Попередня (Н-П)     Головна     Наступна (У-Я)







РАДАМАНТ, Радаманф (гр. Rhadamanthys) — син Зевса і Європи, брат Міноса («Іліада»); дав крітянам закони, відзначався справедливістю. За «Одіссеєю» та Піндаром, Р. жив у підземному царстві (Елісії) і разом з Міносом, Аянтом та Тріптолемом судив душі померлих. За пізнішим переказом, Р. утік від Міноса до Окалеї (в Беотії) та одружився з овдовілою Алкменою.

РЕДІКУЛ, Редікулус (лат. Rediculus від redeo — повертаю) — римське божество, яке примушувало ворогів до відступу. Р. був присвячений храм біля Капенської брами.

РЕК (гр. Rhoikos) — 1) один із кентаврів ; 2) коханець німфи-гамадріади, якого вона осліпила за невірність.

РЕМ (лат. Remus) — брат Ромула.

РЕС, Рез (гр. Rhesos) — син річки Стрімона та музи Калліопи, міфічний фракійський владар, союзник троянців. Мав чарівних білих коней, які були швидші од вітру. За післягомерівськими міфами, оракул провістив, що ахейці не здобудуть Трої, поки коні Р. не нап’ються води із Скамандру. Одіссей і Діомед, дізнавшись від троянського вивідача Долона про місцеперебування Р., пробрались уночі до троянського табору і захопили коней, убивши їхнього господаря.

РЕТ (гр. Rhoitos) — один із кентаврів.

РЕЯ (гр. Rhea) — богиня-мати з покоління титанів; за «Теогонією» Гесіода, дочка Урана й Геї, дружина Кроноса, мати Зевса, Аїда, Посейдона, Гестії, Деметри та Гери. Культ Р. спочатку був малопоширений у Греції. На Кріті і в Малій Азії вона ототожнювалася з азійською богинею природи й родючості Кібелою. Жерці Реї називалися куретами й ототожнювалися з корибантами. Куретам Р. нібито передала малого Зевса; жерці, брязкаючи зброєю, приглушували крик немовляти, і Кронос не проковтнув його. Культ Р.-Кібели мав оргіастичний характер, проте на материковій Греції він проявлявся в пом’якшеному вигляді. У 3 ст. до н. е. культ Р. під іменням Великої Матері проник до Риму. Р.-Кібелі були присвячені дуб і сосна, постійним її супутником вважався лев. Зображували її в постаті жінки з короною та тимпаном.

РЕЯ СІЛЬВІЯ, ІЛІЯ (лат. Rea Silvia, Ilia) — мати Ромулай Рема ; за одним із переказів, була дочкою Енея; за загальноприйнятим міфом — дочка нащадка Енея, албанського царя Нумітора, якого скинув з престолу його брат Амулій. Щоб Нуміторова дочка не мала дітей, Амулій зробив її весталкою, однак Р. С. народила від Марса близнят Ромула й Рема. Розгніваний Амулій наказав убити її (варіант: кинути до темниці, а близнят утопити в Тібрі). Марс урятував Р. С. та дітей. За іншою версією, Р. С. була кинута (або сама кинулась) у Тібр, але її врятував бог річки Тіберін, і вона стала його дружиною.

РІГ ДОСТАТКУ (лат. cornu coріае) — ріг кози Амальтеї, наповнений квітами, овочами, фруктами тощо, символ достатку та багатства. Атрибут Плутоса, Фортуни, Геї, а також Геракла.

РОБІГ, Робіго (лат. Robigo, Robigus — сажка) — римське божество, яке оберігало хлібні злаки від хвороб (зокрема сажки).

РОБІГАЛІЇ (лат. Robigalia) — свято в квітні, яке встановив, за переказом, Нума Помпілій на честь Робіга. Під час р. народ у білому одязі вирушав до гаю, присвяченого цьому божеству. Тут один із фламінів приносив Робігові в жертву ладан, вівцю або рудого собаку (втілення сонячного жару) з проханням захистити колосся. Це свято пов’язувалося з появою на небі Сіріуса.

РОЙО (гр. Rhoio) — дочка Стафіла, сина Діоніса, і Хрісотеміди, мати Анія, якого народила від Аполлона.

РОМА (лат. Roma) — богиня, уособлення міста Рима як володаря світу. Спочатку була об’єктом шанування в греків, передовсім у Малій Азії, де на її честь споруджували храми. Мешканці Смірни пишалися тим, що 195 р. до н. е. звели перший храм на честь богині. Зображували Р., як засвідчено на азійських монетах, з короною у вигляді міського муру та зі списом. У самому Римі, насамперед також на монетах, Р. постає войовничою героїнею, подібною до Мінерви або амазонки, що спирається на щит або сидить на зброї і тримає в руках богиню перемоги. Під час панування Адріана споруджено храм на честь Р. й Венери. Культ Р. був тісно пов’язаний з культом римських імператорів.

РОМУЛ (лат. Romulus) — син Марса й весталки Реї Сільвії, засновник і перший цар Риму. Близнят Р. й Рема вигодувала послана від Марса вовчиця, а виховав місцевий пастух Фаустул. Підрісши, хлоп’ята довідалися, що вони — діти Реї Сільвії. Згодом Р. і Рем повернули владу своєму дідові Нумітору, а самі вирішили заснувати нове місто. Під час зведення міських мурів між ними виникла суперечка, в якій Р. убив Рема. Ставши володарем у новозбудованому місті (Римі), Р. приймав усіх прибульців, рабів-утікачів та засуджених. Однак у місті не було жінок, і римляни вирішили взяти для себе дружин із сусіднього племені сабінів, проте дістали відмову. Під час ігор на честь Нептуна римляни підступно викрали сабінянок і одружилися з ними. Сабіни пішли походом на Рим, але жінки, щоб уникнути кровопролиття, замирили суперників. Було укладено договір, за яким римляни й сабіни об’єднались і стали називатися квіритами. Цей переказ у загальних рисах віддзеркалює найдавніші зв’язки між сабінами й римлянами, підтверджені археологічними розкопками. Після смерті Р. римляни шанували його як бога під іменням Квірін. Р. вважали засновником Римської держави, йому приписували утворення сенату, встановлення курії, організацію армії, поділ громадян на патриціїв і плебеїв.

РУМІНА (лат. Rumina від rumis — сосок) — римська богиня немовлят-сисунців. Храм її був біля смоківниці в Римі, де, за переказом, Ромул і Рем ссали грудь вовчиці. Пізніше Р. ототожнювали з Аккою Ларентією.










САБ (лат. Sabos) — син бога Санка, епонім племені сабінів. За деякими міфічними версіями, С. походив з Лакедемону.

САБАЗІЙ (гр. Sabazios) — 1) фракійсько-фрігійське божество, яке пізніше ототожнилося з Діонісом. Культ С. був поширений у Греції з 5 ст. до н. е.; 2) епітет Юпітера у Фрігії та на Кріті.

САБІНЯНОК ВИКРАДЕННЯвикрадення римлянами за наказом Ромула жінок із племені сабінів.

САЛАКІЯ, Салація (лат. Salacia) — богиня бурхливого моря та морської води, дружина Нептуна, мати Тритона.

САЛІЇ (лат. Salii) — колегія з 12 жерців, яку заснував Нума Помпілій на честь Марса. 1 березня с., вбрані у військові обладунки, влаштовували святкову процесію з танцями й співами. Пісні с. дали початок римській літературі. У лютому, березні й листопаді жерці організовували свята еквінів (лат. equus — кінь): змагання вершників на Марсовому полі.

САЛМОНЕЙ (гр. Salmoneus) — син Еола, батько Тіро, герой, епонім елідського міста Салмони. Міф зображує його зухвалим гордієм, що прагнув дорівнятися до Зевса. С. імітував грім грюкотом казанів та брязкотом колісниць, а блискавку — запаленими смолоскипами. Зевс уразив С. блискавкою і скинув у Тартар, а місто зруйнував.

САЛЮС (лат. Salus — здоров’я) — римська богиня здоров’я та успіху Як богиню здоров’я її ототожнювали з грецькою Гігіеею. На Квірінальському пагорбі в Римі був храм богині. Під час імперії С. шанувалась як опікунка імператорської рідні або імператора. Жерці та магістрат часто зверталися до неї з молитвами, особливо на початку року, під час епідемій, у день народження імператорів тощо. За Нерона були встановлені ігри на честь С. В імператорську епоху присягалися Рег Salutem (на здоров’я імператорів), і звичай цей перейшов навіть до християн. Юристам давнього Риму належить вислів: «Salus populi suprema lex esto», тобто «Благо народу (суспільства) — найвищий закон».

САНК, Санкус (лат. Sancus) — сабінське божество неба, яке стало римським божеством договорів і подружжя. На Квіріналі в Римі стояло святилище С., на його честь було встановлено свято.

САРПЕДОН (гр. Sarpedon) — 1) син Зевса та Європи, брат Міноса й Радаманта. Посварившись із братами, С. утік у Карію до царя Кілікса й допоміг йому в війні проти лікійців; за це Кілікс віддав йому Лікію. З ласки Зевса С. прожив утричі більше, ніж триває життя людини; 2) син Зевса й Лаодамії, онук Беллерофонта, цар лікійців, що згадується в «Іліаді» як один з найсміливіших союзників троянців. Коли С. вбив Патрокл, Зевс звелів Сну і Смерті перенести його тіло в Лікію. Очевидно, в обох міфах ідеться про легендарного родоначальника лікійських володарів.

САТИРИ (гр. Satyroi) — лісові й гірські божества нижчого рангу, які уособлювали первісну, грубу силу природи, що знаходить вияв у тваринних атрибутах їхнього зовнішнього вигляду; демони родючості, постійні супутники Діоніса. За Гесіодом, вони мають спільне походження з гірськими німфами й куретами. Стародавні вірили, що існують старші і молодші с. Торс і голова в них людські, вони відзначаються міцною будовою, мають тупий ніс, гострі цапині вуха, щетинисту шерсть і невеликий козячий або кінський хвіст. У деяких з них є на голові роги, як у Пана. С. населяють ліси й гори, люблять полювання, танці, музику, вино, жінок. У лісах бавляться з німфами, заводять людей на манівці вигуками або вогнями, крадуть у пастухів кіз та овець, лякають селян біля їхніх хат. Від 4 ст. до н. е. тваринні риси в сатирів починають зникати, залишаються тільки короткі хвости й короткі роги. Беручи участь у хорах на Діонісові свята, сатири дали початок розвиткові грецької трагедії та сатирівської драми («Кіклоп» Евріпіда, «Слідопити» Софокла й ін.).

САТУРН (лат. Saturnus) — популярний італьський бог хліборобства й засівів, культ якого був найпоширеніший в Італії. Спочатку його ототожнювали з Кроносом і міфи про обох богів зливалися. Храми С. можна було зустріти всюди; багато сіл, міст, півостровів називалось ім’ям бога, навіть сама Італія, куди прибув С. після того, як його вигнав Зевс, за переказом, мала назву С. землі (Saturnia tellus). Святилище С. біля підніжжя Капітолійського пагорба в Римі, заснування якого приписують Янусові (або Геркулесові ), вважалося найдавнішим залишком доісторичної епохи Латіуму. З ім’ям С. було пов’язане уявлення про Золотий вік. За легендою, культ С. встановив Тулл Гостілій. Храм на честь С. та його дружини Опс побудовано на місці стародавнього святилища за часів початку республіки. У цьому храмі містилася римська державна скарбниця. Протягом року, за винятком грудневих свят — сатурналій, зображення С. біля підніжжя Капітолію було обвите вовняними стрічками і немовби закуте, щоб добробут навіки був пов’язаний з містом і народом.

САТУРНАЛІЇ (лат. Saturnalia) — свята на честь Сатурна, встановлені в Римі наприкінці 5 ст. до н. е. на спогад про Золотий вік, який, нібито, був на землі за урядування цього бога. С., що починалися 17 грудня і тривали 3 дні (від часу Доміціана 5 днів), були святом згоди й рівності. На час с. припинялися всі роботи, раби сідали до столу разом із своїми панами, які їм прислуговували. В ці дні зникала не тільки нерівність станів, а й будь-яка ворожнеча, відкладалися суди й виконання вироків над засудженими, у цей час навіть не годилося обмірковувати воєнні плани. Сатурнові приносили жертви, веселі процесії йшли вулицями міста на бенкети й забави. Батькам родини давали різні пам’ятні подарунки, найчастіше воскові свічки та ляльок із глини. Імператори в ці дні влаштовували пишні ігри. Деякі обряди з с. перейшли до християнської релігії.

СВАДА (лат. Suada) — римська назва богині Пейто.

СЕКУРІТАС (лат. Securitas — безтурботність, безпека) — римське божество, що уособлювало спокій і безпеку держави та її громадян. На зображеннях постає статечною матроною, яка сидить із схрещеними ногами й піднесеною правою рукою. Атрибутом С. були маслинова гілка, лавр, ріг достатку і скіпетр.

СЕЛЕНА, МЕНА (гр. Selene, selas — сяйво, блиск; Mene) — богиня Місяця, дочка Гіперіона й Тейї, сестра Геліоса та Еос. Відома також під ім’ям Мена. Поети називали С. блискучим оком ночі (Піндар, Есхіл), зображували привабливою жінкою, яка тримає смолоскип у руках і веде за собою зірки (Сапфо). С. вшановували жертвами у дні повного місяця; їй було присвячене весняне рівнодення, коли богиня після тривалої мандрівки, умившись в Океані, надягала осяйні шати й запрягала до своєї колісниці блискучих коней (Гомер, Гімн, 32). На небі коханим С. був сам Зевс, від якого вона народила Пандію, шановану в Афінах під час весняного рівнодення. В Аркадії богиня приятелювала з Паном. Найвідоміший міф про нещасливе кохання С. до прекрасного пастуха (варіант: Мисливця) Ендіміона, який забажав вічної юності та безсмертя, хай навіть у непробудному сні. С. щоночі наближається до печери карійської гори Латм, де спочиває юнак, і милується його вродою. В Еліді вважали це кохання С. щасливим, і вона нібито мала від Ендіміона 50 дітей (50 місяців олімпійського циклу). В Афінах С. шанували як матір поета і провісника Мусея. У пізніші часи її ототожнювано з Артемідою (варіанти: з Гекатою, Персефоною ).

СЕМЕЛА (гр. Semele) — дочка фіванського царя Кадма й Гармонії, кохана Зевса, від якого зачала Діоніса. Охоплена ревнощами Гера порадила С. умовити Зевса з’явитися до неї в усій своїй величі. Громовержець зважив на прохання коханої, і смертна царівна згоріла. За однією з версій, що її розвинув Евріпід у «Вакханках», син С. Діоніс вийшов з полум’я непошкодженим: колони царського терема випустили зелені гілки плюща, які врятували його. Коли Діоніс після численних пригод став небожителем, він опустився в царство Аїда, переміг, як Геракл, підземні сили, вивів звідти свою матір і забрав її на Олімп. Відтоді С. прибрала ймення Тіона і стала постійною супутницею Діоніса як одна з менад.

СЕМЕРО ПРОТИ ФІВ (відповідно до семи брам цього міста) — міфічні вожді аргівського війська, герої походу проти Фів, організатором якого був Едіпів син Полінік, супротивник свого брата Етеокла. Епос згадує цю подію мимохідь. Докладніше про неї розповідалось у кіклічних поемах «Фіваїди» та «Епігони», які збереглися тільки в фрагментах. Братовбивчу війну за владу над Фівами спричинив Едіп, що прокляв синів за непослух і неповагу. Брати мали по черзі правити Фівами, однак Етеокл порушив угоду. Полінік утік в Аргос до Адраста, який віддав за нього дочку Аргію і згодився допомагати йому в війні проти брата. Незважаючи на те що аргівський віщун Амфіарай пророкував нещасливий кінець війни для всіх вождів, крім Адраста, знехтувавши інші застережливі знамення (відсутність блискавки Зевса, загибель від укусу змії лемноського царенка Офельта, коли його, нянька Гіпсіпіла показувала героям джерело), війну все-таки почали. За Евріпідом («Фінікіянки») та Аполлодором («Бібліотека»), у поході брали участь Адраст, Полінік, Амфіарай, Тідєй, Капаней, Гіппомедонт і Партенопей. Есхіл («С. п. Ф.») і Софокл («Едіп у Колоні») замість Адраста називають Етеокла з Аргосу. На чолі всіх військ був Адраст (за Софоклом, Полінік). Тідей, який був відряджений на переговори до Фів, відбив напад ворогів, що вискочили на нього з засідки. Мужньо боролися Партенопей та Капаней, але головною битвою був двобій братів Етеокла й Полініка. Після кількох взаємних безуспішних атак Етеокл завдав смертельної рани братові і, гадаючи, що він уже мертвий, почав знімати обладунок. Полінік, зібравши останні сили, проткнув братові груди. Фіванський царенко Менекей, рятуючи рідне місто, добровільно приносить себе в жертву, всі учасники походу сімох гинуть, крім Адраста, якого виносить з поля бою чарівний кінь Арейон. Фіванці відмовилися віддати тіла загиблих їхнім матерям і дружинам, тільки втручання Тесея дозволило поховати учасників походу в належною шаною. Полініка всупереч забороні поховала Антігона.

До теми походу сімох неодноразово зверталися афінські трагіки: Есхіл («С. п. Ф.»), Евріпід («Фінікіянки», «Благальниці»), Софокл («Едіп у Колоні», «Антігона»).

СЕНЕКТУТА (лат. Senektus — старість) — дочка Нікс та Ереба, богиня старості. За уявленнями стародавніх римлян, жила біля дверей підземного царства поряд з іншими духами, пов’язаними зі смертю.

СЕРАПІС (sp. Serapis, Sarapis, Osiris-Apis) — єгипетсько-елліністичне божество. Культ С. зародився в 4 ст. до н. е., коли почали зливатися єгипетські й грецькі релігійні уявлення. За Плутархом, Птолемеєві наснилася величезна статуя бога, яку один бувалий грек вважав сінопським Плутоном, а єгипетський верховний жрець — єгипетським Плутоном. Ім’я С. зустрічається на різних єгипетських написах ще доперських часів у формі Осіріс — Апіс. Міфологічно й догматично С. цілком тотожний з Осірісом, святилища якого згодом стали називатись серапіонами. Біля серапіонів оселялися пустельники, які роками не виходили із скиту. Зображували С. (часто на троні) в постаті чоловіка середніх літ, із зачіскою й бородою Зевса, із скіпетром у руках та з орлом коло ніг; інколи волосся божества, як у Плутона, спадало на чоло, а біля ніг був Кербер. На голові — наповнений плодами кошик як символ достатку. С. ототожнювали із Зевсом, Плутоном та Асклепієм. Тріада із С., Ісіди й Гарпократа цілком відповідала тріаді з Осіріса, Ісіди й Гора. В образі С. з’єдналися риси божества рослинності, яка вмирає й воскресає. Культ цього божества проник в Афіни, де йому було споруджено храм біля підніжжя акрополя, потім поширився в інші грецькі міста та області. У Смірні, Галікарнасі його шанували вже в 3 ст. до н. е., у Південній Італії — в першій половині 2 ст. У самому Римі під час владарювання Сулли утворено коллегію пастофорів Осіріса. Хоч за Тіберія шанувальників культу С. переслідували, однак Нерон і імператори з роду Флавіїв були прихильні до цього культу. Свята й містерії на честь С.-Осіріса описав Апулей. З плином часу культ С. був витіснений християнством.

СИВІЛИ, сибіли (гр. Sibyllai) — у стародавній Греції мандрівні пророчиці, які, подібно до гомерівських ворожбитів, пропонували всім охочим провістити долю. Першою віщункою, від власного імені якої постала назва пророчиць, вважалася дочка Дардана. Як і бакіди, с. не були пов’язані з певним місцевим культом, хоч екстатичний характер їх ворожіння мав багато спільного з оргіастичним боком грецької релігії. Пророчий екстаз с. описав Вергілій у четвертій книзі «Енеїди». Діяльність с. відносять до 8 — 7 ст. до н. е. — часу значного духовного й релігійного піднесення. Першим, хто згадує тільки одну с., був Геракліт з Ефесу (500 р. до н. е.). Про одну с. йдеться також в Арістофана, Платона й Арістотеля. Учень Платона Геракліт Понтійський знав трьох с. — ерітрську (Герофілу), фрігійську та геллеспонтську. У пізніших письменників знаходимо відомості про 4, 8, 10, 12 с. Діяльність пророчиць була пов’язана передусім з північно-західною Малою Азією. Тому є підстави вважати, що с. походять із Трої, а Кассандра й Манто — їхні прообрази. Найбільше відомостей дійшло до нас про Кумську с., яка, за переказом, жила під час владарювання Тарквінія Гордого (або Тарквінія Пріска).

СИВІЛИНІ КНИГИ (лат. Libri Sibyllini) — 9 книг, написаних грецькою мовою, які Кумська сивіла запропонувала купити Тарквінієві Гордому, але він відмовився. Тоді сивіла кинула у вогонь три книги й запропонувала цареві купити решту. При повторній відмові царя сивіла спалила ще три книги і знову запропонувала купити за ту саму ціну три книги, які залишилися. Порадившись з авгурами, Тарквіній купив ці книги й віддав до Капітолійського храму. Охороняти книги доручили двом патриціям і ще двом грекам, які їх перекладали й тлумачили. Згодом до трьох книг додали віщування Тібурської сивіли Альбунеї, які, за переказом, були занесені в Рим водами Тібру, а також «Книги братів Мартіїв», укладені латинською мовою. Після пожежі Капітолійського храму в 83 р. до н. е. сенат відрядив до Ерітру, Іліону й Самосу послів, які зібрали там новий збірник сивілиних пророцтв. За переказом, пророцтва були записані на пальмових листках і зберігались у суворій таємниці; навіть римляни, крім колегії жерців (децемвірів), не мали до них доступу За Сулли колегія жерців — збері гачів і тлумачів сивілиних книг — складалася з 15 членів. Жерці були звільнені від усіх державних повинностей і на вимогу сенату мусили в присутності службових осіб відкривати С. к. й дізнаватися, що означають ті чи інші призвістки, яка жертва найприємніша богам, чим закінчиться той чи той важливий захід. Майже всі нові обряди й культи, встановлені в історичну епоху римської держави, завдячують своїм походженням С. к. Сюди належить уведення до римського пантеону нових божеств — Аполлона, Латони, Великої матері, Ескулапа, а також перенесення на римські божества атрибутів і рис грецьких богів: Діану ототожнено з Артемідою, Кереру з Деметрою, Прозерпіну з Персефоною, Геркулеса з Гераклом тощо. С. к., які збереглися до нашого часу, на думку вчених, походять з 2 ст. н. е. У них знаходимо сліди гебрайського та християнського впливів пізніших часів.

Переносно С. к. — пророцтво. Ви слів «читати С. к.» означає «міркувати про майбутнє».

На вежі в замку я сиджу З наказу злої сили; Вночі на зорях ворожу Або, замислений, сиджу Над книгами Сивіли. М. Вороний. Фата моргана.

СИЛЕНИ (гр. Silenoi) — первісні божества річок і джерел у Фрігії. Марсій, що так нещасливо змагався з Аполлоном, був одним із тих с. У грецькій драмі ототожнювались із сатирами, але відрізнялися від них своїм походженням і демонічними рисами. Зображувались у вигляді людей з кінськими вухами, хвостами, часом і ногами Такі атрибути були звичайним символом серед водяних божеств грецької міфології. З огляду на свою кінську породу с. були споріднені із фессалійськими кентаврами. С. поєднували в собі нахил до п’яних розваг і жартів із захопленням музикою та пророкуванням. У грецьких міфах віддзеркалено обидві властивості вдачі с., хоч унаслідок змішування з сатирами їм (силенам) приписували більше кумедних тваринних рис. С. були споріднені з так званими папосиленами, або силенопапами — оброслими волоссям твариноподібними істотами. У Греції, зокрема в Афінах, с. включалися до почту Діоніса і трохи змінили свій вигляд на більш людський. На сцені с. виступали у волохатих хітонах.

СИРЕНИ (гр Seirenes, лат. Sirenes) — морські істоти, що уособлювали чарівну, але оманливу морську гладінь, під якою криються гострі скелі й мілини. Зображувались у вигляді напівжінок, напівптахів, жили на казкових островах. Перші згадки про с. знаходимо в «Одіссеї», де розповідається, ніби вони живуть на острові між землею Кірки та Скіллою і зваблюють усіх мореплавців. Подорожні, почувши спів с., забували про все на світі, не могли вже керувати кораблем, підпливали до чарівного острова й гинули («Одіссея», XII, 39 і наст.). Одіссей, пропливаючи повз той острів, заліпив вуха своїм супутникам воском, а себе наказав прив’язати до щогли. Так він став першою людиною, яка почула спів сирен і залишилася живою. У післягомерівських творах, таких, наприклад, як «Аргонавтика» Аполлонія Родоського, с. зображено вродливими дівчатами з чарівливими голосами; своїми піснями вони присипляли подорожніх, а потім роздирали їх на частини й пожирали. Аргонавти врятувалися тільки тим, що Орфей відвернув їхню увагу звуками своєї пісні. За пророцтвом с. мали загинути, коли хтось із подорожніх пропливе повз острів і не буде зваблений їхнім співом. Після того, як проплив корабель Одіссея (варіант: аргонавтів), с. кинулися в море й перетворилися на скелі. У післягомерівських переказах с. поставали також як крилаті жінки з риб’ячими хвостами або з пташиним тілом і курячими ногами. Цей останній атрибут с. дістали за велінням Деметри, розгніваної тим, що вони не допомогли Персефоні, коли її викрав Аїд (варіант: пташине тіло й курячі ноги вони попросили самі, щоб їм легше було шукати свою подругу Персефону). Батьком с. вважали Форкія або Ахелоя, матір’ю — Стеропу, одну з муз (Мельпомену, Терпсіхору чи Калліопу) або Гею. За епосом, с. було дві; пізніше називали трьох: Пейсіною, Аглаофу і Телксіепею (або Партенопу, Лігею й Левкосію). У південноіталійському місті Сурренті (в Кампанії) існував храм с., біля Неаполя показували гробницю Партенопи. Зображення с. часто зустрічалися на епітафіях (тут вони вважалися захисницями від лиха).

У переносному вживанні с. — зваблива красуня, яка чарує своїм голосом.

На арені відбувалося надзвичайне змагання за дівчину. Кожний хватав її за руки, як рожеву податливу сирену, мчав по арені... Ніби вихор, за ним мчались інші. Хтось відбивав дівчину у попереднього і сам з нею тікав далі. Ю. Яновський. Майстер корабля.

СІЛЕН (гр. Silenos) — син Гермеса (варіант: Пана ) й однієї з німф, вихователь, опікун і товариш Діоніса. Стародавні зображували його у вигляді постійно п’яного, веселого й доброзичливого лисого дідка, товстого, як наповнений вином міх, з яким він ніколи не розлучався. Через пияцтво С. сам не міг ходити, його водили попід руки або возили на ослі сатири. Він неохоче відкривав людям майбутнє, для цього його потрібно було зловити хитрощами і змусити пророкувати. Якось під час відпочинку С. заблукав у чудовому парку і заснув серед квітів. Цей парк належав цареві Мідасу. Мідас спіймав С. і, змішавши воду річки з вином, напоїв його. С. відкрив цареві таємничі відомості про природу речей і провістив майбутнє. З вигляду С. був грубуватий, але розум мав живий і гострий, тому його часто запрошували на Олімп, він розважав богів дотепними анекдотами і викладами своєї філософії. Атрибутами С. були міх з вином, келих, вінок із плюща та виноградної лози, тирс, віслюк, шкіра пантери. Найвідоміша мармурова група в Дуврі, де зображено п’яного С. з малим Діонісом на руках.

СІЛЬВАН (лат. Silvanus, silva — ліс) — італьський бог лісів, покровитель тварин і отар; часто ототожнювався з Фавном або з грецьким Паном. На честь С. восени влаштовувалися свята, в яких брали участь лише чоловіки; вони приносили в жертву виноград, колоски, молоко, свиней. Зображували С. усміхненим бородатим дідом із серпом або кипарисовою гілкою в руках, із собакою біля ніг.

СІМПЛЕГАДИ (гр. Symplegades) — два скелястих острівці біля Боспору Фракійського при вході в Понт, які, за переказом, зближувалися, коли між ними пропливали кораблі, і розтрощували їх. Після того, як аргонавтам пощастило пропливти між С., грізні скелі застигли й перестали занапащати мореплавців.

СІНІС, Сінід (гр. Sinis, род. відм. Sinidos) — за однією з версій, син Посейдона, розбійник. Жив на Корінфському перешийку, нападав на подорожніх, грабував їх, потім прив’язував до верхівок двох сосон, які, випрямляючись, розривали тіла жертв навпіл (звідси прізвисько розбійника Пітіокампт — згинач сосон). С. вбив його родич по материнській лінії Тесей, який потім очистився від убивства біля Зевсового вівтаря і на згадку про перемогу над розбійником установив Істмійські ігри.

СІНОН (гр. Sinon) — онук сина Гермеса й Хіони Автоліка, а через нього родич Одіссея, учасник Троянської війни. За післягомерівським переказом, С. замислив підступний вчинок з дерев’яним конем, що призвело до захоплення Трої. Докладну розповідь про це знаходимо в другій пісні Вергілієвої «Енеїди».

СІРІЙСЬКА БОГИНЯ (гр. Syria Theos, лат. Dea Syria) — сірійсько-фінікійське божество, в якому змішались образи Астарти, Кібели, Атаргатіс, пізніше Афродіти. Культ С. б. (яку греки ототожнювали з Афродітою) поширився в елліністичну добу. У Римі С. б. спочатку шанували пригноблені маси; в епоху імперії культ богині поширився й серед панівних класів. Опис цього культу знаходимо в творі Лукіана «Про Сірію».

СІРІНГА, Сірінкс (гр. Syrinx) — наяда з Аркадії, яку переслідував Пан.

СІСІФ, Сізіф (гр. Sisyphos) — син Еола й Енарети, чоловік плеяди Меропи, батько Главка, дід Беллерофонта ; владарював у збудованому ним місті Ефірі (Корінф). За однією з версій, С. заснував Істмійські ігри на честь свого небожа Мелікерта, тіло якого знайшов і поховав біля Корінфа. Постать С. пов’язана з численними міфами. Він був улюбленцем богів. Зевс запрошував його на олімпійські бенкети; він освіжав своє тіло нектаром та амбросією. Незважаючи на багатство, С. нападав на подорожніх і грабував їх. За іншою версією, допущений бенкетувати на Олімпі, С. виказав людям таємниці богів, а річковому богові Асопу розповів, де Зевс заховав викрадену Егіну. Щоб покарати зухвальця, Зевс послав до нього бога смерті Танатоса. Однак С. закував Смерть у кайдани, і на землі перестали вмирати люди. Аїд пішов із скаргою до Зевса, і той послав Ареса звільнити Танатоса. Коли Дрес визволив Смерть, С. не намагався її уникнути, а вмираючи, звелів своїй дружині не влаштовувати поховальних церемоній. В Аїді чін відпросився на землю нібито для того, щоб покарати дружину за порушення священних звичаїв, проте назад не повернувся. За ним послали Гермеса, який знову привів С. до Аїду. Боги жорстоко покарали його за всі провини: він мусив викочувати на високу гору камінь, який, досягши вершини, щоразу скочувався вниз.

Міф про Сісіфа багато разів використовувався в літературі (Есхіл, Евріпід, Софокл, Крітій) та в мистецтві (наприклад, однойменна картина Тіціана).

У переносному значенні вислів «сісіфова (сізіфова) праця» виснажлива й безплідна робота.

Та будь ласка! Робіть собі на здоров’я. Коли вам до смаку сізіфова робота! — спохмурнів трохи Макар Іванович. А. Головко. Артем Гармаш.

СІХЕЙ (гр. Sychaios) — чоловік Дідони, якого вбив її брат Пігмаліон.

СКАМАНДРІЙ (гр. Skamandrios) — син Гектора й Андромахи, який мав також ім’я Астіанакт.

СКІЛЛА, Сцілла (гр. Skylla) — 1) дочка мегарського царя Ніса; 2) дочка Форкія й Гекати, красуня, в яку закохався морський бог Главк. Небайдужа до Главка чарівниця Кірка обернула С. на морську потвору з шістьма парами ніг та шістьма собачими головами. Вона начебто жила в печері біля протоки між Італією та Сіцілією. На протилежному березі протоки було житло Харібди, що стала потворою через свою ненажерливість і захланність. Скілла й Харібда нападали на всіх, хто пропливав Сіцілійською протокою. Одіссей проскочив між страховиськами, втративши шістьох своїх супутників.

У переносному вживанні вислів «бути між Сціллою й Харібдою» означає «бути одночасно під загрозою двох серйозних небезпек».

«Мирний» опинився у вузькому коридорі поміж двома величезними айсбергами... Чи пройде «Мирний» поміж Сціллою і Харібдою, чи зіткнуться вони й розчавлять його, як маленьку раковину? О. Довженко. Антарктида.

СКІРОН (гр. Skeiron) — розбійник, який грабував людей на кордоні між Мегарою й Аттікою. Пограбованих подорожніх С. примушував мити йому ноги, а коли вони починали це робити, розбійник зіштовхував їх у море, де нещасних пожирала черепаха. С. вбив Тесей.

СКІФ, Скітес (гр. Skythes) — син Геракла (варіант: Зевса) та Єхидни, епонім скіфів. Покидаючи Скіфію, Геракл залишив Єхидні свого лука й наказав віддати владу тому з трьох їхніх синів, хто зможе натягти тятиву. Це зробив С.

СМІНТЕЙ, Смінфей (гр. Smintheus) — епітет Аполлона. В Малій Азії (Троаді) Аполлон С. був охоронцем хлібних злаків від мишей та інших гризунів. Назву С. виводять від слова sminthos, що в крітян означало «миша». Тому миша (dzoon mantikoteron — віща тварина) була атрибутом віщого бога Аполлона. Ім’ям Аполлона С. названо один з місяців (Smintheion). На Родосі влаштовували свята смінтеї.

СОЛЬ (лат. Sol) — у римській міфології бог сонця, ототожнений з грецьким Геліосом.

СОТЕЙРА (гр. Soteira — спасителька) — епітет, що його мали Артеміда, Афіна, Гігіея, Ісіда, Кора, Ніке, Тіхе, Феміда та інші богині.

СОТЕР (гр. Soter — спаситель) — епітет численних богів: Зевса, Аполлона, Асклепія, Гермеса, Пана, Посейдона, Серапіса та ін.

СТАТОР (лат. Stator) — епітет Юпітера, що підтримував бойові лави війська, які похитнулися. У 264 р. до н. е. Юпітерові С. споруджено храм на Палатинському пагорбі.

СТАФІЛ (гр. Staphylos) — син Діоніса (варіанти: Тесея, Еномая) й Аріадни, аргонавт, батько Ройо, Молпадії та Партена.

СТЕНЕБЕЯ, Сфенебея (гр. Stheneboia) — дружина аргоського царя Прета, яка запалала коханням до Беллерофонта.

СТЕНЕЛ (гр. Sthenelos) — 1) син Персея, батько Алкіної й Еврістея ; 2) син Актора, супутник Геракла; 3) син Андроген, онук Міноса.

СТЕНІЇ (гр. Stenia) — свято на честь повернення Деметри на Олімп; його справляли вночі афінські жінки; одним з елементів свята була взаємна лайка.

СТЕНО, Сфено (гр. Stheno) — одна з трьох горгон.

СТЕНТОР (гр. Stentor) — грецький воїн, учасник Троянської війни. Сила голосу С. дорівнювала силі голосів п’ятдесяти воїнів; загинув, змагаючись у силі голосу з Гермесом.

Вислів «стенторів голос» означає «дзвінкий і дужий голос».

СТЕРКУЛ (лат. Sterculus) — римський бог добрива. Первісно С. було прізвиськом Сатурна, згодом стало ім’ям особливого божества, яке навчилося мистецтва вдобрювати поля від Геракла, що передав йому Авгієву науку.

СТЕРОП (гр. Steropes — блискучий) — один із кіклопів.

СТЕРОПА (гр. Sterope — блискуча) — 1) дочка тегейського володаря Кефея, якій Геракл подарував локон горгони Медузи ; з його допомогою вона відбила навалу ворогів; 2) плеяда, дружина річкового бога Ахелоя, мати сирен.

СТІКС (гр. Styx; stygeo — ненавиджу, жахаюся) — одна з річок Аїду, що сім разів обтікала підземне царство. За міфами, С. дочка Океана й Тетії, уособлення мороку й жаху. Воду С. вважали отруйною. Священними водами С. клялися олімпійські боги.

Назва річки вживається у вислові «піти на С.» — померти.

...над самим Флегетоном Або над Стіксом, у раю, Неначе над Дніпром широким, В гаю — предвічному гаю, Поставлю хаточку, садочок Кругом хатини насаджу... Т. Шевченко. Чи не покинуть нам, небого...

СТІМФАЛІЙСЬКІ ПТАХИ (гр. hai Stymphalidos limnes ornithes) — міфічні птахи, які жили біля озера Стімфала в Аркадії. Мали мідні дзьоби, мідні крила й пазурі, а гострими перами вбивали людей, неначе стрілами з лука; живилися людським м’ясом. Геракл повбивав С. п. (третій подвиг героя).

СТРОФІЙ (гp. Strophios) — владар Кріси у Фокіді, в родині якого разом з його сином Піладом виховувався син Агамемнона Орест.

СУМАН (лат. Summanus) — італьське божество, культ якого спочатку був поєднаний з культом Юпітера. Коли 278 р. до н. е. в глиняну статую С. вдарив грім, римляни спорудили йому новий храм біля Великого цирку. С. вважали богом нічного неба.

СФІНКС (гр. Sphinx) — 1) страховисько, зображуване в єгипетському мистецтві в постаті лева з людською головою; 2) крилате чудовисько з лев’ячим тулубом та жіночим обличчям, породження Тіфона та Єхидни (або Химери й Ортра). Сиділо на скелі біля Фів (куди його наслала Гера за те, що фіванський володар Лаій спокусив юного Хрісіппа) і вбивало подорожніх, які не могли відгадати його загадки. Креонт, володар Фів, обіцяв тому, хто визволить місто від С., віддати царство і руку своєї сестри Іокасти. Загадку розгадав Едіп, після чого С. у розпачі кинувся в прірву і розбився (варіант: С. вбив Едіп).

У переносному значенні С. — загадкова людина.

Він був величний і недоступний, зосереджений в собі і загадковий, наче сфінкс. П. Колесник. Терен на шляху.

СХЕДІЙ (гр. Schedios) — учасник Троянської війни, якого вбив Гектор.

СХЕРІЯ (гр. Scheria) — в «Одіссеї» вели кий острів феаків, цар яких Алкіной прийняв Одіссея під час його мандрів. В античності С. вважали острів Кіфара (тепер Корфу). На думку сучасних учених, С. — казковий острів, витвір народної фантазії.










ТАВМАНТ (гр. Thaumas, род. відм. Thaumantos) — син Понта й Геї, чоловік океаніди Електри, батько Іріди та гарпій.

ТАВРОБОЛІЙ (гр. Taurobolion, лат. Taurobolium) — обряд заколювання биків, установлений у Римі за династії Антонінів у зв’язку з поширенням культу сірійських та перських божеств, особливо Мітри й Кібели. Перші т. пов’язані з культом Аттіса. Головний момент таїнства полягав у хрещенні кров’ю вбитого бика або барана. За Юліана в т. брали участь перші державні чиновники і представники вищих жрецьких колегій. Існування обряду можна простежити до 390 р. н. е. Серед жерців, які виконували цей обряд, існувала складна ієрархія. На численних античних рельєфах, що збереглися до нашого часу, знаходимо зображення, пов’язані з т.

ТАГЕТ (лат. Tages) — син Генія, внук Юпітера, що навчив етрусків мистецтва віщування. Т. з’явився в постаті хлопчика селянинові, який орав поле біля міста Тарквіній. На крик селянина збіглися люди, і Т. навчив їх. провіщати майбутнє на нутрощах тварин.

ТАЙГЕТА (гр. Taygete) — дочка Атланта, одна з плеяд.

ТАКІТА, Таціта (лат. Тасіta — мовчазна) — одне з імен богині Мути.

ТАЛ, Талос (гр. Thalos) — 1) мідний велетень на Кріті. Як сторож Міноса Т. щодня тричі обходив острів і, кидаючи каміння, відгонив чужинців. А коли вони висаджувалися на берег, Т. стрибав разом з ними у вогонь або пригортав їх до розпечених грудей і вони гинули (спогади про жертвоприношення людей). У велетня була лише одна кровоносна артерія, що з’єднувала голову з п’ятою. У п’яті був отвір, заткнутий цвяхом (єдине вразливе місце). Коли на Кріт прибули аргонавти, Медея наслала на Т. божевілля, в нападі якого він зачепився п’ятою за гострий камінь: цвях випав, і велетень помер, бо з нього витекла вся кров. (Варіант: Т. повірив облудній обіцянці Медеї зробити його безсмертним і дозволив витягти цвях із п’яти). За іншою міфічною версією, Т. вбив син Філоктета Пеант, улучивши в п’яту стрілою з Гераклового лука. На монетах і вазах Т. зображували крилатим юнаком, що кидає каміння; 2) одне з імен сина Дедалової сестри Пердіка, який перевершив свого дядька в майстерності.

ТАЛАЙ (гр. Talaos) — аргоський володар, батько Адраста.

ТАЛАРІЇ (лат. talaria) — чоботи або сандалі з прикріпленими до них крильцями; вважалися атрибутами Меркурія (Гермеса) та Персея і давали їм змогу підійматись у повітря.

ТАЛАСІОН, Талас, Таласій (лат. Talassio) — 1) за переказом, один з учасників викрадення сабінянок; 2) римський бог весілля (тотожний з Гіменеєм ); його згадували у весільних піснях, коли святкова процесія переступала поріг будинку молодого.

ТАЛІЯ (гр. Thaleia — квітуча) — 1) в елліністичному каноні муз — представниця комедії, яку зображували в постаті дівчини у легкому вбранні із скіпетром або пастушою палицею в правій руці, з плющовим вінком на голові. Імення цієї музи вживається у висловах: «вихованець Т.» — артист, «храм Т.» — театр; 2) одна з харит; 3) одна з нереїд.

ТАЛЛО, Фалло (гр. Thallo) — одна з двох ор, яку шанували афіняни. Т. (від thallo — розквітаю) — весняна ора.

ТАЛПІЙ (гр Thalpios) — син Евріта; як проводир елейців брав участь у поході проти Трої.

ТАЛТІБІЙ, Талфібій (гр. Talthybios) — вісник Агамемнона ; спартанські оповісники виводили свій рід від Талтібіадів.

ТАМІРІС, Тамірід, Фаміріс, Фамірід (гр. Thamyris, род. відм. Tharnyridos) — син музиканта Філамона й німфи Аргіопи, фракійський напівміфічний співець античної Греції. За свідченням Павсанія, часто перемагав на піфійських іграх і став таким гордим, що наважився викликати на змагання муз. За це зухвальство, яке ввійшло в приказку (Thamyris mainetai — шаліє, як Т.), музи позбавили його зору (за пізнішою версією, скинули в Аїд). Зображували Т. з розбитою лірою або співцем, що просить у муз помилування. Плутарх вважав Т. автором титаномахії; Клімент Александрійський приписував йому винахід дорійської гармонії; на думку візантійського граматика Цеца, Т. створив космогонічну поему.

ТАНАТОС, Танат (гр. Thanatos — смерть) — бог, уособлення смерті, син Ночі, брат-близнюк бога сну Гіпноса. Одним із синів Т. був Морфей. Культ Т. особливо поширився в Спарті. Зображували його юнаком з чорними крилами, з погаслим смолоскипом у руці.

ТАНТАЛ (гр. Tantalos) — син Зевса й німфи Плуто, лідійський або фрігійський цар. За міфами, Т. був улюбленцем богів, бенкетував з ними на Олімпі. Коли він запишався та образив богів, ті скинули його в Аїд. За іншою версією, боги тяжко покарали Т. за те, що він розголосив таємниці Зевса, викрав нектар і амбросію та частував ними людей; бажаючи переконатися, чи боги всезнавці, нагодував їх м’ясом свого сина Пелопа ; заховав золотого собаку, якого Пандарей викрав із храму Зевса. На тому світі Т., стоячи по шию в воді, не міг утамувати спраги, бо вода відступала, коли він нахилявся, щоб напитися; над ним на гілках рясніли стиглі плоди, але він не міг їх дістати .

Звідси походить вислів «Т. муки (муки Т.)», що означає страждання, яких зазнає людина від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти.

А тим часом так хочеться писати — і навіть маю що писати. В еолові повно, а на папері пусто. Жаліюсь Вам через те, що й Ви тепер не в кращому стані і Вам зрозумілі муки Тантала. М. Коцюбинський. Лист до В. Гнатюка від 6 квітня 1907 р.

ТАРГЕЛІЇ (гр. Thargelia) — літнє свято на честь Аполлона, під час якого приносили жертву (гекатомбу) і співали пеани.

ТАРТАР (гр. Tartaros) — син Ефіра й Геї, батько Тіфона та Єхидни ; за уявленнями греків, темна безодня в глибині космосу, нижче від Аїду. Т. віддалений від поверхні землі так само, як земля від неба: мідне ковадло летіло б туди від поверхні землі дев’ять днів (стільки, скільки з неба на землю). За іншою міфічною версією, Т. міститься під палацом Аїда. Т. оточений потрійним шаром пітьми й мідним муром із мідною брамою, яку поставив Посейдон. У Т. живе Нікс, він є місцем ув’язнення скинутого Кроноса й переможених титанів, яких охороняють сторукі велетні, діти Урана. Згодом призначення Т. змінилося: під ним стали розуміти віддалені місця Аїду, де караються грішники.

ТЕАНО, Феано (гр. Theano) — 1) дочка фракійського царя Кіссея, дружина троянця Антенора, жриця Афіни в Трої; 2) дружина ікарійського царя Метапонта, що взяла собі на виховання дітей Посейдона та його коханки Меланіппи; 3) одна з Данаїд.

ТЕВКР (гр. Teukros) — 1) син річкового бога Скамандра й німфи Ідеї, цар Троади, епонім племені тевкрів (троянців). За іншою версією, Скамандр і Тевкр, гнані голодом, переселились у Троянську область із Кріту й принесли з собою культ Аполлона; 2) син Теламона й Гесіони, уродженець острова Саламін, брат Аякса Теламоніда, найкращий стрілець із лука в Троянській війні : від його стріл загинуло понад 30 троянців. Після повернення на Саламін його прокляв і прогнав батько за те, що Т. не врятував від смерті свого брата і не помстився за нього. За велінням Аполлона Т. переселився на Кіпр і там заснував місто Саламін. Після смерті Теламона повернувся на батьківщину, однак його небіж Еврісак не віддав йому спадщини. Як дійова особа Т. виступає в трагедіях Софокла («Аянт») та Евріпіда («Єлена»).

ТЕВТІС, ОРНІТ (гр. Teuthis, Ornithos) — міфічний герой з міста Тевтіди в Аркадії. Коли перед походом на Трою грецькі воїни зібралися в Авліді, Тевтіс хотів із своїм загоном повернутися на батьківщину. З цього приводу він посварився з Агамемноном і навіть поранив Афіну, яка в постаті Мелана намагалася його затримати. Повернувшись додому, захворів на сухоти. Земля на його батьківщині стала неродючою. Додонський оракул порадив тевтідцям спорудити Афіні статую.

ТЕВТРАНТ, Тевфрант (гр. Teuthras; род. відм. Teuthrantos) — володар Місії, який узяв за дочку Авгу.

ТЕЙЯ (гр. Theia) — 1) дочка Урана й Геї, дружина титана Гіперіона, мати Геліоса, Еос і Селени. За пізнішою версією, із заздрощів титани вбили Гіперіона та його дітей. Проте боги перетворили Селену й Геліоса на небесні світила, а Т. подарували безсмертя.

ТЕКМЕССА (гр. Tekmessa) — полонена троянка, що стала коханкою Аякса Теламоніда і народила від нього сина Еврісака.

ТЕЛАМОН (гр. Telamon) — 1) епітет Атланта, який підтримує небесне склепіння; 2) син Еака й Ендеїди, брат Пелея, чоловік Главки, потім Перібеї та Гесіони, батько Аякса Теламеніда й Тевкра; учасник походу аргонавтів, міфічний предок афінського державного діяча і полководця Мільтіада. Т. брав участь також у поході Геракла проти амазонок та в облозі Трої. Разом з Пелеєм за намовою матері вбив свого брата Фока, через що мусив утікати на Саламін до Кенхрея, який очистив його від злочину і зробив спадкоємцем Саламінського царства. Під Троєю Теламон перший піднявся на міський мур у тому місці, яке будував його батько Еак. При розподілі здобичі одержав Гесіону; вона народила від нього Тевкра.

У грецькій і римській архітектурі т. звалися чоловічі фігури, які використовували замість колон для підтримування перекриття або Даху.

ТЕЛЕГОН (гр. Telegonos) — син Одіссея й Кірки ; за порадою матері вирушив на розшуки батька. Висадившись на березі Ітаки, почав руйнувати острів, і Одіссей виступив проти нього зі зброєю в руках. Т. не впізнав батька і смертельно поранив його шипом ската, прикріпленим до списа замість наконечника. Так здійснилося пророцтво Тіресія, згідно з яким смерть мала спіткати Одіссея з моря тоді, коли його народ житиме щасливо. Дізнавшись, що вбив батька, Т. відвіз тіло Одіссея додому і згодом одружився з Пенелопою. За переказом, він був засновником міст Тускулума і Пренесте (тепер Палестріна).

Міфи про Т. стали сюжетом для епічної поеми Евгамона Кіренського.

ТЕЛЕМ (гр. Telemos) — віщун у кіклопів ; провістив Поліфемові, що його осліпить Одіссей.

ТЕЛЕМАХ, Телемак (гр. Thelemachos) — син Одіссея й Пенелопи. Протягом двадцятилітньої відсутності батька хлопця виховував приятель Одіссея Ментор. Т. не зміг прогнати настирливих женихів зі свого дому і за порадою Афіни вирушив на розшуки батька до Нестора в Пілос та до Менелая в Спарту. У цій подорожі його супроводила сама Афіна в постаті Ментора. Повернувшись додому, Т. зустрів у свинопаса Евмея свого батька, який був переодягнений жебраком. Одіссей відкрився синові, і Т. допоміг йому перебити женихів Пенелопи, а потім провів його до старого Лаерта. Згідно з післягомерівськими міфами, Т. згодом одружився з дочкою Нестора Полі кастою або з Навсікаєю, дочкою Алкіноя. За іншою версією, дружиною Т. стала Кірка, що народила йому сина Латина, або дочка вбитої ним Кірки Касіфона, від якої він згодом загинув.

ТЕЛЕСФОР (гр. Telesphoros) — 1) бог видужання, шанований у Пергамі; його зображували у вигляді юнака, закутаного в покривало, з фрігійського шапкою на голові; 2) епітет Асклепія.

ТЕЛЕТА (гр. Telete) — дочка Діоніса й наяди Нікеї. Після смерті Нікеї Т. виховав Діоніс, якого вона завжди супроводжувала. Як утаємничена в містерії Діоніса, була посередницею в очищеннях, на що вказує саме її ім’я (telete — моральне очищення). У мистецтві її зображували крилатою дівчиною з жертовною посудиною й вінком. На Геліконі статуя Т. стояла поряд із статуєю Орфея.

ТЕЛЕФ (гр. Telephos) — син Геракла й Авги. Деякі міфи пов’язують Т. з Троянською війною. Коли греки, йдучи на Трою, помилково потрапили до Місії, Т. відбив їх, але був важко поранений списом Ахіллеса. Оракул провістив, що рану може вилікувати власною зброєю той, хто її заподіяв. У вигляді жебрака Т. прибув у Мікени до Агамемнона й викрав із колиски його сина Ореста, пригрозивши, що вб’є його, коли батько не допоможе зцілити рану. Агамемнон звернувся до Ахіллеса, і той вилікував рану іржею свого списа. Із вдячності за зцілення Т. підказав грекам, як дійти до Трої, але сам відмовився брати участь у поході. Т. вважали народним героєм і родоначальником місійців у Пергамі. Міф про нього був поширений також в Італії, передусім у Кампанії. Античні трагіки Есхіл, Софокл, Евріпід використали міф про Т. в своїх трагедіях.

ТЕЛЕФАССА (гр. Telephassa) — дружина Агенора, мати Європи, Кадма, Фенікса й Кілікса. Разом із синами вирушила на розшуки викраденої Зевсом Європи, оселилася з Кадмом у Фракії, де й померла.

ТЕЛЛУС, Теллура (лат. Tellus Mater — мати-земля) — італьське божество Матері-Землі, яке звалося також Терра Матер. У молитвах Т. згадували разом із Керерою. Існувало відповідне чоловіче божество на ймення Теллумон. Як уособлення землі, Т. протиставилася Юпітерові — богові неба. У клятвах зверталися до обох божеств разом. Уособлюючи материнське лоно землі, що приймає сім’я й дає нове життя, Т. вважалася творцем усього сущого. З другого боку, до неї звертались як до богині смерті, бо вона являла собою немовби загальну могилу всього, що пішло з життя. Крім того, Т. дбала про світовий порядок, добробут, була покровителькою шлюбу, захисницею від землетрусів. На честь Т. був споруджений храм на західному схилі Есквілінського пагорба.

ТЕЛЬФУСА (гр. Telphusa) — німфа однойменного джерела в Беотії. Аполлон вирішив заснувати храм біля джерела Т., але німфа не хотіла поступатися місцем богові й порадила йому обрати для святилища Дельфи. Убивши Пітона і заснувавши храм у Дельфах, Аполлон повернувся до Т. і за те, що вона його перехитрила, завалив її джерело скелею та спорудив собі жертовник. Міф відтворює витіснення давнього хтонічного божества олімпійським богом.

ТЕЛЬХІНИ (гр. Telchinai) — божества морських глибин, шановані на Родосі як супутники Посейдона. Давньогрецький лірик Стесіхор називав т. кер і ті приголомшливі удари, що затемнюють свідомість. За Діодором, т. були дітьми моря й вихователями Посейдона, якого віддала їм під опіку Рея. Їх вважали винахідниками різних мистецтв та виробів (зокрема мистецтва виготовлення статуй богів), а також чарівниками, які могли змінювати погоду або приймати різні образи. Одному з т. — Міласові (гр. mylos — млин) — приписують винахід млина. Своїми знаннями й мистецтвом т. ні з ким не ділилися. За одним із переказів, Посейдон закохався в сестру т. Галію, що народила йому шістьох диких синів та дочку Роду, ім’ям якої названо острів. Як лихі й заздрісні демони т. нібито зросили поля острова водою річки Стікс, що завдало великої шкоди рослинам і тваринам. Коли Аполлон надумав заволодіти Родосом і визволити його з-під влади т., він затопив острів, а т. розсіяв по різних краях (Кіпр, Кріт, Лікія). Вірування в цих підводних демонівчарівників збереглося аж до візантійської епохи.

ТЕМЕН (гр. Temenos) — 1) син Арістомаха, правнук сина Геракла Гілла, батько Архелая, Кіса, Фалка, Керіна, Леарха та Гірнето. Після перемоги Гераклідів над нащадками Агамемнона Т. став володарем Аргосу. Т. вбили його сини за те, що він знехтував їх і призначив своїми спадкоємцями дочку Гірнето та її чоловіка Деїфонта; 2) син родоначальника племен! пелазгів Пелазга; за аркадським міфом, виховував Геру і дав їй притулок, коли богиня посварилася з Зевсом. Заснував на честь Гери три храми: Гери-дитини, Гери-дорослої та Гери-самітної.

ТЕМІСТО, Фемісто (гр. Themisto) — дружина Атаманта, який одружився з нею після того, як дістав звістку, ніби померла Іно. Довідавшись, що Іно жива і разом з іншими прихильниками Діоніса перебуває на Парнасі, Атамант захотів з нею побачитися. Ревнива Т. вирішила вбити дітей Іно і наказала рабині одягти власних дітей у білі вбрання, а дітей Іно — в чорні, щоб розрізнити їх у нічній темряві. Виявилося, що рабинею була сама Іно, яка зробила навпаки, і Т. повбивала рідних дітей. Коли все з’ясувалося, Т. заподіяла собі смерть.

ТЕНЕС (гр. Tenes) — син Кікна і Проклеї (або Скамандродіки), брат Левкотеї. Мачуха звела наклеп на Т., ніби він переслідує її своїм коханням, за що його посадили в скриню й кинули в море. Хвилі занесли скриню на острів Левкофріс, де Т. висадився і назвав острів Тенедом. Міф про Т. використано в трагедії, яку неслушно приписують Евріпідові. Після смерті Т. (нібито від рук Ахіллеса ) на острові Тенед йому віддавали шану як божеству.

ТЕОГОНІЯ (гр. theogonia — народження богів) — міфи про походження й родовід богів. Т. притаманна політеїстичним релігіям, зокрема, широко відома була вона в грецькій міфології. За Гесіодом (поема «Теогонія»), спочатку існував тільки вічний безмежний Хаос, із якого виникли безсмертні боги й увесь світ. З Хаосу походить і богиня Гея — Земля. Під Землею виник похмурий Тартар. З Хаосу народився Ерос (Кохання). Почав творитися світ. Безмежний Хаос породив вічний Морок (Ереб) і темну Ніч (Нікс). Від Ночі й Мороку постали ясний Ефір та осяйний день (Гемера). Від могутньої життєдайної Землі народився Уран (Небо). Уран запанував у світі й одружився з Геєю. Від цього шлюбу народилися шість синів і шість дочок — могутніх, грізних титанів. Титан Океан і богиня Тетія породили всі ріки та морських богинь — океанід. Титан Гіперіон і Тейя дали світові Сонце (Геліоса), Місяць (Селену) і рум’яну ранкову Зорю (Еос). Від Астрея й Еос походять усі зірки й вітри. Крім титанів, Гея породила однооких кіклопів і трьох п’ятдесятиголових велетнів — сторуких гекатонхейрів. Уран зненавидів своїх дітей-титанів, замкнув у надрах Землі й не дозволив їм виходити на світ. Гея закликала титанів повстати проти Урана, але вони боялися. Тільки наймолодший з них Кронос відняв у батька владу. Ніч народила на покару Кроносові цілий сонм божеств: Танатоса (Смерть), Еріду (Розбрат), Апату (Оману), кер (знищення), Гіпноса (Сон), Немесіду, що карала за злочини й ін. Щоб уникнути долі батька, Кронос наказав своїй дружині Реї приносити йому народжуваних дітей і ковтав їх. Він проковтнув Гестію, Деметру, Геру, Аїда й Посейдона. Реї пощастило врятувати тільки Зевса, замість якого вона дала проковтнути Кроносові камінь, загорнутий у пелюшку. Згодом Зевс став найвищим божеством, царем богів та людей. Син титана Япета Прометей став оборонцем людей і викрав для них небесний вогонь.

Зевс оточений іншими богами: тут і його дружина Гера, і могутня Афіна, і золотоволосий Аполлон із своєю сестрою Артемідою, і чарівлива Афродіта. Ори охороняють вхід на Олімп, біля трону Зевса — богиня миру Ейрена. Поруч Зевса стоїть охоронниця законів Феміда. На Олімпі перебуває й Зевсова дочка Діке, яка пильнує правосуддя. Хоч Зевс посилає людям щастя і лихо, проте долю людей визначають невблаганні мойри ; в їхніх руках навіть доля самого Зевса. Окремі елементи теогонії, як свідчать новітні археологічні дослідження, — східного походження.

ТЕОДАМАНТ (гр. Theodamas) — владар дріонів, який не хотів прийняти Геракла, коли той разом з Деянірою проходив через його володіння. Геракл напав на дріонів і багатьох із них убив, у тому числі й Т. У цій боротьбі мужньо билася й була поранена Деяніра.

ТЕОКЛІМЕН, Феоклімен (гр. Theoklymenes) — 1) віщун з міста Гіпересії в Арголіді; вчинивши вбивство, утік до Спарти, де зустрів Телемаха і разом з ним подався до Ітаки. Т. сповістив Пенелопу про повернення Одіссея та передрік загибель женихів; 2) син єгипетського царя Протея, в якого перебувала Єлена (коли Паріс, за однією з версій, привіз до Трої привид дружини Менелая ). Після смерті батька Т. примушував Єлену стати його дружиною й наказував убивати кожного грека, що ступав на єгипетську землю. Менелай, якого буря занесла в Єгипет, утік разом з Єленою завдяки допомозі Діоскурів,

ТЕРЕЙ (гр. Tereus) — син Ареса і бістонської німфи, чоловік Прокни.

ТЕРМІН (лат. terminus — кордон, межа) — римське божество меж та кордонів. Спочатку Т. мав вигляд межового каменя між територіями різних племен. За переказом, культ цього божества встановив Нума Помлілій, що спорудив на його честь у Римі храм. У період зародження приватної власності культ межі був одним з основних у сільському господарстві. Свято Т. — термінали справляли 28 лютого (останній день римського року). При встановленні межових каменів дотримувалися такого обряду: насамперед камені ставили біля ям, у які мали їх спускати, натирали маззю й прикрашали стрічками та вінками. Потім у ямах спалювали жертви: заколювали телят або поросят і їхньою кров’ю кропили межовий камінь; дно ям кропили кров’ю жертовних тварин та посипали курильними речовинами й польовими овочами, доливаючи меду й вина. Коли жертовна тварина перетворювалася на попіл, камені ставили на гарячі вуглини і залишки жертви старанно вкладали в ями. Свято було мирне й веселе: мешканці сусідніх сіл сходилися на спільний бенкет, співали пісень, присвячених Т. як установнику кордонів і примирникові розбрату й суперечок.

ТЕРМІНАЛІЇ (лат. Terminalia) — свято на честь Терміна.

ТЕРПСІХОРА (гр. Terpsichora, terpo — тішу, звеселяю та choros — хор; танок) — дочка Зевса й Мнемосіни, за одним із міфів, мати сирен ; муза танців і хорового співу. Т. пов’язують з Діонісом, приписують їй атрибут цього бога — плющ. На зображеннях Т. молода дівчина з лірою в руках.

У переносному значенні Т. — балерина.

ТЕРСАНДР (гр. Tersandros) — син Полініка й Аргії, цар Фів. Згідно з післягомерівськими переказами, брав участь у поході на Трою, де його вбив Телеф. У Вергілієвій «Енеїді» Т. згадується серед ахейців, які за допомогою дерев’яного коня проникли в Трою. Правнук Т. Терас був засновником спартанської колонії на острові Каллісті, що його згодом стали називати Терою.

ТЕРСІТ (гр. Thersites) — зухвалий) — невгамовний крикун, найзухваліший і найпотворніший між ахейцями в Троянській війні. Одіссей побив Т. жезлом за словесну образу Агамемнона («Іліада», II, 212). За пізнішим переказом, Т. вбив Ахіллес за те, що він проколов око вбитої амазонки Пентесілеї.

ТЕСЕЙ, Тезей (гр. Theseus) — один з найвизначніших героїв у грецькій міфології, син афінського . владаря Егея (варіант: Посейдона) і тройзенської царівни Етри. За , походженням Т. не був афінянином, його батько Егей завоював Аттіку. В античності Т. вважали історичною особою (його біографію написав Плутарх). Згідно з найпоширенішим варіантом міфа, Егей, вирушаючи * з Тройзену до Афін, показав Етрі меч і сандалі, які заховав під величезною кам’яною брилою, і сказав, щоб їхній син, коли виросте, зсунув брилу і забрав ці речі. Т. виховувався в домі свого діда Піттея і в п’ятирічному віці зустрівся з Гераклом. Герой погладив хлопчика по голові й провістив йому велике майбутнє. Відтоді Т. мріяв стати таким, як Геракл. Ставши юнаком, він, за порадою матері, забрав меч і сандалі й вирушив у Афіни до батька. Дорогою він убив Гефестового сина велетня Періфета, Скірона, Сініса. В Елевсіні здолав велетня Керкіона, біля річки Кефіс убив Прокруста. Очистившись від гріха пролитої крові, Т. прибув у Афіни до Егея. Егеєва дружина Медея, боячись, що Т. відбере від неї владу, умовила чоловіка отруїти героя. Егей, не впізнавши сина, погодився на цей злочин, однак під час бенкету глянув на меч та сандалі чужинця і зрозумів, хто цей юнак. Медея втекла з своїм сином Медоном у Мідію, а Егей оголосив Т. своїм спадкоємцем. Невдоволені сини Егеєвого брата Палланта хотіли взяти Афіни силою, але Т. усіх їх перебив. Щоб здобути прихильність народу, молодий герой звільнив Аттіку від дикого бика, що спустошував околиці Марафона: він приборкав тварину і, провівши по всьому місту, приніс у жертву Аполлонові. Проте ніхто не радів з того, бо Афіни були в жалобі. З Кріту, від царя Міноса, приїхали посли, вимагаючи сім дівчат і сім хлопців на поживу чудовиську Мінотаврові. Разом з приреченими афінськими юнаками й дівчатами Тесей вирушив на Кріт, щоб убити Мінотавра. За допомогою Аріадни герой знищив страховище і визволив Афіни від ганебної данини. Правлячи в Афінах, Т., за міфами, здійснив низку реформ та інших заходів: об’єднав Аттіку й поселив її мешканців в одному місті (синойкізм), поділив населення на три класи, встановив панафінейські та синойкійські свята, завів деякі звичаї та релігійні обряди. Аттічні іонійці вважали Т. головним героєм і протиставили його дорійському Гераклові. Т. брав участь у калідонському полюванні, в поході аргонавтів, у поході Геракла проти амазонок (варіант: сам ходив походом на амазонок) тощо. З країни амазонок привів у Афіни Антіопу (варіант: Іпполіту), яка стала його дружиною. Інший цикл міфів пов’язує Т. з Пейрітоєм. Боротьба лапітів з кентаврами, героїчні подвиги Т. й Пейрітоя стали улюбленою темою грецької скульптури та живопису. Разом з Пейрітоєм Т. викрав із Спарти Єлену, яку згодом визволили Діоскури (варіант: Т. тільки переховував Єлену, яку викрали Лінкей та Ід). Пейрітой і Т. намагалися викрасти з Аїду Персефону. Схоплених Аїдом друзів визволив Геракл (варіант: визволити пощастило тільки Т.). Поки герой перебував у підземному царстві, владу в Афінах захопив Менестей, під тиском якого відсутній Т. був засуджений на вигнання. До кінця життя він прожив на острові Скірос у Лікомеда. Одного разу, блукаючи в горах., Т. послизнувся і впав у безодню (варіант: загинув від руки Лікомеда). Після перських воєн дельфійський оракул звелів афінянам поховати кістки героя на батьківщині. Афінський вождь Кімон переніс останки Т. на корабель і привіз до Афін. Тут на честь героя спорудили величний храм Тесейон і встановили свята. Могила Т. стала пристановищем для рабів та всіх тих, хто боявся якоїсь кривди. Охоплені гордістю мешканці стародавніх Афін прагнули зробити з Т. щасливого суперника Геракла. Афінські гончарі, оздоблюючи посуд міфологічними малюнками, з половини 6 ст. до н. е. майже забули про Геракла і замість нього зображували подвиги Т. У мистецьких творах він зовні дуже схожий на Геракла, від якого відрізняється хіба що юнацьким виглядом і поставою.

ТЕСМОФОРІЇ (гр. Thesmophoгіа) — велике аттічне свято на честь Деметри Законодавиці (Thesmophoros), частково на честь Кори (Персефони), яке влаштовували вільнонароджені жінки наприкінці жовтня. На цьому святі Деметру шанували як покровительку землеробства, сільського побуту й шлюбів. Свято тривало 5 днів і справлялось частково на мисі Галімунт поблизу Афін, частково в місті. Т. вважалися всенародним святом. Для виконання обряду і влаштування бенкету вибирали двох заможних шановних жінок, коштом яких оплачувалися всі витрати на свята. На перший день жінки збирались у визначеному місці і разом ішли до Галімунту, обмінюючись по дорозі жартами й витівками. Процесія прямувала до храму Деметри Законодавиці, що був у Галімунті. Другого дня приносили в жертву свиней, на третій день жінки поверталися до Афін, несучи на голові священні книги з установленнями (thesmoi) Деметри. Четвертого дня всі постили і вдавалися в тугу, в останній день улаштовували веселий бенкет з іграми й танцями. В Арістофана є комедія «Жінки на святах т.» (Thesmophoriazusai). Тесмофоричний культ Деметри існував і в інших містах Давньої Греції.

ТЕСТІЙ (гр. Thestis) — син Ареса (або Агенора) і Демоніки; владар Плеврону в Етолії, чоловік Левкіппи (або Деїдамії); синів Т. повбивав Мелеагр.

ТЕСТОР (гр. Thestor) — 1) батько Калханта, Левкіппи й Теоної. Теоною викрали морські розбійники і продали карійському цареві Ікару, який одружився з нею. Тестор вирушив на розшуки дочки, але його теж зловили розбійники і привезли до Ікара в Карію, де він, невпізнаний дочкою, став рабом у палаці. Друга дочка Т. Левкіппа, переодягнувшись у юнака, в пошуках батька та сестри також прибула в палац Ікара. Теоноя закохалася в юнака і, не зустрівши взаємності, наказала рабові вбити його. Зрештою дочки та батько впізнали одне одного і щасливо повернулися додому; 2) син Енопа, троянець, якого вбив Патрокл.

ТЕТІЯ, Тетіс, Тефія, Тефіда (гр. Tethys — годувальниця) — дочка Кроноса (або Урана) і Реї, дружина Океана, мати богів та всіх річок; богиня, яка давала життя всім, на що вказує її ім’я. Як божество жіночої статі, вона була уособленням водяної стихії, котра, з другого боку, уособлювалася в чоловічому образі Океана. Гера виросла в родині Т. і Океана й утекла до них під час боротьби богів з титанами. Іноді відвідувала їх під час сварок із Зевсом («Іліада», XIV, 202). Пізніше Т. ототожнювали з єгипетською Ісідою. Вівтарі Т. ставили поряд з вівтарями Океана; в Етрурії був оракул богині.

ТИРС (гр. Thyrsos) — жезл Діоніса та його супутників. Т. являв собою палицю, обвиту плющем, виноградним листям і увінчану ялинковими шишками.

ТИТАН (гр. Titan) — одне з імен Геліоса.

ТИТАНИ (гр. Titanes) — божества старшого покоління, діти Урана (Неба) й Геї (Землі). В епосі згадані два титани Япет і Кронос, які повстали проти Зевса і були жорстоко покарані. Звідси виникло уявлення про т. як причину ненависті в світі та противників світового порядку. Гесіод бачить у т. божества, які приносять нещастя. Нові дослідники, наприклад Преллер, навпаки, в іменах т. знаходять основу із значенням «царі», «володарі», уособлення світлих творчих сил, на що вказує етимологія їхніх імен. За Гесіодом, т. було 12; 6 — чоловічої і 6 — жіночої статі: Океан і Тетія (божества моря); Гіперіон і Тейя (божества неба, від яких постали Сонце, Місяць, Зірки); Крій та Еврібія (божества могутності, від них виникли Астрей, Паллант і Перс); Кей і Феба (божества світла, від них народилися Лето й Астерія ); Япет (батько Атланта, Прометея й Епіметея ); Феміда (мати мойр і ор ); Кронос і Рея (їхні діти; Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон і Зевс ). За намовою Геї т. повстали проти Урана й утвердили владу свого молодшого брата Кроноса, якого, в свою чергу, скинув Зевс. І тільки Япет та його нащадки, зайнявши гору Отріс, розпочали тривалу й жорстоку боротьбу проти богів, які укріпились на Олімпі. Нарешті, за допомогою гекатонхейрів і кіклопів, яких, за порадою Гери, Зевс визволив з темниці, т. були переможені і скинуті в Тартар. За пізнішими міфами, т. помирилися з Зевсом, який визволив їх із Тартару і разом з Кроносом переселив на острови блаженних. Т. часто ототожнювали з гігантами.

Метафорично т. називають людей виняткового розуму й таланту.

Та враз ударило на сполох Народне серце. Зашумів По всіх ланах і видноколах Титана раненого гнів. М. Рильський. Пам’ятник Богдана.

ТІАТОС (гр. Thiasos) — почет бога Діоніса ; екстатична процесія на честь якогось божества (насамперед, Діоніса). Учасники т. з вигуками, піснями й танками йшли вулицями міста й околицями. Судячи з матеріалів вазового живопису та давньогрецької поезії, міфічні т. Діоніса уособлювали розмаїтість і розкіш визволених сил природи, демонічний характер лісового й гірського життя, вакхічне натхнення. Крім менад, у почті брали участь німфи, сатири, силени, кентаври, алегоричні постаті, що мали стосунок до культу Діоніса, божества сп’яніння Мета, нерозведеного вина Акрата, втаємничення Телета, бенкету Комос, уособлення дифірамба, комедії і трагедії, Ерос, харити, ори, музи, Геба та ін. Т. називалися також громади, що мали спільний культ і ставили собі якусь ділову мету.

ТІБЕРІН (лат. Tiberinus) — син Януса, бог річки Тібр. За іншими версіями, один із володарів Альби, що потонув у річці Альбула, яка після цього дістала назву Тібр; або цар Вей, що загинув у бою з сином Міноса Главком. З’явився вві сні Енееві й порадив йому укласти угоду з Евандром. На честь Т. було споруджено храм на острові річки Тібр і встановлено рибальське свято.

ТІДЕЙ (гр. Tydeus) — син калідонського царя Ойнея й Перібеї, батько Діомеда, один із союзників у поході сімох проти Фів. Під час полювання Т. убив свого брата, через те змушений був утікати в Аргос до Адраста. Останній очистив його від гріха й одружив зі своєю дочкою Деїфілою. Прибувши у Фіви як посол до царя Етеокла, Т. викликав на герць кількох фіванців і переміг їх. На зворотному шляху п’ятдесят фіванців зробили засідку на Т., але він перебив усіх, крім Меона. У цьому бога Т. та Меланіпп смертельно поранили один одного. Афіна хотіла зробити Т. безсмертним, та цьому перешкодив Амфіарай, який ненавидів Т. і прислав йому голову Меланіппа. У нападі гніву Т. розрубав голову і з’їв мозок; побачивши таку жорстокість, Афіна відмовилася від наміру подарувати йому безсмертя. Поховав Т. Меон.

ТІЄСТ, Фієст (гр. Thyestes) — син Пелопа й Гіпподамії, брат Атрея.

ТІМАЛК (гр. Timalkos) — старший син Мегарея; його вбив Тесей під час походу, організованого разом з Діоскурами.

ТІМАНДРА (гр. Timandra) — дочка Тіндарея й Леди.

ТІМАНДРЕЙ (гр. Timandreus) — міфічна особа, батько богинь Котіс (Котіто) та Евріфеміди, яких шанували Геракліди.

ТІНДАРЕЙ, Тіндар (гр. Tyndar) — син спартанського царя Ойбала та Батеї (варіант: Періера й Горгофони); коли його вигнав брат Гіппоконт, Т. жив в Етолії у Тестія, якому допомагав у війнах із сусідами; одружився з дочкою Тестія Ледою. За допомогою Геракла Т. пощастило повернутися до Спарти і здобути царську ьладу. Згідно з переказом, за одну ніч Леда завагітніла від Зевса і від Т. і через 9 місяців від першого народила Полідевка та Єлену, від другого — Кастора та Клітемнестру. Коли врода Єлени привабила до Спарти численних женихів, Т. за порадою Одіссея примусив їх дати клятву, що вони завжди будуть допомагати тому, хто стане чоловіком Єлени Це згодом і змусило вождів грецьких племен виступити проти троянців разом із Менелаєм. Із вдячності за розумну пораду Тіндарей посватав за Одіссея дочку свого брата Ікарія Пенелопу. За однією версією міфа, Афродіта розгнівалась на Т. за те, що він при складанні жертв богам забув про неї, і щоб покарати владаря, зробила шлюби обох його дочок (Єлени і Клітемнестри) нещасливими. Після того, як Полідевк і Кастор (Діоскури) перейшли до сонму безсмертних, Т. передав царську владу своєму зятеві Менелаю.

ТІОНА (гр. Thyone) — ім’я Семели після того, як Діоніс переселив її з підземного царства на Олімп і зробив безсмертною.

ТІОНЕЙ (гр. Thyoneus — несамовитий) — один з епітетів Діоніса.

ТІРЕСІЙ (гр. Teiresias) — син німфи Харікло, батько Манто, фіванський віщун, якому належить важлива роль у переказах про Едіпа, епігонів, похід сімох проти Фів. Згідно з переказом, Т. у семирічному віці осліп, тому що відкрив людям волю богів. За іншою версією, його осліпила Афіна за те, що він побачив, як вона купалася. Після захоплення Фів Т. взяли в полон і присвятили Аполлонові Дельфійському. За епосом, після смерті Т. перебував у підземному царстві і з ласки Персефони володів ясною пам’яттю і свідомістю. Одіссей довідався від нього про долю своєї родини і про те, чи зможе він повернутися додому. Оракул Т. був в Орхомені. У пізніші часи в Фівах показували місце, звідки віщун стежив за польотом птахів, і камінь, на якому, віщуючи, сиділа його дочка Манто. За однією версією, Зевс подарував Т. довге життя, яке дорівнювало життю семи поколінь.

Образ Т. часто зустрічається в грецькій літературі (трагедії Софокла «Цар Едіп», «Едіп у Колоні», «Антігона», Евріпіда «Вакханки», гімни Каллімаха й ін.).

ТІРО (гр. Tyro) — дочка Салмонея, дружина Кретея, мати Ясона. У постаті річкового бога Еніпея до Т. з’явився Посейдон, від якого вона народила близнят Пелія й Нелея.

ТІСАМЕН (гр. Tisamenos) — 1) син Ореста й Герміони, володар Аргосу, відомий боротьбою з Гераклідами, під час якої загинув; 2) син Терсандра й Демонасси (доньки Амфіарая), внук Полініка ; 3) елідський віщун, який за пророцтвом піфії мав здобути п’ять перемог. Коли Т. перемогли на іграх, спартанці, гадаючи, що піфія мала на увазі військово-політичні перемоги, прикликали його з братом під час перського вторгнення і подарували йому громадянські права.

ТІСБА (гр. Thisbe) — вавілонська дівчина, яку покохав Шрам.

ТІТІЙ (гр. Tytios) — син Геї. велетень, що жив на острові Евбея. Коли Лето прямувала в Дельфи, Т. намагався зґвалтувати її, за що Зевс уразив його блискавкою і скинув у Тартар. За іншою версією міфа, Т. вбили стрілами Аполлон і Артеміда. В «Одіссеї» розповідається, що в підземному царстві Т. лежав простягнутий на землі (він займав своїм тілом дев’ять десятин), і два шуліки постійно роздирали його печінку.

ТІТОН (гр. Tithonos) — син троянського володаря Лаомедонта, брат Пріама, коханий богині Еос, яка забрала його до себе на край землі й неба. Попросивши в Зевса безсмертя для Т., Еос забула подбати про його вічну молодість. Т. перетворився на невмирущого немічного старого. Еос розлюбила його і, згідно з пізнішими міфами, перетворила на цикаду (варіант: на цвіркуна).

ТІФОН (гр. Typhon, Typhoeus) — могутній потворний велетень, уособлення вогненних руйнівних сил землі та її випарів. В «Іліаді» згадується про боротьбу Т. із Зевсом і про перебування потвори в підземних надрах, у країні аримів або під горою Арімою (в Малій Азії). Пізніше, коли грекам стали відомі вулканічні властивості Кумського берега в Італії, Ліпарських островів і Сіцілії, місцеперебування велетня було перенесено в ці місцевості. За Гесіодом, Т. — останній виплід Геї від Тартара. Страховище було наділене величезною силоіо рук та ніг і мало сто драконових голів з чорними язиками й вогненними очима. Т. володів різними голосами: з його пащ можна було чути то клич богів, то ревіння страшного бика, то рикання лева, то виття собаки, то різкий свист, який відлунював у горах. Т. міг стати володарем над богами й смертними, але Зевс почав з ним боротьбу, від якої земля затряслася до самих підвалин, суходіл, море й небо зайнялися, затремтіли навіть мешканці підземного царства. Нарешті влучний удар блискавки приголомшив оскаженілого Т., якого скинуто в Тартар. Але й там він не заспокоївся; коли він рухається, виникають землетруси і -дмуть палючі вітри. Від Т. Єхидна народила Ортра, Кербера, Лернейську гідру, Химеру, Немейського лева та інших страховищ. Пізніші міфи розповідають, що боги не могли протистояти шаленому нападові Т. і втекли до Єгипту, де, рятуючись від переслідування потвори, перетворились у різних тварин. Т. усе-таки схопив Зевса, вирізав йому жили й кинув їх у кілікійську печеру. Однак Гермес і Пан викрали ті жили і знову вставили їх Зевсові, який відновив боротьбу й переміг Т. Пізніше Т. був ототожнений з єгипетським Сетом, богом смерті, спустошення, сонячного й місячного затемнення тощо. У міфі про Т. відбито намагання античних народів з’ясувати природу вулканічних вибухів.

ТІХЕ, Тіха , Тюхе (гр. Туche) — у сиву давнину — богиня випадку, дочка Океани (варіанти: Прометея, Зевса ) й Тетії. В історичні часи — богиня долі, щастя. Т. прославляли поети, до неї зверталися з палкими молитвами осиротілі люди. Піндар склав гімн на її честь, а в одах вихваляв її як одну з мойр, як захисницю міст, як дочку Зевса Визволителя. Т. вшановували в багатьох містах. Культ Т. існував зокрема в Аргосі, де в її храмі зберігалися гральні кості Паламеда. У Сікіоні її шанували як Т. Гірську; в Сосіполі їй віддавали шану разом з божеством — покровителем міста; у Фівах Т. була зображена з юним Плутосом на руках. Крім індивідуальної богині Т., були ще божества жіночої статі — тіхи, які відповідали чоловічим демонам (геніям). Їх вважали опікунами окремих осіб, міст, місцевостей. В Афінах існував культ так званої доброї Т. — покровительки міста, яку шанували разом з Добрим Генієм міста. Добра Т. згадувалась у вступній формулі кожного народного рішення, на пам’ятниках, відповідних написах, а також на початку будь-якої справи. Особливо поширений був культ Доброї Т. в елліністичний та римський періоди. У Римі Т. ототожнювали з Фортуною й зображували жінкою з кулею, кермом та рогом достатку в руках.

ТІЯДИ (гр. Thyiades) — учасниці оргій на честь Діоніса на Парнасі. Назва походить від імені коханки Аполлона Тії, яка перша влаштувала оргії на честь Діоніса.

ТЛЕПОЛЕМ (гр. Tlepolemos) — син Геракла й Астіохи, дочки володаря теспротів, брат Телефа; в Аргосі випадково вбив свого двоюрідного діда Лікімнія, після чого мусив тікати; заснував на Родосі міста Лінд, Іаліс і Камейр. Т. як один із претендентів на руку Єлени був учасником Троянської війни. Його вбив Сарпедон.

ТМОЛ (гр. Tmolos) — владар Лідії, чоловік Омфали, батько Тантала. В Овідія він — бог однойменної гори. Т. був суддею в музичних змаганнях між Паном і Аполлоном.

ТОАНТ, Фоант (гр. Thoas; род. відм. Thoantos) — 1) син Борисфена (Дніпра), цар Тавріди, куди Артеміда перенесла Іфігенію, врятувавши від жертовного ножа. Т. вбили Орест і Хріс під час викрадення статуї Артеміди в Тавріді; 2) стара назва річки Ахелой ; 3) володар острова Лемнос; острів подарував Т. Радамант. Т. врятувала від смерті його дочка Гіпсіпіла ; 4) цар Етолії, який прибув до Трої на чолі 40 кораблів; відзначався надзвичайною хоробрістю; брав участь у викраденні троянського Палладія.

ТОТ (гр. Thot) — староєгипетський бог місяця, часу, мудрості й культури. Його наділяли епітетами «двічі великий» і «тричі великий». Таке звеличення перейшло пізніше на ототожненого з Т. Гермеса, якого греки називали «Трісмегістос», тобто «тричі найбільший».

ТРАСІМЕД, Фрасімед (гр. Thrasymedes) — син Нестора, який разом з батьком повернувся з-під Трої. Павсаній згадує про могилу Т. біля Пілосу

ТРИТОН (гр. Triton) — син Посейдона й Амфітріти, з якими він жив у золотому палаці на дні моря. На суходолі за головне місце його перебування вважали околиці Алалкомен у Беотії, біля річки Тритон. Там, за переказом, відбулося змагання Т. з Гераклом. Існує ще танагрійський міф про двобій Т. з Діонісом. За іншою версією, танагрійці відрубали Т. голову за те, що він крав їхню худобу. Як бог Тритонійського озера в Лівії Т. виступає в оповіді про аргонавтів, котрим допоміг знайти шлях із озера. Здебільшого Т. називається морським дідом, однак його зображення, судячи з пам’яток мистецтва, були різні. За Павсанієм, Т. замість ніг мав хвіст, як дельфіни. Античні митці нерідко прикривали одягом нижню частину тіла Т.; пізніше вона зображувалась у вигляді двох риб’ячих хвостів, а спереду до тулуба додавалися кінські груди й ноги. У такому зображенні Т. виступає по суті морським чудовиськом, так званим морським кентавром (іхтіокентавром). Атрибутами його були дельфіни, ріг для вина і мушля. Тритон сурмив у мушлю, викликаючи або стишуючи бурю на морі. Славнозвісний Енеїв сурмач Місен загинув тому, що наважився змагатися з Т. у грі на мушлі. Навіть титани втекли, почувши гру Т. У поезії зустрічаємо Тритона в різних ситуаціях: то він переслідує своїми любощами морських німф, то, як Посейдон, б’є в скелі тризубцем, то гасає по хвилях на чудових конях, то з’являється на березі, де чигає на людей і пожирає їх. З 4 ст. до н. е. Т. поступово втрачає індивідуальність і, як Сілен, Пан та ін., стає міфологічним родовим поняттям. Як сатири, кентаври на суходолі, так тритони на морі становлять однорідну сім’ю божеств: вони влюбливі, примхливі, заповзяті, уособлюють бурхливий, мінливий характер морської стихії з таємничим життям її глибин. Одним з чудових творів мистецтва була велика група Скопаса, яку Пліній бачив у Римі: серед морських божеств були зображені Нептун, Фетіда, нереїди, дельфіни, кити, гіпокампи (морські коні), почет Форкія., Т. та ін. У пізнішому декоративному мистецтві т. становлять улюблені сюжети, про що свідчать вазовий живопис, фрески, мозаїка тощо.

ТРІВІЯ (лат. Trivia; tres — три, via — дорога) — імення, яким римляни називали «тридоріжну» Гекату (гр. Тріодітіс), а також ототожнюваних з нею Діану (Артеміду) та Луну (Селену).

ТРІОП (гр. Triopas) — син Посейдона й Канаки (варіант: Геліоса й Родоси), цар Фессалії, батько Ерісіхтона; вирушив із Фессалії до Карії і заснував місто Тріопій; вважався також батьком або сином Форбанта, батьком Яса й Агенора, засновником міста Кнід.

ТРІПТОЛЕМ (гр Triptolemos) — герой, син елевсінського володаря Келея (за Гігіном, Елевсіна; за аргівською версією, Трохіла) і Метаніри. За елевсінським переказом, Деметра в постаті смертної жінки прийшла до Келея і стала виховувати молодшого брата Т. Демофонта. Т. богиня навчила хліборобства й подарувала йому зерна пшениці та запряжену драконами крилату колісницю. Як улюбленець Деметри Т. був утаємничений у священні містерії і став жерцем богині. З його ім’ям пов’язують уведення в Аттіці хліборобства і поширення осілої культури. Проте діяльність Т. як першого вчителя хліборобства не обмежилась Аттікою: своєю чарівною колісницею він об’їздив цілий світ і навчив людей вирощувати хліб. Зображували Т. чоловіком, що тримає в руці скіпетр, в’язку колосків або чашу з вином. Софокл у своєму «Т.» зобразив, як герой летить по світу, розповсюджуючи дари Деметри. Під кінець мандрівки він заснував місто Елевсін і встановив культ Елевсінської Деметри. В елліністичну епоху Т. приписували заснування деяких грецьких поселень і введення хліборобства в Сірії. У мандрівках Деметра захищала свого улюбленця від небезпек. Скіфського царя Лінка, який задумав убити Т., вона обернула на рись, а гетського царя, що хотів позбавити героя життя й умертвив одного з його драконів, богиня перетворила в сузір’я. За Платоном, після смерті Т. боги зробили його суддею над душами померлих.

ТРІТОГЕНЕЯ (гр. Tritogeneia) — епітет Афіни, найімовірніше значення якого — народжена на березі Трітону (річка в Беотії).

ТРОЇЛ (гр. Troilos) — молодший син Пріама й Гекаби, якого вбив Ахіллес. Зображення Т. часто зустрічаються на грецьких вазах. У новій літературі міф про нього використав В. Шекспір у драмі «Троїл і Крессіда».

ТРОЙ, Трос (гр. Tros) син Еріхтонія й Астіохи, батько Іла, Ассарака й Ганімеда, троянський владар, епонім Трої.

ТРОФОНІЙ (гр. Trophonios) — 1) епітет Зевса — Zeus Chthonios (Підземний Зевс) з храмом та оракулом у Беотії; 2) за одним з найвідоміших переказів, син Аполлона (варіант: Зевса або орхоменського владаря Ергіна), брат Агамеда, вихованець Деметри. В культі Т. знаходимо багато спільного з Деметрою, Персефоною, Асклепієм та іншими божествами, які в Беотії були відомі під збірним іменням Трофоніадів. Поряд з іншими хтонічними божествами (Амфіараєм, Асклепієм) Т. був наділений даром відкривати людям майбутнє. Той, хто цікавився своєю долею, мав перебувати в стані жаху. Згодом Т. із хтонічного божества зробився місцевим і коло міфів про нього розширилося внаслідок додання місцевих героїчних переказів. Розповідали, що він був будівничим лебадійського і дельфійського храмів, скарбниці беотійського (орхоменського) царя Гіріея, палаців тощо. За міфом, Т. та Агамед побудували скарбницю Гіріея так, що можна було виймати один камінь і викрадати скарби. Щоб зловити злодія, Гіріей зробив пастку, в яку потрапив Агамед. Т., боячись зізнання брата, відрубав йому голову; на місці, де були так звані яма й стовп Агамеда, земля поглинула Т.

ТРОЯ, ІЛІОН (гр. Troia, Ilion) — стародавнє місто на північно-західному узбережжі Малої Азії (місце — пагорб Гіссарлик — установив 1871 р. німецький археолог Г. Шліман), де, за епосом та іншими давньогрецькими джерелами, на початку 12 ст. до н. е. відбулася Троянська війна. Назви міста пов’язані з іменами троянського владаря Троя та його сина Іла.

ТРОЯНСЬКА ВІЙНА (гр. Тгоіkos polemos, лат. Bellum troianum) — війна ахейців на чолі з владарем Мікен Агамемноном проти троянців; датувалася, в давньогрецьких джерелах початком 12 ст. до н. е. Перше джерело, яке розповідає про Т. в. — епічні поеми «Іліада» та «Одіссея». Пізніше Вергілій у своїй «Енеїді» та інші античні письменники також описували ці події. За міфами, Т. в. була викликана тим, що син троянського царя Пріама Паріс викрав дружину спартанського царя Менелая Єлену. Ахейські війська на чолі з Агамемноном протягом дев’яти років тримали Трою в облозі. Лише на десятому році війни греки завдяки хитрості Одіссея здобули Трою. Після Агамемнона провідні місця у війську мали Менелай, Ахіллес, Патрокл, два Аякси, Тевкр, Нестор, Антілох, Одіссей, Діомед, Ідоменей, Філоктет і Паламед. Величезна армія, що налічувала 100 тисяч воїнів і 1186 кораблів, зібралася в Авлідській гавані. Звідси Агамемнон вирушив на Трою. За пізнішим переказом, ахейці помилково висадились у Місії, а звідти буря знову занесла їх до Авліди. Принісши в жертву Артеміді Іфігенію, вони вдруге відпливли до Трої. Спочатку ахейці намагалися мирно домовитись про повернення Єлени, але троянці не погодилися віддати красуню. У подіях під мурами Трої активну участь брали боги. Захопивши Трою, ахейці перебили всіх мешканців, пограбували і зруйнували місто. Із троянців урятувались тільки Гелен, Кассандра, Андромаха й Еней Анхісом і Юлом ). Історичність Т. в. підтверджується матеріалами археологічних розкопок, які доводять факт існування міста Трої чи навіть кількох міст, що деякі з них було зруйновано, можливо, наприкінці 13 ст. до н. е. і пізніше.

Розповіді про Т. в. стали невичерпним джерелом для літератури й мистецтва. Окремі епізоди були опрацьовані старогрецькими трагіками; у Римі про Т. в. писали Енній, Вергілій та ін. Пізніше ці події відобразили Дж. Чосер, Дж. Боккаччо, В. Шекспір, Леся Українка та ін.

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ (гр. Durios hippos) — у грецьких міфах про Троянську війну розповідається, що на десятому році війни греки за порадою Одіссея змайстрували величезного дерев’яного коня, всередині якого сховалися воїни. Ахейці, вдаючи, ніби зняли облогу Трої, почали відпливати на своїх кораблях. Мешканці Трої вирішили, що їхнім ворогам набридла нескінченна війна. Повіривши брехливим словам полоненого Сінона, ніби коня зроблено в дарунок Афіні і що він принесе перемогу, троянці знехтували застереження Лаокоона і Кассандри і затягли коня до міста. Уночі ахейці на чолі з Одіссеєм вилізли з коня і відчинили міську браму для свого війська.

У переносному вживанні «троянський кінь» означає подарунок ворогові на його згубу, хитрі, підступні наміри.

Коли, здавалося, кар’єра віце-канцлера невдахи скінчилася раз назавжди, Гітлер призначає його німецьким послом в Австрії, і кіт фон Папен виростав раптом в троянського коня, який в своєму череві привозить до Відня вбивців незалежності Австрії. Я. Галан. Акушери «Третьої імперії».

ТУРН (лат. Turnus) — головний герой рутулів, син Давна й німфи Венілії, брат Ютурни, суперник Енея, який його вбив.












Попередня (Н-П)     Головна     Наступна (У-Я)


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.