Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




Василь Мова (Лиманський)


ПЕРЕКЛАДИ З „СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЯ”






1

Тужба Ярославни


Ой уранці раним-рано

Чутно голос Ярославни;

Мов зозулька з-між гілля,

Вона тужить-промовля:

«Ой полечу-повитаю

Зозулею по Дунаю,

Омочу рукав бобряний

У воді Каяли білій,

Обітру я князю рани

На могутнім його тілі...»


У Путивлі вранці-рано

Десь на башті, угорі,

Там смутная Ярославна

Ревно плаче на зорі:

«Ой ти, вітре, вітре-бую!

Ти навіщо, господине,

Війську любої дружини

Супротивно й буйно вієш,

В вічі стріли ханські сієш?

Чи нема ж тобі блакиту

В небі хмароньки гонити?

А чи мало ще простору

На безкраїм синім морі

Колихати кораблі?

Ой навіщо ж, лиходію,

Мої радощі розвіяв

По хвилючій ковилі?..»


У Путивлі вранці-рано

Та й на башті, угорі,

В тяжкім смутку Ярославна

Плаче-тужить на зорі:

«Ой ти, Дніпре, ой Славуто!

Ти ж пробив єси зімкнуті

Кам’яні твердії гори

І лелієш аж до моря;

Ти ж носив наші потуги

Кобякові в надолугу

І люлікав, привітний,

Святославові човни.

Принеси ж ти, господине,

Мою любую дружину,

Щоб я сюди не ходила,

Рано з башти не тужила,

Щоб збулася туги-горя

І не слала сліз до моря...»


У Путивлі вранці-рано

З башти тужить Ярославна;

Мов зозулька з-між гілля,

Вона сумно промовля:

«Сонце світле, сонце ясне!

Всім еси ти тепле, красне;

Ой нащо ж ти, господине,

Війську любої дружини

Таке палке-нещадуще,

Що не то уста жадущі, —

Спека й луки ізвела

Й сагайдаки затягла?..»






2

Ігореві втіки


Співночі збурилось море;

Мглаві стовпи піднялися угору —

Ігорю князю то путь

Бог із землі Половецької вражої

В Руську країну показує,

Де його стіл золотий та підданії ждуть.

Згасла вечірня зоря;

Ігор і спить і не спить у сторозі,

Пильних думках і тривозі.

Думкою Ігор ширя:

Всі він степи від кінця до кінця,

Саме від Дону аж ген до Дінця

Бистрим умом виміря.

От опівночі, закритий імлою,

Свиснув Овлур за рікою —

То він на здогад дає:

Ігорю кінь уже є!

Мет — і вже Ігор на волі!

І земля у дикім полі

Загула, застугоніла.

Буйні трави зашуміли,

І здвигнулися у твержі

Половецькі сонні вежі...

А князь Ігор в очерет

Кинувсь диким горностаєм;

Білим гоголем умет

По воді він пропливає,

На коня баского спав,

Ген промчавсь і знов устав

І вовком подавсь бігцем

По лугах понад Дінцем;

І вже соколом злетів,

Піді млами він шугає

І на страву забиває

І гусей і лебедів...

Він же лине соколом,

А за ним Овлур бігом

Поспішає вовком босим

Та холодні трусить роси,

Бо за сю вони дорогу

Ввередили коням ноги.






3

Донцеве привітання


Аж ось незабаром

Донець їх віта:

«Агей же ти, князю!

Далеко вита

Тепер твоя слава

Гучна та буява!

Але Кобякові

Досада ізнову,

А руському люду

Гульня празникова

І радощі всюди!»


А князь відрікає:

«Агей же ти, Донче!

Зажив ти шаноби,

Зажив ти доконче,

Що мене люлікав

На хвилі шаленій

Та слав берегами

Травицю зелену,

Ховав туманами

Попід деревами;

Беріг мене пильно

На усіх ти ходах —

Чайкою на струмах,

Гоголем на водах

І чирям у млах

На буйних вітрах!

Та чи то ж такая

Ріка Стугна злая,

Хоч малую воду

Вона в собі має!

Ручаї чужії,

Лихая, пожерла

І глибокі струми

При усті простерла;

Юнця Ростислава

Вона утопила

Й береги дніпрянські

Йому зачинила!

Тужить стара мати

За сином юнцем,

Від жалощів квіти

Пов’яли живцем

Й дерева в лузі

Поникли у тузі».







4

Здогін


То ото ж бо не сороки

У полях Дінця широких

В один гук заскреготали, —

То на слід князівський спали

З Кончаком запеклий Гзак...

І тоді-то жаден грак,

Навіть жаден ворон дикий

Не подав лихого крику,

І сороки приплошились,

Мовчки в лозах ворушились...

В лісі дятли токотали,

До Дінця їм путь казали,

Солов’ї ж, тнучи пісень,

Привітали ясний день.


Аж ось Кончакові

Гзак річ уже мове:

«Як має наш сокіл

До гнізда літать,

То мусимо, мабуть,

Його розстрілять».

А Кончак на теє:

«Та коли на злеє

Летить він тудою,

То ми стенетаймо

Його дівчиною».

«Аге, — йому каже

На річ тую Гзак, —

Коли стенетаєм

Його ми отак,

То не будем мати

Ік лихій годині

Ні сокола-князя,

Ні навіть дівчини!

І почнуть ізнову

До нас налітати,

Половецьку птицю

В полях побивати...»


Сказав Боян, піснетворець

Часів стародавніх,

Співаючи про походи

Князів наших славних

Про походи на когана

Князя Святослава

Та Олега славетного

І теж Ярослава:

«Тяжко тобі, головонько,

Без плечей зостатись,

Та лишенько й тобі, тіло,

Без голови матись».

Отак тобі, Руська земле,

Без Ігоря статись!






5

Ігор на Русі


Сонце в небі сяє —

Ігор в Руськім краї!

На Дунаї тихім

Дівчата співають,

До Києва морем

Голоси сягають —

Вже через Боричів

Іде князь на прощу

В святу Пирогощу!

Та раді країни,

Раді городи;

Гудуть без угаву

Старим князям славу,

Потім молодим:

Та Ігорю ж слава!

Слава Всеволоду

І Володимиру!

Та слава ж і дяка

Князям і воякам

Хрещеного миру!


Харків,

1866 — 1867 рр.










Василь Мова (Лиманський). Переклади з «Слова о полку Ігоря». Подаються за першодруком в журналі «Зоря», 1893, № 9, стор. 174; № 10, стор. 191; № 11, стор. 210. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, фонд 3 (архів Івана Франка), № 3112, стор. 451 — 460. Він являє зошит великого формату на 32 стор. (стор. 451 — 482), де, крім перекладів із «Слова», вміщено (на стор. 461 — 482) й інші поезії Василя Мови.

Переклади із «Слова» мають в рукопису заголовок: «Переклади з думи про Ігорів поход (Слово о плъку ИгоревЂ)». Автограф має деякі відміни від друкованого тексту. Перед заголовком «Тужба Ярославни» написано: «Пісня 16». Рядки 12 — 13 звучать так:


Поверх мура угорі,

Ярославна розіждана


а збоку на полях пояснено: «Розіжданий — безнадежный, отчаянный; розіждано — безнадежно».

Між рядками 17 і 18 додано ще один рядок: На умисну згубу злую.

Рядки 29 — 30 звучать:


Та й на мурі, угорі,

Ярославна розіждана.


Рядки 42 — 45 мають таку редакцію:


Щоб мені уранці-рано

Вже не плакать розіждано,

Щоб ізбутись туги-горя

І не слати сліз до моря.


Рядок 47:


Поверх мура, розіждана.


Рядки 54 — 57:


Таке палке та пекуче,

Що не то уста жадучі,

Й луки смага ізвела,

Туга серце давить, муче,

Спека тули затягла?..


Перед заголовком «Ігореві втіки» написано: «Пісня 17».

Рядок 1 має таку редакцію: Приснуло з півночі море.

Рядок 5: В Руськую землю показує.

Рядок 11: Саме від Дону аж ген до Дінця.

Рядки 40 — 41:


Гей, за сю ж вони дорогу

Ввередили меткі ноги!


Перед заголовком «Донцеве привітання» написано: «Пісня 18».

Рядок 22 має редакцію: Що беріг ме пильно.

Рядок 26: І чорням у ймлах.


Рядки 30 — 31:


Бистриню глибоку

І лихую має.


Рядки 44 — 45:


Й дерева шумливі

Поникли тужливо.


Заголовок «Здогін» має редакцію: «Половецький здогон», а над ним написано: «Пісня 19».


Рядок 4 має редакцію: То на слід княжецький спали.

Рядок 12: До Дніпра їм путь казали.

Рядок 37: В степах побивати.

Після 37 рядка в рукопису йде продовження: «Сказав Боян, піснетворець...», яке опубліковано не було. Переклад подається за рукописом.

Перед заголовком «Ігор на Русі» написано: «Пісня 20». В кінці перекладу — дата і підпис: «1867 року. В. Лиманський».

Оскільки автограф перекладу зберігається в архіві Франка, який у ті часи працював у редакції «Зорі», то можна думати, що він і зробив ці редакційні зміни, котрі безумовно поліпшили переклад.

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка під шифрами: фонд 61, № 244 та фонд 3, № 1946 зберігаються інші два автографи — збірки поезій В. Мови, що містять також тексти перекладів із «Слова», ідентичні з надрукованими в «Зорі».





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.