Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна




Тарас Шевченко


ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ



В Путивлі граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

— Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани...


І квилить, плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

— Вітрило-вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти, прелютий... Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав.


Сумує, квилить, плаче рано

В Путивлі граді Ярославна.

І каже: — Дужий і старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчина,

Носив єси на байда[ка]х

На половчан, на Кобяка

Дружину тую Святославлю!..

О мій Словутицю преславний!

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль весела слала,

У море сліз не посилала, —

Сльозами моря не долить.


І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу на брамі.

Святеє сонечко зійшло.

І каже: — Сонце пресвятеє

На землю радість принесло

І людям і землі, моєї

Туги-нудьги не розвело.

Святий, огненний господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя і дружину,

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи...

Загинув ладо... Я загину!


4 Іюня [1860]

С. П. Б.





* * *


В Путивлі граді вранці-рано

Сумує, плаче Ярославна.

— Полечу, рече, зозулею,

Понад Дуна[є]м полечу!

Рукав бебряний омочу

В ріці Каялі... І омию

На княжому дебелім тілі

Засохлу кров його... Отру

Глибокії на любім ладо рани.


І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі городі.

Й рече:

— Вітрило-вітре, господине!

Нащо ти вієши, несеш

На легкому крилі своєму

Хиновські стріли?


14 Сентября [1860

С.-Петербург]





* * *


З передсвіта до вечора,

А з вечора до досвіта

Летить стріла каленая,

Бряжчить шабля о шеломи,

Тріщать списи гартовані

В степу, в незнаємому полі,

Середи землі Половецької.


Земля чорна копитами

Поорана, поритая;

Костьми земля засіяна,

А кровію политая.

І журба-туга на тім полі

Зійшла для Руської землі.

Що гомонить отам, зичить

Удосвіта? То повертає

Той Ігор військо на пригоду

Тому буй-туру Всеволоду.


І бились день,

І другий билися,

Та коло полудня на третій

Поникли Ігореві стязі.

Отак на березі Каяли

Брати різнились, бо нестало

Крові-вина!.. Допировали

Хоробрі русичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі простяглися

За землю Руськую. Хилилась

І слалась, плачучи, трава;

Високі гнулись дерева...

Додолу гнулися, журились!


6 Іюля [1860

С.-Петербург]









Тарас Шевченко. Плач Ярославни, «В Путивлі граді вранці-рано», «З передсвіта до вечора». Друкується за збірником «Слово о плъку Игоре※, стор. 129 — 132; звірено з автографом. Автограф — «Більша книжка» — зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР під шифром: фонд 1, № 67. Вперше всі три переклади опубліковано в «Кобзарі», СПб., 1867 (видання Д. Є. Кожанчикова).




Див. також: Тарас Шевченко на сторінці Ізборник





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.