Попередня (Р-Т)     Головна     Наступна







УЛІСС, Улікс (лат. Ulisses, Ulixes) — латинські форми імені Одіссей, утворені від гр. Olysseus — одного з фонетичних варіантів слова Одіссей.

УРАН (гр. Uranos — небо) — божество, що уособлює небо, син і чоловік Геї (Землі), батько титанів, кіклопів і гекатонхейрів. У. ув’язнив своїх дітей у надрах землі. Це спричинило страждання матері-Геї. Наймолодший з титанів Кронос оскопив У. за допомогою серпа, який дала мати. З краплин крові, що впали на землю, виникли еринії та гіганти, а відрізаний дітородний орган упав у море, і з піни, яка утворилась на цьому місці, постала Афродіта (один із варіантів міфа про походження богині). У., сховавшись у небесній блакиті, зійшов зі сцени божественної історії. Уособлення неба як космогонічного явища, він був творчим началом, що наділило землю теплом і вологою, сприяло пробудженню творчих сил землі. У. протиставився Кроносові, який усьому дає зрілість, а також Зевсові, панування якого грунтується на справедливості й мудрості світового порядку. Цей міф знаходить чимало паралелей у космогонічних міфах різних народів про відділення землі від неба.

УРАНІЯ (гр. Urania) — 1) епітет Афродіти, як доньки Урана. Афродіта У. була уособленням фізичної сили природи і як богиня небесного начала мала також епітет Акрайя (Гірська). Під цим іменням її шанували на Кіпрі, в Кніді, Корінфі, Аргосі, на горі Фріку (в Сіцілії) та ін. Культ богині відзначався простотою. В Еліді була статуя роботи Фідія: богиня в образі жінки наступає однією ногою на черепаху (символ домовитості). Поряд з нею друга статуя, що належала Скопасові; вона зображувала богиню, яка сидить на цапові (цап був символом любострастя). У цій суперечливості відтворено властивості Афродіти У. як покровительки, з одного боку, чистого кохання й сімейного начала, з другого — хтивості й тілесних насолод (Афродіта Пандемос). Крім того, Афродіта У. вважалася богинею садів, квітів, весни, одним словом — живих рослинних сил і родючості; 2) муза астрономії, у мистецтві зображувалася з глобусом та вказівною паличкою.











ФАВН (лат. Faunus від favere — сприяти, бути прихильним) — син Піка й Помони (варіант: Коненти ); одне з найдавніших божеств у римській міфології; покровитель лісів, отар і пастухів. У давні часи римляни ототожнювали Ф. з грецьким Паном. Поет Горацій звертається до нього з такою молитвою: «Фавне, коханку полохливих німф, прошу тебе, прийди на мої поля і сонячні ниви й будь добрим до моєї молодої отари. Для тебе щороку забиваю молоденьке козеня і ставлю тобі повні келихи вина, для тебе старий жертовник оповивається клубами диму. А як настане твоє свято, худоба вільно гуляє на буйних пасовиськах, і все село виходить на луки, і вівці не бояться вовків. Дикий ліс осипає для тебе листя, а селянин на твою честь танцює і весело тупає в немилу землю». На честь Ф. у грудні справляли свято фавналії. Ф. приносили в жертву цапів, робили узливання молоком і вином. На честь божка як захисника отар від вовків (Ф. Луперк) 15 лютого влаштовували луперкалії. За міфами, Ф. мав дар провіщати людям їхню долю; той, хто бажав заглянути в майбутнє, повинен був заснути на шкірі принесеної в жертву вівці (інкубація). Звідси, можливо, епітет Ф. Інкуб. Сином Ф. й німфи Маріки був Латин.

ФАВНА (лат. Fauna) — богиня лісів і полів, жіноча іпостась Фавна, сестрою або дружиною якого її вважали. Образ Ф. зливався з образом Бона Деа.

ФАЕТОН (гр. Phaeihon) — 1) епітет Геліоса ; 2) син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця. Кефала та богині світанку Еос). За переказом, Ф., бажаючи довести своє походження від Геліоса, попросив у нього дозволу правити один день сонячною колісницею. Геліос, який перед тим заприсягався виконати прохання Ф., мусив згодитися. Ф. не втримав безсмертних коней, збився з дороги й наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла. Передбачаючи нещастя, Зевс ударом блискавки вбив нерозважливого сміливця, тіло якого впало в річку Ерідан. Сестри Ф. з туги перетворилися на тополі, а їхні сльози на бурштин.

Поетичний міф про Ф. опрацювали Евріпід (трагедія «Ф.», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Дж. Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса.

ФАЕТУСА (гр. Phaethusa) — одна з Геліад.

ФАНТАС, Фантаз (гр. Phanlas) — син Гіпноса, що з’являвся людям уві сні у вигляді землі, води, дерев, каміння та інших неживих предметів.

ФАРМАКИ (гр. Pharmakoi) — люди, що їх символічно приносили в жертву. Ф. заквітчували гірляндами, били гілками і під звуки флейт виганяли з міста або кидали в море і негайно рятували. Цей обряд прийшов на зміну справжнім людським офіруванням, що відбувалися в давніші часи,

ФАТУМ (лат. Fatum — доля) — присуд долі; божество, частіше божества, подібні до грецьких мойр. Офіційного культу не мали.

ФАУСТУЛ (лат. Faustulus) — пастух, чоловік Акки Ларентії, що виховав Ромула й Рема.

ФЕАКИ (гр. Phaiakes) — в «Одіссеї» казкові мешканці острова Схерія (ототожнювався пізніше з Керкірою), до яких буря занесла Одіссея. Спочатку вони жили в Гіперії («Верхній країні»), недалеко від кіклопів, які їх витіснили. Тоді Ф. під проводом Посейдонового сина Навсітоя переселилися на Схерію. Коли Одіссей прибув до ф., царем у них був син Навсітоя Алкіной (батько Навсікаї, яка перша зустріла володаря Ітаки на березі й допомогла йому дістатися до міста). Багатий, веселий, обдарований усіма благами природи феакійський народ жив щасливим життям без чвар і турбот. Самі боги опікувалися ф. і часто з’являлися до них на бенкети. Заступництво Посейдона зробило ф. чудовими мореплавцями, їхні кораблі самі знаходили шлях у морі, не боячись бур і туманів. Життя ф. минає, як вічне свято. Вони люблять музику і всілякі ігри, вдягаються багато, оселі в них чудові, з м’якими ложами, на яких вони відпочивають після теплої купелі. Описаний в епосі політичний лад ф., їхні суспільні відносини та релігійні вірування відбивають, мабуть, уявлення греків про життя доісторичних іонян. Очолював цей народ цар, влада якого була обмежена радою 12 старійшин. Як іоняни, ф. вірували в Зевса, Посейдона, Афіну, Гермеса, Аполлона й інших богів. Їм були відомі також міфічні розповіді про богів та героїв. Цураючись чужоземців, вони все-таки дотримувалися правил гостинності (загальногрецька риса); як іоняни, ф. полюбляли бенкети, ігри, танці, гімнастичні змагання.

ФЕБ (гр. Phoibos) — один з епітетів Аполлона як божества світла.

ФЕБА (гр. Phoibe) — 1) титаніда, дочка Урана й Геї, дружина Кея, мати Лето й Астерїі; перед Аполлоном посідала дельфійський оракул. Згідно з версією римських поетів, Ф. була сестрою Аполлона; 2) дочка Левкіппа, дружина Полідевка й Кастора; 3) одна з Геліад; 4) дочка Леди й Тіндарея.

ФЕБРІЙ (лат. Februus) — одне з культових наймень Плутона.

ФЕБРІС (лат. Febris) — богиня, що запобігала малярійній гарячці. На честь Ф. було споруджено кілька храмів і вівтарів.

ФЕГЕЙ (гр. Phegeus) — 1) син Афея, брат Форонея, володар Фегеї в Аркадії; очистив Алкмеона від убивства матері, але згодом сам звелів ного вбити; 2) троянець, Дареїв син, що загинув від руки Діомеда ; 3) супутник Енея.

ФЕДРА (гр. Phaidre) — дочка крітського царя Міноса й Пасіфаї, друга дружина Тесея, мати Демофонта й Акаманта. За міфами, вона закохалася в Тесеєвого сина Іпполіта, що призвело до смерті їх обох.

ФЕЛІКІТАС, Феліца (лат. Felicitas) — богиня, що уособлювала успіх і щастя; іноді її ототожнювали з Фортуною.

ФЕМЕ (гр. Pheme — чутка, поголос) — за Гесіодом — богиня. В Афінах був вівтар Ф.

ФЕМІДА, Теміда, Теміс (гр. Themis) — дочка Урана й Геї, друга законна дружина Зевса, від якого народила ор і мойр, богиня права й законного порядку. Була порадницею Зевса і наглядала за тим, щоб ні люди, ні боги не порушували законів. Жертовники Ф. ставили в місцях, де відбувалися народні зібрання, щоб вона своєю присутністю вносила в наради дух добра й справедливості. Її називали рятівницею і покровителькою пригноблених, бо вона нарівні з Зевсом стежила, щоб не кривдили людей бідних і тих, які потребують допомоги. У багатьох грецьких містах їй будували храми, часто поблизу храмів Геї або Деметри. Зображували її суворою жінкою із зав’язаними очима (символ неупередженості), з рогом Амальтеї й терезами або мечем у руках.

У переносному значенні Ф. — закон, правосуддя. Жерці Ф. — слуги закону, судді, юристи (останній вислів часто вживається з іронічним забарвленням).

...сучасний західний автор перебуває у далеко ширшому трагічному просторі», аніж його попередники. У нього за плечима дві світові війни, він захлинається у повені безберегої соціальної демагогії «суспільства масового споживання», кожний його вчинок ретельно зважується далеко не безсторонніми фемідами цього суспільства. «Вітчизна», 1974, № 2, с. 163.

ФЕМОНА (гр. Phemone) — дочка Аполлона, перша жриця в Дельфах. Її вважали винахідницею гекзаметра.

ФЕНІКС (гр. Phoinix) — 1) брат (варіант: батько) Європи ; епонім фінікійців; 2) старий фессалієць, що навчав Ахіллеса красномовства та військової справи; коли Ахіллес під час Троянської війни посварився з Агамемноном, Ф. був серед ахейців, які вмовляли героя повернутися на поле бою; 3) чарівний птах, який, за уявленням стародавніх народів (фінікійців, єгиптян), через кожні 500 років прилітав з Аравії до Єгипту. Ф. живився бальзамом і смолою; коли відчував, що надходить смерть, будував гніздо з пахучих гілок на верхів’ї пальми, і там його спалювало сонце. Потім птах воскресав з попелу, відроджувався молодим. Образ Ф. застосовується і в символіці християнства, зокрема зустрічається в українському іконописі.

У переносному значенні — символ безсмертя, відродження.

...Полтава справляє нині свято українського слова. Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс із попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури, Івана Котляревського, голосно залунало по широких світах. М. Коцюбинський. До Полтавської думи.

ФЕРЕТ, Ферес (гр. Pheres) — син дочки Салмонея Тіро та Кретея, володар і епонім міста Фери в Фессалії, батько Адмета.

ФЕРОНІЯ (лат. Feronia) — італьська богиня джерел, весни й квітів, дружина бога Анксура, покровителька вільновідпущених; її храм був у місті Тарраціні. У храмі Ф. відбувалася церемонія відпущення рабів на волю. У Римі культ цієї богині злився з культом Флори, Лібери, Юнони, Бона Деа.

ФЕТІДА, Тетіда, Тетіс (гр. Thetis) — німфа, дочка Нерея й Доріди (варіант: дочка кентавра Хірона ), дружина Пелея, мати Ахіллеса, вихованка Гери. Ф. керувала хором нереїд, переховувала Гефеста, коли Зевс скинув його з Олімпу, допомагала Діонісові й іншим богам. Зевс і Посейдон хотіли одружитися з Фетідою, але, за пророцтвом, її син від бога мав бути сильніший за свого батька; тому німфу вирішили віддати заміж за смертного Пелея. Намагаючись уникнути одруження, Фетіда перетворювалась на вогонь, воду, лева, змію тощо, але Пелей здолав усі перешкоди. На весіллі Ф. й Пелея спалахнула сварка між Герою, Афіною та Афродітою, що призвела згодом до Троянської війни. Від Пелея Ф. народила Ахіллеса. За іншою міфічною версією, вона мала сімох синів, і всі вони, крім Ахіллеса, загинули в вогні, куди їх кидала мати, щоб зробити безсмертними. Після того як Пелей перешкодив Ф. зробити Ахіллеса цілком невразливим, вона залишила чоловіка, проте не перестала опікуватися улюбленим сином.

ФІДЕС (лат. fides — вірність) — богиня вірності. Храм її в Римі заснував, за переказом, Нума Помпілій. Ф. зображували в постаті молодої жінки з колоссям або плодами в руках; атрибутом богині була також горлиця.

ФІЛАК (гр. Phylakos) — 1) син Деїона й Діомеди, чоловік Клімени, батько Іфікла ; епонім фессалійського міста Філаки; 2) дельфійський герой, що охороняв оракул від персів.

ФІЛАМОН (гр. Philammon) — син Аполлона й Хіони, співець, батько Таміріса від німфи Аргіопи. За переказом, організував хор дівчат, які оспівували народження Артеміди й Аполлона.

ФІЛАС (гр. Phylas) — 1) владар дріопів, якого вбив Геракл за образу дельфійського святилища. Край дріопів зайняли малійці. Дочка Ф., яка стала бранкою, народила від Геракла Антіоха; 2) ефірський владар, якого вбив Геракл.

ФІЛЕЙ (гр. Philaios) — саламінський герой, син Аякса Теламоніда.

ФІЛЕМОН І БАВКІДА (гр. Philemon, Baukis) — старе гостинне подружжя. Одного разу Зевс і Гермес під виглядом мандрівників зійшли на землю, щоб побачити, чи додержують люди священних законів. Після заходу сонця вони прибули в якесь селище і, йдучи від дому до дому, шукали, де переночувати. Однак перед двома подорожніми зачинялись усі двері, тільки Ф. і Б. радо вітали чужинців. Тоді розгнівані боги затопили всю долину водою, лишивши неушкодженою тільки хатину старого подружжя. Ця хатина стала храмом, а двоє старих — жерцями, яким боги подарували довголіття. Ф. і Б. так любили одне одного, що боги задовольнили їхнє бажання померти в один день. Після смерті Ф. став дубом, а Б. — липою.

У трагедії Гете «Фауст» Ф. і Б. стають жертвами підступних замірів Мефістофеля.

У переносному значенні Ф. і Б. — нерозлучне старе подружжя.

ФІЛІРА (гр. Philyra) — німфа, мати кентавра Хірона.

ФІЛЛІДА (гр. Phyllis) — фракійська царівна, наречена Тесеєвого сина Демофонта. Демофонт заручився з Ф., але не повернувся до неї в призначений час. Ф. з розпачу повісилась і була перетворена на мигдалеве дерево, яке зацвіло, коли Демофонт обійняв його. За іншою версією, Ф. дев’ять разів ходила до моря зустрічати Демофонта і, не дочекавшись його, померла з горя. На могилі Ф. виросли дерева, які в місяць її смерті засихають і обсипаються.

ФІЛОКТЕТ (гр. Philoktetes) — син Пеанта й Демонасси — один із грецьких героїв Троянської війни; славетний стрілець з лука, приятель Геракла ; у поході до Трої очолив фессалійське військо, але по дорозі його вкусила змія, і він з невигойною раною залишився на острові Лемноє (варіант; змія вкусила Ф. під час жертвоприношення або під час бенкету на острові Тенедос). Коли на десятому році війни грекам було провіщено, що без Гераклової зброї (яку герой, умираючи, віддав Ф.), їм не взяти Трої, Ф. було запрошено до участі в війні. У таборі ахейців Аполлон приспав стрільця, а Махаон розтяв рану й вичистив її; незабаром рана загоїлася. Ф. убив Паріса і великою мірою сприяв захопленню греками Трої.

Міф про Ф. відбито в трагедіях Есхіла, Евріпіда, Софокла (збереглась лише остання).

ФІЛОМЕЛА (гр. Philomele) — дочка Пандіона і Зевскіппи, що стала жертвою насильства з боку чоловіка рідної сестри Прокни.

У переносному значенні Ф. — соловей.

...Філомела в кущах, під широким наметом тополі... Плаче щоніч на гіллі, незрівнянну виплакує пісню І поновляє її, навіваючи тугу щемлячу. Вергілій. Орфей і Еврідіка (переклад М. Зерова).

ФІЛОМЕЛІД (гр. Philomeleides) — лесбоський володар, якого Одіссей подолав у змаганні. До того Ф. убивав у кулачному двобої кожного чужоземця, який опинявся в його володіннях.

ФІНЕЙ (гр. Phineus) — 1) син Агенора (або Посейдона), чоловік дочки Борея Клеопатри, фракійський владар Салмідеса біля Босфору. Ф. вигнав Клеопатру й одружився з дочкою Дардана Ідеєю. Ідея звинуватила синів Ф. від Клеопатри в тому, що вони переслідують її своїми любощами і звеліла осліпити їх. Осліплених синів батько наказав кинути до в’язниці. Зевс, караючи Ф. за такий злочин, дав йому можливість вибрати міру покарання: смерть або сліпоту. Коли Фіней став сліпим, Геліос (обурений добровільною згодою смертного ніколи не бачити сонця) постійно посилав до нього гарпій, які відбирали у владаря їжу або псували її. Аргонавти по дорозі до Колхіди завернули до Салмідеса, і Ф. порадив їм, як проїхати між Сімплегадами, щоб не розбити корабля. За це сини Борея Калаїд і Зет прогнали гарпій і звільнили Ф. від страшних мук голоду.

Есхіл і Софокл написали трагедії про Ф.; 2) син єгипетського царя Бела, дядько Андромеди. Після того як Ф. перешкодив Андромеді вийти заміж за Персея, той за допомогою голови Медузи перетворив його на камінь; 3) один із п’ятдесяти синів аркадського володаря Лікаона, за нечестивість і пиху вражений блискавкою Зевса.

ФІТАЛ (гр. Phytalos) — аттічний герой з демосу Лакіади; за гостинність Деметра подарувала йому смоківницю. Його нащадки — Фіталіди зняли з Тесея вину за кровопролиття, яке він учинив у дорозі з Тройзену до Афін. На знак вдячності Тесей дав Фіталідам почесні урядові посади.

ФЛАМІНИ (лат. Flamines) — жерці окремого божества. Колегію ф. установив Нума Помлілій. Найважливішими ф. були ті, які належали до вищого духовного сану (виключно патриції). Були ф. й нижчого рангу (з плебеїв). Ф. користувались великою шаною.

ФЛЕГІЙ, Флегіас (гр. Phlegyas) — син Ареса, володар племені флегійців (у Беотії). Коли його дочка Короніда народила Асклепія від Аполлона, Ф. підпалив його храм у Дельфах. Розгніваний Аполлон убив Ф. (варіант: його вбив Зевс або самі флегійці). Боги засудили Ф. на вічні муки в Аїді : він сидів біля підніжжя хисткої скелі, яка кожної хвилини могла на нього впасти.

ФЛОРА (лат. flores — квіти) — італьська богиня весни, молодості і квітів. Її культ був особливо поширений серед сабінів. Свято на честь Ф. — флоралії справляли від 28 квітня до 3 травня. Під час флоралій відбувалися веселі ігри. Люди прикрашали себе і тварин трояндами, жінки надягали квітчасті вбрання. Овідій ототожнював Ф. з німфою Хлорідою, в яку закохався Зевс.

В античному мистецтві Ф. зображувалася дівчиною або молодою жінкою, увінчаною квітами. Таке її зображення стало поширеним сюжетом у мистецтві нового часу. Переносно Ф. — рослинність. Самобутнє мистецтво петриківської орнаментики відображає захоплення народних майстрів місцевою флорою. Народна творчість та етнографія, 1957, № 2, с. 95.

ФОБ, Фобос (гр. Phobos — страх) — син Афродіти й Ареса, один із його супутників.

ФОБЕТОР (гр. Phobetor) — син Гіпноса, брат Морфея та Фантаса; з’являвся людям уві сні у вигляді птахів, звірів та зміїв.

ФОК (гр. Phokos) — син Еака (варіант: Посейдона) і німфи Псамати; епонім Фокіди. Ф. вбили його брати Теламон і Пелей, які за цей злочин були вигнані з країни.

ФОЛ (гр. Pholos) — кентавр, син Сілена й однієї з німф. Одного разу Діоніс подарував Ф. бочку вина, яким він почастував Геракла. На запах вина збіглись інші кентаври і вчинили страшну бійку. Випадково Геракл поранив Ф. (варіант: кентавр упустив отруйну Гераклову стрілу собі на ногу), і він помер. Сюжет міфа знаходимо в зображеннях на вазах.

ФОНС, Фонт (лат. Fons) — син Януса й німфи Ютурни, божество джерел та водограїв. У Римі були храм і вівтар Ф. 13 жовтня на його честь відзначалося свято фонтаналії, під час якого вінками прикрашали криниці і кидали квіти в джерела.

ФОРБАНТ (гр. Phorbas; род. відм. Phorbantos) — 1) син Лапіта (сина Аполлона) й Орсіноми, брат Періфанта. За велінням оракула, родосці прикликали його на острів, щоб він знищив змій. На Родосі Ф. шанували як героя. За іншою версією, Ф. прибув із Фессалії до елідського царя Алектора й одружився з його сестрою Гірміною, яка народила Авгія, Актора й Тіфіта. Ф. допомагав Алекторові в боротьбі проти Пелопа і прославився як кулачний боєць. Разом із флегійцями руйнував дельфійський храм, за що його поранив Аполлон; 2) міфічний розбійник у Фокіді; 3) товариш Бемольна, з яким він вирушив походом проти Ерехтея; 4) кучер Тєсея; 5) син Геліоса.

ФОРКІЙ, Форкіс, Форкін, Форк (гр. Phorkys) — морське божество. За епосом, батько Тооси, матері Поліфема ; за Гесіодом, син Понта й Геї, брат Нерея, Тавманта, Еврібії та Кето. Від Ф. Кето мала дітей: горгон, грай і дракона Ладона, що охороняв сад Гесперид ; Геката народила від Ф. Скіллу.

ФОРНАКС, Форнака (лат. Fornax — піч) — римська богиня вогнища та випікання хліба. На честь Ф. справляли свята — форнакалії, під час яких пекли хліб і дякували богині за новий урожай.

ФОРОНЕЙ (гр. Phoroneus) — за пелопоннеськими міфами, перша людина; син Інаха й Мелії. У суперечці Посейдона й Гери за владу над Аргосом виступав третейським суддею. Ф., за переказом, навчив аргів’ян користуватися вогнем і вирощувати хліб; увів у Аргосі культ Гери і спорудив їй вівтар.

ФОРТУНА (лат. Fortuna) — римська богиня щастя, долі, добробуту, успіху, ототожнювана з грецькою Тіхе. У Римі Ф. мала особливу шану; значення її зросло, коли занепала віра в стародавніх богів. Це про неї писав Пліній у 1 ст. н. е.: «У цілому світі, повсюди в будь-який час дня голоси всіх кличуть і називають тільки Ф., її одну оскаржують і звинувачують, про неї одну думають, її одну звеличують, її одну викривають і, лаючи, поклоняються їй». За Плутархом, Ф., прибувши в Рим, скинула крила, зняла взуття і зійшла з кулі щастя з виразним наміром навіки залишитись у столиці. За переказом, культ Ф. встановив Анк Марцій (або Сервій Туллій) із вдячності за те, що, бувши сином рабині, став римським правителем. Спочатку Ф. шанувалася під ім’ям Прімігенія (Першонароджена) і мала храм на Капітолії. їй першій присвячували новонароджених. Вона вважалася також покровителькою всього римського народу. На Квіріналі вона шанувалась як Ф. Публіка (Ф. римського народу). Імператор Август, закінчивши війни на Сході, поставив їй жертовник під назвою «Ф. Редукс» — «Фортуна щасливого повернення». Як божество, що обдаровує смертних постійним щастям чи навіть нещастям, Ф. згодом стала об’єктом палкого поклоніння людей різного стану й віку. Як богиню щастя її шанували під ім’ям Ф. Бона (Добра), Фелікс (Щаслива), Бланда (Доброзичлива). Постійне щастя уособлювала Ф. Маненс, сумнівне — Ф. Дубіа, короткочасне — Ф. Бревіс і т. п. Ф. Віріліс була покровителькою чоловіків (юнаки присвячували їй бороду після першого гоління і називали її Ф. Барбата — Бородата). Згодом, під час морального занепаду римського суспільства Ф. вважали також богинею родинного щастя чоловіків і жінок. Ф. Вірго (Віргіналіс) була опікункою дівчат, Ф. Ліберум — дітей; Ф. Маммоза користувалася шаною римського пролетаріату. Патриції шанували Ф. Патріція, простий народ — Ф. Плебея, клас вершників — Ф. Еквестріс, а римські імператори поклонялися Ф. Цезаріс або Ф. Августі — покровительці імператорського роду. Ф. Дукс допомагала римським воїнам перемагати ворогів. У пізніші часи з Ф. часто ототожнювали Ісіду : постав культ Ф. Пантеї (Ф. всіх богів). Зображували Ф. (на монетах, гемах, фресках, скульптурах тощо) у постаті жінки, яка тримає в лівій руці ріг Амальтеї і розсипає монети, або спирається на кулю і в правій руці тримає коло (символ минущого щастя).

Відомі латинські прислів’я «Fortuna caeca est» — «Доля сліпа»; «Fortuna faveat fortibus» — «Щастя сприяє відважним»; «Fortuna fortes metuit, ignavos prernit» — «Доля боїться хоробрих, пригноблює полохливих» та ін.

ФРІКС (гр. Phrixos) — син Атаманта й Нефели, брат Гелли, який урятувався на золоторунному барані від переслідувань мачухи Іно.

ФУРІЇ (лат. Furiae) — римські богині помсти, ототожнювалися з ериніями.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч Хвилястий виноград, де на стрімкому мурі Гірлянди ніжних німф і дикі зграї фурій, Де, ніби музика, солодка ллється річ. М. Рильський. Мандрівка.










ХАОС (гр. Chaos — зяяння, простір) — згідно з «Теогонією» Гесіода, німий безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу, темне й життєдайне джерело всебуття. З X. постали Гея (Земля), Тартар (підземній світ), Ерос (Кохання), пізніше також Ереб (вічна темрява) і Нікс (Ніч), від яких народились Ефір і Гемера (Світло й День). Пізніші філософи під X. розуміли безладну масу, з якої виник світ. Згідно з ученням орфіків, X. — породження вічного часу (Хроноса).

Переносно х. — цілковите безладдя, плутанина, суміш.

Навколо буяла юрба. Стогін, постріли, зойки, благання, лайки і накази — все злилося в строкатий хаос, З. Тулуб. Людолови.

ХАРИТИ (гр. Charites) — богині вроди, радості й жіночої принадності. Завдяки їм виникає все миле й привабливе. Юнаки й дівчата завдячують їм своєю вродою, а в найкращих струмках тому така чиста й прозора вода, що в ній колись викупалися х. За Гесіодом, х. було три: Евфросіна (Добродумна), Талія (Квітуча) і Аглая (Блискуча); їх народила від Зевса океаніда Еврінома. X. жили разом з музами на Олімпі й часто супроводили Аполлона, Афродіту, Афіну, Діоніса та інших богів. У Римі х. називали граціями. X. опікувалися бенкетами й розвагами. Найкращі твори мистецтва греки називали витвором х. У сиву давнину в Орхомені цих богинь зображували кам’яними стовпами, які нібито впали з неба. Пізніше (3 ст. до н. е.) біля них ставили чудові статуї оголених дівчат. На честь х. улаштовували свята харисії, або харитесії, під час яких відбувалися змагання співців і поетів. У мистецтві пізніших часів х. постають оголеними вродливими дівчатами, що обіймаються або тримаються за руки. В Афінах біля входу до Акрополя стояла група х. — твір Сократа тих часів, коли філософ ще займався скульптурою в майстерні свого батька Софроніска. Відома група «Харити» Канови в Сієні. Атрибутами х. були троянди, миртові галузки, яблука, колоски, маківки тощо, а також музичні інструменти.

ХАРІБДА (гр. Charybdis) — потвора, що жила навпроти Скілли.

ХАРІКЛО (гр. Chariklo) — 1) дочка Аполлона (або Океана), дружина кентавра Хірона; 2) німфа, мати віщуна Тіресія.

ХАРОН (гр. Charon) — син Ереба й Ночі (варіант: німфи Стікс), перевізник померлих у царство Аїда. Уперше згадується в Павсанія. Найвідомішим X. став в епоху афінського театру. Античні драматурги зображували його похмурим дідом, який у підземному царстві перевозив човном душі померлих через річки Стікс та Ахеронт. X. був сердитий на тих, хто не платив йому за перевіз, тому померлим клали в рот монету. Вергілій зображує X. брудним, сивоволосим дідом з блискучими очима, з жердиною в руках. Міфологи вважають, що цей образ узято з якоїсь іншої релігії, можливо, від етрусків. У Данте X. — біс. Образ X. зустрічається в живописі й літературі нового часу.

Переносно вислів «піти до Харона» означає «померти».

...Друже мій, О мій сопутниче святий! Поки огонь не захолонув, Ходімо лучче до Xарона... Т. Шевченко. Чи не покинуть нам, небого...

ХИМЕРА (гр. Chimaira) — вогнедишна потвора з головою й шиєю лева, з тулубом кози та з хвостом дракона. За епосом, походила з племені безсмертних богів; вихованка Амізодара, царя Карії. Згідно з Гесіодом, X. є породженням. Тіфона і Єхидни і має три голови: лева, кози й дракона (варіант: батьком потвори був Немейський лев ). Місцеперебуванням X. міфи називали Лікію, Фрігію, Єгипет, Індію. У міфі про Беллерофонта розповідається, що герой убив X. в Лікії, в її лігві на горі Краг. Можливо, X. — уособлення вогнедишної гори. Вергілій в «Енеїді» ставить X. перед дверима Аїду. X. називають зображення фантастичних чудовиськ на готичних соборах (Собор Паризької богоматері).

У переносному значенні X. — нездійсненна мрія, примха, вигадка, дивацтво.

З природи самої бувши тверезий розумом, Артем і зараз оце, думаючи про батька і сумуючи за ним, однак не вдавався ні в які химери, щоб забутися в них. А. Головко. Артем Гармаш.

ХІОНА (гр. Chione) — 1) німфа, дочка Борея, мати Евмольпа від Посейдона; 2) мати Одіссеєвого діда Автоліка (від Гермеса) та Філамона (від Аполлона); вважала себе вродливішою від Артеміди, за що богиня вбила її; 3) за однією з версій, мати Пріапа.

ХІРОН, Xейрон (гр. Cheiron) — у міфах фессалійський кентавр, син Кроноса й Філіри (тому поети часто називали його Філірідом). Щоб утекти від Реї, яка вистежила свого чоловіка в любовних зв’язках із Філірою, Кронос перетворився на коня. Через те X. звали ще гіпокентавром, тобто конекентавром. Гомер називає його «найсправедливішим з усіх кентаврів», Піндар — «приятелем людей». Жив X. на горі Пеліон, звідки його разом з іншими кентаврами прогнали лапіти. Він вважався предком роду Хіронідів у Північній Греції. Був учителем Асклепія, приятелем або вчителем багатьох героїв (Нестора, Ахіллеса, Кастора, Полідевка, Ясона, Амфіарая). Близьким другом X. був Геракл, який випадково поранив його під час полювання на ерімантського вепра. Отрута стріли завдавала кентаврові такого болю, що він волів померти і відмовився від безсмертя на користь Прометея. Зевс переніс його на небо і вмістив серед зірок (сузір’я Кентавра). Дружиною X. вважалася дочка Аполлона німфа Харікло.

ХЛОРІДА (гр. Chloris — квітуча) — 1) богиня квітів, дружина Зефіра, ототожнювалася з Флорою; 2) дочка Ніоби й Амфіона, дружина Нелея, мати Нестора ; єдина з усіх сестер, яку обминули стріли Аполлона й Артеміди.

ХЛОЯ, Xлое (гр. Chloe) — епітет Деметри як охоронниці зелених засівів.

ХРІС (гр. Chryses) — 1) жрець Аполлона в Хрісі Троадській, батько Астіноми ; 2) за пізнішою міфічною версією, син Астіноми Хрісеїди (від Агамемнона), який допомагав Орестові й Піладові в пошуках пристановища.

ХРІСАОР (гр. Chrysaor) — 1) за Гесіодом, одне із страховиськ, що народилося з крові Медузи, яку вбив Персей. Від X. океаніда Калліроя народила Геріона та Єхидну; 2) епітет Аполлона, Артеміди, Деметри, Зевса Карійського.

ХРІСЕЇДА (гр. Chryseis) — дочка жерця Аполлона Хріса Астінома, бранка Агамемнона ; незважаючи на благання батька, Агамемнон відмовився відпустити її. Така зневага до жерця викликала гнів Аполлона, який наслав на грецьке військо страшну моровицю. За порадою Калханта, щоб відвернути гнів бога, Агамемнон повернув X. батькові.

ХРІСІПП (гр. Chrysippos) — син Пелопа й німфи Аксіохи (або Данаїди). Батько любив його більше, ніж своїх синів від Гіпподамії — Атрея і Тієста, які згодом убили X. За іншою версією, син фіванського царя Лабдака вигнанець Лаій, якого гостинно прийняв Пелоп, уподобав красеня X., потім викрав і спокусив його. Уважаючи свій зв’язок із Лаієм за сором, X. покінчив життя самогубством. Пелоп прокляв Лаія, тому на Лабдакідів посипалися нещастя. Гера, охоронниця моральної чистоти, щоб покарати Лаія, прирекла його на смерть від рук власного сина і наслала на Фіви Сфінкса.

ХРІСОТЕМІДА (гр. Chrysothemis) — одна з дочок Агамемнона та Клітемнестри, сестра Іфігенії й Лаодіки (Електри).

ХРОНОС (гр. Chronos — час) уособлення часу. Згідно з ученням орфіків, X. створив із Хаосу й Ефіру яйце світу, з якого постав Ерос. Орфіки вважали, що X. породив вогонь, повітря й воду, а від цих стихій виникло кілька поколінь богів. Деякі орфіки ототожнювали Хроноса з Кроносом (через співзвучність імен).

У мистецтві нового часу X. зображують у вигляді старого з косою в руках.

ХТОНІЙ (гр. Chthonios) — 1) один з воїнів, який виріс із посіяних Кадмом зубів дракона і врятувався після жорстокої битви воїнів між собою; 2) епітет Аїда, Гермеса та інших богів, пов’язаних з підземним світом.

ХТОНІЧНІ БОЖЕСТВА (гр. Chthon — земля) — назва всіх божеств, яких уява давніх греків пов’язувала з лоном землі. X. б. виконували подвійну релігійну функцію: з одного боку, вони уособлювали сили родючості, а як володарі підземного світу вважалися божествами Аїду, що охороняли померлих. X. б. були Аїд, Гермес, Деметра, Персефона й інші. У жертву х. б. приносили тварин з чорною шерстю; жертвоприношення відбувались увечері на низькому вівтарі. Культ героїв також мав риси культу хтонічних божеств.

ХТОНІЯ (гр. Chthonia) — 1) донька афінського царя Ерехтея, яку він приніс у жертву богам; 2) донька аргоського владаря Форонея, яка разом із братом Кліменом заснувала святилище Деметри в місті Герміоні; 3) за Павсаніем, дочка аргів’янина Колонта, який не виявив гостинності Деметрі. Щоб покарати Колонта, богиня спалила його будинок, а доньку, яка щиро прийняла її, зробила своєю жрицею; 4) епітет Геї, Деметри, Персефони та багатьох інших богинь, що мали стосунок до підземного світу.










ЦЕРЕАЛІЇ — свято на честь Керери.

ЦІРЦЕЯ — латинська форма імені чарівниці Кірки.











ЮВЕНТА (лат. Iuventas — юність) — ототожнювана з грецькою Гебою римська богиня юності, що мала невелике святилище в храмі Юпітера Капітолійського. Кожний неповнолітній, який складав жертву Юпітерові, повинен був кинути монету в касу Ю. як опікунки юнаків, що тільки надягли тогу.

ЮЛ, Іул (лат. Iulus), АСКАНІЙ (гр. Askanios) — син Енея та Креуси, легендарний родоначальник Юліїв.

ЮНОНА (лат. Iuno) — італьська богиня, дружина Юпітера, цариця богів, ототожнена з Герою. Під впливом грецьких понять Ю. стала покровителькою дівчат, шлюбів, сім’ї та породіль. Вона була уособленням римської матрони — ідеальної дружини й матері. Ю. була також покровителькою успіху й перемоги; жінки відзначали її свято, зване матроналіями: у перший день березня, який вважався днем народження Марса, приносили жертви за подружні зв’язки, чоловіки дарували жінкам подарунки, господині влаштовували частування для рабинь. Юпітерові приносили в жертву білих биків, Ю. — білих корів. Юпітер і Ю. посилали дощ, уособлювали войовничу відвагу й перемогу.

ЮНОНИ (лат. Iunones) — духи, які, на противагу геніям, опікувалися жінками.

ЮПІТЕР (лат. Iuppiter, Iupiter) — італьський бог неба з його атмосферними явищами — дощем, громом та блискавкою, творець достатку, врожайності, перемоги, зцілення; охоронець порядку, вірності, чистоти; верховний цар богів і людей. У первісних ритуальних формулах його називали piter — батько. Це слово увійшло в ім’я Ю. як друга його складова частина. Щодо першого складника, то він являє собою корінь слова iov або diov, який повторюється в латинських словах divus, dius, dies та в грецькому Zeus і має значення «світити», «сяяти». Крім пізнішої й загальноприйнятої назви Iuppiter, зустрічаються давніші ймення — Diovis, Iovis, Diovis pater, Iuvepater або Diespiter. Первісне значення слова Ю. як божества світла й неба, підтверджується висловами sub Iove (sub divo) — «просто неба», sub Iove frigido — «на морозі» тощо. Як бога світла (Iuppiter Lucetius) Ю. шанували на вершинах гір і вважали за символ як денного, так і нічного світла. Ю.-світлодару були присвячені дні повного місяця (іди), коли небесне світило можна спостерігати цілу добу. Кожної іди в святковій процесії по священній вулиці на Капітолій вели білу вівцю, яку приносили в жертву на північній вершині пагорба. Ю. керував небесними світилами та стихіями, тому мав епітети Fulgator (Громовержець), Pluvius (Той, що посилає дощ), Serenator (Той, що робить погоду). Особливе піклування виявляв Ю. про виноградарів; 19 серпня влаштовувалися свята з нагоди початку збирання винограду, а 11 жовтня відзначали закінчення цих робіт. У Римі справляли чимало інших свят на честь Ю. Громовержець рано взяв на себе роль бога війни. Римляни вбачали в ньому свого найголовнішого союзника, допомога якого приносить перемогу. Будували храми його різним втіленням: Статорові — тому, який затримує на місці римські шереги, що похитнулися; Версорові — тому, що примушує ворога тікати; Вікторові, який приносить перемогу. Ю. був покровителем укладеного договору й добрих міжнародних відносин. Осередком його культу був храм так званої Капітолійської Трійці — Ю., Юнона, Мінерва. Тут нововибраний консул складав свої перші жертви, а звитяжний полководець приносив подячні жертви. Тріумф був найурочистішою церемонією на честь Ю. Він не тільки уславляв переможного вождя, але передусім був релігійним актом, виявом шани і вдячності Ю. Преблагому Великому. Ю. ототожнювали з Зевсом.

ЮСТИЦІЯ (лат. Iustitia — правосуддя) — богиня правосуддя, культ якої існував у Римі від часу Тіберія, що присвятив їй у Римі статую. Згідно з одним написом, Ю. мала окремого жерця. За міфом, вона остання залишила землю в залізному віці (Пор. Діке, Астрея ).

ЮТУРНА (лат. Iuturna) — німфа джерела в Лавінії, сестра рутульського царя Турна, якому допомагала у війні з Енеєм. Коханка Юпітера, який подарував їй безсмертя і владу над водами; дружина Януса, від якого народила Фонса. На честь Ю. справлялося свято ютурналії, у Римі їй був споруджений храм. З джерела Ю. брали воду для лікування.










ЯБЛУКО РОЗБРАТУ, Яблуко незгоди, Яблуко чвар (гр. to melon tes Eridos) — вислів пов’язаний з міфом про яблуко, що його богиня чвар Еріда підкинула гостям на весіллі Пелея й Фетіди (див. Паріс ).

Переносно — предмет суперечок, причина ворогування.

...єдиним яблуком чвар, коли так можна висловитися в даному випадку, між Самусями й Щусями було глинище, зване Карповим яром. П. Загребельний. Левине серце.

ЯМ, Ямос, Іамос (гр. Iamos) — віщун і міфічний родоначальник жерців (Ямідів) в Олімпії; син Аполлона, онук Посейдона, вихованець аркадського царя Епіта. За велінням Аполлона Я. вирушив до Олімпії і там провіщав по шкірах жертовних тварин та по голосах птахів.

ЯМБА, Ямбе, Іамба (гр. Jambe) — дочка Пана й німфи Ехо, служниця в домі елевсінського володаря Келея. Коли в Келея перебувала засмучена втратою Персефони Деметра, Я. розвеселила її і відтоді була втаємничена в містерії богині.

ЯНУС (лат. Ianus) — один з найдавніших римських богів; у грецькій міфології не знаходимо аналогічної постаті. Ім’я його походить, мабуть, від латинського слова іаnua — «двері». Спочатку Я. був богом світла і сонця; уранці він відчиняв небесну браму й випускав на землю день, а ввечері ту браму зачиняв. Згодом став богом входів і виходів. Під опікою Я. були входи й виходи кожного будинку та міста, тому його зображували з ключем у руках. Зображення бога з подвійним обличчям ставилися на арках, над дверима і брамами. Я. був також богом початку і кінця часу та всякої діяльності. Його трактували як світ, як первісний хаос, з якого виник упорядкований космос, а він сам перетворився на бога, що стежить за порядком. Від Я. нібито залежить добрий початок і щасливе закінчення кожної справи. З дальшим розвитком римської релігії уявлення про цього бога зазнавало різних змін. Та навіть коли Юпітер перетворився на головного бога римлян, Я. зберіг свої почесті: у всіх молитвах його називали на першому місці. А ще пізніше, під впливом грецьких богословських міркувань, Я. із бога став царем, який, начебто, прибув із Фессалії до Риму і навчив римський народ прав і законів. Я. був присвячений перший місяць року януаріус, а перший день року (Календай януаріай) був його головним святом. У цей день Я. приносили жертви, приготовані з борошна; дарували одне одному ласощі, зичили щастя. Кожний перший день місяця також був присвячений богові: йому приносили в жертву вино та фрукти. За однією міфічною версією, Я. панував у Римі перед Сатурном і Юпітером і спорудив храми всім божествам. Перед кожним важливим починанням Я. кликали на допомогу: консул, стаючи до своїх обов’язків, просив його благословення, хлібороб складав йому жертви перед сівбою і жнивами. Надзвичайно врочисто віддавали шану Я. на початку війни, коли військо через міські брами вирушало на битву; після закінчення війни йому також приносили жертви. Нума побудував на нижній частині форуму храм, який під час війни був завжди відчинений, а в дні миру його зачиняли. В історії Риму за період від Нуми Помпілія до Октавіана храм Я. був зачинений тільки один раз. Зображували Я. чоловіком з двома обличчями, з яких одне вважалося зверненим у минуле, друге — в майбутнє (варіант: одне обличчя було молоде, друге старе). Атрибутами бога були ключі й палиця. На пальцях правої руки Януса була цифра ССС (300), на пальцях лівої — LXV (65), що відповідало кількості днів У році.

У сучасній мові дволикий я. — лицемірна, лукава людина.

ЯПЕТ, Іапет (гр. Iapetos) — титан, син Урана й Геї, батько Прометея, Епіметея, Атланта і Менетія від шлюбу з Асією (або Кліменою). За участь у повстанні проти Зевса Громовержець скинув Я. в Тартар разом з іншими богами.

ЯС, Ясій (гр. Iasios) — 1) батько Іо, син Тріопа (варіанти: син Арга й Ісмени; син Іо); 2) син Лікурга, чоловік Клімени, батько Аталанти ; 3) батько орхоменського владаря Амфіона, чоловік дочки Мінія Персефони ; 4) вождь афінського війська в Троянській війні.

ЯСІОН, Ясій, Іасіон (гр. Iasios, Iasion) — син Зевса (або Коріта) і Плеяди Електри, внук Атланта, брат Дардана, коханець Деметри. За однією міфічною версією, Я. зійшовся з Деметрою на тричі зораному полі; від цього зв’язку народився Плутос. Зевс утаємничив Я. в містерії Деметри, які він поширив у багатьох країнах. Інша версія розповідає, що за насильство над Деметрою Зевс убив Я. блискавкою. Деметру охопив такий сум, що боги дозволили Я. тимчасово залишати Аїд і повертатися до Деметри. Радість і горе Деметри символізували зміну пір року.

ЯСОН, Іасон, Язон (гр. Іаson) — герой, ватажок аргонавтів. Син Есона і Полімеди (варіанти: Амфіноми, Полімени, Алкімеди, Поліфеми й ін.). Після того як Лелій відібрав від брата Есона владу над Іолком, Я. виховувався у кентавра Хірона. Коли небіж став дорослим, Пелій дав згоду повернути йому царський трон за умови, що Я. дістане золоте руно. Я. вирушив у Колхіду, за допомогою Медеї взяв золоте руно, привіз його до Греції і помстився віроломному дядькові. У цьому допомогла йому Медея. За однією міфічною версією. Я. заснув біля свого корабля «Арго» і був убитий уламком, що впав з корабля йому на голову. За іншою версією, Я. покінчив життя самогубством, коли обурена його зрадою Медея занапастила його наречену Главку і повбивала синів Мермера та Ферета.

Образ Я. знаходимо в творчості поетів і драматургів (Евріпід, Сенека, Овідій, П. Корнель, В. Брюсов), художників (Е. Делакруа, А. Фейєрбах), композиторів (Л. Керубіні та ін.).
















Попередня (Р-Т)     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.