Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна




Маркіян Шашкевич


ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИН


Ярославнин голос ся розлігає; зазулею незнаємую ранком сумненько кує: «Полечу, — каже, — зазулею по Дунаю; вмочу бобровий рукав в ріці Каялі, втру князю кровавії его рани на дивнім тілі».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городських стінах і жалібно промовляє: «О вітер! вітрило! Чому, господине, насильно вієш? Чому мечеш ханськії стрілки легким крильцем на вої моєго лади? Мало тобі було гір під оболоками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Чому, господине, моє весіллє розвіяв-єсь по траві-ковилі?»

Ярославна ранком плаче на стіні города Путивля, жалосно промовляючи: «О Дніпре Словутицю! Ти пробив-єсь каменні гори скрізь землю Половецькую. Ти леліяв-єсь на собі човни Святославові до полку Кобякового: возлелій, господине, мою ладу ко мені, аби-м не слала к нему слез раненько на море».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городській стіні, припіваючи: «Світлоє і тресвітлоє сонце! Ти всім теплоє і красноє. Чому, господине, простерло-сь горячую свою лучу на ладині вої? В полі безводнім жаром луки їм попачило-сь, тугою тули заткало-сь».




[Львів, 1 червня 1833]






Маркіян Шашкевич. Плач Ярославнин. Переклад друкується за збірником «Слово о плъку Игоре※ в українських художніх перекладах і переспівах XIX — XX ст.». До видання підготував чл.-кор. АН УРСР С. І. Маслов, Вид-во АН УРСР, К., 1953, стор. 63. (Далі скорочено — «Слово о плъку Игоре※). Автограф зберігається у Львівській бібліотеці АН УРСР, в колекції рукописів колишнього Народного дому під шифром ХІ.5.52. В кінці автографа дата: «Lw. 1-го Czerwca 1833». Вперше «Плач Ярославнин» опубліковано за автографом в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (ЗНТШ), т. LVIII, 1904, стор. 22 — 23. Відомості про наступні видання цього та інших перекладів, а також детальніші дані про рукописи див. у примітках до «Слова о плъку Игоре※, а також у книзі «Українські письменники. Біо-бібліографічний словник», т. 1. Уклав Л. Є. Махновець. Держдітвидав України, К., 1960, стор. 142 — 150.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.