Попередня (Л-М)     Головна     Наступна (Р-Т)







НАВЛОН (гр. naulon) — плата Харонові за перевіз через річку Стікс. Для цього греки й римляни клали в рот небіжчикові монету.

НАВПЛІЙ (гр. Nauplios) — 1) міфічний аргоський мореплавець, син Посейдона, батько Прета й Дамастора; епонім міста Навплії; 2) евбейський владар, чоловік Клімени (варіант: Філіри або Гесіони), батько Паламеда, якого під час облоги Трої за намовою Одіссея звинуватили в зраді й убили. Навплієві не вдалося захистити честь сина і він почав мститись ахейцям. Намовляв жінок героїв, які воювали під Троєю, зраджувати чоловіків; коли ахейці поверталися з-під Трої додому, Н. засвітив фальшивий маяк, через що багато кораблів розбилося.

НАВСІКАЯ (гр. Nausikaa) — дочка феакійського царя Алкіноя. Афіна з’явилася їй уві сні й наказала йти вранці з рабинями на берег моря. Там Н. знайшла Одіссея, що зазнав корабельної аварії, і повела його до дому свого батька. Н. закохалася в Одіссея, але той через тугу за батьківщиною не одружився з нею. У післягомерівських міфах Н. — дружина Телемаха.

Образ Н. надихав художників П. П. Рубенса, П. Ластмана, Я. Йорданса, В. Сєрова та поетів М. Рильського, М. Зерова.

НАВСІТОЙ (гр. Nausithoos) — 1) син Посейдона, володар острова Схерія, батько Алкіноя ; 2) керманич Тесея під час плавання на Кріт; 3) син Одіссея та німфи Каліпсо.

НАКСОС (гр. Naxos) — острів в Егейському морі, осередок культу Діоніса, що знайшов тут Аріадну (яку за наказом богів залишив Тесей ) і одружився з нею.

НАНА (гр. Nana) — німфа, мати Ammica.

НАПІВБОГИ (гр. Hemitheoi) — у грецькій і римській міфології божества нижчого ряду, народжені від богів і смертних жінок або від богинь і смертних чоловіків. До напівбогів відносили Геракла, сина Зевса й Алкмени, Ахіллеса, сина Фетіди й Пелея і т. д. Були напівбоги, що походили від смертних батьків, але своїми геройськими подвигами піднеслися до гідності богів (Тесей, Персей та ін.).

НАРКІС, Нарцис (гр. Narkissos) — син річкового бога Кефіса й наяди Ліріопи, вродливий юнак, улюбленець німф, мисливець. Нехтував усіх дівчат, які в нього закохувалися. Богиня Немесіда, караючи Н. за пиху, призвела до того, що якось на полюванні він побачив у джерельній воді своє відображення і так закохався в нього, що з любові помер. На могилі Н. виросли квіти (нарциси). За іншою версією міфа, боги покарали Н. за те, що він зневажив кохання німфи Ехо.

Міф про Н. опрацював Овідій у «Метаморфозах». На сюжет міфа створили опери Ф. Каваллі, А. Скарлатті, Х.-В. Глюк; П. Кальдерон написав драму.

У переносному значенні Н. — самозакохана людина. В. І. Ленін, характеризуючи дії буржуазних демократів та лібералів Росії після Лютневої революції, писав:

«Ці боягузи, базіки, самозакохані нарциси і гамлетики махали картонним мечем і навіть монархії не знищили!» В. І. Ленін. До четвертих роковин Жовтневої революції.

НАЯДИ (гр. Naiades) — німфи джерел, річок та озер. Належали до почту Зевса, Посейдона, Афродіти та інших богів. Їх шанували як покровительок сил природи, прихильних до людей і тварин. Н. опікувалися шлюбом, уміли лікувати й віщувати, їх пов’язували зі співом та поезією, а плескіт води вважали за розмову н.

НЕЙТ (гр. Neith, єг. Njt) — єгипетська богиня, яку елліни називали єгипетською Афіною.

НЕКЕССІТАС, Нецессітата (лат. Necessitas) — уособлення неминучості, тотожна грецькій Ананке. За Горацієм, Н. іде перед Фортуною й несе в правій руці цвяхи, клини, скоби та розтоплений свинець.

НЕКТАР (гр. nektar) — напій олімпійських богів, що давав їм вічну молодість і безсмертя (пор. амбросія ). У ботаніці нектар — солодкий сік рослин.

Переносно — надзвичайно приємний напій.

Кожну мить нектар солодкий Я спрагнілим серцем п’ю. О.Олесь. Золоті хвилини линуть.

НЕЛЕЙ (гр. Neleus) — син Посейдона й Тіро, брат-близнюк Пелія, батько Нестора, пілоський цар. Тіро залишила синів і вийшла заміж за Кретея, владаря Іолка. Хлопчиків знайшли й виховали пастухи. Після смерті Кретея юнаки вступили в боротьбу за владу над Іолком. Переможений Н. утік до Мессенії, заснував місто Пілос, одруж ився з Хлорідою і мав від неї дванадцятьох синів та дочку Перо. Н. відмовив Гераклові в очищенні, коли герой прибув до Пілоса після вбивства Іфіта. Геракл убив одинадцятьох синів Н. За Павсанієм, Н. помер у Корінфі, де Сісіф спорудив йому гробницю.

НЕМЕЙСЬКИЙ ЛЕВ (гр. Ho leon tes Nemeas) — виплід Тіфона та Єхидни, страхітливий хижак, який пустошив арголідську долину Немею. Тіло його було невразливим до будь-яких ударів; нападав на мешканців Арголіди і нищив їхні отари. Геракл задушив лева, загнавши його в печеру (перший подвиг героя). Шкура хижака стала невід’ємним атрибутом героя. Для вшанування подвигу Геракла Зевс перетворив Н. л. на сузір’я.

НЕМЕЙСЬКІ ІГРИ (гр. ta Nemeia) — усееллінські ігри на честь Зевса в Немеї, що відбувалися кожного другого року (у 2-му та 4-му році кожної олімпіади). За міфами, засновником Н. і. був Адраст ; за однією з версій — Геракл (на згадку про боротьбу з Немейським левом ). Змагання в Немеї були такі самі, як і на Олімпійських іграх. Переможці одержували гілки та вінки 8 плюща або сосни. З утвердженням християнства, поряд з іншими іграми, Н. і. були заборонені.

НЕМЕСІДА, Немезіда (гр. Nemesis) — одна з дочок Нікс (Гесіод), богиня людської долі, покровителька суспільного порядку, уособлення кари богів. Грецька мудрість зобов’язувала бути поміркованим у словах, учинках і прагненнях. Meden agan («Нічого понад міру») — одна з золотих думок семи грецьких мудреців. Хто хизується своєю силою й успіхом, підноситься над іншими, той зневажає богів і рано чи пізно буде покараний. Прикладів таких є чимало в міфічних оповідях, немало їх і в історії (Крез, Ніоба та ін.), Н. особливо суворо карала володарів за всяку надмірність, пиху й гординю. Найславетніший храм Н. був у Рамні, маленькому селищі поблизу Марафона. У цьому храмі містилася статуя богині (нібито роботи Фідія). Митець вирізьбив її з мармурової брили, яку заготовили перси для пам’ятника на честь своєї перемоги; ця статуя була символом Н., що карає за загарбницькі прагнення ворогів. За однією з версій, Н. — мати Єлени (див. Леда ).

Образ Н. інколи зливається з образом Геї або Афродіти. Н. шанували й у Римі. Зображували її, як правило, з крилами, з мечем або бичем у руці; атрибутами богині були також терези, вуздечка, колісниця з грифонами.

У переносному значенні Н. — кара, відплата.

НЕНІЯ (лат. Naenia) — поховальна пісня в римлян, яку виконували найняті для цього жінки-плакальниці. Н. звалася також богиня — уособлення голосіння. Вона мала свій храм поблизу Рима.

НЕОПТОЛЕМ, ПІРР (гр. Neoptolemos, Pyrrhos) — син Деїдамії та Ахіллеса. Під час переховування при дворі Лікомеда Ахіллес звався Піррою, звідси друге ймення Н. — Пірр. Згідно з оракулом, участь Н. в Троянській війні була умовою перемоги греків, тому Одіссей і Фенікс привезли його під Трою. У війні з троянцями Н. уславився геройськими подвигами, був серед членів залоги в Троянському коні. Помстився за смерть батька, вбивши Пріама, Астіанакта й Поліксену. При розподілі бранців одержав Андромаху та Гелена. Після щасливого повернення до Епіру одружився з дочкою Менелая та Єлени Герміоною, яку раніше було обіцяно Орестові. Розгніваний Орест убив Н.

НЕПТУН (лат. Neptunus) — італьське божество хмар, дощу й вод, ототожнене з грецьким Посейдоном. Був також покровителем коней і змагань на колісницях; звідси його вівтарі в колосеумі, в цирку Фламінія та ін. У Римі на Марсовому полі стояв храм Н., споруджений Агріппою на честь перемоги над Секстом Помпеєм. Свято Н., так звані нептуналії, справляли під час найбільшої посухи 23 липня. Н., як і Посейдона, зображували з тризубцем.

НЕРЕЇДИ (гр. Nereides) — морські німфи, дочки Нерея й Доріди. В епосі їх 34 (за іншими джерелами — 100, найчастіше — 50). Відзначалися надзвичайною вродою. Найбільш відомі Фетіда, Амфітріта й Галатея. Жили в батьковому палаці на дні моря, де пряли і ткали, співаючи пісень. Зображували їх дівчатами, що граються в морських хвилях із дельфінами й тритонами.

Метафорично нереїди — морські хвилі.

НЕРЕЙ (гр. Nereus) — морський дід, покровитель моряків, син Понта й Геї, батько нереїд. Як і інші морські божества, Н. був наділений даром віщування і міг прибирати різних постатей. Жив у срібному гроті Егейського моря, де сидів разом із своєю дружиною Дорідою на престолі. Показав Гераклові шлях до саду Гесперид після того, як герой зумів схопити його і вдержати, незважаючи на те, що Н. обертався на полум’я, воду тощо. Н. зображували бородатим дідом, що сидить на тритоні з водоростями в повіках та волоссі, з тризубцем у руці.

НЕСС (гр. Nessos) — кентавр, який перевозив через річку Геракла та його дружину Деяніру і своєю підступною порадою згубив героя.

НЕСТОР (гр. Nestor) — один із дванадцяти синів Нелея та Хлоріди ; в епосі чоловік Еврідіки, за іншими міфами, — Анаксібії, пілоський цар. Коли ображений Геракл убивав дітей Нелея, Н. не було в Пілосі. Замолоду Н. відзначався хоробрістю, а в старості — мудрістю, звершив чимало геройських подвигів. Брав участь у битві лапітів з кентаврами, в калідонському полюванні та в поході аргонавтів. До походу на Трою Н. владарював уже над третім людським поколінням. Під час Троянської війни привіз на 90 кораблях пілосців і разом із своїми синами Антілохом і Трасімедом боровся проти троянців. Прославився мудрими порадами, а красномовством перевершував Одіссея. Після Троянської війни Н. разом із Трасімедом щасливо повернулися до Пілосу. Через 10 років після падіння Трої Н. відвідав Телемах, який розшукував Одіссея.

У переносному значенні Н. досвідчений старий, мудра людина, добрий порадник.

НЕФЕЛА (гр. Nephele) — богиня хмар, дружина Атаманта, мати Фрікса й Гелли.

НІКЕ, Ніка (гр. Nike — перемога) — богиня перемоги, уособлення звитяги (у римлян Вікторія ). За Гесіодом, дочка титана Палланта й океаніди Стікс, сестра Завзяття, Наполегливості й Сили. Вона присутня під час битв і змагань борців, приймає жертви після перемоги, летить над землею із звісткою про щасливе закінчення війни, звуками сурми сповіщаючи про тріумф героїв. У мистецтві Н. наділена численними індивідуальними рисами, тим часом як римська Вікторія — лише алегорія. У грецькій релігії Н. — атрибут Зевса й Афіни. Первісно була епітетом Афіни. Давньогрецький скульптор Фідій поставив Н. на долоні двом величезним статуям — Олімпійському Зевсові і бронзовій Палладі-Афіні, і тим самим зробив символом окремого божества. Скульптор Антерм із Хіосу перший спорудив статую Н. з крилами та лавровим вінком. Зображення богині знаходять на вазах, лампадах, гемах та в стінному розписі. Олександр Македонський споруджував Н. жертовники на всіх етапах свого звитяжного походу. Римський імператор Август поставив Н. в сенаті, назвавши латинським іменем Вікторія. Богиня стояла на кулі, що зображувала Землю, у витягнутій правій руці вона тримала вінок, у лівій — пальмову гілку. Імператор Константна дав у руки Н. хрест. Скульптура «Н. Самотракійська» належить до найкращих творів античного мистецтва 4 ст. до н. е.

НІКОМАХ (гр. Nikomachos) — онук Асклепія, син Махаона й Антіклеї; у Фарах Н. та його брата Горгаса шанували як героїв, покровителів медицини. Від Н. виводився рід Арістотеля.

НІКОСТРАТА (гр. Nikostrate) аркадська німфа, мати Евандра.

НІКС, Нікта (гр. Nyx) — уособлення ночі. В епосі Н. — могутня богиня, яку шанував сам Зевс, у Гесіода — дочка Хаоса й сестра Ереба, від якого в неї народилися Ефір (Етер), День, Танатос (Смерть), Гіпнос (Сон), Омана, Старість, Сновидіння, богині смерті — Кери, Сум і ін. Н. жила в Аїді. В орфіків вона першопричина світу, споріднена з божеством смерті. Грецькі трагіки зображували її на колісниці, крилатою, в чорному вбранні, поцяткованому зірками.

НІКТЕЙ (гр. Nykteus) — батько Антіопи.

НІМФИ (гр. Nymphai; nymphe — дівчина, наречена, молода жінка) — другорядні божества, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили та явища природи. Лісові н., що жили на деревах, звалися дріадами, гамадріадами, гірські — ореадами, або орестіадами, німфи текучих вод — наядами, морські німфи — нереїдами, океанідами тощо. За міфами, н. були довговічні, але не безсмертні. Від шлюбів н. з богами народжувалися герої (Ахіллес, Еак). Перебуваючи поблизу людей, н. краще, ніж олімпійці, розуміли їхні потреби й турботи, нерідко допомагали людям або карали їх. Дзюрчання струмків, шелестіння лісу, дзижчання комах — усі голоси весни й літа були ніби їхнім співом. Вони були втіленням усього приємного, зворушливого, милого в природі. Культ н. був дуже поширений у Греції й Римі, де їм споруджували величні храми. У мистецтві їх зображували вродливими веселими напівоголеними Легковажними дівчатами.

Переносно н. — вродлива жінка. О ця усмішка вниз і погляд скоса! В яку ж ти, німфо, неповторну мить Найчарівніша? В. Мисик. Біля криниці.

НІОБА, Ніобея (гр. Niobe) — дочка фрігійського царя Тантала, дружина фіванського владаря Амфіона, сестра Пелопа. Н. пишалася тим, що мала 12 дітей (пізніші версії подають іншу кількість: Евріпід — 14 дітей, Сапфо — 18, Піндар — 20) і зневажала богиню Лето (Латону), в якої їх було лише двоє. Діти Лето Аполлон і Артеміда жорстоко помстилися за образу матері. В один день вони повбивали стрілами дітей Н., яка з найщасливішої в світі матері стала найнещаснішою. Перекази по-різному розповідають про місце загибелі дітей Н.: в епосі знаходимо, що синів убито на полюванні, а дочок у царських хоромах; Аполлодор твердить, що сини були вбиті під час спортивних змагань, а дочки — біля могили своїх братів (Овідій). Амфіон, довідавшись про загибель дітей, трупи яких були поховані лише десятого дня, заподіяв собі смерть. У невтішному горі Н. весь час плакала і нарешті перетворилася на скелю, з якої тік струмок її сліз.

До образу Н., що став символом матері-страдниці, зверталося багато письменників і митців. Найбільш відома група «Н. з дітьми» роботіКопаса (в римській копії), яка зберігається у Флоренції. У пізніших творах літератури та мистецтв; Н. — уособлення горя та страждання. У європейському живописі мотиви міфа про Н. відбито в творах Дж. Романо, Дж. Б. Россі, Я. Тінторетто й ін. В українській літературі образ Н. використали Леся Українка, Ольга Кобилянська та ін.

НІС (гр. Nisos) — 1) син Пандіона (варіант: Ареса), мегарський цар. Мав пурпурове чи золоте волосся, від якого залежали його життя й доля Його держави. Коли Мінос під час походу проти Афін обложив Мегару, дочка Н. Скілла покохала крітського царя. За намовою останнього відрізала чарівне батькове волосся і тим самим убила його. Здобувши Мегару, Мінос наказав прив’язати Скіллу до корабля та втопити її в Саронійській затоці. Міф про Н. — стародавня народна казка про чарівне волосся, яке робить героя нездоланним; 2) супутник Енея, друг Евріала, разом з яким загинув у нічній сутичці з рутулами.

НІСА (гр. Nysa) — місцевість, де німфи виховували Діоніса. Згодом чимало грецьких місцевостей, де нібито виховувався бог, уважалися священними. Таким чином Н. була в Фракії, Македонії, Фессалії, Бестії та в інших областях.

НОТ (гр. Notos, notis — волога) — бог південного вітру, один із синів Астрея та Еос; брат Борея, Зефіра й Евра. Завжди приносить дощі й тумани.

НУМІТОР (лат, Numitor) — етруське ймення, похідне від імені Нума. Син Прока, владар Альби, батько Реї Сільвії, брат Амулія, який позбавив Н. верховної влади. Однак онуки Н. Ромул і Рем повернули владу дідові.

НУНДІНА (лат. Nundina) — у римлян богиня, що давала ім я новонародженому.










ОГІГ (гр. Ogygos) — син Беота (або Посейдона), перший володар області Фів Беотійських.

ОГІГІЯ (гр. Ogygia) — міфічний острів, коло якого розбився корабель Одіссея ; на цьому острові жила німфа Каліпсо.

ОДІССЕЙ (гр. Odysseus) — герой давньогрецького епосу, міфічний владар острова Ітака, син Лаерта й Антіклеї, один з головних героїв Троянської війни, оспіваний в «Іліаді» й «Одіссеї». Славився розумом, розсудливістю, хитрістю і красномовством, тому брав участь у численних посольствах. Дружиною О. була Пенелопа, котру він одержав від Тіндарея як нагороду за мудру пораду (варіант: за перемогу в змаганнях із бігу). У Мессені О. зустрівся з Іфітом, що подарував йому лук Евріта. У майбутньому під час відсутності О. ніхто з женихів Пенелопи не міг натягнути тятиви цього лука. Агамемнон ледве вмовив О. приєднатися до ахейських вождів у поході проти Трої. О. намагався повернути Єлену мирним шляхом. На десятому році війни він переконав ахейців продовжувати облогу Трої, був одним із послів до Ахіллеса, коли той посварився з Агамемноном. Після смерті Ахіллеса ахейці присудили О. Ахіллесів обладунок, що прогнівило Аякса Теламоніда. О. кілька разів ходив під Трою як вивідач; йому пощастило зловити троянського розвідника Долана і (за пізнішими переказами) викрасти священну статую покровительки Трої Паллади (палладій). Він був серед тих, що сховалися в Троянському коні, перший побіг разом з Менелаєм до будинку Деїфоба, якого переміг у запеклому двобої. Ще більше прославили О. численні пригоди, коли він, повертаючись додому, десять років блукав світом. Про все це йдеться в «Одіссеї». У цьому епосі розповідається і про життя родини героя на острові Ітака — дружини Пенелопи та сина Телемаха. В «Одіссеї» багато фантастики. Під час своїх мандрів О. побував у кіконів (Фракія), де втратив 72 супутників; у країні лотофагів, у кіклопів, де разом із 12 супутниками насилу вирвався я печери велетня Поліфема. На прохання осліпленого Поліфема Посейдон постійно переслідував О., насилаючи страшні вітри й морські шторми. Герой побував у бога вітрів Еола, у чарівниці Кірки, в німфи Каліпсо. Нарешті, втративши кораблі й товаришів, О. за допомогою царя феаків Алкіноя та його доньки Навсікаї повернувся на Ітаку. Він прийшов додому у вигляді жебрака й довідався, що сто женихів добиваються руки Пенелопи, вважаючи її чоловіка мертвим. У стрільбі з лука, якого подарував колись Іфіт, лише О. зміг натягнути тятиву й пустити стрілу так, що вона пройшла крізь отвори в сокирах, і тим виграти змагання женихів. З цього ж лука герой перестріляв усіх суперників. О. — образ людини бурхливого періоду історії стародавньої Греції, коли робились перші спроби колонізації, відкривалися нові землі, коли потрібна була не тільки міць зброї, а й хитрість, розважливість.

Образ О. знаходимо в численних літературних творах (трагедії Софокла «Філоктет», «Аякс», Евріпіда «Іфігенія в Авліді» й ін.). Його зображено на фресках (у Помпеях) та вазах. До міфа про О. зверталися також П. П. Рубенс, П. Тібальді, А. Карраччі, Дж. Ромні та інші художники. У літературі та музиці пізнішого часу сюжет цього міфа використовували Л. Дольче, Лопе де Вега, Т. Корнель, Я. Княжнін, Ш. Гуно та багато інших письменників і композиторів. У переносному розумінні О. — мандрівник, одіссея (від назви давньогрецького епосу) — тривалі мандри, пригоди, блукання.

Прекрасно, коли, споглядаючи на екрані сповнену великого соціального драматизму одіссею своїх героїв, глибоко схвильовані глядачі самі роблять для себе висновки. О. Довженко . Прогресивне кіно Італії.

ОЇКЛ (гр. Oikles) — батько Амфіарая, товариш Геракла в поході проти Лаомедонта, в боротьбі з яким загинув.

ОЇЛЕЙ (гр. Oileus) — володар опунтійських локрів, батько Аякса Оїліда й Медона, учасник походу аргонавтів.

ОЙБАЛ (гр. Oibalos) — 1) син спартанця Кінорта, батько Тіндарея, Гіппокоона, Ікарія (згідно з лаконською міфічною версією). За Овідієм, сином О. вважається також Гіакінт; 2) син Телона й німфи Себетіди, дочки річкового бога Себета (біля Неаполя).

ОЙНЕЙ (гр. Oineus) — син Портея й Алтеї, батько Тідея й Мелеагра, володар Плеврону та Калідону. (За пізнішою версією трагіків, Ойней — син Портаона й Евріти, онуки річкового бога Ахелоя. ) Алтея народила від О. Токсея, Тірея, Клімена, Періфанта, Агелая, Мелеагра (батьком якого інколи вважають Ареса), Торгу, Еврімелу, Меланіппу, Мотону та Деяніру. Після смерті Алтеї О. одружився з Перібєєю, яка народила від нього Тідея, батька Діомеда. Коли О. прогнали сини етолійського володаря Агрія, Діомед прийняв його в Аргосі.

ОКЕАН (гр. Okeanos) — 1) титан, найстарший син Урана й Геї, володар морів і всієї водної стихії, батько дружини Зевса Метіди ; брат і чоловік Тетії, від якої мав багато дочок — океанід. За міфологією, породив більшість річок (Ніл, Меандр, Скамандр, Гранік, Сімоент і ін.), уславився добротою. Коли Зевс позбавив його влади над морями й передав її Посейдонові, О. здичавів і ніколи не виходив із свого палацу, що стояв край світу; 2) величезна ріка, що омиває землю й дає початок усім іншим річкамта морським течіям; 3) стихія, пер. возданні води, з яких виникли зем ля й космос; величезне море, по якому плавала земля у формі щита.

ОКЕАН ІДИ (гр. Okeanides) — німфи, дочки Океана й Тетії.

ОКН (лат. Ocnus) — 1) син Манто, засновник Мантуї; 2) старий, що хотів ніколи не помирати. В Аїді був покараний тим, що плів линву, яку негайно з’їдав осел.

ОЛІМП (гр. Olympos) — 1) священне гірське пасмо в Фессалії, яке давні греки вважали за місце перебування Зевса та інших богів; 2) сонм олімпійських богів.

У переносному вживанні о. — найвища рада; найвищі сфери суспільства; олімпієць — людина, що зберігає спокій у будь-яких обставинах, ставить себе понад буденні пристрасті й хвилювання; олімпійський спокій — незворушність, величний спокій.

Він зберігав справді олімпійський спокій, і гра переважно тривала в такому темпі. Д. Ткач. Моряки.

ОЛІМПІАДИ (гр. Olympiades) — у давніх греків чотирирічні періоди між Олімпійськими змаганнями. Роком першої о. вважається 776 р. до н. е., відколи в Олімпії почали вести списки переможців. Зважаючи на загальноеллінське значення та чітку періодичність о., сіцілійський історик Тімей близько 264 р. до н. е. запровадив літочислення за о. (за іншими джерелами, таке літочислення запроваджено з 360-х років до н. е.). Незабаром це літочислення було визнане в усій стародавній Греції; велося до 394 р. н. е., коли Олімпійські змагання були скасовані.

Тепер о. — міжнародні спортивні змагання, а також змагання в галузі самодіяльного мистецтва й навчання.

Довелось мені чути на одній з республіканських олімпіад, як ланка льонарок в Житомирщини виконувала, співаючи й танцюючи, відому пісню про льон. Чудесна пісня/ Чудесне виконання! М. Рильський. Краса і велич народної творчості.

ОЛІМПІЙСЬКІ ЗМАГАННЯ, Олімпійські ігри (гр. Olympia) — загальногрецькі урочистості культового характеру на честь Зевса Олімпійського, які відбувалися кожні 4 роки в місті Олімпія ні березі річки Алфей (на Пелопоннесі). О. в. були символом єдності грецьких міст-держав і відігравали велику роль у розвиткові культури. За переказом, ще до встановлення О. з. тут відбувалися поховальні ігри на честь Пелопа. Засновником О. з. уважався Геракл, який поновив ігри на честь Пелопа, присвятивши їх Зевсові. О. з. поновлювалися і впорядковувалися кілька разів. За переказом, правила проведення ігор установили Лікург Спартанський та Іфіт Елідський. До програми входили біг, стрибки, кидання диска, боротьба, кулачний бій, змагання колісниць тощо. На час проведення О. з. припинялися війни і встановлювалося священне перемир’я — екехірія. Ігри починалися 22 червня і тривали 5 днів. Організацію змагань доручали громадянам Еліди, з яких вибирали суддів-еланодиків. Спортсмени повинні були протягом 10 місяців, що передували О. з., тренуватися в гімнасії в Еліді. За місяць до відкриття ігор спортсмени прибували до Олімпії і під керівництвом досвідчених тренерів готувалися до змагань. Від 5 ст. до н. е. учасниками О. з. стали поети, які читали свої твори. Переможці ігор називались олімпіоніками, в останній день свята вони одержували вінки з галузок священної маслини та пальмову гілку. На честь триразового переможця ігор в Олімпії встановлювали його погруддя. Імена переможців та назви їхніх міст урочисто оголошували і влаштовували на їх честь бенкет. Героя О. з. урочисто зустрічали на батьківщині: складали жертву божеству міста, влаштовували бенкет і співали гімни на честь переможця. В Афінах його звільняли від податку та інших обтяжливих громадських обов’язків, йому давали найкраще місце в театрі тощо. У деяких містах Греції діти олімпіоніків теж користувалися привілеями.

У наш час комплексні міжнародні спортивні змагання проводяться з 1896 р. раз на чотири роки. О. з. сучасності організовує Міжнародний олімпійський комітет (МОК).

ОМФАЛ (гр. omphalos) — священний камінь, можливо метеорит. У храмі Аполлона в Дельфах був найвідоміший о., який вважався центром землі. За переказом, Зевс випустив одночасно зі сходу й заходу двох орлів, які зустрілися в Дельфах; на місці їх зустрічі встановлено о. У мистецтві часто зображували Аполлона, що сидить на о.

ОМФАЛА (гр. Omphale) — дочка лідійського володаря Іардана, дружина Тмола ; після смерті чоловіка стала володаркою Лідії. За однією міфічною версією, Гермес продав О. Геракла, від якого вона народила сина Лама. За найбільш поширеним міфом, Геракл був відданий у рабство О. за те , що вбив Іфікла. З примхи О. Геракл був одягнений у жіноче вбрання і виконував жіночу роботу, а володарка носила левову шкуру героя та його палицю. У Малій Азії О. вважали покровителькою жінок і ототожнювали з Афродітою.

Перебування Геракла в О. — улюблений сюжет античних і пізніших художників (Лука Кранах Старший, П. П. Рубенс, Я. Тінторетто та ін.). К. Сен-Санс написав симфонічну поему «Прядка О.».

ОПС, Опа (лат. Ops) — давньоітальська богиня засівів та родючості, дружина Сатурна, ототожнювана з Реєю. Святиня О. містилася на Капітолії, де на її честь 19 грудня влаштовувались урочистості. Разом з римським аграрним богом Консом О. вважали покровителькою шлюбу й виховання дітей.

ОРАКУЛ (лат. oraculum від oro — говорю, прохаю) — у стародавніх греків, римлян, єгиптян та інших народів — пророцтво як один із засобів спілкування людини з богами. Виголошували й тлумачили пророцтва здебільшого жерці в певних місцях при храмах богів. Місця, де виголошувалися пророцтва, також звалися о. Найславетнішим еллінським о. був Дельфійський, розташований біля підніжжя двох скель Федріад Парнаського пасма. З найвіддаленіших місць приходили сюди пілігрими, щоб повідати богові про свої турботи і сподівання. У найсвятішому місці храму — так званому адітоні — яке, напевне, було печерою, на триніжку серед задушливих випарів сиділа піфія. Старожитні твердили, ніби ті випари йшли просто з землі, але під час розкопок дельфійського храму не знайшли слідів розколин, звідки могли б виходити дурманні гази. Учені дійшли висновку, що в глибині гроту спалювали запашне зілля і хмара диму оповивала віщунку. Вчадівши, піфія в екстазі багатослівно й безладно відповідала на поставлені запитання. Спеціальні жерці складали з тих слів вірші гекзаметром, які часто мали двозначний або загадковий зміст. До о. зверталися не тільки приватні особи, а й міста, держави, насамперед грецькі, перед кожним важливим починанням. Увесь грецький світ зосереджувався довкола цього храму. Жертви й багаті подарунки надходили з материкової Греції, з Південної Італії, з Македонії, Єгипту, азіатських міст та ін. У Додоні волю богів визначали за шелестом листя священного дуба, на Делосі — листя лавра тощо.

ОРГІЯ (гр. orgia) — таємне богослужіння, таємний релігійний обряд, пов’язаний з культом багатьох божеств — східних (Астарти, Кібели), давньогрецьких (Діоніса) та ін. О. справлялися вночі в горах і гаях, супроводилися музикою, процесіями із смолоскипами та несамовитими танцями.

У сучасній мові о. — розгульний бенкет.

Це був будинок, де колись вбирався цвіт дворянства, де влаштовувались прийоми, бенкети, оргії. С. Скляренко. Легендарний начдив.

ОРЕАДИ (гр. Oreiades) — гірські німфи, які називались іменами гір (кітероніди, пеліади тощо).

ОРЕСТ (гр. Orestes) — герой давньогрецьких епічних переказів троянського циклу, син Агамемнона і Клітемнестри. За міфами, після смерті батька виховувався в дядька, фокідського царя Строфія. Син Строфія Пілад став вірним другом О., допомагав йому, коли О., виконуючи волю Аполлона, помстився Клітемнестрі та її коханцеві Егісту за вбивство Агамемнона. Богині помсти еринії переслідували О. за пролиту кров матері. Юнак утік до Афін і сховався в храмі Афіни. На пагорбі Ареса було влаштовано суд, у якому брали участь найбільш шановані афінські старійшини (ареопаг). О. намагався виправдатися тим, що злочин матері подвійний: вона вбила свого чоловіка і батька О. Тому син мусив удатися до кривавої помсти. Еринії звинувачували О. в найтяжчому злочині — матеревбивстві, вважаючи, що Клітемнестра не порушила родових законів, оскільки не перебувала в кровному спорідненні з чоловіком, якого вбила. Аполлон захищав О., твердячи, що батько як кровний родич важливіший, ніж мати: дитину створює не мати, а батько, мати лише годувальниця прийнятого насіння. Клітемнестра пішла на страшний злочин, бо підняла руку на свого чоловіка — господаря. При однаковій кількості голосів за і проти О. справу вирішив голос Афіни, яка стала на бік батьківського права. Щоб уласкавити розгніваних ериній, вона встановила в місті культ цих богинь. Відтвді їх стали шанувати в Афінах під іменням евменід (добродумних). За однією з версій, оракул порадив О. привезти з Тавріди статую Артеміди, яка вилікує його від докорів сумління. Син Агамемнона вирушив у дорогу із своїм другом Піладом. У Тавріді їх схопила сторожа, закувала в кайдани і привела до жриці Артеміди. Жрицею виявилась сестра О., та сама Іфігенія, яку Артеміда забрала з жертовника в Авліді. Брат і сестра впізнали одне одного, і вночі всі троє втекли, забравши з собою чудову статую. Згодом О. убив Неоптолема, щоб одружитися з Герміоною, яка була йому обіцяна, й царював у Мікенах. Він успадкував також владу над Арголідою і Спартою. Помер в Аркадії, але прах його перенесено в Спарту.

Ф. Енгельс наводив міф про О. в «Походженні сім’ї, приватної власності і держави». Міфи про О. використали грецькі трагіки Есхіл, Софокл, Евріпід, у новому європейському письменстві — Расін, Вольтер, Кребільйон, Альфієрі.

Переносно О. і Пілад — нерозлучні друзі.

ОРЕСТЕЙ (гр. Orestheus) — 1) син Лікаона, епонім аркадської Орестасії, яка пізніше за О. називалась Орестеєю; 2) син Девкаліона, батько Фітія, дід Ойнея (за Гекатеєм).

ОРИ, Гори (гр. Horai) — дочки Зевса й Феміди ; зображувалися вродливими дівчатами, що тримали в руках квітки або фрукти; богині пір року й суспільного ладу. За давнім епосом, вони — служниці Зевса, що відчиняють і зачиняють небесну браму. Кількість о. збільшувалася залежно від кількості пір, на які ділили рік стародавні греки. В Афінах від сивої давнини були в пошані три о.: Евномія (Законність), Діке (Справедливість), Ейрена (Мир). Пізніше фігурували чотири о. Культ о. був поширений у багатьох областях Греції. У Стародавньому Римі особливою шаною користувалась Ейрена, яку римляни називали Пакс.

ОРІОН (гр. Orion) — беотійський велетень-красень, син Посейдона й океаніди Евріали (варіант: син самої Геї). За міфами, О. був мисливцем у блискучому спорядженні, з мечем і мідною булавою в руках. На полюванні його супроводжував небесний пес Сіріус. О. збезчестив доньку хіоського володаря Енопіона Меропу, за що був осліплений. Посейдон наділив сліпого О. здатністю ходити по хвилях, і він перейшов морем на острів Лемнос, звідки був перенесений у володіння Геліоса, проміння якого повернуло йому зір. Є версія, згідно з якою О. загинув від стріли Артеміди після того, як поранив її в змаганні; за іншою версією, О. помер від укусу скорпіона, якого послала Артеміда, коли він хотів викрасти одну з супутниць богині. Боги перетворили О. і скорпіона в сузір’я.

ОРІТІЯ (гр. Oreithyia) — дочка афінського царя Ерехтея, яку викрав бог вітрів Борей, мати Калаїда й Зета.

ОРК, Оркус (лат. Orcus) — 1) римське божество смерті, ототожнюване з грецьким Аїдом. Етруски зображували О. бородатим велетнем; 2) підземний світ, царство мертвих.

ОРМЕН (гр. Ormenos) — 1) герой, епонім міста Орменіон; батько беотійського володаря Амінтора; 2) батько володаря острова Сірос Ктесія, дід Евмея.

ОРНІТОМАНТІЯ (гр. ornithomanteia) — ворожіння за летом птахів.

ОРТІГІЯ (гр. Ortygia) — 1) первісна назва острова Делос; 2) одне з імен богині Артеміди, що народилася на цьому острові.

ОРТР, Орт, Орф (гр. Orthros, Orthos) — страшний двоголовий пес, син Єхидни й Тіфона, брат Кербера та Лернейської гідри, батько Сфінкса.

ОРФЕЙ (гр. Orpheus) — уславлений співець і поет. Син річкового бога — фракійського царя Еагра (за іншими міфами — син Аполлона) та музи Калліопи. Спів О. та його гра на золотій арфі зачаровували не тільки людей, а й звірів, дерева, скелі; від його пісень заспокоювалося навіть розбурхане море. За переказом, О. — учасник походу аргонавтів, який своєю чудовою грою на кітарі та співом багато чим допомагав їм у скрутні хвилини. Коли його дружина німфа Еврідіка померла від укусу гадюки, О. нібито спускався за нею на той світ. Старий Харон не хотів везти його до Аїду, але почувши чарівливу гру на кітарі, переправив співця за Стікс. Розчулений натхненною музикою, Аїд погодився відпустити Еврідіку. За однією версією, Персефона дозволила О. вивести Еврідіку на землю, але з умовою, що він не гляне на дружину, поки не ввійде з нею до свого будинку. О. порушив заборону і назавжди втратив її. Загинув співець від рук вакханок, бо, через тугу за Еврідікою відмовився брати участь в оргії. Згідно з іншою версією, О. загинув тому, що уникав жінок. Голова й кітара його нібито допливли до острова Лесбосу, де їх урочисто поховали. Тому греки вважали Лесбос батьківщиною ліричної поезії. Міф про загибель О. подібний до переказу про Ліна, якого іноді вважали предком, учителем або братом співця. Перекази про О. були дуже популярні в античні часи. До нас дійшли зображення фрагментів міфа на вазах, фресках тощо. Християнство перших віків вважало О. миротворцем, про прихід якого сповіщав старозавітний пророк Ісайя.

Міф про О. надихав багатьох драматургів (Есхіл, Евріпід), художників (Рубенс, Кардуччі, Роден, Деменікіно, Канова й ін.), композиторів (Ліст, Глюк, Гайдн, Оффенбах, Стравинський та ін.).

У сучасній мові О. — чудовий співець і музика.

Та вже темнів вечір синій. Пора до оперних дверей, За ними чарівний Россіні, Європи любленець — Орфей. О. Пушкін. Євгеній Онєгін (переклад М. Рильського).

Микола Вороний у вірші «Іван Франко» порівняв з О. великого українського поета, а Леся Українка розповіла про міфічного співця в поезії «О. чудо».

ОРФІКИ (гр. orphikoi від Orpheus — Орфей) — послідовники релігійного містичного вчення, що виникло в Греції в 6 ст. до н. е. Засновником цього вчення вважали міфічного поета Орфея. Міф про Орфея, як і все вчення о., тісно пов’язаний з культом Діоніса, Деметри та зі старосхідними, особливо єгипетськими уявленнями. О. близькі до Гесіода, їхні ритуали багато в чому повторюють хліборобську магію. Це дає підстави віднести орфізм до світогляду селянства. В Афінах о. на чолі з популяризатором ідей орфізму Ономакрітом оселилися за часів Пісістрата. О. вважали тіло злим началом, «в’язницею душі», а душу — частиною божества; після смерті душа людини, зазнавши ряду перевтілень і очистившись від осквернення тілом, зливається з божеством. О. приписують учення про метемпсихоз (переселення душ) у формі потрійного випробування душі тілесним життям, однак ці свідчення беруть початок від пізніших джерел (Піндара, Платона). Комплекс ідей про тіло й душу згодом був прийнятий і опрацьований піфагореїзмом, частково платонізмом, а через нього — неоплатонізмом і християнством. О. належить низка теорій про походження світу (космогоній) та походження богів (теогоній). За Дамаскієм, спочатку був час, потім небо і порожнеча. Небо виліпило срібне яйце, з якого з’явився Фанет (світло) або Ерос (кохання). Дамаскій подає ще одну версію: первісно існували вода й гюле (болото), від них пішла земля. Вода й земля вважаються першоелементами, від яких народився дракон з головою лева, але з обличчям бога, з крилами за плечима. Він зветься Хроносом, що не старіє, або Гераклом. За Афіногором, горішня і спідня шкаралупи яйця утворюють небо і землю. Теогонія й космогонія о., що знаходять відбиття в їхніх культах, містять діалектичні мотиви так званої «генетичної моделі»: первинна єдність, поділ, возз’єднання поділеного в статевому коханні. У групі орфічних теогоній помітна загальна центральна ідея, яка в ході тисячолітньої історії орфізму схиляється до пантеїзму. Зевс (в інших теогоніях Фанет, Геліос або Діоніс) містить у власному тілі насіння всього сущого. Із цього стану суміші в єдиному виникає світ. Процеси виникнення трактуються поділом протилежностей та возз’єднанням їх. Мусеєві приписують вислів: усе народжується з одного і на нього розкладається (dialyetai). Цю тезу в конкретно-образній формі відносять до Орфея. «Орфей співав і розповідав, що колись небо, земля, й море були сполучені воєдино, але потім посварилися й розділилися», — повідомляє Аполлоній Родоський.

ОСІРІС, Озіріс (гр. Osiris) — бог продуктивних сил природи, брат і чоловік Ісіди.

ОТ (гр. Otos) — один з Алоадів.

ОФІОН, Офіоней (гр. Ophion) — згідно з переказом орфіків, один з найстарших титанів.










ПАВОР (лат. Pavor — страх) — римська назва Фоба — сина й супутника Ареса.

ПАГАНАЛІЇ (лат. Paganalia, від pagus — село) — свято на честь богів — опікунів села; стародавні римляни справляли його в січні.

ПАКС (лат. Pax — мир) — у римській міфології персоніфікація миру; ототожнена з грецькою богинею миру Ейреною.

ПАЛАМЕД (гр. Palamedes) — син владаря Навплія і Клімени, евбейський герой; вважався винахідником літер, цифр, терезів, гри в кості тощо. Разом з Агамемноном брав участь у Троянській війні. Викрив Одіссея, коли той, щоб не воювати під Троєю, вдавав божевільного: орав поле й засівав сіллю. П. порадив покласти в борозну Телемаха, перед яким Одіссей зупинив плуга. Щоб помститися, О. звелів таємно закопати велику кількість золота в шатрі П. і підкинути лист нібито від Пріама. Запідозривши П. в зраді, ахейці закидали його камінням. В епосі нема згадки про П.; сюжети міфа про нього знаходимо в Софокла, Евріпіда та в «Кіпріях». Античні філологи вважали, ніби Гомер не згадує П. через заздрощі.

ПАЛЕМОН (гр. Palemon) — друге ім’я Мелікерта.

ПАЛЕС (лат. Pales) — давньоітальська богиня, покровителька пастухів і худоби. Її шанували то як бога, то як богиню. Свято на честь Палес — палілії (парілії) — справляли 21 квітня: складали жертви з пирогів, молока, меду та іншої селянської їжі. Під час свята «очищали» стайні та стійла символічним кропленням сіркою й різними травами, переганяли худобу через підпалену солому чи сіно, що мало відганяти хвороби від людей і тварин. Закінчувалося свято трапезою.

ПАЛІКИ (гр. Palikoi, від palin — знов) — діти Зевса й музи Талії (варіант: Гефеста й Етни), божественні близнята, шановані біля озера Лаго деі Палічі на Сіцілії. Озеро, ширина якого 100 метрів, випаровує отруйні гази, тому в ньому нема риб і водяних птахів. Про культ сил природи в особі божеств згадує багато античних авторів. Святилище П. було місцем, де стародавні присягали; на клятвопорушників чекала страшна кара: за свідченням Діодора, боги осліпляли їх. П. були також покровителями гнаних.

ПАЛІНУР (лат. Palinurus) — супутник і керманич Енея ; коли кораблі троянців відпливли з Сіцілії, П., стоячи за кермом, задрімав і впав за борт. Хвилі прибили його до берега. Місцеві мешканці вбили П. й кинули непоховане тіло. В Аїді Еней зустрів тінь П., яку разом з іншими непохованими Харон відмовлявся перевезти через річку Стікс. Повернувшись на землю, Еней поховав П. на місці його загибелі біля мису в Південній Італії, який дістав назву Палінур.

ПАЛЛАДА (гр. Pallas) — один з епітетів богині Афіни.

ПАЛЛАДІЙ (гр. Palladion) — священна скульптура (як правило, дерев’яна) озброєного божества, яка вважалася покровителькою й захисницею міста. П. передовсім зображував Афіну Палладу, від імення якої скульптура дістала назву, або Аполлона чи Афродіту. Шанування п. сягає в глибоку, ще кріто-мікенську, давнину. За міфом, перший п. подарував троянцям Зевс (за іншою версією — Дардан ). Троянці вважали, що доки п. буде лишатись у Трої, міста ніхто не здолає. Діомед та Одіссей викрали скульптуру і нібито тим самим дали змогу грекам здобути Трою. Згідно з римською версією, у Трої було два п., один з яких потрапив до Греції, а другого забрав із собою Еней. Цей п. зберігався в Римі у храмі Вести. З недоторканністю та збереженням п. римляни пов’язували безпеку й добробут своєї держави.

ПАЛЛАНТ, Паллас (гр. Pallas, род. відм. Pallantos) — 1) гігант, один з героїв гігантомахії, якого вбила Афіна; 2) титан, батько Ніке й Селени; 3) син Пандіона, Егеїв брат, якого вбив Тесей ; 4) син Евандра.

ПАЛЛАНТІДИ (гр. Pallantidai) — п’ятдесят синів Палланта, онуки Пандіона, двоюрідні брати Тесея. П. вважали Егея прийомним сином Пандіона, тому не визнали спадкоємних прав Тесея, вступили з ним у боротьбу й були перебиті.

ПАЛЛОР (лат. pallor — блідість) — римське ймення Дейма.

ПАН (гр. Pan) — син Гермеса (або Зевса) і німфи Дріопи (або Каллісто). За однією з міфічних версій, П. народила Одіссеєва дружина Пенелопа від Гермеса або від усіх своїх женихів (народна етимологія пов’язує ім’я П. з грецьким займенником pan — усе, pantes — усі). Бог лісів, отар, пастухів, пізніше — покровитель усієї природи (у давньому Римі культ П. злився з культом італьських божеств Фавна й Інуя ). Народився П. у горах Аркадії напівлюдиною-напівцапом — з цапиними ногами, ріжками та бородою. Його культ у післягомерівський період поширився по цілій Греції. Гермес забрав цапоногого хлопця на Олімп, де він веселив своїм виглядом богів. Олімпійське життя не сподобалося П., і він повернувся на землю, де міг стрибати по горах та бавитися з білими отарами. Він мав лагідну, веселу вдачу, грав на сопілці (сиринзі). Навколо нього танцювали німфи й сатири. Коли хтось порушував його спокій, П. дуже гнівався і наганяв на людей неймовірний страх (звідси — паніка, панічний тощо). В Афінах П. почали віддавати божественну шану одразу після марафонської битви; афіняни вважали, що здобули перемогу під Марафоном завдяки П., який змусив персів утікати. В подяку вони збудували йому святиню на північному схилі Акрополя. Давні греки вірили, що П. своїм криком може примусити втікати навіть воїнів. Тому в багатьох районах Греції його шанували як помічника в бою. У жертву П. приносили корів, цапів, ягнят, робили узливання з меду, молока та різних соків. Часом жертви складали П. й Діонісові разом. У П. була закохана Селена, що любила слухати його гру на сиринзі. З переказом про те, що П. — винахідник сопілки, пов’язана оповідь про його кохання до німфи Сірінги. Він переслідував її доти, поки вона, втікаючи від нього, не сховалася в річці Ладоні (в Аркадії), де перетворилася в очерет, з якого П. вирізав сопілку. (Варіант: П. вирізав кілька очеретин, зробив із них сім дудок різної довжини і з’єднав їх докупи в один ряд. Так виникла улюблена пастуша дудка, названа сирингою.) Вважалося, що П. володів даром провіщання і навчив цього мистецтва самого Аполлона. З розвитком загальногрецької міфології П. з місцевого божества перетворюється на одного із супутників Діоніса. Головні святилища П. були в Аркадії, Тройзені, Оропі. В елліністичну епоху змінилось уявлення про П. Філософи на підставі помилкової етимології тлумачили ім’я П. як «всесвіт» і вбачали в ньому якесь божество, розлите в усій природі, творця і володаря всього сущого. П. були присвячені дуб і сосна. Античні зображення П. дійшли до наших часів на вазах, монетах і гемах. Добре відома мармурова група, яка тепер зберігається в музеї у Флоренції. На ній зображено П., який навчає дівчину грати на флейті. Із П. пов’язаний вислів «помер Великий П.», узятий з оповідання Плутарха. Письменник розповідає, що під час владарювання Тіберія (14 — 32 р. н. е.) Таммуз, керманич корабля, що плив з Пелопоннесу до Італії, почув вигук: «Помер Великий П.». Цей факт тлумачили по-різному. Християнські богослови пояснювали розповідь Плутарха, як повідомлення про смерть Христа. Таке тлумачення знаходимо в художній літературі (Ф. Рабле — «Гаргантюа і Пантагрюель»; І. Тургенєв — вірш «Німфи»). У середні віки П. вважали злим духом, а його постать стала зразком для перших відомих зображень чорта.

Міф про П. знайшов відображення в творах Рафаеля, А. Карраччі, П. П. Рубенса, М. Врубеля, П. Пікассо й інших художників.

ПАНАКЕЯ, Панацея (гр. Panakeia — всезцілителька) — богиня, дочка Асклепія, зцілителька людей. Цим ім’ям пізніше почали називати ліки, які нібито зціляють від усіх хвороб.

У сучасній мові П. — універсальний засіб, що за його допомогою можна усунути будь-яке лихо, розв’язати всяку проблему (вживається з іронічним забарвленням).

...виховання олімпійського спокою — не панацея на всі випадки життя. Без творчого горіння немислима ніяка робота і саме існування стає блідим. Радянська Україна, 1978, 31 вересня.

ПАНАФІНЕЇ (гр. Panathenaia) — свято на честь богині Афіни.

ПАНДАР (гр. Pandaros) — 1) син Лікаона, лучник, улюбленець Аполлона ; в епосі ватажок лікійців, виступав на боці троянців; порушивши домовленість про перемир’я перед двобоєм Паріса з Менелаем, поранив останнього. Убив П. Діомед ; 2) син троянця Алканора, Енеїв супутник, якого вбив Турн.

ПАНДАРЕЙ (гр. Pandareos) — син Меропа; викрав золотого пса із святині Зевса на Кріті й передав його Танталові. Розгніваний Зевс убив П. і його дружину. Гера, Афіна, Афродіта й Артеміда виховували осиротілих дочок Пандарея, однак дівчаток викрали гарпії й передали ериніям як служниць.

ПАНДІОН (гр. Pandion) — 1) один із перших міфічних афінських владарів. Аттічний міф зближує П. з місцевими хтонічними божествами і вважає його сином Еріхтонія та батьком близнят Ерехтея й Бута. Античні автори називають П. не лише батьком Егея й Палланта як міфічних володарів Аттіки, а й мегарського владаря Ніса та Ліка, якого шанували в Малій Азії, а також Прокни й Філомели. За панування П. нібито встановлено культ Діоніса й Деметри; 2) правнук попереднього, син Кекропа, володар Аттіки; вигнаний своїми родичами, втік до Мегари, одружився з дочкою місцевого царя і після нього став мегарським володарем. Сини П. Егей, Паллант, Ніс і Лік після смерті батька повернулися до Афін і володіли Аттікою. Цей міф оформився, мабуть, під час найбільшої могутності Афінського союзу і відображає експансіоністські тенденції Афін у 5 ст. до н. е.

ПАНДІЯ (гр. Pandia) — дочка Селени, яку шанували в Афінах під час весняного рівнодення.

ПАНДОРА (гр. Pandora — всім обдарована) — жінка, що була нібито причиною всіх лих на землі. Зевс, у якого Прометей викрав для людей вогонь, наказав Гефестові виліпити П. із землі та води. Афродіта наділила її вродою, Гермес — облудністю, підступністю й хитрістю. Афіна виготовила для неї чудове вбрання. Брат Прометея Епіметей узяв П. за дружину. В його домі стояла скринька (варіант: скриньку П. подарували боги), де були сховані всі лиха. П. з цікавості відчинила скриньку, і звідти по світу розлетілися численні лиха, що завдають людям мук, горя, страждань. Тільки надія залишилась на дні скриньки. Тоді й закінчився безжурний Золотий вік. Міф відбиває становлення патріархату, дискредитуючи жіноче начало як згубне.

У переносному значенні «скринька П.» — осередок лиха, підступний дарунок. Міф про П. надихав художника Рубенса, драматурга Агріколу, комедіографа Віланда, композитора Мендельсона.

ПАНДРОСА, Пандросос (гр. Pandrosos) — одна з трьох дочок Кекропа, яким Афіна віддала на збереження Еріхтонія.

ПАНІОНІЇ (гр. Panionia) — свято на честь Посейдона в Малій Азії.

ПАНТЕОН (гр. pantheion) — храм усіх богів. Найвідоміший п. у Римі, споруджений за правління Адріана в першій чверті 2 ст. н. е. на місці храму того ж найменування, збудованого Агріппою в 1 ст. н. е. за правління Августа. Являє собою глуху, циліндричну будівлю (ротонду), перекриту півсферичною банею. Площу ротонди збільшують вісім велетенських ніш. П. відзначається класичною ясністю й цілісністю композиції та монументальністю форм. У середні віки частково перероблявся. Згодом перетворений на церкву. Тепер римський п. є національним мавзолеєм, де, зокрема, поховано Рафаеля.

В наш час п. — місце поховання видатних людей; сукупність гідних пам’яті творів мистецтва, літератури, фактів історії, імен.

Аристократ і правовірний католик Кальдерон, безумовно, геніальний драматург. Але в пантеоні великих займає місце не він, а творець чудової драми про народне повстання, автор «Овечої криниці» Лот де Вега. М. Рильський. Література і народ.

ПАНТОС, Панфос (гр. Panthoos) — один із троянських старійшин, чоловік Фронтіди, батько Евфорба, Гіперенора, Полідаманта. Пізніший переказ робить П. жерцем Аполлона.

ПАРІС, АЛЕКСАНДР (гр. Раris, Alexandros) — син троянського царя Пріама й цариці Гекаби, якій ворожбит провістив, що її майбутній син знищить рідну країну. Відразу ж після народження хлопчика батьки наказали рабові кинути його на горі Іда на поталу диким звірам. Однак малюк не загинув, його годувала своїм молоком ведмедиця. Коли через п’ять днів раб знайшов хлопчика живим і здоровим, то взяв його до свого дому, назвав П. і виховуеав поміж пастухами. Юнак відзначався розумом та відвагою. Він сміливо боронив отари від розбійників, за що дістав наймення Александр — «той, що захищає (отари) від чоловіків». Згідно з міфами, до П. за порадою Зевса звернулися Гера, Афіпа й Афродіта, щоб він розсудив, кому з них має належати яблуко з написом «Для найвродливішої». Це яблуко підкинула гостям не запрошена на весільний бенкет Пелея й Фетіди богиня чвар і розбрату Еріда. Кожна з трьох наймогутніших богинь намагалася схилити юнака на свій бік: Гера обіцяла владу та багатство, Афіна — мудрість і військову славу, Афродіта — найвродливішу в світі жінку. П. присудив яблуко Афродіті, яка за це допомогла йому викрасти в спартанського царя Менелая його дружину Єлену. Це викрадення спричинило Троянську війну, оспівану в давньогрецькому епосі. Живучи в родині пастуха, П. одружився з провісницею та зцілителькою Еноною, яку залишив, коли Афродіта пообіцяла йому допомогти одружитися з Єленою. Завдяки сприянню Афродіти (і всупереч Кассандрі, яка намагалася вбити брата, щоб урятувати Трою) Пріам і Гекаба впізнали П. й повернули його до царської родини. Під час війни з ахейцями П. не виявляє ніякої хоробрості. За «Іліадою», його більше вабили кохання й розкіш, ніж слава. Наприкінці війни П. за допомогою Аполлона вбив Ахіллеса, але й сам помер від рани, якої йому завдав Філоктет стрілою з Гераклового лука. Перед смертю П. просив свою першу дружину зцілити його рану, однак ображена Енона відвернулася від нього.

Сюжет міфа, особливо сцена суду П., знайшли відбиття в живописі і пластиці (П. П. Рубенс, А. Ватто, О. Ренуар, П. Гоген, Дж. Романо та ін.).

Тепер ім’я П. уживається як синонім слів «красень», «спокусник».

ПАРКИ (лат. Parcae) — у давньоримській міфології богині долі, яким відповідали грецькі мойри. Спочатку шанували одну П. — богиню народження, потім унаслідок ототожнення з мойрами з’явилося три П.: Нона, Деціма (покровительки народження дитини на дев’ятому та десятому місяці: лат. попа — дев’ята, decima — десята) і Морта (лат. mors — смерть).

ПАРНАС (гр. Parnassos) — гірський масив у середній частині Греції на північ від Корінфської затоки; за міфами, одне з місць перебування Аполлона та муз; святилище поезії.

У переносному значенні П. — світ поезії.

Тепера інший час. Виходь в нори, Шукай стежок — од Лисої гори На верховини і шпилі Парнасу. М. Зеров. Оглавський сад.

ПАРТЕНІЙ, Парфеній (гр. Parthenios) — гора між Аркадією та Арголідою, де Геракл зловив керинейську лань. Тут було святилище Пана, про яке розповідали, начебто воно збудоване на тому місці, де Пан з’явився афінському послові невдовзі після перемоги над персами біля Марафона.

ПАРТЕНОПА, Парфенопа (гр. Parthenope) — 1) одна з сирен, дочка Ахелоя та музи Мельпомени. Коли сирени загинули в морі, тіло П. прибилося до берега, де виникло місто, назване на її честь Партенопея (давня назва Неаполя), 2) коханка Геракла, від якого народила сина Евера.

ПАРТЕНОПЕЙ, Парфенопей (гр. Parthenopaios) — син мисливиці Аталанти, учасник походу сімох проти Фів.

ПАРТЕНОС, Партена, Парфенос, Парфена (гр. Parthenos) — 1) епітет Афіни, від якого походить назва головного афінського храму; 2) дочка Стафіла, сина Діоніса, й Хрісотеміди, якій разом із сестрою батько доручив стерегти льох, де зберігалися посудини з вином. Коли сестри заснули, свині спустошили льох. Дівчата з розпачу кинулись у море, але закоханий у П. Аполлон порятував їх і переніс до Херсонесу, де сестер шанували як божества; 3) дочка Аполлона та Хрісотеміди ; померла молодою, і батько перетворив її на сузір’я Діви; за іншими версіями, епітет Астреї й дочки Ікарія Ерігони, взятих на небо й перетворених на це сузір’я; 4) головна богиня Херсонесу Таврійського, яку греки ототожнювали з Артемідою або з її жрицею Іфігенією.

ПАСІТЕЯ, Пасіфея (гр. Раsitheia) — одна з харит.

ПАСІФАЯ (гр. Pasiphae) — 1) дочка Геліоса й Персеїди, сестра Еета й Кірки, дружина Міноса, мати Андрогея, Девкаліона, Главка, Катрея, Акалії, Ксенодіки, Аріадни і Федри. Під впливом Афродіти, яка заприсяглася помститись усьому родові Геліоса, за те, що він відкрив Гефестові її зраду з Аресом, П. запалала нестримною пристрастю до бика. Від цього зв’язку вона народила Мінотавра; 2) лаконська богиня-провісниця, дочка Атланта, іноді ототожнювана з Кассандрою або Дафною. У храмі П. в Таламах прочани намагалися заснути, щоб уві сні почути або побачити провісницю.

ПАТРОКЛ (гр. Patroklos) — один із головних учасників Троянської війни, друг Ахіллеса, син аргонавта Менетія, зведеного брата Еака. В юності П. під час гри ненароком убив одного з своїх товаришів і щоб уникнути помсти його родичів, утік разом з батьком у Фтію до. Пелея, який виховав П. разом із своїм сином Ахіллесом. Коли після сварки з Агамемноном Ахіллес відмовився від воєнних дій, П. теж не хотів брати участі в війні з троянцями. Але після того, як греки почали зазнавати від троянців поразки за поразкою, П. випросив у Ахіллеса його обладунок і відбив троянців від грецького табору. Переслідуючи ворогів, поліг від руки Гектора під мурами Трої. Коли загинув П., розгніваний Ахіллес вступив у бій і знищив чимало троянців. Міф про П. подає «Іліада». Над поховальним вогнищем героя було принесено в жертву дванадцять полонених троянських юнаків. За однією з версій, боги подарували П. безсмертя й перенесли на острів Левка, де після смерті перебував Ахіллес.

Збереглося кілька античних зображень героя. Найвідоміша флорентійська мармурова скульптура «Менелай з тілом Патрокла».

ПАФІЯ (гр. Paphia) — один з епітетів Афродіти, пов’язаний з назвою міста Пафос на Кіпрі, де нібито богиня вийшла з морської піни.

ПЕАН, Пеон (гр. Раіап, Раіоп) — 1) стародавнє грецьке божество, захисник від лиха. В епосі — лікар олімпійських богів; у трагіків П. зливається з Аполлоном, Асклепіем, Діонісом та ін.; 2) піснямолитва або пісня-подяка спочатку на честь П. або Аполлона, згодом на честь інших богів чи героїв.

Переносно п. — хвалебна пісня, гімн.

Всю землю він сходив — і бачив стільки ран, І стільки бачив сліз, що для душі дрібної Несила їх внести... Та хмари грозової Він був провісником — і їй співав пеан. М. Рильський. Два сонети про Горького.

ПЕГАС (гр. Pegasos) — чарівний крилатий кінь, брат Хрісаора ; народився з крові горгони Медузи, коли Персей відтяв їй голову. Стародавній міф розповідає, що П. злетів на Олімп, де приносив Зевсові грім та блискавку. Його пов’язували також з богинею ранкової зірки Еос і включали в число сузір’їв. До міфа про П. стародавні вплели боротьбу Беллерофонта з Химерою. Коли Беллерофонт марно намагався зловити П., щоб верхи на ньому знищити потвору, віщун Поліїд із Корінфа порадив йому спати в храмі Афіни й чекати вказівок богині. Уві сні Афіна звеліла принести жертву Посейдонові й подарувала Беллерофонтові золоті віжки. Пробудившись, Беллерофонт склав Посейдонові жертву, а подаровані богинею віжки легко накинув на шию коня, сів на нього верхи і здолав Химеру. У 3 ст. до н. е. александрійські поети створили легенду про П. як про коня поетів. Якось музи співали так гарно, що вся природа слухала їх у мовчанні й нерухомості, а гора Гелікон від захоплення почала швидко рости і доросла аж до неба. Тоді олімпійські боги наказали П. повернути гору на землю. Кінь ударив по горі копитом, утоптавши її в землю, а на місці удару забило джерело Гіппокрена.

У переносному розумінні «осідлати Пегаса» означає «стати поетом».

Літня мрія! Фантастичний, Без мети мій спів, так само, Як життя усе й кохання. Як творець і всі створіння! Бо для власної вабави Вигравав і літає По країні поетичній Мій прудкий Пегас коханий. Г. Гейне. Атта Троль (переклад Лесі Українки).

ПЕЙРІТОЙ, Піріфой (гр. Реirithoos) — син Іксіона (або Зевса), фессалійський герой із племені лапітів, друг і соратник Тесея. На весіллі П. з Гіпподамією запрошені в гості кентаври, упившись, намагалися викрасти молоду та інших жінок. Це призвело до війни лапітів з кентаврами, в якій брав участь Тесей. П. був учасником калідонського полювання, битви з амазонками, викрадення Єлени. За допомогою Тесея намагався викрасти Персефону, і розгніваний Аїд тримав його в підземному царстві. В Афінах П. шанували як друга Тесея. Зображення П. зустрічаються на метопах Парфенону, а також у вазовому живописі.

ПЕЙТО, Пейфо (гр. Peitho — переконання) — богиня, яка уособлювала мистецтво переконування; супутниця Афродіти та Гермеса. Часом таке ім’я мала сама Афродіта. П. вважалась однією з харит. Культ її був поширений в Афінах та Сікіоні. У Римі П. шанували під іменням Свади.

ПЕЛАЗГ, Пеласг (гр. Реlasgos) — 1) родоначальник племені пелазгів, які від часів неоліту заселяли Егейську область; син Зевса й Ніоби, батько Лікаона ; 2) син Посейдона й Ларіси; 3) ім’я багатьох аргівських героїв, що пропагували культ Деметри і вважалися першими хліборобами.

ПЕЛЕЙ (гр. Peleus) — син егінського царя Еака та Ендеїди, брат Теламона, володар мірмідонян у Фтії (Фессалія). Убивши свого брата Фока, П. і Теламон утекли у Фтію до царя Евріта, який очистив П. від провини й віддав за нього заміж свою дочку Антігону. Під час калідонського полювання П. ненавмисне вбив Евріта і мусив покинути Фтію. Він оселився в свого друга Акаста, владаря Іолку. У нього закохалась Акастова дружина Астідамія, проте П. не відповів їй взаємністю. Щоб помститись, Астідамія сказала П. дружині Антігоні, нібито він хоче одружитися з дочкою Акаста Стеропою. Антігона з розпуки повісилася (пор. біблійну розповідь про вродливого Йосифа та дружину Пентефрія, єгипетську казку про двох братів, міф про Федру й Іпполіта тощо). Астідамія обмовила П. також перед чоловіком, сказавши, що гість переслідував її своїм коханням. Розгніваний Акаст, дотримуючись звичаїв гостинності, не хотів убивати друга в своєму домі, але, запросивши на полювання, залишив його без зброї на горі Пеліон на поталу кентаврам. П. чудом урятувався. У нагороду за його безневинність боги дали йому за дружину нереїду Фетіду, ще народила від нього Ахіллеса. П. здобув Іолк, прогнав Акаста і вбив його дружину, але згодом був вигнаний з міста й помер під час морських мандрів. За Піндаром, після смерті П. став суддею в підземному царстві разом із Кроносом, Кадмом і Ахіллесом. За однією з версій, П. брав участь у поході аргонавтів, у поході Геракла на Трою тощо.

ПЕЛІАДИ (гр. Peliades) — дочки Пелія, які, прагнучи омолодити батька, за порадою Медеї розрубали його на частини і зварили в казані. Однак Медея не оживила Пелія.

ПЕЛІЙ, Пеліас (гр. Pelias) — син Кретея (варіант: Посейдона) і Тіро, володар Іолку в Фессалії. Міф про П. та його брата Нелея подібний до низки оповідей про родоначальників і засновників міст та держав (Амфіон і Зет, Мойсей, Саргон Аккадський, Ромул і Рем та ін.). Згідно з міфом, коли Тіро покохала річкового бога Еніпея, під його виглядом до неї з’явився Посейдон, від якого вона народила близнят П. й Нелея. Бажаючи приховати свій зв’язок з Посейдоном, кинула дітей напризволяще; їх знайшли й виховали пастухи. Після смерті Кретея П. прогнав Нелея, який оселився в Мессенії і став родоначальником пілоських володарів. Сам П. став владарювати в Іолку, усунувши свого двоюрідного брата Есона. Одружившись із дочкою Біанта Анаксібією (варіант: з Філомахою, дочкою Амфіона), мав дітей Акаста, Пейсідіку, Педопію, Гіппотою й Алкесту. Одна версія міфа пов’язує П. з походом аргонавтів. Коли Есонів син Ясон став домагатися батьківського трону, П. згодився повернути владу, але за умови, що небіж привезе йому з Колхіди золоте руно. Ясон, щасливо повернувшись із походу, примусив П. віддати трон омолодженому чарами Медеї Есонові. Пеліади, побачивши дію чарів Медеї, вирішили омолодити й свого батька, що спричинило його загибель. За смерть батька помстився Акаст, який прогнав Ясона й Медею з Іолку.

ПЕЛОП, Пелопс (гр. Pelops) — епонім Пелопоннесу, герой, син Тантала й дочки Атланта Діони, внук Зевса. Тантал, бажаючи переконатися, чи справді боги все знають, убив сина і тіло його подав як їжу запрошеним у гості мешканцям Олімпу. Боги не доторкнулися до їжі, тільки Деметра, засмучена втратою дочки, в задумі з’їла шматок плеча хлоп’яти. Боги наказали Гермесові оживити П. Гермес позбирав шматки тіла хлопчика й оживив його, а замість з’їденої Деметрою частини поставив слонову кістку. Відтоді всі нащадки П., Пелопіди, мали на плечі білу пляму. За Піндаром, Посейдон забрав П. на Олімп для обслуговування столу богів замість Ганімеда. В одній із версій міфа, П. — фрігієць, якого Іл прогнав із Сіпілу. П. з великими скарбами помандрував на півострів (який пізніше назвали Пелопоннесом), одружився там з Гіпподамією, перемігши в змаганні на колісницях її батька Еномая. Здобути перемогу П. допомогли подаровані Посейдоном крилаті коні, за іншою версією, — закоханий у Гіпподамію візник Еномая Міртіл, якому було обіцяно півцарства і Гіпподамію на одну ніч. Міртіл замінив металеву чеку в колісниці Еномая на воскову, колісниця розбилась і Еномай загинув. Коли Міртіл уночі прийшов до Гіпподамії, П., прагнучи позбутися свідка його сумнівної перемоги, штовхнув візника в море. Падаючи, Міртіл прокляв П. і весь його рід. Це спричинило тяжкі випробування, яких зазнали сини П. та їхні нащадки (див. Атрей, Тієспі ). Очищений Гефестом від крові Міртіла, П. став володарем Піси. Гіпподамія народила від П. Атрея, Тієста, Алкатоя та ін. Крім того, йому приписують кількох синів — епонімів міст і областей Пелопоннесу. В Еліді, в Олімпії, існував культ П. Після тривалого владарювання він був похований на берегах Алфею. Змагання, влаштовані на його похороні, згодом поновив Геракл як Олімпійські ігри.

ПЕНАТИ (лат. Penates) — богиохоронці дому, родини; їхній культ пов’язаний з обожнюванням предків. Статуї П. стояли коло домашнього вогнища. Римляни шанували громадських і домашніх п. Домашні п., подібно до ларів, дбали про злагоду в родині, тому їм приносили жертви під час сімейних свят. Громадські п. мали в Римі храм, де були встановлені статуї у вигляді двох юнаків, озброєних списами. Ці юнаки символізували двоїстість Риму, походження й розвиток якого були пов’язані з латинськими та сабінськими племенами. У Римі шанували також старолатинських п., що мали спільні з Вестою вівтарі в Лавініумі; римляни вірили, що цих п. привіз із-під Трої Еней. Консули й претори разом із жерцями щороку складали п. обітниці. Найчастіше п. вважалися духами, які сприяють людям.

У переносному значенні п. — рідна домівка.

Вернувшись до своїх пенатів. На цвинтар Ленський поспішив. О. Пушкін. Євгеній Онєгін (переклад М. Рильського).

ПЕНЕЛОПА (гр. Penelope) — вродлива, цнотлива і вірна дружина Одіссея, дочка Ікарія й німфи Перібеї, мати Телемаха, який був ще немовлям, коли батько вирушив походом на Трою. Двадцять років чекала П. на Одіссея, не маючи від нього жодної звістки. Багаті й родовиті юнаки переконували її в смерті чоловіка і вимагали, щоб вона одружилася з кимсь із них. П. пообіцяла, що назве ім’я свого обранця тоді, коли витче покривало на гробницю свекра. Удень вона ткала, а вночі розпускала все, що зробила за день. (Звідси вислів «праця П.» — нескінченна робота, яка не посувається вперед.) Одна служниця викрила хитрощі господині, і П. примусили закінчити роботу. Тоді вона сказала, що одружиться з тим, хто всіх переможе, стріляючи з Одіссеєвого лука. Але ніхто не зміг навіть натягнути тятиви цього лука. Тоді саме з’явився переодягнений Одіссей, про повернення якого на Ітаку ще ніхто не знав, крім Телемаха й вірного раба. Одіссей натягнув тятиву, влучив у ціль, а потім за допомогою сина й раба перебив усіх женихів П. За післягомерівськими переказами, син Одіссея й Кірки Телегон, випадково вбивши батька, одружився з П. Кірка подарувала синові й невістці безсмертя і перенесла їх на острови блаженних (варіант: Одіссей відправив П. до батька в Спарту, де вона померла й була похована в місті Мантінея). За деякими пізнішими міфічними версіями, П. не відзначалась особливою вірністю, під час відсутності Одіссея народила Пана.

Сюжет міфа про П. відбито в грецькому вазописі, на помпейських фресках та в європейському образотворчому мистецтві (Д. Вазарі, Я. Йордане, К. Блумарт, Ф. Лемуан та ін.).

У переносному значенні П. — вірна дружина.

ПЕНІЯ (гр. Penia) — богиня, що уособлювала бідність. У народній міфології П. відсутня; у 4 ст. до н. е. про неї згадували Арістофан і Платон.

ПЕНТЕЙ, Пенфей (гр. Pentheus) — син Ехіона й Кадмової дочки Агави ; намагався заборонити культ Діоніса в Фівах. На горі Кітерон його роздерли вакханки, серед яких були і його мати та тітки.

Міф опрацювали Евріпід у трагедії «Вакханки» та Есхіл у трагедії «П.» (не збереглася).

ПЕНТЕСІЛЕЯ, Пенфесілея (гр. Penthesileia) — дочка Ареса і владарки амазонок Отрери; під час Троянської війни прийшла на допомогу мешканцям Трої. За міфом, П. під Троєю вбив Ахіллес, який потім закохався в мертву, вражений її вродою, чим викликав глузування Персіта й у гніві вбив його. Відоме зображення П. на чаші (5 ст. до н. е.), є скульптура роботи Б. Торвальдсена. В «Іліаді» нема згадки про неї. Трагедію про П. написав Г. Клайст.

ПЕРГАМ (гр. Pergamos) — син Неоптолема й Андромахи ; після смерті батька П. разом з Андромахою переселився до Малої Азії, де заснував місто й назвав його своїм ім’ям (варіант: перейменував на П. місійське місто Тевтраній, убивши в двобої володаря Арея).

ПЕРГАМСЬКИЙ ВІВТАР (гр. ho Bomos tu Pergamu) — присвячений Зевсові вівтар у. місті Пергамі, на якому відтворено сцени з міфа про гігантомахію.

ПЕРДІК, Пердікс (гр. Perdix — куріпка) — Дедалів небіж і учень, який перевершив свого вчителя в майстерності. За переказом, П. винайшов гончарне коло, циркуль і пилу. Охоплений заздрощами, Дедал зіштовхнув небожа з даху храму Афіни на Акрополі. Однак П. не розбився, а перетворився на куріпку. За однією з версій, небіж Дедала звався Талом. Міф опрацював Овідій у «Метаморфозах».

ПЕРІБЕЯ, Перібойя (гр. Реriboia) — 1) німфа, дружина Ікарія, мати Пенелопи, 2) друга дружина Теламона, мати Аякса Теламоніда; 3) одне з імен дружини аргоськрго царя Поліба Меропи, названої матері Едіпа.

ПЕРІКЛІМЕН (гр. Periklymenos) — 1) найстарший син пілоського царя Нелея. Посейдон обдарував його надзвичайною силою і здатністю прибирати різних постатей — птаха, звіра, дерева тощо. П. був учасником походу аргонавтів. Коли Геракл, спустошуючи Пілос, почав убивати синів Нелея, П., щоб урятуватися від смерті, обернувся на лева, потім на вужа, а далі — на комаху і сів на упряжі Гераклових коней. За допомогою Афіни герой упізнав його і схопив палицю. Тим часом П. перетворився в орла й намагався виклювати Гераклові очі. Геракл убив орла своєю несхибною стрілою. Міф використано в «Метаморфозах» Овідія; 2) син Посейдона, фіванський полководець. Під час походу сімох проти Фів убив Партенопея, переслідував Амфіарая.

ПЕРІФАНТ, Періфас (гр. Реriphas, род. відм. Periphantos) — міфічний володар Аттіки, що правив перед Кекропом ; улюбленець Аполлона. П. шанували нарівні з Зевсом, за що Громовержець хотів убити його, але на прохання Аполлона перетворив в орла.

ПЕРІФЕТ (гр. Periphetos) — син Гефеста, вбивав залізним кийком усіх подорожніх, які приходили до міста Епідавр. П. вбив Тесей.

ПЕРО (гр. Perho) — дочка Нелея, сестра Нестора, дружина Біанта, брата Мелампода.

ПЕРС (гр. Perses) — 1) титан, чоловік Астерії, батько Гекати; 2) син Персея та Андромеди.

ПЕРСА (гр. Perse) — океаніда; за однією з міфологічних версій, дружина Геліоса, мати Кірки й Пасіфаї.

ПЕРСЕЙ (гр. Perseus) — герой аргоських переказів, син Зевса й Данаї. Виховувався в родині рибалки Діктіса. Коли владар острова Серіф Полідект закохався в Данаю і захотів позбутися П., то послав юнака по голову горгони Медузи. П. сприяли Афіна й Гермес.

Боги порадили йому йти на крайній захід, де жили граі, що мали одне око й один зуб на трьох. Викравши око та зуб, П. повернув їх після того, як граї розповіли йому, де живуть горгони, і показали шлях до німф, які мали крилаті сандалі, чарівний шолом Аїда (хто надягав цей шолом, той ставав невидимим) і заплічний мішок. Діставши від німф ці дари й озброївшись гострим кривим ножем, який подарував Гермес, П. рушив до горгон. Герой знав, що той, хто погляне на Медузу, негайно перетвориться на камінь, тому дивився на відображення потвори на блискучому щиті, який простягла Афіна. Він відтяв Медузі голову, сховав у мішок і, надягнувши шолом-невидимку, відлетів. Пролітаючи над Ефіопією, герой помітив прикуту до скелі Андромеду, віддану на поталу морському страховищу. П. убив страховисько й одружився з царівною. Повернувся на Серіф, визволив матір від настирливого Полідекта, з допомогою голови Медузи обернувши його й весь його двір на каміння. Із вдячності за піклування пожертвував голову Медузи Афіні, яка помістила її на егіді. Бажаючи побачити діда, П. помандрував у рідні краї. Коли він прибув в Аргос, там відбувалися ігри. П. захоплювався гімнастичними вправами, тому одразу вступив у змагання. Але диск вирвався в нього з рук і поцілив в Акрісія. П. приписують заснування й зміцнення Мікен. Від Андромеди герой мав одну дочку й шістьох синів. Старший з них Перс вважався родоначальником персів, Алкей — батьком Амфітріони, Стенел — батьком Еврістея, Електріон — Алкмени. Після смерті П. віддавали шану як героєві в багатьох місцях. За Геродотом, герой мав вівтар також у місті Хеммісі в Єгипті.

Сюжет міфа про П. приваблював художників Тінторетто, Тіці;:на, Рубенса, Рембрандта, Тьєполо, скульпторів Бенвенуто Челліні, Канову. Софокл та Евріпід написали трагедії «Андромеда», які збереглись у фрагментах. У новий час сюжет міфа використали в своїх трагедіях Кальдерон, Корнель, в операх — Люллі та Гайдн.

ПЕРСЕФОНА, КОРА (гр. Persephone, Kore — дівчина) — дочка Деметри й Зевса. За міфом, Аїд з дозволу Зевса викрав П., коли вона з подругами гуляла на луці, і зробив своєю дружиною. У підземному царстві Аїд змусив її проковтнути гранатові зерна — символ нерозривності шлюбу. Розгнівана Деметра наслала на землю неврожай, тому Зевс, щоб урятувати життя на землі, наказав Аїдові відпускати П. до матері на три чверті року. У цьому міфі відбито природний процес щорічного вмирання й оживання рослинного світу. Щорічне повернення П. з царства мертвих — варіант поширеного в античності міфа про божество, яке вмирає й воскресає (Осіріс, Адоніс та под.). Як і інші божества, пов’язані з культом землі, П. вважалася не лише богинею родючості, а й владаркою небіжчиків. Пізніші міфи роблять її дочкою підземної річки Стікс, мабуть, намагаючись відділити сувору й похмуру богиню природи, що вмирає, від богині радості і природи, що воскресає. Культ богині підземного світу (Аїду) існував у Пілосі ще в Мікенську епоху. Деякі вчені, аналізуючи ймення П. (Персефонея, Персефасса, Персефатта), доходять висновку, що вона була старовинною місцевою богинею, культ якої поширився до вторгнення грецьких племен на Балканський півострів. У греків-завойовників культ П. злився з культом їхньої Кори (богинідіви). В Елевсіні влаштовувалися містерії Деметри й П. Восени на честь цих богинь справляли свято тесмофорп. В орфіків П. — дружина Зевса й мати Загрея. Пізніше П. ототожнювали з Геєю, Реєю, Гекатою, Ірідою, а в Римі — з Проверпікою. Атрибути П. — колоски, маки, нарцис, гранатовий плід. Зображували її (разом з матір’ю) вродливою дівчиною. Як владарка підземного світу вона сиділа на троні поруч з Аїдом, у вінку з нарцисів, із маками або рогом достатку в руці. Образ її надихав Рембрандта, Рубенса, Берніні, Гете, Пушкіна, Монтеверді, Сен-Санса, Стравинського.

ПЕТЕЙ, Петеой (гр. Peteos) — один із нащадків Ерехтея, батько Менестея; захопив владу в Афінах після смерті Пандіона. Егей переміг П., і він утік до Фокіди.

ПЕФРЕДО (гр. Pephredo) — одна з сестер грай.

ПІАНЕПСІЇ (гр. Pyanepsia) — осіннє свято на честь Аполлона. Під час цього свята приносили в жертву Аполлонові гілки з маслинових дерев, обмотані вовною. У пізнішу добу на п. віддавали шану Тесееві й Афіні як покровительці вирощування маслин.

ПІГМАЛІОН (гр. Pygmalion) — 1) у грецькій міфології — скульптор, цар Кіпру. Він начебто цурався кохання і жіночого товариства. Зробив із слонової кістки статую прекрасної жінки й закохався в неї. На його благання Афродіта оживила статую, яка дістала ім’я Галатея і стала дружиною митця. Дочка П. й Галатеї Пафос стала епонімом південнокіпрського міста, де був центр культу Афродіти.

Мотиви міфа відбито в літературі (Овідій, Ж. Ж. Руссо, Б. Шоу, Г. Кайзер, Є. Баратинський), в образотворчому мистецтві та скульптурі (Ж. Б. Ванлоо, Ф. Буше, П. Пікассо, Е. М. Фальконе й ін.).

Метафорично п. — людина, закохана в свій витвір; 2) міфічний владар Тіру, брат Дідони; убив сестриного чоловіка Сіхея, щоб заволодіти його багатством.

ПІГМЕЇ (гр. pygmaioi, pygme — кулак, відстань від кулака до ліктя) — за уявленнями давніх греків, люди заввишки з лікоть. У грецьких міфах про п. розповідається як про людей, що жили в Індії, в Лівії, в казкових країнах. За «Іліадою», п. жили на південному узбережжі Океану і щоосені воювали з журавлями, що летіли на південь. Очевидно, давні перекази про п. є відгомоном реальних відомостей про низькорослих людей Африки та деяких островів Індійського океану.

У переносному вживанні п. — нікчемна, жалюгідна людина.

...протиприродно, щоб людина, яка будує велике, поводилася, як пігмей. О. Гончар. Тронка.

ПІЕРІДИ, Піерійські музи (гр. Pierides) — дев’ять дочок македонського царя Піера, який назвав їх іменами дев’яти муз. Піеріди викликали на змагання в співі муз, які перемогли їх і за зухвальство перетворили на сорок. Поети часто ототожнювали П. з музами.

ПІЕТА (лат. Pietas) — благочестя) — римська богиня, уособлення благочестя та шани до батьків. П. мала храм у Римі. За переказом, той храм споруджено на честь перемоги римлян над сірійським царем Антіохом III та для відзначення однієї благочестивої римлянки, яка врятувала від голодної смерті свою матір, годуючи її молоком із власної груді. Ця легенда знайшла втілення в образотворчому мистецтві. П. часто зображували на античних монетах. Атрибути богині — діти й лелека.

ПІК, Пікус (лат. Picus) — італьське божество полів і лісів, віщун, син Сатурна (варіант: Пілумна), батько Фавна, чоловік Помони. Його вважали першим царем Латіуму. За однією версією, П. — вродливий юнак, який засватав німфу-віщунку Канею. Під час полювання П. зустрів чарівницю Кірку. Вона обернула його на дятла за те, що він зневажив її кохання. Канея з розпачу перетворилась у повітря. Зображували Піка у вигляді дерев’яного стовпа з дятлом, що вважався у римлян віщим птахом.

ПІКУМН — див. Пілумн і Пікумн.

ПІЛАД (гр. Pylades) — син фокідського владаря Строфія, небіж Агамемнона, вірний друг Ореста. Коли Орест вирушив до Мікен, щоб помститися за вбивство батька, П. був його супутником. Разом з Орестом привіз Іфігенію з Тавріди на батьківщину. Одружився з сестрою Ореста Електрою.

У переносному значенні П. — вірний друг.

ПІЛЕМЕН (гр. Pylaimenes) — пафлагонський володар, герой Троянської війни. В «Іліаді» про нього наводяться суперечливі дані. В одному місці (V пісня) Пілемена вбито, а в іншому (XIII пісня) він іде за тілом убитого сина. Цю суперечливість деякі вчені вважають одним із доказів того, що авторами «Іліади» е кілька осіб. (Хоча таке трапляється й у пізніших авторів).

ПІЛУМН і ПІКУМН (лат. Pilumnus, Picumnus) — у римській міфології брати, божества, покровителі новонароджених, вважалися також божествами врожаю. Володар Лавренту Пілумн відав перетворенням зерна в борошно, а Пікумн — угноюванням ланів. Іноді братів ототожнювали з Діоскурами.

ПІНАРІЇ (лат. Pinarii) — рід у стародавньому Римі, який підтримував культ Геркулеса.

ПІНД (гр. Pindos) — гірський хребет у Греції, який відділяє Фессалію від Епіру. За міфологією, П. володів Аполлон.

Переносно П. — оселя поезії.

ПІРАМ (гр. Pyramos) — вавілонський юнак, закоханий у свою сусідку Тісбу. Через заборону батьків закохані могли розмовляти тільки крізь щілинку в стіні. Якось вони вирішили зустрітися за містом під смоківницею, коло гробниці Ніна, покровителя Вавілона. Т. прийшла перша, але побачила лева, який роздирав корову, і, налякана, втекла, загубивши своє покривало. Невдовзі підійшов П. і побачив покривало. Подумавши, що кохана стала жертвою хижака, хлопець укоротив собі віку. Повернувшись на місце зустрічі, Тісба побачила неживого коханого і теж заподіяла собі смерть. Від їхньої крові білі плоди смоківниці стали багряними. Історія, яку розповів Овідій у «Метаморфозах», була дуже популярна в середні віки та в епоху Відродження. Міф використав Шекспір у комедії «Сон літньої ночі».

ПІРГО (гр. Pyrgo) — годувальниця дітей Пріама.

ПІРЕНА (гр. Pyrene) — 1) кохана Геракла, похована під горами, які дістали від неї свою назву; 2) одна з Данаїд ; 3) одна з дванадцяти дочок річкового бога Ахелоя (варіант: дочка Асопа), коханка Посейдона, від якого народила двох синів — Лехея та Кенхрея, що стали епонімами двох головних портів Корінфу. Артеміда під час полювання ненавмисне вбила Кенхрея, і П. так плакала, що обернулася на джерело, біля якого, за однією з міфічних версій, Беллерофонт зловив крилатого коня Пегаса.

ПІРІФЛЕГЕТОН, Флегетон (гр. Pyriphlegethon) — річка в підземному царстві (Аїді), яка вливалася в Ахеронт.

ПІРРА (гр. Pyrrha) — дочка Епіметея й Пандори, дружина Девкаліона.

ПІРФОРОС (гр. Pyrphoros) — культове ймення Гекати, Артеміди й інших богинь.

ПІТОН, Піфон (гр. Python) — змій-чудовисько, породження Геї. За іншою версією, П. виповз із намулу, що утворився після потопу, і жив у печерах Парнасу. Аполлон убив змія й поховав у Дельфійському храмі під омфалом. Первісно П. був, можливо, місцевим божеством землі, яке витіснив Аполлон. Сліди шанування П. збереглися в культі Аполлона Дельфійського. Пізніші міфографи вважали П. божеством темряви, яке переміг бог сонця Аполлон.

У сучасній мові П. — назва змії родини удавових.

ПІТТЕЙ, Пітфей (гр. Pittheus) — син Пелопа й Гіпподамії, брат Атрея й Тієста, батько Етри, дід Тесея, тройзенський володар. П. правильно витлумачив віщування піфії Егеєві і скористався з цього.

ПІФІЙСЬКІ ІГРИ, пітійські ігри (гр. ta Pythia) — ігри, встановлені на честь перемоги Аполлона над Пітоном.

ПІФІЯ (гр. Pythia) — віщунка і жриця Аполлона в Дельфах. Спочатку функцію п. виконувала молода дівчина, а згодом п’ятдесятирічна жінка, яку вибирали з багатої аристократичної родини, проте зберігся звичай одягати її під час віщування в дівоче вбрання. Перед віщуванням п. постила й робила ритуальну купіль у водах Кастильського джерела.

Метафорично п. — людина, яка з таємничим виглядом робить нечіткі й двозначні висновки.

На півострові Мала Азія світова реакція готує плацдарм для такої війни, про яку лементують у своєму віщувальному трансі турецькі піфії. Ю. Смолич. Після війни.

ПІФО (гр. Pytho) — догрецька назва області Парнас у Фокіді, де був храм і оракул Аполлона Дельфійського.

ПЛАНЕТИ (гр. planetes — той, що блукає) — кулясті несамосвітні тіла, що обертаються навколо сонця по еліптичних орбітах. У греків і римлян планети названо іменами богів. В античності були відомі планети Гермес — Меркурій, Арес — Марс, Зевс — Юпітер, Кронос — Сатурн і Афродіта — Венера. До планет зараховували також Місяць і Сонце. За уявленнями стародавніх, планети впливали на долі людей та історичні події (астрологія). За традицією відкриті у 18 — 20 ст. планети також дістали міфологічні назви: Уран, Нептун (гр. Посейдон), Плутон, як і супутники великих планет: Деймос, Фобос, Іо, Європа, Ганімед, Каллісто, Титан, Рея, Япет, Тетія, Феба тощо.

ПЛАНКТИ (гр. Planktai) — плавучі скелі, над якими гинули Плеяди.

ПЛЕЙОНА (гр. Рlеіопе) — одна з океанід, дружина Атланта, мати Пленд,

ПЛЕЙСТЕН, Плісфен (гр. Pleisthenes) — чоловік Аеропи.

ПЛЕКСІПП (гр. Plexippos) — дядько Мелеагра, учасник калідонського полювання.

ПЛЕЯДИ (гр. Pleiades) — сім сестер (Тайгета, Електра, Алкіона, Астеропа, Майя, Меропа, Келено), дочки Атланта і Плейони, перетворені на семизір’я (українська народна назва Волосажар), коли їх переслідував мисливець Оріон. П. з’являлись у травні і сповіщали про сприятливу для мореплавства пору. За іншою версією, П., засмучені смертю своїх сестер Гіад, покінчили з собою і були взяті на небо. Там вони перетворилися на голубів і носили Зевсові амбросію. Пролітаючи повз плавучі скелі Планкти, один з голубів гинув, і Зевс замінював його новим. Згодом П. почали вважатися небесними німфами, які від богів народили героїв — засновників славетних міфічних родів: Тайгета народила Лакедемона, Електра — Кардана, Алкіона — Гірея, Астеропа — Еномая, Майя — Гермеса, Меропа — Главки, Келено — Ліка й Ніктея. У римлян П. називалися вергіліями.

У переносному значенні п. — група, «сузір’я» видатних людей.

«Такі українські артисти, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, — ввійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва», — писав К. Станіславський. Ю. Мартич. Повість про артиста.

ПЛУТОН — епітет Аїда як власника підземних скарбів.

ПЛУТОС (гр. plutos — багатство, достаток; щастя) — син Ясіона й Деметри, бог багатства. У найдавніші часи міфотворення ототожнювався з Плутоном як володарем підземних багатств. Спочатку П. був хтонічним божеством, покровителем урожаю хлібних злаків. За Гесіодом, він народився на тричі зораному полі на острові Кріті, Згодом П. пов’язували з Ейреною — уособленням мирного життя, що породжує багатство, з богинею долі Тіхе, з Афіною Ерганою (Покровителькою ремесла) тощо. Згідно з пізнішою версією, за несправедливий розподіл багатства Зевс осліпив П. Згодом бог П. переосмислюється як уособлення багатства. В античному мистецтві найбільш поширене зображення П. у вигляді юнака, що тримає в руках ріг достатку.

ПОДАЛІРІЙ, Подалейрій (гр. Podaleirios) — син Асклепія, брат Махаона, лікар ахейських воїнів під Троєю.

ПОДАРГА (гр. Podarge — прудконога) — гарпія, що народила від Зефіра коней Ксанта й Баліоса.

ПОДАРК (гр. Podarkes) — одне з імен Пріама.

ПОЛЕМ (гр. Polemos) — бог війни з почту Ареса, брат Еніо.

ПОЛІАДА (гр. Polias < polis — місто) — одне з імен Афіни як покровительки міста.

ПОЛІБ (гр. Polybos) — 1) корінфський володар, що всиновив Едіпа ; 2) володар Сікіону, дід Адраста ; 3) цар єгипетських Фів, у якого гостювали, повертаючись ізпід Трої, Менелай та Єлгна, занесені до Єгипту.

ПОЛІБОЯ (гр. Polyboia) — сестра Гіакінта і його прототип.

ПОЛІГІМНІЯ, Полімнія (гр. Polyhymnia, Polymnia — багата на гімни) — одна з дев’яти муз, винахідниця ліри, пізніше — покровителька ліричної поезії та красномовства. За однією з версій, П. — мати Орфея. В античному мистецтві зображувалася жінкою в задумі, що тримає на вустах вказівний палець правої руки.

ПОЛІДАМАНТ (гр. Polydamas, род. відм. Polydamantos) — друг Гектора, герой Троянської війни. В «Іліаді» виступає проти намагання Гектора одноосібно командувати троянцями.

ПОЛІДЕВК (гр. Polydeukes), Поллукс (лат. Pollux) — один із Діоскурів,

ПОЛІДЕКТ (гр. Polydektes) — онук Еола, син Магнета, володар острова Серіф, куди хвилі прибили скриню з Данаєю та Персеєм. Переслідував своїм коханням Данаю, за що Персей головою Медузи обернув його на кам’яну статую.

ПОЛІДОР (гр. Polydoros) — 1) наймолодший син Пріама й Гекаби. За «Іліадою», П. вбив Ахіллес. Згідно з пізнішою версією, Пріам, передбачаючи падіння Трої, віддав П. разом із скарбами під опіку владаря Херсонесу Фракійського Поліместора. Зваблений скарбами Пріама, Поліместор убив П. й кинув його тіло в море. За смерть сина помстилася Гекаба, яка впізнала його тіло, викинуте на берег морськими хвилями. Вона осліпила Поліместора й повбивала його дітей.

Міф про П. опрацювали Евріпід у трагедії «Гекаба» та Овідій у «Метаморфозах»; 2) син Кадма й Гармонії, батько Лабдака, фіванський владар.

ПОЛІДОРА (гр. Polydora) — дочка Мелеагра, дружина Протесілая, що заподіяла собі смерть, коли дізналася про загибель чоловіка під мурами Трої (за іншою версією, дружиною Протесілая була дочка Акаста Лаодамія).

ПОЛІЇД (гр. Polyeidos) — жрець Діоніса і віщун; лікар з Корінфа (варіант: з Аргосу), правнук Мелампода, батько Манто ; воскресив сина Міноса Главка.

ПОЛІКСЕНА (гр. Polyxene) — дочка Пріама й Гекаби. За післягомерівським переказом, Ахіллес, бажаючи зустрітися з П. (варіант: узяти шлюб з нею), увійшов до храму Аполлона, де його вбив Паріс. Після здобуття Трої ахейці перевезли П. на європейський берег Геллеспонту. Тут з’явилася тінь Ахіллеса з наказом принести П. йому в жертву. Жертвопринесення виконав Неоптолем. Міф опрацьовано в трагедії Евріпіда «Гекаба».

ПОЛІМЕСТОР, Полімнестор (гр. Polymestor) — владар Херсонесу Фракійського, під опіку якого був відданий син троянського царя Пріама Полідор.

ПОЛІНІК (гр. Polynikes) — син фіванського володаря Едіпа та Іокасти, брат Етеокла й Антігони.

ПОЛІТ (гр. Polites) — 1) один із супутників Одіссея, яких Кірка обернула у свиней; 2) син Пріама й Гекаби ; прославився своїм швидким бігом.

ПОЛІФЕМ (гр. Polyphemos) — 1) один із кіклопів, син Посейдона й німфи Тооси. За епосом, П. був вівчарем. Мав люту вдачу, пожирав людей. Коли Одіссей із своїми товаришами потрапив до печери П., той, заваливши вхід скелею, відразу ж з’їв кількох із них. Одіссей у відповідь на запитання П., як його звати, сказав: «Ніхто». Потім, напоївши кіклопа вином, випалив йому єдине око. Коли на крик осліпленого поприбігали інші кіклопи й запитали, хто йому заподіяв лихо, П. відповів: «Ніхто». Виганяючи вранці на пасовисько отару, П., щоб не випустити з печери Одіссея та його супутників, обмацував кожну вівцю. Однак Одіссей поприв’язував своїх товаришів до животів овець, а сам учепився за густу вовну барана і в такий спосіб утік від П. Батько П. Посейдон довго переслідував Одіссея та його супутників. Пізніші давньогрецькі поети згадують про кохання П. до вродливої німфи Галатеї ; 2) лапіт, учасник битви з кентаврами, чоловік Лаономи, сестри Геракла; брав участь у поході аргонавтів.

ПОЛІФОНТ (гр. Polyphon, род. відм. Polyphontos) — узурпатор, який силою одружився з дочкою мессенського володаря Кіпсела Меропою, вбивши її чоловіка Кресфонта і старших синів. П. вбив молодший син Меропи та Кресфонта Епіт.

ПОЛЛУКС — латинська форма імені Полідевк.

ПОМОНА (лат. Pomona) — богиня овочів, шанована переважно в Латіумі. У Римі мала свого жерця, який називався Flamen Pomonalis. Чоловіками П. були Пік і Вертумн, який марно намагався зійтися з нею, прибираючи різних образів. Нарешті, перетворившись із бабусі у вродливого юнака, досяг свого. Античне мистецтво зображувало П. з овочами на лоні, з овочевим вінком, з городницьким ножем у правій руці.

Міф про П. й Вертумна опрацював Овідій у «Метаморфозах».

ПОМПА (гр. pompe — урочиста процесія) — процесія релігійного характеру, пов’язана з жертвоприношенням у святилищі божества. Найвідоміші п. відбувалися під час великих панафіней та елевсінських містерій.

Переносно — урочистість, розкішність, розраховані на зовнішній ефект.

...старшина, мабуть, таки вартий того, щоб його приймали в домі військового судді з такою помпою і шаною. С. Добровольський. Очаківський розмир.

ПОНТ (гр. Pontos) — породження Геї, бог, що уособлював море. Від П. й Геї народилися Нерей, Тавмант, Форкій і титаніди Кето й Еврібія. В Олімпійській релігії П. мав другорядне значення.

ПОНТІЯ (гр. Pontia — морська) — один із епітетів Афродіти, Фетіди й нереїд.

ПОРТАОН, Порфаон (гр. Рогthaon) — син Агенора, батько Ойнея, дід Деяніри та Мелеагра, калідонський володар.

ПОРТУН (лат. Portunus) — римський бог портів і гаваней, згодом ототожнюваний з грецьким Палемоном (споріднений також з Янусом ). Свято на честь П. римляни влаштовували в серпні.

ПОСЕЙДОН (гр. Poseidon) — племінний бог іонійців, згодом усієї Греції, син Кроноса й Реї, брат Зевса, Аїда, Гери, Деметри й Гестії, чоловік Амфітріти. П. шанували також як бога землі, води, конярства, будівництва; пізніше він (як Нептун у римлян) став головним богом моря й мореплавства. Уважався батьком багатьох морських чудовиськ і кількох героїв — Тритона, Аміка, Антея, Скірона, Ота й Ефіальта, кіклопа Поліфема й ін. П. жив у палаці в морських глибинах; здіймав або гамував на морі бурю, викликав землетрус тощо. Рибальською острогою підіймав кораблі, що осіли на мілині або між скелями, а тим, хто зазнав корабельної аварії, посилав швидкі течії, які несли їх до безпечних берегів. Його владі підлягали острови, узбережжя й гавані, де йому споруджували храми, вівтарі, статуї та приносили в жертву білого коня, дельфіна або соснові гілки. П. часто бував серед інших богів на Олімпі. З численних міфів про бога морів найважливіші такі: 1) П. разом з Аполлоном побудував мури Трої; коли скупий цар Лаомедонт не дав обіцяної винагороди за роботу, Аполлон наслав на місто чуму, а П. — морське страховисько;

2) П. і Афіна змагалися за право панування над Афінами, і боги (за іншою версією, Кекроп ) вирішили суперечку на користь богині. Ображений П. затопив околиці Афін;

3) П. переслідував Одіссея за те, що він осліпив кіклопа Поліфема; 4) П. мав любовні зв’язки з Деметрою і з горгоною Медузою, яка народила від нього чародійного коня Пегаса. Весь грецький світ поклонявся П. У портових містах, у селищах, які жили з морської торгівлі, на островах і мисах, у прибережних горах присвячені П. жертовники й статуї ставилися так, щоб моряки могли бачити їх під час битв і небезпек. На честь П. влаштовували Істмійські ігри, де основними були змагання на колісницях. Він згадується в написах 2 тис. до н. е. Хоч П. виступає як божество, підлегле Зевсові, проте в своїй стихії він незалежний. Разом з Герою й Афіною він повстав проти Зевса, але зазнав поразки. Зображували П. подібним до Зевса кремезним чоловіком з рибальською острогою — тризубом у руці. Волосся й борода в нього наче завжди мокрі й повні черепашок. Іноді їде на колісниці, запряженій гіпокампами — двоногими морськими кіньми. Образ П. (Нептуна) зустрічаємо на мозаїках, в античній та пізнішій європейській скульптурі (Л. Берніні, Б. Челліні й ін.). Скульптурою П. прикрашено фронтон будинку Військово-Морського музею в Ленінграді.

У переносному значенні П. — морська стихія.

ПОТОС, Пофос (гр. Pothos — бажання, пристрасть) — належне до почту Афродіти божество, уособлення любовної пристрасті.

ПОЯС АФРОДІТИ (гр. he zone tes Aphrodites) — чарівний пояс богині, в якому зберігалася таємниця її привабливості.

ПРЕТ, Пройт (гр. Proitos) — син Абанта, брат Акрісія, міфічний владар Арголіди. Після смерті батька П. і Акрісій розпочали війну за царську владу. Переможений П. утік до лікійського володаря Іобата. Одружившись із його дочкою, за допомогою тестя поновив війну з Акрісієм. Після тривалої боротьби брати дійшли згоди: П. одержав Тірінф, Акрісій лишився в Аргосі. За переказом, у той час винайдено щит. В «Іліаді» та «Одіссеї» П. пов’язаний з міфом про Беллерофонта. За однією з версій, П. дочки (Претіди) відмовилися брати участь у культі Діоніса (варіант: прогнівили Геру), і боги покарали їх божевіллям. Для лікування доньок П. закликав віщуна Мелампода, що зажадав як винагороду третину царства. П. не пристав на таку велику ціну. Тоді божевілля поширилося на інших жінок, які почали вбивати своїх дітей. П. мусив віддати за лікування дві третини царства. Віщун вилікував Претід і одружився з однією з них.

ПРЕТІДИ, Пройтіди (Proitides) — дочки Прета.

ПРІАМ (гр. Priamos) — останній владар Трої, молодший син Лаомедонта і Стрімо, чоловік Гекаби, батько численних дітей, серед яких найвідомішими стали Гектор, Паріс, Кассандра. За владарювання П. почалася Троянська війна. Спершу він звався Подарк («прудконогий»), друге ім’я Пріам («викуплений») владар дістав після того, як сестра Гесіона викупила його в Геракла. Під час Троянської війни П. був дуже старий, тому не брав безпосередньої участі в боротьбі. Двічі побував у грецькому таборі: перший раз, щоб запропонувати вирішення війни двобоєм Паріса з Манелаєм, а вдруге, щоб ціною дорогих подарунків випросити в Ахіллеса тіло Гектора. Після здобуття Трої загинув від руки Неоптолема. В античності П. вважали уособленням побожності та батьківської любові. В «Іліаді» змальований як батько — патріарх великої родини. Про смерть П. писали Евріпід у «Троянках» та Вергілій в «Енеїді».

ПРІАП (гр. Priapos) — син Діоніса (варіанти: Зевса, Адоніса, Гермеса ) й Афродіти (варіант: Хіони). За деякими версіями, Афродіта, вагітна від Діоніса, зійшлася з Адонісом, унаслідок чого П. народився з двома фалосами. Бог садів, виноградників, покровитель отар тощо; пізніше також божество любострастя, чуттєвих насолод. Спочатку був місцевим малоазійським божеством пригеллеспонтських країн. У післягомерівську добу культ П. поширився по всій Елладі й Італії. Орфіки пов’язували його з містичним Діонісом, Гермесом, Сонцем тощо. Зображували П. бородатим чоловіком з великим фалосом (як уособлення плодючості), часто у вигляді старого з фалоподібною головою, з овочами на одязі та з кошиком у руках.

Переносно П. — любострастя, «пріапічний» — хтивий.

Тойді ж ото її Алкід, Та ще гетери молодії, Та козлоногий п’яний дід Над самим Аппієвим шляхом У гаї гарно роздяглись, Та ще гарніше попились, Та й поклонялися Пріапу. Т. Шевченко. Неофіти.

ПРОЗЕРПІНА (лат. Proserpina) — римське ім’я Персефони.

ПРОКНА (гр. Prokne) — дочка афінського володаря ГІандіона і Зевксіппи, сестра Філомели, Бута й Ерехтея, дружина Терея, мати Ітіса. Філомела стала жертвою насильства з боку Терея. Щоб П. не довідалася про злочин, заподіяний її сестрі, Терей відрізав Філомелі язик. Проте вона на пеплосі виткала листа до П., в якому розповіла про завдану їй кривду. П. вбила Ітіса, свого сина від Терея, й нагодувала чоловіка його м’ясом. Терей намагався вбити дружину та її сестру, але Зевс перетворив П. в солов’я, Філомелу — в ластівку, а Терея в одуда. Міф зберіг спогад про канібалізм, що існував у первісному суспільстві (пор. Тантал і Пелоп, Атрей і Тіест ).

Овідій наводить цей міф у «Метаморфозах», Софокл написав трагедію «Трапеза Терея» (твір не зберігся).

ПРОКРІДА (гр. Prokris) — дружина мисливця Кефала.

ПРОКРУСТ (гр. Prokrustes — витягувач) — прізвисько Дамаста-розбійника, що жив біля Елевсіну (поблизу Афін), заманював подорожніх і клав їх на своє ліжко. Коли люди були коротші за ліжко, П., видовжував їх, а коли довші, відрубував їм ноги. Тесей убив П., обрубавши йому ноги.

ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ (гр. he kline tu Prokrustu) — ліжко розбійника Прокруста.

У переносному вживанні вислів означає мірку, під яку штучно підганяють факти та явища.

Леся Українка в одному листі до матері сміялася з спроб... укласти творчість того чи іншого письменника в прокрустове ложе певного напрямку. О. Білецький. Від давнини до сучасності.

ПРОМЕТЕЙ (гр. Prometheus — провидець) — у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени (варіанти: Асії, Феміди), брат Атаманта, Менетія та Епіметея, батько Дєвкаліона. Допоміг Зевсові подолати титанів і здобути владу над світом. Під час суперечки про зменшення жертв богам став на бік людей, які жили надголодь і були безсилі проти могутніх олімпійців. П. поділив забитого бика на дві частини. В одну купу склав усе м’ясо й накрив шкурою тварини, а в другу — самі кістки, поклавши на них шматки жиру. Зевс, уведений в оману, вибрав купу, яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, тобто гіршу частину вбитої тварини, а самі їли м’ясо. Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь, однак П. викрав вогонь з Олімпу і приніс його людям у тростинці (відгомін прадавнього способу добування вогню тертям шматків дерева). Так людський рід було врятовано від голоду й холоду. Щоб помститися, Зевс наказав Гефестові створити Пандору. П. за протидію богам Зевс звелів прикути до однієї із скель Кавказу і пробити йому списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав печінку. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів П. тяжкі муки, аж поки Геракл (за згодою Зевса, який бажав прославити свого сина) убив орла й визволив титана. Пізніші перекази пов’язують з П. не лише викрадення вогню з неба; він нібито показав людям, як видобувати та обробляти метали. Він дав їм науку про числа і відкрив мистецтво письма. Він приручив тварин, запріг до воза коней, збудував перший корабель і змайстрував вітрило. Він дав хворим ліки і знайшов трави, що тамують біль. П. розбудив у людині дух і дав їй силу владарювання над світом. З інших міфів довідуємося, що П. створив із землі й води (з глини, змішаної із сльозами) людей і вдихнув у них життя (Овідій). Недалеко від міста Панопей показували цегляний будиночок, де П. у свій час виконав цю роботу. Довкола лежали грудки глинястої землі, і від них нібито пахло людським тілом — це були залишки використаного матеріалу. У деяких областях Греції П. шанували як бога. В Афінах він був у пошані нарівні з Афіною та Гефестом. На честь П. було встановлено свято — біг із запаленими смолоскипами (прометеї).

П. відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. К. Маркс називав його «найблагороднішим святим і мучеником у філософському календарі». Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «П. закутий». П. Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. За нової епохи образ титана П. знаходимо в Гете, Байрона, Шеллі, він надихав славетних майстрів пензля Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, Сальватора Розу, композиторів Бетховена, Ліста, Танєєва, Скрябіна. У російській літературі найцікавіші опрацювання міфа належать письменникам революційного табору: К. Рилєєву, М. Огарьову та ін. Образ П. надзвичайно популярний на Україні. П. уславили Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, А. Малишко й ін.

У переносному значенні П., як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети.

І тільки спогад з далини, Як рідні відгуки луни. І тільки зорі над землею. О мій русявий Прометею, Загублений в ночах війни. А. Малишко. Прометей.

ПРОТЕЙ (гр. Proteus) — син Океана (варіант: Посейдона) і Фетіди, морське божество. За епосом, жив на острові Фарос, поблизу Єгипту, пас Посейдонових тюленів, мав дар віщування і здатність перетворюватися в різних тварин і навіть у різноманітні речі. За пізнішою (єгипетською) версією міфа, П. був одним з найдавніших єгипетських царів, який (за Стесіхором та Евріпідом) відібрав викрадену Єлену, а Парісові залишив тільки її привид. Пізніші містики, передусім орфіки, вважали П. символом першооснови світу — матерії. Зображували П. старим дідом.

У переносному значенні П. — гнучка, багатогранна, здатна до швидких і несподіваних змін людина.

ПРОТЕСІЛАЙ (гр. Protesilaos) — син Іфікла, володаря міста Філакі. Як один ІЗ колишніх претендентів на руку Єлени брав участь у Троянській війні. Знехтувавши пророцтво, за яким перший ахеєць, що ступить на троянську землю, мав загинути, П. першим висадився з корабля на берег, і його вбив Гектор. Античні поети й прозаїки часто використовували сюжет міфа про посмертне кохання П. до дружини Лаодамії, коли боги дозволили йому повернутися додому на одну ніч. У Херсонесі Фракійському П. шанували як героя, там були його святиня й оракул.

ПРОФАН (лат. profanus — неосвічений) — той, хто не бере участі в богослужінні і не втаємничений у містерії.

У переносному значенні — неук у якійсь галузі.

Він був абсолютний профан у складній теорії більярдного грання. Ю. Смолич. Сорок вісім годин.

ПРОФАНАЦІЯ (лат. profanatio — опоганення святині) — неуцьке, зневажливе ставлення до святині як об’єкта загального визнання.

ПСАМАТА (гр. Psamathe) — 1) дочка Нерея й Доріди, мати Фока ; 2) дочка аргівського владаря Кротопа, мати Ліна.

ПСІХЕЯ (гр. Psyche — душа) — чарівна дівчина з крилами метелика, втілення людської душі. Була така вродлива, що викликала заздрощі самої Афродіти, яка наказала Еросові розпалити в П. хтивість до найогиднішого чоловіка. Проте Ерос сам запалав до неї чистим і шляхетним коханням. На основі різних варіантів грецького міфа про Ероса і П. римський письменник Апулей в одній із вставних новел до роману «Метаморфози» («Золотий осел») розповідає про кохання Амура й царівни П. Амур щоночі відвідував дівчину, але застеріг її, щоб вона не пробувала довідатись, хто він такий і не намагалась побачити його при світлі. Сестри, яким П. розповіла про це, глузували з неї, кажучи, що її коханець, мабуть, огидний дракон. Не в силі побороти цікавість, П. однієї ночі запалила світильник, щоб подивитися на коханого. Крапля гарячої оливи розбудила Амура, і він, розгнівавшись на неслухняну П., зник назавжди. П. почала розшукувати його по всіх святинях і нарешті прийшла до храму Афродіти. Богиня примусила її виконувати найважчу роботу. Нарешті працьовитістю, лагідністю і вродою П. здобула прихильність майбутньої свекрухи. Зевс подарував П. безсмертя й забрав на Олімп, де вона вийшла заміж за Амура-Ероса. За версією Апулея, П. стала матір’ю Волюпти (Насолоди). Сюжет про душу, яка тужить за коханням, поширений від сивої давнини серед усіх народів.

Міф про П. захоплював античних і новочасних митців: скульпторів (Канова, Пажу й ін.), художників (Рафаель, Дж. Романо, Ф. Жерар та ін.), драматургів (Мольєр), поетів (Лафонтен, Богданович), композиторів (Люллі, Франк) та ін.

ПСІХОПОМП (гр. Psychopompos — провідник душ) — один із культових епітетів Гермеса, який приводив тіні померлих до царства Аїда.

ПТА, Птах, Фта (гр. Phthas, Phtha) — єгипетський бог, покровитель ремесел, якого пізніше згадували греки в релігійних та містичних ритуалах; ототожнювався з Гефестом.

ПТЕРЕЛАЙ (гр. Pterelaos) — онук (варіант: син) Посейдона, володар племені телебоїв, що жили на острові Тафос. Сини П. воювали з аргосцями. Один із аргоських володарів, Амфітріон, переміг телебоїв, але не міг подолати П., оскільки він мав подарований Посейдоном золотий локон — джерело сили. Дочка П., закохана в Амфітріони, вирвала в батька золотий локон і тим спричинила його смерть.

ПУДІКІТІЯ, Пудіцітія (лат. Pudicitia) — богиня цнотливості, жіночої подружньої вірності. Культ богині сягає початку утворення римської держави. У Римі існували окремі храми патриціанської і плебейської П.











Попередня (Л-М)     Головна     Наступна (Р-Т)


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.