський цар, син Сісіфа й Меропи, батько Беллерофонта. Був роздертий власними кіньми. Вважався божеством, що лякає коней; 3) син крітського владаря Міноса й Пасіфаї, дитиною втопився в посудині з медом. Провісник Поліїд оживив хлопчика за допомогою чарівного зілля; 4) онук Беллерофонта, один з найхоробріших троянських союзників. Епізод його зустрічі з Діомедом під Троєю наводиться в VI пісні «Іліади».

ГЛАВКА (гр. Glaukē) - 1) дочка корінфського владаря Креонта, з якою одружився Ясон, коли залишив Медею. Остання з помсти надіслала Г. отруєне вбрання, яке спалило її (варіант: і її батька); звалася також Креусою; 2) дочка міфічного царя острова Саламін Кіхрея, дружина Теламона ; 3) одна з нереїд ; її ім’я (гр. glaukē — блакитна, зеленкувата) пов’язане з кольором води.

ГОМЕРИЧНИЙ СМІХ (гр homerikos gelos) — нестримний, гучний регіт. Назва походить від імені Гомера, який в «Іліаді» (I, 599) та «Одіссеї» (VIII, 236) описав сміх богів.

У сучасній мові слово «гомеричний» є синонімом слів «нестримний», «голосний», «багатий», «пишний» тощо.

Навіть «гомеричн і» описи вечер, обідів, бенкетів підкорені у поета тій самій патріотичній меті. М. Рильський. Поезія Адама Міцкевича.

ГОНОР (лат. Honor, Honos — слава) — римське божество честі, що його шанували разом з Віртус. Г., Віртус, Беллона, Діскордія були постійним почтом Марса. Храм Г. був у Римі; зображували його юнаком із списом та рогом достатку.

ГОРГОНИ (гр Gorgones) — три сестри-страховиська: Стено, Евріала й Медуза. В «Іліаді» стверджується, що голова страховиська міститься на егіді Зевса, а в «Одіссеї» г. — потвора підземного царства. Як у давньому епосі, так і в Евріпіда, за оповіддю якого, г. породжена Землею і вбита Афіною, мова йде про одну г., тим часом Гесіод говорить про трьох г., що живуть за річкою Океан на заході. Пізніші письменники переносять їх до Лівії (Геродот). Зображували г. крилатими істотами з величезними головами, висолопленими язиками, вишкіреними зубами, часто зі зміями на голові або на тулубі. Найстрашніша з г., Медуза, єдина була смертна, тому Персей зміг відтяти їй голову. Усе, на що падав погляд Медузи, оберталося на камінь. Мистецтво довгий час зображувало Медузу потворою. Згодом, після Піндара, її стали змальовувати вродливою, хоч і надалі вона навіювала страх. Медуза була коханкою Посейдона, від якого народила Хрісаора й Пегаса. Пізніше слово «Медуза», втративши своє первісне значення, стало одним з імен Афіни.

ГОРДІЙ (гр. Gordios) — міфічний цар Фрігії. За Плутархом, фрігійці, коли їм треба було обрати нового царя, послухали поради оракула і зупинили свій вибір на першому, хто зустрівся їм на возі. Ним виявився простий хлібороб Г. Ставши царем Фрігії, Г. поставив воза, якому завдячував своїм звеличенням, у храмі Зевса і обв’язав ярмо дуже заплутаним вузлом. Той, хто зуміє розплутати вузол, мав стати володарем Азії. За міфом, Олександр Македонський розрубав вузол мечем. Звідси два вислови: «гордіїв вузол» — дуже заплутана справа; «розрубати гордіїв вузол» — швидко й несподівано розв’язати складну справу.

Але молодиці прозорливіші від мене і гордіїв... вузол рубають відразу влучними словами... Г. Хоткевич. Гуцульські образки.

ГРАЇ (гр. Graiai) — сестри й вартові горгон. Гесіод описує двох (Пефредо й Еніо) вродливих, але сивоволосих жінок. Автори 5 ст. до н. е. згадують ще третю г. — Дейно. Зображували їх із сивим волоссям, із спільними на трьох одним зубом та одним оком, якими вони користувалися по черзі. Персей, розшукуючи Медузу, викрав у них око й зуб і повернув після того, як г. показали йому шлях до німф, у яких були крилаті сандалі, мішок і шапка-невидимка.

ГРАЦІЇ (лат. Gratiae) — богині вроди, радості й жіночої привабливості; ототожнювались із харитами.

ГРИФИ, грипи, грифони (гр. Grypes) — фантастичні страховиська, яких зображували крилатими левами з головою орла або іншого хижого птаха. Міфічне зображення г. слід шукати в релігіях Єгипту й Вавілону. Г. жили в північній країні й охороняли скарби; вони були частим декоративним мотивом у скульптурі та образотворчому мистецтві античної Греції й Риму.












Попередня (А)     Головна     Наступна (Д-Є)


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.