Попередня (Ж-К)     Головна     Наступна (Н-П)







ЛАБДАК (гр. Labdakos) — батько Лаія.

ЛАБІРИНТ (гр. labyrinthos) — споруда, що, нібито, складалася з кількох тисяч кімнат, залів і коридорів. В античності були відомі чотири л.: 1) єгипетський — на схід від Арсіної, споруджений у 2 тис. до н. е.; то був величезний палац із гробницею та підземними ходами; 2) на острові Самосі, збудований за наказом Полікрата; 3) в Італії, що його спорудив етруський цар Порсенна як усипальню для царської родини. Найвідомішим є л. на Кріті. Його за дорученням Міноса спорудив Дедал для Мінотавра. Конструкцією цей л. був подібний до єгипетського. В основу міфів про л. лягли історичні факти. Наприклад, міф про крітський л. відбив спогад про розквіт крітської держави 2 тис. до н. е. Слово л. пов’язують із назвою подвійної сокири — labris, зображення якої часто зустрічається на стінах Крітського л. Стародавні під л. розуміли поплутані підземні коридори в копальнях та катакомбах; переносно його вживали для позначення різних складних явищ і плутаних мовних зворотів.

У сучасній мові л. також означає не тільки споруду, з якої важко знайти вихід, а й заплутані стосунки, ситуації, думки тощо.

Клавда, незважаючи на свій поважний вік, чудово орієнтувалась у лабіринтах часу. І. Вільде. Сестри Річинські.

ЛАВЕРНА (лат. Laverna) — римська богиня прибутку, покровителька злодіїв; їй був присвячений гай поблизу Рима та жертовник.

ЛАВІНІЯ (лат. Lavinia) — дочка Латина, друга дружина Енея. Епонім міста Лавінія.

ЛАВР (лат. laurus) — дерево, присвячене Аполлонові. Оскільки Аполлон був покровителем мистецтва, вінок з лаврових гілок правив за нагороду переможцеві на змаганнях. Міф про зв’язок бога з деревом засвідчує фетишизм античного культу. Звичай увінчувати переможця лавровим вінком зберігся до нашого часу.

ЛАДОН (гр. Ladon) — 1) божество однойменної річки в Аркадії; батько Дафни ; 2) дракон, що охороняв чарівні яблука Гесперид; його вбив Геракл.

ЛАЕРТ (гр. Laërtes) — батько Одіссея.

ЛАІЙ, Лай (гр. Laios) — правнук засновника Фів Кадма, син Лабдака, чоловік Іокасти, батько Едіпа. Умираючи, Лабдак залишив Л. під опікою брата Ліка, але дядько сам захопив владу і не хотів віддавати її. Після смерті Ліка фіванці одностайно обрали володарем молодого Л., що здобув велику прихильність народу своєю справедливістю й добротою. Гера ненавиділа рід Кадма за те, що його дочку Семелу покохав Зевс. Богиня наслала на Л., Едіпа та його нащадків чимало нещасть. Загинув Л. від руки сина, який не знав, що вбиває батька.

ЛАМІЯ (гр. Lamia) — 1) дочка Посейдона, що народила від Зевса сивілу Герофілу ; 2) дочка Бела й Лібії, красуня, яку покохав Зевс. Гера з ревнощів викрала і повбивала всіх дітей Л., після чого вона збожеволіла й почала нищити чужих дітей. Пізніше л. стали називати вродливих, але жорстоких жінок або чарівниць, які нібито зваблювали юнаків і висмоктували їхню кров.

ЛАМПЕТІЯ (гр. Lampeteie) — дочка Геліоса. Разом із сестрою Фаетусою пасла батькові отари на острові Трінакрія. Імена дочок Геліоса, напевне персоніфікують окремі риси сонця.

ЛАОДАМАНТ (гр. Laodamas, род. відм. Laodamantos) — син фіванського царя Етеокла, що після смерті батька був під опікою Креонта. Під час його владарювання відбувся похід сімох проти Фів. Л. теж брав участь у боротьбі з аргів’янами і вбив Адрастового сина Егіалея, а сам загинув від руки Алкмеона.

ЛАОДАМІЯ (гр. Laodameia) — 1) дружина Протесілая (за іншою версією, дружиною Протесілая була дочка Мелеагра Полідора). Дізнавшись, що її чоловік загинув під Троєю, почала благати богів, щоб дали їй можливість побачити його. Боги прислухалися до молитов Л., і вона побачила чоловіка. Коли Протесілай зник, вірна дружина заподіяла собі смерть. Л. стала символом подружньої любові; 2) дочка Беллерофонта, мати Сарпедона (від Зевса).

ЛАОДІКА (гр. Laodike) — 1) дочка Пріама й Гекаби, кохана Акаманта, сина Тесея, мати Муніта, після смерті якого померла з туги. За іншою версією, Л. проковтнула земля, коли вона намагалася втекти після захоплення Трої; 2) дочка Агамемнона і Клітемнестри, що виступає в трагедіях під ім’ям Електри.

ЛАОКООН (гр. Laokoon) — троянський жрець Аполлона; застерігав земляків, щоб не вводили до Трої дерев’яного коня, спорудженого греками. За Вергілієм, Л. належить вислів «Timeo Danaos et dona ferentes» — «боюся данайців навіть тоді, коли вони приносять дари». Боги вирішили знищити Трою, тому послали двох величезних зміїв, які задушили Л. та його двох синів, коли вони складали жертву на березі моря. Троянці сприйняли це як помсту богів за недовіру і ввели коня до міста.

Загибель Л. та його синів відтворює славнозвісна скульптура Агесандра, Полідора й Атенодора, копія якої міститься в Ватіканському музеї. Г. Лессінг у знаменитому трактаті «Л.» на основі аналізу цієї скульптури захищав реалізм у мистецтві й літературі. І. Франко порівнював з Л. пригноблений народ, («Не люди наші вороги»).

ЛАОМЕДОНТ (гр. Laomedon) — син Іла й Еврідіки, батько Пріама й Гесіони, владар Трої. За його владарювання Аполлон та Посейдон обгородили муром Трою; згідно з деякими міфами, їм допомагав Еак (варіант: міські стіни будував Посейдон, а Аполлон пас отари Л.). Оскільки Л. не дотримав слова і не заплатив богам за виконану роботу, Аполлон наслав на Трою страшну моровицю, а Посейдон — морське страховисько. Щоб урятувати троянців від неминучої смерті, Л. віддав свою дочку Гесіону на поталу чудовиську. Геракл убив потвору і врятував Гесіону. Л. обдурив Геракла — не віддав йому дочки та обіцяних чарівних коней. Геракл пішов походом проти Трої, здобув місто, вбив Л. й усіх його синів, крім Пріама.

ЛАОНОМА (гр. Laonome) — сестра Геракла, дружина лапіта Поліфема.

ЛАПІТИ (гр. Lapithai) — відоме своєю хоробрістю плем’я, що жило в північній Фессалії. Л. здолали кентаврів у боротьбі, яка спалахнула на весіллі Пейрітоя й Гіпподамії. Боротьбу л. з кентаврами зображують скульптури в храмі Зевса в Олімпії.

ЛАРВИ (лат. larva) — 1) римський варіант однієї з численних назв страхіть, відьом, упирів тощо, які існували в уяві стародавніх, а також душі померлих, що не можуть знайти спокою. Л. жили в Аїді; вночі вони з’являлися на землі і переслідували людей, які їх образили. Віра в л. сягає примітивних анімістичних уявлень. Щоб відкупитися від л., батько сім’ї босий виходив за поріг будинку й дев’ять разів кидав через плече чорний біб. Цей звичай свідчить про збереження в римській релігії елементів первісної магії; 2) маски на обличчя, якими користувалися не тільки в театральних виставах, а й під час урочистостей, процесій, містерій тощо.

ЛАРИ (лат. Lares) — шановані в Римі добрі духи, що охороняли дім і родинне щастя. Дерев’яні, бронзові або мармурові статуетки л. стояли в так званому ларарії біля вогнища в кожному домі. На відміну від пенатів л. були пов’язані з житлом. Римляни вірили, що л. не залишали дому навіть тоді, коли родина змінювала місце мешкання, тим часом пенати — йшли за господарями. Батько сім’ї щодня молився л., прощався з ними, рушаючи в дорогу, а після повернення посилав їм свої вітання. Тричі на місяць л. приносили жертви, під час родинних свят їх увінчували квітами. Крім домашніх, римляни шанували також суспільних л., що вважалися покровителями міста й держави.

ЛАРІСА (гр. Laryssa) — назва кількох грецьких міст, що їх заснували пелазги на честь Посейдонової дружини — доньки родоначальника їхнього племені. Найвідоміше з цих міст — у Фессалії.

ЛАТИН (лат. Latinus) — 1) міфічний син Фавна й німфи Маріки, батько Лавінії, тесть Енея, третій володар Латіуму; загинув у боротьбі з Турном. Пізніше його шанували як Юпітера Латіара; 2) син Одіссея й Кірки (варіант: Геракла й гіперборейки Паланто).

ЛАТОНА — латинська форма імені Лето.

ЛАХЕСІС (гр. Lacheses) — одна з мойр. За Платоном, Л. відкривала людям минуле, а її сестри — сучасне та майбутнє.

ЛЕАНДР (гр. Leandros) — юнак з міста Абідос у Троаді, який закохався в жрицю Афродіти Геро, що жила на протилежному березі Геллеспонту. Л. щоночі перепливав Геллеспонт, щоб зустрітися з коханою. Геро запалювала на вежі маяк і освітлювала протоку, коли юнак плив до неї. Однієї ночі під час бурі маяк не засвітився і Л. загинув, тіло його викинули на берег морські хвилі. Геро кинулася з вежі маяка в море.

Сюжет міфа використали в своїх творах Мусей та Овідій. Російському письменникові О. Купріну належить оповідання «Геро, Л. і пастух». Існує драма Ф. Грільпарцера «Хвилі моря і любові» (український переклад П. Карманського).

ЛЕАРХ (гр. Learchos) — син Іно й Атаманта.

ЛЕВКІПП (гр. Leukippos) — вродливий юнак, син елідського володаря Еномая; переодягнувшись у жіноче вбрання, переслідував Дафну, за що німфи вбили його.

ЛЕВКІППА (гр. Leukippe) — одна з океанід.

ЛЕВКОТЕЯ, Левкофея (гр. Leukotheia) — ім’я, що його одержала Іно, коли стала морською богинею. Її вважали покровителькою мандрівників і ототожнювали з римською богинею Матутою. Культ Л. був пов’язаний з Істмійськими іграми, завдяки яким поширився по всій Греції. Міфи про Л. мають трагічний характер, а вислів Inus ache — «скорботи Іно» став крилатим.

ЛЕВКОТОЯ, Левкофоя (гр. Leukothoe) — німфа, яку покохав і знеславив Аполлон, за що вона була живою закопана в землю. Після смерті Л. Аполлон перетворив її на рослину, смолу якої використовували для приготування пахощів. Міф про Л. зустрічається в Овідія.

ЛЕДА (гр. Leda) — дружина спартанського царя Тіндарея ; за однією версією, дочка Тестія й Леофонти, за іншою — Главка й Пантеїди. Міф розповідає, що Зевс, зачарований вродою Л., з’явився перед нею в постаті лебедя, коли вона купалася (відгомін тотемістичного уявлення про Зевса), і від їхнього зв’язку народилися Полідевк та Ємна. За іншою версією, Кастор, Полідевк і Клітемнестра — діти Тіндарея, а Єлена — дочка Зевса. Згідно з пізнішим міфом, Л. знесла двоє яєць — одне від Зевса, друге від Тіндарея; з першого яйця вилупилися Полідевк і Єлена, а з другого — Кастор і Клітемнестра. Ця версія мала й інший варіант: богиня Немесіда, вириваючись з обіймів Зевса, перетворилася на гуску, а Зевс на лебедя. Яйце, з якого пізніше вилупилася Єлена, Л. знайшла. Останній варіант міфа набув найбільшого поширення. З ним пов’язують вислів «з яєць Л.», тобто «від самого початку».

Намагатимуся загладити провину мою довгим листом і докладними розповідями. Починаю з яєць — від яєць Леди до падіння Трої. Г. Гейне. Лист до Хрістіана Зете 1816 р. У літературі й мистецтві сюжет про Л. був дуже поширений. Міф використали Леонардо да Вінчі, Корреджо, Веронезе, Тінторетто й ін.

ЛЕМУРИ (гр. Lemures) — подібні до римських ларвів духи померлих, які вночі блукають по землі у вигляді відьом і кістяків. Їм були присвячені нічні обряди — лемуралії, під час яких у визначені травневі дні зачиняли храми й забороняли справляти весілля.

ЛЕРНЕЙСЬКА ГІДРА (гр. Lernaia Hydra) — величезна змія, що народилася від Тіфона та Єхидни, мала 9 голів (варіанти: 50 або 100), жила в болоті Лерне. Одна з голів потвори була безсмертна. Коли Л. г. не вистачало поживи, вона пожирала худобу й посіви. Знищення Л. г. — один із подвигів Геракла.

ЛЕСТРИГОНИ, лістригони (гр. Lestrygones) — дике плем’я велетнів-людожерів, про яких згадується в «Одіссеї». Л. розбили 11 кораблів Одіссея й пожерли його супутників. Пощастило врятуватися лише Одіссеєві й тим, хто був разом з ним на 12-му кораблі. Людожери жили на невідомому острові біля Південної Італії.

ЛЕТА (гр. Lethe) — 1) дочка Еріди, мати харит ; 2) річка забуття в Аїді. Коли померлий пив з Л. воду, його душа забувала все, що пережила й бачила на землі. Звідси постав вислів «канути в Л.», тобто «піти в небуття, зникнути назавжди».

Критики, навчаючи поета. Залюбки розводяться про те, Як писати мусить він, щоб Лета Років з п’ять проміння золоте На труні у нього не змивала... Є. Плужник. Критики...

Канули в лету часи варварського і хаотичного використання людиною харчових ресурсів Світового океану. Вечірній Київ, 1969, 3 вересня.

ЛЕТО (гр. Leto), Латона (лат. Latona) — дочка титана Кея та Феби, мати Аполлона й Артеміди. Л. вважалася помічницею при пологах та опікункою здоров’я новонароджених, тому її ототожнювали з Ілітією. Іноді вона посилала неплідність і руйнувала сім’ю. Зображували Л. у вигляді скромної жінки з накинутим на голову плащем. На вазовому розписі вона зображувалася разом з дітьми.

ЛІБЕР (лат. Liber Pater — Батько Лібер) — первісно божество родючості, пізніше ототожнюване з Діонісом (Вакхом).

ЛІБЕРА (лат. Libera) — дружина Лібера, інколи ототожнювалася з Прозерпіною.

ЛІБЕРАЛІЇ (лат. Liberalia) — офіційні свята в Римі, які справлялися 17 березня на честь Вакха Лібера. Цього дня юнаки на знак повноліття надягали чоловічу тогу (toga viriiis або toga libera) і складали жертви на Капітолії.

ЛІБІТІНА (лат. Libitina) — давньоітальська богиня смерті й похорону. У Римі їй був присвячений гай з приладдям для поховання. Як підземна богиня ототожнювалася з Прозерпіною. Як богиню землі, з якої все народжується, Л. вважали також богинею родючості й ототожнювали з Венерою (Венера Л.).

У «Пам’ятнику» Горація ім’я Л. виступає як синонім слова «смерть»:

«Ні, не весь я умру, більша частина моя Лібітіни мине».

ЛІБІЯ, Лівія (гр. Libye) — німфа, дочка Епафа, мати Бела й Агенора.

ЛІЕЙ (гр Lyaios) — епітет Діоніса, який зустрічається передусім у поетів і вказує на те, що Діоніс звільняв від турбот і давав радість (Lyaeus, laetitiae dator).

ЛІК (гр. Lykos) — 1) чоловік Дірке, якого вбили Амфіон і Зет ; 2) афінський герой, син Пандіона, брат Егея, Ніса й Палланта; засновник жрецького роду Лікомідів в Афінах; епонім Лікії (в Малій Азії), куди він утік від Егея; 3) син Посейдона, володар Фів, якого вбив Геракл за те, що він посягнув на життя Мегари.

ЛІКАОН (гр. Lykaon) — аркадський цар, син Пелазга й океаніди Кіллени ; мав 50 синів, відомих своєю зарозумілістю й пихою. Багато з них стали епонімами аркадських міст. Найчастіше Л. та його сини згадуються як втілення тогочасної безбожності. Зевс, бажаючи перевірити, чи справді вони такі зухвалі, прийшов до Л. в гості. На бенкеті Громовержцеві подали нутрощі вбитого хлопчика. Розгніваний зневагою Зевс убив громом Л. та його синів (варіанти: наслав на людей потоп; перетворив Л. у вовка; гр. lykos — вовк). Міф про Л. відображає первісний звичай приносити людські жертви Зевсові Лікейському і заборону їх олімпійською релігією.

ЛІКЕЙ (гр. Lykeion) — район на околиці Афін, де був храм Аполлона Лікейського. Епітет лікейський («вовчий») застосовували не тільки до Аполлона, а й до Зевса. В Аркадії відзначалися лікеї — свято Зевса Лікейського.

У Л. навчав Арістотель. Звідси назва навчального закладу — ліцей.

ЛІКОМЕД (гр. Lykomedes) — володар острова Скірос в Егейському морі; серед дочок Л. Фетіда переховувала Ахіллеса.

ЛІКУРГ (гр. Lykurgos) — фракійський владар; заборонив у своєму царстві культ Діоніса, і той наслав на нього божевілля (варіант: Зевс покарав Л. сліпотою). У нападі шалу Л. убив свого сина, за що був вигнаний на гору Пангей, де його розірвали коні. У міфі відбито поширення культу Діоніса в античній Греції.

ЛІН (гр. Linos) — за однією версією міфа, син Аполлона й Псамати, за іншою — син Амфімара й Уранії; великий знавець музики. Наважився поставити себе в цьому мистецтві поряд з Аполлоном, за що бог його вбив. Тісно пов’язаний з Аполлоном та музами, Л. уважався уособленням зароджуваного мистецтва; йому приписували винайдення триструнної ліри, пісні й ритму, поезії тощо. Згодом його вважали за граматика, філософа, вчителя Орфея та Мусея. Пізніші міфи зображували Л. мудрецем, який навчав Геракла гри на кітарі. Коли Л. покарав свого учня, Геракл ударив його кітарою і вбив. Л. згадується в епосі і в Гесіода; на честь Л. складали жалібні пісні (threnoi), що являли собою мелодійні повтори; про нього співали на бенкетах і в танках. Спочатку Л. був уособленням тужливої пісні, пізніше персоніфікував квітуче, радісне життя, яке, проте, повинне закінчитися смертю.

ЛІНКЕЙ (гр. Lynkeus) — 1) один із 50 синів Єгипта, єдиний з єгиптіадів, якого не вмертвили Данаїди. Уславився як засновник військових змагань на честь Гери; 2) син Афарея, мессенський герой. Його гострий зір міг проникати крізь землю й скелі. Л. та його брата Іда часто називають Афареїдами. Брати брали участь у калідонському полюванні та в поході аргонавтів. Л. вбив Полідевк у боротьбі Афареїдів з Діоскурами.

У переносному значенні Л. — пильний сторож.

ЛІХАС (гр. Lichas) — супутник Геракла, що приніс від Деяніри одяг, просочений отрутою. Коли отрута почала діяти, розлючений Геракл кинув безневинного Л. в море.

ЛОКР (гр. Lokros) — син Мери від Зевса.

ЛОТІДА (гр. Lotis) — німфа, яка врятувалася від переслідування Пріапа тим, що перетворилася на лотос (Овідій).

ЛОТОФАГИ (гр. Lotophagoi) — за «Одіссеєю», плем’я, яке жило на лівійському узбережжі (Північна Африка) і їло лотос. Л. гостинно прийняли Одіссея та його супутників, коли вони поверталися з-під Трої. Лотос у л. мав чарівну силу: хто його їв, той не хотів повертатись додому. Кількох своїх товаришів, які скуштували лотоса, Одіссей силоміць забрав на корабель.

У М. Зерова є однойменний сонет.

ЛУНА (лат. Luna — Місяць) — римська богиня Місяця, ототожнювана з грецькою Селеною. Л. часто змішували з Діаною й Гекатою. На Авентинському пагорбі в Римі Сервій Туллій спорудив храм на честь Л.

ЛУПЕРК (лат. Lupercus) — прізвисько Фавна — захисника отар. На Палатинському пагорбі в Римі був храм Л. (Луперкал).

ЛУПЕРКАЛІЇ (лат. Lypercalia) — свято (15 лютого) на честь Луперка, що його встановили, за переказом, Ромул і Рем. Під час Л. приносили в жертву цапів та кіз. При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Із шкур забитих тварин жерці вирізували паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих шкур, виходили з храму. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче дозволяли себе стьобати, вважаючи, що це лікує їх від неплідності. Паски Л. називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій — лютий.

ЛУПЕРКИ (лат. Luperci) — назва 12 жерців храму Луперка. Л. обирали з двох староримських родин Фабіїв та Квінктіїв. Звідси назви колегій, л. Фабіані і л. Квінктіані. На честь Юлія Цезаря 45 р. до н. е. встановлено третю колегію жерців-л.

ЛЮЦИФЕР, Люципер (лат. Lucifer — світлоносець) — 1) епітет богів, які відали небесними світилами — Діана, Аврора та ін.; 2) назва вранішньої зірки (Венери) як представниці світанку. Л. уважався сином Еос і титана Астрея (варіант: Кефала).

У християнстві — одне з імен диявола.

ЛЮЦІНА (лат. Lucina) — богиня пологів у римлян, одне з наймень Юнони (Гери) як покровительки шлюбу. На її честь 1 березня справляли свято, під час якого матері з немовлятами йшли до храму богині, прибирали його квітами і вимолювали благословення для своїх дітей.











МА (сір. Ма) — у міфології давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості. Деякими рисами схожа на Астарту, Кібелу та інших богинь природи; римляни часто ототожнювали її s Беллоною.

МАЙЯ (гр. Маіа) — 1) дочка Атланта і Плейони, одна з плеяд ; мати Гермеса ; 2) давньоітальська богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (май). Іноді М. вважали дружиною Вулкана, ототожнювали з Бона Деа, Фавною й ін. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою М. й шанувати як матір Меркурія (Гермеса).

МАКАРІЯ (гр. Makaria) — дочка Геракла та Деяніри. Коли оракул провістив, що перемогу над Еврістеєм буде здобуто тільки після принесення людської жертви, М. добровільно прирекла себе на смерть.

МАМЕРС, Мамерт (лат. Маmers) — одне з давньоітальських Імен бога війни Марса (Ареса).

МАНИ (лат. Manes) — духи померлих предків. Їх шанували як божества і складали їм жертви. Свято померлих — паренталії (лат. parentare — складати жертви померлим) справляли від 13 до 21 лютого, в останній день свята на могили померлих приносили вино, мед, молоко і квіти. Цього дня були зачинені всі храми, заборонялося влаштовувати весілля та інші веселощі. Місцеперебування цих духів — під землею, тому М. в поезії е синонімом підземного царства.

МАНІЯ (гр. mania — божевілля, нестяма) — 1) уособлення божевілля; 2) мати ларів, 3) страховисько, яким лякають дітей.

МАНТИКА (гр. mantike — мистецтво віщування) — уміння вгадувати волю богів. Стародавні вірили, що всі явища природи, а також долі людей, щастя суспільства залежать від волі богів; що божество на прохання людини або за власним бажанням може виявляти свою волю через різні знамення; що за допомогою м. можна дізнаватися про волю богів. У Греції й Римі м. була дуже поширена: усі намагалися з’ясувати волю богів за допомогою оракула. Головним провісником і покровителем оракулів у стародавній Греції вважався Аполлон. З-поміж пророків найбільшу повагу в греків мали сивіли та Бакід, натхненницями якого вважалися німфи. Пророцтва Бакіда та сивіл записували в окремі збірники (сивілині книги). Було чимало приватних збірників провіщень, власники яких за певну плату давали поради й пророкували всім, хто до них ввертався. В античності вірили також у сновидіння. Уже в архаїчну епоху думали, що сновидіння посилає Зевс. Люди шанували демонів, які уособлювали сновидіння. В «Теогонії» Гесіод називає таких демонів синами Ночі, а пізніші автори вважали їх за дітей Гіпноса (Сну). Греки вірили, що часом боги самі з’являлись уві сні й оголошували свою волю. В античному світі існували різні книги для пояснення сновидінь. Було повір’я, згідно з яким волю богів віщували певні птахи та явища природи. Їх тлумачили жерці-авгури (див. ауспіції ). Особливою шаною були оточені пернаті хижаки і серед них орел як посланець самого Зевса. Для ворожіння за летом птахів обирали відкрите місце, зручне для спостерігання. Поява птахів із східного боку обрію була доброю прикметою, з західного боку — поганою. Ворожили також за небесними й атмосферними явищами (сонячне затемнення, блискавка, грім тощо). Залежно від того, з якого боку вдарив грім або сяйнула блискавка, судили про добре чи лихе знамення богів. Сонячні затемнення та комети вважалися недоброю призвісткою. Після походів Олександра Македонського (коли греки познайомилися з вавілонською астрологією) ввійшла в ужиток ворожба за зірками. Крім того, стародавні греки й римляни знали ворожбу на жертовних тваринах. Жерці брали до уваги поводження тварин перед економ, швидше чи повільніше згоряння шматків жертовного м’яса, вигляд нутрощів тварини тощо. При ворожбі за нутрощами особливу увагу звертали на вигляд і форму печінки. Серце, легені, селезінка й жовч також були об’єктом уважного спостереження. У Римі ворожбити за нутрощами тварин звалися гаруспіками. Подеколи знаменням богів уважали чхання, рипіння дверей, розлиту воду, появу тварини тощо. Уже в сиву давнину до м. почали ставитися скептично. Фалес з Мілету в затемненні сонця бачив не волю богів, а природне явище. Епіхарм глузував з ворожбитів, які ошукували жінок та ще за оману брали гроші. Римський поет Енній називав ворожбитів марновірними й безсоромними хвальками.

МАНТО (гр. Manto) — віщунка, дочка провісника Тіресія з Фів. Після здобуття Фів епігонами її разом з іншими полоненими присвятили Аполлонові Дельфійському. Аполлон відіслав М. до Малої Азії, де вона одружилася з крітянином Ракіем і народила від нього провісника Мопса. Біля Колофону М. заснувала святиню з оракулом на честь Аполлона.

МАРАФОНСЬКИЙ БИК (гр. Маrathonios bus) — дикий бик з околиць міста Марафон, якого вбив Тесей.

МАРОН (гр. Maron) — син Еванта, жрець Аполлона у фракійському місті Ісмар ; дав Одіссеєві вино, яким той напоїв Поліфема. Належав до почту Діоніса як син або дядько бога; вважався героєм, покровителем солодкого вина.

МАРПЕССА (гр Marpessa) — дочка Евена, яку покохав Аполлон, дружина Іда.

МАРС (лат. Mars) — первісно італьський бог родючості, рослинності й дикої природи, пізніше ототожнений з грецьким Аресом.

МАРСІЙ (гр. Marsyas) — 1) божество однойменної притоки річки Меандр; 2) силен, що жив у фрігійських лісах, один із супутників Діоніса. За міфом, М. знайшов флейту, яку викинула Афіна (оскільки під час гри щоки богині роздувались і спотворювали її обличчя), і, хизуючись майстерною грою, викликав на змагання самого Аполлона. Цар Мідас, що був суддею змагання, віддав пальму першості силенові. Розгніваний Аполлон здер з М. шкіру й повісив її в Каленах (Фрігія) на дереві. При звуках флейти шкіра тріпотіла; з крові М. забило джерело, яке дало початок річці.

Відома статуя роботи Мірона — М., що простягає руки до подвійної флейти. Художники часто зображували змагання М. з Аполлоном (П. Перуджіно, Я. Тінторетто) та покарання М. (Б. Перуцці, Рафаель, Дж. Базарі та ін.).

МАТРОНАЛІЇ (лат. matronalia) — свято матерів, яке справляли римські жінки 1 березня. Цього дня приносили жертви Юноні як покровительці світла й народження та просили щастя в родинному житті. Жінки-матері (як чоловіки-батькн під час сатурналій ) приймали подарунки й вітання.

МАТУТА (лат. Matuta) — давньоітальська богиня весни і ранку; відала також дітонародженням. На честь М. в червні справляли свято матроналії, на яке приходили жінки, тримаючи на руках дітей своїх сестер. Рабиням заборонялося брати участь у матроналіях. Під кінець республіки М. ототожнювали з Левкотеєю та вважали покровителькою мореплавства і гаваней.

МАХАОН (гр. Machaon) — син Асклепія й Епіони, лікар-хірург; разом із братом Подалірієм брав участь у поході греків на Трою й опікувався пораненими (вилікував Менелая та Філоктета). Загинув від руки Евріпіла (варіант: Пентесілеї).

МЕГАПЕНТ, Мегапенф (гр. Megapenthes) — син Прета.

МЕГАРА (гр. Megara) — дочка фіванського царя Креонта, дружина Геракла, яку той пізніше віддав заміж за свого небожа й друга Іолая. Від Геракла мала трьох синів.

МЕГАРЕЙ (гр. Megaréus) — мегарський володар, тесть Алкатоя.

МЕГЕРА (гр. Megaira) — еринія, одна з трьох хтонічних богинь-месниць, уособлення заздрощів та гніву Зображували її огидною бабою із зміями замість волосся, з вишкіреними зубами та з смолоскипом або бичем у руках. У переносному значенні М. зла і сварлива жінка.

Лукія тремтячими пальцями розстебнула комір і показала старій мегері маленький залізний хрестик. О. Донченко. Лукія.

МЕДЕЯ (гр. Medeia) — чарівниця, дочка колхідського володаря Еета, онука Геліоса. Коли до Колхіди прибули аргонавти, допомогла Ясонові здобути золоте руно і втекла разом з ним до Греції. Щоб затримати погоню вбила (варіанті допомогла Ясонові вбити) свого молодшого брата Апсірта Ясон одружився з М., коли втікачі переховувалися у володаря феаків Алкіноя, який обіцяв колхам віддати чарівницю, якщо вона ще не стала дружиною Ясона. Прибувши в місто Іолк, М. допомогла Ясонові помститися Пелієві, який відібрав трон у його батька Есона. Чарівниця порадила дочкам Пелія розрубати батька на частини і зварити в казані, щоб омолодити старого (так вона зробила з бараном, що від цього став ягням). Пелій загинув, а М. разом з Ясоном вигнали з Іолка. Вони оселилися в Корінфі, де М. народила двох синів. Згодом Ясон вирішив одружитися з дочкою корінфського царя Креонта Креусою. М. надіслала молодій отруєне чарівним зіллям убрання, надягнувши яке Креуса згоріла разом з батьком, який намагався врятувати її. Щоб завдати ще більшого горя Ясонові, М. повбивала синів Мермера й Ферета і на колісниці, запряженій крилатими драконами, втекла до Афін, де стала дружиною Егея. За намагання отруїти Егеевого спадкоємця Тесея М. вигнали з Афін. Вона повернулася до Колхіди й допомогла Еетові відновити втрачену владу. Згодом М. була перенесена на острови блаженних, де стала дружиною Ахіллеса.

Міф про М. в грецькій літературі опрацював Евріпід, а в римській — Сенека. Пізніше цей міф використали Корнель і Грільпарцер. Він був також темою опер, балетів, образотворчого мистецтва (М. А. Шарпантье, Л. Керубіні, Й. Мисливечек, П. Веронезе, Н. Пуссен, Е. Делакруа й ін.).

МЕДОН (гр. Medon) — 1) оповісник у домі Одіссея ; розповів Пенелопі про намір її женихів убити Телемаха, коли той повернеться на батьківщину. За цю послугу Одіссей помилував його, караючи женихів; 2) син Оїлея, брат Аякса Малого, що був під час Троянської війни ватажком фтіотів; його вбив Еней ; 3) син Кодра, перший архонт в Афінах. 4) син Пілада; 5) аргоський володар.

МЕДУЗА, Медуса (гр. Medusa) — одна з горгон.

МЕЗЕНТІЙ (лат. Mezentius) — володар етруського міста Цере, якого підданці вигнали за жорстокість. М. утік до Турна і разом з ним воював проти Енея, у двобої з яким (варіант: з Асканіем) загинув. М. вимагав, щоб йому приносили призначені богам перші плоди нового врожаю, тому боги ставилися до нього вороже.

МЕЛАМПОД, Меламп, Мелампус (гр. Melampus) — син Амітаона й Ідоменеї, брат Біанта, чоловік Іфіанасси; віщун і лікар, міфічний засновник культу Діоніса та жрецького роду, до якого стародавні зараховували також Амфіарая. М. підібрав і вигодував двох зміїв, які під час сну лизали йому вуха, тому він розумів мову тварин і за їхньою допомогою міг віщувати. Вилікував від божевілля дочок тірінфського царя Прета, за що одержав третю частину його держави. У місті Егостені був храм із статуєю М., щороку там улаштовували свято на його честь. М. вважали автором книги для віщунів.

МЕЛАНІПП (гр. Melanippos) — 1) один із хоробрих фіванців, який захищав місто під час походу сімох проти Фів; убив Тідея, а сам загинув від руки Амфіарая ; 2) ахайський юнак, що покохав жрицю Артеміди Комето і розділив з нею ложе в храмі богині. Розгнівана Артеміда наслала на країну неврожай і моровицю. Щоб уласкавити богиню, оракул наказав щороку приносити їй у жертву юнака й дівчину; 3) син Ареса й дочки Тритона Тритії, який заснував в Ахайї місто і назвав його ім’ям матері.

МЕЛАНІППА (гр. Melanippe) — 1) дочка Хірона ; завагітнівши від сина Елліна Еола, втекла на гору Пеліон і просила богів обернути її на кобилу, щоб не впізнав батько. Артеміда виконала прохання М., потім забрала її на небо і вмістила в одному із сузір’їв; 2) дочка Еллінового сина Еола, коханка Посейдона, якому народила близнят Бойота й Еола. Батько М. осліпив її й замкнув у вежі, а дітей звелів викинути. Їх знайшли й вигодували пастухи. Бездітна дружина ікарійського царя Метапонта Теано забрала близнят до себе. Пізніше вона народила двох синів, і коли хлопці підросли, наказала їм убити нерідних братів. Однак перемогли сини Посейдона, а Теано покінчила життя самогубством. Посейдон розповів близнятам, що він їхній батько і що мати перебуває у в’язниці. Хлопці вбили свого діда Еола й визволили матір, якій Посейдон повернув зір. Міф становить поширений в античності сюжет про покинутих дітей і зберігає сліди тотемного культу Посейдона в образі коня — чоловіка чорної кобили.

МЕЛАНТ (гр. Melanthos) — міфічний мессенський володар, якого прогнали Геракліди. М. прибув до Аттіки, захистив країну від навали беотійців, а вдячні мешканці віддали йому владу.

МЕЛАНТІЙ, Мелантей, Меланфій (гр. Melantheus) — син Долія, пастух кіз, невірний раб Одіссея. Коли женихи домагалися руки Пенелопи, стояв на їхньому боці і був згодом жорстоко за це покараний: Одіссей порубав його на шматки й викинув собакам.

МЕЛАНТО, Меланфо (гр. Меlantho) — німфа, дочка Девкаліона. Щоб домогтися її кохання, Посейдон перетворився на дельфіна.

МЕЛЕАГР (гр. Meleagros) — син калідонського владаря Ойнея та Алтеї, чоловік Клеопатри, учасник походу аргонавтів і калідонського полювання, герой етолійських міфів. Найбільше вславився тим, що вбив калідонського вепра. Одного разу Ойней, ушановуючи богів щедрим офіруванням, забув принести жертву Артеміді. Розгнівана богиня наслала на калідонські поля страшного вепра, який усе пустошив. Щоб убити вепра, зібралися славетні герої Греції: М., його дядько Плексіпп, брати Ід та Лінкей, Діоскури, Тесей, Пейрітой, Адмет, Ясон, Пелей, Іфікл, Амфіарай, Телемон і мисливиця Аталанта, в яку закохався М. Коли він убив вепра, між мисливцями вибухнула суперечка про те, хто з них має дістати нагороду переможця — голову й шкуру здобичі. М. присудив їх Аталанті, оскільки вона перша поранила вепра. В суперечці про нагороду за вбитого звіра М. убив свого дядька Плексіппа та його брата, чим викликав гнів матері. За версією, поданою в «Іліаді», через шкуру й голову вепра спалахнула війна між мешканцями етолійського міста Плеврона — куретами і калідонцями. За пізнішою версією міфа, оракул пророкував матері М., що її син помре, як тільки догорить поліно, що палало у вогнищі. Алтея погасила поліно й заховала його. Коли М. повбивав своїх дядьків, розгнівана Алтея кинула у вогонь головешку, від якої залежало синове життя. М. помер, а Клеопатра й Алтея повісилися. Міф про М. зародився в епоху материнського права. Ф. Енгельс наводить його у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» для висвітлення таких суспільних стосунків, коли брат вважався ближчим родичем, ніж син.

Міф опрацьовано в «Іліаді», в трагедіях Софокла й Евріпіда (не збереглися), а також у «Метаморфозах» Овідія. Художники зображували М. кремезним кучерявим юнаком у мисливському одязі, що спирається на голову вепра.

МЕЛІАДИ, Мелії (гр. Meliades) — мелійські німфи, що їх народила Гея від крапель крові Урана. М. вважалися виховательками Зевса.

МЕЛІКЕРТ (гр. Melikertes) — морське божество, син Атаманта й Іно, відоміший під ім’ям Палемона. Коли Іно з М., рятуючись від божевільного Атаманта, кинулися в море, їх прийняли нереїди. У Корінфі за велінням нереїд Сісіф установив Істмійські ігри на честь М.-Палемона і спорудив на Істмі храм Палемоніон, який прикрасив статуями Посейдона, Палемона й Левкотеї. Римляни ототожнювали М. зі своїм портовим божеством Портуном (Портумном). На монетах багатьох грецьких міст знаходимо зображення М. у вигляді хлопчика, що сидить на дельфіні або в колі морських божеств.

МЕЛІССА (гр. melissa — бджола) — німфа, родоначальниця бджіл. Стародавні греки вважали бджіл божественними комахами, оскільки організація їхнього життя у вулику й виведення нових роїв видавались подібними до суспільного життя й заснування колоній. Звідси уявлення про те, що бджоли — німфи, обернені на комах; 2) наймення жриць Деметри й Артеміди.

МЕЛЬПОМЕНА (гр. Melpomeпе) — одна з 9 дочок Зевса й Мнемосіни, муза трагедії. Спершу М. вважали музою пісні взагалі, згодом — журливої пісні. Зображували її високою жінкою на котурнах, у вінку з виноградного листя, в театральній мантії, з трагічною маскою в одній руці і з мечем або палицею в другій.

У переносному значенні М. — театр, сценічне втілення трагедії. Слава, славне товариство, за все те, що Ви зробили задля рідного кону, що піднесли його високо вгору і порівняли з постановами найкращих робітників і щирих послухачів тієї чарівної богині Мельпомени. Панас Мирний. Лист до І. К., М. К., П. К. Тобілевичів.

МЕМНОН (гр. Memnon) — син Еос і Тітона, брата Пріама, один із героїв Троянської війни, що виступав на чолі ефіопського війська проти греків. Брат М. Ематіон скинув його з престолу, але Геракл дорогою до саду Гесперид убив узурпатора і повернув владу М. Після загибелі Гектора М. пішов на допомогу своєму дядькові Пріаму і, вбивши Антілоха, сам загинув від руки Ахіллеса. На прохання Еос Зевс подарував М. безсмертя, а мати перенесла його до Ефіопії, де він далі владарював над своїм народом. За іншою версією, птахи-мемноніди, що постали з праху М. (варіант: птахами стали супутники М.), почали бій над поховальним вогнищем і власною кров’ю викупили йому життя. М., нібито, збудував місто Сузи і численні споруди в Азії та Єгипті. За часів римської імперії з його ім’ям пов’язували дві колосальні статуї єгипетського фараона Аменхотепа III, одна з яких вважалася зображенням М. За переказами, при сході сонця з цієї статуї линув жалібний звук — М. вітав свою матір Еос.

МЕМНОНІДИ (гр. Memnonides) — воїни Мемнона, які після його смерті були обернені Зевсом на птахів.

МЕН (гр. Меп) — фрігійське божество Місяця, яке шанували повсюдно в Малій Азії. У 3 ст. до н. е. культ М. проник до Аттіки. Часто згадується під прізвиськом Тиран; у пізніші часи злився з Аттісом. М. зображували юнаком із фрігійським ковпаком на голові, з півмісяцем та рогами, які виростають у нього з плечей.

МЕНЕКЕЙ (гр. Menoikeus) — син фіванського володаря Креонта ; ціною життя врятував рідне місто. Провісник Тіресій повідомив, що фіванці відіб’ють ворогів під час походу сімох проти Фів, якщо Креонт принесе в жертву власного сина. М. добровільно пожертвував своїм життям. Міф відбиває прадавній звичай приносити в жертву дітей володарів під час небезпеки (пор. міф про Іфігенію й ін.).

МЕНЕЛАЙ (гр. Menelaos) — лакедемонський цар, один з Атрідів, молодший брат Агамемнона, чоловік Єлени, батько Герміони й Мегапента. В епосі М. — спартанський владар, його дружину Єлену викрав Паріс, що спричинило Троянську війну. М. поплив під Трою з 60 кораблями. Відзначався мужністю й хоробрістю, був серед тих героїв, які, заховавшись у дерев’яному коні, прорвалися до міста. Йому допомагали богині Афіна й Гера. У двобої здолав Паріса (якого від смерті врятувала Афродіта), хоробро боронив тіло вбитого Патрокла. Після захоплення Трої ахейцями разом з Єленою відплив на батьківщину, однак за велінням Зевса буря розкидала його кораблі, і він мусив протягом 8 років блукати біля Кіпру, Фінікії, Ефіопії, Єгипту й Лівії. Кінець кінцем на острові Фарос він змусив Протея показати спосіб повернення на батьківщину. М. повернувся додому саме тоді, коли Орест ховав Клітемнестру й Егіста. Пізніші перекази доповнили міф про М. епізодом його зустрічі з Парісом у Дельфах до викрадення Єлени, а також розповіддю про перенесення М. (як зятя Зевса) живим до Елісію. Міф про М. широко використовували античні письменники. У мистецтві відома група «М. з тілом Патрокла».

Алегорично М. — зраджений чоловік.

МЕНЕСТЕЙ, Менесфей (гр. Menestheus) син Петея, який відняв у Тесея владу в Афінах.

МЕНЕТІЙ, Менойтій (гр. Menoitios) — 1) син Егіни, батько Патрокла, один з аргонавтів, 2) син титана Япета й Клімени (варіант: Асії), якого за жорстокість Зевс скинув у Тартар.

МЕНІППА (гр. Menippe) — 1) нереїда; 2) дочка співця Таміріса, за однією з версій, мати Орфея; 3) дочка Оріона, яку Афіна навчала ткацтва. Разом із сестрою Метіохою принесла себе в жертву, щоб урятувати країну аонів від чуми. МЕНС, Мента (лат. Mens — розум, думка) — римська богиня, що уособлювала людський розум. Храм М. споруджено наприкінці 3 ст. до н. е. після поразки римлян іля Тразіменського озера. Свято на її честь справляли в липні на Капітолії.

МЕНТОР (гр. Mentor) — приятель Одіссея, був опікуном його дому, коли герой брав участь у Троянській війні. В «Одіссеї» Афіна, допомагаючи Телемахові в пошуках батька, часто приймала вигляд М. Завдяки романові французького письменника Ф. Фенелона «Пригоди Телемаха» (1699 р.) ім’я М. стало відоме широким читацьким колам. Його почали використовувати як синонім слів «учитель», «порадник», «наставник». Тепер уживається здебільшого з іронічним забарвленням.

МЕРА (гр. Maira) — 1) донька Прета, подруга Артеміди; від Зевса народила Локра, за що Артеміда вбила її; 2) донька Атланта, дружина Тагеата, сина Лікаона ; 3) одна з нереїд; 4) собака Ерігони (див. Ікарій).

МЕРІОН (гр. Meriones) — товариш (або зведений брат) Ідоменея ; крітський лучник, що виніс труп Патрокла. За пізнішим міфом, М. після Троянської війни приплив до Сіцілії й оселився там.

МЕРКУРІЙ (лат. Mercurius) — римський бог торгівлі, пізніше ототожнений з Гермесом.

МЕРОП (гр. Merops) — володар острова Кос. Коли Артеміда вбила його дружину німфу Евфемею, хотів заподіяти собі смерть, проте Гера перетворила його на кам’яного орла.

МЕРОПА (гр. Merope) — 1) дочка мессенського володаря Кіпсела; дружина Геракліда Кресфонта, родич якого Поліфонт захопив владу, вбив чоловіка та старших синів М., і змусив її стати його дружиною. Згодом молодший син М. Епіт, що врятувався від смерті, вбив Поліфонта за допомогою матері. Цю версію міфа використав Евріпід у трагедії «Кресфонт». У новіші часи міф про М. використали Вольтер, Маффеї та ін.; 2) одна з океанід, мати Фаетона; 3) одна з Геліад, сестра Фаетона; 4) дочка Атланта, мати Главки, дружина Сісіфа ; 5) дружина корінфського царя Поліба, вихователька Едіпа; 6) дочка Ерехтея, мати Дедала.

МЕССАП (гр. Messapos) — 1) беотієць, який оселився в Італії; його ім’ям названо провінцію; 2) син Нептуна, приборкувач коней, етруський цар.

МЕСТРА (гр. Mestra) — дочка Ерісіхтона, яка була наділена даром перевтілення.

МЕТА (гр. Methe) — божество сп’яніння, що брало участь у почті Діоніса.

МЕТІДА (гр. Metis — мудрість) — перша дружина Зевса, одна з океанід. Коли Уран і Гея провістили Зевсові, що М. спочатку народить йому дочку, а потім сина, який позбавить його верховної влади, Зевс проковтнув дружину, а згодом із своєї голови народив Афіну. Перебуваючи всередині Зевса, М. дає йому мудрі поради.

МЕТІОХА (гр. Metіoche) — сестра Меніппи.

МЕФІТІС (лат. Mephitis) — богиня шкідливих випарів землі; мала святилища в Потенції, Середній Італії, Кремоні, а також у Римі, на пагорбі Ціспії.

МІГДОН (гр. Mygdon) — 1) фрігійський цар, який допомагав Пріамові у війні з амазонками; 2) владар бебриків, брат Аміка, вбитий Гераклом під час походу проти амавонок; 3) епонім македонської області Мігдонії.

МІДАС (гр. Midas) — син Гордія й Кібели, фрігійський владар, герой багатьох міфів. Згідно з однією версією, в його садах заблукав силен із почту Діоніса. М. гостинно прийняв його, за що дістав від Діоніса силу перетворювати все, до чого тільки доторкнеться, на золото. Владар став дуже багатим, однак йому загрожувала смерть з голоду, бо на золото оберталась і їжа. М. ублагав Діоніса зняти з нього чари. Бог наказав йому викупатись у річці Пактолі (міф, мабуть, пояснював золотоносність річки). В іншій легенді мовиться, що М. був одним із суддів у музичному змаганні між Аполлоном і Марсієм (варіант: Паном) і присудив першість Марсієві. Розлючений Аполлон нагородив за це М. ослячими вухами, які він ховав під фрігійською шапкою. Його таємницю знав лише цирульник, що змушений був мовчати під страхом смерті. Одного разу цирульник викопав ямку в землі й шепнув туди: «М. має ослячі вуха!». На цьому місці виріс очерет, який розшелестів світові владареву таємницю.

Вислів «цирульник М.» означає «базіка, людина, що не вміє берегти таємниць»; «М. суд» — суд неука; «М. вуха» — неуцтво, якого не можна приховати.

МІЛЕТ (гр. Miletos) — крітянин, син Аполлона, батько Кавна та Бібліди; епонім однойменного міста в Малій Азії. М. утік від Міноса й заснував оселю на узбережжі Карії.

МІЛІТТА (гр. Mylitta) — за Геродотом, ассірійська Афродіта.

МІМ (гр. Mimas) — 1) гігант, якого вбив Арес (варіант: Зевс); 2) син Еола, володар Еоліди; 3) один із кентаврів ; 4) бебрик, якого вбив Кастор під час походу аргонавтів ; 5) супутник Енея, син Аміка й Теано, що народився в одну ніч із Парісом.

МІНЕРВА (лат. Minerva) — римська богиня, покровителька письменства, мистецтва й ремесла, пізніше ототожнена з Афіною.

МІНІАДИ (гр. Minyades) — дочки орхоменськрго володаря Мінія Левкіппа, Арсіппа й Алкітоя, які зневажили культ Діоніса й відмовилися брати участь у його містеріях. Діоніс обернув їх на кажанів (варіант: покарав безумством).

МІНІЙ (гр. Minyas) — орхоменський володар, родоначальник племені мініїв, син Посейдона, батько ряду героїв — епонімів міст Беотії. Мініїв деякі міфографи ототожнювали з аргонавтами, а Ясона вважали нащадком М У сучасній науці мінії — умовна назва племен, які вдерлися на територію Середньої Греції на рубежі 3 — 2 тис. до н. е. Характерна сіра кераміка мініїв найраніше з’явилася в Орхомені (Беотія), де нібито жили нащадки М.

МІНОС (гр. Minos) — владар Кріту, син Зевса та Європи, брат Радаманта, Сарпедона, чоловік Пасіфаї, батько Аріадни й Андрогея. М. був мудрий та справедливий правитель і законодавець. В афінських переказах зображувався ворогом материкової Греції. Найбільш відомий міф про Мінотавра, якого народила Пасіфая. За владарювання М. Дедал збудував лабіринт. Після смерті М. разом з Радамантом та Еаком став на тому світі суддею над душами померлих. Давню крітську культуру відомий археолог Еванс назвав мінойською.

МІНОТАВР (гр. Minotauros) — за уявленнями давніх греків, — люте страховисько з людським тулубом і бичачою головою, якого народила від морського бика дружина царя Міноса Пасіфая. М. жив нібито в лабіринті, який збудував Дедал. Пожирав злочинців, а також данину з Афін, звідки йому щороку (варіант: раз на три роки) посилали сімох юнаків і сімох дівчат. Його вбив Тесей. Міф про М. пов’язаний з тотемістичними віруваннями і нагадує, що колись приносили в жертву людей. Цей міф, зокрема боротьбу Тесея з М., відображено в багатьох творах античних митців 1 письменників.

МІНТА (гр. Minthe) — німфа, коханка Аїда, яку Деметра (варіант: Персефона) обернула на рослину м’яту.

МІРІНА (гр. Мугіпа) — владарка амазонок, військо якої здобуло багато перемог. М. воювала з горгонами, підкорила Лівію, здійснювала спустошливі походи до Аравії та Малої Азії, але загинула від рук фракійського царя Мопса та скіфа Сіпіла. В епосі згадується курган М. біля мурів Трої. Виклад походів амазонок на чолі з М. у Діодора Сіцілійського е прикладом евгемеристичного тлумачення міфів.

МІРМІДОНИ, мірмідоняни (гр. Myrmidones) — назва ахейського племені в Фессалії, звідки вони колонізували острів Егіну. За однією міфологічною версією, їх називали м., тобто «мурахами», тому, що вони були витривалі й терплячі, немов мурахи. М. пішли за Пелеєм у вигнання; під Троєю воювали на боці Ахіллеса й Патрокла. За іншими версіями, м. дістали назву від Мірмідона — сина Зевса й Еврімедузи, до якої Громовержець з’явився у вигляді мурашки. Існує також варіант, за яким на прохання царя Егіни Еака Зевс перетворив на людей мурашок.

У переносному значенні м. — підвладні, які сумлінно виконують усі накази.

МІРРА, СМІРНА (гр. Myrrha) — дочка й коханка Кініра, від якого народила Адоніса.

МІРТІЛ (гр. Myrtilos) — візник елідського володаря Еномая, якого підкупив Пелоп, щоб здобути руку володаревої дочки Гіпподамії.

МІСЕН, Мізен (гр. Misenos) — супутник Одіссея, за іншими версіями, товариш і сурмач Гектора, після загибелі якого став супутником Енея. Коли кораблі Енея стояли біля берегів Кампанії, М. похвалився, що він кращий сурмач, ніж боги. Почувши це, обурений Тритон так засурмив у свою мушлю, що М. від сили звуку впав у море й потонув. Похований біля Кумської гавані на мисі, що став зватися його ім’ям (мис Мізенум).

МІСТЕРІЇ (гр. mysterion — таємниця) — пов’язані з таємними культами релігійні обряди. М. були поширені в Греції та в Римі, в них могли брати участь лише втаємничені, так звані місти. Обряди в м. зводилися до драматизованої вистави відповідного священного міфа: страждання, смерть і відродження Діоніса, викрадення Персефони й ін. М. найчастіше відбувалися вночі. Найбільш популярними в давній Греції були елевсінські м. на честь Деметри й Персефони, вакхічні — на честь Діоніса, самотракійські — на честь кабірів, а також м., пов’язані з культом Кібели, Мітри, Ісіди та ін. М. сягають первісних магічних обрядів, що давали їхнім учасникам право, за уявленнями стародавніх, на покровительство божества. Обряд утаємничення в м. пов’язаний з поширеними в усіх давніх народів випробуваннями при переході з однієї вікової категорії до іншої (ці випробування звалися ініціаціями). Скажімо, юнак, що ставав чоловіком, мусив попередньо готуватися, приносити жертви, випробовувати свою стійкість тощо. Велике поширення м. в античному світі пояснюється, певне, сподіванням на вічне раювання після смерті.

МІСТИ (гр. Mystai) — втаємничені учасники містерій. Уведення в м. складалося з кількох ступенів, а втаємничені поділялися на розряди. М. давали присягу зберігати в таємниці все, що відбувалося під час містерій (молитви, богослужіння, таємні ймення богів тощо).

МІТРА, Мітрас (гр. Mithras, ав. Mithra) — народжене зі скелі іранське божество сонця і світла. Найпопулярніші міфи про М. стосуються його дружби з богом сонця, здолання ним міфічного бика (сюжет, найчастіше відображуваний у мистецтві) тощо. Культ М., значною мірою забарвлений астрологічними елементами, перенесли на захід кілікійські пірати. В елліністичну епоху цей культ поширювався серед найбідніших людей. У Римі М. разом із Sol Invictus (Непереможним Сонцем) шанували воїни й купці азіатського походження. Шанувальники М. брали участь у містеріях у підземних гротах (складали жертви, приймали своєрідне очисне хрещення кров’ю тощо). Залежно від ступеня втаємничення шанувальники М. ділилися на 7 груп, підлеглих 7 планетам.

МІФ (гр. Mythos — переказ, оповідання) — вигадане оповідання, в якому явища природи або історичні події зображуються й з’ясовуються в персоніфікованій формі (див. Міфологія ).

МІФОЛОГІЯ (гр. Mythologia — виклад стародавніх переказів) — перекази, оповідання, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. На ранній стадії людської історії в м. химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д. Грецькі міфи — це розповіді про богів, героїв, про їхні подвиги тощо. Почасти вони зустрічаються в римській переробці, з латинськими назвами богів. Грецькі міфи відбивають численні пережитки групового шлюбу, матріархату, кривавої помсти, боротьби батьківського права з материнським. Разом з тим у цих переказах знаходимо чимало історичних подій (Троянська війна, похід сімох проти Фів, Геракліди й ін.) Щодо походження міфів існують різні погляди. Прибічники міфологічної школи вбачали в міфах образно-поетичні оповідання про рух Сонця й Місяця по небу, про блискавку, грім, вітри тощо. Г. Спенсер та його послідовники шукали в цих переказах відображення історичних подій, у міфічних персонажах убачали реальних людей, предків (див. Евгемеризм ). Послідовники 3. Фрейда знаходили в міфах сублімацію підсвідомих еротичних емоцій. Складне питання стосунків м. з релігією. Одні вчені ототожнювали їх (наприклад, міфологічна школа), інші вважали м. за нижчу стадію релігії. Дехто протиставляв їх, підносячи релігію і твердячи, що домішка міфології тільки забруднює релігію. Натомість марксисти, зокрема М. Горький, стверджують, що саме домішка релігії псує міфологію, яка спочатку являла собою творчу фантазію людини, засновану на її трудовому досвіді. Грецька м. — один з найважливіших елементів античної культури.

МНЕМОСІНА, Мнемозіна (гр. Mnemosyne) — титаніда, дочка Урана і Геї ; спочатку уособлення, а згодом богиня пам’яті, мати дев’яти муз, яких народила від Зевса. Біля печери Трофонія в Беотії протікали два струмки: струмок Лети, а якого пили ті, хто йшов просити поради оракула, і струмок М., звідки пили ті, хто вже дістав відповідь. М. зображували здебільшого в оточенні муз, хоч існують і окремі статуї богині.

В переносному розумінні М. — пам’ять.

МОЙРИ (гр. Moirai, moira — частка, доля) — дочки богині ночі Нікс (за іншою версією — Зевса й Феміди, за Платоном — дочки божества неминучості Ананке ): Клото, Лахесіс, Атропа (Атропос). Богині долі і призначення людей. З м. було пов’язане все життя людини. Клото (Прядильниця) пряла нитку людського життя, Лахесіс (Дарувальниця) вела її крізь усі мінливості долі, Атропа (Невідворотна) перетинала нитку, коли наставала хвилина смерті. М. вважались охоронницями ладу у всесвіті та в стосунках між людьми; вони мали владу й над долями богів. Навіть боги не можуть урятувати людину від смерті, якщо це суперечить долі. Платон уявляв м. як сили вищого світового порядку: вони сиділи на небі на троні, в білому вбранні, з вінками на головах і пряли під звуки гармонії сфер. Від них залежало людське життя: їх прикликали, коли народжувалася дитина, молоді приносили їм жертви в день шлюбу, а вершники складали їм обітниці перед змаганнями. Зображували м. статечними жінками з кужелем, терезами, ножицями або сувоєм папірусу, на якому записані непохибні слова долі. Їм приносили в жертву фрукти, мед, квіти. Римляни звали м. парками. Образ м. зустрічаємо в мистецтві різних народів.

У сучасній мові м. (парка) також уживається як синонім слова доля.

...Спадок — се фатум, се мойра, се бог, що молиться до чотирнадцятого коліна... Леся Українка. Блакитна Троянда.

МОЛОСС (гр. Molossos) — син Неоптолема й Андромахи, що стала його бранкою після падіння Трої; епонім відповідної області в Епірі та її мешканців молосів.

МОЛОХ (гр. Moloch), Молех (гебр. Melek) — шановане в Палестині, Фінікії та Карфагені божество природи й сонця, в жертву якому спалювали живцем людей, особливо дітей.

Переносно вживається як символ жорстокої сили, що вимагає багато жертв.

Всякий капітал тоді лише мав вартість для людства, якщо обертається на корисні для людства речі, а в противнім разі став тільки молохом, що пожирав тисячі жертв, але не творить нічого живого. І. Франко. Лель і Полель.

МОМ (гр. Momos) — божество глузування й лихослів’я; син Нікс, брат Танатоса, Гіпноса, Гесперид, мойр, Немесіди й Еріди. М. ганив богів, коли вони давали дари людям, порадив Зевсові викликати Троянську війну, щоб зменшити тягар землі. За невпинне лихослів’я Зевс вигнав М. з Олімпу. Інший міф розповідає, що М. лопнув від злості, бо не міг в Афродіти знайти жодних вад.

МОНЕТА (лат. Moneta) — епітет Юнони. Від цього епітета дістав назву монетний двір, що був на Капітолійському пагорбі в храмі М.

МОПС (гр Mopsos) — 1) фессалієць, син Ампіка й німфи Хлоріди, славетний віщун аргонавтів ; відомий мисливець у калідонському полюванні та учасник боротьби лапітів з кентаврами. Помер від укусу змії в Лівії, де його обожнювали як героя. М. мав свій оракул; епонім фессалійського міста Мопсіон; 2) син крітянина Ракія (варіант: Аполлона) й Манто; мав свій оракул у Колофоні та Маллосі в Кілікії. За одним із міфів подолав у змаганнях віщуна Калханта, який не зміг пережити своєї поразки.

МОПСОП (гр Mopsopos) — стародавній владар Мопсопії (так первісно називали Аттіку).

МОРФЕЙ (гр. Morpheus) — син Гіпноса, бог сновидінь. За міфами, М. з’являвся людям уві сні в людських образах.

В античному мистецтві М. зображували у вигляді чоловіка з крилами; образ бога сновидінь надихав художників пізнішого часу: існують статуї Гудона, Ф. Толстого й ін.

Вислів «бути в обіймах М.» означає «спати солодким сном».

Підкравсь Морфей, божок щасливий, На очі нищечком дмухнув, Наслав мені той сон лінивий, І я незчувсь, коли заснув. Л. Глібов. Казки. Дуля.

МУЗИ, Муси (гр. Musai) — у грецькій міфології дочки Зевса й Мнемосіни, богині поезії, мистецтв і наук. Вони жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас, де б’є священне Кастильське джерело, однак їхньою улюбленою оселею були узгір’я Піерії під Олімпом. За місцевостями, де жили м., вони мали епітети аоніди, аонійські сестри, парнасиди, касталіди, гіппокреніди, піериди.

Спочатку кількість м. була невизначена: вони вважалися покровительками пісень і танців. У пізніші часи м. стало дев’ять і кожній з них доручили певне мистецтво, яке вона повинна була особливо пильнувати. Щоб легше було розпізнати, якою галуззю мистецтва чи науки опікується м., її зображували в скульптурах і на малюнках з постійними атрибутами. Як богині співу м. були пов’язані з Аполлоном, що мав епітет Мусагет — Проводир м. У Римі м. називали каменами.

Гесіод, який вважався жерцем м., змалював їх у «Теогонії».

У переносному значенні м. — натхнення, творчість.

З слова живого скуй самопали Й з ними між люди йди. Бий ними, Музо, всяку неправду. Хто б не вчинив її — бий! Панас Мирний. До сучасної Музи.

МУНIX (гр. Munichos) — 1) епонім аттічної гавані Муніхія; 2) владар молосів, віщун богів.

МУСАГЕТ (гр. Musagetes — той, що веде муз) — епітет Аполлона й Діоніса як проводирів муз.

МУСЕЙ, Мусайос (гр. Musaios) — міфічний співець, провісник, якого вважали учнем або сином Орфея (варіанти: Ліна, Евмольпа ) та Селени.

МУСЕЙОН (гр. museion) — місце, присвячене музам, храм муз, згодом заклад, призначений для творів мистецтва, пов’язаних з музами (звідси — музей). У добу еллінізму створено славнозвісний Александрійський музей (280 р. до н. е.), до складу якого входила Александрійська бібліотека.

МУТА (лат. Muta — німа) — італьська німфа, яку боги покарали німотою за надмірну балакучість. М. називали також Такітою (Мовчазною).











Попередня (Ж-К)     Головна     Наступна (Н-П)


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.